Протест Лютера проти синтезу мудрості світу і мудрості божественної

      Схоластична ідея про синтез між об’явленням і розумом виявилась фатальною… У жодному разі богослов’я  не сміє прагнути синтезу між людською мудрістю і мудрістю божественною. Ця одвічна спроба залити дурість хреста мудрістю світу – навіть там, де ця мудрість сама по собі доволі легітимна, наприклад, природне знання про Бога і Його закон (Римлян 1, 2) була саме тим, проти чого Лютер так палко протестував у його богослов’ї хреста. Те, що Лютер має на увазі стає дуже чітким в його власному поясненні його двадцять першої тези у Гайдельберзькому Диспуті (1518 р.): «Богослов’я слави називає зло добром, а добро – злом. Богослов’я хреста називає все тим, чим воно насправді є»:

«Це – зрозуміло: хто не знає Христа, той не знає Бога, схованого в стражданні. Через це він віддає перевагу ділам над стражданням, славі над хрестом, силі над слабкістю, мудрості над глупством, і загалом – добру над злом. Це ті люди, яких апостол називає «ворогами хреста Христового» (Фил. 3:18), бо вони ненавидять хрест і страждання, а люблять діла і славу діл. Таким чином вони називають добро хреста злом, а зло діла – добром. Як вже було сказано, Бога можна знайти лише в стражданні і в хресті. Через це друзі хреста кажуть, що хрест – добрий, а діла – злі, бо через хрест діла усуваються з трону, а старий Адам, який особливо розбудовується ділами, розпинається. Не може такого бути, щоб людина не надималась своїми добрими ділами, хіба що вона буде здута і зруйнована стражданнями і злом, допоки не пізнає, що вона – марна і, що діла – не її, а Божі»[1].

Лютер далекий від того, щоб відкидати природне знання, закон чи смертність. Суть сказаного ним полягає в тому, що поза хрестом ці реалії спотворюються у замінники Христа: «Втім та мудрість сама по собі не є злом, ані слід уникати закону, проте без богослов’я хреста людина зловживає найкращим у найгірший спосіб» (Теза 24).[2]

Сучасне богослов’я, будучи далеким від зречення схоластики, приймає все це у радикалізовній формі.

 Курт Маркварт

---

[1] Твори Лютера, Американське видання, т. 31, с. 53.

[2] Твори Лютера, Американське видання, т. 31, с. 55.

Розуміти Америку (ІІ): Сильна, церковна традиція

     Якісь окремі події та люди піддаються критиці, а церква - ніколи. Це демонструється високою повагою до пастирської посади. Це демонструється повними церквами. Найбільш вражаючий досвід, який може мати німецький пастир, який зазвичай неділя за неділею проповідує в порожній церкві, є тоді, коли він бачить ці малі громади (які в середньому мають не більше п'яти сотень дорослих) з їхньою вражаючою відвідуваністю, їхньою готовністю давати пожертви, їхньою активною співпрацею з іншими членами громади. 

     Зрозуміло, що це жодним чином не було наслідком діяльності кліру. Бо можна бачити повні церкви й там, де пастир або можливо, не зовсім вчений чоловік або й недосвідчений студент, проповідує двічі в неділю у спосіб, який серед нас не задовольнить ні одну громаду. З колоніальних часів в Америці була сильна церковна традиція, непорушна, наївна церковність. Релігія є частиною життя, частиною існування нації, цивілізації. Мир між Церквою і світською культурою залишається непорушним.

Герман Зассе

День Св. Євангеліста Марка

   Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Марка і дякуємо за Нього Господу. Церковний отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах. 

Молитва на День Св. Євангеліста Марка:

Всемогутній Боже!  Так само, як Ти збагатив Церкву Твою дорогоцінним Євангелієм, проголошеним Св. Євангелістом Марком, подай, аби ми вірували Твоїй Добрій Новині про спасіння і радісно ходили відповідно до Твого Слова; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

На всяку недугу та біду різні слова Божі

 Слова Божі настільки ж різноманітні як і людські недуги та біди. Одне слово треба промовляти малодушному, а інше - твердошийому. Останній має бути шокований, а перший - підбадьорений... Але оскільки належний підбір слів Божих, як і дієвість їхня - не в силі людській, а в Богові, то ми повинні просити Бога, аби Він Сам вибирав для нас святі слова і, щоб вони давались нам або Ним безпосередньо або через іншу людську істоту.

