(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво –
то виконуй його в міру віри, а коли служіння – будь на служіння, коли вчитель –
на навчання, коли втішитель – на потішання, хто подає – у простоті, хто головує
– то з пильністю, хто милосердствує – то з привітністю! Любов нехай буде
нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою
любов'ю; випереджайте один одного пошаною! У ревності не лінуйтеся, духом
палайте, служіть Господеві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в
молитві, беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців!
Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!
Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче! Думайте між собою
однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе!
(Римлян 12:6-16).
Дорогі брати і сестри, славетний Езоп у байці «Ворона і глек» розповідав про те, як ворона в пустелі хотіла дуже пити. От лишень біда – вода була на дні глека. Як вона не старалась дістати дзьобом води, нічого в неї не виходило. Але вона не склала рук (чи крил, чи радше дзьоба) і почала збирати камінці та накидати їх на дно глека. Камінець за камінцем – і вода в глекові піднялася до того місця, з якого ворона могла вже досхочу напитись води.
Езоп писав байку, але байки, як відомо пишуться зазвичай для того, аби передати якусь істину, яку люди зі світу часом не помічають або про яку забувають. Ці істини часом важливі і для церкви. Так буває, що ми можемо думати, що наша праця неважлива для Божого Царства. Але Бог так не думає.
Кожен з нас підбирає і кидає у глечик свій невеликий камінець, коли навчає у Недільній школі, коли служить у якомусь комітеті чи Раді громади, коли підвозить до церкви того, хто не може сам прийти. А хтось прибирає церковне приміщення і прикрашає вівтар. Хтось пише сценарії для церковних сценок. А хтось грає у цих сценках. Хтось грає на музичних інструментах і співає. А хтось виконує ще якусь працю. Нам може здаватись, що ця праця неважлива, але з часом камінців стає все більше, вода піднімається, Бог будує Своє Царство і діє серед Божого народу. Тож кожен з вас, любі брати і сестри, важливий! І цінна праця в очах Божих, цінний внесок в очах Божих кожного християнина і кожної християнки.
Слова на самому початку нашого тексту «ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам» мають на увазі те, що цінні праця і внески християн і християнок і то не просто тих, що себе так можуть називати, не знаючи Христа, а саме істинних християн та істинних християнок – справжніх віруючих, нефальшивих братів і сестер, істинних дітей Божих. Що робить нас справжніми християнами, істинними віруючими? Звісно нас такими робить віра в Христа. Як написано: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий» (Еф. 2:18).
Саме через віру в Христа ми нам прощені гріхи. Вірою в Христа ми виправдані і ми праведні в очах Божих. Саме віра в Христа робить нас Божими дітьми і добрими деревами про які Господь говорить у Євангелії: «Родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити» (Мт. 7:17, 18).
Дари, про які сьогодні говорить нам Апостол нікого добрим або кращим не зроблять. Вони не зроблять нікого блаженнішим, щасливішим чи більш праведним. Навпаки, коли хтось думає, що виявленням таких дарів чи діл він стане кращим і наблизиться до Бога та до вічного життя, то він дуже жорстоко помиляється і перебуває у смертельній небезпеці вічної погибелі. Справжні добрі діла і служіння Божі виконують ті, хто вже є добрими, тобто вірують у Христа, і уповають на Христа.
Друга важлива річ, про яку нам слід пам’ятати – якщо ми віруючі і діти Божі, то ми – частинки тіла Христового, Церкви. І всі частинки тіла вкрай важливі. Більше того, ті, що ми можемо вважати за найважливіші, служать тим, які часто такими не здаються. Врешті-решт, хіба не миють руки усі частини тіла, забираючи з них усякий бруд і всяку можливу ганьбу? Так і віруючі, незважаючи на те ким вони є, служать один одному.
Але передумовою такого служіння є перебування в тілі, тобто в Церкві. Що буде з рукою, яку відріжуть від тіла? Або що буде з оком, яке виберуть з тіла? Вони загинуть. Так само й ми гинемо щойно опиняємося поза Церквою. Щойно ми перестаємо слухати Євангеліє, щойно ми перестаємо долучатись до істинних тіла та крові Христових у хлібі та вині Святої Вечері, ми втрачаємо сполуку і єдність із тілом і ми починаємо відмирати. Тоді ми теж служити не зможемо, а будемо самі мертві і чекатимемо не воскресіння на життя і Царства Божого, а із страхом будемо очікувати воскресіння суду і вічних мук у аду.
Тож ці слова, які сьогодні в уста Апостолові Павлові вклав Господь Святий Дух, звернені до віруючих у Христа, до тих, хто вірує, що він виправданий самою вірою в Сина Божого, розп’ятого і воскреслого, і самою вірою в цього Христа має прощення гріхів, виправдання, воскресіння і вічне життя в Божому Царстві. Такі віруючі живуть, як члени одного тіла і служать один використовуючи різні дари, дані нам згідно з благодаттю.
Перший дар – пророцтво. В часи Старого Заповіту були пророки, які звіщали про майбутні події. Із 39 книг Старого Заповіту – 17 пророцькі. Хоча пророцтва про Христа, звісно містяться і в інших книгах. Із 27 книг Нового Заповіту – пророцька лише одна. Всі решта звіщають про Христа, Який прийшов. Вони – проповіді Євангелія. Тож дар пророцтва, про який каже Апостол, це дар проповідувати Євангеліє.
І якщо такий дар дійсно є, то
він буде помітний у мірі вірі або ж краще сказати пропорції віри – у тому, як
проповідник буде вірно розділяти Закон і Євангеліє, залишатиметься вірним
Писанню і ніколи не буде Писанню суперечити.
Цей дар буде видний у відданості розп’ятому і вокреслому Христові, Який промовляє: «Я – дорога, і правда,
і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). Хто навчає
приходити до Отця поза Христом або ще якось на додаток до Христа, дару
пророцтва не має і повинен мовчати, а не проповідувати, допоки такий дар не з’явиться.
Другий дар – служіння. Св.
Павло каже «коли маєш такий дар, то служи!»
Тут Апостол Павло говорить про дар дияконів та керівників громади таких
як наші члени Ради громади, які покликані робити все, аби пророцтво, тобто
проповідь Євангелія відбувалась без перепон, а проповідники не переймались
«служінням при столах», тобто і матеріальними проблемами церкви і її
гуманітарним служінням, зокрема опікою про сиріт і удовиць, які в часи Римської
імперії не мали ніякої підтримки і часто не мали й крихти хліба. Служіння таким
парафіянам називалось «служінням при столах».
Третій дар – навчання. Це
навчання тих, хто ще не знає Христа, віри і не знає, що таке християнське
життя. Св. Павло навчає в іншому місці: «докоряй, забороняй, переконуй з
терпеливістю та з наукою» (2 Тим. 4:2, щоб і не зовсім навчені знали як жити і
ті, що вже давно перебувають у Церкві, теж не стомлювались і не ставали
ледачими та млявими. Звісно, що цей третій дар черпає все необхідне з першого –
пророкування або ж проповіді Євангелія. Так само як кличе нас Господь потішати
засмучених або розчарованих. Ця потіха – не у якихось примарних або оманливих
обіцянках, а в істині про те, що Господь любить нас і приготував для нас
Царство Небесне.
«Хто подає – у простоті», –
каже далі Апостол. Це подавання – вдячності до Господа, а не з пошуком для себе
якоїсь вигоди від іншої людини чи навіть від церкви. Це слово у простоті також
має ще кілька смислів: «у щедрості» та «у свободі». Ми живемо в Новому
Заповіті. Нам десятину не приписано. На наше давання Господь ніяких обмежень не
накладає. Головно давати щиро і щедро.
Головувати нас Господь кличе з
пильністю і тут, звичайно, мається на увазі знову церковні служителі та
працівники. І від них вимагаєтьсья пильність до Божого Слова і пильнування про
те, аби все в церкві робилось у доброму порядку: від служби Божої – до
використання церковної збірки. Але найголовнішим залишається, звичайно,
проповідь Божого Слова, адже «віра (а отже і все інше в Церкві) – від слухання
Слова Христового» (Рим. 10:17).
Милосердя – дар. І коли є цей
дар, то милосердя буде здійснюватись із привітністю, каже Апостол. Він також
буде здійснюватись вчасно. Є навіть на Заході приказка, що невчасне милосердя
перестає бути милосердям. Апостол каже, що любов буде нелицемірна, а така, про
яку каже Апостол Іван: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в
недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?
Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:17, 18).
Камінчик за камінчиком будуймо Христову Церкву!
Ми живемо у вік, коли від
християн вимагають навіть любові до відвертого зла, як наприклад до збочень.
Апостол каже нам: «Ненавидьте зло та туліться до доброго!» Чому це я повинен любити зло, якщо Господь
Святий Дух кличе мене зло ненавидіти? Кого я буду більше слухатись: збоченців,
злодіїв, розпусників чи Христа і Його Апостолів? Ми будемо краще слухати Христа
і Його Апостолів! Натомість випереджуймо будьмо взірцем у любові та пошані один
до одного.
Коли ми будемо вірні Христові,
коли ми будемо любити Христа і один одного, то Господь обіцяє ворожнечу
невіруючого світу. Ми вже знаємо, що це таке і з нашої тривалої української історії,
і навіть з нашого сьогодення. Що ж нам робити, коли нас переслідують, коли нас
гонять, коли нас проклинають? Перш за
все, Апостол каже брати участь у потребі святих та виявляти гостинність до
чужинців – і тут мають на увазі насамперед наші гнані за віру брати і сестри, а
не туристи і всі, хто мандрує з цікавості, і може поряд із цим бути нашим
братом і сестрою. Втім, гостинність це добра риса будь-якого народу.
А по-друге, благословляти тих,
хто нас переслідує. Доктор Лютер дає таку пораду: «Якщо ворог руйнує нашу
честь, то ми повинні відповідати: «Хай Бог шанує тебе і вберігає тебе від
зневаги». Або якщо хтось зазіхає на наші права, то ми повинні говорити: «Хай
Бог благословить вас і дасть вам процвітання». Ніхто від нас не відбере вічного
життя і Царства Небесного, бо воно у Христі, а Христос наш через віру. Тож
найголовніше – наша християнська віра і вуста християнина, як далі каже Лютер,
повинні бути устами благословення. Зростаймо у дарах і в благословеннях, любі
брати і сестри. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар