Великодня проповідь

                     ПОРОЖНІЙ ГРІБ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

          

А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений. Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: «Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!» Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гробу пішли. Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахилившися, бачить лежить плащаниця... Але він не ввійшов. Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці... Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував (Євангеліє від Св. Івана 18:1-8).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, в час Наполеонівських воєн, 18 червня 1815 року на території теперішньої Бельгії відбулася остання, вирішальна битва під Ватерлоо.  Проти Наполеона воювала англо - голландська армія під командуванням Веллінгтона та пруська армія під командуванням Блюхера.   Під час битви вся Англія чекала на новини з поля бою. Нарешті з континенту прийшла новина. «Повна поразка…»  – ці слова встигли передати сигнальники, коли раптом над морем піднявся сильний туман і через це вже більше не видно було жодного сигналу.  

Новина про повну поразку дуже швидко поширювалася, а з нею все більше і більше людей в Англії опускали голови і проливали сльози. Але згодом туман зник і сигнальники змогли докінчити речення «Наполеона» - «Повна поразка Наполеона».  Загальнонаціональний смуток раптово перетворився на велику радість.

Учні Господа, звісно, чули Його слова про те, що Він воскресне. В Євангелії від Марка (9:31, 32) читаємо, як Ісус промовляє до Апостолів: «Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, воскресне Він третього дня!» А яка їхня реакція на ці слова любого Господа?  Читаємо: «Вони ж не зрозуміли цього слова, та боялись Його запитати».

Тож після того, як Спаситель помер на Голгофському хресті, після того, як Його тіло було покладено до гробу, вони не чекають воскресіння Христа.  Вони сидять налякані, збентежені. В п’ятницю і в суботу вони проливають сльози за втратою Месії. Вони бояться виходити на вулицю – якщо так повелися з Ісусом, то що їм завадить таке саме або й гірше вчинити з ними? 

Нам неважко зрозуміти учнів.  Ми маємо таку саму грішну людську природу.  Ми так само, буває, боїмося заявляти про свою віру, визнавати всюди публічно Ісуса Христа нашим Господом і Спасителем.  Гріх змушує нас замовкати якраз у ті миті, коли треба говорити про Христа, співати про Нього, розповідати про Нього, звіщати Слово Боже.  А ми поводимося так наче щойно отримали страшне повідомлення «Повна поразка…»

Так само і жінки тієї найпершої Великодньої неділі. Чому вони ідуть до гробу?  Вони не йдуть туди, аби зустрітися з воскреслим Спасителем, Який провіщав Своє майбутнє воскресіння учням. Мета світанкової подорожі жінок зовсім інша.  В Євангелії від Марка (16:1) читаємо: «Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його». Хода їхня до гробу теж не була веселою.  Дорогою до гробу вони журилися, оплакуючи смерть Ісуса, їхнього Учителя і переймалися ще й тим, хто їм відкотить величезного каменя, який був закритий вхід до гробу. Не для жіночих рук таке діло – важко на серці і важка перепона, яку вони не знають як здолати. Сумні почуття, сумні розмови, сумна хода, сумна дорога до гробу, в який поклали Ісуса. Їхні думки, їхні розмови, їхня хода наче несли послання «Повна поразка…».

Проте перша несподіванка зустрічає жінок біля гробу. Від гробу відвалений камінь. Наша оповідь згадує реакцію Марії Магдалини на побачене. Вона зголошується бігти за поміччю, бо хтозна, що там сталося. Відкочений камінь діє спершу як повідомлення сигнальників у Англію – «Повна поразка…» Відкочений камінь від гробу може навіяти думку про те, що юдейська верхівка вирішила не вдовольнятися лише убивством, ганебною стратою Ісуса, але й вирішила поглумитися над Його тілом.

«Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: «Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!» «Повна поразка…»  Через це виходять поволі Петро з Іваном і йдуть до гробу. Куди їм поспішати, якщо вже таке сталося?  Хай яка там квола і слабка надія після таких звісток остаточно згасає.  «Повна поразка…»

Проте наш євангельський текст далі каже, що і Петро, і Іван раптом починають бігти. Інші Євангелія пояснюють нам, що ті жінки, які залишилися біля гробу, мали зустріч з ангелом та з воскреслим Ісусом і отримали дуже приємне доручення іти й повідомити учнів, що вони й з радістю роблять, зустрівши дорогою до гробу Петра та Івана. Адже так приємно повідомляти радісну новину: «Христос воскрес!» Його тіла в гробі немає, бо як може бути тіло в гробі, коли людина жива?  Як може Христос перебувати в гробі, коли Він воскрес!

