... Віра не задовольняє Божий гнів ні нашими ділами, ані якоюсь нашою чеснотою, через яку людина виправдовується (Римлян 4:6). Радше, сама віра визнає і сповідує свою слабкість та недосконалість (Марка 9:24; Луки 17:5). Вона приймає Христа із Його заслугами та обіцяну Божу благодать у Христі і протиставляє їх Божому судові і, довіряючи виключно цьому, вона шукає виправдання, розпитується про нього і отримує його без жодного діла чи заслуги з нашого боку (Римлян 3:28; 4:5; 10:4, 10). Таким чином з цієї причини і через неї, віра виправдовує не тому, що вона є таким собі визначним ділом Божим і чеснотою, яку Він у нас чинить, а тому, що вона приймає Христа, Який є Ублагання і Праведність, а також покладається на Нього і довіряє Йому. Ось що означає загальне твердження, яке промовляє, що заяву про виправдання вірою слід розуміти належним чином.Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства
Немає коментарів:
Дописати коментар