Великодня проповідь

                           

РОЗП’ЯТИЙ ХРИСТОС ВОСКРЕС!

  (Нарис молитового роздуму пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, – і жахнулись вони... А він промовляє до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,  – нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, – там Його ви побачите, як Він вам говорив». А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, – бо боялись... (Євангеліє від Св. Марка 16:1-8).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, світанок першого Великодня був для Христових учнів і для жінок, які вірували в Христа, дуже важким. А яким іще може бути початок дня, коли слід іти до гробу? І то непросто до гробу, а до гробу Сина Божого, Сина Давидового, Сина Людського? Вони втратили не просто визначного ізраїльтянина, не просто видатного учителя і проповідника. Вони втратили, як про Нього говоритимуть двоє учнів дорогою до Еммаусу Того «що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:13).

Господа Христа неправдиво обвинуватили, звели на Нього наклеп, учинити над Ним неправедний суд і передали в руки римської влади з вимогою Христа стратити. І це зробили провідники Ізраїлю, духовні отці їхнього народу! Ці духовні отці – дуже лукаві і жорстокі. Якщо так зробили з Христом, то вони можуть так само розправитись із Христовими учнями, і з усіма послідовниками Ісуса, серед яких були і наші жінки: Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія.

            Це були відважні жінки. Учні сиділи за замкнутими дверима, бо боялися, що розгніваний юдейський провід незабаром прийде і по них або пошле кого-небудь, щоб заподіяти учням якесь зло. Так ми, буває, ховаємось вдома або на роботі і ні слова не кажемо про Христа, не визнаючи щонеділі нашу віру на зборі святих, не визнаючи нашу віру на роботі і на відпочинку, серед колег або в якомусь кафе чи ресторані, коли зі страху перед світом, боїмось проказати навіть молитву про благословення їжі. А нас же за це ніхто не гонить і не переслідує!

А наші жінки не ховаються. Вони накупили пахощів і вирушили до гробу, аби за юдейським звичаєм намастити тіло розп’ятого Господа Христа.

            Це були жінки, які мали любов до Господа. Ця любов була дана їм Богом і вона стала відповіддю на Божу любов. Саме ця любов до Бога давала їм мужності вирушити в дорогу і робити те, що потрібно робити.  Як написано: «Любов… усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:7, 8).

Якби вони не мали любові і духовного серця, то страх паралізував би і їхню волю, і їхню силу. Вони перебували б у глибокому відчаї і не переступали б порогу навіть власного дому. А тут вони на світанку неділі же простують із пахощами до гробу Господнього. І їх не бентежать питання про те, що буде з ними, коли юдейська верхівка довідається про їхні відвідини гробу Господнього: чи подивиться на це крізь пальці, а чи задумає їх провчити так, щоб і іншим було зась.

Ні в них лише одна думка і одна розмова: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» Ось – їхній клопіт. Адже камінь був великий, а гріб запечатаний. Можливо, вдасться умовити варту, поставлену біля гробу? А, можливо, будуть там якісь прохожі чоловіки, що відважаться їм допомогти?

Але, коли вони приходять до гробу, то римської варти там не бачать. І так само вони не бачать на вході того величезного каменя, яким був закритий вхід до гробу Господнього. Він був відвалений. Для них хтось виконав непосильне для них діло. Перша несподіванка.

Друга несподіванка – ще більша. «І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, – і жахнулись вони...»  Ангели завжди з’являються в ключові миті людської історії. Херувим став із полум’яним мечем на варті раю, коли наших прабатьків Бог прогнав після їхнього гріхопадіння. Про кінець світу Господь каже, що всі люди на зеемлі: «побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його» (Мт. 24:30, 31).

Ангел сповістив про народження Спасителя. І ось жінки бачать ангела у гробі Господньому і, природно, лякаються. Ангели завжди заспокоюють віруючих, аби ми не лякались. Так само ангел заспокоює і наших жінок: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,  – нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були».

«Ви шукаєте Розп’ятого?  Ви шукаєте закривавленого мертвого Христа?», – наче каже ангел. «Він воскрес! Смерть не могла Його втримати! Він віддав Себе на тортури і страшні смертельні муки винятково ради вас і ради всіх людей. Він страждав зав ваш гріхи і за вші провини Він мучений був. І це правда, що Він помер. 

І Він завжди буде Розп’ятий. На Його руках, на Його ногах, на Його боці завжди будуть сліди від ран, як нагадуванням вам про те, якою дорогою ціною ви були викуплені від ваших гріхів, від влади диявола і смерті. І як нагадування про Христову невимовну любов до кожного з вас. Бо саме з цієї любові Він стався людиною і страждав, і був похований.

І воскрес! Він воскрес! А ось доказ. Його тут немає. А залишилось лише місце Його поховання. Живому немає чого робити поміж мертвими. Все, що Він казав про Свої страждання і смерть – виконалось. І виконалось те, що Христос пророкував про Своє воскресіння. Він воскрес! 

А тепер не гайте часу і поспішайте, і скажіть учням Його і Петрові: «Він іде в Галілею попереду вас, – там Його ви побачите, як Він вам говорив». Ангел дає доручення жінкам передати небесне послання, новину про воскресіння Христове усім учням і, зокрема, Петрові, який позавчора, зі страху, був тричі публічно відрікся від свого Господа, а потім у сльозах розкаявся. Ідіть скажіть усім учням, і зокрема Петрові, – каже ангел, передаючи учням і Петрові утішливе великоднє Євангеліє.

Ви побачите Христа там, де Він говорив – каже ангел нашим жінкам. Марно шукати Христа в порожньому гробі. Марно шукати Христа, задивляючись на небо. Марно шукати Христа, вирушаючи на різноманітні паломництва. Христос може знайти нас і дорогою до Дамаску, як Він був знайшов переслідника Савла. Христос може нас знайти і на острові Патмос, як Він знайшов Свого улюбленого учня, старенького вже Апостола Івана.

І обов’язково Христос перебуває там, де двоє або троє збираютья в Ім’я Його. Христос обіцяє перебувати в нас і серед нас, коли ми будемо споживати Його тіло і пити Його кров. Христос каже, що ми залишаємось Його учнями і маємо свободу, яку Він для нас здобув на хресті і у воскресінні, коли перебуваємо у Його Слові.  Христос воскрес і Христос – посеред нас, любі брати і сестри. А де Він – там і прощення гріхів, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя. Бо Розп’ятий Христос воскрес!

Наші жінки, вийшовши із гробу, побігли в місто. Але вони не забігли в місто і не вигукували на вулицях і майданах: «Христос воскрес!» Вони побігли до учнів і ми знаємо, що вони виконають доручення ангела.  Бо незабаром до порожнього  гробу Христового прибіжать Петро та Іван. І незабаром воскреслий Христос зустрінеться із заплаканою Марією Магдалиною, і з іншими учнями.

Яке чудове послання передає ангел жінкам і нам, любі брати і сестри. Згадаймо лишень, з яким настроєм ішли ці троє жінок на світанку неділі до гробу Господнього! Які вони були засмучені, стривожені, а потім ще й нажахані. Але тепер усе змінилось.

Тепер вони і ми можемо зневажати і гріх, і диявола і навіть саму смерть, і разом із Апостолом Павлом вигукувати: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57).

Так, ми далі залишаємось дітьми Адама. І звісно, якщо Господь Христос не повернеться за наших днів у славі, ми помремо, бо наше тіло залишається заражене гріхом і воно – тлінне. Але Христове воскресіння робить велику різницю. Бо через те, що Христос забрав усі гріхи на Себе, пролив за них Свою кров і помер за них, і воскрес, то це означає, що вони мені більше шкоди завдати не можуть.

Адже я вірую у Христа. А Христос воскрес! Він – надто могутній для них. Вони нічого Йому вдіяти не можуть. А Він їх знищує, ламає і руйнує, і кидає до аду, а Сам возноситься на небеса! І тому ми не боїмося більше цих жахливих тиранів, бо чим вони нам можуть погрожувати? Гріхами? – Так їх Христос забрав на Себе!  Смертю і гробом? Так «Христос воскрес із мертвих, смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!»

Ми знаємо, що нас чекає – і то не лише фізична смерть, але й воскресіння до вічного життя.  Наша плоть і наші відчуття в цьому світі, звісно противляться сьогоднішньому Євангелію і вірі. Бо далі живемо в грішному тілі. Диявол далі бродить коло нас – на ланцюгові, але бродить і нашіптує свої лукаві брехні. Смерть косить людей і одного дня добереться до нашої грішної плоті, до нашого старого Адама.

І через це відчуття і розум противляться Великодньому Євангелію і вірі. І якщо ми будемо покладатися на відчуття, то ми неминуче загинемо навіки віків. Тож ідімо за вірою, яку в нашому серці створив Господь Святий Дух і покріпляймося у цій спасенній вірі якомога частіше Словом і правдивими тілом і кров’ю Розп’ятого і Воскреслого Христа, аби горнутися до Христа, щоб Останнього Дня, у час славетного повернення Христа, ми уподобились до Христа і тілом і душею, і повіки жили в Його Царстві. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

Пора Великодньої радості

Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує завершення Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Світлини: Великодня неділя у парафії Воскресіння.

Христос воскрес!

Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток – серед покійних (1 Коринтян 15:20).

 ХРИСТОС ВОСКРЕС!  
 ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

               Любі брати і сестри!

Зичу Вам радісного та благословенного святкування Великодня! Ми радіємо, що наш розп'ятий і воскреслий Господь Ісус Христос – первісток серед покійних. Який чудовий буде той День, коли воскреслий Христос повернеться у славі, аби воскресити усіх покійних і забрати віруючих в Нього до вічного життя у Його Царстві!  Хай воскреслий Господь благословляє вас і нині, і завжди! Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

 У Христі Ісусі, нашому розп’ятому і воскреслому Господі,

+ В’ячеслав Горпинчук,

Єпископ Української Лютеранської Церкви

Велика Субота

    

Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:

Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Велика П'ятниця

    

Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю.  Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.  А сьогодні в нас - Вечірня. Початок о 19:00.

Молитва на Велику П'ятницю:

Всемогутній Боже, благодатно поглянь на цю Твою сім’ю, за яку наш Господь Ісус побажав бути зрадженим, виданим у руки грішників і постраждати аж до смерті на хресті; Він живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

Христів заповіт однозначний

    

     Якщо укладається заповіт у якому заповідач сказав: "Моя воля на те, щоб М.Н. отримав таку-то частину моєї землі і стільки-то тисяч моїх доларів" і якщо М.Н. прийде успадковувати землю та кошти і йому скажуть, що та "частина землі" і була ознакою або ж символом Небесного Ханаану, який є домівкою для душ, як земна частина землі може бути помешканням для тіла і, що тисячі доларів були просто знаком нетлінних скарбів іншого світу, і що заповідач мав на увазі лише те, що його бажання і воля полягали в тому, щоб М.Н. мав це добро лише у іншому світі, то чи буде це здоровим тлумаченням?  
     Коли Христос дає нам Себе, то Він дає нам усе. Його (істинні) тіло та Його кров - органи Його Божества. Подаючи їх нам, Він дає нам УСЕ, а якби Він нам давав прості їхні ознаки, то давав би Він нам дуже мало. 

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

Дві частини Таїнства

    

Перша (частина Таїнства) - зовнішній чи видимий елемент або знак у певній зовнішній церемонії чи обряді, заповіданий і запроваджений Христом у Новому Заповіті особливим словом і виразним наказом та переданий усій Церкві для того, щоб використовувати його до кінця світу.
     Друга (частина Таїнства) - слово обітниці благодаті, поєднане у цій дії з елементом - а саме про те, що Таїнство запроваджувалось Христом саме із тією метою та для того, щоб ними наче зовнішніми засобами та видимими свідченнями, Він хоче викласти, застосувати, ствердити та запечатати окремо кожному, хто у істинній вірі їх використовує, обітницю благодаті, яка в інший час проголошується і дається у Євангелії усім без винятку людям.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

Проповідь на Вербну неділю

                                 

       ОСЬ ДО ТЕБЕ ЙДЕ ЦАР ТВІЙ!
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,  до них, кажучи: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, – і він зараз пошле їх». А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, – на осля, під'яремної сина». А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, – і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Євангеліє від Св. Матвія 21:1-9).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, цієї неділі у нашій країні відбуваються вибори Президента. Український народ або переобере на наступний термін діючого Президента або вибере собі нового Президента країни. Чиїхось кандидатів у виборчому бюлетені вже немає і вони змушені будуть наступні п’ять років віддавати «кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь» (Рим. 13:7) з тих, кого виберуть інші люди, але цих людей буде більшість. Так діє цей світ і зокрема так діє демократія, сутність якої полягає у вільних виборах влади.  

Неділя, в яку переносить нас сьогодні Євангеліє, теж була дуже особливою для мешканців Єрусалиму і для багатьох інших юдеїв, які перебували в Єрусалимі. Єрусалим чекав на Христа. Він на Нього чекав відколи став столицею Ізраїлю. Єрусалим чекав на Христа і тоді, коли Давид співав у своєму Псалмі: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» (109:10).

І коли «Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця» (Мт. 3:5) виходили до Івана христитися у Йордані, то вони чекали на Христа. Вони чекали на Христа більше ніж ми чекаємо якогось Президента, який раптом зробить життя в Україні заможним і щасливим. Адже всі президенти – це лише люди, а Христос-Месія мав бути від Бога. Він мав бути істинним Царем Ізраїлю. І Він мав царювати над усіма ворогами Ізраїлю – Він мав царювати над усім світом.

Тож коли приходить Христос і проповідує, і робить великі чуда, то про Нього говорять усі, і за Ним ходять тисячі людей. А в суботу Він робить одне з найвеличніших чуд, якого ще в Ізраїлі не було – Ісус воскрешає Лазаря, який помер, був похований і тіло якого вже почало розкладатись. Лазар на поклик Христа виходить із гробу, живий, здоровий і щасливий. Це було чудо, яке бачили багато людей. Єрусалим говорить про Христа.

І ось у неділю наш Господь піднімається до Єрусалиму. Із Вітфаґії Він відправляє двох Своїх учнів, аби вони привели для Нього ослицю і осля. З Євангелій ми бачимо, що Господь використовує зазвичай лише один транспортний засіб – човен. Зазвичай наш Господь ходить пішки. Але сьогодні – особливий день. Він має увійти в Єрусалим так, як про це провіщав пророк Захарій: ««Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, – на осля, під'яремної сина».

Через це й Господь обирає не коня, тварину, яку часто використовують воїни і завойовники, а осла. Осел – тварина не призначена для того, щоб на ній нападати на інших людей і для завоювання народів та країн. Це – робоча, тяглова тварина. 

Христос має в’їхати на ослі, як Цар інший, ніж усі земні царі. «Він – покірливий», – каже пророк. Він не прийшов панувати. Він прийшов служити. Він не римський цезар, який вимагає податків, мит, і всяких інших різноманітних служінь від підкорених ним народів. Христос – не Ірод, який вірою і правдою служить римському кесареві, не забуваючи і про власну вигоду. 

Христос-Цар – покірливий. Перед Своїм радісним і славетним входом до Єрусалиму Він сказав Своїм учням: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:28). Він іде, щоб послужити і душу Свою покласти за мешканців Єрусалиму, за Свій народ, за вас і за мене, і за всіх людей на світі. 

Він іде, бо «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).  Це вершники Апокаліпсису мчать на конях, аби вершити суд і завойовувати. А істинний Цар Ізраїлю, Син Божий і Син Людський їхатиме до Єрусалиму на ослиці та осляті. Бо Він – покірливий. Бо Він іде служити вам і мені.

І Він Сам шукає вас. Не ви знаходите Христа-Царя, а Цар-Христос знаходить вас. Шукати вас Він посилає Своїх слуг-проповідників. І віра ваша вона від Христа-Царя і ревність ваша у вірі – теж від Христа-Царя. І бажання розповідати про Нього і ділитися Його Словом із вашими друзями – теж від Нього, бо Він хоче, щоб і вони спаслися.

Не випадково Писання тут, любі брати і сестри, зазначає нам, що «учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус».  Світ чує Ісусове Слово, але робить навпаки. А учні чують Ісусове Слово і роблять так, як каже Він. Наша мова має два чудові слова, які мають спільний корінь: слухати і слухатися. Бог хоче, щоб ми були Його учнями і діяли як вони: слухали і слухалися. 

Це означає, що ми не повинні вигадувати якісь власні діла чи правила. Такі винаходи сподобалися б дияволові та світові, але не Господу. Він дає нам Своє Слово, аби ми його читали, слухали і слухалися. Саме так роблять Апостоли.

Учні Христові роблять так як каже їм Господь і кладуть на ослицю та на осля одежу. Господь сідає на них. Звичайно ж Ісус їде на одному віслюкові, а інший біжить поряд, як ми це бачимо в українських селах, коли, наприклад, запряжена кобила у віз, то лоша зазвичай біжить біля своєї матері. Господь їде на віслюкові, не на коневі, як Цар покірливий, Цар, що прийшов служити Своєму народові, і навіть цілому світові.

            Те, що відбувалося тієї неділі в Єрусалимі, було виявом величезної радості і величезної надії. Не вітав так Єрусалим ні римських можновладців, ані правителів Юдеї, що панували над містом і народом. Таке привітання могло бути лише один раз на все життя столиці Юдеї. 

            Бо привітання включало не лише стеління одежі на ознаку радості і готовності служити Цареві – таке в євреїв бувало. Зворушений народ кидав одежу під ноги ослиці та учнів, аби вони йшли не запиленими вулицями, а йшли як можновладці, наче по килиму.

 Було ще одне особливе привітання – зрізання і стеління на дорогу гілок. Це ми називаємо нашу неділю Вербною, бо в нас пальми не ростуть, а мешканці Єрусалиму і віруючі паломники вітали Христа-Царя, зрізаючи пальмове віття і вистеляли ним дорогу. Так і ми сьогодні прикрашаємо наші церкви та домівки, вітаючи Ісуса і згадуючи ту славну першу Вербну неділю.

Проте було ще щось надзвичайне і особливе. І це були слова, які буквально оточували Спасителя з усіх боків: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» 

Народ вітає свого Царя, Сина Давидового. Вони вигукують ці слова, наче заявляючи: «Спасіння нині належить Синові Давидовому! Який чудовий час, що виконалась обітниця Божа і ми дочекалися давноочікуваного Царя з роду і з дому Давидового – все точно так як обіцяв був Бог і Давидові, і всім нам через Його вірних пророків!»

Народ вітає Христа, як Месію і як Спасителя. «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я» означає фактично таке: «Ісус – обіцяний Богом Месія. У Ньому сховані усі скарби для нашого народу, які теж був обіцяв Бог. І тепер наш Месія, наш Христос, наш Спаситель усі Богом обіцяні благословення виллє щедрою міркою на Єрусалим і на весь Ізраїль!»

Народ виспівує: «Осанна на висоті!» Своїм співом вони сповідують, що це спасіння – на висоті, це спасіння – від Бога.  Ні євреї, ні українці, ані будь-які інші народи нічого самі не можуть зробити для спасіння. Всі наші зусилля марні і якщо ми самі будемо намагатися здобути прощення гріхів, спасіння і вічне життя, то все це буде марно і погано закінчиться – у вічній смерті та в аду. Але хто вітає Христа, хто уповає на Нього і сповідує, що Він – від Бога і спасіння є в Ньому, і Христос – єдине спасіння, яке дане нам з небес, той має і прощення гріхів, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя у Царстві Божому. 

Бо спасіння – у Сині Давидовому і Сині Божому, Який входить до Єрусалиму, аби визволити його і весь світ від гріха, від влади диявола і смерті – через велике упокорення, яке не завершується вході на віслюку, а триває на хресті Голгофи, на якому Цар Небесний покірливий проливає Свою кров за гріхи цілого світу і помирає за кожного з нас, аби на третій день вийти переможцем над смертю з гробу і дати всім, хто вірує в Нього вічне життя. 

Ми не знаємо скільки в Царстві Божому буде з тих, що вітали Господа в ту найпершу Вербну неділю. Напевно, багато. Адже дорогою до Еммаусу, коли воскреслий Господь ітиме з двома засмученими учнями, то вони будуть говорити про сподівання цілого народу на Господа і про те «Як первосвященики й наша (юдейська) старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли...» (Лк. 24:20).  А народ сподівався, що Господь Ісус – Визволитель Ізраїлю.  Таких було дуже багато.

До них ішов Господь Ісус тієї неділі і вони Його щиро вітали. До нас приходить Господь Христос сьогодні. Ми не бачимо тут віслючка – тварину, що пов’язують зі смиренням і покорою, але Христос приходить до нас у смиренних словах Євангелія і євангельської проповіді, у простих хлібі та вині Святої Вечері, під виглядом яких ми споживаємо істинне Христове тіло та п’ємо Його істинну кров. І через Своє Слово, і через Свої істинні тіло та кров Господь виливає нас Свої невимовні і рясні благословення: прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя у Його Царстві.

І ми сповідуємо так само, що наше спасіння – лише у Христі, і лише заради Нього, і лише в Ньому. Ми радіємо, коли Він приходить таким чином до нас щонеділі, і щоразу, коли ми збираємось. Ми не можемо постелити перед Ним наш одяг, але ми даємо свої кошти, аби підтримати голос Євангелія у нашому рідному місті і в нашому рідному краї. Ми піклуємось про нашу церкву так, як це робили ті брати і сестри, які змогли прийти на християнську толоку.  Ми стелимо наш одяг і віття та величаємо Царя-Христа, коли в усі інші дні тижня ми служимо нашим братам і сестрами тими ділами, які Бог заповів нам у Своїх Десяти Заповідях. Адже ми Його учні і ми з радістю робимо те, що Він нам доручив. 

 А ще ми з терпеливістю чекаємо на інший Його прихід – прихід у славі, уже не на віслючкові, а на хмарах і в супроводі усього війська небесного, бо коли Господь тоді прийде, то забере всіх нас, любі віруючі у Своє святе і вічне Царство, де ми будемо жити у радості повіки віків, радіючи нашим Царем Христом. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

        Cьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і реформатора та дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

Гріхи проти Святого Духа (6)

(Одним із гріхів проти Святого Духа є) кінцева нерозкаяність, коли людина, вперто перебуваючи у гріхах, умирає без навернення та покаяння. 
   Коротко кажучи - оскільки Святий Дух чинить покаяння, віру та відновлення через служіння Слова, то коли хтось зневажає Слово Боже, зловживає ним, богохульствує проти Божого Слова та переслідує його, а чи зухвало перешкоджає ділу Святого Духа чи знищує діло Святого Духа, Який хоче збудити в нас покаяння, віру та новий послух - той грішить проти служіння та діла Святого Духа.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

Вишкіл для Старозаповітного і Новозаповітного Ізраїлю

    

Історія і навіть географія "краю, що тече молоком і медом" показує нам наскільки ідеально Обіцяний Край підходив для того, щоб бути місцем, де Господь буде робити вишкіл Свого заповітного народу. На цій крихітній смужці землі (з непростим кліматом і в оточенні ворогів - В. Г.) на стародавньому Близькому Сході Божий народ навчався уповати на Господа. Вони уповали на Нього щодо їхнього насущного хліба і щодо їхнього тривалого існування як нації, з якої мав прийти Христос. Саме через обітницю Спасителя Ізраїль мав бути збережений упродовж століть Старого Заповіту.

     Чи цього вишколу потребували лише ізраїльтяни? Чи не потребуємо його й ми? Те, що Бог  сказав був про виживання (тодішнім) нащадкам Авраама, коли вони зіштовхувались із повсякденними проблемами виживання, по-суті не відрізняється від того, про що Ісус навчає нас у Нагірній Проповіді: "Шукайте ж найперше Царства Божого й праведності Його, а все це (Що ми будемо їсти? Що ми будемо пити? У що ми зодягнемось?) вам додасться" (Матвія 6:33). Ми розуміємо, що це означає: "Дітки Мої, ставте Мене на перше місце і Я обіцяю вам, що вам не потрібно буде журитись ні про їжу, ні про одяг, ні про виживання".

Джон Джеске, Поєднуючи Сінай із Голгофою

Плоди канону про целібат

   

Цим каноном (про целібат) диявол хотів усе так влаштувати, аби його целібати не мали своїх дружин, а натомість мали дружин, доньок і служниць усіх інших, а на додаток ще й содомію, чого у стані одруження вони б не робили...
    Я сподіваюсь, що ви більше не будете такими безсоромними, кровожерними, безглуздими каноніками та юристами, як були донині. Бо ваші канони постановляють, що одруженого священика слід звільняти, тобто усувати зі служіння, а ви через своїх віслюків і стовпів неотесаних розширили їх таким чином: одружених священиків треба вішати, топити, різати, убивати і відправляти у вигнання. Настільки кровожерні та душогубні ви, закривавлені хорти, що ви не соромитесь лютувати у всякій розпусті навіть всупереч вашим власним законам.

Мартін Лютер, з Відозви до всього кліру

Гріхи проти Святого Духа (5)

(Одним із гріхів проти Святого Духа є) заздрість через братню благодать, коли людина, через неприязнь і сильну ненависть, заздрить своєму братові та ближньому, що він має благодать Божу, дари Святого Духа та спасіння у Христі.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

"Щадіння" як вид жорстокості

    

… Навіть християни потребують вірного служіння духовної, діагностичної функції Закону, аби вони не носили рожевих окулярів і не нехтували засобами спасіння. Якщо людям набридає Євангеліє і вони хочуть перетворити служби Божі  в церкві на розважальні заходи і цирк, то вони забулися про смертельну хворобу свого гріха. Тож ліки - це не м'якеньке ниття про "любов", а цілеспрямоване застосування Закону, наче буравчика стоматолога, коли той дістає нерв, який від гниття вже розкладається. Якщо такого пацієнта "щадити", то це й буде невимовна жорстокість.

Курт Маркворт, «Спасенна істина: доктрина для мирян»

Проповідь на Покаянну Середу

                  

БОГ ОБЕРНЕТЬСЯ І ПОЖАЛУЄ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І було Господнє слово до Йони вдруге таке:  «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!» І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом. А Ніневія була місто велике-превелике, на три дні ходи. І зачав Йона ходити по місті, – на один день ходи, і проповідував і казав: «Ще сорок день, – і Ніневія буде зруйнована!» І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: «Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п'ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, – і ми не погинемо!» І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив (Йони 3:1-10).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!    (Гал. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, пророк Йона був могутнім проповідником.  Він з радістю служив Богові Авраама, Ісака і Якова. Йона вірив, що коли його рідний народ, ізраїльтяни, буде вірний Богові, то Господь народ благословлятиме. І Бог чинив через Йону великі діла. Саме Йона був передвістив перемоги царя Ізраїлю, Єровоама ІІ, ще коли той не був царем і слово пророка збулося. Він був речником Божим. Він був проповідником Христовим. Він був славний Божий пророк.

Але Йона був не просто пророк. Він був ще й патріот Ізраїлю. Він бажав був своїй країні добра, яке міг дати Ізраїлеві тільки Бог. Йона в це вірував і це проповідував. Йона також бажав погибелі ворогам своєї рідної країни. Одним із наймогутніших тогочасних ворогів Ізраїлю була Ассирія.

Вона то піднімалася у своїй могутності, то опускалася. Коли вона ставала могутньою, то нападала на сусідні народи. Ізраїль не був винятком із правил. А коли Ассирія не мала достатньо сил і була слабкою, то Ізраїль тоді мав період спокою та миру. Думаю, що Йона молився подібним чином, як молимось і ми, коли просимо в Господа, аби Він повернув ті українські землі, які окупувала Росія і, аби Господь дав Україні спокою і миру. Подібним чином Йона міг молитися про остаточну перемогу над Ассирією і про мир і спокій у Ізраїлі.

Тож коли одного дня Господь промовив до Йони: «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє», то Йона не міг повірити власним вухам. «Як Бог міг таке промовляти? Невже Він не бачить яка нечестива Ассирія і як вона прагне знищити Ізраїль?» – міг думати наш пророк. «Невже я повинен піти у лігво ворогів мого народу і проповідувати їм, щоб вони покаялися? Невже я повинен їм проповідувати Слово Боже? А що потім? Вони покаються, а Бог їх помилує. Отже, вони стануть сильнішими і підуть великою війною на Ізраїль!» – міг думати Йона.

Ні, він не міг допомагати ворогам своєї вітчизни. Це – понад його сили. Він – пророк. І він буде проповідувати серед Ізраїлю і для ізраїльтян. Або краще він відправиться з місією на край світу!  І саме так наш пророк зробив. «І встав Йона, щоб утекти до Таршішу з-перед Господнього лиця. І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відплисти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця», – написано в  першому розділі книги цього пророка.  Йона вирішив утікати на край світу буквально. Таршіш, як вважають дослідники – це Іспанія.

Але від Бога не втечеш. Під час подорожі кораблем на морі стався неймовірний шторм. Моряки були настільки налякані, що кликали до своїх богів, а потім кинули жеребок, який випав на Йону. Йона, пояснивши, ким він є, він попросив їх викинути його в море, що вони врешті-решт і зробили.

Йону проковтнула риба і три дні, і три ночі він пробував у череві риби. І там він каявся і молився. Зверніть увагу, любі брати і сестри, на перші речення молитви цього пророка: «Я кликав з нещастя свого до Господа, і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я, і почув Ти мій голос!» (2:3). Він молиться з такою упевненістю, наче Господь вже почув його молитву і дав відповідь. Через три дні рибина доставить Йону до узбережжя і за наказом Господа викине Йону на суходіл. Там він отримає вдруге наказ від Господа іти до Ніневії і проповідувати там Боже Слово і вирушить у дорогу до того великого міста, що було розташоване за 600 кілометрів від того місця, куди доставила Йону риба.

Ніневія – велике місто. Писання зазначає, що воно було на три дні ходи, тож Йона розбиває його на три частини і кожного дня проповідує в одній із частин міста, аби за три дні покрити все місто, щоб ніхто не залишився без проповіді Божого Закону.

І Закон він проповідує: «Ще сорок день, – і Ніневія буде зруйнована!» Можливо, Йона сам бажав би цього Ніневії, величезному місту ворогів його народу. Але він проповідує покаяння. Він не зловтішається. Він кличе ніневітян до покаяння. Не покаєтесь, не покинете ваших грішних і злих доріг, не навернетесь до істинного Бога – ваше місто буде зруйноване!

А що означають ці слова для мешканців міста? Вони загинуть, а ті, що не загинуть, втратять власні домівки і рідних. Вони зазнають великих страждань. Проповідь Йона була могутня. Він не прикрашав реальності, як це часом полюбляють робити проповідники, що догоджають людям, а потім через це приводять їх до руїни.

Йона служить Богові і догоджає Йому. Нещодавно він був ослухався Бога і мало сам не загинув та мало не погубив повний корабель людей. Він розкаявся і тепер кличе розкаятися Ніневію. І Слово Боже діє.

«І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі». Цар Ніневії оголошує піст і висловлює надію на Господнє милосердя: «Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, – і ми не погинемо!»

Він не знає добре Бога.  Його серце стривожене. Серце царя наповнене і страхом, і сумнівами в тому, що буде помилування. Але Боже Слово дає йому таки  надію і пробуджує віру в Божу милість.  Божа благодать нагадує цареві і народові про те, що Бог жалує тих, що каються і прагнуть змінити свої злі дороги на добрі і уповає на Його милосердя.

Три дні ходив наш пророк містом і кликав ніневтян розкатися і покласти їхню надію на Бога. Звісно ж, Йона, вірував у грядущого Христа. Вірою в Нього Йона був спасенний і тепер він проповідував, аби Ніневія розкаялась і поклала надію теж на істинного Бога.

Звісно ж вони одягалися у верету, сиділи на попелі, не їли й не пили, так само не давали поживи своїй худобі так, що плакали і кликали не лише люди, але й ревіла навіть худоба. Але найголовніше – вони розкаялись у серцях, бо всі ці діла були плодами їхнього покаяння. «І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив».

Йона потім буде кусати лікті, що Ніневія покаялась, але Господь знову приведе Йону до покаяння, промовивши до Йони, який виявив милість до рицинового куща: «Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч згинув. А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?» (Йон. 4:10, 11).  Дослідники стверджують, що за життя Йони Ассирія на Ізраїль не нападла. Йона напав на Ассирію Словом Божим і Ассирія відступила.

            Бог хоче, щоб усі люди спаслися. Через це Він посилає проповідників від часу гріхопадіння, які проповідують Божий гнів на гріх і Боже милосердя у Христі. Адже послані і покликані проповідники вказують на Того, Хто був посланий Богом для всіх людей і заради всіх людей. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Розкаяні прощені заради Христа. Бо це Христос забрав на Себе усі гріхи ніневітян. Увесь Божий гнів за їхнє колишнє ідоловірство і за насильство, що було в їхніх руках, запалав на Христа, розп’ятого на Голгофі. Так само, як на Христос забрав на Себе і всі наші гріхи, любі брати і сестри.

Господь сьогодні кличе нас каятися. Хтось може сказати: «Я не в Ніневії живу, а у Києві, який прийняв християнство 1030 років тому?»  «То й що?», – дає таким відповідь Св. Апостол Іван: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої. А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас!» (1 Ів. 1:8-10).   

            Коли ми кажемо, що не маємо гріха, то ми встаємо в ряд із невіруючими і нерозкаяними юдеями, до яких Божий Син промовляв: «Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона!» (Мт. 12:41). І навпаки, коли ми, як ніневітяни каємось, то Бог обертається і жалує нас.

            Він наче промовляє: «Ти згрішив. Але Я тебе настільки полюбив, що віддав за тебе Мого Єдинородного Сина. Він забрав усі до одного твої гріхи, усі твої злі вчинки на Себе і обмив їх Своєю кров’ю. Він помер на твоєму місці і замість тебе.

Як Йона пробув три дні і три ночі  в череві риби, так тіло Мого Сина, все в ранах за твої гріхи, перебувало в череві землі. Але Я воскресив Його. Христос воскрес, аби Я сьогодні проголосив тобі прощення і виправдання, і свободу радісно жити, і воскресіння і життя вічне в Моєму Царстві!»

            Щиро кайтеся, любі брати і сестри.  І віруйте, що ваші всі прощені. Бог завжди в Ім'я Христа обернеться і пожалує вас. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:18).