Христос воскрес!!! Через це сум змінюється на радість, а хода на біг. Та це ще й не простий біг, а біг навипередки. Стартують наче по команді, але потім Іван виривається вперед і до порожнього гробу він летить!  Адже те, що розповіли жінки означає не повну поразку Ісуса.  Ні їхнє послання означає: «Повна поразка гріха!  Повна поразка смерті!  Повна поразка диявола і світу!»

Іван добігає першим. Напевно, якби я біг з кимось молодшим за мене, то я теж естафети не виграв би.  Власне кажучи я не впевнений, що виграв би естафету навіть якби біг з якимось своїм однолітком, але більш прудким від мене.  Але як то часом буває навіть у цьому світі останні стають першими. Хоча Іван добігає першим, йому бракує Петрової поривчастості аби до гробу увійти.

Іван лише дивиться у гріб.  Там немає Ісусового тіла – натомість Іван бачить лише плащаницю. Втім Іван не може довго та пильно її оглядати, бо ось добігає Петро, а Петрів характер, Петрова натура не дає йому просто стояти при вході у гріб, споглядати плащаницю та розмірковувати про побачене. Петро за своїм звичаєм не спиняється, аби осмислити подію, а одразу заходить до гробу.  Іван змагання з бігу фактично програє, бо до порожнього гробу заходить таки другим.

Але наше Євангеліє вже зосереджується на тому, що бачить Петро.  А він теж бачить плащаницю – полотно, у яке було загорнуте Ісусове тіло. Плащаниця лежить непорушною. Ніхто її не розрізав.  Ніхто її не розмотував. Ніхто її не переносив з місця на місце і навіть ніхто її не доторкувався. Все, включно з пахощами, які наносилися шар за шаром між полотном, перебуває недоторканим.  Не торкалися плащаниці після похорону Ісуса ні руки друга, ані руки ворога. Врешті-решт, гріб був опечатаний римською владою, а біля гробу стояла варта наймогутнішої армії на світі.

Ось – лежить порожня плащаниця. Ісус з неї просто дивовижним чином піднявся,  не зсунувши її ані на міліметр. Жінки мають рацію – Христос воскрес!  Жінки кажуть правду – Він воістину воскрес!  Але Петро бачить не лише непорушну плащаницю, з якої дивовижним чином піднявся воскреслий Христос.  Петро бачить ще одну ознаку воскресіння нашого Господа.

Ось «хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці...» Хустка прикривала обличчя розп’ятого і мертвого Господа Ісуса Христа. Свою функцію вона виконала і тепер вона лежить акуратно складена в іншому місці.  Той, Хто знімав її, не поспішав. Він любить порядок.  Врешті-решт, Він любить усяке добро. Ісус залишає хустину скласти і таким чином дати Петрові, Іванові та всім нам ще одну ознаку Його воскресіння. Плащаниця непорушна, хустка ж знята і акуратно згорнена лежить в іншому місці, бо так воскреслий Господь Ісус Христос захотів і так вважав за потрібне зробити.

Те, що бачать Петро та Іван, який тепер теж заходить до порожнього гробу, в якому був похований Ісус, свідчить лише про одне і підтверджує сказане жінками – Христос воскрес!  Те, що бачимо ми сьогодні очима самовидця, улюбленого учня Господа Ісуса Христа, свідчить про одне – Христос воскрес!  Іван бачить і вірує, що Христос воскрес.  Іван не буде судити Хому, до якого через тиждень Господь звернеться із докором у відповідь на визнання Хомою воскреслого Христа своїм Господом і Богом: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ів. 20:29).

Блаженні ви, любі брати і сестри, що віруєте у воскресіння Христа.  Для нас значення воскресіння Христового більше від будь-якої перемоги на будь-якій війні.  Для нас воно справді означає «Повна поразка наших гріхів! Повна поразка смерті!  Повна поразка диявола!»  Для вас, що віруєте в Христа розп’ятого, Його воскресіння означає: «Повне прощення! Повне виправдання!  Визволення від влади диявола та смерті! Вічне життя в Царстві Божому!»

Для нас Христове воскресіння також означає, що коли Він не повернеться до часу нашої смерті, то в час Його славетного повернення наші гроби також опиняться порожніми, бо й ми воскреснемо до вічного життя у Його Царстві і будемо з нашим воскреслим Спасителем радіти цілу вічність і тішитися без кінця Його присутністю і всіма радощами небесними.  До того ж часу Він покріпляє нас на силах і на вірі, промовляючи до нас через Своє святе Слово, у Святій Вечері живлячи нас Своїм правдивим тілом під виглядом хліба та напоюючи нас Своєю правдивою кров’ю під виглядом вина, даючи нам прощення і замешкуючи всередині нас, аби ми жили Ним, бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Амінь.