Коли людський гріх перетворюється на диявольський

З огляду на людську підлість, не дивно, що вона не лише коїть гріх і перебуває в темряві, але й любить та захищає свій гріх. Гріх та помилку через людську слабкість можна зрозуміти, особливо коли віра ще квола, але забувати та намагатися виправдати падіння і не визнавати його за таке, а заявляти, що воно цілком доречне – це диявольщина. Коли Адам згрішив у Раю, то перед тим, як нарешті визнати свій гріх, він мав довгий диспут. Він поклав усю провину на Єву.  Єва, своєю чергою, відповідальним зробила змія. Адамові гидко було визнати всю правду та промовити: «Я згрішив».  Це справжній диявол, коли людина згрішила і відмовляється це визнати, а власне кажучи, намагається виправдати свій гріх.  Це обурення щодо публічного докору видно й сьогодні. Люди обурюються, коли їм кажуть: «Ти – перелюбник, лихвар, п’яниця!»»  Вони не хочуть, щоби їм докоряли, скрегочуть зубами на проповідника, хоча й дуже добре знають, що грішать. Це не просто людський гріх, коли ви грішите та намагаєтеся свій гріх виправдати – ні, до цього докладається сам диявол і перетворює людський гріх на диявольський. Бо якби диявол міг сказати: «О, Боже!  Я згрішив!», то в ту ж таки мить він би перетворився на ангела світла і спасся.  Але це поза питанням, бо диявол вперто залишається у своїй заяві про те, що Бог не має рації, а рацію має лише він, диявол.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана