ВІРНІСТЬ ДОМОРЯДНИКІВ (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць; а що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним. А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд людський, бо я й сам не суджу себе. Я-бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь. Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога (1-е Коринтян 4:1-5).
Божій Церкві,… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1, 2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, 10 грудня 1520 року, тобто 500 років і 3 дні тому біля Ельстерської брами Віттенбергу, на запрошення доктора Мартіна Лютера і Филипа Меланхтона, зібрались викладачі Віттенберзького університету, а також студенти. Мартін Лютер тримав у руках буллу, особливе проголошення із закликом до покаяння від самого папи римського.
Папа римський написав ту буллу через те, що Лютер не захотів відрікатись від своєї вірності Божому Слову. Адже він критикував продаж індульгенцій – фактично продаж прощення гріхів за гроші і наполягав на тому, що наша віра і практика християн має виводитись із Писання, і головним для християнина є віра та уповання на Христа, свобода у Христі. Ми виправдовуємось самою вірою в Христа. А віра і любов – це дві основні риси християнина. Віра веде нас до Бога, а любов – до ближнього і таким чином, хоча ми вільні, ми слуги всім нашим ближнім.
Звісно, такі проповіді і твори Лютера, славили Христа і вели людей до Божого Сина. Але от біда – вони руйнували фінансову систему Риму. Тож коли Лютер у диспутах вийшов переможцем і відмовився відрікатися від Божого слова та від Христа, і про це було повідомлено римського єпископа, то той, перебуваючи на полюванні на диких кабанів, 16 червня 1520 року написав буллу, в якій є відозва до Господа і згадка про кабанів, що руйнують виноградника.
В буллі лунав заклик Лютера спіймати і передати у папські руки, які любили палити проповідників Євангелія. В буллі був також заклик спалювати всі твори Лютера, а Лютер мав би в установлений термін розкаятися. Буллу читали в різних містах Німеччини і 3-го жовтня та булла дісталась до Віттенбергу. Лютер вичекав необхідний термін, і 10 грудня 1520 року, скликав зібрання біля Ельстерської брами.
Там він розвів багаття і в нього повкидав папські канонічні книги – закони Риму, які гнобили Христову Церкву і сприяли переслідуванню Божого Слова та Христових проповідників. Лютер також, як кажуть, зі словами: «Оскільки ти проклинаєш істину Божу, то Господь сьогодні проклинає тебе. Тож гори у вогні!» вкинув послання від папи у вогнище.
Мартін Лютер публічно порвав із Римом, із папою, із вченням Антихриста і з усіма тими, що виявляють не вірність Христові, а вірність світові, дияволові і пеклу. Втім, коли є вірність Христові, то вона, зазвичай викликає не лише насмішки і глузування, а й розставлення силець, як це роблять птахолови, обмовляння проповідників, гоніння та переслідування Божих людей.
Сьогодні наш Біблійний текст звернений насамперед до Апостолів і проповідників Євангелія Христового. Апостол каже: «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць».
Багато-хто хотів би, аби його уважали за такого доморядника. Врешті-решт боротьба між двома кількома конфесіями в Україні саме за це і точилась. Хто доморядник Божих таємниць, а хто розкольник? Хто має благодать, а хто її не має? Хто правильний, а хто неправильний?
Подібна боротьба точилась і в Апостольські часи. Апостол Павло застерігав про фальшивих доморядників, фальшивих служителів: «Такі-бо фальшиві апостоли, лукаві робітники, що підроблюються на Христових апостолів. І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами праведності. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!» (2 Кор. 11:13-15).
А на закиди на свою адресу, що він не такий Апостол як слід, Павло відповідав: «Слуги Христові вони? Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви» (2 Кор. 11:23-28).
Чому фальшиві доморядники не зазнавали тих бід, наклепів і атак, що їх зазнавали вірні служителі Христові? Відповідь вже пролунала із уст Апостола Павла, яку ми чули в його 2-ому листі до коринтян і чуємо сьогодні в нашому тексті: «а що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним». Павло не каже, що важливе спадкоємництво: хто кого і коли рукополадав.
Він навпаки в іншому місці засуджує тих, хто доводять свою істинність походженням і нагадує своєму учневі Тимофієві: «(Я) просив тебе зостатися в Ефесі, щоб ти заборонив декому навчати інакше, не зважати на байки та на безкінечні родоводи, які радше спричиняють сварки, ніж Боже утвердження у вірі» (1 Тим. 1:3, 4).
Що натомість шукається в доморядниках, у служителях Христових? Апостол дає відповідь: «А що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним». Не походження і суперечок про походження шукає в нас Господь. А вірності. І то вірності не людині, не єпископу Риму або будь-якому іншому єпископу, а вірності Христові і Його Слову.
Яка користь з доморядника, з управителя господарства, який нехтує власником, скажімо бізнесу, його настановами, правилами, а вигадує якісь свої правила, весь час тільки й те робить, що пишається своїм походженням і вимагає, аби всі були вірні винятково йому ? Очевидно, або такий управитель довго не протримається, або такий бізнес довго не триватиме.
Церква – це дім Божий. А служителі – управителі цього дому. І Господь залишив нам дуже чіткі доручення, що нам слід робити у світі та в Його домі. Він сказав: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мт. 28:18, 19). І: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). І ще Він каже про те, як ми повинні діяти в Його домі: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» (Ів. 20:22, 23).
Вірності Христові і Його Слову шукає Господь у доморядниках Божих у пастирях і проповідниках. А ця вірність виявляється не в проповіді байок, передань, вигадок і всього іншого, а Євангелія Христоового так як каже Апостол: «Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!» (1 Кор. 1:22-24).
Апостоли і всі вірні доморядники проповідують Закон, аби грішники визнавали свої гріхи і каялися в них. Апостоли і всі вірні доморядники Божих таємниць, проповідники Євангелія проголошують Добру Новину про прощення усіх гріхів тим, хто вірує в Христа, Сина Божого, Який на Себе забрав усі гріхи світу і приніс Себе Самого у жертву святу і досконалу на хресті. Ця Добра Новина полягає в тому, що Христос помер на нашому місці і за всіх нас. І на третій день Він воскрес із мертвих, здолавши і нашу смерть, аби ми теж в кінці воскресли і увійшли у вічне життя в Його Царстві.
Ми, каже Апостол Павло – доморядники Божих таємниць. Адже Хрищення – це насправді таємниця, Тайна, Таїнство. Ми бачимо просту воду і чуємо Слово Христове, а відбувається купіль відродження і відновлення Святим Духом, відбувається народження згори і дитина або дорослий стає дитям Божим і спадкоємцем Царства Божого.
Ми – доморядники Божих таємниць. Адже Свята Вечеря – це теж велика Тайна. Адже у звичайному хлібові та звичайному вині нам дається істинне тіло та кров Христа. А з ними ми отримуємо і прощення гріхів, і спасіння, і вічне життя. І в Хрищенні, і в Святій Вечері Бог очікує від нас вірності. Ми маємо виконувати все так, як сказав Він, а не так як хочеться нам відповідно до наших уявлень, або уявлень світу або якихось нечистих сил.
Вся наша проповідь, всі наші дії спрямовані на прославлення Христа. Через це нас мало хвилює людський суд – те, що говорять про нас люди. Суд людський хай судить речі людські і хай не втручається до речей Божих. Проте в суду під контролем диявола, в суду упередженого руки сверблять судити і знищувати Христа і Його Слово. Суд людський засудив Сина Божого. Суд людськи засуджував Апостолів і багатьох вірних доморядників Божих таємниць, як-от пастиря Теодора Ярчука.
Та нас це не повинне лякати. Бо нас судить Господь. І коли Христос з’явиться у Своїй славі разом зі Своїми святими ангелами – а до того Останнього Дня цього світу залишається все менше часу – то виявиться все. І не буде жодної людини, яка зможе сховатись від Христа. Всі люди воскреснуть. Одні – для воскресіння суду, а інші – для воскресіння життя.
Хто вірує в Христа і уповає на Нього, не буде засуджений, а отримає похвалу від Сина Божого і запрошення увійти у вічну радість Царства Небесного. А хто не вірує в Сина Божого – хто судить проповідників, хто атакує їх і Церкву Христову, почує перелік своїх злодіянь і отримає вирок вічного прокляття, і буде навіки вкинений у вогняне озеро пекла на нескінченні муки.
Тож радійте, Божі діти, віруючі у Христа, бо вам буде похвала від Бога, і радість, і небесні оселі, і вічне життя в Христовому Царстві. А до повернення Христа у славі, зберігаймо Йому вірність. Як це робив Мартін Лютер, який не боявся суду людського, а був вірний Богові. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар