Подай благодаті... усім членам християнського світу і пошли нам вчених священиків і пастирів, які не годуватимуть нас лушпинням і половою марних байок, а тих, які навчатимуть нас Твоєму святому Євангелію та про Ісуса Христа.
Мартін Лютер
ПІЗНАТИ ПОСЕРЕД СЕБЕ ПРОРОКА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І сказав Він до мене: «Сину людський, зведися на ноги свої, і Я буду говорити з тобою!» І ввійшов в мене дух, коли Він говорив до мене, і звів мене на мої ноги, і я чув Того, Хто говорив до мене. І сказав Він до мене: «Сину людський, Я посилаю тебе до Ізраїлевих синів, до людей бунтівників, що бунтуються проти Мене. Вони та їхні батьки відпали від Мене аж до цього дня! А ці сини, що Я посилаю тебе до них, зухвалого обличчя та твердого серця. І ти скажеш до них: «Так говорить Господь Бог!» А вони чи послухаються, чи занехають, бо вони дім ворохобний, то пізнають, що пророк був серед них» (Єзекіїля 2:1-5).
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2).
Любі брати і сестри, великому Данте належать слова: «Найгарячіші місця в пеклі притримуються для тих, що залишаються нейтральними у час великої моральної кризи». Звісно, твір Данте – художній. Але правда полягає в тому, що у час великої моральної кризи ті, що дотримуються нейтральності, насправді підбадьорюють зло.
Погляньмо на цю страшну війну, яку проти України розпочала підла Росія. Україна нічим Росії не загрожувала. Навпаки наївно наша держава дозволила сусідньому народові розташувати на нашій території, в Севастополі, в Криму величезну військову базу. Україна передала Росії свій ядерний арсенал, свої крилаті ракети і багато чого іншого на пусті, як ми тепер знаємо, і зрадливі слова про гарантії безпеки.
Через свою агентуру Росія з усіх сил підривала нашу економіку, наші Збройні Сили і саму нашу державність, аби потім з усіх сил ударити і знищити український народ, який нічого не завинив росіянам. З перших днів росіяни коять масово воєнні злочини і багато всякого іншого зла. Тож ця війна з боку Росії – не лише несправедлива, але й аморальна.
Ті, що заявляють про свій нейтралітет, можуть що завгодно говорити про своє бажання миру і добра для українців, але насправді вони – на стороні Росії, на стороні величезного зла, духовної темряви і сатани. Вони отримують від диявола свої бонуси – чи то дешевою нафтою, чи то газом, а чи іншими преференціями, до яких змушені вдаватись російські убивці, аби догодити цим прихильникам нейтралітету, аби ті не засуджували зло, убивства, руїни і смерть, які вже третій рік сіє в Україні російський народ.
Тож нейтралітет, духовна байдужість до зла підіграють дияволові і його слугам. Ті народи, що заявляють про нейтралітет, насправді бажають продовження цієї війни, аби розбагатіти на людському горі нашого народу. Чому вони так роблять? Очевидно, що їхні душі спустошені давно сатаною. Вони бунтуються проти Бога, як і відверті Божі вороги, такі як Росія, Іран і Північна Корея, але прикривають свій бунт проти Бога нейтралітетом і всякими іншими зотлілими покривалами.
Сьогодні Бог нагадує нам через Свого пророка, що за байдужість до Слова буде покарання. Того, хто думає, що в духовній війні можна триматись нейтралітету, чекає розплата. Бог звертається до Єзекіїля словами «Сину людський», наче наголошуючи на тому, що Єзекіїль – всього на всього – слабке творіння, і без Бога він насправді нічого не може зробити, добитись, звершити.
Але все змінюється, коли Бог дає Свого Духа Єзекіїлеві. І тепер все змінюється. Він стає слугою Божим. Він стає речником Господа Бога. І він має свою місію. Його місія – не проста. Адже в Ізраїлі залишилось дуже мало віруючих у грядущого Месію-Христа. Більшість народу відступилась від Бога і народ тепер перебуває у величезних бідах – він втрачає свою країну і свою державність.
Господь називає їх людьми-бунтівниками і каже, що вони бунтуються проти Нього. Цей бунт не почався вчора. Він почався ще з їхніх батьків. А в чому полягав їхній бунт? Вони не хотіли чути і слухати Божого Слова. Вони не хотіли каятись у своїх гріхах і вірувати в грядущого Христа. Вони хотіли жити так як самі вважали за потрібне і так, як жили народи, які не знали Бога та невпинно коїли усі можливі гріхи.
Любі брати і сестри, а чи можемо бунтувати проти Бога ми? Можемо! Бо коли ми так само не хочемо чути і слухати Боже Слово, каятись у наших власних гріхах і вірувати в нашого розп’ятого і воскреслого Господа Ісуса Христа, то що це – як не бунт проти Бога? Це – самий справжній бунт! А бунт проти Бога ніколи добром не закінчується.
Так само, коли ми живемо в гріхах і в каятті не шукаємо Божої милості у Христі, то ми теж відпадаємо від Бога і нагадуємо наших батьків, які радше воліли довіряти усіляким войовничим безбожникам, аніж благодатному Богові, усякого добра Подателеві. І, якщо ми не слухаємо проповідників Євангелія і не віруємо в Христа, тоді й наші обличчя стаються зухвалі. Тоді на них наче написано: «Хто такий Бог, що я маю Його слухати? Хто такий Христос, що я маю в Нього вірувати?»
