Віра придушує гріх і обмежує його

             Ми, звісно, відчуваємо гріх в собі й далі і певним є також те, що гріх далі залишається в святих Божих, але над ними він не панує. Віра придушує гріх і обмежує його, щоби він не виривався безборонно назовні.  Тож непослідовно, з одного боку, говорити: «Вірую, що Ісус Христос – правдивий Бог, і я через Нього спасенний», а, з іншого боку, заявляти, що папа теж має рацію, проповідуючи про ряси та тонзури.  Ці два твердження – протилежні.  У мить кволої віри та спокуси людина може знайти втіху в думках: «Я зробив багато добрих діл. Я багато проповідував. Я давав милостиню». Аби здолати цю спокусу в таку годину серце мусить вигукувати, що воно покладається винятково на чисте Слово Христове. Тоді язик мусить проголошувати та звіщати, що ні мій піст, ані яке інше діло не принесло заплати за гріх, а зробив це Син Божий, який був виданий за мене на смерть. Тоді неможливо буде одним і тим самим подихом проголошувати, що Христос – Замісницька Жертва за мій гріх і чистилище та меси теж прийнятні. Саме так робив Папа. Він навчав, що Христос – Син Божий і Маріїн і народився для нас. Водночас Він говорив, що чернецькі обітниці, прощі, сутани та тонзури теж приносили заплату за гріх.

 

 

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана