Гріх у Писанні означає не лише зовнішні діла тіла,
але й усяку діяльність, яка рухає людей ці діла робити, а саме: найбільші глибини
серця, з усіма його силами. Таким чином маленьке слово «робити»[1]
повинне означати, що людина весь час падає і живе в гріхові. Навіть зовнішні діла гріха не відбуваються
допоки людина цілковито не зануриться в гріх тілом і душею. А Писання особливо дивляться на серце та
виділяють корінь і джерело всякого гріха, яким є невірство в найбільших
глибинах серця. Тож як сама віра робить людину праведною і приносить Духа і
задоволення в добрих зовнішніх ділах, так і саме невірство коїть гріх та
зароджує в плоті і задоволенні поганими зовнішніми ділами, як це сталося в раю
з Адамом і Євою, Буття 3.
Тому Христос називає невірство єдиним гріхом,
кажучи в Івана 16 [:8-9]: «Дух світові виявить про гріх… що не вірують у Мене».
З цієї причини також перед тим як відбудуться добрі чи погані діла, як добрі та
погані плоди, в серці перше мусить бути віра або невірство. З цієї причини в Писаннях воно названо
головою змія та головою стародавнього змія, яку насіння жінки, Христос, мусить
потоптати ногами, як було обіцяно Адамові (Буття 3 [:15]).
Немає коментарів:
Дописати коментар