Найвищим уроком в богослов’ї є пізнання Христа. І це не
повинен соромитися пізнавати учень в учителя, ані учитель в учня. І коли я можу
бути поблажливим і приязним до мого друга, то наскільки більше таким до мене є
Христос!
Коли диявол
спрямовує мене до Закону, то я – засуджений, але коли Христос мене забирає від
Закону до Євангелія і до обітниці Божої, то я – вільний і праведний. Через це
каже Петро у величному вислові: «Щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа
нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Петра 3:18) – не в пізнанні діалектичних
або якихось інших мистецтв, оскільки ви вже виправдані – а в пізнанні Христа.
Проти цього спрямована найвища майстерність диявола – затьмарити в нас це
пізнання, аби в кінці сталося так, що якомусь другові ми будемо довіряти більше
ніж Христові.
Такою незміренною
є велич благодаті у Христі, що ми її без випробувань і страху не осягаємо, не
розуміємо і не помічаємо. Якби я не був випробовуваний тиранами і фальшивими
братами, то став би дуже зарозумілим у моєму дарі і вів би своїми великими уміннями до диявола. Все приписував би я власній силі, а не Богові, не
благодаті. Я би тоді не молився тощо. Через це я зазнаю виправлень.
Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера
Немає коментарів:
Дописати коментар