Мартін Лютер

Схоластику атакують з протилежних причин

      Хоча Лютер і нео-лютерани атакують схоластику, роблять це вони з протилежних причин. Для Лютера схоластика є недостатньо догматичною, а для модерністів - надто догматичною. Тож зовсім помилково вважати Лютера покровителем сучасних критиків схоластики. Їм радше слід апелювати до Еразма. Його догматична поміркованість, якщо не казати "скептицизм" та його широкоцерковна інклюзивність і піклування про зовнішній, церковно-політичний спокій позначають Еразма, як прототип сучасного екуменічного церковництва. Лютер бачив, що ці властивості богослов'я Еразма були пов'язані з його неправильним розумінням Христа радше як етичного авторитета, аніж Спасителя людства, і для Лютера це було, звісно, огидним. У Застільних Бесідах Лютер зайшов настільки далеко, що назвав Еразма найбільшим ворогом Христа за тисячу років (тобто від часу Магомета) і зробив такий коментар: "Еразм Роттердамський вважає християнську релігію за комедію або трагедію, яка включає те, чого ніколи не було, але було вигадано для вдосконалення людської моралі". Катехізис Еразма Лютер критикує за те, що той нічому не може навчити, а служить лише для того, щоб збентежувати сумління молоді і викликати в неї сумніви.

Курт Маркварт   

Сидіти чи служити: проповідь на 5-у неділю Великого посту

                         СИДІТИ ЧИ СЛУЖИТИ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!» І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе». А Він їх поспитав: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» Вони ж відказали Йому: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» А Ісус відказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?» Вони відказали Йому: «Можемо». А Ісус їм сказав: «Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано». Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Євангеліє від Св. Марка 10:32-45). 

Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, коли мова заходить про вибори у демократичній країні, то говорять і про виборчі фонди. Інколи вони не вкладаються навіть у десятизначні числа. На рекламу та рекламні заходи витрачають сотні мільйонів доларів. Чому люди готові витрачати такі величезні гроші на те, щоб переконати інших у тому, що вони достойні їхнього вибору. Чому люди готові витрачати такі величезні кошти і ресурси для того, щоб отримати владу? 

Сьогодні Євангеліє розповідає нам про владу і про користування владою. Наша євангельська оповідь розпочинається на дорозі до Єрусалиму. Єрусалим був столицею колись єдиного і могутнього Ізраїлю, потім Юдеї, а тепер він був столицею лише однієї з багатьох провінцій величезної Римської імперії. Проте для євреїв Єрусалим далі залишався їхньою столицею, особливо столицею духовною, бо ж у Єрусалимі стояв храм. 

До Єрусалиму на свята сходились маси юдеїв, бо таким був Закон, даний Богом. Лише в Єрусалимі можна було принести жертву за гріх і мирну жертву. Колись Давид, ведений Святим Духом, був співав: «Я радів, як казали мені: «Ходімо до дому Господнього!» Ноги наші стояли в воротях Твоїх, Єрусалиме. Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом, куди сходять племена, племена Господні, щоб свідчити Ізраїлеві, щоб Іменню Господньому дякувати!» (Пс. 121:1-4). 

Але чому не раділи учні, які йшли за Ісусом до Єрусалиму? Чому вони мали протилежні почуття? Чому вони не лише дивувались Ісусовій рішучості, але й боялись?  Вони бачили, чим став Єрусалим. Це більше не був Єрусалим царя Давида. Це навіть не був більше Єрусалим за днів Неемії, який був відбудовував Єрусалим після Вавилонської неволі. В Єрусалимі щось радикально помінялось.

І та зміна була не лише викликана римською окупацією. Вона була викликана чимось набагато гіршим. Вона була викликана відступництвом первосвящеників. Храм перетворився на торговий дім і печеру розбійників. Там, де мало лунати Боже Слово, приноситись жертви Господу відбувалась торгівля і знущання над віруючими. 

Сина Божого, Який робив усе, аби храм був домом  Його Отця і молитви, служителі храму ненавиділи і разом із фарисеями хотіли Христа убити. Іти до Єрусалиму з Христом було страшно. Та й Господь не додавав оптимізму Своїм учням, коли пророкував про те, що саме в Єрусалимі відбудеться. 

 Ми ці слова чули вже раніше: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!» Ми пам’ятаємо, що Петро звернув більшу увагу на муки, страждання і смерть Христа і, ставши речником сатани, він став відмовляти Христа іти на хресну смерть. 

А сьогодні ми бачимо реакцію Івана та Якова. Вони звертають увагу на грядуще воскресіння Христа. Воскресіння і перспектива всього, що буде після воскресіння, захоплює їх, тож вони підходять до Христа із своїм бажанням, яке криється у їхній грішній плоті.  Вони не одразу заявляють про своє бажання. Перше вони хотіли би почути згоду Сина Божого. Однак Ісус запитує про їхнє бажання: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» 

Їхня відповідь вражає: ««Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» Вони хочуть мати владу! І то не просто владу, адже на владу сподівались усі Апостоли. Вони хотіли мати владу лише дещо нижчу від Христа і над усіма іншими Апостолами. Вони хотіли мати владу, аби сидіти! Їм влада потрібна була для того, щоб керувати і панувати над іншими людьми і навіть над своїми братами у служінні. 

