Коли ж почався день П'ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом. А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!... Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?» А інші казали глузуючи: «Вони повпивались вином молодим!» Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них: «Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх! Бо не п'яні вони, як ви думаєте, бо третя година дня, а це те, що пророк Йоіл передрік: «І буде останніми днями, говорить Господь: «Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть! І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму. Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться» (Дії 2:1-21).

Улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як часто люди вам щось обіцяли, а потім не виконували обіцянки? Напевно з таким ставлення вам колись доводилось зіштовхуватись. Хтось мін обіцяти щось зробити, але того не зробив. Хтось позичив гроші і обіцяв вчасно повернути, але не повернув. Хтось пообіцяв допомогти у якійсь справі, але потім забувся про свою обіцянку. Дуже часто коїться банальний гріх – обіцянка просто не виконується і не докладається ніяких зусиль, аби її виконати. Але буває й інше – бувають такі обставини, що обіцянку виконати просто неможливо, бо в дію вступають такі сили, яких ми просто не контролюємо.

А ще, любі брати і сестри, згадайте сьогодні, як часто ви щось обіцяли людям і не виконували? Хтось сподівався, що ми для нього щось зробимо, а ми не робили. Хтось чекав від нас допомоги, а ми на допомогу не прийшли. Комусь щось обіцяли, а потім забували про обіцянку або робили вигляд, що забули. І таким чином коїли гріх. Коли наш Господь каже: «Ваше ж слово хай буде: «так-так, ні-ні» (Мт. 5:37), то Він має на увазі, що одного нашого слова «так» або «ні» достатньо для гарантування того, що наше слово вірне та, що дане нами слово ми виконаємо.

Сьогодні ми святкуємо День П’ятидесятниці – день у який Господь виконав Свою обітницю про зіслання Церкві Святого Духа. Господь – святий і незмінний. Господь завжди виконує дані Ним обіцянки, які ми ще називаємо словом «обітниці». І Йому на заваді не може стати ні гріх, ні будь-які інші обставини. Бо абсолютно все Він тримає під контролем.

Господь використав людський гріх і ненависть Його священиків до Його Слова і до Його Сина, аби виконати план нашого спасіння. Первосвященики раділи, що їхній план позбутися Ісуса Назарянина вдався і Понтій Пілат видав Його на розп’яття. Вони навіть вимагали, аби римський губернатор поставив коло Ісусового гробу сторожу. Але Господь навіть їхню злобу і їхні страшні гріхи використав на добре, бо усе відбулося згідно Писання, згідно з Божим планом – Ісус був розп’ятий і помер за гріхи усіх людей. І на третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього був виправданий і був дитям Божим, і мав вічне життя.

«Наша Пасха, – Христос, за нас у жертву принесений», – проголошує Апостол Павло, проводячи відмінність між тінню і реальністю, між юдейським святкуванням визволення з влади рабовласників Єгипту і визволенням нас від влади набагато могутніших і тиранічніших і лютіших рабовласників – гріха, смерті і диявола.

Якщо Пасха була святом визволення із рабства, то П’ятидесятниця в юдеїв була святом як давання Закону народові так і плодів визволення із рабства, коли вдячні мешканці Обіцяного Краю дякували Богові за Його любов, за Його благодать і щедрість. Християнська П’ятидесятниця є барвистою і чудесною реальністю тіней усіх попередніх П’ятидесятниць.

До П’ятидесятниці наші любі Апостоли і всі учні бачили воскреслого Христа, спілкувались із Ним, споживали разом із Ним їжу. Але в їхній пам’яті ще дуже живі були спогади про те, що коїлось ще декілька тижнів тому. Вони добре пам’ятали про лють юдейського проводу і про те, як вони не панькаються із тими одноплемінниками, що кидають їм виклик. Тож вони ще перебували у страхові.

Але вони трималися свого гурту дітей Божих. Вони вірували в Христа. Вони надіялися на Нього. І вони чекали виконання обітниці, яку Він повторив у день Свого вознесіння і «звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене. Іван-бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів! Ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!.. Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 11:4-6, 8).

І ось цей день настав. Коли наші учні перебували вкупі, а Єрусалим був наповнений масою віруючих юдеїв, що зійшлися на святкування П’ятидесятниці з усіх кінців тогочасного цивілізованого світу, «нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони». Бурі не було. Але був шум такий, наче була буря. Якби була буря, то вона б усіх розігнала.

Але, коли є лишень великий шум, який лине на якесь окреме місце, то зазвичай потім до місця, де якась така незвичайна подія сталася, починаються швидко збиратися люди. Господь використав цей шум, аби до того дому, де перебувала Церква, посходились чимало паломників.

