СПАСТИ
ЗАГИНУЛЕ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: «Хто найбільший у Царстві
Небеснім?» Він же дитину покликав, і
поставив її серед них, та й сказав: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і
не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться,
як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто прийме таку дитину одну
в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в
Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його
потопити в морській глибині... Від спокус горе світові, бо мусять спокуси
прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса! Коли тільки рука твоя,
чи нога твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в
життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути
вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе спокушає його вибери й кинь від
себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до
геєнни огненної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих;
кажу бо Я вам, що їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що
на небі. Син-бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле. Як вам здається: коли має який чоловік сто
овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев'ятдесятьох і дев'ятьох у
горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу
вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох
незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих
малих. А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою
та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає
він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами
двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає
й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник! Поправді кажу вам: Що тільки
зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі, і що тільки розв'яжете на землі,
розв'язане буде на небі. Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі
погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від
Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я – серед
них» (Євангеліє від Св. Матвія 18:1-20).
Нехай буде вам благодать та
мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (ЕФ. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, на
одних батьківських зборах директор школи, який хотів наголосити на цінності
дітей, спитався у матері, яка сиділа в передньому ряду і тримала на руках
дитину, що спала, міцно пригорнувшись до матері: «Скільки би ви взяли за вашу
дитину?» Мати, трішки подумавши, відповіла: «Я не продала б її і за мільйон
доларів. Але ви можете її потримати на руках».
Зазвичай батьки люблять своїх дітей. Ми піклуємося про них, навчаємо їх
і робимо все, аби одного дня вони могли міцно стояти на власних ногах.
Діти – завжди особливі. Діти
завжди цінні для батьків. Вони довіряють нам. Вони вірять нам на слово. Коли в
них якась проблема, вони найперше біжать до нас і просять про допомогу. Вони
ділять з нами своїми успіхами і невдачами.
Вони хочуть, аби ми завжди були поряд з ними. І, коли ми щось просимо
або наказуємо, то вони нас слухаються, вони - покірні.
Любі брати і сестри, як часто
ми забуваємося про те, що ми – теж діти. Для Бога – ви діти. Для Бога ви
особливі. Для Бога ви цінні. Але чи довіряємо ми нашому Отцеві за всіх
обставин? Чи віримо ми Йому на слово і
кожному Його слову? Чи біжимо ми до нашого Отця Небесного щойно в нас з’явиться якась проблема? Чи
ділимося ми з Богом нашими успіхами та невдачами і чи дякуємо ми Йому за
все? Чи хочемо ми, аби Бог був завжди
поряд з нами і чи хочемо ми завжди, а особливо в неділю, бути поряд з Ним? Чи
ми слухаємося Бога і чи ми – покірні Богові?
Сьогодні в Євангелії учні
звертаються до Божого Сина із запитанням про те, хто в Царстві Божому
найбільший. Їм не терпиться вже
по-справжньому стати на ноги, вийти із статусу учнів і зайняти нарешті місце
правителів. Всі вони були поряд з Ісусом від самого початку. Хто ж буде
найбільший у Царстві?
Ісус як завжди дає дуже
несподівану відповідь. Він кличе дитину і ставить серед них, а потім промовляє
перше речення: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті
діти, не ввійдете в Царство Небесне!» Господь не починає із класифікації
табелів і рангів у Царстві Божому. Він говорить про навернення. Іншими словами,
як ти можеш сподіватися на щось у Царстві Божому, не ввійшовши в нього? А коли
ти не навернувся, то в нього не ввійдеш. Для ненавернених навстіж відчинені
лише одні брами – брами аду, «до геєнни огненної, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!»
(Мр. 9:47, 48).
Навернення чинить Господь
Святий Дух. Проте люди вміють чинити цьому наверненню опір. Навернені, тобто
віруючі стають дітьми Отця Небесного і поводяться як діти. Ось як один богослов
описав таку поведінку: «Це означає дозволяти тебе кликати, вести, любити, без
гордині і без сумніву, у простій довірі… дитини… яка не може нічого робити, але
може приймати все; нічого не заробляти, а все отримувати як подарунок… такими
мусять всі, що бажають ввійти в Царство Небесне, ставати через навернення».
Господь Святий Дух чинить
віруючих такими як діти – довірливими до Бога, вдячними до Бога та покірними. «Отже, хто впокориться, як дитина оця, той
найбільший у Царстві Небеснім» – завершує Господь відповідь на запитання
учнів. Хочеш увійти в Царство Боже? Будь, як дитина. Дитина в усьому залежна
від батька. Так і ми в усьому, а
особливо в ділі спасіння і вічного життя повністю залежимо від Бога. Хочеш бути
у Царстві Божому найбільшим? Будь покірний.
Але як стати покірним? Де
береться ця чудесна, дитяча покірність? Покірність, любі брати і сестри,
творить теж Святим Духом. Він творить у нас покірність через Слово і через
Таїнство. Слово – дієве. Таїнство – дієве. Хочеш залишатися дитям Божим –
перебувай у Слові. Хочеш бути покірним – довіряй Христові, споживай Його
істинні тіло та кров у хлібі та вині Святої Вечері. І тоді ти матимеш
покірність Христову і повторятимеш разом із Апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені.
А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за
мене Самого Себе» (Гал. 2:20).
Велике благословення Господь
обіцяє дати тим, що допомагають дітям Божим, тобто віруючим людям. Але горе
велике провіщає Господь тим людям, що намагаються перечити ділу Євангелія і не
давати розвитку християнської віри як в дітей так і в дорослих. Горе тим, що
намагаються відвести дітей Божих від Євангелія і спокусити їх до гріха. «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують
в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і
його потопити в морській глибині...» – каже Син Божий.