Вони так нічого й не зрозуміли про місію Христа і свою місію. Вони так і не зрозуміли природи Божого Царства і Церкви Христової. Христос їм докоряє, говорячи про особливості Його сходження на престол і царювання. Всьому цьому передує Його хрищення і Його чаша. Схоже, наші Апостоли Іван і Яків, воліли радше думати про Таїнства, а не про те, що насправді Ісус мав під словами хрищення і чаша, коли Він промовляв до цих двох амбітних політиків. 

Навряд чи вони розуміли, що мова йде про хрест, страждання і смерть. Їхню увагу заполонила перспектива скорого відновлення  Царства Ізраїлю і їхнє власне владарювання у тому відновленому царстві. Через це вони, як і багато сучасних політиків погоджуються на всі умови, аби лишень здобути настільки бажану владу і панування. Що ж, вони будуть нести свої хрести і питимуть свою чашу страждань. 

Проте від амбіцій до панування доведеться відмовитись.  «А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано»,  – відповідає на їхнє прохання про владу Ісус. Іван та Яків, як і Петро раніше, не розуміли Христа. Все стане на свої місця після того, як на них зійде Святий Дух. А до того часу не лише вони хотіли панувати над світом і над своїми братами. 

«Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана», – чуємо ми далі. Вони всі були не проти панувати і над світом, і один над одним! Сатана не хотів, аби Ісус ішов на хрест, щоб викупити світ від гріха. А плоть хотіла дуже панувати над усіма після воскресіння Христа! Тож Господь пояснює учням сутність влади у Царстві Божому і не тільки. 

Син Божий каже їм і нам: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде всім за раба». Це у грішному світі – у світі, який лежить у злі, люди витрачають масу коштів, аби отримати владу часто для панування над іншими. 

Але між дітьми Божими все не так. Велич тут залежить від служіння. Хочеш бути великим – служи всім своїм братам і сестрам! Служи на тому місці, куди тебе покликав і поставив Бог. Не перебирай людьми, як перебирає дітками сорока в українській скоромовці, але маєш бути слугою усім людям.  А першість взагалі належить тому, хто є всім за раба. Ось для чого дається влада Божим дітям. 

Бо джерелом усякої влади, як і всякого іншого добра є Бог. І що Він із владою робить? Господь пояснює: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». Сам Бог стався людиною, аби не панувати над нами, а послужити нам і то як послужити! Святий Ісус Христос прожив святе життя у служінні всім людям довкола Нього. 

Там, де ми проявляли себелюбство Ісус виявляв святу любов до всіх ближніх. Де ми були егоїстичні Ісус дбав про добро усіх. І найголовніше – Він віддав за усіх людей на світі і за всіх нас Своє святе життя. Він забрав на Себе усі до одного наші гріхи.  Сина Божого засудили на смерть за фальшивими обвинуваченнями, видали в руки римлян, знущались із Нього, зневажали Його і мучили Його, а в кінці розіпнули на хресті. 

Там Він зазнав невимовних мук за гріхи цілого світу – усіх без винятку людей. На хресті Своєю святою і невинною кров’ю Він обмив усі наші гріхи та провини. І на хресті Він віддав Свою душу, Своє святе і невинне життя за усіх нас. Ось як Він нам послужив! Ось як Бог Син скористався Своєю верховною владою – Він помер за нас, аби усі наші гріхи були в Його Ім’я прошені. 

            Ісуса смерть утримати не змогла, бо Він є Сам Життя. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, теж мав перемогу над смертю і вічне життя у Божому Царстві. Він вознісся на небеса і царює, далі служачи нам і дбаючи про кожного із нас, любі брати і сестри. Власне кажучи, Він дає владу усім людям, аби й вони теж служили своїм ближнім. Хто ж маючи владу, панує над іншими людьми, а не служить, той не знає Бога і Христа. 

            «Ich dien (Іхь ді:н)», – такі слова німецькою мовою є гаслом Принца Вельського, наступника королівського трону Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Ці слова означають «Служу». Не «паную», не «царюю», а саме «служу». Ці слова можуть вказувати на династійну традицію лютеранських монархів саме служити і Богові, і народові – традицію, яка має походження у Христа, Який є джерелом усякої влади. Будьмо великими, любі брати і сестри! Будьмо першими! 

