Оскільки ж звільнення відбувається негайно, то треба щоб воно не відбувалося без навчання і без божественної вказівки. Тому допоки Бог дозволяє перебувати Своєму служителеві в служінні, який правильно навчає і веде бездоганне життя, то Церква без Божого наказу не має права усувати небажаного чоловіка, тобто слугу Божого.
Але коли він ні вченням, ні життям не будує Церкву, а радше руйнує її, то його усуває Сам Бог (1 Сам. 2:30; Ос. 4:6). І тоді Церква не тільки може, але й усіма засобами повинна усунути такого чоловіка зі служіння. Бо так само, як Бог кличе служителів до Церкви, так Він і усуває їх законними засобами. Але через те, що процес покликання повинен слідувати за вказівкою Господа жнив, то так само і тоді, коли когось потрібно звільнити від служіння, Церква повинна показати, що це робиться за наказом і волею Господа.
І так як покликання, так і звільнення або ж зміщення належить не лише якомусь одному устроєві у Церкві, але всій Церкві із залишенням того устрою, про який ми говорили трохи раніше. Як і рання Церква вела справи про усунення на Соборах, старанно вивчаючи та схвалюючи виважені рішення (Част. 15, пит. 7), то на основі цього можна також дати відповідь на питання про переведення пастиря з однієї церкви до іншої, про що є корисні канони (Част. 7, пит. 1).
Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства
Немає коментарів:
Дописати коментар