Великодня проповідь

                           

РОЗП’ЯТИЙ ХРИСТОС ВОСКРЕС!

  (Нарис молитового роздуму пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, – і жахнулись вони... А він промовляє до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,  – нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, – там Його ви побачите, як Він вам говорив». А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, – бо боялись... (Євангеліє від Св. Марка 16:1-8).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, світанок першого Великодня був для Христових учнів і для жінок, які вірували в Христа, дуже важким. А яким іще може бути початок дня, коли слід іти до гробу? І то непросто до гробу, а до гробу Сина Божого, Сина Давидового, Сина Людського? Вони втратили не просто визначного ізраїльтянина, не просто видатного учителя і проповідника. Вони втратили, як про Нього говоритимуть двоє учнів дорогою до Еммаусу Того «що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:13).

Господа Христа неправдиво обвинуватили, звели на Нього наклеп, учинити над Ним неправедний суд і передали в руки римської влади з вимогою Христа стратити. І це зробили провідники Ізраїлю, духовні отці їхнього народу! Ці духовні отці – дуже лукаві і жорстокі. Якщо так зробили з Христом, то вони можуть так само розправитись із Христовими учнями, і з усіма послідовниками Ісуса, серед яких були і наші жінки: Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія.

            Це були відважні жінки. Учні сиділи за замкнутими дверима, бо боялися, що розгніваний юдейський провід незабаром прийде і по них або пошле кого-небудь, щоб заподіяти учням якесь зло. Так ми, буває, ховаємось вдома або на роботі і ні слова не кажемо про Христа, не визнаючи щонеділі нашу віру на зборі святих, не визнаючи нашу віру на роботі і на відпочинку, серед колег або в якомусь кафе чи ресторані, коли зі страху перед світом, боїмось проказати навіть молитву про благословення їжі. А нас же за це ніхто не гонить і не переслідує!

А наші жінки не ховаються. Вони накупили пахощів і вирушили до гробу, аби за юдейським звичаєм намастити тіло розп’ятого Господа Христа.

            Це були жінки, які мали любов до Господа. Ця любов була дана їм Богом і вона стала відповіддю на Божу любов. Саме ця любов до Бога давала їм мужності вирушити в дорогу і робити те, що потрібно робити.  Як написано: «Любов… усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:7, 8).

Якби вони не мали любові і духовного серця, то страх паралізував би і їхню волю, і їхню силу. Вони перебували б у глибокому відчаї і не переступали б порогу навіть власного дому. А тут вони на світанку неділі же простують із пахощами до гробу Господнього. І їх не бентежать питання про те, що буде з ними, коли юдейська верхівка довідається про їхні відвідини гробу Господнього: чи подивиться на це крізь пальці, а чи задумає їх провчити так, щоб і іншим було зась.

Ні в них лише одна думка і одна розмова: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» Ось – їхній клопіт. Адже камінь був великий, а гріб запечатаний. Можливо, вдасться умовити варту, поставлену біля гробу? А, можливо, будуть там якісь прохожі чоловіки, що відважаться їм допомогти?

Але, коли вони приходять до гробу, то римської варти там не бачать. І так само вони не бачать на вході того величезного каменя, яким був закритий вхід до гробу Господнього. Він був відвалений. Для них хтось виконав непосильне для них діло. Перша несподіванка.

Друга несподіванка – ще більша. «І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, – і жахнулись вони...»  Ангели завжди з’являються в ключові миті людської історії. Херувим став із полум’яним мечем на варті раю, коли наших прабатьків Бог прогнав після їхнього гріхопадіння. Про кінець світу Господь каже, що всі люди на зеемлі: «побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його» (Мт. 24:30, 31).

Ангел сповістив про народження Спасителя. І ось жінки бачать ангела у гробі Господньому і, природно, лякаються. Ангели завжди заспокоюють віруючих, аби ми не лякались. Так само ангел заспокоює і наших жінок: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,  – нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були».

«Ви шукаєте Розп’ятого?  Ви шукаєте закривавленого мертвого Христа?», – наче каже ангел. «Він воскрес! Смерть не могла Його втримати! Він віддав Себе на тортури і страшні смертельні муки винятково ради вас і ради всіх людей. Він страждав зав ваш гріхи і за вші провини Він мучений був. І це правда, що Він помер. 

І Він завжди буде Розп’ятий. На Його руках, на Його ногах, на Його боці завжди будуть сліди від ран, як нагадуванням вам про те, якою дорогою ціною ви були викуплені від ваших гріхів, від влади диявола і смерті. І як нагадування про Христову невимовну любов до кожного з вас. Бо саме з цієї любові Він стався людиною і страждав, і був похований.

