четвер, 30 червня 2011 р.

Коли немає віри в прощення

      Без віри в прощення, грішник у відчаї за єдину мету має свою особисту самоправедність – він сподівається дійти до місця, де він буде настільки досконалий, що в нього не буде потреби жалкувати через гріх. Може лунати дивно, але все-одно це – правда: самоправедність і відчай – дві сторони однієї  і тієї самої медалі. Людина у відчаї перед скоєнням гріха, про який вона тепер думає як про непрощенний, була можливо самоправедна. І насправді, як вже було зазначено, її мета полягає в тому, аби повернутися до того стану, в якому, на її думку, вона не потребуватиме прощення. Таким чином самоправедний фарисей і Юда у відчаї – «близнюки».
           
Деніел Дойчландер, Богословя хреста ­

неділю, 26 червня 2011 р.

Проповідь на 2-у неділю по П'ятидесятниці


                     ДОСТОЙНИЙ, НЕДОСТОЙНИЙ, ВІРУЮЧИЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
            А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його. Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: «Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив». І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: «Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає. Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить». Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: «Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!» А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!   (Євангеліє від Св. Луки 7:1-10).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа,  (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як визначити достойна людина чи ні? Які саме параметри використовуєте ви, аби сказати: «Ця людина – достойна»?  Сьогодні наш текст з Євангелія від Св. Луки розповідає нам одну історію про чоловіка, достойним якого вважали євреї. Жив той чоловік у Капернаумі, серед єврейського народу, але євреєм він не був.  Походження його було інше, подібне до нашого – він був язичник. До того ж він був одним з командирів в окупаційній римській армії – він служив сотником і під своєю орудою мав людей, які могли виконати будь-який його наказ, адже вони були професійні солдати, які спеціалізувалися на тому, щоби ефективно вбивати ворогів Римської імперії.

Але чому його євреї вважають за достойного?  Відповідь їхня складається із двох пунктів: «Він любить народ наш».  Окупант, але він любить окупований його країною народ.  А чи ви, дорогі брати і сестри, любите свій рідний народ? Чи ви маєте любов до всіх людей, які перебувають довкола вас? Чи маєте ви любов до своїх членів сімї, друзів, сусідів, колег по роботі – любов, яку описує Господь Святий Дух, любов, яка «довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить?» Чи достойні ви з огляду на ці слова Божі?  Чи можуть про вас сказати інші віруючі: «Ця людина любить український народ?  Вона – достойна».

Капернаумський сотник, обтяжений римською владою, виявляє таку любов не до свого народу, а до народу підневільного.  І цю любов він виявляє ще й у будівництві для цього народу церкви-синагоги.  Через віру, яку в його серці створив Господь Святий Дух, цей сотник став частинкою підневільного, але віруючого народу. 

Коли в цього римського офіцера настає біда – його раб стає смертельно хворим, то він робить усе можливе, аби цього раба уздоровити.  Він звертається по допомогу до Старозаповітної Церкви, членом якої він теж був. Він просить про молитви віруючих, а ще благає запросити до себе Месію. Власне кажучи, саме з благання старших синагоги ми й довідуємося про достойність цього віруючого сотника, бо «вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: «Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив».

  А що ж робить Ісус, у відповідь на благання Церкви?  Відповідь ми знаходимо в наступному реченні: «І пішов Ісус із ними».  В Посланні до євреїв (4:16) написано: «Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать».  Ісус – воплочення благодаті.  Ісус – невичерпне джерело благодаті.  І відповідь Ісуса – завжди милість і благодать.  Так само, як Ісус відповідає на благання віруючих церкви в Капернаумі, так само Він відповідає на благання віруючих київської церкви і всіх церков по Україні та всьому світові.  Він ходить з нами.  Він хоче на допомогти.  Він любить віруючих людей і про них піклується. Сьогодні Ісус приходить на поміч вам.  А того дня Він, разом із іншими віруючими йшов до будинку капернаумського сотника, якого народ вважає за мужа достойного.