Тоді і наші серця – тверді. Бо вони наче камінь закриті до життєдайного насіння Слова Божого. А отже і до істини. А також і до моралі. А якщо серця тверді, то їм байдуже і до справедливості і до страждань інших людей. Якщо серця тверді, то їм у час великої моральної несправедливості кортить зайняти нейтралітет у всіх важливих справах, адже серце тверде – серце байдуже.
Однак, подивіться, любі брати і сестри, до кого посилає Бог Свого пророка? Саме до таких людей. А чому Він це робить? Бо Він хоче їхнього спасіння. І Він хоче нашого спасіння. У всі тисячоліття людської історії Бог промовляв до людей, а особливо до Ізраїлю. Як написано в Посланні до євреїв: «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив» (Євр. 1:1, 2).
Коли Бог послав Єзекіїля проповідувати, то до приходу Христа залишалось ще майже шість століть. А справа проповідування до людей зухвалого обличчя і твердого серця завжди видавалась і видається справою невдячною. Бо що можна від таких людей очікувати окрім насмішок, глузування, а то й утисків і переслідувань?
Проте якби ми уповали і якщо ми уповаємо на силу власних слів, на свій розум і на вміння переконувати, тоді справді не варто і навіть не можна йти до таких людей, до яких пророків і проповідників посилає Бог. Але ми маємо Боже Слово. А воно завжди виконає задум Божий. Воно живе і діяльне. І як каже Сам Господь «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (Іс. 55:10, 11).
Тож, коли проповідники йдуть із Словом Божим, то їм немає чого журитись. Так вони повинні готуватись, щоб правдиво викласти доручене Богом Слово, але всю роботу виконає саме Слово Боже. Через Своє Слово Господь Святий Дух творить спасенну віру в людських серцях. Слово Боже приводить до віри в Христа, через яку всі віруючі мають прощення гріхів, спасіння і вічне життя.
Звісно, це Слово різні люди зустрічають по різному. Є ті, що чинять Божому Слову запеклий опір. Але Господь сьогодні каже: «А вони чи послухаються, чи занехають, бо вони дім ворохобний, то пізнають, що пророк був серед них». Хто увірує, пізнає, що пророк Божий був серед них. І, хто не увірує, через власну бунтівливість, теж пізнає, що серед них був пророк Божий.
А як вони пізнають? Вони пізнають, бо Слово Боже збудеться. Те, що проголошує пророк Божий, збувається, хоче того хтось чи ні. Так було у Юдеї. Так є і нині. Не можна нехтувати проповіддю Божого Слова. Чимало юдеїв зрозуміли це надто пізно – після того, як було зруйновано Єрусалим. Вони втратили країну і свободу. І так зрозуміли, що пророк був серед них.
А тих, хто й далі не розкаявся у своїх гріхах чекало ще одне пізнання – муки в аду. А ще буде воскресіння усіх мертвих і Останній Суд, де перед Христом будуть зібрані всі народи і Він розділить їх, як вівчар розділяє овець і козлів. І ті, хто не увірував в Ісуса Христа «підуть на вічную муку, а праведники (тобто, віруючі в Ісуса Христа) – на вічне життя» (Мт. 25:46).
Любі брати і сестри Єзекіїль був сином людським – кволим створінням, але він проповідував про грядуще Царство Христове. Він проповідував грядуще Царство Христа, Який теж був Син Людський, однак не кволий, і не грішний, а святий і праведний, бо Він є вічний та істинний Бог Син, Який зодягнувся і у наше тіло, аби зробити те, чого ми ніколи самі не здійснили б. Бог стався людиною, щоб спасти нас.
Так само як Боже Слово творить віру в Христа, а не ми нашими зусиллями, так само і Христос спасає нас Сам, а не ми спасаємось нашими ділами. Ми самі ради гріхові дати не в стані, бо ми самі – грішні і в гріхах наших мертві. Але Христос – безгрішний. Аби нас спасти від заплати за гріх, яка є смерть, Він забрав усі наші гріхи на Себе і помер на нашому місці і замість нас за всі наші гріхи. Він воскрес на третій день по Своїй смерті на хресті, аби кожен, хто вірує в Нього був виправданий і мав вічне життя.
Сьогодні Церква Христова проповідує цю Добру Новину – Євангеліє Христове. Через проповідників Бог кличе людей каятись у власних гріхах і вірувати в Христа, що заради Нього ми маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Бог через Своїх проповідників кличе всіх людей уповати на Христа і мати вічне життя у Божому Царстві.
«Хто увірує (в Христа) й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує (в Христа) – засуджений буде» (Мр. 16:16). Тут нейтральної сторони, як і у цій війні, і в будь-якій великій моральній кризі, немає. Всі люди пізнають істинність цих слів. Бо Христос гряде у славі. І тоді буде воскресіння усіх мертвих. І всі люди будуть розділені на дві частини: прокляті і спасенні. Прокляті – це ті, хто занехаював Євангеліє і віру в Христа. Спасенні – усі ті, хто увірував у Христа.
У день повернення Христа у славі всі люди без винятку пізнають, що слова Христа – істинні і що Він є Син Божий і Спаситель, Цар над царями і Пан над панами. Хай Господь благословить, аби все більше людей не занехаювали євангельську проповідь, але вірували в Христа і прагнули Причастя Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії, і були спасенні. Заради Христа. Амінь.
А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).
Боже! Ти - наша Допомога у віки минулі. Ти - наша Надія у роки грядущі. Ми дякуємо Тобі за річницю проголошення Декларації про Незалежність, за безцінні благословення свободи, яка з Твоєї ласки була здобута 24 серпня 1991 року. Господи, дай щоб я завжди цінував життя, свободи та можливості мати в Україні щастя. Дай мені готовність служити моєму народові усіма моїми талантами.
Понад усе навчи мене цінувати ту дорогоцінну свободу совісті та віросповідання, без яких інші свободи не виживуть. Дай, щоби я ніколи не спричинився до втрати цих прекрасних благословень через мої особисті егоїзм, амбіції чи байдужість.
Навчи мене, Господи, розуміти, що радість свободи приносить також відповідальність служити. Зроби, щоби я бажав шанувати закони моєї країни, служив моїм співвітчизникам на тій посаді, на яку можу бути обраний, вірно виконував свій привілей голосувати та надавати мою вірну підтримку громадянським інституціям.
Благослови, Боже, всіх, хто має владу. Дай їм мудрості та вірності на їхніх посадах. Бережи їх, аби вони не впали жертвами себелюбних груп і дай їм бажання служити інтересам української громади та вести наполегливу боротьбу проти корупції, підступного внутрішнього ворога, що руйнує наш народ ізсередини.
Маленьке слово "Амінь" означає те ж саме, що "істинно", "по-правді", "саме так". Це слово, яке промовляється у непохитній вірі серця. Це так, наче ти промовляєш: "Боже мій та Отче, я не маю жодних сумнівів, що Ти подаси те, про що я просив - не через мою молитву, а через Твою заповідь, у якій Ти наказав, аби я про це просив і через Твою обітницю, що Ти почуєш мене. Я переконаний, Боже, що Ти - правдивий і обманювати не можеш. Тож не достоїнство моєї молитви, а певність Твоєї правдивості веде мене до такого непохитного вірування. Я не маю жодних сумнівів, що моє прохання стане і буде Амінь".
І ось тут дехто у цій молитві зазнає жахливих невдач. Вони її зводять нанівець, бо просто промовляють її власними вустами, а не серцями, адже не вірують, що їх почуто допоки не довідаються або уявлятимуть собі, що вони добре помолилися і то достойно. Ось так вони будують на самих собі. І всі вони будуть засуджені. Така молитва не може бути самодостатньою і достойною того, щоб її почув Бог. Ні, вона повинна уповати на правдивість Бога та на Його обітницю, бо якби Бог не запрошував нас молитися і не обіцяв нас почути, тоді всі створіння не могли б здобути усіма своїми молитвами навіть зернятка пшениці. Тож зауважте, що молитва не є доброю і правильною через її тривалість, побожність, солоденькі слова або через її благання про тимчасове чи вічне добро. Лише та молитва прийнятна, яка дихає непохитною упевненістю та упованням, що її буде почуто (незважаючи на те, якою малою чи недостойною є вона сама по собі) через надійну присягу та обітницю Божу. Доброю молитву робить не твоя ревність, а робить її такою Боже Слово та обітниця. Ця віра, основана на Божому Слові, є також істинним поклонінням, без неї всяке інше поклоніння є чистим обманом і помилкою.
Мартін Лютер
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Самуїла. Він - останній із Старозаповітних суддів і перший з пророків (після Мойсея), який жив упродовж XI століття до Різдва Христового. Будучи сином Елкани (з племені Єфрема) і Анни, Самуїл від раннього дитинства був присвячений батьками священному служінню і підготовлений до нього священиком Ілієм в домі Господньому в Шіло. Сам Бог установив авторитет Самуїла, як пророка (1 Самуїлова 3:20). Самуїл помазав Саула на першого царя Ізраїлю (1 Самуїлова 10:1). Пізніше, внаслідок Саулового непослуху Богові, Самуїл відкинув лідерство Саула і на місце Саула царем помазав Давида (1 Самуїлова 16:13). Вірність Самуїла Богові, його духовні глибокі погляди і його здібність надихати інших людей, учинили його одним із великих лідерів Ізраїлю. (Ілюстрація: дитина Самуїл розповідає первосвященикові Ілієві про поклик Божий).
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Бернарда з Клерво. Св. Бернарда, як одного з провідників християнської Європи в першій половині XII століття, вшановують не лише у Франції, але й по всьому світі. Народившись у шляхетній сім'ї в Бургундії, 1090 року, Бернард у віці 22 років залишив достаток своєї спадщини і вступив до монастиря Сіто. Провівши там два роки, він заснував новий чернецький дім в Клерво. Там його праця принесла рясні плоди. Монастир у Клерво зростав у місійній ревності та служінні, заснувавши понад 60 сестринських домів. Бернарда згадують не лише за його благодійність і політичні здібності - особливим чином ми згадуємо його за його проповідування і написання гімнів. Тексти гімнів "Ісусе, Царю найчудесніший" та "Свята глава зранена" - частина спадщини віри, залишеної Св. Бернардом.
Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Ґергарда і дякуємо за нього Господу. Йоганн Ґергард (1582-1637 р. р.) - великий лютеранський богослов у традиції Мартіна Лютера (1483-1546 р. р.) та Мартіна Хемніца (1522-1586 р. р.) і найвпливовіший догматик XVII століття. Його монументальна праця Loci Theologici (двадцять три великих томи) і надалі вважається за вичерпну заяву лютеранської ортодоксії. Ґергард народився в Кведлінбурзі, Німеччина. У віці 15 років він захворів на небезпечну недугу. Цей період життя, разом із проводом його пастиря Йоганна Арндта, став для молодого Йоганна вирішальним. Решту свого життя він присвятив богослов'ю. Він став професором в університеті Єни і впродовж багатьох років служив суперінтендантом Гельдбурґа. Ґергард був мужем глибокої євангельської побожності та любові до Ісуса. Він написав багато книг з екзегетики, богослов'я, молитовних роздумів, книг з історії і полемічних творів. Його проповіді далі видають і читають.
Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Ісака і дякуємо за нього Господу. Ісак, давно обіцяний і довгоочікуваний син Авраама і Сарри, народився коли його батькові було 100 років, а матері - 91. Проголошення його пристарілим батькам про його народження принесло і радість, і сміх (звідси й ім'я Ісак, яке означає "сміх"). Будучи молодим чоловіком, Ісак супроводжував свого батька до гори Морія, на якій Авраам, у послухові до Божого наказу, приготувався принести Ісака в жертву цілопалення. Але в останню мить втрутився Бог, пощадивши Ісакове життя, а навзамін у жертву дав барана (Буття 22:1-14), вказуючи таким чином на замісницьку жертву Христа за гріхи світу.
Сьогодні ми згадуємо Св. Діву Марію, Богородицю і дякуємо за неї Господу. Саме її Бог обрав на Матір Сина Свого Єдинородного, Ісуса Христа. Діва Марія раділа спасінням, яке вона одержала вірою в Свого Сина, Спасителя. Радіючи тим, що вона Його народить, Марія співала: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі Спасі моїм» (Євангеліє від. Св. Луки 1:46). Св. Богородиця залишила нам чудесний приклад безумовної покори волі Божій "Нехай буде мені згідно зі словом твоїм" (Луки 1:38), і вірності її Синові та готовність виконувати Його Слово: "Зробіть усе те, що Він вам скаже!" (Івана 2:5). Господь Св. Дух через Свою слугу Єлисавету проголосив про найвищу честь, що Св. Богородиця матиме понад усіх жінок: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!" (Луки 1:42). Євангелія і Книга Дій переповідають чимало випадків із її життя, які виявляють її опіку про Спасителя і віру в Нього.
Але чому Бог допускає, щоб людина зазнавала таких нападів гріха? Відповідь: Це для того, щоб людина могла пізнати себе і Бога. Пізнати себе означає дізнатись, що вона спроможна на коєння гріха та чинення зла. А пізнати Бога означає дізнатись, що Божа благодать - сильніша від усякого творіння. Таким чином людина навчається зневажати себе і хвалити та славити Божу милість.
Мартін Лютер
ЖИВІ ДЛЯ БОГА
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з'єдналися подобою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, – то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім (Римлян 6:3-11).
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2).
Любі брати і сестри, інколи ми чуємо такі запитання: «Якби вам можна було своє життя прожити знову, то як би ви його провели? Чи робили б ви щось по-іншому?» Такі запитання спонукають нас озирнутись на наше минуле і оцінити його. А для правильної оцінки потрібні правильні критерії. Чи існують вони? Так, існують. Це – Божий Закон, який так гарно підсумовано в Десяти Заповідях.
Коли ми, любі брати і сестри, дивимось на ці Заповіді Божі або чуємо їх, як чули їх сьогодні під час читання зі Старого Заповіту, то, звісно, ми не зможемо дати високу оцінку нашому минулому. Коли ми вчились у школі, то вчителі брали червоні ручки та перевіряли наші зошити на помилки. Де не було жодних помилок, там могла стояти оцінка «відмінно». А ось де була якась червона позначка про помилку, дві помилки, три помилки і більше – там вже годі було сподіватись на відмінну оцінку.
Коли ми говоримо про наше минуле і уявимо його як учнівський зошит, відданий на перевірку вчителеві, тобто Богові, то як би виглядали всі сторінки цього зошита? Вони були всі у червоних позначках! Бо червона ручка позначила б той гріх, і той гріх, і п’ятий, і десятий, і так далі. Але навіть якби в тому зошиті життя була б усього на всього одна червона позначка, то й тоді нічого втішного про результат нашого життя в очах Божих ми не могли б сказати.
Бо Апостол Яків дуже чітко свідчить: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (2:10). Ось так – старався-старався, а один маленький, з нашого погляду, грішок, і ти вже винен у порушенні всього святого Закону, усіх Десяти Заповідей. І тоді ти розумієш, що все було марно, адже «заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23).
Апостол Павло, коли дивився на цю жахливу проблему – неможливість спастись власною праведністю, власними добрими ділами, вигукував: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти? – Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:24, 25). Визволення лише у Христі! Він – Відмінник, в зошиті життя Якого немає ні однієї помилки. Він прожив Своє життя на нашому місці і замість нас. І коли ми віруємо в Нього, то Його зошит життя стає нашим! Він нас визволив від гріха. Він – наш Викупитель і Він – наш Визволитель. Він забрав усі наші гріхи і провини. Христос усі до одного обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю.
На хресті Він приніс Себе у повну, святу і досконалу жертву за всіх нас, аби ми були прощені і виправдані вірою в Христа розп’ятого і воскреслого. Його кров наче змила всі червоні позначки в нашому зошиті життя. І не лише змила ті позначки, але й написала нові тексти, тексти без помилок – тексти, що заслуговують лише на оцінку «відмінно». Тож що тепер нам робити? Брати той самий зошит свого життя і знову писати там усякі дурниці?
Зовсім ні! Апостол навчає нас: «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися?» Любі християни, ви – охрищені, а це означає, що ви охристились у смерть Христа. Все! Ваше минуле померло у водах Хрищення – у купелі відродження Духом Святим! Силою Христової смерті на хресті у Хрищенні ви померли для усього свого минулого. Учень, який писав усякі дурниці в зошиті, втопився у водах Хрищення!
А хто ж з вод Хрищення виринув? Новий учень, нова людина, людина відроджена, людина відновлена. Ось як продовжує наш любий Апостол: «Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя». Все! Старе життя закінчилось, а почалось нове.
Сталось щось надзвичайне – ваше життя відкривається з нової сторінки! Господь Святий Дух наче каже вам і мені: «Отже ти виринув із вод Хрищення обновленим. І життя тепер у тебе нове. Ти тепер маєш жити по-іншому». «Як таке можливо?», – спитаємось ми. Апостол дає нам відповідь: «Бо коли ми з'єдналися подобою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха!»
Ми були рабами гріха, але тепер ми – не раби гріха. Ми тепер – Божі діти і для нас розпочалось нове життя. Вкрай важливо пам’ятати, що не ми це нове життя створили. Але все це творить Господь у Хрищенні. Хрищення – це не людська дія, а дія Божа. Власне кажучи, саме через це його називає Церква Таїнством. Але тут ми можемо також подумати: «Щонеділі в нашій церкві святкується Таїнство Святої Вечері. Чому ж тоді мені не охрищуватись, наприклад щотижня?»
Таїнство Святої Вечері – це небесна пожива, в якій Сам Господь Христос годує і напоює нас Своїми святими істинними тілом і кров’ю. Ця пожива необхідна для тих, хто вже живе і ходить, і хто, за висловом, Апостола Петра, може споживати тверду їжу, тобто добре знає Христа і все більше зростає у пізнанні Свого Спасителя. А поживу, як ми знаємо, слід приймати часто, аби не настав голод і відповідні хвороби, а то й навіть голодна смерть.
Так само і зі Святим Причастям. Якщо його не приймати постійно, то з’являться духовні хвороби, а потім і духовна смерть. Не випадково, в ранній Церкві вважали, що коли людина декілька неділь, не приймає Святої Вечері, то вона вже – не християнин, не дитя Боже. І такій людині потрібен знову Катехізис, або ж використовуючи сучасну термінологію, потрібна реанімація.
А Хрищення – зовсім інше Таїнство. Воно – народження згори. Народитись від фізичних батьків можна лише один раз. І так само Хрищення можливе лише одне, як і сповідуємо ми в нашому стародавньому Символі віри: «Визнаю одне Хрищення на відпущення гріхів». Не два, не три, а лише одне. Бо Хрищення, хоча й руками Своїх слуг, але здійснює Бог, народжуючи нас до життя Його любими дітьми.
Але чуєте, як Апостол Павло тут говорить? «А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, – то для Бога живе». Все, смерть відбулась у Хрищенні один раз, а тепер триває життя для Бога.
Аби не доводити себе до реанімації, слід залишатись у вірі. Доктор Лютер навчає нас, як це робити і каже, що наше Хрищення: «означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього повинна поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно».
Хрищення відбувається один раз на життя, але триває вічно. А як воно триває у житті покаяння і відновлення. Бо коли ми говоримо про втоплення старого Адама, то говоримо про щоденне покаяння. А коли говоримо про виринання нової людини – дитини Божої, то маємо на увазі щоденне обновлення через Христа.
Ось так померли ми для гріха один раз – гріх більше має над нами свої смертельної хватки і не залічується нам, бо Христос заплатив за нього повну ціну. Але гріх продовжує жити у нашій плоті. Навіть більше – наша плоть заражена гріхом. Проте нова людина, народжена у Хрищенні, не є рабом гріха, а є дитям Божим.
І через це ми каємось за наші гріхи і прагнемо вести нове життя, яке личить дітям Божим. Через це ми вважаємо себе за мертвих для гріха. Ми воз’єднані подобою Христового воскресіння, щоб жити новим життям, життям праведності і життям послуху Божій волі, Божим Десяти Заповідям.