А це означає: не сидімо, а служімо. Служімо один одному і всьому українському народові, як і Христос послужив усім нам і цілому людству. Будьмо рабами для наших ближніх у служінні доброму та розбудові Церкви, нашого рідного краю і всього християнського світу. В Ім’я нашого Царя-Христа, Який послужив нам і служить далі. Амінь. 

Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь. 

День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і реформатора та дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

Розуміти Америку: "Ми - Богобоязливий народ" (І)

   Коли Кальвін Кулідж став Президентом[1], то він доєднався до Конгрегаціоналістської Церкви, церкви отців-пілігримів. У великі свята він одягає високого капелюха і, йдучи до церкви, проходить повз фотографів і кінорепортерів. Коли конгрегаціоналісти проводили свій великий Синод у Вашингтоні, йому надали почесне місце membrum praecipuum («визначний член»), і він промовив адрес про значення релігії для підтримки доброго уряду. У власних промовах він радісно проголошує бажання про те, щоб і в культурі, і серед народу зберігалась релігія… Це все роблять щиро і з добрими намірами урядовці, і це сприймається доволі серйозно публікою. «Ми – Богобоязливий народ» – ця заява з послання Президента на День Подяки – віросповідання американця. Воно лине із сердець народу… Якщо його розуміти таким чином: «Ми – церковні люди», то воно цілком відповідає правді.

Герман Зассе

---

[1] Кальвін Кулідж – 30-ий Президент США.

Милість Божа - єдине джерело людської втіхи

Апостол навчає, що людина буде виправдана перед Богом винятково з причини її віри та уповання на Бога, а не через її власні діла. Милість Божа є єдиним джерелом її втіхи та упевненості (Римлян 1; Галатів 3). 

Мартін Лютер

Мінімальні вимоги богословської порядності

 Слід чітко ідентифікувати головний виклик: або навчайте лютеранській доктрині або перестаньте використовувати назву "Лютеранська". Людям не можна дозволяти безкарно, тобто без ефективного заперечення, говорити, що вони приймають владу Біблії, коли насправді вони вважають її за попурі суперечливих теологій; заявляти, що вони підписуються під Віросповіданнями, коли вони захищають спільноту вівтаря з римськими сакраменталістами або реформатськими сакраментаріанами; сповідувати вірність Символам віри і водночас зневажати свою Христологію як мішанину гебрейських поглядів і грецької філософії. Це - мінімальні вимоги богословської порядності серед лютеран. Якщо на цьому не наполягти, якщо відкрито не виявляти єресі, двозначності та шахрайства та не чинити їм опір, то й до Нареченої Христової, смиренно схованої і всередині американського лютеранства, все більше ставитимуться як до іграшки маніпуляторів з Медісон Авеню. Бо де загниває богослов'я, там порожнечу ніби потоком заповнює шалений активізм.

Курт Маркварт

Спасенні благодаттю: проповідь на 4-у неділю Великого посту

             СПАСЕННІ БЛАГОДАТТЮ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші, Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, – спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми –  Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували (Ефесян 2:1-10). 

Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, в останні десятиліття популярним стало дослідження родоводів. Навіть більше – є достатньо установ, які пропонують дослідити свої гени, ДНК. І чимало людей користуються такими послугами, адже цікаво дізнатись про своє походження – чи наше коріння лише в Україні. А, можливо, наші якісь далекі прародичі сюди переселились. Такі дослідження допомагають дізнатись навіть про своїх родичів, далеких і близьких, розпорошених по цілому світі. 

А ще такі дослідження пропонують дізнатись про можливі хвороби, які можуть нас вразити і завдати нам чимало клопоту, болю або й навіть призвести до передчасної смерті. Не дивно, що так багато людей цікавляться такими дослідженнями і купують тести, аби більше про себе дізнатись. Цікаво, добре і повчально знати своє минуле і про нього пам’ятати. 

Сьогодні Писання, любі брати і сестри, нам розкриває сутність нашої ДНК і пояснює, чому ми всі маємо хвороби, проблеми, страждання і навіть смерть. Отже, першопричина наших проблем розкривається вже в перших словах: «І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи». Ми всі були мертві. Це – парадокс, але ми всі народжуємось мертві. 

Ми мертві навіть у мить нашого зачаття. Про яку смерть говорить Господь Святий Дух, якщо ми вже в материнській утробі рухаємось, а народившись, дихаємо, ходимо, їмо, п’ємо і все таке інше? Фізично ми, звісно, живі. Але тут Апостол говорить про смерть духовну. Всі люди народжуються духовно мертвими. Наше ДНК має радикальні зміни – воно вражене гріхом, який ми успадкували ще від своїх прабатьків, Адама і Єви. 

