Лютерани і кальвіністи: розходження про дві природи у Христі

Відповідно до реформатської доктрини, обмежена людська природа не спроможна мати справжню спільність з необмеженою божественною природою.  Відповідно, дві природи мусять залишатися окремо як щодо існування, так і щодо їхніх дій. Тож, оскільки Лютеранська Церква ревно навчає прямо протилежному, а саме, що від часу приходу Сина Божого в плоті для руйнування діл диявола, дві природи ніколи не є розділеними і не діють окремо, а завжди об’єднані та діють разом, то реформатські богослови з цієї причини звинувачують нас у змішуванні природ….

                Все це демонструє, що реформатське і лютеранське богослов’я мають цілковито різні поняття про unio personalis. Реформатське богослов’я пропонує Церкві людський замінник unio personalis, утворюючи з нього такий союз, який утримує  природи та їхню діяльність по-окремо, тоді як відповідно до Лютеранської Церкви це – такий союз, який об’єднує природи і в їхньому існуванні, і в їхній діяльності. Реформатське богослов’я роз’єднує особовий союз, коли для уникнення нібито «змішування» природ, воно починає виступати проти реального спілкування природ і їхніх учинків. Коли Гейдельберзький Катехізис проголошує, що Христос тепер тут, на землі лише відповідно до Його божества, а не до Його людськості, то він заперечує, що таким чином він розчиняє unio personalis, бо Божество, як вважається, присутнє у всіх створіннях. Таким чином він перетворює unio personalis  в unio sustentativa (Питання 47-48).  Відмінність між реформатськими богословами та Лютеранською Церквою залишається такою самою як описував її ще Лютер: «Вони  звинувачують нас, що ми змішуємо дві природи в одному єстві – але це неправда. Ми не кажемо, що божественність – це людськість, або що божественна природа – це людська природа, і це було би змішуванням двох природ в одному єстві. Але ми об’єднуємо дві окремі природи в одну єдину Особу і кажемо: Бог – Людина і Людина – Бог. Проте ми звинувачуємо їх за розділення Особи Христової так наче Він має дві особи. Бо там,  де розлучаються і  розділяються діла, там також має розділятися і Особа» (St. L. XX:945 і далі).

                Франц Піпер, Християнська догматика