Але що це відбувається недалеко від дому цього достойного сотника?  На зустріч Ісусові поспішають друзі римського офіцера і передають Господу слова чоловіка, якого достойним вважають усі капернаумські віруючі: «Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою».  Юдеї вважають його за достойного, але він вважає себе недостойним. Він сповідує разом із царем Давидом: «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:7).  Разом із митником, який стає віддалік у храмі, він бє себе  в груди і благає в молитві до Бога: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» (Лк. 18:13)  Разом із блудним сином він звертається до Отця Небесного і промовляє: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» (Лк. 15:21).

Сотник – не самоправедний лицемір, не самовпевнений фарисей.  Він віруючий, який усвідомлює свою недостойність: він язичник, який увірував в Бога.  Він, за висловом Апостола Павла «відтятий з оливки, дикої з природи, і проти природи защеплений до доброї оливки» (Рим. 11:24).  До Христа цей сотник промовляє: «Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти».  Він – прощений грішник, а не зухвалий самоправедник. Він – правдивий віруючий, який має покірне серце.  І це серце довіряє Богові, довіряє Божому Слову. 

Тому він далі, через своїх друзів, каже: «Та промов тільки слово, і раб мій одужає».  Сотник сповідує, що Ісус – Син Божий. Сотник сповідує, що Ісус – Бог всемогутній.  Сотник вірує в силу Божого Слова.  Через це Слово він розкаявся в своїх гріхах.  Слово Боже створило в його серці віру в Месію.  Про це Слово в Посланні до євреїв (11:3) сказано: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме».  Ісусове слово може вчинити все, що лишень Ісус забажає.

Сотник вірить в слово Ісусове, бо сотник вірить в Ісуса і цю віру в Ісуса він підтверджує словами: «промов тільки слово, і раб мій одужає. Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить».   Якщо слово звичайної людини, навіть якщо вона зодягнена всього на всього у світську владу, має таку силу, то наскільки більше має слово Христа, Який не лише правдива людина, але й правдивий Бог.

Сотник сповідує божественність Ісуса.  Божественність Ісуса відкидають садукеї.  Божественність Ісуса відкидають фарисеї. До того, як чітко свідчить нам Євангеліє від Св. Івана (5:18), вони «намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним». Але на так із тим, хто вважає себе недостойним в очах Божих, не так із віруючим, покірним, люблячим капернаумським сотником. Він вірить у Ісусову всемогутність. Він вірить в силу Ісусового слова. Він вірить, що Ісус – Божий Син, Спаситель. 

І віра його, звісно ж, не залишається непоміченою. Наш євангельський текст звіщає: «Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: «Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!»  Слова нашого Спасителя підсумовують сутність усього, розказаного нам Господом Святим Духом, Який використовує євангеліста Луку, в сьогоднішній оповіді. 

Капернаумський сотник має віру в Христа.  Його віра приносить плоди. Один з найвеличніших плодів цієї віри – любов до віруючих іноплемінників – євреїв.  Віра робить його достойним.  Ірод розбудував був цілий храмовий комплекс, але його щедрі жертви на юдейське діло не зробило його достойним. Радше навпаки, в історію він увійшов тираном і зараз цей багатий тиран мучиться в аду.  Але сотник капернаумський вірує в Христа і віра, що чинна ділами, робить його достойним в очах інших віруючих.

Капернаумський сотник вірує в Христа. І ця віра не дає йому величатися.  Вона навчає його серце, що перед Богом він – недостойний. Йому нема чим хвалитися перед Христом.  І якщо він буде хвалитися, то буде хвалитися саме Христом. Його віра така сама, як віра апостола Павла, який в Посланні до галатів (6:14-16) сповідує: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове. А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого!» 