А для чого ж тоді потрібне покаяння? Ми знову порівняємо наше життя із зошитами. У цих зошитах життя навіть найстаранніші учні допускаються помилок. Але коли ми каємось у наших гріхах перед Господом, то кров Христова знову і знову, щодня змиває усі червоні позначки та покриває наші помилки. І ми знову в очах Божих – Його улюблені діти, відмінники, які заслуговують лише на одне – на вічне життя у Його святому Царстві.
Проте, якщо ми будемо думати, що оскільки ми прощені діти Божі, тепер можемо творити, що завгодно, то ми помиляємось і тоді ми стаємо знову рабами гріха. Апостол же нас кличе: «ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім». А що означає вважати себе за мертвих для гріха? Це означає, що гріх – нам чужий і він не для нас. Ми повинні від гріха утікати, як від отруйної гадюки. Гріх – не для нас.
А що для нас? Ми – живі для Бога! А отже ми хочемо служити Богові. І при цьому ми хочемо Йому служити в любові і радісно. Адже Бог нас любить і Він нас відродив і воскресив духовно для того, щоб ми, пройшовши нашу земну дорогу у вірі в Нього, а отже і в служінні Йому, в кінці увійшли в Його славне Царство, аби там жити у радості повіки віків.
А як жити для Бога? Жити для Бога – жити по-новому, так наче життя є новим щоранку. Щодня ми маємо прощення гріхів у Ім’я Христа і заради Нього. Сьогодні ми чули Божі Десять Заповідей. В нас є чудові пояснення цих заповідей доктором Мартіном Лютером. Візьміть кишенькове видання Малого Катехізису і перечитуйте його для настанов про нове життя. І живіть тим життям, радіючи спасінням, яке ми вже маємо у Христі Ісусі.
Пройде ще трохи часу і наш розп’ятий і воскреслий Спаситель Христос повернеться у славі. І буде воскресіння усіх мертвих. Хай до всіх нас будуть звернені слова Сина Божого: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34). Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого
просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі
на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).
Сьогодні ми згадуємо Св. Лаврентія і дякуємо за Нього Господу Богу. На початку третього століття Лаврентій, який ймовірніше за все народився в Іспанії, перебрався жити до Риму. Там його було призначено старшим над сімома дияконами і він відповідав за майно та фінанси Церкви. Тодішній імператор, який вважав, що Церква мала багато цінностей, які варто конфіскувати, наказав Лаврентієві видати "скарби Церкви". До імператора Лаврентій привів бідних, до життя яких доторкнулося християнське благодійництво. Лаврентія ж ув'язнили, а потім, 258 року, стратили, спаливши на рашпері. Його мучеництво справило глибоке враження на молоду Церкву. Майже одразу дата його смерті, 10 серпня, увійшла до раннього календаря Церкви. (На світлині праворуч - мозаїка із зображенням Св. Лаврентія із Собору Св. Софії у м. Києві).
Історія еміграції, яка розпочалася у XVII столітті; формування держави, яке розпочалась із Декларації про Незалежність; і формування нації, яке розпочалось із Громадянської війни, означало відкидання всіх теорій, які основують сутність нації і держави на расі.... Якщо у вас є бажання зрозуміти Рим у час Цезаря, то пройдіться іммігантськими кварталами Нью Йорка і подивіться на негрів, китайців, поляків, євреїв... італійців та ірландців. В цій країні живе підсвідома пристрасть до єдності з усіма людьми...
Шкільна система так само служить цьому рухові до єдності. Освіта - одне із великих гасел сьогодення. Гроші на освіту є завжди. Навчання в загальноосвітніх школах значною мірою здійснюється молодими жінками і то з вражаючим успіхом. Людина, яка пройшла крізь... цю освіту є американцем. Щоранку навчання починається із Присяги на Вірність прапору, який висить у кожному класі (і, власне кажучи, в кожній церкві): "Присягаю на вірність прапору". Хто бачив вплив цієї освіти на німецькі родини і то на добрі німецькі родини, де діти стали повністю американізовані, знає про психологічну силу цієї системи.
В Америці є, звісно, і церковні або ж конфесійні школи. Але ніхто від людини, яка ходить у церковну школу, не вимагає ходити ще й в загальноосвітню школу. Якщо в Америці щось залишається поки що німецьким, то це завдяки німецьким церковним школам... Католики, звісно, мають свої окремі школи, але вони часто настільки ж американські, як і загальноосвітні. Вони передають церковні традиції, але національних традицій вже не передають.
Герман Зассе
[1] Тут
Мартін Лютер використовує слово Anfechtung.
Сьогодні ми святкуємо Преображення Господнє. Про цю чудесну подію читаємо в Євангелії від Св. Марка 9:1-9: "І сказав Він [Ісус Христос] до них: «Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі». А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих. І Він переобразивсь перед ними. І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі! І з'явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: «Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі...» Бо не знав, що казати, бо були перелякані. Та хмара ось їх заслонила, і голос почувся із хмари: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне".
ТІЛЬКИ ВІРУЙ!
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем. І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, і дуже благає Його та говорить: «Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб вона спаслася і далі жила!...» І пішов Він із ним.
