У світської влади свої справи, у Церкви - свої

           

            Тож християнин, проповідник він чи слухач, мусить бути впевнений, що він не промовляє чи не чує свого власного слова, а Боже Слово. Інакше було б краще йому не народжуватись, бо і проповідник, і слухач разом ідуть до диявола.

Звідси випливає, що папа, разом із його братствами та вчителями, які проповідують вимисли власної уяви про справи, що стосуються душі – всі від диявола. Бути так не повинно. Світський уряд, князі, пани і юристи можуть формулювати закони та видавати законні накази про дім і господарство, села, зерно, вино, землю, людей і про все, що кориться людині на землі. Але наважуватись розглядати справи віри та душі так як це роблять із фізичним і зовнішнім майном, як-от, з волами, будинками і господарством – цього терпіти не можна.
     А якщо підходитиме папа, потай просуваючи свої власні ідеї та свої власні слова, або якщо світський пан насмілиться втручатися у цю справу, то я скажу йому: «Обмежуйся фізичними справами. З імператором, королями, князями, землями і людьми май справи, як тобі хочеться. Знімай чи призначай їх, як тобі наказує твій обов’язок. У тій сфері ти можеш піднімати когось на таку висоту, на яку тобі заманеться. Але тут пильнуй, аби дати мені Хрищення, яке не твій витвір, аби ти і я могли сказати: «Це Хрищення – не твоє і не моє». І так само дай мені Таїнство нашого Господа Христа, а не твоє, і Євангеліє, і доктрину, і вчення, які теж не твої. Дай мені утішливі вірші з Біблії, які є Божими віршами, а не твоїми». Через це кажіть: «Приходь з ученням, яке не твоє, про яке ти може з упевненістю стверджувати, що воно – не твоє, не папи і не єпископів, а Сущого на небесах. Коли я в біді та у випробуваннях, дай мені утішливе місце, Автором якого є Бог, а не ти».

Мартін Лютер з проповіді на Євангеліє від Св. Івана