(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря.
А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими. Ісус
же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближалася ж Пасха, свято
юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде,
говорить Пилипові: «Де ми купимо хліба, щоб вони поживились?» Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав
Сам, що Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: «І за двісті динаріїв їм
хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав». Говорить до Нього Андрій,
один з учнів Його, брат Симона Петра: «Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних
хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку!» А Ісус відказав: «Скажіть людям
сідати!» А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять
тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і
з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх:
«Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло». І зібрали вони. І
дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних
хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: «Це Той справді
Пророк, що повинен прибути на світ!» Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір
прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один (Євангеліє
від Св. Івана 6:1-15).
Благодать вам і мир від Бога,
Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Гал.
1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, як уважно
слухаємо ми Боже Слово? І чи є ми
виконавцями Божого Слова? Як часто буває,
що за день ми ані почуємо Божого Слова, ані прочитаємо навіть одного рядка з
Біблії? А хіба не буває часом і таке, що клопоти цього віку нас можуть так
захопити, що ми можемо навіть забути про молитву?
А коли трапляється таке, то й
наші діти і внуки навчаються від нас. Ми не уважно слухаємо Слово – і вони не
уважно слухають. Ми нехтуємо службою Божою в неділю – то й вони нехтують. Ми не
молимось і не читаємо Біблії – то й вони не моляться і не читають Біблії. Адже
вони в усьому беруть з нас приклад.
Слухання Божого Слова має бути
уважне. Коли ми це Слово пропускаємо повз вуха, то ми не просто не отримуємо
від нього користі, але й багато-чим ризикуємо – насамперед спасінням і вічним
життям. Бо «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим.
10:17).
А ще Господь каже: «Яка ж користь
людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина
взамін за душу свою?» (Мт. 16:26) Господь Святий Дух обрав за свій діяльний
інструмент Боже Слово. Ним Святий Дух
творить віру. Тож нехтування Словом, неуважність до Слова приводять до спочатку
до важких, а потім і невідворотних наслідків.
Адже, коли ми нехтуємо Божим
Словом, то нехтуємо Самим Богом. Послухайте, як Бог промовляє через пророка
Єзекіїля: «Священики її ламають Закона Мого, і зневажають Мої святощі, не
розрізняють між святим та несвятим, і не оголошують різниці між нечистим та
чистим, від субот (тобто святих днів) Моїх закривають свої очі. І був Я
зневажений серед них» (22:6).
Ось такі суворі слова. Коли
ламається Закон, тобто, коли Боже Слово перекручується, коли його зневажають,
то зневажають Самого Бога. Дорога до зневаги Бога починається із неуважності до
Божого Слова. Невипадково всі святі, всі улюбленці Божі цінували Боже Слово.
Ось як співає про Слово Боже цар Давид: «Господній Закон – досконалий, він
зміцнює душу. Свідчення Господа – певне, воно недосвідченого умудряє.
Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселяють. Заповідь Господа чиста,
вона очі просвітлює» (Пс. 18 (19):8, 9). І про Діву Марію читаємо, що вона Божі
«слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Лк. 2:19).
Сьогодні Євангеліє нас переносить
на другий бік Галілейського моря. Ми разом із учнями та величезними натовпами
юдеїв ідемо вслід за Ісусом. А чому тисячі людей ішли за Ісусом? Вони хотіли Його ознак, адже Ісус зцілював
хворих, проганяв бісів і робив багато інших чуд. Тож народ, буквально ходив за
Ним по п’ятах.
Ісус зі Своїми учнями зійшов на гору і сидів з ними там.
Ісус вибирає таке місце навмисно – аби навчити Своїх учнів, які прийшли з Ним
нагору і нас пильно прислухатися до слів Божих і довіряти Богові. Бо перед
Ісусом і учнями відкривається захоплива картина – до них наближаються,
піднімаючись угору тисячі людей.
І Господь тоді ставить перед
Своїми учнями питання. Очевидно, що вони готові були б дати відповіді на деякі
питання Сина Божого. Вони могли б відповісти про що більше зараз говорять люди.
Вони могли б висловити припущення про те, з якими хворобами ідуть чимало людей
в натовпі. Але Господь їх питає не про це.
«Де ми купимо хліба, щоб вони
поживились?» – питає Господь Пилипа. Де
можна купити хліба для багатотисячного натовпу, який піднімається до Христа з
учнями на гору? Господь випробовує Своїх учнів. Це – добре випробування. Господь
так робить вишкіл віри Апостолів. Після П’ятидесятниці вони будуть
проповідувати Його Євангеліє по всьому світі. Вони будуть вчити інших
прислухатися до кожного Божого Слова, зберігати Божі слова у серці і розважати
про ці Божі слова.
Але поки-що вони самі повинні
вчитися. Адже вони чули раніше Христова слова у Його проповіді: «Блаженні
голодні та спрагнені праведності, бо вони нагодовані будуть» (Мт. 5:6). Якщо
будуть нагодовані ті, що прагнуть небесного, то невже Господь не нагодує тим,
що потрібно для нашого простого земного виживання? Так само учні Господа були з
Ним на весіллі в Кані Галілейській. І вони були свідками чуда, коли брак вина
через чудо Христове перетворився на достаток найкращого вина на світі.
Але наша плоть, заражена гріхом
спонукає наш розум забуватися про Господа і про Його піклування і змушує розум
вдаватися до пошуку відповідей у мирський спосіб – так як думає світ, який не
вірить в Бога. Тож Пилип вдається до арифметики і відповідає Божому Синові: ««І
за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав».
Він наче каже: «Навіть якби в нас
була майже річна зарплатня однієї працьовитої людини, і навіть якби нам вдалося
десь розшукати господу, де напечуть на таку суму хліба, то й цього не вистачить
для цих багатьох тисяч зголоднілих людей навіть на шматочок хліба. Це –
неможливо!» – наче намагається довести Пилип.
Андрій долучаюсь до розмови,
засвідчує, що його пошуки їжі закінчилися лише одним хлопчиною, який виявився
запасливим. Але навіть його запаси, достатні для нього і його сім’ї – ніщо для цих мас народу, яких Ісус
хотів би нагодувати. «Місія нагодування
– неможлива» – наче вторить Пилипові Андрій. П’ять ячних хлібів – це не
український кілограмовий буханець. Це – приблизно п’ять легеньких лавашів. І
дві рибини. Це – теж середньої величини риба із Галілейського озера.
Але Господь бере ці невеликі, і
на вигляд мізерні запаси їжі, ці нічим непримітні ресурси і садовить людей на
траву. Коли всі розсідаються, то всі добре бачать Христа та Його учнів, і добре
бачать, що вони мають у руках і що вони
з тим роблять.
А Господь «узяв хліби, і, подяку
вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони».
Німецьке прислів’я каже, що апетит приходить під час їжі. Господь роздавав їжу
через Своїх учнів усім, хто хотів. При чому це не були якісь порції, однакова
кількість риби та однакова кількість хліба – усім порівну. Ні, кожен брав,
скільки хотів. Всі наїлися досхочу.
Так колись у пустині Господь
годував Свій народ. Голодних не було. Всі їли скільки хотіли. Голодні будуть
насичені Господом праведності. Справжній урок для Пилипа і для всіх учні настає
навіть по тому, як були нагодовані ці п’ять тисяч людей.
«І, як наїлись вони, Він говорить
до учнів Своїх: «Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло». І зібрали
вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти
ячних хлібів». Було назбирано ще повних дванадцять кошів хліба. Достатньо для
всіх Апостолів. Достатньо для Церкви, що ходила з Господом.
Нагодований народ визнає Христа
за пророка і хоче поставити Його Царем.
Вони хочуть земного раю і земного царства. Вони так само неуважно
слухали Нагірну проповідь і один із її висновків: «Шукайте ж найперш Царства
Божого й праведності Його, а все це (їжа і одяг, і все інше) вам додасться» (Мт.
6:33).
Сьогодні це Євангеліє – для нас,
любі брати і сестри. Господь любить вас і Господь обіцяє про нас піклуватись.
Гріх і диявол нас підбурюють шукати земного раю, але Господь кличе нас шукати
Його Царства і Його праведності. Аби ми мали Його праведність, Він забрав на
Себе усі наші гріхи. І Він обмив їх Свою
невинною і святою кров’ю на
Голгофському хресті. Він помер за кожного з нас і на нашому місці і на третій
день Він воскрес, аби проголосити усім, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого, виправдання і
подарувати нам перемогу над смертю і життя вічне в Його Царстві.
А коли наша гріша плоть підбурює
нас сумніватися в тому, чи Господь буде піклуватись про нас у наші тяжкі часи,
то відповідь ми знаходимо теж у сьогоднішньому Євангелії, яке свідчить, що у
Христі виконуються слова із Псалма 33 (34): «Хто пошукує Господа, недостатку не
чують в усьому добрі» (в. 11). Навіть незначне з цього світу Господь
використовує на велике добро для нас.
А Господа ми пошукуємо в Його
Слові, яке читається і проповідується в наших церквах. І ми знаходимо Господа в
незначних на перший погляд хлібі та вині, під виглядом яких Господь причащає
нас Своїми істинними тілом і кров’ю,
а з ними прощенням гріхів, праведністю Своєю, воскресінням і вічним життям у
Його святому Царстві.
Всього Господь дає подостатком,
але Він не хоче, аби ми також марнували Його добро. Так само як учні були
зібрали в коші поживу, яку Він дав того дня на горі, так само хоче, аби ми
збирали ті дари, які Він дає нам у цьому житті, нічого не марнуючи, а
використовуючи усе Його людям – Церкві на добро, а Йому на славу. Бо це – Його Церква, це Його люди і Він буде
піклуватись про кожного з вас, любі віруючі аж допоки ви не будете в Його
Царстві. Лишень будьте з Господом. І бережіть Його Слово. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:1
Немає коментарів:
Дописати коментар