Старозаповітні жертви і жертва Агнця Божого

 

Тут хтось може поставити питання: "А хіба Старозаповітні жертви не забирали гріх?" І так, і ні. Власне кажучи, Бог додав до тих жертв Свою обітницю про прощення (Вихід 30:10; Левит 17:11). Проте самі по собі вони були "тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей". Врешті-решт "неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!" (Євреїв 10:1, 4). Проте такі жертви з тварин служили прототипами або ж знаками, передвіщуючи одну жертву Ягняти Божого. Втім вони, як бачимо, не були порожніми знаками, а властиво давали прощення. Використовуючи сьогоднішню термінологію, ми могли б сказати, що Старозаповітні жертви діяли наче кредитні карточки: пластикові карточки самі по собі цінності ніякої не мають, але їх приймають як плату з тим розумінням, що були вчинені всі задовільні заходи для повних виплат грошима в майбутньому. Тож "жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів" мали приноситись "щоденно... і часто" (Євреїв 10:11). А нині здійснене одне велике Урегулювання - одне і для всіх - на хресті. І воно довершене.  "Звершилось!" (Івана 19:30).

     Нині говорити про принесення в жертву Христового тіла та крові знову якимось чином у святкуванні Таїнства, означає висловлювати припущення, що та одна-єдина жертва на хресті була врешті-решт не зовсім повна.  Таке применшення того, що Господь Саме Себе приніс в жертву, є, чесно кажучи, нестерпним. І це пояснює доволі сильну і безкомромісну мову Реформації у відкиданні "жертви меси" як "богохульної". 

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян