Проповідь на 1-у неділю Великого посту

                          НАЙПЕРШЕ ЄВАНГЕЛІЄ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

          

Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: «Чи Бог наказав: «Не їжте з усякого дерева раю?» І відповіла жінка змієві: «З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: «Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти». І сказав змій до жінки: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло».  І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.  І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» А той відповів: «Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався». І промовив Господь: «Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?» А Адам відказав: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв». Тоді Господь Бог промовив до жінки: «Що це ти наробила?» А жінка сказала: «Змій спокусив мене, і я їла». І до змія сказав Господь Бог: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту»  (Книга Буття 3:1-15).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, одразу хочу сказати, що наступна історія відбулася не в Києві. Було це недільного ранку, під час якого дружина вже зібралася була йти до церкви, коли зауважила, що її чоловік навіть пальцем не поворухнув, аби вдягнутися у святковий одяг.  Здивована жінка спиталася: «Чому ти не вдягаєшся до церкви?» Чоловік відповів: «Бо я не хочу йти».  «Маєш якісь причини?» - спиталася дружина.  «Цілих три. По-перше: громада непривітна.  По-друге, я нікому там не подобаюся.  По-третє, я просто не хочу йти». 

Дружина дала мудру відповідь: «Що ж, любий, а я маю три причини, чому ти маєш піти: по-перше, громада наша – гостинна.  По-друге, в ній є люди, яким ти подобаєшся. А по-третє – ти пастор!  Тому скоренько вдягайся!»

Ця історія, звісно, жарт.  Але в кожному жарті є певна доля правди. Ми вміємо знаходити масу відмовок, аби виправдати всякі лінощі, всяку неправду та переступи.  Таке вміння властиве і дітям, і дорослим.  Сьогодні наша подорож Великого посту починається від дерева, біля якого це жахливе вміння увійшло в нашу природу, в наші гени.

 Дерево, біля якого розпочинається наша сьогоднішня подорож, було як каже нам Писання, не просте навіть своїм розташуванням – воно росло посеред раю. Воно мало також особливу назву – дерево пізнання добра і зла. «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16, 17). Все, що каже Бог – істина.  І все, що Він наказує нам, дано нам для нашого добра. Бог любить людей. Для нас Він був створив рай.  Адам, Єва і всі їхні нащадки мали жити вічно, без жодної біди, хвороби, без нещастя, без сліз, без смерті.  Щедрість і ласка Божа – неймовірні.  Він – щирий, люблячий і правдивий. Його Слово – істина.

Проте в раю Єва натрапляє на істоту зовсім іншу. Ця істота – духовне створіння, яке відпало від Бога і увійшло в змія.  Ця – істота, як ми бачимо з Писання – наш одвічний і довічний ворог, диявол.  Він – хитрий, лукавий і він бажає нам різноманітних бід і загибелі, смерті тимчасової і вічної.  Його підступність виявляється не просто в маскуванні під звірятко з раю, але й у тому, як він намагається піддавати сумніву Боже Слово. 

Діалог, який розпочинає диявол, від самого початку носить провокативний характер – він зачіпає Єву, збентежуючи її і повертає дискусію одразу собі на користь.  Він наче перевіряє в нашої праматері знання Божого Слова, аби потім, відчувши її слабинку, посіяти в серці Єви сумнів до Творця, до Його любові, до Його благих намірів щодо людей і заявити, що Бог, насправді, лякає їх смертю та стримує їх від обожествлення, яке є справжнім благом для людей: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло».

А хіба вам не доводилося чути подібних слів змія і подібного запрошення до нехтування Богом, до зневаги батьків, запрошення до блуду та наклепів, запрошення до заздрості і жадібності. Хіба вам не доводилося чути його запевнення про те, що ви не вмрете, а навпаки поліпшите такими забороненими вчинками своє становище? Як прикро, що ми часто поводимося як Єва і Адам, коли вони відступаються від Божого Слова і, починаючи помирати, куштують заборонений плід, аби впавши у гріх потім вже дивитися на світ спотвореним поглядом смертної людини.  

Біля першого дерева посеред раю, дерева пізнання добра і зла, від наших прабатьків, спокушених дияволом, ми одержали  спадок гріх і смерть.  Дерево пізнання добра і зла стало для них і для нас на дерево смерті. Це – жахлива спадщина. І вона проявляється вже в перші миті очікування зустрічі з Богом.  Адам і Єва не біжать на зустріч люблячому Творцеві, коли «почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок».    Відбувається цілковито протилежне – наші прабатьки ховаються від Бога.  А коли Господь у любові Своїй хоче привести їх до каяття, то вони, як наш пастир із сьогоднішнього жарту знаходять дуже доречні, на їхню думку, відмовки-пояснення чому саме вони згрішили.

Отже, перше Господь звертається до Адама, бо Адам – чоловік родини, голова сім’ї, отже головна відповідальність за все, що відбувається в сім’ї – на ньому, як і полягає головна відповідальність за все, що відбувається в наших сім’ях теж на нас – чоловіках. Але як часто ми поводимося як Адам після першого гріха – адже так легко показати пальцем на дружину і звинуватити в усіх проблемах її, а насправді – Бога, адже дружину Адамові, як і кожному з чоловіків, дав Бог.

Звісно ж, і дружинам нелегко каятися.  Гріх, який живе в нас від часу гріхопадіння, знаходить набагато легшу дорогу і показує пальцем на когось іншого. Єва показала на змія – «Хіба ж вона винна, що змій спокусив її?» - ухиляється гріх від каяття.  Горе нам, що шукаємо відмовки, а не каємося після гріхів наших, бо тоді ми чуємо не слова прощення, а слова осуду і залишаємося далі під Божим гнівом, як залишається Адам, що звинувачує свою дружину.  Як залишається під гнівом Божим Єва, яка звинувачує змія.

 Змієві показувати ні на кого. Диявол торжествує, що його спецоперація вдалася.  Тепер Адам і всі чоловіки приречені до смерті, а перед нею ще й до важкої праці в поті чола свого.  Єва і всі дружини теж помиратимуть, а ще вони будуть народжувати дітей в муках, матимуть пожадання до чоловіків, які над ними пануватимуть. Дерево пізнання добра і зла перетворилося для всього людства на дерево смерті.

Втім, торжество диявола – передчасне.  Господь каже, що жінка не лише народжуватиме дітей в муках, але Він має особливе, жахливе послання для диявола, яке є солодкою втіхою для Єви, для Адама і для всіх їхніх нащадків: для вас і для мене. Власне кажучи словами осуду змія-диявола, Господь промовляє нам найперше Євангеліє: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту».

Це найперше Євангеліє переносить нас до іншого дерева, дерева на якому карали злочинців через розп’яття.  Сьогоднішнє Євангеліє переносить нас до хреста Голгофи.  Бо саме на ньому реалізуються погрози Божі дияволові і саме тут реалізується план нашого визволення від влади гріха, диявола і смерті.  Диявол, як ми знаємо із Еденської трагедії – обманщик і убивця.  Але Бог завжди каже правду.  Він казав правду про наслідок гріха і Він виконав Свою обіцянку про те, що нащадок Єви не буде мати миру з дияволом, а перебуватиме з ним у стані вічної ворожнечі, невпинної війни.

Цей нащадок, або ж як його чудесно описує Біблія – насіння жінки – Ісус Христос, Божий Син.  Він не йде на компроміс із дияволом ні до воплочення, ані після воплочення, коли змагається із сатаною у пустині, здобуваючи перемогу над ним Своїм святим Словом. Але вирішальна битва із змієм відбувається на дереві хреста.  На хресті розпинали злочинців. Ісус – не злочинець.  Ісус – святий.  Ісус – праведний. Смерть на хресті – жахлива, а Ісус на смерть не заслуговує.  Але Він не шукає відмовок, аби на хрест не йти.  

Він іде з готовністю на Голгофу не через те, що Він любить страждання.  Ні, Він просить в Отця Небесного, аби страждання минули Його, якщо на те воля Божа.  Але Він іде на Голгофу, бо любить вас.  Він хоче, аби ви не страждали в гріхах, не знемагали від болю, не помирали  і не мучилися у вічному огні пекла. Він хоче, аби ви жили в Його Царстві, у раю повіки віків.  Він хоче, аби ви повернулися до небесної домівки, з якої ми були прогнані ще в Адамові та Єві і до якої ми не маємо доступу через наш гріх.

Через це Ісус забирає на Себе всі наші гріхи та провини і несе їх на хрест.  З того дерева Його, страждаючого від нестерпних мук, востаннє намагається зманити диявол, вигукуючи через своїх слуг: «Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!» (Мт. 27:40).  Але даремно звивається під цим деревом стародавній змій.  На дереві – не старий Адам, а Ісус – правдивий Богочоловік, насіння жінки.  І нога цього Насіння піднімається над маківкою сатани і з вигуком: «Звершилось!» проломлює череп змієві і з прокушеною агонізуючим дияволом п’ятою, віддає Свого Духа Богові, помирає на хресті за наші гріхи, на нашому місці і замість нас.  

Нічиєї в цій боротьбі немає.  Перемога – за Ісусом і за вами, любі брати і сестри.  Бо Ісус заплатив повну ціну за ваші провини. Тепер над вами, що віруєте в Ісуса, немає жодного звинувачення. Вам не зараховується жодний гріх.  І ця велична істина підтверджується воскресінням нашого розп’ятого Господа Ісуса Христа з мертвих.  Ця велична істина проголошується сьогодні в нашій парафії і по всіх церквах, що вірні Богові та Його Євангелію з Книги Буття, яке провело нас подорожжю від дерева смерті до дерева життя – до хреста Голгофи – з якого «тече ще й досі свята кров», якою ми причащаємося разом із істинним тілом Христовим на прощення наших гріхів і провин, і на вічне життя в Царстві Божім, яке виявиться в силі та славі, як щасливе продовження найпершого Євангелія у час повернення Спасителя і в час воскресіння усіх мертвих, аби віруючі вже ніколи не помирали, а жили з Христом у Його Царстві повіки віків.  

Через це християнські церкви мають дерево – хреста, як нагадування про перемогу над дияволом, гріхом і смертю на тому першому святому хрестові і як нагадування про те, що ця перемога – повна і остаточна, як повне й остаточне є прощення, здобуте для кожного з вас Ісусом на хресті.  Відмовок для прославлення Христа ми не маємо і мати не можемо, як і не можемо мати ми відмовок служити Йому через служіння нашим ближнім, бо любов Христа – безмежна, а жертва Його вічна, перемога ж Його – для нас. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).