Адам згрішив і через нього у світ, у наші гени і в наші душі увійшов гріх. Ми успадкували гріх разом із своєю плоттю. Наше тіло вже в материнській утробі заражене гріхом. І наслідком є духовна смерть. Ми були створені Богом і Він є наш Творець і життя Податель, а гріх відділив нас від Бога, а отже і від життя – життя вічного. 

Гріх все попсував і поруйнував: і душу, і тіло. Всі наші хвороби – наслідок ще прабатьківського гріха. Всі наші біди і проблеми – наслідок гріха. І сама смерть фізична, бо наш вік у цьому грішному світі короткий, є теж наслідком гріха, бо «заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Бог нам говорить сьогодні про нашу головну проблему і про головну проблему людства. І ця головна проблема – гріх. Через гріхи ми духовно мертві і приречені до смерті фізичної та вічних мук у вогняному озері аду. 

Але це лише початок бід. Апостол продовжує, що ми «колись проживали за звичаєм віку цього». Тобто ми не думали про Боже, а корились всьому тому, що пропонував нам світ, який є проклятий і який сам лежить у злі. А хто ж скеровує цей світ до зла? Апостол пояснює, що це відбувається «за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних». 

Що це за князь такий? Це сатана. Він реально панує і використовує усіх людей, які є неслухняні, тобто не слухаються Бога, не зважають на те, що Він каже у Своєму Слові, у святій Біблії. Іншими словами – неслухняні, це ті, хто не вірує в Христа. Всі, хто не вірує в Христа, є маріонетками сатани. 

Апостол нагадує нам про наше минуле. Він каже, що між цими неслухняними: «й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші». Ми були неслухяні і над нами мав владу диявол із своїми бісам, і скеровували нас до всякого зла. Апостол каже, що з природи ми були не дітьми Божими, а дітьми гніву.  Ми заслуговували лише на Божий гнів і на Божу кару, і відповідно на заплату за гріх, про яку ми вже сьогодні чули, тобто на смерть тимчасову і вічну. 

Ось таке наше минуле, і якщо його не змінити, то наше майбутнє лише фізична смерть і вічні муки в пеклі. Чи може духовно мертвий сам ожити? Ні. Але чи є тоді якась надія для нас? Надія є, але вона не в нас. Вона – в Богові. Бо ми – духовно мертві і нічого зі своєю власною духовною смертю ми самі вдіяти не можемо. До того ж, за природою ми –  діти гніву, тобто вороги Божі. Але Бог, любі брати і сестри – багатий на милосердя. 

І Він не лише багатий на милосердя – Він має превелику любов. Милосердя в Бога ціле море. А Його любов всеосяжна. Виміряти Божу любов до людського роду неможливо. Своє милосердя Бог виливає на нас. Свою превелику любов Він проливає на нас безупинно. Він бачить наш жахливий стан і Він жаліє нас. 

Він настільки нас полюбив, що, як ми чули сьогодні на Службі Божій під час читання Євангелія «що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ми були приречені до смерті тимчасової і вічної, бо ми були духовно мертві. Але Бог через Сина Свого, нашого Господа Ісуса Христа, все змінив. Ми тепер не духовно мертві, а ми тепер – духовно живі. 

Ісус Христос подолав нашу смерть! Так, для цього Син Божий стався людиною. Для цього Він мусив бути піднесений на хресті і на хресті обмити Своєю святою і невинною кров’ю усі наші гріхи. Для цього Він мав померти, аби стати досконалою жертвою за всі гріхи світу. Але Він воскрес із мертвих на третій день, щоб ми ожили! 

Ми були духовно мертві. Але Бог нас оживив. Як? Через Христа, Свого Єдинородного Сина і у Христі! Апостол каже, що Бог нас «оживив разом із Христом». В Євангелії ми чули, як відбувається це оживлення – через віру в Сина Божого. Хто не вірує в Христа, той залишається духовно мертвим і дитям гніву. А хто вірує в Христа, той духовно живий, бо живий наш Господь Христос, Який є нашим Життям. 

Коли ми віруємо в Христа, ми отримуємо життя, бо Христос – живий і дає життя усім, хто вірує в Нього подостатком, тобто повною мірою – стільки життя, що воно і через край б’є, і ніколи не скінчиться! Де є духовне життя, там Бог дає і всі інші благословення, які нерозривно пов’язані із цим життям. А що дає Бог тим, Кого Він разом із Христом оживив?

Апостол пояснює, що насамперед ми повинні знати. Перше – «спасені ви благодаттю», тобто спасенні від смерті та вічних мук у аду Божою невимовною любов’ю, яку ми не заслужили і не в стані заслужити. Ми спасенні Божою благодаттю, Його любов’ю. А де є це спасіння, то Бог дає і все інше. 

Апостол продовжує: «і разом із Ним (тобто з Христом) воскресив». Ось так Апостол говорить про наше воскресіння в минулому часі, як остаточно звершений факт! Любі брати і сестри, воскресіння – це доконаний, звершений факт для всіх, хто вірує в Христа. Останнього дня, коли Господь повернеться у славі, ми всі воскреснемо до вічного життя – воскреснемо, щоб уже більше ніколи не помирати. 

Але воскресінням усе не скінчиться. Буде ще більше добро. Апостол проголошує, що Бог: «разом із Ним (тобто із Христом) посадив на небесних місцях у Христі Ісусі». Яка велика Божа благодать! Ісус Христос вознісся, щоб царювати для нас і не просто для нас, але й з нами! Небесні місця вже приготовлені для нас Христом. Ось для чого Він страждав на Голгофі. Ось для чого Христос перейшов смерть і гріб. Ось для чого і для кого Він воскрес! Для нас. Для вас, любі брати і сестри! 

Апостол продовжує, що Бог усе це здійснив: «щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі».  У наступних віках – не в десяткові-другому літ, які ми маємо нині, в цьому світі, а у наступних віках – у мільйонах років – у безкінечності років – у вічності, Бог буде показувати нам лише добро. Ми не будемо більше бачити зла, не будемо плакати від болю чи горя, але будемо лише радіти Божим добром повіки віків. 

Але Апостол наш сьогодні від дечого й застерігає. Він каже: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився». Апостол забороняє нам хвалитись, що це ми своїми ділами заслужили прощення гріхів і спасіння. Спасіння – це Божий дар, а не заробіток. Чому? Бо заробити спасіння неможливо. Той, хто стверджує протилежне і кличе людей спасатись добрими ділами, закликає до неможливого і робить із тих людей хвальків і лицемірів, подібних до фарисеїв за днів земного служіння Христа. 

Спасіння – це дар Божий. Усе наше спасіння від початку і до кінця виконано Христом. А Бог нам спасіння дарує, бо Він – такий милостивий і такий люблячий Отець. Дар є дар. І ніхто не може привласнювати собі заслугу Христову, бо такий буде не лише нерозумний хвалько, але й обманщик. Хіба зможе обманщик спастися? 

А як же добрі діла? Чи вони не потрібні? Любі брати і сестри, ми знаємо наше жахливе минуле, а наше майбутнє забезпечене Христом. Тепер же ми, будучи спасенними і вже маючи вічне життя, маємо перед собою дуже велике поле роботи, яке для нас приготував Бог. «Ми –  Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували». Ми були дітьми гніву із жахливою грішною ДНК, а тепер ми – Його твориво, діти Божі із ДНК, очищеною кров’ю Христовою, «святою ДНК», щоб вже тепер робити добрі діла. 

            Ці діла приготував для нас Бог. Сатана через свою слугу, нечестиву і біснувату Росію, розпочав цю криваву війну. А Бог каже, щоб ми не опускали рук, а трудились і полегшували життя своєму народові, усім нашим ближнім на тому місці, де Він нас поставив. Робімо добро людям в Києві, допомагаймо нашим волонтерам. Коли бачимо потребуючого, знаймо, що допомога йому якраз може бути тим добрим ділом, яке приготував для нас Бог. Робімо добро усім людям довкола нас і на славу Господу. Хай усі люди славлять Отця нашого Небесного. Молімось і трудімось, аби швидше настав мир у нашій рідній Україні. В Ім’я Христове. Амінь. 

Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь.

Із сутінків постає світанок, а з Церкви - цивілізація

 Одна американська рекламна компанія, яка створює барвисті, підсвічені білборди (як це роблять багато інших американських рекламних компаній), опубілкувала рекламу... В цій рекламі зображене місто в світанкову пору. Там є будинки, піднімається дим із заводів, гавань і залізниця. Над усім цим, у ранковому серпанку, з'являється силует готичної церкви. Зображення пояснює напис на рекламі: "Із сутінків постає світанок, а з Церкви - цивілізація". Цей образ дуже добре допомагає пояснити сутність сучасного американського церковного життя. Американець не припускає думки, що цей образ можна зрозуміти неправильно. Логічний висновок насправді такий: як світло витісняє темряву, так цивілізація ступає туди, де є Церква. Тут американець бачить лише те переконання, що за всіма цивілізаціями стоїть Церква, як джерело усіх творчих сил і, що завданням Церкви є творити цивілізацію. Віра є остаточною таємницею американського християнства. Значна частина релігійного життя на іншому березі Атлантики пояснюється цим тісним зв'язком між Церквою і цивілізацією.