Ми, як і сотник – недостойні зватися дітьми Божими, але Ісус, Який іде до дому сотника, також пішов на Голгофський хрест і поніс туди всі наші гріхи та провини.  Ісус, Який зцілив сотникового раба, зцілив нас від нашої найбільшої недуги – гріха, обмивши всі наші гріхи Своєю святою і дорогоцінною кров’ю.  Наш сьогоднішній текст каже, що «коли посланці [сотника] повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб». І всі чотири Євангелія свідчать нам про те, що коли Великоднього ранку жінки, а потім учні, прийшли до гробу, де лежало тіло нашого розп’ятого Господа, то Його там не знайшли. Бо Христос одужав від смерті – воскрес і сьогодні Він Сам є ліками від смерті.

Сьогодні в нашій парафії лунає Христове слово прощення. «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  В Капернаумі Господь Христос зцілює смертельно хворого раба. Недалеко від дому сотника Він хвалить віру цього язичника, більшої від якої немає в цілому Ізраїлі. В Києві цей Самий Господь Христос сьогодні нас проголошує прощеними та виправданими і запрошує вас, усіх, хто вірує і вважає себе недостойними грішниками, причащатися Його правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері, яка є могутніми ліками від хвороби гріха.

Христове Євангеліє зцілює вас від духовної недуги, аби вкінці була подолана й ваша недуга тілесна.  І це станеться тоді, коли наш Господь Христос повернеться у славі Останнього Дня і буде воскресіння мертвих і всі, хто вірує в Ісуса, отримають нові, прославлені тіла і увійдуть в Царство Небесне, де будемо ми перебувати в щасті і радості з нашим Господом повіки.

А поки що, будьмо достойними серед віруючого люду, визнаючи нашу недостойність перед Господом і, живлячи нашу віру Словом Христовим і Його Таїнством. В Його святе Імя. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь. (Гал. 6:18).

суботу, 25 червня 2011 р.

День Віросповідань

Сьогодні ми дякуємо Господу за два віросповідання, які чітко і виразно спростовують антихристиянські єресі та захищають правдиве вчення про Бога та наше спасіння. Ці два віросповідання - Нікейське (Символ віри) та Ауґсбурзьке (Віросповідання). Якщо Нікейське віросповідання сповідує правдиве вчення про божественну і людську природу Сина Божого і нашого Спасителя Ісуса Христа, то Ауґсбурзьке віросповідання сповідує правдиве вчення про виправдання самою вірою в Сина Божого і нашого Спасителя Ісуса Христа, без діл Закону. Якщо якась церква не користується цими віросповіданнями або користується лише одним із них, то, очевидно, вона має, принаймні, одну з єресей, які ці Символи віри засуджують, а отже й  не має цілої правди, яку вони утверджують.  Хай Господь дарує всім українським християнам дар чистого сповідання віри!

пʼятницю, 24 червня 2011 р.

День Св. Апостола Варнави

Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Традиція оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 23 червня 2011 р.

Про правильний наголос


     Християнське життя складається з двох частин, а саме: перше з віри, а потім з добрих діл. Віруючий мусить бути побожним і мусить вести добре зовнішнє життя. Але перша частина, віра – суттєвіша. Друга – з вірою ніколи не зрівняється, хоча її більше цінує світ, який ставить добрі діла вище від віри… Правда, звісно, що ми мусимо робити добрі діла і їх треба високо шанувати. Але стережіться, аби ви не поставили на них наголос за рахунок Христа та віри. Бо з надто сильного наголосу на ділах виходить найвище ідолопоклонство і сам диявол. Саме це й сталося в папстві та серед турків.  Вони поставили надто сильний наголос на добрих ділах і цілковито випустили віру в Христа. Вони не хвалять і не проповідують Божих діл, а свої особисті діла.  Але понад усе інше слід проповідувати віру, а вже потім слід навчати добрим ділам.  Бо саме віра забирає нас небеса без добрих діл і перед добрими ділами, бо через віру ми приходимо до Бога.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

середу, 22 червня 2011 р.

Нове число "Стягу"

     Вийшло друком нове(115-е) число "Стягу".  Цього разу часопис розповідає про Український Лютеранський Молодіжний Форум, який відбувся цього року в м. Кам'янці-Подільському.  В "Стягові" також надрукована стаття пастиря Віктора Хаустова "Вчення про Святу Трійцю на сторінках Писання та в історії Церкви".  В рубриці "Наші інтерв'ю" читачі можуть прочитати інтерв'ю з ученицею Катехізису зі США, художницею українського походження, Оксаною Кравченко.  Як завжди в часописі є проповідь Слова Божого та чимало інших цікавих матеріалів. Аби отримувати "Стяг" поштою, слід написати на адресу: "Стяг", вул. О. Гончара 41а, кв. 3, м. Київ, 01034.  Вашій увазі пропоную редакторську статтю:


                                    ЮВІЛЕЙ УЧИТЕЛЯ ЦЕРКВИ     

            7 травня ми дякували Господу за доктора Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера, якому Євангельська Лютеранська Церква дала почесне звання «Учитель Церкви».  Цього року ми також святкуємо 200-річчя з дня народження цього видатного американського богослова, який народився 25 жовтня 1811 року в саксонському селі Лянґенхурсдорфі, Німеччина.  Його прадід, дід і батько служили лютеранськими пастирями, тож навчання на пастиря в Лейпцизі обрав і Вальтер наймолодший. В ту пору в Лейпцизі «правив балом» раціоналізм. Втім так сталося, що на Вальтера мала значний вплив група палких студентів християнства, до якої  належав Ф. В. Бартель. А згодом сам молодий дослідник богословя змушений був через хворобу припинити навчання в ліберальному університеті на півроку і той час присвятив читанню творів Мартіна Лютера, що й вплинуло  на його дальшу долю, на формування К. Ф. В. Вальтера саме як «Учителя Церкви».  Власне цей невеликий епізод із життя майбутнього доктора Вальтера – дуже повчальний для всіх нинішніх лютеран і підтверджує правоту сказаного доктором Лютером: «Не грає ролі скільки книг ми читаємо, а грає роль те, які саме книги ми читаємо». Важливо читати твори Лютера, наші віросповідні книги – Злагоду та твори інших конфесійних лютеранських богословів, зокрема й твори К. Ф. В. Вальтера.
           
      До пастирського служіння К. Ф. В. Вальтера було ординовано, по завершенні університетських та приватних  богословських студій, 1837 року в саксонському Броєнздорфі.  Слід зазначити, що в той час в Німеччині популяризувалися унійні практики, які руйнували християнську (лютеранську) ідентичність і натомість формували квазі-церкву. Тож 1839 року, в пошуках релігійної свободи, права вільно практикувати історичне, віросповідне лютеранство, він, покинувши Дрезден, де мав пастирське служіння, емігрував разом із групою інших саксонців до Сполучених Штатів Америки. Саме тут і розкрився повністю богословський талант цього проповідника і значною мірою цьому посприяла його освіта, яка передбачала вільне володіння як класичними так і сучасними європейськими мовами,  його відданість Біблійному богослов’ю – Лютеранським Віросповіданням та перебування в США дуже великої німецької спільноти, що потребувала пастирської опіки. 

            1841 року К. Ф. В. Вальтер стає пастирем церкви Св. Трійці в Сен-Луїсі, штат Міссурі і служить ним аж до дня, коли Господь покликав його до небесної домівки, 7 травня 1887 року.  К. Ф. В. Вальтер був одружений з Емілією Бюнґер і їхній шлюб Господь поблагословив шістьма дітьми.  Водночас, залишаючись пастирем своєї парафії, він стає першим Президентом Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду та Президентом двох Семінарій, які тепер розташовані в Сен-Луїсі та Форт-Вейні.  Доктор Вальтер також засновував і редагував чимало лютеранських публікацій, які сприяли становленню та зміцнення лютеранства в США. Будучи непохитним лютеранином, він сповідує виправдання самою вірою та захищає цю виразну лютеранську доктрину від різних фальшивих філософій і учень, які диявол завжди намагається втиснути в Христову Церкву (робить це він і сьогодні).

       Вплив діяльності Вальтера  на становлення віросповідного лютеранства в США  і зокрема на ЛЦМС, ВЄЛС, ЄЛС переоцінити важко.  Слід зазначити, що на сьогодні богословський центр справжнього лютеранства, попри амбітні заяви представників Всесвітньої Лютеранської Федерації, перебуває все-таки  не в Німеччині чи десь-інде, а саме в США, і то в церквах «вальтеріанської традиції».  І в цьому також є велика заслуга доктора К. Ф. В. Вальтер . Безцінним скарбом Церкви є його твір «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм», який незабаром вийде українською мовою.  Кожен проповідник, який хоче правильно проповідувати Слово Боже, повинен цю книгу мати на своєму робочому столі та регулярно її перечитувати.  Власне кажучи, таке читання виявиться корисним для будь-якого християнина і це чудовий спосіб відзначити двохсотлітній ювілей Учителя Церкви - К. Ф. В. Вальтера!

     Вячеслав Горпинчук

понеділок, 20 червня 2011 р.

Монети Євангельської валюти

     Якщо Святе Писання є невичерпною золотою копальнею Божественної правди, то Символи віри та Віросповідання Церкви є викарбуваними монетами Євангельської валюти.  Для Книги Злагоди правда не є абстракцією, а конкретикою.  Це - Божественна, Євангельська правда, яка об'явлена у Святому Писанні і вірно сповідувана в Апостольському, Нікейському та Афанасіївському Символах віри, як і в Ауґсубрзькому віросповіданні та дотичних до нього документах (ФЗ ПП, Правило і Норма).  Православні Символи віри та Віросповідання зберігають правду і як поділяють, так і об'єднують.  Через ідентифікацію вирішальних елементів Біблійного вчення такі Символи віри скликають і збирають вірних під стяги  автентичного проголошення.
     З іншого боку, чітким вказуванням на відмінності, Символи віри проводять розрізнення між Біблійним ученням і підробками та невірними розуміннями, відкидаючи конкуруючі, інославні вчення і роззброюючи запеклих їхніх послідовників. Тому Символи віри надають церковним ознакам конкретної, сконцентрованої форми.
     Цей віросповідний рух Церкви Ауґсбурзького віросповідання абсолютно не узгоджується з антивіросповідним поглядом, який надихає реформатські (цвінґліанські та кальвіністські) церкви...

     Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

неділю, 19 червня 2011 р.

Проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці


                                             ДУХ ПРАВДИ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
            «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить»   (Євангеліє від Св. Івана 16:12-15).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, про Духа в нашому краї говорять багато людей.  Є навіть релігійні організації, які хваляться тим, що вони, на відміну від інших християн, таких як лютерани, мають особливий дар Духа.  Коли під час євангелізації в місті Києві до мене підійшла одна жінка і похвалилася тим, що вона належить до якоїсь релігійної спільноти і, отже, має дар Духа та, відповідно, мов.  На моє прохання якось цей дар продемонструвати, вона промовила щось на кшталт булгаковського «абирвалґ»: «Бхпр, ахпр, махапр, бухапр» і при цьому переможно на мене поглянула. Коли ж я її попросив, аби вона відповідно до Писання пояснила, що вона сказала, то зробити цього вона не могла, зазначивши, що в них, коли треба то перекладачі на таку абракадабру знайдуться. 

Те, що вони знайдуться, я, звісно, не сумніваюся, бо диявол і в часи земного служіння Ісуса Христа, Сина Божого, і в часи Реформації, і нині, за вдалим висловом доктора Мартіна Лютера «магістр тисячі вмінь».  До речі, про нащадків сучасних «язикознавців» доктор Лютер теж був промовив, що «вони проковтнули Святого Духа разом із пір’ям і всім іншим» J.

Хто ж діє сьогодні в тих людях, які розкидаються наліво і направо різноманітними пророцтвами, обіцяючи процвітання, закликаючи до створення фінансових пірамід, подібних до «Кінгз Кепітел», обіцяючи масові зцілення і рай на грішній землі? Однозначно, це не Святий Дух, а дух обману, якого дає не Господь, а противник людського роду, диявол.   Мета його відвести людей від Христа Спасителя та від Його слів: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою?» (Мр. 8:34-37).

Остерігайтеся тих, що прагнуть вдягнути на ваші очі рожеві окуляри, аби ви дивилися на диявола, світ, і грішні пожадливості вашого старого я крізь них.  Памятайте, що Бог не дає Своє Слово, аби його не виконати, але Він – справжній господар Свого Слова.  Бог – не примхливий політик і не корупціонер, якого легко підкупити лестощами або великим банківським рахунком.  Ті, хто так думав завжди жорстоко за такі думки розплачувалися.  Один з таких випадків був у самій столиці духовності Старозаповітної Церкви, Єрусалимі.

Перед самим падіння Юдеї Господь був послав Єремію проповідувати Слово Боже, аби народ розкаявся.  Господь знав про глибоко вкорінений матеріалізм, корпуцію і поганство серед юдеїв і тому пророцтво стосувалося також майбутнього падіння Єрусалиму перед вавилонською армією.  Господь доручив Єремії зодягнути ярмо на шию і пророкувати про майбутню неволю та впокорення вавилонянам. Єремія так і робив.  Але кому сподобається таке послання? В Юдеї були свої «духовні люди».  Один з них зняв ярмо з шиї Єремії, зламав його і переконував царя і народ у чудовому майбутньому Юдеї без каяття, без хреста, без вірності Божому Слову. Але ось як їх описує Господь: «Нехай не зводять вас ваші пророки, що серед вас, та ваші чарівники, і не прислухуйтеся до ваших снів, що вам сняться. Бо лжу вони вам пророкують Ім'ям Моїм, Я їх не посилав, говорить Господь» (Єр. 29:8, 9). За днів пророка Єремії правителі і народ пішли за лжею. Єрусалим і Юдея були зруйновані і втрачені на сімдесят довгих років.

Люди, які водяться Святим Духом і люди, які водяться духом обману, будуть проповідувати, інколи в церквах, що розташовані  через дорогу на одній і тій самій вулиці аж до Останнього Дня.  Будуть люди, ведені духом обману, дияволом.  І будуть вірні проповідники Христові.  Сьогодні Господь хоче, аби відвернулися від тих, що водяться духом обману і навернулися до Духа правди.  Про Нього звіщає нам сьогодні з Євангелія від Св. Івана наш Господь і Спаситель Ісус Христос.

Саме Духа правди обіцяє Церкві наш Спаситель. Він каже: «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди». Мить приходу Духа правди настала в День Пятидесятниці. Це свято ми згадували минулої неділі. Господь Святий Дух – Дух правди.  «Що таке правда?» - задав Ісусові риторичне запитання Понтій Пілат.

Втім для нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа правда має дуже чітке вираження.  У Своїй Первосвященицькій молитві Він звертається до нашого Отця Небесного з проханням про Своїх учнів і всю Церкву, тобто про всіх нас: «Освяти Ти їх правдою».  А потім Господь Ісус пояснює, що таке правда.  Він каже: «Твоє Слово – то правда». Правда невіддільна від Писання.  Дух правди, Господь Святий Дух діє завжди із Писанням, зі Словом Божим.  Слово Боже – правда.

Господь Святий Дух може, звісно, діяти поза Писанням, бо Він – Господь Бог.  І Він, коли Йому так треба, діє.  Але в сьогоднішньому тексті Євангелія, наш Спаситель називає Його Духом правди, тобто Духом, діяльність Якого ми повинні насамперед очікувати в Слові Божому.  Його ми повинні шукати насамперед в Слові Божому.  Бо саме так Господь Святий Дух і провадить нас до всієї правди.

Хто хоче знати правду про Бога?  Хто хоче знати правду про світ?  Хто хоче знати правду про спасіння?  Тримайтеся Духа Божого.  Він приведе вас до пізнання цієї правди, але Він буде використовувати призначений Господом засіб – Святе Писання, Біблію, Закон і Євангеліє.  Через них Він діє, навчаючи нас, просвітлюючи нас, освячуючи нас, зміцнюючи нашу віру, потішаючи нас і підбадьорюючи до радісного виконання нашого покликання та щоденного носіння наших хрестів.  Так збувається обітниця нашого Спасителя Ісуса Христа про Духа правди.

Наш Господь Ісус каже в сьогоднішньому Євангелії про Господа Духа правди: «Він прославить Мене». Господь Святий Дух не має прославляти якихось харизматичних лідерів. Справжні християнські проповідники матимуть таке ставлення, яке виявив Іван Христитель, Предтеча нашого Господа.  Коли його учні нарікали на те, що Господь Ісус Христос – настільки популярний, що всі йдуть до Нього, кидаючи Івана, то цей найбільший пророк з-посеред народжених від жінок, промовив: «Він (Господь Христос) має рости, я ж маліти» (Ів. 3:30). 

Господь Святий Дух прославляє Христа через Слово. Усе Писання – свідчення про Христа.  Апостол Петро в своєму 2-ому Соборному посланні (1:20, 21) засвідчує: «Ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить.  Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим». Апостол же Павло вторить Петрові, кажучи в 2-ому Посланні до Тимофія (3:15-17): «І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова».

Від першої книги Біблії і до останньої книги Писання Господь Святий Дух прославляє Христа, вічного і Єдинородного Сина Божого, Який задля нашого спасіння стався людиною як ми, але без гріха. Господь Святий Дух докоряє нам за наші гріхи, але Він також благовістить нам, як Господь Ісус Христос досконало виконав Закон на нашому місці, для нас. 

Господь Святий Дух прославляє Христа Спасителя утішаючи нас, що Ісус узяв всі наші гріхи і пішов на Голгофський хрест.  На ньому наш Господь приніс Себе в жертву і помер за всі наші гріхи. Своєю жертвою святою і досконалою Він здобув прощення усіх гріхів для вас, дорогі брати та сестри. І це прощення підтверджене Його славетним воскресінням. Він воскрес на третій день відповідно до Писання.  Він вознісся і царює на небесах, а Його Дух сьогодні веде нас не до абракадабри, а до повної правди – до Святого Закону і Євангелія про прощення усіх ваших гріхів і провин в Імя Ісуса Розпятого і Воскреслого Господа, нашого славетного Спасителя.

Господь Христос у сьогоднішньому Євангелії каже нам: «Він [Господь Святий Дух] візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить». Раніше ми згадували про тих проповідників, які водяться духом обману. Вони проповідують себе, свої ідеї, свої візії та всяку іншу диявольщину, шукаючи слави в людей і світу. Але не так із тими, кого веде Дух правди.  Ми повторюємо разом із апостолом Павлом: «Я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'ятого...» (1 Кор. 2:2).

Бо Святий Дух діє за дорученням Христа.  Він сповіщає те, що бере від Христа – Його Закон і Його Євангеліє. І Він також передає нам те, що має Отець і те, що має Христос: прощення  нас, грішних.  Він дає нам Божу благодать – незаслужену нами Божу любов.  Він дає нам виправдання, яке може дати лише Христос, бо Він заслужив Його на Голгофі.  Господь Святий Дух нам вічне життя, бо це ж наш Спаситель Ісус Христос є Дорога, і Правда, і Життя.

Господь Святий Дух запрошує нас до Святої Вечері, Словом Христовим накриваючи для нас Господній Стіл, з якого ми, у хлібі та вині, причащаємося правдивими тілом і кровю розпятого і воскреслого Спасителя. Господь Святий Дух не кидає людей у приступах на землю, не змушує їх кувікати та рикати, не викрикує якихось чудернацьких фраз на кшталт ««абирвалґ».  Його послання чітке: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31).  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).