ПОВЕРНУТИСЯ
ДО ПЕРШОЇ ЛЮБОВІ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
До Ангола Церкви в Ефесі напиши: «Оце каже
Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників
золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш
терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і
знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працював для Ймення Мого, але
не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов. Отож, пам'ятай,
звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду
незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся. Але маєш оце,
що ненавидиш учинки Николаїтів, яких і Я ненавиджу. Хто має вухо, хай чує, що
Дух промовляє Церквам: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім (Об’явлення
2:1-7).
Благодать вам і мир від Того,
Хто є, Хто був і Хто має прийти! (Об. 1:4) Амінь.
Дорогі брати і сестри, водії і не
тільки вони добре знайомі зі словом «запаска», яким позначається запасне
колесо. Коли ви їдете дорогою і з якихось причин одне з коліс псується так що
на ньому рух продовжувати неможливо, водій зупиняється, домкратом підважує
частину автомобіля і міняє несправне колесо на запаску. Потім він може
продовжувати рух. Але зазвичай коли лишень водій бачить перший знак про
шиномонтаж, він заїжджає на станцію, де ремонтують такі колеса, ставить
відремонтоване колесо на місце, а запаску знову кріпить у місце постійного її
зберігання. І забуває про неї до наступної поломки.
Чи не ставимося й ми часом, любі
брати і сестри, до християнства, до нашої віри, як до своєрідної запаски, про
яку ми згадуємо лише у час біди або тоді, коли хтось нас з якихось причин
нарешті переконає чи вмовить прийти нарешті в церкву. А потім все стає на свої
місця. І наша віра стає такою собі запаскою – про всяк випадок.
Як же глибоко ми помиляємося. Бо
це не віру, не нашу церкву ми перетворюємо на запасне колесо. Цей статус ми
відводимо Богові. Ми фактично показуємо Богові, що Він має бути не на першому в
нашому житті, а десь там – у тіні, де ми Його в разі потреби знайдемо.
Сьогодні
Боже Слово для нас взято з книги Об’явлення, останньої пророцької книги Біблії
і останньої книги Нового Заповіту. Господь у об’явленні на острові Патмос дає
особливе об’явлення Своєму останньому живому Апостолові Іванові, який у часи
земного служіння Спасителя був ще юнаком.
В сьогоднішньому Слові Господь
дає послання для церкви в Ефесі. І Господь починає це послання словами про те,
як насправді церкви живуть і під чиєю опікою, в чиїх руках вони перебувають.
Інколи людська гординя і зухвалість можуть спонукати нас промовляти: «Це – наша
церква. Це ми збираємо гроші на її
утримання. Це ми керуємо нею і це ми
можемо робити, що нам до вподоби».
Господнє ж Слово таке: «Оце каже Той, Хто тримає сім зір у правиці
Своїй». Перша частина Об’явлення – послання від Сина Божого до семи церков,
які сьогодні називаються також зорями і золотими свічниками. Вони – зорі, бо
вони сяють. Але вони також зорі, бо вони перебувають у правиці Божого
Сина. Чому вони там перебувають. Бо
церкви – Його. Кожна окрема церква,
кожна громада належить Христові.
І коли ми кажемо – «моя церква»,
то ми це кажемо у сенсі нашої належності до церкви. Але церква належить
Христові. Церква – Божа. Господь тримає її у Своїй правиці. Господь тримає у
Своїй правиці Своїх любих дітей.
Він також ходить між семи золотих
свічників. Їх учинив Господь. Їх Він запалив. І Він підтримує в них світло. Його
Дух – це та олива, маючи яку свічники даються світло. Це світло є в церквах,
допоки в них є Боже Слово. А церкви перебувають у Христі і Христос перебуває
серед Своїх церков – серед вас, любі віруючі брати і сестри.
До кожної церкви Він має Своє
послання. І сьогодні Його слова звернені до церкви в Ефесі. «Я знаю діла твої, і працю твою, і твою
терпеливість», – каже Господь. Він – Бог всевідаючий. Помиляються ті, що
думають, наче Христос перебуває десь далеко на небесах і про церкви Свої Він
знає дуже мало і нами Він не цікавиться.
Він знає про нас все. Він тримає
нас у Своїй правиці. Він ходить серед нас.
Він бачить усі наші діла. Він чує усі наші слова. Він знає усі наші
думки. Господь хвалить церкву в Ефесі за її діла, за працю і за
терпеливість. Це все – плоди Духа, Який
живе у Божих людях і, як каже Апостол Павло «Бо то Бог викликає в вас і
хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13).
Господь також хвалить цю церкву
за те, що вона не може терпіти лихих, або правильніше сказати «поганих», тобто
тих людей, які християнами є лише номінально, а насправді є баластом,
своєрідними «мертвими душами», які ні для чого доброго непридатні, в церкві
бувають вряди-годи, не підтримують церковного діла і праці, за які хвалить
Господь істинних віруючих. Ефеські християни не терплять таких «мертвих душ»
серед себе. Вони свою церкву від таких очищують. І Господь їх за це хвалить.