І воскрес! Він воскрес! А ось доказ. Його тут немає. А залишилось лише місце Його поховання. Живому немає чого робити поміж мертвими. Все, що Він казав про Свої страждання і смерть – виконалось. І виконалось те, що Христос пророкував про Своє воскресіння. Він воскрес! 

А тепер не гайте часу і поспішайте, і скажіть учням Його і Петрові: «Він іде в Галілею попереду вас, – там Його ви побачите, як Він вам говорив». Ангел дає доручення жінкам передати небесне послання, новину про воскресіння Христове усім учням і, зокрема, Петрові, який позавчора, зі страху, був тричі публічно відрікся від свого Господа, а потім у сльозах розкаявся. Ідіть скажіть усім учням, і зокрема Петрові, – каже ангел, передаючи учням і Петрові утішливе великоднє Євангеліє.

Ви побачите Христа там, де Він говорив – каже ангел нашим жінкам. Марно шукати Христа в порожньому гробі. Марно шукати Христа, задивляючись на небо. Марно шукати Христа, вирушаючи на різноманітні паломництва. Христос може знайти нас і дорогою до Дамаску, як Він був знайшов переслідника Савла. Христос може нас знайти і на острові Патмос, як Він знайшов Свого улюбленого учня, старенького вже Апостола Івана.

І обов’язково Христос перебуває там, де двоє або троє збираютья в Ім’я Його. Христос обіцяє перебувати в нас і серед нас, коли ми будемо споживати Його тіло і пити Його кров. Христос каже, що ми залишаємось Його учнями і маємо свободу, яку Він для нас здобув на хресті і у воскресінні, коли перебуваємо у Його Слові.  Христос воскрес і Христос – посеред нас, любі брати і сестри. А де Він – там і прощення гріхів, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя. Бо Розп’ятий Христос воскрес!

Наші жінки, вийшовши із гробу, побігли в місто. Але вони не забігли в місто і не вигукували на вулицях і майданах: «Христос воскрес!» Вони побігли до учнів і ми знаємо, що вони виконають доручення ангела.  Бо незабаром до порожнього  гробу Христового прибіжать Петро та Іван. І незабаром воскреслий Христос зустрінеться із заплаканою Марією Магдалиною, і з іншими учнями.

Яке чудове послання передає ангел жінкам і нам, любі брати і сестри. Згадаймо лишень, з яким настроєм ішли ці троє жінок на світанку неділі до гробу Господнього! Які вони були засмучені, стривожені, а потім ще й нажахані. Але тепер усе змінилось.

Тепер вони і ми можемо зневажати і гріх, і диявола і навіть саму смерть, і разом із Апостолом Павлом вигукувати: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57).

Так, ми далі залишаємось дітьми Адама. І звісно, якщо Господь Христос не повернеться за наших днів у славі, ми помремо, бо наше тіло залишається заражене гріхом і воно – тлінне. Але Христове воскресіння робить велику різницю. Бо через те, що Христос забрав усі гріхи на Себе, пролив за них Свою кров і помер за них, і воскрес, то це означає, що вони мені більше шкоди завдати не можуть.

Адже я вірую у Христа. А Христос воскрес! Він – надто могутній для них. Вони нічого Йому вдіяти не можуть. А Він їх знищує, ламає і руйнує, і кидає до аду, а Сам возноситься на небеса! І тому ми не боїмося більше цих жахливих тиранів, бо чим вони нам можуть погрожувати? Гріхами? – Так їх Христос забрав на Себе!  Смертю і гробом? Так «Христос воскрес із мертвих, смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!»

Ми знаємо, що нас чекає – і то не лише фізична смерть, але й воскресіння до вічного життя.  Наша плоть і наші відчуття в цьому світі, звісно противляться сьогоднішньому Євангелію і вірі. Бо далі живемо в грішному тілі. Диявол далі бродить коло нас – на ланцюгові, але бродить і нашіптує свої лукаві брехні. Смерть косить людей і одного дня добереться до нашої грішної плоті, до нашого старого Адама.

І через це відчуття і розум противляться Великодньому Євангелію і вірі. І якщо ми будемо покладатися на відчуття, то ми неминуче загинемо навіки віків. Тож ідімо за вірою, яку в нашому серці створив Господь Святий Дух і покріпляймося у цій спасенній вірі якомога частіше Словом і правдивими тілом і кров’ю Розп’ятого і Воскреслого Христа, аби горнутися до Христа, щоб Останнього Дня, у час славетного повернення Христа, ми уподобились до Христа і тілом і душею, і повіки жили в Його Царстві. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.