Домашній шпиталь і церква

Таким чином правда, як кажуть люди, що батьки можуть здобувати спасіння, роблячи вишкіл рідних дітей, навіть якби вони не робили чогось іншого. Якщо батьки роблять це, правильно готуючи їх до служіння Богові, то вони справді матимуть власні руки наповнені добрими ділами. Бо хто ті голодні, спрагнені, нагі, хворі, мандрівники, якщо не душі ваших рідних дітей? З них Бог робить ваш дім шпиталем. Він ставить вас над ними головним лікарем, аби ви їх доглядали, давали їм їжу та напої з добрих слів і діл. (Бог ставить вас над ними), аби вони могли навчитися довіряти Богові, вірувати в Нього, боятися Його і покладати всю свою надію на Нього, шанувати Його Ім’я та ніколи не проклинати або присягатися, умертвляти себе моліннями, постуваннями, пильнуваннями, працею, ходити в церкву, чекати на Слово Боже та дотримуватися суботи. (Він ставить вас над ними), щоб вони могли навчитися зневажати тимчасове, без нарікань терпіти невдачу і ані боятися смерті, ані любити цього життя.

Лишень подумайте про те, який великий це урок!  Як багато добрих діл ви маєте робити у власному домі з рідною дитиною, яка потребує всього цього, як голодна, спрагнена, нага, бідна, ув’язнена, хвора душа!  Який то благословенний шлюб і дім, які матимуть таких батьків! Той дім справді буде істинною церквою, обраним монастирем і навіть раєм!  Саме про такі місця співав Псалмоспівець у Псалмі 128 (:1-4): «Блажен кожен, хто боїться Господа, хто ходить путями Його! Коли труд своїх рук будеш їсти, блажен ти, і добре тобі! Твоя жінка в кутах твого дому як та виноградина плідна, твої діти навколо твого стола немов саджанці ті оливкові! Оце так буде поблагословлений муж, що боїться він Господа!» Де такі батьки? Де ті, що шукають таких добрих діл? Ніхто не виходить наперед. Чому? Тому що ці діла заповів Бог!  Плоть і диявол відтягують вас від таких діл. В них немає пишноти і чогось показного, через це ми припускаємо, що вони нічого не варті.  Чоловіки біжать до Св. Якова. Дружини дають обітниці Нашій Пані. Ніхто не складає обітниці готувати та навчати себе  і свою дитину належно шанувати Бога.  Тих, про яких Бог наказав чоловікові піклуватися в тілі та душі, він залишає і хоче Богові служити в якомусь іншому місці, яке ніколи не було заповідане. Жоден єпископ і жоден проповідник не докоряє за таку спотворену практику. Власне кажучи, в інтересах власної пожадливості клір такі практики заохочує.  Щодня вони вигадують все більше паломництв, канонізацій святих та ярмарків з індульгенцій. Хай Бог змилується над такою сліпотою!

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла