ВОЛЯ
БОЖА І ХЛІБ ЖИТТЯ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Але Я вам
сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе прийде до Мене, що Отець
дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити
Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з
усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня.
Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне
життя, і того воскрешу Я останнього дня. Тоді стали юдеї ремствувати на Нього,
що сказав: Я – той хліб, що з неба зійшов». І казали вони: «Хіба Він не Ісус,
син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба
зійшов?» А Ісус відповів і промовив до них: «Не ремствуйте ви між собою! Ніхто
бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, – і того
воскрешу Я останнього дня. У Пророків написано: «І всі будуть від Бога
навчені». Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. Це не
значить, щоб хтось Отця бачив, – тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога.
Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має. Я – хліб
життя! Отці ваші в пустині їли манну, – і померли. То є хліб, Який сходить із
неба, – щоб не вмер, хто Його споживає. Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли
хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє,
яке Я за життя світові дам» (Євангеліє від Св. Івана 6:36-51).
Благодать вам та мир нехай
примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! (2 Петр.
1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, коли
хрестоносці почули голос Петра Пустельника, єпископа Ам’єну, який благав їх вирушити до
Єрусалиму та відібрати його із рук загарбників, то, кажуть, що вони одностайно
закричали: «Deus vult!»
– «Цього хоче Бог!» І вони взялися за мечі і вирушили в дорогу до Гробу
Господнього, віруючи, що їхню місію забажав Сам Бог.
Коли відбувався останній Майдан
то в новинах якогось телеканалу, а потім і у в одному з фільмів про Майдан, я
звернув увагу на фразу одного з українських єпископів, який промовляв: «Голос
народу – голос Божий!»
І в першому, і в другому випадку
рішення про Божу волю ухвалювали християни або просто вірили в те, що казали
старші за них за віком чи за становищем у церкві їхні брати, вчителі та отці.
Проте Бог ніде на сторінках Писання не наказував хрестоносцям вирушати у їхні
хрестові походи, під час яких вони не цуралися грабунками та руйнуванням
християн іншої конфесії.
Так само як ніде в Писанні не
сказано про те, що голос народу – голос Божий. Навпаки Писання застерігає нас,
аби ми дуже пильнували за тим, що є голос Божий і що є воля Божа. Ось –
реальний випадок, який записаний у Новому Заповіті: «Ірод, пошукавши його
(раніше ув’язненого
Апостола Петра) й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стратити. А
сам із Юдеї відбув в Кесарію, і там перебував. А Ірод розгніваний був на тирян
та сидонян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царського постельника
Власта, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царської. Дня ж
призначеного Ірод убрався в одежу царську, і на підвищенні сів та й до них
говорив. А натовп кричав: «Голос Божий,
а не людський!» І Ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави
Богові. І черва його з'їла, і він умер...» (Дії 12:19-23).
Господь – Бог ревнивий. Він каже: «Я Господь, оце Ймення Моє, і
іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам» (Іс. 42:8) і: «Ради Себе,
ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам.
Почуй Мене, Якове та Ізраїлю, Мій покликаний: Це Я, Я – перший, також Я –
останній!» (Іс. 48:11, 12).
Якщо ми хочемо дізнатися волю
Божу, то слухаймося голос Божий. А коли хочемо почути голос Божий, то не йдімо
на вулиці чи майдани, навіть у періоди найвищих національних піднесень чи
падінь, а розгортаймо Писання і слухаймо, що саме нам каже Бог і пізнаваймо те,
якою саме є Його воля.
Юдеї в часи Христа мали власне
уявлення про волю Божу. Багато з них вірували
в те, що оскільки вони – нащадки Авраама, то мають всі передумови
сподіватися на те, що Бог їх любить і візьме їх у Царство Небесне вже через
їхнє фізичне походження. Фарисеї вірували, що воля Божа полягала в тому, аби
вони виконували Закон та створені ними або їхніми попередниками правила. Але
Господь не хвалить їх ні за одне, ні за друге. Сьогодні в Євангелії ми бачимо,
як Син Божий докоряє юдеям за їхнє
невірство.
Вони думають, що вірують в Бога.
Їм здається, що вони – віруючі. Вони самі себе вважають за народ Божий. Божа ж думка – зовсім інша. Ісус каже: «Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не
віруєте». Іван бачив Христа і увірував в Нього, бо Іван чекав на Месію, на
Спасителя. Так само Ісуса побачив Петро і увірував. І Андрій. І Нафанаїл. І всі
інші віруючі. Вони не шукали людських
думок. Вони слухали Слово Боже – отже вони чули голос Божий і вірували в Божі
обітниці. Тож коли Христос прийшов, то вони увірували в Христа, бо Христос –
виконання обітниці Божої про Спасителя, про благословення для всіх народів і
про вічне життя.
Ці ж юдеї, до яких сьогодні
звертається Христос, не вірують в Нього, навіть коли бачать. Настане час і вони
кричатимуть до Понтія Пілата: «Розіпни Його!». А коли Син Божий зазнаватиме
найстрашніших мук і всю повноту Божого гніву за гріхи світу – а отже і за всі
наші гріхи, любі брати і сестри, то багато з них будуть глузувати із Сина
Божого. А потім їхні старші підкуплять сторожу, яка втече від гробу, з якого
переможцем над нашою смертю вийде воскреслий Син Божий, аби й далі відкидати
обітниці Божі та утверджувати власну неправду.