За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його... Бо вона говорила про себе: «Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...» І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги! І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: «Хто доторкнувсь до Моєї одежі?» І відказали Йому Його учні: «Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: «Хто доторкнувся до Мене?» А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла... А Він їй сказав: «Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!»
Як Він ще говорив, приходять
ось від старшини синагоги та й кажуть: «Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш
Учителя?...» А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги:
«Не лякайсь, тільки віруй!» І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки
Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини
синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. А ввійшовши,
сказав Він до них: «Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!»
І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та
матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку
дівча та й промовив до нього: «Таліта, кумі» що значить: «Дівчатко, кажу тобі
встань!» І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі
зараз жахнулися з дива великого!... А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не
довідавсь про це. І дати їй їсти звелів (Євангеліє від Св. Марка 5:21-43).
Любі брати і сестри, вже третій рік ми живемо у війні. Кожного дня мільйони українців проживають під загрозою смертоносних атак від безбожних і кровожерних росіян. В найбільшій небезпеці перебувають, звісно, наші українські воїни – особливо ті воїни, які на передовій захищають нас від російської орди. За них ми молимось найчастіше. А якщо хтось з вас ще не має такої молитви, то запрошую вас це почати робити вже сьогодні.
Ця війна, розпочата віроломною Росією в тисячі разів намножила бід і горя, яким і так наповнений наш грішний світ. Сьогодні Євангеліє переносить нас на берег Галілейського моря. На цей берег зійшов Син Божий і до Нього знову зібралось багато народу. А чому вони збирались до Христа? Причин було у них багато і в кожної людини вона могла бути своя. Але всі очікували від Ісуса добра. І всі від Ісуса добро отримували!
Голодні отримували від Христа поживу. Недужі отримували зцілення. Сліпі прозрівали, а німі починали говорити. Господь проганяв бісів і колись стражденні від бісівських мук люди, раділи свободою від ланцюгів диявола і славили Бога. І всі розкаяні грішники чули втіху про грядуще воскресіння мертвих і Царство Боже.
Їм була потрібна ця втіха, бо вони жили у грішному світі, який ще ми інколи називаємо долиною смутку або долиною сліз. А де з’являвся Син Божий, там було життя і радість. Тож до Христа тиснулось дуже багато людей. І ось в такий час, коли наш Господь стояв над морем до Нього підійшов Яір, один із старших синагоги. В нього було дуже велике горе. Його єдина донька лежала при смерті і він розумів, що вона ось-ось помре.
До кого нам звертатись у надскладні часи, коли ані наша сила, ані наші вміння, ані інші люди допомогти нам не можуть? До Бога! Він хоче нам допомогти. І Він наказує нам звертатись до Нього. Його Святий Дух промовляє через Псалмоспівця: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15). Любі брати і сестри, кличмо до Господа в день нашої недолі і Він нас порятує. Але й ми не забуваймося Його прославляти!
Саме так робив Яір. Він, побачивши Христа над морем, «припадає до ніг Йому, і дуже благає Його та говорить: «Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб вона спаслася і далі жила!...» У нього безвихідне становище. Христос – Його єдина надія. Він просить Сина Божого, щоб Він поклав руки на його доньку і вона не просто одужає – вона буде спасенна. І вона не просто житиме, а не переставатиме жити!
Бачите реакцію Христову, любі брати і сестри? Він не вагається, не марнує часу, а одразу іде за Яіром до його дому, на порозі якого вже стоїть смерть. Але дорога до нещасної дівчинки непроста. Ісус перебуває серед натовпу, який Його звідусюди тисне. Як важливо, аби ми вміли виставляти пріоритети і дбали про добро всіх людей, особливо про тих, хто перебуває у найбільшій небезпеці і загрозі для життя!
Жінка, яка була хвора на кровотечу впродовж дванадцяти років, не спиняла Ісуса на Його дорозі до дому Яіра. Вона була в тому натовпі. Вона була частиною того натовпу, але вона йшла позаду. В неї, як і в Яіра теж не було іншої надії поза Христом. Її хвороба була тяжка і лікарі, як то буває інколи і в Україні, з неї видерли все що могли. В неї не залишилось більше ні грошей, ані якогось іншого добра. В неї було лише одне добро – Христос. На Нього вона надіялась і «говорила про себе: «Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...» Вона уповала на Христа. Зауважте, любі брати і сестри, вона не думала: «Якщо доторкнусь до одежі Його, то, може, одужаю». Ні, її віра була непохитна. І її віра спонукала її до чіткого плану дій.
Через трохи часу Апостол Яків навчатиме християн: «Хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа» (Як. 1:6, 7). Ця жінка не була як морська хвиля, яку жене і кидає вітер. Ця жінка не сумнівалась у Христі. Вона надіялась на Нього. Вона уповала на Сина Божого.
Тож вона підійшла до Нього і доторкнулась до краю одежі Його, тобто до однієї з китиць, якими юдеї відрізнялись у одязі від язичників. І сталось те, про що вона мріяла: «І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!» Вона зцілилась! Вона стала повністю здоровою жінкою! Ісус на неї не покладав рук – вона торкнулася Ісуса.
А коли відбувається таке чудо, то воно здійснюється Христом не для того, щоб залишатись прихованим. Ісус хоче свідчення і то свідчення про спасенну віру! Син Божий, звісно ж знав, хто підійшов до Нього і хто зцілився. Він – Бог всевідаючий. Ісус розвернувся, щоб розшукати її поглядом у натовпі і, звичайно ж, знайшов. А «жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...»
