Публічне служіння - культурно інваріантне

     Будучи Божественним запровадженням, публічне служіння вже за своїм визначенням є культурно інваріантним.  Принцип головування або застосовується тут, у цьому абсолютно чіткому випадку, або його взагалі ніде не можна застосовувати.  Головне застосування (1 Кор. 14:33б-35 і 1 Тим. 2:11-15) у сучасній Церкві є таким, що жінки не повинні виконувати ті функції в місцевій громаді, які включають їх у виконання влади, властивої служінню авторитетного публічного навчання (наприклад, служіння пастиря).  Це має на увазі, що можуть, і навіть повинні бути, інші застосування основного принципу головування/підпорядкування.  Врешті-решт, в природі християнської віри та любові є шукати того, аби догодити Богові якомога більше, а не якомога менше. В більшості інших випадків ми не маємо справи з розпливчатою богословською категорією Божественного запровадження, - існує доктрина про служіння, але немає, наприклад, такої речі, як "доктрина про покриття голови" (!), і до такої міри подальші застосування будуть менш вирішальними і більше не будуть піддаватися особистому судженні в дусі  Рим. 14:19-23.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"