Небезпечне усе, що претендує на
божественне, на Боже, але не виходить зі Слова Божого. Небезпечне і для життя в
цьому світі, і для спасіння, і для вічного життя. Адже Божі постанови дані нам
на добро, щоб ми ще в цьому грішному світі могли вести тихе і спокійне життя,
дожидаючись повернення Сина Божого у славі, нашого воскресіння і життя вічного
в Його Царстві.
Але подивіться сьогодні на те,
яке любляче серце має наш Спаситель. До тих, що не вірують в Нього, Він не
посилає вогонь із неба, хоча міг би їх за їхнє невірство і зневагу спопелити на
місці. Натомість Він каже: «Усе прийде до
Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть». Син
Божий нікого не вижене, хто буде до Нього приведений Отцем.
Бути приведеним Отцем, означає
бути приведеним у вірі, тобто – увірувати в Христа. Жодна людина, яке б минуле
життя вона не мала, однак коли Отець привів її до Сина, Він її завжди прийме і
проголосить розкаяній людині прощення усіх до одного її гріхів, і дасть їй
спасіння і буде з нею радіти новим життям у Царстві Божому.
Так Отець привів до Христа
кожного з нас, любі християни. Наша дорога могла бути різною, але починалася
вона завжди з одного місця – з гріха, а завершиться вона теж в одному місці у
святому Царстві Божому, де ми будемо радіти досконалим життям повіки віків.
Так буде, бо Христос нас ніколи
не прожене. Ми можемо самі гримнути дверима і піти від Христа назад у гріх, але
Сам Він нас ніколи не прожене. Навпаки, Син Божий має щодо вас особливу волю,
яка не відрізняється від волі Отця. І це – точно воля Божа, бо вона звіщена нам
Христом у Його святому і непомильному Слові.
Господь каже: «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити
Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з
усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня.
Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне
життя, і того воскрешу Я останнього дня». Любі брати і сестри, ви чуєте
волю Божу щодо вас. Отець Небесний хоче, щоб вірою в Христа ви мали вічне
життя. Останнього дня тобто у день Свого повернення Ісус воскресить вас і ви
будете жити вічно з Ним у Його Царстві.
Ісус нікого не проганяє. Ісус наче каже: «Віруй і живи. Живи зараз і живи вічно. Знай, що Бог не
хоче, щоб ти загинув. Отець хоче, щоб ти був спасенний, щоб ти взяв участь у
воскресінні життя і жив з Ним повіки у Його славетному Царстві. Я ж тебе ніколи
не прожену. Навпаки я буду про тебе піклуватися і будь певний, що Я тебе не
втрачу».
Проте той, хто перебуває у тій
відправній точці звідки всі ми прийшли, той завжди має щось на Христа і проти
Христа. Юдеї, які перебувають у гріхові, ремствують – нарікають, що Ісус
називає Себе Хлібом, що з неба зійшов. Для невіруючих Ісус аж до тієї миті,
допоки вони не потраплять до аду, буде лише сином Марії і Йосипа – у крайньому
разі якимось пророком, але не Сином Божим, не Богом, не Хлібом, що з неба
зійшов.
Знову їм Ісус наказує не
нарікати, не бурчати і пояснює, що вони – без Отця і без вічного життя. До Ісуса
притягує Бог. Увірувати в Христа самотужки неможливо. Але хто увірував, як ви,
любі брати і сестри, знайте, що вас до Христа покликав Господь Святий Дух. Сам
Отець притягнув вас до Свого Сина, аби ви жили вічно.
Ісус каже сьогодні: «Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в
Мене, – життя вічне той має. Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, – і
померли. То є хліб, Який сходить із неба, – щоб не вмер, хто Його споживає».
Син Божий зійшов із неба, як ми сповідуємо сьогодні в Символі віри, співаючи,
що Ісус «для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і
Марії Діви…»
Ісус віддає Своє життя за нас.
Ісус дає Своє життя нам. Без Ісуса ми жити не можемо. Ісус – наша пожива. Він –
Хліб життя. Перед тим як увійти в
Обіцяний Край євреї впродовж сорока років споживали манну небесну. Якби не та
манна, що сходила з неба, вони повмирали б і в Обіцяний Край не ввійшли.
Бунтівне покоління, яке весь час бунтувало проти Божої волі померло в пустині.
Але молоде покоління, яке теж живилося тією манною, таки увійшло в Обіцяний
Край і заволоділо ним. Проте і вони повмирали.
Ісус є той Хліб, споживаючи який,
ми будемо жити вічно. Це споживання відбувається вірою в Слово. Як слабнуть
сили людини, що не їсть днями так само слабнуть сили нової людини, якщо вона не
чує Христового Слова, проповідей Євангелія, не причащається істинними тілом і
кров’ю Христовими у
Святій Вечері.
Як добре, що Господь не лише не
проганяє нас, а й кличе до Себе і хоче, аби живилися Ним. Наше Євангеліє на
сьогодні завершується чудесними словами нашого Спасителя: «Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той
повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам».
Його Слово підтверджено хрестом Голгофи, і порожнім гробом Воскреслого. Прийди,
Господи Ісусе! Ми чекаємо воскресіння
мертвих і життя будучого віку. Амінь.
А Бог усякої благодаті, що
покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто
трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні
віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).
Немає коментарів:
Дописати коментар