Проповідь на Вербну неділю

                                 

       ОСЬ ДО ТЕБЕ ЙДЕ ЦАР ТВІЙ!
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,  до них, кажучи: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, – і він зараз пошле їх». А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, – на осля, під'яремної сина». А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, – і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Євангеліє від Св. Матвія 21:1-9).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, цієї неділі у нашій країні відбуваються вибори Президента. Український народ або переобере на наступний термін діючого Президента або вибере собі нового Президента країни. Чиїхось кандидатів у виборчому бюлетені вже немає і вони змушені будуть наступні п’ять років віддавати «кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь» (Рим. 13:7) з тих, кого виберуть інші люди, але цих людей буде більшість. Так діє цей світ і зокрема так діє демократія, сутність якої полягає у вільних виборах влади.  

Неділя, в яку переносить нас сьогодні Євангеліє, теж була дуже особливою для мешканців Єрусалиму і для багатьох інших юдеїв, які перебували в Єрусалимі. Єрусалим чекав на Христа. Він на Нього чекав відколи став столицею Ізраїлю. Єрусалим чекав на Христа і тоді, коли Давид співав у своєму Псалмі: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» (109:10).

І коли «Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця» (Мт. 3:5) виходили до Івана христитися у Йордані, то вони чекали на Христа. Вони чекали на Христа більше ніж ми чекаємо якогось Президента, який раптом зробить життя в Україні заможним і щасливим. Адже всі президенти – це лише люди, а Христос-Месія мав бути від Бога. Він мав бути істинним Царем Ізраїлю. І Він мав царювати над усіма ворогами Ізраїлю – Він мав царювати над усім світом.

Тож коли приходить Христос і проповідує, і робить великі чуда, то про Нього говорять усі, і за Ним ходять тисячі людей. А в суботу Він робить одне з найвеличніших чуд, якого ще в Ізраїлі не було – Ісус воскрешає Лазаря, який помер, був похований і тіло якого вже почало розкладатись. Лазар на поклик Христа виходить із гробу, живий, здоровий і щасливий. Це було чудо, яке бачили багато людей. Єрусалим говорить про Христа.

І ось у неділю наш Господь піднімається до Єрусалиму. Із Вітфаґії Він відправляє двох Своїх учнів, аби вони привели для Нього ослицю і осля. З Євангелій ми бачимо, що Господь використовує зазвичай лише один транспортний засіб – човен. Зазвичай наш Господь ходить пішки. Але сьогодні – особливий день. Він має увійти в Єрусалим так, як про це провіщав пророк Захарій: ««Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, – на осля, під'яремної сина».

Через це й Господь обирає не коня, тварину, яку часто використовують воїни і завойовники, а осла. Осел – тварина не призначена для того, щоб на ній нападати на інших людей і для завоювання народів та країн. Це – робоча, тяглова тварина. 

Христос має в’їхати на ослі, як Цар інший, ніж усі земні царі. «Він – покірливий», – каже пророк. Він не прийшов панувати. Він прийшов служити. Він не римський цезар, який вимагає податків, мит, і всяких інших різноманітних служінь від підкорених ним народів. Христос – не Ірод, який вірою і правдою служить римському кесареві, не забуваючи і про власну вигоду. 

Христос-Цар – покірливий. Перед Своїм радісним і славетним входом до Єрусалиму Він сказав Своїм учням: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:28). Він іде, щоб послужити і душу Свою покласти за мешканців Єрусалиму, за Свій народ, за вас і за мене, і за всіх людей на світі. 

Він іде, бо «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).  Це вершники Апокаліпсису мчать на конях, аби вершити суд і завойовувати. А істинний Цар Ізраїлю, Син Божий і Син Людський їхатиме до Єрусалиму на ослиці та осляті. Бо Він – покірливий. Бо Він іде служити вам і мені.

І Він Сам шукає вас. Не ви знаходите Христа-Царя, а Цар-Христос знаходить вас. Шукати вас Він посилає Своїх слуг-проповідників. І віра ваша вона від Христа-Царя і ревність ваша у вірі – теж від Христа-Царя. І бажання розповідати про Нього і ділитися Його Словом із вашими друзями – теж від Нього, бо Він хоче, щоб і вони спаслися.

Не випадково Писання тут, любі брати і сестри, зазначає нам, що «учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус».  Світ чує Ісусове Слово, але робить навпаки. А учні чують Ісусове Слово і роблять так, як каже Він. Наша мова має два чудові слова, які мають спільний корінь: слухати і слухатися. Бог хоче, щоб ми були Його учнями і діяли як вони: слухали і слухалися. 

Це означає, що ми не повинні вигадувати якісь власні діла чи правила. Такі винаходи сподобалися б дияволові та світові, але не Господу. Він дає нам Своє Слово, аби ми його читали, слухали і слухалися. Саме так роблять Апостоли.

Учні Христові роблять так як каже їм Господь і кладуть на ослицю та на осля одежу. Господь сідає на них. Звичайно ж Ісус їде на одному віслюкові, а інший біжить поряд, як ми це бачимо в українських селах, коли, наприклад, запряжена кобила у віз, то лоша зазвичай біжить біля своєї матері. Господь їде на віслюкові, не на коневі, як Цар покірливий, Цар, що прийшов служити Своєму народові, і навіть цілому світові.