Тому, хто спокушає християн,
інколи може бути навіть весело від своєї диявольської праці. Йому може
здаватися, що він або вона роблять велику послугу світові, освіті, державі або
навіть спокушуваній людині. Проте такі люди не усвідомлюють, що насправді вони
зневажають Бога, Христову жертву і Христову кров, пролиту за всіх віруючих на
хресті Голгофи. «Горе людині, що від неї
приходить спокуса!» – каже Христос.
Проте не менше горе чекає на
людину, що піддається спокусі. Немає такого гріха, який би давав можливість
далі жити вічно. Незважаючи на те, великий він чи малий в очах світу чи в наших
очах, він жбурляє людину в геєну огняну, тобто – в ад, на вічні муки. Краще позбутися чогось важливого, аніж через
те, що в наших очах виглядає важливим, бути вкинутим на вічні муки у геєну
огняну.
Зауважте, любі брати і сестри,
що застереження Господа звернене до Апостолів.
Сьогодні ці слова звернені до нас, аби ми не спокушували та не ображали
наших братів і сестер. Наші і їхні ангели постійно розповідають Отцеві
Небесному про спокуси та образи, що ми їх чинимо. Який жах і які небезпеки
приніс у світ гріх! У якій великій
загрозі ми всі перебуваємо! Ми справді були приречені до загибелі!
Але слава Богу, Отцеві
Небесному, що Він послав Свого Сина Єдинородного. Господь каже нам сьогодні
слова дуже великої утіхи: «Син-бо
Людський прийшов, щоб спасти загинуле». Ісус прийшов, щоб знайти нас. І
Він, любі брати і сестри, знайшов кожного з вас. Це я був тією сотою овечкою,
що заблукала в горах. Я був безпорадний у гріхах і приречений до розтерзання
лютими хижаками: дияволом і смертю. Ісус мене знайшов. Це кожен з вас був тією
сотою овечкою, приреченою до загибелі, яку знайшов Ісус і долучив до Своєї
отари, до Своєї Церкви, до Свого вічного і блаженного Царства. Тепер ми у
безпеці. Ми перебуваємо в Його люблячих, пробитих цвяхами руках і очікуємо з
упевненістю воскресіння мертвих і життя будучого віку.
Слава Богу, що ми знайдені Христом.
Слава Йому, що ми перебуваємо в Його Церкві. Слава Богові за те, що Він дає нам
сьогодні доручення боротися за душі наших братів, які теж, як і ми були колись,
потрапили у спокусу, у лапи диявола та згрішили. Господь каже, що нам робити, коли наш брат
або сестра коїть гріх проти нас.
«А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою
та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата». У нас може
виникнути спокуса розповісти про гріх брата або сестри іншим людям. Але Господь
це забороняє. Бо коли ми так зробимо, то будемо винні в погибелі нашого брата і
наше особисте спасіння опиниться під загрозою. Повернення ж брата або сестри до
Христа може початися і повинне починатися лише з приватного, особистого докору.
Але навіть приватний докір має
промовлятися в любові та з лагідністю, як про це нас настановляє Господь Святий
Дух устами Апостола Павла: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви,
духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився
й ти!» (Гал. 6:1). Яка радість буде,
коли брат або сестра розкається! Він стане ще кращим вашим братом. Вона стане
ще кращою вашою сестрою. І найголовніше – ви будете ще більше сяяти в Царстві
Небесному. І вашим ділом радітиме Господь!
А що робити, коли кривдник не
кається? Господь каже нам: «А коли не
послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась
устами двох чи трьох свідків». Боротьба за брата або сестру продовжується.
Але вже не наодинці, не на самоті, а з одним або двома братами. Господь має на
увазі, звісно, досвідчених та шанованих членів церкви, які знатимуть, як вести
себе у подібних випадках і які мають пошану в очах нерозкаяного грішника або
нерозкаяної грішниці. Якщо кривдник або кривдниця розкається – славте Бога і
приймайте розкаяного або розкаяну, як своїх любих друзів.
Коли ж і після таких докорів
грішник або грішниця не кається, тоді немає іншого виходу, як розказати про
гріх цілій церкві. З лагідністю, в любові до полоненого гріхом і дияволом і в
надії, що Божий Закон приведе його або її до покаяння. Коли він або вона
розкається – знову славимо тоді Бога і радіємо душею, що далі насолоджується
спільнотою святих. Коли ж розкаяння немає, то немає ні спільноти з такою
людиною, а ні спілкування – вона переходить у ранг митників і грішників,
запеклих ворогів Бога та Його Слова, з якими діти Божі не мають нічого
спільного.
Господь каже, що коли гріх
прощено церквою, то він прощений і на небі. А коли гріх не прощено, то така
людина залишається під гнівом Божим, незважаючи на те, вірить вона у
проголошення церкви чи ні. Ви ж любі брати і сестри, залишаєтеся з Богом.
Сьогодні наше Євангеліє
завершується чудовою обітницею Спасителя. Він каже: «Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про
всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що
на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я – серед них». Молімося сьогодні з упевненістю до Бога в
Христове Ім’я. Радіймо
спасінням, що дає нам Господь. Ісус – серед нас! А отже і Божа любов, і Боже
милосердя, і Божа ласка, і прощення гріхів, і вічне життя. В Ім’я Христа. Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Ta/ 6:24).
Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Ta/ 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар