Проповідь на 7-у неділю П'ятидесятниці

  НАЙРЯСНІША ПРАВЕДНІСТЬ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!  Ви чули, що було стародавнім наказане: «Не вбивай», а хто вб'є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара.  Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули.  Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга! (Євангеліє від Св. Матвія 5:20-26).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в далекій Америці, в Чикаго жили були двоє сусідів.  Жили вони упродовж багатьох років у досконалій гармонії, аж допоки одного дня не посварилися.  І замість того, аби помиритися, один з них, у гніві своєму, збудував загорожу висотою 7 метрів.  Оскільки загорожа була дуже високою, то світла почало бракувати обом людям. А оскільки це було ще й незаконно, то в чоловіка з’явилися окрім цього ще й проблеми із владою.

В іншому місці сусіди жили в мирі і їхні двори нічого не розділяло взагалі. Власне кажучи, якраз на межі двох обійсть газони були зеленіші, ніж десь інде.  Так було, бо кожен господар намагався повністю полити свій газон, а отже зачіпав своїм поливом ще й сусідній газон. Де не було загорожі, де був мир – було все краще.

В книзі Приповістей гнів є ознакою не розуму, не мудрості, а глупства. Господь Святий Дух через мудрого Соломона каже: «Нерозумного гнів пізнається відразу, розумний же мовчки ховає зневагу» (12:6); «Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гнівається та сміливий. Скорий на гнів учиняє глупоту, а людина лукава зненавиджена… Терпеливий у гніві багаторозумний, а гнівливий вчиняє глупоту» (14:16, 17, 29); «Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає…. Гнівлива людина роздражнює сварку, терпелива ж у гніві вспокоює заколот» (15:1, 18); «Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста» (16:32).  Щоразу, коли ми гніваємося, ми виявляємо власне глупство, яке не приносить добра ані нам, ані людям довкола нас.

Згадайте, любі брати і сестри, про той час, коли ви гнівалися і про той час, коли ваш гнів розпалював сварку. Згадайте і про той час, коли ваша сміливість у гніві лише виявляла брак розуму та сили. Згадувати такі спалахи гніву слід лише із соромом і просити у всемогутнього Господа Його Духа, аби ви більше не піддавалися гріхові, який живе у вашій плоті та до якого невпинно підбурює нас диявол, намагаючись нас спокусити, аби вже не випускати нас із своїх смертоносних пазурів.

 Сьогодні наш Господь у Нагірній  проповіді чимало говорить про гнів. Але наш текст на сьогодні починається із згадки про праведність. Господь каже: «Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!»  Господь не каже, що наша праведність має бути такою, як у книжників – вчених-богословів часу земного служіння Христа.  Господь не каже, що наша праведність має бути такою, як у фарисеїв, ревнителів юдейських традицій. Власне, Господь каже, що їхньої праведності недостатньо для того, аби увійти в Царство Небесне. Якби того було достатньо, то Він сказав би: «Якщо будете праведні, як книжники та фарисеї, то увійдете в Царство Небесне».  Але Царство для книжників і фарисеїв закрите.

Як і закрите воно для всіх, хто порушує заповідь: «Не вбий!» Але ж хіба богослови когось убивають?  Хіба богомольці, які з усіх сил намагаються виконати традиції – убивці? Чому ж тоді для них закрите Царство Небесне? І чому Господь одразу переходить до заповіді : «Не вбий!»? Відповідь ми знаходимо у тому, як Господь пояснює цю заповідь. 

Для книжників і для фарисеїв, втім як і для більшості людей ця заповідь означає одне – не вбити фізично людини, тобто не відібрати її життя за якусь мить, або не завдати людині якоїсь смертельної рани, від якої вона незабаром помре. Але Господь розкриває істинне, духовне значення заповіді «Не вбий!»

Гнів не лише є ознакою глупства.  Гнів не лише приносить проблеми в теперішньому житті. Господь каже нам сьогодні: «Ви чули, що було стародавнім наказане: «Не вбивай», а хто вб'є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєнні огненній».

І книжники, і фарисеї пильнували за зовнішнім і праведністю вважали пристойну поведінку в межах вигаданих ними традицій. Таким чином вони обманювали не лише своїх ближніх, але й самих себе. «Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7).  Пізніше Господь скаже: «Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!» (Мт. 12:34-36).

Яка ж тоді праведність у тих, що гніваються на своїх братів?  Яка тоді праведність у тих, що обзивають своїх ближніх?  Так сама їхня праведність, як і в диявола та всіх його слуг! Коли ми гніваємося на своїх ближніх, коли ми називаємо їх поганими словами, то це свідчить лише про наше лукаве серце і про те, що ми винні в убивстві наших ближніх. Ось така насправді наша праведність, праведність грішних людей.  За наш гнів ми підпадаємо під верховний суд. За наші злі слова ми заслужили один-єдиний справедливий вирок – геєнну вогняну – вічний вогонь пекла!

Спішіть миритися з ближніми, любі брати і сестри! Не марнуйте жодної хвилини, аби попросити пробачення в тих, проти кого ми згрішили емоцією, думкою, словом, ставши, відповідно до духовного, глибокого смислу П’ятої Заповіді, убивцями. Краще це зробити зараз, дорогою до суду вічності, бо потім, коли зустрінемося із Суддею, буде вже запізно.

Проте просте примирення з нашим  ближнім не вирішить нашої найголовнішої проблеми – проблеми убивці. Адже, коли в нашому серці далі житиме лукавство, гнів, злоба, то ми й далі залишаємося убивцями в очах Божих. «І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...» (Іс. 64:6).

Будьте бадьорі, розкаяні убивці! Радійте, бо Ісус Христос – праведний!  І Його праведність – праведність Божа. Ісая (53:9) так пророкував про Христову праведність: «провини Він не учинив, і не було в Його устах омани...»  Апостол Петро проголошує про виконання пророцтва Ісаї такими словами: «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу! Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися» (2 Петр. 2:22-24).

Ісус Христос - праведний і Він вас любить. Він настільки вас любить, що Він узяв усі ваші гріхи – весь ваш гнів, усі ваші злі емоції, ваші лихі думки, ваші брудні слова, вашу лайку і поніс Він усе це на Голгофський хрест – місце ганебної страти злочинців. І там Він був порахований злочинцем замість нас. Там Своєю святою кров’ю Він обмив усе те зло, яке перебувало в нашому серці і все те зло, яке виливалося через наші вуста, руйнуючи мир із нашими ближніми, руйнуючи життя наших братів і сестер.

Ісус поніс повну кару замість нас, любі брати і сестри. Ісус став на нашому місці перед Верховним Суддею – Богом Всемогутнім, аби нам не ставати перед Богом у якості обвинувачених в убивстві. Ісус перейшов пекельні муки, аби нас не було вкинуто до геєни огненної за наші гріхи.  Ісус приніс повну заплату за кожен наш гріх. Ісус віддав усе за нас аж до останнього шеляга, аби сьогодні ви отримали усю повноту прощення і всю повноту, аж до останнього шеляга – Його праведності. І ось нині ви – прощені. Тепер ви – виправдані і примирені з Богом.  Доказом цьому є воскреслий Ісус, люблячий наш Господь і Спаситель.

Нині Бог бачить вас зовсім по-іншому. Бо іншим від нас є Ісус, Його Син. Коли ви віруєте в Ісуса – ви маєте Його праведність – праведність ряснішу від книжників і фарисеїв. Бо, коли ви віруєте в Ісуса, то ви маєте праведність Божу, досконалу і святу. Коли Бог дивиться на ваше віруюче серце, то бачить там серце Христове – серце, сповнене праведності, добра, любові, милосердя.  Коли Бог дивиться на вас, то бачить серце, обмите Христовою кров’ю – серце чисте і сповнене ласки та любові до Бога і людей. 

Коли ви віруєте в Ісуса, бо примирений Христовою святою жертвою Бог, дивлячись на ваші вуста, бачить вуста Христові, вуста в яких неможливо знайти жодного лукавства, жодного підступу, жодного лайливого слова, а є лише щирість, приязнь і підбадьорення. Таким є Ісус, такими вас чинить в очах Божих віра, створена у вашому серці Євангелієм Христовим.

Всі намагання книжників і фарисеїв, колишніх і нинішніх – нічого не варті.  Царство Боже залишається закритим для них, як і для будь-яких людських діл. Так само як і наші намагання – нічого не варті, бо ми не в стані освятити самі себе. Всього варта лише одна праведність – праведність рясніша від праведності усіх книжників і фарисеїв – праведність Христова. Зодягнутих у цю праведність, віруючих у Христа, Бог воскресить Останнього Дня і дасть вічне життя у Своєму Царстві.

Бо тільки перед нею, перед праведністю Христовою широко розчинаються брами Царства Божого. Ці брами широко розчинаються перед вами, що уповаєте на Христа, віруєте в Нього, бо ця ваша віра в Христа розп’ятого і воскреслого, і лише ця віра зараховується вам у праведність і перед вами розстилається килимова доріжка і лунає голос Царя Небесного: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).

А поки що ми йдемо дорогою до Судді.  Аби обновити нас у праведності Своїй Ісус сьогодні запрошує нас у вірі прийти до Його Столу і покріпити наші охлялі сили Його правдивими і святими тілом і кров’ю, які Він подає нам під виглядом звичайних хліба та вина. Ці тіло та кров несуть нам прощення, і праведність, і вічне життя, і радість у серці, що наш гріх прощено і ми вже виправдані і не є більше дітьми гніву, а є дітьми Божими.

Ідучи далі цією дорогою, ми пам’ятаємо, що гнів будує загорожу між нами і нашими ближніми, а віра і праведність Христова, і серце чисте, яке чинить вірою в нас Господь Святий Дух руйнує перегороди не лише між нами і нашими ближніми, але й між нами і Богом, таким чином ваше життя приємнішим і повнішим, але найголовніше вірою в Христа ми маємо Його праведність, а отже життя вічне. Бо тепер ми – прощені і виправдані. Заради Самого Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).