            Те, що відбувалося тієї неділі в Єрусалимі, було виявом величезної радості і величезної надії. Не вітав так Єрусалим ні римських можновладців, ані правителів Юдеї, що панували над містом і народом. Таке привітання могло бути лише один раз на все життя столиці Юдеї. 

            Бо привітання включало не лише стеління одежі на ознаку радості і готовності служити Цареві – таке в євреїв бувало. Зворушений народ кидав одежу під ноги ослиці та учнів, аби вони йшли не запиленими вулицями, а йшли як можновладці, наче по килиму.

 Було ще одне особливе привітання – зрізання і стеління на дорогу гілок. Це ми називаємо нашу неділю Вербною, бо в нас пальми не ростуть, а мешканці Єрусалиму і віруючі паломники вітали Христа-Царя, зрізаючи пальмове віття і вистеляли ним дорогу. Так і ми сьогодні прикрашаємо наші церкви та домівки, вітаючи Ісуса і згадуючи ту славну першу Вербну неділю.

Проте було ще щось надзвичайне і особливе. І це були слова, які буквально оточували Спасителя з усіх боків: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» 

Народ вітає свого Царя, Сина Давидового. Вони вигукують ці слова, наче заявляючи: «Спасіння нині належить Синові Давидовому! Який чудовий час, що виконалась обітниця Божа і ми дочекалися давноочікуваного Царя з роду і з дому Давидового – все точно так як обіцяв був Бог і Давидові, і всім нам через Його вірних пророків!»

Народ вітає Христа, як Месію і як Спасителя. «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я» означає фактично таке: «Ісус – обіцяний Богом Месія. У Ньому сховані усі скарби для нашого народу, які теж був обіцяв Бог. І тепер наш Месія, наш Христос, наш Спаситель усі Богом обіцяні благословення виллє щедрою міркою на Єрусалим і на весь Ізраїль!»

Народ виспівує: «Осанна на висоті!» Своїм співом вони сповідують, що це спасіння – на висоті, це спасіння – від Бога.  Ні євреї, ні українці, ані будь-які інші народи нічого самі не можуть зробити для спасіння. Всі наші зусилля марні і якщо ми самі будемо намагатися здобути прощення гріхів, спасіння і вічне життя, то все це буде марно і погано закінчиться – у вічній смерті та в аду. Але хто вітає Христа, хто уповає на Нього і сповідує, що Він – від Бога і спасіння є в Ньому, і Христос – єдине спасіння, яке дане нам з небес, той має і прощення гріхів, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя у Царстві Божому. 

Бо спасіння – у Сині Давидовому і Сині Божому, Який входить до Єрусалиму, аби визволити його і весь світ від гріха, від влади диявола і смерті – через велике упокорення, яке не завершується вході на віслюку, а триває на хресті Голгофи, на якому Цар Небесний покірливий проливає Свою кров за гріхи цілого світу і помирає за кожного з нас, аби на третій день вийти переможцем над смертю з гробу і дати всім, хто вірує в Нього вічне життя. 

Ми не знаємо скільки в Царстві Божому буде з тих, що вітали Господа в ту найпершу Вербну неділю. Напевно, багато. Адже дорогою до Еммаусу, коли воскреслий Господь ітиме з двома засмученими учнями, то вони будуть говорити про сподівання цілого народу на Господа і про те «Як первосвященики й наша (юдейська) старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли...» (Лк. 24:20).  А народ сподівався, що Господь Ісус – Визволитель Ізраїлю.  Таких було дуже багато.

До них ішов Господь Ісус тієї неділі і вони Його щиро вітали. До нас приходить Господь Христос сьогодні. Ми не бачимо тут віслючка – тварину, що пов’язують зі смиренням і покорою, але Христос приходить до нас у смиренних словах Євангелія і євангельської проповіді, у простих хлібі та вині Святої Вечері, під виглядом яких ми споживаємо істинне Христове тіло та п’ємо Його істинну кров. І через Своє Слово, і через Свої істинні тіло та кров Господь виливає нас Свої невимовні і рясні благословення: прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя у Його Царстві.

І ми сповідуємо так само, що наше спасіння – лише у Христі, і лише заради Нього, і лише в Ньому. Ми радіємо, коли Він приходить таким чином до нас щонеділі, і щоразу, коли ми збираємось. Ми не можемо постелити перед Ним наш одяг, але ми даємо свої кошти, аби підтримати голос Євангелія у нашому рідному місті і в нашому рідному краї. Ми піклуємось про нашу церкву так, як це робили ті брати і сестри, які змогли прийти на християнську толоку.  Ми стелимо наш одяг і віття та величаємо Царя-Христа, коли в усі інші дні тижня ми служимо нашим братам і сестрами тими ділами, які Бог заповів нам у Своїх Десяти Заповідях. Адже ми Його учні і ми з радістю робимо те, що Він нам доручив. 

 А ще ми з терпеливістю чекаємо на інший Його прихід – прихід у славі, уже не на віслючкові, а на хмарах і в супроводі усього війська небесного, бо коли Господь тоді прийде, то забере всіх нас, любі віруючі у Своє святе і вічне Царство, де ми будемо жити у радості повіки віків, радіючи нашим Царем Христом. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).