Германн Зассе    

Шукати Царства Христового, а не його плодів

 Коли п'єш добре вино, то воно природно і неминуче приносить радість і щастя. І навіть більше - коли вдосконалюються милість і чесноти (тобто, Царство Боже), то вони завершуються радістю і миром, і блаженством та усякою втіхою, природно і без нашої допомоги. Тож, відвертаючи очі від фальшивих і себелюбних цілей, Христос просить нас шукати і просити самого Божого Царства, а не плодів Царства. 

Мартін Лютер

Кара і милість: проповідь на 3-тю неділю Великого посту

                              КАРА І МИЛІСТЬ

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі! Не вбивай! Не чини перелюбу! Не кради! Не свідкуй неправдиво на свого ближнього! Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вихід 20:1-17).

 Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

Любі брати і сестри, усім людям хочеться добре жити. Усі люди мають власне уявлення про добре життя і щастя. В кожної людини є свої мрії про власне щастя і серед тих мрій навряд чи знайдеться місце для тих, хто наше щастя, спокій чи мир порушує. Проте, чому ж у світі стільки бід, нещасть і навіть воєн? Чи не через різне уявлення про те, яким має бути власне щастя? 

В чому полягає щастя, наприклад, для росіян? Вся їхня історія наче свідчить, що мірилом їхнього щастя є глибини рік крові, які вони проливають, убиваючи інші народи і маса руїн, які вони створюють, намагаючись загарбати сусідні з ними країни. Те їхнє демонічне гасло «можем павтаріть» стосується саме рік людської крові і величезних руїн, які росіяни майстри створювати. Іншої майстерності вони не мають, бо диявол нічому доброму не навчає. 

Коли ми оглядаємо ті масові руйнування, нищення усього, що його здійснюють росіяни впродовж століть їхніх намагань знищити все українське і українців, а особливо в останнє десятиліття, то ми розуміємо, чому нам ніяк не зрівнятись з доглянутою, комфортною і ситою Європою. І та причина – віроломна і жорстока Росія, яка прикриваючись християнською маскою, виконує діла сатани, обманщика і убивці. 

Воля ж Бога – зовсім інша. Коли ми чуємо ці слова Бога і Його Десять Заповідей, то ці слова лякають і нас. Адже не лише росіяни грішні. Ми теж народжені в гріхах і гріх далі живе у нашій плоті і житиме аж до нашої смерті або до дня нашого преображення, якщо ми Господь Христос повернеться у славі до дня нашої фізичної смерті. 

І коли Господь у Першій Заповіді вимагає від нас, щоб у нас не було інших богів перед Ним, то ми згадуємо слова доктора Мартіна Лютера про те, що усе, на що ми уповаємо, на що покладаємо нашу надію і є нашим істинним богом. І цей бог – не обов’язково якийсь ідол, витесаний із каменя чи дерева, вилитий з металу чи виліплений з глини. Це може бути якась людина, яка для нас стала усім на світі, може бути якась ідея, сім’я, робота, а особливо – багатство. Не випадково Господь застерігає: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24). 

Цікаво, що слова, які ми в наших катехізисах використовуємо для підсумку Закону, насправді належать до Першої Заповіді. Я маю на увазі слова: «Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей». 

А далі йде перелік інших Дев’яти Заповідей. Коли ми порушуємо ці Заповіді, то ми маємо Бога, Який карає за порушення Його Закону. І Божий гнів спрямований на всіх без винятку грішників.  Апостол Павло каже: «А ми знаємо, що скільки говорить Закон, він говорить до тих, хто під Законом, щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:19, 20). 

Апостол фактично каже, що ми не в стані виконати Закон. Коли ми чуємо Боже попередження про Його кару на порушників, а потім озвучуються наступні Дев’ять Заповідей, то ми можемо кинутись з усіх сил виконувати їх. Але обов’язково десь щось зробимо не так. І тоді як каже інший Апостол, Яків: «Хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10). 

І ось так Закон нас весь час обвинувачує: «Винний!  Винна!» Немає ні однієї людини, яка би сказала: «А я не винен! А я невинна!» Ні, весь світ винний Богові. Всі люди без винятку є порушниками Закону. Як же тоді можна любити Бога? Любі брати і сестри, Закон виявляє нам, що ми потребуємо Захисника. Він наче підштовхує нас до Христа – до Того Єдиного, Хто може врятувати нас від гніву Божого і від Божої кари. А та кара – страшна. Бо заплата за гріх – смерть, тимчасова і вічна. 

  І коли ми дивимось на Десять Заповідей поза історією Церкви в Старому Заповіті, то ми справді можемо мати лише відчай і вигукувати разом із Апостолом Павлом: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:24, 25). Ось – де наше визволення від кари Божої і ось де відповідь на те питання, як ми можемо любити Бога і держатися Його Заповідей! 

