неділю, 26 січня 2020 р.

Проповідь на 3-ю неділю по-Богоявленні

                                  

                        ВІРА І ЛЮБОВ
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!» А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до нього Ісус: «Гляди, – не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво». А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить». Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства – повкидані будуть до темряви зовнішньої – буде там плач і скрегіт зубів!»... І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його (Євангеліє від Св. Матвія 8:1-13).


            Усім,.. улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7)


            Дорогі брати і сестри, сьогодні Євангеліє дає нам дві чудесні оповіді.  І обидві вони навчають нас про віру та про любов. В першій оповіді ми бачимо, як Господь сходить із гори після Своєї славетної проповіді, яку ми ще називаємо Нагірною проповіддю. То була чудесна і велична проповідь. Люди чули проповідь Самого Бога. Євангеліст Матвія так описує їхню реакцію на Христову проповідь: «Народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні» (7:28, 29).

            На горі була маса людей. Але деякі люди потрапити туди не могли. То були прокажені. Вони хворіли на небезпечну і заразну хворобу. І відповідно до Закону Мойсея, вони були зобовязані перебувати поза табором Ізраїлю, поза містами і селами, де жили здорові люди. А коли вони наближались до здорових людей, то мали попереджувати їх про небезпеку наближення вигуками: «Нечистий! Нечистий!» (3 М. 14:35)

            Ці нещасні хворі змушені були проживати в самотності. В крайньому разі товариство їм складали такі самі прокажені, як і вони. Тож наш бідний і нещасний прокажений мав усі причини не бути на горі і чути всю проповідь Христа, але він, безперечно, чув добрі слова про Христа. Бо ми знаємо, що незважаючи на те, як Син Божий, забороняв їм говорити про чуда, які Він чинив, люди робили навпаки і все більше про Нього розповідали. Фактично, вони проповідували добрі новини про Ісуса Назарянина, тобто вони проповідували Євангеліє.

            «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове», – каже нам Апостол Павло (Рим. 10:17). Коли ми говоримо добре про Христа, про Його любов, про Його чуда, про Його милість, про Його хрест, смерть на хресті за нас і про Його перемогу над смертю – про все, що Він зробив і далі робить для нас – ми проповідуємо Євангеліє. І коли ми говоримо добрі та правдиві слова про Христа – тоді ми стаємо інструментами Божими, через які Господь Святий Дух творить в інших людях віру.

             А віра дана Святим Духом через слухання Євангелія, вона бачить Христа таким як Він є – вона бачить абсолютну доброту, любов, милість і благодать. Віра також бачить невинність Христа, Його божественність і чистоту. Вона бачить також власну нечистість, власний гріх і потребу саме в такому Спасителі – єдиному Спасителі від гріха – в Христі.

            Наш прокажений має цю віру. І коли він бачить, що Христос зійшов з гори, то він не втікає від Христа, а підходить до Нього і вклоняється Йому. Він порушує Закон. Він не зважає на те, що зараз будуть про нього говорити люди або що вони йому зараз зроблять за те, що він, прокажений, опинився серед них перед Христом.

Йому байдуже зараз до Закону і до людей, бо перед ним – Божий Син, Якому він поклоняється і на Якого він уповає. І про це його уповання свідчать його слова: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!» Він міг би, звичайно, просити про очищення, тобто про зцілення від хвороби прямо. Але він – богобоязливий. І хоча він знає, що Христос люблячий, він також розуміє, що може бути Божа воля на дальші його страждання, бо так буде краще для нас і для інших біля нас, з огляду на Божу благодатну волю щодо цілої вічності і всього Його Царства. 

Він знає, що Христос – безумовна доброта і абсолютна любов. Він знає, що Христос ще нікому не відмовив у допомозі. Але він не проти бути першим. Проте він вірує, що Христос може його зцілити. І він отримує відповідь Божого Сина: «Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази». 

Христос не відмовляє і цьому бідному віруючому. Цей прокажений не заслужив на зцілення. Я маю на увазі, що він для цього не зробив ніяких добрих діл. Все зробив Христос. Він, вічний Божий Син, стався для нас людиною. Він прожив досконале життя. Він виконав Закон на нашому місці, для нас і замість нас. Він забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю невинною і святою кров’ю. Він помер заради нас на хресті Голгофи. Він переміг саму смерть для нас і заради нас, вийшовши на третій день із гробу, як воскреслий Господь, Цар над царями і Пан над панами. І Він дає нам усі Його благословення, серед яких головні: прощення гріхів і виправдання. А отже і воскресіння, і вічне життя у Царстві Божому. 

Зцілення – одне з таких благословень, яке Господь дає прокаженому. А він отримує це благословення від Господа вірою. Так самою вірою він, і ми, любі брати і сестри, є дітьми Божими і спадкоємцями Царства Небесного. Ми маємо всі ці благословення винятково з Божої до нас любові. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). Ця євангельська оповідь і нас підбадьорює без вагань звертатись до нашого люблячого Спасителя. 

Друга оповідь з нашого сьогоднішнього Євангелія не менш вражаюча. Ми бачимо, що коли Господь заходить до Капернауму, який тепер є Його містом, до Нього підходить римський сотник. Римський сотник – не єврей і не юдей. Він – язичник, як і ми. Однак він теж вірує в Христа. Ця віра була дана Йому, як і всім істинним віруючим, Святим Духом через слухання оповідей про божественність Христа, про Його любов і доброту, тобто – через слухання Євангелія. 

Іншого способу увірувати не було. Навряд чи хтось із славетного народу завойовника прийняв би віру завойованого, приниженого народу через якісь логічні міркування. Правитель Русі, наш святий князь Володимир Великий, відкинув пропозицію юдеїв прийняти їхню віру, довідавшись, що вони вже майже тисячу років не мають власної держави. Істинна віра приходить від слухання Слова Христового. 

А віра, як відомо, «чинна любовю» (Гал. 5:6). Сотник вірує в Христа і через це він любить Бога і любить своїх ближніх. Ближні – це не наші родичі, хоча наші родичі можуть бути нашими ближніми. Ближні – це всі люди, яких Бог розташовує поряд з нами, як побитого і закривавленого юдея у притчі Він помістив поряд із одновірцями та одноплемінниками: священиком і левитом, та чужинцем – самарянином.


Бог розташував поряд із нашим сотником його слугу. І цей слуга захворів. Його розбив параліч і він дуже тяжко страждав. Віра спонукає сотника любити свого слугу і віра, яка чинна любовю спонукає його звертатись за допомогою до Божого Сина. Він, будучи мирським паном над Христом, благає Христа, як Господа, що над ним: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Цікаво, що він не встигає навіть попросити Божого Сина зцілити його слугу, як Господь відповідає: «Я прийду й уздоровлю його». 

Бог добре знає про всі наші потреби ще навіть до того, як ми попросимо і Він хоче нам прийти на поміч. А істинна і сильна віра уповає на Слово Христа. Сотник має саме таку віру. І про неї свідчить його відповідь: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить».   

Він сповідує власну недостойність (а істинна віра завжди буде мати таке сповідання), вірує і сповідує, що Христові достатньо промовити слово, як станеться чудо і слуга одужає. Сотник сповідує божественність Христа і те, що Христові підвладне все створене. І на цього сотника і на його слугу Божий Син виливає Свою любов – на язичника і на його слугу, а  Своїх одноплемінників, які не вірують в Нього, попереджує про ад, який на них чекає.  

Ці слова Христа про те, що в Царстві Небесному, в якому перебувають патріархи єврейського народу: Авраам, Ісак і Яків, - засядуть і будуть жити вічно багато язичників, може і не шокували б юдеїв так сильно, адже вони вірували, що спастися можуть тільки нащадки Авраама, які будуть інкорпоровані у єврейський народ через обрізання. Як багато-хто з нас нині вірує, що коли вже охрищений, то можна і в церкву не ходити, і в Христа не вірувати, і в блуді жити –  все-одно будеш спасенний.  Це фальшива віра.  

Подібну фальшиву віру мали практично всі представники юдейського істеблішменту, які відкидали Христа і Його Євангеліє. Тож їх чекало пекло, зовнішня темрява, де лише плач і скрегіт зубів. Спасає не походження, не титули, не мирські заслуги і не добрі діла. Спасає від аду і вічної смерті лише віра в Христа.  

Господь хвалить і звеличує цього сотника понад усіх навіть віруючих юдеїв, а потім каже йому: «Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його». Ісус звеличує його, бо він довіряє безумовно Христовому Слову і Божій благодаті. Хай ця довіра до Божого Слова і віра в Божу благодать буде сильною і в нас, любі брати і сестри, і хай ця віра, яка чинна любовю, шириться серед нашого народу. Заради Христа. Амінь.  

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).            

Немає коментарів: