Хоча
питання про ординацію жінок не піднімалося за днів Лютера, він збагнув його
богословське значення гостріше, ніж дехто з пізніших богословів. Лютер
добре усвідомлював те, які визначні посади займали певні жінки в Старому
Заповіті, й він глузував із антиклерикальних фанатиків за те, що вони не
зауважували ці місця, які, як здавалося, свідчили на користь їхньої справи.
"Але в Новому Заповіті, - писав він, - Святий Дух, промовляючи через
Св. Павла, постановив, аби жінки мовчали в церквах і на зібраннях (1 Кор.
14:34) і сказав, що це - Господній наказ". Про основний принцип
головування/підпорядкування Лютер писав: "Проте Євангеліє не скасовує цей
природний закон, а підтверджує його як припис і створіння Боже".[1]
Немає коментарів:
Дописати коментар