А учням «з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав». Господь завжди виконує те, що обіцяє, любі брати і сестри. Упродовж століть Він обіцяв це, що сталося в ту найпершу П’ятидесятницю і тепер воно стало реальністю.

Учні чули шум. І учні бачили язики, поділені, немов би огняні, які осіли на кожному учневі. Не було такого учня, який би не охристився вогнем, тобто Святим Духом, Який був позначений вогнем. Дух наповнює усіх віруючих у Христа і кожного окремо. Ніхто не залишений без Духа.

До цього часу Божий народ мав особливих служителів і всі вони належали до одного племені – Левія, і були нащадками третього сина Якова і Лії. Але тепер П’ятидесятниця піднімає усіх віруючих на один рівень і Господь використовує кожного окремого віруючого в церкві, кожну окрему віруючі в церкві у Своєму могутньому і благословенному ділі. Який чудовий день і яке чудове свято – П’ятидесятниця, зіслання Святого Духа!

Ми бачимо, як тепер усі віруючі починають використовувати особливий дар Святого Духа – іноземні мови. Цей особливий дар, який дав Господь Святий Дух, шанує розмаїття культур, країн і народів. Він не прагне всіх без винятку загнати у єврейський світ, грецький світ, римський світ, російський світ і навіть в український світ. Натомість він усіх віруючих у їхньому національному розмаїтті об'єднує у Царстві - Царстві Христовому.

Дар мов указує на початок виконання обітниці Сина Божого в день Вознесіння, коли Він доручив проповідувати Євангеліє всім народам, із Єрусалиму почавши. І ця проповідь починається саме в День П’ятидесятниці. В Писанні ми бачимо, як учні почали говорити іншими мовами. Говорили вони поважно і розумно – саме до такого порядку кличе й потім Апостол тих, кому дано такий особливий, пророцький дар. Говорили, явно, по черзі. Говорили іншими мовами, тобто іноземними мовами – як кому давав Господь Святий Дух.

І говорили вони не про що хотіли, а про великі речі Божі, тобто про Ісуса Христа і про те, що Він здійснив для нашого спасіння. Та маса народу, яка зібралася довкола дому, де була зібрана Церква, не могла надивуватися з побаченого і почутого – галілеяни, які ніколи не відрізнялися особливою освітою, раптом говорять іноземними мовами про Бога і про Його діла. Та ще й говорять так гарно і зрозуміло, що це вражає усіх, хто прийшов до Єрусалиму з різних країн, у яких своя мова. Це – неймовірно!

Були, звісно і глузії, які вирішили перевести все на сміх і казали, що галілеяни просто перепили солодкого вина і через це сп’яну ведуть ось такі бесіди. Глузії завжди будуть перекручувати справжній стан справ і правду. Як глузували з Христа, так, звісно, будуть глузувати і з Божих дітей.

Але пора для мовчанки Церкви минулася. Святий Дух зійшов аби Церкві дати голос і мужність свідчити про Христа, бо саме в Христі зосереджені всі великі діла Божі. І від першої П’ятидесятниці Церква не мовчить. Вона не може мовчати. Вона не може боятися. Вона хоче говорити про Христа. Вона не може про Христа не говорити цілому світові, різними мовами, у різних культурах. Господь Святий Дух, Який зійшов на Церкву, на всіх, віруючих, спонукає нас промовляти і свідчити про Христа. І кожен, хто свідчить про Христа, свідчить через Святого Духа. Як і не може ніхто чітко свідчити про спасіння самою вірою в Христа, якщо він Святого Духа не має.

Бо коли хто не має Святого Духа, той спасіння буде далі шукати в першій П’ятидесятниці – в Законі, і там його, звісно, не знайде, а знайде лише діла, відчай і погибель. А хто має Святого Духа, той спасіння шукає тільки в Христі, і там його знахолить, і благословення, і прощення гріхів, і істинну поживу в Євангельському Слові і Таїнстві, і виправдання, і вічне життя, і радість грядущого Царства.

І саме в П’ятидесятницю починається перша проповідь Церкви. Її проголошує речник Апостолів – Петро. Сьогодні традиційно ми чуємо лише її початок. І цей початок – про те, як чудесно Бог виконав Свої обітниці про Святого Духа, якого Він далі виливає на усіх Своїх дітей у Євангелії – через Хрищення, через Своє святе Слово. І про Христа, в Якому ми маємо прощення гріхів, і воскресіння, і вічне життя і про Якого Господь Святий Дух невпинно звіщає і приводить нас до Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).