Слід коротко розглянути значення спасіння в грецькому богослов’ї.
Воно не було повністю таким як у богослов’ї латинському. Це
пояснює певні риси, пропускати які не слід. Як зазначив Фішер,
серед греків, провина гріха не відчувалася з такою самою
інтенсивністю як відчувався його наслідок, який було видно у
тліючому впливі гріха, зокрема в засліпленні духовного зору людини до пізнання
Бога. Ісус, як Спаситель, сприймався більше як відновлювач тієї шкоди,
якої завдав гріх, аніж Той, Хто знімає провину… Ідея про Христову смерть,
яка приносить прощення гріхів не мала наголосу серед греків. Їм не
вдалося скористатися Павловою ідеєю про виправдання. Таким чином вони
пропустили причинно-наслідковий зв’язок між відродженням
серця і добрими ділами, які мають слідувати. Таким чином віра втратила своє
Біблійне значення особистого ставлення, тобто fiducia у благодаті Божій, яка прощає, і стала ортодоксією щодо
формальних заяв про догми.
Доктор Дж. Л. Неве, З історії християнської думки
Немає коментарів:
Дописати коментар