І тоді Ісус проголошує їй і всім людям довкола неї, і вам, і мені те, що сталось. Він каже до неї: «Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!» Твоя віра спасла тебе. Іди з миром. Радій новим життям Божої любові і Божої опіки до тебе, улюбленої доньки.
Любі брати і сестри, коли в нас біда, коли ми безсилі, струджені та хворі, не біймося приходити до Христа. Знайте, що Христос любить вас. Він вас настільки полюбив, що на Себе забрав усі ваші гріхи та провини і пішов за вас на хрест Голгофи, аби там обмити усі до одного наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас і воскрес на третій день, щоб ми, віруючи в Нього, мали прощення гріхів, спасіння і вічне життя у повній радості у Його Царстві.
Тож не бійтеся підходити до Христа. Знайте, Він вас любить і хоче вашого добра і вашого спасіння. Коли вам особливо важко, коли на ваші плечі тисне біда, коли ваша душа не знає спокою через гріх і шукає прощення гріхів у Бозі, підходьте до Христа. Ви можете торкнутись Його сьогодні у Святій Вечері. Коли ваші уста торкаються хліба і п’ють вино з Чаші, ви споживаєте істинне тіло Христове і п’єте Його істинну кров. А в них і з ними ви отримуєте прощення гріхів, спасіння і вічне життя. А потім ходіть у мирі, який для вас здобув Ісус, і який Він вам дає.
А тим часом, ті кілька митей, що тривало це велике чудо, сталося велике горе – донька Яіра померла. Для людей, які прийшли з цією звісткою до старшого синагоги, все вже здавалось марним. «Дочка твоя вмерла», – сказали вони, «чого ще турбуєш Учителя?...» Немає більше сенсу кликати Христа додому. Смерть, яка стояла на порозі, зайшла в дім, поки Христос був ще у дорозі.
Проте Яір прийшов до Христа у вірі в Нього. І Христос Господь цю віру підтримує і промовляє до віруючого чоловіка: «Не лякайсь, тільки віруй!» І Яір вірує, і йде з Ісусом додому. Він іде попри плач світу і попри глузування світу. Бо коли Син Божий каже: «Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!», то зібрані люди піднімають Христа і Його Слово на сміх. Як і піднімає світ на сміх Христа і Його Слово й нині.
Любі брати і сестри, світ сміється, коли ми порівнюємо смерть віруючих із сном. Але так називає смерть Сам Бог. Коли ми помираємо то наче засинаємо до пробудження – до воскресіння мертвих, яке настане у день повернення нашого Господа Христа у славі. Той день ще називається Останнім Днем або ж Другим Пришестям. Світ висміює нашу віру, як висміював був Христа і всіх, хто вважав, що дівчинки живою вже ніхто ніколи не побачить.
А Христос бере батька і трьох Своїх учнів (бо й Закон вимагав двох або трьох свідків) і заходить у дім. А будучи в домі, Ісус не покладає рук на дівчинку, а бере її за руку та й промовляє до неї: ««Таліта, кумі» що значить: «Дівчатко, кажу тобі встань!» Ісус має владу над життям і над смертю. Він Сам, як ми співаємо в нашому Великодньому антифоні «Смертію смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував». Смерть випередила Христа в дорозі, але торжествувати не могла. Бо Христос вириває дівчинку із лабет смерті, будить доньку Яіра і дарує їй життя, і піклується про неї, аби в неї була пожива, бо коли вона хворіла і страждала, то виснажилась. А воскреснувши – повинна поїсти і підкріпитись на силах.
Любі брати і сестри, ми теж можемо померти, чекаючи на Друге Пришестя Христа. Але Господь і нас, що заснемо у вірі в Нього ще до Його повернення у славі, воскресить Останнього Дня з мертвих. І запросить нас до Царства Небесного, де ми будемо мати разом із Ним чудесний банкет і в радості будемо торжествувати із нашим Спасителем повіки віків. Нині ж, не лякаймося, а лише віруймо. Уповаймо на Христа. Прагнімо аби Він торкався нас у Своєму чудесному Таїнстві і молімось: «Прийди, Господи Ісусе!» Амінь.
А Тому, Хто може зробити
значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава
в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20,
21).
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іванну, Марію і Саломею, жінок-мироносиць (в деяких інших традиціях вони ще відомі як "вірні жінки"). Про відвідування цими трьома та іншими жінками гробу Ісусового в перший Великодній ранок пишуть у Євангелії Матвій (28:1), Марко (16:1) і Лука ((24:10). Іванна була дружиною Хузи, Іродового урядника (Луки 8:3). Марія, мати Якова (сина Алфеєвого) була однією з жінок, які вірно піклувалися про Ісуса та Його учнів від часу Його Галілейського служіння аж до розп'яття і поховання. Саломея, мати синів Зеведеївих (Матвія 27:56), приєдналася до жінок біля хреста і в принесенні пахощів до садового гробу. Ці вірні жінки впродовж багатьох століть вшановуються Церквою, як приклади покірного та відданого служіння Господу.