Ще одна похвала від Господа лунає
на адресу Його людей в Ефесі за те, що вони випробували тих «хто себе називає апостолами, але ними не є»
і виявили «що фальшиві вони». Ефеська
церква веде гарну і наполегливу боротьбу з обманщиками та брехунами, незважаючи
на те, чи вони – миряни, а чи – проповідники, які претендують на те, що вони –
посланці Христові, а насправді є звичайними обманщиками, що не проповідують
Божого Слова, а якісь свої власні доктрини задля якихось власних, найчастіше
корисливих цілей. Такі фальшиві проповідники були в першому столітті – їх дуже
багато і в двадцять першому столітті – фальшиві апостоли, що проповідують здоров’я і багатство, успіх і
процвітання – усе, що лестить людям і відводить їх від Христа розп’ятого і Його істинного
Євангелія.
Церква в Ефесі не дає таким
проповідникам місця і Господь її за це хвалить і додає до похвали: «І ти маєш терпіння, і працював для Ймення
Мого, але не знемігся». Ти не стомився від боїв, від битв, від праці. Ти
готовий і далі пильнувати за чистотою Моєї церкви в Ефесі. І так має бути – тут
ти робиш добре.
Але Господь має сказати також
щось особливе – важливий докір. І цей докір від Христа, Який тримає цю церкву у
Своїй правиці такий – «Але маю на тебе,
що ти покинув свою першу любов». Ось
– проблема християнського Ефесу, ефеської церкви – покидання першої любові.
Церква ще веде боротьбу проти баласту, проти фальшивих пророків і ще має досить
енергії для цієї боротьби. Вона повна добрих діл і праці, тож вона має любов –
любов до ближніх.
Але що ж це за перша любов? Це –
любов до Христа і Його Слова. Господь каже: «Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді
зберігайте!» і: «Як хто любить Мене, д – той слово Моє берегтиме» (Ів. 14:15,
23). Господь ще каже: «Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй
перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його.
Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!Оце
Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови
не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх. Ви – друзі Мої, якщо
чините все, що Я вам заповідую» (Ів. 15, 10-14). Ось так любов до Христа, перша
любов, поєднана з любов’ю
до Його Слова.
Ефесяни ще цього не помічають,
але для них Христове Слово відійшло вже на другий план. Добрі діла – діла
любові до ближніх, боротьба з тими, кому церква байдужа, і навіть боротьба
проти брехливих проповідників – все це є.
Поки що є. Але якщо не буде Євангелія, то церква все далі й далі буде
відходити від першої любові – від Христа і врешті решт припинить робити те, за
що зараз хвалить її Христос, а потім стане щось непоправне.
Господь каже: «Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і
вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і зрушу твого
свічника з його місця, якщо не покаєшся. Повертайся до Євангелія і хай воно
буде в центрі твого життя. Інакше, без
Євангелія церква буде знищена. Світильник буде зрушений з місця. Хіба потрібен
світильник, який не світить? Хіба потрібна церква без Євангелія, без любові до
Христа і до всього, що каже Він?
Господь ще раз хвалить церкву за
її ненависть до єресі николаїтів, яких Він ненавидить, як ненавидить Господь
усяке фальшиве вчення, яке відводить Його дітей від Євангелія, а отже руйнує
віру, що твориться від слухання Євангелія і Євангелієм у Слові та в істинних
тілі та крові Христа живе і зміцнюється.
А далі наш люблячий Господь каже:
«Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє
Церквам: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім». Коли наші
прабатьки впали в гріх, Господь ухвалив рішення, про яке ми читаємо в книзі
Буття: «Ось став чоловік, немов один із
Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв
з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку. І вислав його Господь Бог
із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був. І вигнав Господь
Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного,
який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя» (Буття
3:22-24).
Повернутися до дерева життя може
лише переможець. Що повинна перемогти людина, аби називатися переможцем і знову
їсти від дерева життя, аби радіти блаженною вічністю в Царстві Божому? Потрібно
мати перемогу над гріхом, через який ми втратили доступ до дерева життя.
Аби ми мали цю перемогу, Син
Божий, Ісус Христос, істинний Бог та істинна людина, узяв усі наші гріхи і
поніс їх на інше дерево – на хрест Голгофи. Там Він приніс Себе, досконале
Ягня, у жертву за кожного з вас, любі брати і сестри. Там Він Своєю святою і дорогоцінною кров’ю обмив усі до одного ваші
гріхи, і всі до однієї ваші провини. Там ваші гріхи далі звиваються Його
невинною, божественною кров’ю.
Існує лише одна дорога до дерева
життя, яке в раю Божім. І ця дорога обов’язково веде через дерево Голгофи – через Ісусів хрест. На ньому Ісус Своє смертю здолав нашу смерть
і вийшов над нею переможцем, третього дня воскреснувши із мертвих. Християн
віддавна називали людьми дороги – саме цієї дороги, що веде до Царства Небесного
через хрест нашого Спасителя. Саме це
проголошує нам Євангеліє, повертатися до якого кличе ефесян і всіх нас, що
схололи до його солодкого послання, аби ми перебували в нашій першій любові – у
Христі і в Його Слові. Бо Христос –
переможець над гріхом, дияволом і смертю. І кожен, хто у Христі є так само
переможцем, бо перемогу Христос здобув для вас, любі брати і сестри. Куштуйте
істинні тіло і кров Христа нині, аби у воскресіння скуштувати від дерева життя
у раю Божім і жити вічно. Заради Христа. Амінь.
Той, Хто свідкує, говорить оце: «Так,
незабаром прийду! Амінь». Прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса
Христа зо всіма вами! Амінь. (Об. 22:20, 21).
Немає коментарів:
Дописати коментар