            Ми не стані полюбити Бога першими. Апостол Іван каже нам: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (Ів. 4:10). Ми згрішили проти Бога і проти наших ближніх. Ми згрішили проти Божих Заповідей.  Але Бог послав Свого Сина Єдинородного, щоб Він був ублаганням за всі наші гріхи. 

            Аби стати вблаганням за наші гріхи істинний Бог Син стався істинною людиною. Ми зачаті і народжені в гріхах. Але Бог Син зачатий від Святого Духа і народжений у святості. Він – святий і бездоганний, невинний  і досконалий. Бог стався людиною, щоб виконати Закон на нашому місці і замість нас.  Бог стався людиною, щоб прожити святе і досконале життя – життя, яке Бог вимагає від нас, але яке ми самі не в стані прожити. 

            Ісус Христос, Бог Син, Єдинородний Син Божий Там де ми мали інших богів замість істинного Бога, єдиного Бога в Трьох Особах – Отця, Сина і Святого Духа, виявляв вірність істинному Богові і лише Йому поклонявся. Так само досконало Він виконав і Другу Заповідь. Він не лише не призивав Імення Господнє надаремно, але й Сам був і є цим Іменем і взивав до Нього аж до останнього подиху на хресті, коли, помираючи за наші гріхи Він кликав до Отця Небесного: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мт. 27:46). А потім вигукнув: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» І це прорікши, Він духа віддав...» (Лк. 23:46). 

            Так само Він виконав і Третю Заповідь не лише слухаючи Боже Слово, але й проповідуючи Євангеліє Царства, і очищуючи Храм, і ставши для нас істинною Суботою, істинною Пасхою так, що Апостоли будуть проповідувати: «Наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5:7). І так само досконало Він виконав Заповіді від Четвертої по Десяту, і весь Закон на нашому місці. 

Де ми грішили – там Христос залишався святий. Де ми не виконували Заповіді – її виконав Син Божий. Де ми коїли гріхи упущення і не робили добра, яке могли б і мали зробити, Син Божий робив завжди добра і ніколи не пропускав нагоди прийти на поміч ближнім і виявити до них милість. Він, будучи святим і досконалим, нас так полюбив, що забрав на Себе всі наші гріхи проти Божого Закону і на хресті Голгофи обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. 

Він приніс Себе Самого в святу і досконалу жертву за всіх нас, бо Він нас так полюбив. Він помер за всіх наші гріхи і воскрес, щоб кожен, хто вірує в Нього, Христа розп’ятого і воскреслого, мав прощення гріхів, виправдання і теж воскрес до вічного життя у Божому Царстві. Бог полюбив нас і ми любимо Його. 

Коли Господь давав перше Свої Десять Заповідей народові на Сінаї, то Він дав їх після першого великого визволення. Власне про це Він каже і в Першій Заповіді: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства». Він – Бог Визволитель. Але мало бути ще більше визволення – визволення від рабства гріха, влади диявола і самої смерті. І це визволення здійснив Син Божий, Ісус Христос. 

Коли ми віруємо в Нього, то наші провини не зараховуються нам, а нам зараховується натомість праведність Христова. І у Христі нас Бог проголошує Його дітьми, праведними і святими. Подивіться, як нас любить Бог! Хіба можна не любити такого люблячого Бога! А тепер подивіться на Закон очима Божої дитини – дитини, яку Бог проголошує святою і праведною в Ім’я Христа, якій Він дає вічне життя і дорогою до Царства Небесного, утішає Своїм Словом, і покріплює істинними тілом і кров’ю Христовими у Святій Євхаристії. 

Ми тепер маємо інше ставлення до Закону. Ми тепер, у вірі в Сина Божого можемо з Апостолом Павлом повторювати: «Знаємо ж, що закон добрий, коли хто його законно виконує» (1 Тим. 1:8), тобто вірує в Христа. Бо Закон тепер не засуджує, а захищає нас. Коли відбувається ця нічим неспровокована війна віроломної Росії проти України, Закон захищає нас і обвинувачує як російську державу, так і російську церкву, яка підтримує війни та геноцид, так і російський народ, який вже має руки по лікті в українській невинній крові. 

І водночас Закон застерігає нас, щоб ми не ставали слугами диявола і гріха, але щоб ми служили Богові і нашим ближнім так як до того нас скеровують Божі Заповіді, дані нам люблячим Богом. Бо ж наш Бог благословляє усіх віруючих на тисячу поколінь. Через Христа. Заради Христа. І у Христі. Амінь. 

Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь.