Шанувати батька й матір

 Перше діло – те, що ми повинні шанувати свого рідного батька та рідну матір.  Це шанування не полягає винятково в тому, щоб виявити до них шанобливе ставлення. Воно означає, щоб ми слухалися їх, мали повагу до того, що вони роблять і кажуть, високо їх цінували, поступалися їм, приймали все, що вони кажуть. Це означає, щоб ми терпіли їхнє ставлення до нас без нарікань, допоки це не суперечить першим трьом Заповідям, а до того ж, забезпечували їх їжею, одягом і притулком тоді, коли вони перебувають у потребі. Бо ж не марно Він сказав: «Шануй їх». Він не каже: «Люби їх», хоча пошана означає ще й любов. Але пошана – вища ніж проста любов і включає в себе той страх, який поєднаний з любов’ю і має такий вплив на людину, що вона боїться образити їх більше ніж боїться наступного покарання.  Це так само, як існує страх в тій пошані, що ми маємо до святого місця, але все-таки ми не втікаємо з нього наче від покарання, а ще більше до нього притягуємося.  Правдива пошана – це такий страх, який змішаний з любов’ю. Інший вид страху, який без любові – страх перед тим, що ми зневажаємо або чого ми уникаємо, як-от: страх перед катом або покаранням. В ньому пошани немає, бо це страх без любові: власне кажучи, це страх змішаний із ненавистю і ворожнечею.  Про це ми маємо приповість Св. Єронима: те, що ми боїмося, ми також те ненавидимо. Бог не хоче, би ми боялися Його або шанували таким страхом, як і не хоче, аби наші батьки вшановувалися таким страхом, а радше Він хоче перший вид страху – страху, що змішаний з любов’ю і впевненістю.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла