неділю, 10 квітня 2016 р.

Проповідь на 4-у неділю Великого посту

 ВОЛЯ БОЖА І ХЛІБ ЖИТТЯ
           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть.  Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Тоді стали юдеї ремствувати на Нього, що сказав: Я – той хліб, що з неба зійшов». І казали вони: «Хіба Він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?» А Ісус відповів і промовив до них: «Не ремствуйте ви між собою! Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, – і того воскрешу Я останнього дня. У Пророків написано: «І всі будуть від Бога навчені». Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. Це не значить, щоб хтось Отця бачив, – тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога. Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має. Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, – і померли. То є хліб, Який сходить із неба, – щоб не вмер, хто Його споживає. Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Євангеліє від Св. Івана 6:36-51).

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!   (2 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли хрестоносці почули голос Петра Пустельника, єпископа Амєну, який благав їх вирушити до Єрусалиму та відібрати його із рук загарбників, то, кажуть, що вони одностайно закричали: «Deus vult!» – «Цього хоче Бог!» І вони взялися за мечі і вирушили в дорогу до Гробу Господнього, віруючи, що їхню місію забажав Сам Бог.

Коли відбувався останній Майдан то в новинах якогось телеканалу, а потім і у в одному з фільмів про Майдан, я звернув увагу на фразу одного з українських єпископів, який промовляв: «Голос народу – голос Божий!»

І в першому, і в другому випадку рішення про Божу волю ухвалювали християни або просто вірили в те, що казали старші за них за віком чи за становищем у церкві їхні брати, вчителі та отці. Проте Бог ніде на сторінках Писання не наказував хрестоносцям вирушати у їхні хрестові походи, під час яких вони не цуралися грабунками та руйнуванням християн іншої конфесії.

Так само як ніде в Писанні не сказано про те, що голос народу – голос Божий. Навпаки Писання застерігає нас, аби ми дуже пильнували за тим, що є голос Божий і що є воля Божа. Ось – реальний випадок, який записаний у Новому Заповіті: «Ірод, пошукавши його (раніше увязненого Апостола Петра) й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стратити. А сам із Юдеї відбув в Кесарію, і там перебував. А Ірод розгніваний був на тирян та сидонян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царського постельника Власта, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царської. Дня ж призначеного Ірод убрався в одежу царську, і на підвищенні сів та й до них говорив. А натовп кричав: «Голос Божий, а не людський!» І Ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з'їла, і він умер...» (Дії 12:19-23).
Господь – Бог ревнивий.  Він каже: «Я Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам» (Іс. 42:8) і: «Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам. Почуй Мене, Якове та Ізраїлю, Мій покликаний: Це Я, Я – перший, також Я – останній!» (Іс. 48:11, 12).

Якщо ми хочемо дізнатися волю Божу, то слухаймося голос Божий. А коли хочемо почути голос Божий, то не йдімо на вулиці чи майдани, навіть у періоди найвищих національних піднесень чи падінь, а розгортаймо Писання і слухаймо, що саме нам каже Бог і пізнаваймо те, якою саме є Його воля.

Юдеї в часи Христа мали власне уявлення про волю Божу. Багато з них вірували  в те, що оскільки вони – нащадки Авраама, то мають всі передумови сподіватися на те, що Бог їх любить і візьме їх у Царство Небесне вже через їхнє фізичне походження. Фарисеї вірували, що воля Божа полягала в тому, аби вони виконували Закон та створені ними або їхніми попередниками правила. Але Господь не хвалить їх ні за одне, ні за друге. Сьогодні в Євангелії ми бачимо, як Син Божий  докоряє юдеям за їхнє невірство.

Вони думають, що вірують в Бога. Їм здається, що вони – віруючі. Вони самі себе вважають за народ Божий.  Божа ж думка – зовсім інша. Ісус каже: «Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте». Іван бачив Христа і увірував в Нього, бо Іван чекав на Месію, на Спасителя. Так само Ісуса побачив Петро і увірував. І Андрій. І Нафанаїл. І всі інші віруючі.  Вони не шукали людських думок. Вони слухали Слово Боже – отже вони чули голос Божий і вірували в Божі обітниці. Тож коли Христос прийшов, то вони увірували в Христа, бо Христос – виконання обітниці Божої про Спасителя, про благословення для всіх народів і про вічне життя.

Ці ж юдеї, до яких сьогодні звертається Христос, не вірують в Нього, навіть коли бачать. Настане час і вони кричатимуть до Понтія Пілата: «Розіпни Його!». А коли Син Божий зазнаватиме найстрашніших мук і всю повноту Божого гніву за гріхи світу – а отже і за всі наші гріхи, любі брати і сестри, то багато з них будуть глузувати із Сина Божого. А потім їхні старші підкуплять сторожу, яка втече від гробу, з якого переможцем над нашою смертю вийде воскреслий Син Божий, аби й далі відкидати обітниці Божі та утверджувати власну неправду.

Небезпечне усе, що претендує на божественне, на Боже, але не виходить зі Слова Божого. Небезпечне і для життя в цьому світі, і для спасіння, і для вічного життя. Адже Божі постанови дані нам на добро, щоб ми ще в цьому грішному світі могли вести тихе і спокійне життя, дожидаючись повернення Сина Божого у славі, нашого воскресіння і життя вічного в Його Царстві.

Але подивіться сьогодні на те, яке любляче серце має наш Спаситель. До тих, що не вірують в Нього, Він не посилає вогонь із неба, хоча міг би їх за їхнє невірство і зневагу спопелити на місці. Натомість Він каже: «Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть». Син Божий нікого не вижене, хто буде до Нього приведений Отцем.

Бути приведеним Отцем, означає бути приведеним у вірі, тобто – увірувати в Христа. Жодна людина, яке б минуле життя вона не мала, однак коли Отець привів її до Сина, Він її завжди прийме і проголосить розкаяній людині прощення усіх до одного її гріхів, і дасть їй спасіння і буде з нею радіти новим життям у Царстві Божому.

Так Отець привів до Христа кожного з нас, любі християни. Наша дорога могла бути різною, але починалася вона завжди з одного місця – з гріха, а завершиться вона теж в одному місці у святому Царстві Божому, де ми будемо радіти досконалим життям повіки віків.
Так буде, бо Христос нас ніколи не прожене. Ми можемо самі гримнути дверима і піти від Христа назад у гріх, але Сам Він нас ніколи не прожене. Навпаки, Син Божий має щодо вас особливу волю, яка не відрізняється від волі Отця. І це – точно воля Божа, бо вона звіщена нам Христом у Його святому і непомильному Слові.

Господь каже: «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня». Любі брати і сестри, ви чуєте волю Божу щодо вас. Отець Небесний хоче, щоб вірою в Христа ви мали вічне життя. Останнього дня тобто у день Свого повернення Ісус воскресить вас і ви будете жити вічно з Ним у Його Царстві.

Ісус нікого не проганяє.  Ісус наче каже: «Віруй і живи.  Живи зараз і живи вічно. Знай, що Бог не хоче, щоб ти загинув. Отець хоче, щоб ти був спасенний, щоб ти взяв участь у воскресінні життя і жив з Ним повіки у Його славетному Царстві. Я ж тебе ніколи не прожену. Навпаки я буду про тебе піклуватися і будь певний, що Я тебе не втрачу».

Проте той, хто перебуває у тій відправній точці звідки всі ми прийшли, той завжди має щось на Христа і проти Христа. Юдеї, які перебувають у гріхові, ремствують – нарікають, що Ісус називає Себе Хлібом, що з неба зійшов. Для невіруючих Ісус аж до тієї миті, допоки вони не потраплять до аду, буде лише сином Марії і Йосипа – у крайньому разі якимось пророком, але не Сином Божим, не Богом, не Хлібом, що з неба зійшов.

Знову їм Ісус наказує не нарікати, не бурчати і пояснює, що вони – без Отця і без вічного життя. До Ісуса притягує Бог. Увірувати в Христа самотужки неможливо. Але хто увірував, як ви, любі брати і сестри, знайте, що вас до Христа покликав Господь Святий Дух. Сам Отець притягнув вас до Свого Сина, аби ви жили вічно.

Ісус каже сьогодні: «Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має. Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, – і померли. То є хліб, Який сходить із неба, – щоб не вмер, хто Його споживає». Син Божий зійшов із неба, як ми сповідуємо сьогодні в Символі віри, співаючи, що Ісус «для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви…»

Ісус віддає Своє життя за нас. Ісус дає Своє життя нам. Без Ісуса ми жити не можемо. Ісус – наша пожива. Він – Хліб життя.  Перед тим як увійти в Обіцяний Край євреї впродовж сорока років споживали манну небесну. Якби не та манна, що сходила з неба, вони повмирали б і в Обіцяний Край не ввійшли. Бунтівне покоління, яке весь час бунтувало проти Божої волі померло в пустині. Але молоде покоління, яке теж живилося тією манною, таки увійшло в Обіцяний Край і заволоділо ним. Проте і вони повмирали.

Ісус є той Хліб, споживаючи який, ми будемо жити вічно. Це споживання відбувається вірою в Слово. Як слабнуть сили людини, що не їсть днями так само слабнуть сили нової людини, якщо вона не чує Христового Слова, проповідей Євангелія, не причащається істинними тілом і кровю Христовими у Святій Вечері.

Як добре, що Господь не лише не проганяє нас, а й кличе до Себе і хоче, аби живилися Ним. Наше Євангеліє на сьогодні завершується чудесними словами нашого Спасителя: «Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам». Його Слово підтверджено хрестом Голгофи, і порожнім гробом Воскреслого. Прийди, Господи Ісусе!  Ми чекаємо воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь.


А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Немає коментарів: