О, всі
спрагнені, йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, ідіть, купіть живности, й
їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока! Нащо
будете важити срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить?
Послухайте пильно Мене, й споживайте добро, і нехай розкошує у наситі ваша
душа! Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа! І
з Я вами складу заповіта навіки на незмінні Давидові милості. Отож, Його дав Я
за свідка народам, за проводиря та владику народам. Тож покличеш народ, що не
знаєш його, і той люд, що не знає тебе, і вони поспішаться до тебе, ради
Господа, Бога твого, і ради Святого Ізраїлевого, що прославив тебе. Шукайте
Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний
покине дорогу свою, а крутій – свої задуми, і хай до Господа звернеться, і його
Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато! Бо ваші думки – не Мої
це думки, а дороги Мої – то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо
вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої – за ваші
думки. Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі
не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, так
буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається,
але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!
Бо з радістю вийдете ви, і з миром проваджені будете. Гори й холми будуть
тішитися перед вами співанням, і всі польові дерева будуть плескати в долоні.
На місце тернини зросте кипарис, а замість кропиви появиться мирт. І стане усе
Господеві на славу, на вічну ознаку, яка не понищиться! (Ісаї
55:1-13).
Дорогі брати і сестри, настав
перший день нового року. Вчора мільйони українців бажали одному усякого добра.
Мільйони українців будуть бажати один одному добра і в цей перший день 2020-го
року. Здається, це єдиний день у році, коли українці хоч трішки вірують у чудо,
хоча й сподіванню на це чудо навчали ще невіруючі комуністи, намагаючись таким
чином хоча б якось відібрати усі сподівання раніше християнських народів від
Різдва Христового і всього, що пов’язано з Божим Сином.
Втім після Нового року часто сподівання
на чудо закінчуються і розпочинаються, як любили говорити ще в СРСР, суворі
бідні і ми не помилимось, якщо скажемо, сірі будні, коли очікування чуда знову
відкладено до Нового року. А до того часу слід працювати, працювати і працювати
– вже, хто як вміє і як у кого виходить. Щоправда у пострадянського суспільства
залишається на устах ще радянська правда: коли хтось має можливість украсти і
краде, то про нього кажуть «Який негідник!» А коли хтось має можливість красти
і не краде, то кажуть про такого: «Який дурень!»
Ми працюємо, ми виживаємо, ми
емігруємо з країни назавжди, ми виїжджаємо на заробітки, де до нас часто
ставляться, як до другосортних людей. Ми виїжджаємо з України на навчання в
чужі краї, аби зауважити, що і на українську молодь дивляться як на ту, з якою
можна робити те, чого, скажімо, поляки, ніколи не дозволили б собі робити із,
скажімо, польською молоддю, бо то – їхні діти, а не діти українців.
Новий рік чуд не приносить. Так
само, як каже нам сьогодні Бог через Свого вірного пророка Ісаю, намагання важити
срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить – марнування і
праці, і часу. Слова Господа звернені не лише до юдеїв, що проживали в часи
Ісаї, за 700 років до Різдва Христового, але й до українців, які щойно
відсвяткували Різдво Христове, яке відбувалося 2019 років тому.
Господь кличе нас брати в Нього
все, що нам потрібно безкоштовно, задарма. Але що нам потрібно? Нам потрібен,
звичайно ж, хліб і до хліба. Нам потрібен одяг і нам потрібне житло. Поза тим,
ми можемо бути вповні задоволені тим, що маємо. Хоча, чи не для цього, мільйони
українці їдуть з рідного краю, бо тут часто немає можливості заробити саме на
найбільш необхідне. Наш Господь знає про це.
І не Його в цьому провина, що наш
народ має нині такі проблеми. Господь дав нам велику країну. Господь дав нам
країну, що має одні з найбагатших ресурсів у світі. До того ж нас чудовий
клімат і гарні краєвиди. Але ми забувалися про головне. Ми забували про шанування
Господа понад усе, про те, щоб Він був у нас на найпершому місці. Ми забувалися про любов до Бога і про любов до ближнього, як до самого себе.
І найголовніше, ми забувалися про
джерело такої любові, до якого кличе повертатися нас сьогодні Господь. Він
каже, що в Нього є і пожива, і молоко, і вино. Він дає ситість в усьому – від
їжі і аж до всіх тих дрібниць, які роблять наше життя житям у наситі. Він кличе
до віри в Його Сина і обіцяє дати усе нам необхідне. Якщо ми маємо віри бажати
однин одному добра в новому році і стільки українців мають якесь очікування
чуда в новому році, то наскільки правильніше повернутися до Бога, Який може
створити чудо і Який любить нас до такої міри, що для нас і для нашого спасіння
посилає Свого Єдинородного Сина, аби Він став під Закон, щоб Своєю кров’ю
обмити нас від наших гріхів і принести Себе в досконалу жертву за наші гріхи на
хресті!
Ісус долає саму смерть, аби
кожен, хто вірує в Нього мав вічне життя. Не за золото, не за срібло Ісус дає
нам Себе Самого, а безкоштовно. Він дає
нам Самого Себе з великої, невимовної любові до нас – з Його благодаті, аби ми
жили повіки там, де є Він – у Його Небесному Царстві. На за срібло і не за
золото дає нам Він Своє тіло і кров, а з ними і прощення гріхів, і вічне життя
– а безкоштовно, бо Він нас любить і хоче, щоб ми були впевнені у Його любові і
були спасенні, були дітьми Божими і спадкоємцями Царства Божого.
А якщо Бог, як каже Апостол
Павло, «Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він
нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32). Царство Боже – вартніше за все. Ніщо не
вартує того, аби його втратити. Водночас Господь обіцяє тим, що вірують в Нього
і все інше, необхідне для нашого життя на цьому світі. Тож справді новорічними
закликами є заклики кидати безбожність і злі задуми, і крутійство, і звертатися
до Бога, і тоді побачити чудо – чудо навернення до Христа через Слово Боже,
чудо радості і співання не лише в Царстві Небесному, але й дорогою до нього –
ще в нашій рідній Україні.
Добрий батько не жаліє добра
своїм любим дітям. Отець Небесний нічого не жаліє для нас. Він кличе нас
вертатися до Нього, тобто вірити в Христа, Сина Давидового і Сина Божого, Якого
Він нам дав за Свідка, за Проводиря і за Владику, і Якого Він називає Ісус, що
означає Спаситель. Сьогодні ми згадуємо день Його обрізання і найменування,
Його долучення до Старозаповітної Церкви, аби вона отримала Новий Заповіт і
була з Ним і Ньому мала спасіння і вічне життя. Молімось, аби 2020-ий рік став
роком нашої непохитної вірності Ісусові
та Його Слову і роком навернення ще більшої кількості українців до Ісуса,
Спасителя. Бо для цього Він народився!
Славімо Його! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар