На вищому рівні
сьогодні з Риму нічого не надходить окрім ярмарку духовних товарів, які
відкрито й ганебно продаються і купуються: індульгенції, парафії, монастирі, єпископати,
деканати, бенефіції та все інше, що раніше було засноване на службу Богові по
всьому світові. Внаслідок цього не лише гроші та багатство світу притягуються і
відвозяться до Риму[1] (і
це ще не найгірший вид бізнесу), а спустошуються парафії, єпископати та
прелатства. Внаслідок цього людьми нехтують, а Слово Боже та Боже Ймення і шана
гинуть, а віра руйнується. В кінці такі
установи та служіння потрапляють у руки не лише невчених і некомпетентних
людей, але й більшу частину всього захоплюють римляни, найгірші негідники на
світі. Таким чином те, що було засноване для Божої служби, для проповідування
Євангелія людям і для проводу та навчання їх, сьогодні вкладається в руки
помічникам конюхів і погоничів віслюків – і то, не побоюся цих слів – римським
повіям і селюкам. І навіть тоді вони
дякують нам, глузуючи з нас як з дурнів.
А
якщо такі нестерпні зловживання здійснються в Ім’я Бога та Св. Петра так наче
Боже Ім’я і духовна влада були запроваджені для того, щоби богохульствувати
проти Божої шани та руйнування життя і душі християнського світу, тоді ми,
звісно зобов’язані пропонувати належний опір настільки наскільки можемо. Ми
повинні діяти, як добрі діти, батьки яких втратили розум. По-перше, ми повинні побачити по якому праву
те, що було засноване для служби Божої в нашій рідній країні або те, що було
віддане задля добробуту наших рідних дітей, має витрачатися радше в Римі, а не
тут, де воно повинне витрачатися. Як ми можемо бути такими нерозумними?
Оскільки єпископи
і духовні прелати з цим нічого не роблять і або не чинять жодного опору або
виявляють страх і таким чином дозволяють християнському світові гинути, нашим
урочистим обо’язком найперше є покірно
кликати до Бога, аби Бог допоміг нам цьому завадити. По-друге, нашим
урочистим обов’язком є взятися до діла і послати тих куртизанок і тих, що
збирають папські комісійні геть. (Ми мусимо) повідомити їх в резонний та
лагідний спосіб, що коли вони хочуть піклуватися про власні парафії чесно та
щиро, то матимуть у них жити і допомагати людям, проповідуючи та подаючи їм
добрий приклад. Якщо ж вони цього не робитимуть, а мешкатимуть в Римі або
де-інде, плюндруючи церкви та спустошуючи їх, тоді хай годує їх Папа, бо вони –
його слуги. Нам просто неправильно підтримувати папських слуг, його команду і то,
власне кажучи, його лакеїв і повій, на руйнування наших душ і на шкоду нашим
душам.
І це – ті справжні
турки, на яких королі, князі та шляхта повинні напасти найперше, не в їхніх
особистих інтересах, а задля користі християнського світу та за для того, аби
запобігти богохульству та зневазі Божого Імені.
Шляхта повинна ставитися до духовного стану так як би вони ставилися до
батька, який втратив здоровий глузд і який, якби його не стримували та не
чинили йому опір, міг би знищити дитину, нащадка, і всіх інших (але з належною
повагою та ставленням). Таким чином ми повинні високо шанувати римську владу,
як нашого вищого батька. Але водночас
через те, що влада в Римі сказилася і втратила здоровий глузд, ми мусимо не дозволяти
їм робити те, що вони хочуть, аби їхньою поведінкою не був зруйнований
християнський світ.
Дехто
думає, що це має стосуватися загального Собору. На це я кажу: «Ні!» Ми мали багато Соборів, на яких це
пропонувалося, як-от: Собори в Констанці, Базелі та останній Латеранський
Собор. З цих Соборів нічого не вийшло, а все стає з поганого гіршим. Окрім
цього, з таких Соборів немає жодної користі, бо римське лукавство винайшло
засіб, що ще до Собору королі та князі мусять скласти присягу, аби римляни
залишалися тими, чим вони є і далі тримали те, що отримали. Таким чином вони
виставили бар’єр, аби захистити себе від будь-якої реформації як також
забезпечити себе захистом і свободою для всякого свого шахрайства. Але ж вже
саму цю присягу вимагають і нав’язують всупереч Богові та праву. Цією присягою
двері замикаються перед Святим Духом, Який повинен правити Соборами.
Було би найкраще і
власне кажучи – це єдиний спосіб – якби
королі, князі, шляхта, міста та спільноти почали діяти, аби єпископи та клір
(які поки-що бояться) мали би причину йти за ними. У цьому відношенні не слід звертати
уваги ні на що, ані не можна на щось зважати, окрім Божих перших Трьох
Заповідей, проти який ані Рим, ані небеса, ані земля не можуть нічого
наказувати або щось забороняти. Всі їхні заборони та погрози, якими, на їхню
думку, вони можуть всьому цьому запобігти,то це – ніщо точно так само, як ніщо
є те, якщо божевільний батько жорстоко погрожує своєму синові, коли він стримує
його або замикає.
Мартін
Лютер, з Трактату про добрі діла
Немає коментарів:
Дописати коментар