неділю, 27 грудня 2020 р.

Проповідь на неділю після Різдва

 

                   

                                    ВИКУП З РАБСТВА

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Тож кажу я: поки спадкоємець дитина, він нічим від раба не різниться, хоч він пан над усім, але під опікунами та керівниками знаходиться він аж до часу, що визначив батько. Так і ми, поки дітьми були, то були поневолені стихіями світу. Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: «Авва, Отче!» Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа  (Галатів 4:1-7). 

            Христос народився! Славімо Його! 

Дорогі брати і сестри,  «…по всіх містах на Таврійському півострові, а надто в Кафі… цілі гурти… бездольних невольників одганяються з базару просто на кораблі. Це є не місто, а зажерлива прірва, що п’є нашу кров...», – так, кажуть, описував кримські міста на узбережжі Чорного моря посол Великого Князівства Литовського у Кримському ханстві, Михайло Литвин. Кафою називалась Феодосія, місто, яке нині окуповане Росією. 

Багатьох тих невільників захоплювали у полон татарські загони, які періодично здійснювали набіги на українські землі. Їхня доля була доля безправних рабів. Вони страждали від жорстокого ставлення, від знущань, від тяжкої праці та жахливих умов проживання. Життя раба – життя жахливе, навіть якби він потрапляв у добрі умови. Адже невільник, раб – людина безправна. 

А маленьких хлопчиків часто забирали ще й у яничари, еліту османського війська. Вони могли мати сите і заможне життя, але водночас вони могли іти й убивати своїх одноплемінників і навіть родичів, які боронили свій рідний край, Україну, на полі бою. Через це й слово «яничар» в Україні має таке негативне значення – невільник, який став служити чужому урядові та воювати проти свого рідного народу. 

Ніхто з українців не хотів бути невільником. Бо хто хотів мати таке безправне, рабське життя? Життям насолоджувались пани невільників, бо на тих панів трудились українці, що перебували у неволі, у рабстві. Крім важкої праці було ще й обмеження свободи. Хтось все життя веслував на галерах, прикутий до весел. Кого заковували в кайдани на ніч. Хтось мав ще якісь обмеження. Життя невільника і раба – сумне і важке життя. 

Сьогодні Господь через Апостола Павла нагадує нам про наше минуле. А воно в кожної людини – минуле невільника, минуле раба. Навіть, якщо якась дитина народжувалась і народжується у сім’ї короля, у родині найвільнішої людини світу, вона все одно народжується невільником. 

Чимало народів навіть не сповна усвідомлювали про те у якому полоні гріха та диявола вони перебували. Чимало народів не усвідомлюють цього, на жаль, навіть донині. Але це усвідомлювали євреї. Їм був даний Закон, який виявляв їм гріх. Вони також мали обітницю про прихід Спасителя, Який визволить і їх, і все людство від гріха, від влади диявола, і від смерті.  Адже смерть це – заплата за гріх. І якщо буде подоланий гріх, то дияволові не буде в чому обвинувачувати людей. І якщо гріх буде знищено, то буде вирвано жало у смерті.

Але хоча юдеї мали обітницю, до її виконання вони перебували під Законом. Вони, каже, Апостол Павло, були наче діти, які чекали на час, аби вступити у права спадкоємця. А такі діти нічим не відрізнялися від рабів. Юдеї чули суворі вимоги Закону, який ділився на три частини: моральний, обрядовий та цивільний і змушені були докладати усіх зусиль, аби той Закон виконувати. 

Історія їхнього народу і їхньої держави засвідчує про їхні постійні невдачі у виконанні Закону. Їхні поразки засвідчувались національними та державними руїнами, вигнаннями, поневоленнями та іншими жахливими бідами. Через Закон вони не могли зберегти державності. Через Закон вони не змогли врятувати свою країну і своє життя. Закон був їхнім вихователем. 

А в чому він їх виховував? У тому, що хоча у разі виконання Закону вони мали б вічне життя, вони Закону виконати не можуть. Закон спрямовував їх до обітниці – до Христа. Закон спрямовував їх чекати до завершення періоду дитинства, рабства, яке мало чим відрізнялось від рабства, в якому перебували язичники і чекати виповнення часу, коли вони отримають нарешті свободу.  Їхня перевага була в тому, що Закон не лише звертав їхній погляд на Обітницю, але й в тому, що вони мали Обітницю і чекали на прихід Христа, на виповнення часу. 

«Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони» – такими кількома словами підсумовує Апостол для галатійських церков Різдво. Виповнення часу настало тоді, коли Бог створив всі умови для виконання пророцтва, яке наші прабатьки, Адам і Єва, з уст Божих. Багато віруючих померли, не дочекавшись виконання обітниці. 

Багато-хто хотів би, аби ця обітниця була виконана раніше ще за їхнього життя. Але в Господа Свій досконалий розклад. Він точно знає, що, коли, де і як все має відбутись. Тож виконання обітниці настало у Віфлеємі. Воно настало тоді, коли Юдея перебувала під пануванням Риму, величезної імперії із язичницьким урядом та чудовою системою доріг. 

Виконання обітниці настало так, як перевідщав Бог – Він послав Свого Сина, який народився від жони, – каже Апостол, тобто, від людини жіночої статі. Апостол користується термінологією Буття про Насіння жінки. А Євангелія наголошують на  тому, що Божий Син народився від Діви, як і ми сповідуємо це в нашому Символі віри. 

Проте Павло мало уваги приділяє подробицям Різдва – це зробить його учень і співробітник, Євангеліст Лука. А наш любий Апостол звертає нашу увагу на те, що Бог послав Свого Сина, аби Він народився не для того, аби здійснити прогулянку цим грішним світом і потім скинути із Себе людську природу та вознестися знову на небеса. Ні Різдво стало прелюдією до набагато важливіших подій. 

Божий Син, – каже Апостол Павло «родився від жони, та став під Законом». Він став під Законом на нашому місці і замість нас. Де ми стаємо під Закон, там ми завжди зазнаємо поразок. Ми обовязково порушимо якусь Заповідь Божі і то буде добре, якщо ми порушимо лише одне Заповідь, а не скажімо пять, шість чи девять. 

Як каже Апостол Яків: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (2:10). Та й Павло каже пізніше: «Всі ті, хто на діла Закону покладається, вони під прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб чинити оте!» (Гал. 3:10).  Хто не виконає усього Закону Божого – той проклятий, грішний і засуджений до вічних мук у аду. 

Тож Ісус Христос, Єдинородний Божий Син, народжений від жони у Віфлеємі, стає під Закон на нашому місці. Він стає, аби виконати Закон замість нас. Він стає і Він це робить, бо Він не просто досконала людина, а святий і вічний Бог. Він виконує Закон досконало. Отже Ісус мав би жити і жити! 

Проте Син Божий виконує Закон на нашому місці і замість нас. Він прийшов не для того, аби замість нас жити. Він народився у Віфлеємі, аби забрати на Себе всі наші гріхи. І Він забрав їх. І поніс їх на хрест Голгофи. І там Він, невинний, помер за нас винних. Там Ісус святий помер за всіх грішників світу. 

Своєю святою і невинною кровю Він викупив нас із рабства гріха. Бо гріхи наші обмиті Його кровю. Бо Він помер за кожен наш гріх. За всі ваші гріхи та за всі мої гріхи. Немає такого гріха, за який би не помер Божий Син. Немає такого вашого гріха, за який би Ісус не пролив Свою святу і невинну кров. 

Він викупив нас від влади диявола. Диявол, він спокусник. Він же і прокурор-обвинувач.  Він же і убивця, і професійний шахрай-обманщик. Його головний козир – гріх. Це та його карта, яка б’є всі інші.  Але оскільки ми викуплені від гріха Ісусовою кровю, то та карта стерта кровю Христа. Вона біла. Він немає чим більше крити і чим більше нас обвинувачувати.  Не звертайте уваги на його погрози і обвинувачення, а кажіть: «Христос мене викупив від гріха. Хочеш – то іди і змагайся з Сином Божим. А я більше не твій, а Христів». 

Своїм воскресінням Ісус здолав владу смерті.  Про це так гарно проголошує Апостол Павло: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57). 

Син Божий, народжений у виповення часу у Віфлеємі заплатив повну ціну за кожного з нас і викупив нас від гріха, від влади диявола і смерті,  а натомість подарував нам усиновлення Богом. І тепер ми вже не діти гріха, не раби диявола, а тепер ми – діти Божі. Ми – сини Божі і доньки Божі. Ми не такі, як Ісус, бо Ісус – Єдинородний Божий Син. Ми ж усиновлені заради Ісуса. Ми – діти Божі. 

«А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: «Авва, Отче!» – продовжує Христів Апостол. Лише Божі діти мають Духа Христового. І лише в Божих дітях Дух викликує: «Авва, Отче!» Бо лише діти знають, що ми маємо Отця благодатного, Який так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

Невіруючі або неістинні віруючі вважають, що вони мають Суддю, а не люблячого Отця, Який їх прощає і виправдовує. Бо коли вони не уповають на Самого Христа, то й не мають Його Духа. А, хто уповає на Самого Христа, той має Христового Духа і кличе до Бога, як до Свого любого і люблячого Отця всемогутнього. 

Є, чимало проповідників, які проповідують про Бога, як про безжального і суворого Суддю. Вони насправді представляють рабовласників і невільничий ринок тільки не Кафи, а пекла. Не слухайте їх. А слухайте Христа і залишайтеся вільними людьми. 

Апостол каже нам сьогодні: «Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа». Через Христа і тільки через Нього ми маємо воскресіння і вічне життя в Царстві Небесному. Воно настане, коли Христос повернеться у славі. Бо для цього Він народився! Христос народився! Славімо Його! Амінь.

Немає коментарів: