Ознаки вовків у овечих шкурах

Пильнуйте, остерігайтеся тих вовків, які ходять у таких овечих шкурах (Матвія 7:15). Вони - ті дерева, що не родять фіг, а лише колючки (Матвія 7:18). Про них каже Христос: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх!" (Матвія 7:20). А які їхні плоди? Не добрі слова і вчинки, а удари ножем, укуси жалом, дряпання пазурами, побої і рани. А як вони те роблять? Зауважте, що це буває тоді, коли ці люди стають переконані у власній побожності, коли високо про себе думають, коли виявляють, що вони моляться більше, постяться більше, і роблять більше всяких інших добрих діл, і що Бог наділив їх більшим розумінням і благодаттю, аніж інших людей. Вони не наважаються порівнювати себе із тими людьми, які за них вищі та кращі, але порівнюють себе вони з тими, хто менший від них і гірший. Незабаром вони забувають про те, що все, що вони мають є даром від Бога. І це приводить їх до того, що вони судять, осуджують інших, розпускають про них чутки, огризаються до них і зневажають інших людей. Ось так вони ходять, надувши щоки, у власній зухвалості, стаючи запеклими і позбувшись усякого страху перед Богом. Власне кажучи, вони лише те й роблять, що наповнюють і запоганюють свої серця і роти гріхами інших людей.

Мартін Лютер  

Формула Злагоди та історично-критичний метод несумісні

 Якщо традиційне розуміння Формулою Злагоди християнства залежить від її ототожнення Писання зі Словом Божим і, якщо історичний критицизм, своєю чергою, несумісний із таким ототожненням, то звідси обов'язково випливає, що історично-критичний метод просто не може мирно співіснувати з християнською ортодоксією у сенсі Формули Злагоди.

Курт Маркварт

Чому Церква називається Соборною?

 І. Бо вона не обмежується якимось певним місцем, а розпорошена тут і там, по всьому світі.

ІІ. Бог у всі часи, аж до кінця світу, збирає для Себе Церкву з усього людства на землі.

ІІІ. Бо вона не прив'язана до певних народів, а лише до одного Голови, Христа, як до Свого Голови (1 Коринтян 11:3) так, що хоча час, місце та люди роз'єднують її членів, проте вони є і становлять одне тіло під одним Головою, Христом; через це вона також називається спільнотою святих.

IV. Але для правдивої єдності Церкви не потрібно, щоб завжди і повсюди була однаковість зовнішніх обрядів, запроваджених людьми, а потрібно лише те, щоб була одна основа (1 Коринтян 3:11), одна віра, одне Хрищення (Ефесян 4:5). Нікейський віри підсумовує це так: "Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву".  

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Побожні і дурисвіти: проповідь на 8-у неділю по Богоявленні

                        ПОБОЖНІ І ДУРИСВІТИ

             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Ти ж пішов услід за мною наукою, поступованням, заміром, вірою, витривалістю, любов'ю, терпеливістю, переслідуваннями та стражданнями, що спіткали були мене в Антіохії, в Іконії, у Лістрах, такі переслідування переніс я, та Господь від усіх мене визволив. Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані. А люди лихі та дурисвіти матимуть успіх у злому, зводячи й зведені бувши. А ти в тім пробувай, чого тебе навчено, і що тобі звірено, відаючи тих, від кого навчився був ти. І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова (2 Тимофія 3:10-17).

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! (2 Петр. 1:2) Амінь.

Любі брати і сестри, вчора минула друга річниця з початку повномасштабного вторгнення Росії у нашу рідну країну. Росіяни пролили вже ріки української крові, поруйнували масу наших міст і сіл. Вони за два роки скоїли стільки зла і повбивали стільки людей, що такої нечестивості на наших землях не творилось від часу ІІ Світової війни. Сьогодні Писання дуже справедливо називає таких людей як російські загарбники і ті, що їх підтримують людьми лихими та дурисвітами. 

Що це за люди – лихі та дурисвіти? Лихі люди – це люди, яких позначено тим самим словом, що й диявола. Тобто, це – люди диявола. Вони мають подібні думки, наміри та вчинки, які має диявол. А йому характеристику найвлучніше дає Господь Христос, кажучи: «Ваш батько –  диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:41). 

Тож лихі люди, це – діти диявола. Від нього вони успадкували те зло, яким він переповнений і яке він практикує упродовж тисячоліть від часу свого власного падіння. Вони будуть весь час говорити неправду, як це роблять російські пропагандисти і вбивати, як це роблять російські загарбники і ті, що їх підтримують. 

Дурисвіти – трохи інші люди. Грецьке слово, яке їх позначає – ґоєтес. Його можна також перекласти як самозванці. Тобто вони вдають із себе тих, ким не є. Їхня мета, каже нам Господь Святий Дух, полягає в тому, щоб теж зводити, тобто обманювати інших з метою якоїсь вигоди для себе. Вони будуть обіцяти золоті гори наївним людям, аби лишень їх обдурити для того, щоб збудувати золоту гору, але для себе особисто. Доля інших людей їх насправді не цікавить. Вони дбають винятково про себе. 

Проблема для народів, де вони живуть і діють, або де вони впливові, криється в тому, що їх теж водять за носа інші дурисвіти. Бо вони не лише зводять, але й самі були зведені дияволом і далі зводяться іншими, подібними до себе, слугами диявола. І добре, якщо вони тоді самі потрапляють у якусь невелику халепу. Але буває й так, що у жахливі біди вони втягують інших людей, інколи тисячі людей і навіть мільйони. Тож вони мають успіх у злому. 

Проте християни – не діти диявола і не дурисвіти. Ми  - діти Божі. І життя наше, відповідно – інше. Апостол Павло, через якого промовляє Святий Дух, звертається до свого улюбленого учня Тимофія, нагадуючи йому і нам в чому полягає слідування за Христом і Його Апостолами. 

На першому місці стоїть наука, тобто вчення, яке викладав Апостол і яке записане в Біблії. Іти за наукою – це перебувати у Слові Христовому, слухати його, досліджувати і берегти його в своєму серці. Це може бути важко робити в інформаційний вік, коли навколи гори інформаційного сміття, але саме цим впізнаються Божі діти – ми йдемо за наукою Біблії, ми перебуваємо у Слові Христовому. 

Далі йде слово поступовання, тобто поведінка або ж ще краще спосіб життя. Дурисвіти вдають, що ведуть пристойне життя і вдають, що бажають іншим добра. Ми ж сповідуємо те у що віруємо словами і вчинками. Наш спосіб життя – це один із проявів нашого сповідання віри. Одразу за вченням іде спосіб життя. 

А потім ми чуємо слово «замір», яке сучасною мовою краще було перекласти як «план» або «ціль». Наша ціль – увійти в Царство Небесне і жити там повіки віків. Для цього ми не зводимо погляд з Ісуса Христа, Начальника і виконавця нашої віри. Як стрілець не зводить погляду з цілі. Так і ми не зводимо погляду з Христа, нашого Царя і Спасителя. 

А віра йде далі. Апостол кличе Тимофія, і відповідно, нас, щоб ми слідували за ним у вірі в Сина Божого і, щоб ми мали терпеливість, адже дорога до Царства може бути довгою і дуже непростою. Бо про що Павло нагадує далі? Далі він нагадує про переслідування і страждання.  Апостол Павло зазнав чимало бід і страждань не через те, що він неякісно планував і виконував свою роботу, служіння чи погано поводився. 

Ні, всі переслідування і страждання випали йому на долю за те, що він був вірний Богові і навпаки дуже якісно працював, дуже ефективно служив Господу, був дуже сильним проповідником Божого Слова і вірним слугою Христовим. «Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, 25 тричі киями бито мене, один раз мене каменували» (2 Кор. 11:23-25). 

Такими словами Апостол описував частину тих побоїв, переслідувань і гонінь, які він зазнав через свою вірність Христові та Його Слову. А чого слід очікувати Тимофієві? І чого слід очікувати нам? Як Павло кличе Тимофія, і відповідно, нас, слідувати за ним у всьому доброму і приємному, так само він кличе Тимофія і нас бути готовими до того, що у цьому слідуванні і нас будуть бити, карати, переслідувати, гнати за вірність Христові. 

Ми не шукаємо цих бід і переслідувань, але пам’ятаймо, що вони можуть відбутись будь-коли і будь-де, а особливо там, де панують лихі люди і дурисвіти, бо вони мають успіх, тобто вони вміють добре робити лише всяке зло. І коли таке зло трапляється, то Павло закликає нас пам’ятати про його життя і нагадує Тимофієві і нам: «Такі переслідування переніс я, та Господь від усіх мене визволив». 

І продовжує: «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані». Він не каже: «Хтось буде переслідуваний, а комусь пощастить більше – того ніколи не зачіпатимуть». Ні. Він каже, що поки триває цей світ, то всі вірні християни будуть зазнавати переслідувань. Не всіх, можливо, будуть бити киями, а можуть просто наговорювати всяку неправду і піддавати остракізму. 

Не всіх, можливо будуть кидати у в’язницю, але можуть звільняти з роботи або не давати просуватись кар’єрною драбиною, тобто здобувати вищі та кращі посади. Не всіх, можливо , катуватимуть і вбиватимуть, як це часто роблять нині росіяни з українськими християниами, але можуть весь час принижувати і гнати так, що не буде де й голови прихилити. Переслідування будуть різними, але вони обов’язково будуть. 

Слова Апостола також нам свідчать, що ці переслідування можуть і не тривати до смерті. Бо Павло не один раз був готовий розпрощатись із життям, але Господь з усіх бід його визволив. Коли трапляється переслідування, то пам’ятаймо, що Господь його не замислив і не створив, а допустив, щоб нас зміцнити у вірі і зробити сильнішими. Тож не падаймо на духові, особливо в час цих російських переслідувань війною, а горнімося до Господа ще більше у Його Слові і в Його Таїнстві. 

Бо саме в цьому нас Господь навчає перебувати. Як Він Сам нам каже: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). І ще: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:56, 57). 

Про це каже і Апостол Павло. Але також він кличе нас залишатись вірними покликанню, яке ми отримали від Господа. Тимофій мав покликання проповідувати Євангеліє і настановляти служителів по церквах. Ми сьогодні маємо подібних служителів. Але ми маємо також і мирян, покликання яких інші, але так само важливі в очах Господа. А Він кличе нас вірно виконувати доручену нам працю. 

І водночас нагадує, що ми спасенні не через наші діла, а вірою в Ісуса Христа. Наші добрі діла, вірність нашому покликанню – це плоди нашої спасенної віри в Христа. Але спасаємось ми не через діла, а через саму віру в Христа. А ця віра твориться не нашими зусиллями чи рішеннями, а Писанням, тобто Словом Христовим. 

Не можна спастись до вічного життя, будучи дурисвітом. До вічного життя спасаються лише мудрі люди. А мудрих людей творить зі звичайних грішників, творить Господь Святий Дух через Слово Боже. Воно виявляє нам гріх наш. І воно вказує нам на Викупителя від гріха – Ісуса Христа, Який забрав усі до одного наші гріхи на Себе, поніс їх на Голгофський хрест і там обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. На хресті Він помер за всіх нас, щоб ми мали прощення гріхів. І Він на третій день воскрес із мертвих, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав спасіння, воскресіння і вічне життя. 

Хто вірує в Ісуса Христа і у спасінні уповає лише на нього – той мудрий і він або вона прагне зростати у мудрості. А це зростання можливе лише через Писання, через Біблію. Від першої сторінки до останньої, від слова Біблія – книга мудрості. Від слів «На початку» і до слова «Амінь» Біблія надхненна Господом Богом і корисна для того, щоб нас навчати. Ми розгортаємо Біблію і починається навчання. 

І вона нам докоряє, і настановляє на праведний шлях. І вона виховує нас у праведності, щоб ми як Божі люди, були досконалі і були готові до всяких добрих діл. Залишаймося мудрими людьми, любі брати і сестри. Остерігаймося лихих людей і дурисвітів: усіх брехунів, які обіцяють золоті гори на землі без важкої праці, і всяких популістів. Плекаймо нашу віру, читаючи та досліджуючи Біблію. З Ісусом переможемо і будемо мати мир. В Його святе Ім’я. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.

День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Полікарпа і дякуємо за нього Господу.  Народився він приблизно 69 року по Р. Х. і був важливою постаттю у ранній Церкві. Будучи учнем євангеліста Івана, він cлужив як сполучна ланка між  першим поколінням віруючих з дальшими християнами.  Прослуживши чимало років єпископом Смирни, Полікарп був заарештований, допитаний і, у такий день, як сьогодні, 155 або 156 року по Р. Х. страчений за віру. Очевидець його мучеництва записав оповідь про його смерть, яка називається Мучеництво Полікарпа і ця оповідь далі залишається підбадьоренням для віруючих у часи переслідувань.

Молитва на День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика:

    Боже!  Ти створив небеса й землю.  Ти дав слузі Твоєму превелебному, святому і лагідному Полікарпові, мужність сповідувати Ісуса Христа Царем і Спасителем, і Ти дав також йому непохитність померти за  віру.  Подай нам благодаті повторювати його приклад участі у чаші Христових страждань, аби ми також взяли участь у Його славетному воскресінні;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Чому одні вірують, а інші не вірують: проповідь на 7-у неділю по Богоявленні

    ЧОМУ ОДНІ ВІРУЮТЬ, А ІНШІ НЕ ВІРУЮТЬ

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею. Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, усохло, не мало-бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стократно. Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» Запитали ж Його Його учні, говорячи: «Що визначає ця притча?» А Він відказав: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно – це Боже Слово. А котрі край дороги, – це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'янистому ґрунті, – це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. А що впало між терен, – це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості (Євангеліє від Св. Луки 8:4-15). 

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! (2 Петр. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, чи бували ви розчаровані, при чому інколи навіть дуже розчаровані, коли ваші друзі, знайомі чи родичі, яких ви запросили і навіть привели у церкву на дослідження Біблії і на Службу Божу побули в церкві всього рік, декілька місяців, тижнів, а то й всього-на-всього один день? Можливо ви докоряли самі собі, думаючи: «Що я зробив або сказав не так?» 

Можливо, навіть донині ви шукаєте відповідь на це питання. Якщо так, то сьогодні відповідь на ваше питання дає нам Сам Господь і Спаситель Ісус Христос. Ми бачимо багато народу, які поприходили до Сина Божого. А «Він промовляти став притчею». Ця притча отримала назву «Про сіяча». 

Хоча ми живемо у найбільшому місті України, слова Христа про сіяння насіння – дуже прості і зрозумілі. «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, усохло, не мало-бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стократно». 

Все викладено доступно і чітко. Ані містяни, ані селяни нічого не могли заперечити притчі Господа Христа. Все в ній викладено правильно, як і відбувається в житті. Це можна було б навіть назвати уроком з агрономії. Проте Господь не проповідує про сільське господарство і натякає про це закликаючи: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» 

Як ми бачимо далі, питання про притчу ставить не натовп, а учні Христові. В людей, які прийшли до Сина Божого були дуже різні мотиви. Часто люди хотіли просто одужати або й наїстися.  І хоча вони отримували зцілення і поживу вони не бачили в Ісусові Бога-Спасителя, бо й спасінням вони не сильно переймались. 

Вони не вірували в Христа, як Спасителя і не знали Бога, який хотів їхнього спасіння і хоче спасіння усіх людей.  І Він все зробив для нашого спасіння у Своїй невимовній до нас любові, у Своїй благодаті. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). 

Але люди часто відкидають Божу любов, Божу благодать. Відкидаючи їх, вони відкидають і спасіння, і вічне життя. Вони не хочуть чути Божого Слова. А буває так, що вони ще й глузують з Євангелія і переслідують проповідників Христових. Вони думають, що будуть вічно панувати і вічно жити без Христа. Або, що в них ще буде шанс увірувати і спастися. 

Це дуже хибна думка. Коли люди не хочуть Божого Слова, то Бог не буде постійно їм Своє Слово давати. Бісер же не сиплють перед свинями. Слово буде від таких невдячних слухачів відібране. Можливо, не одразу, а поступово, але таки буде відібране. Бо якщо люди зневажають Божу любов, Божу благодать, то хай готуються до того, що Бог з ними теж панькатись не буде, а відбере те, що цю благодать несе, відбере Свій засіб благодаті – Його Євангеліє. 

Тож притчі – лише для тих, що пізнали тайну – тайну благодаті, тобто увірували в Христа. І нам Господь пояснює, що буває з людьми, які потрапляють у церкву і чують проповідь Божого Слова. Отже, Господь каже нам, що  «зерно – це Боже Слово». А ґрунт – це люди. Є люди, які наче ґрунт попри дорозі. Яке зерно туди не сій, воно там не проросте. Воно залишається розсипаним на поверхні. 

Так само і Боже Слово. Воно не заходить в душі і серця тих людей. Там весь час крутиться диявол, який одразу те Слово краде. Як чобіт розплющує зерно або виносить його з поля і як пташка, яка видзьобує зерно на поверхні, так і диявол. Він добре бачить, що воно лежить на поверхні і він одразу береться до справи, щоб воно бува не проросло. А він це вміє робити, бо свою майстерність відточував тисячоліттями. 

А є люди, наче кам’янистий ґрунт. Коли на такий ґрунт дивишся, то не одразу помітиш під ним каменя. Чорнозем як чорнозем. І зерно падає в такий ґрунт і одразу гарно проростає. Проте там мало вологи. І рослина, яка так гарно росла, раптом усихає і гине. Так само й ці люди. Господь каже, що вони чують Слово і радісно вірують у Євангеліє. 

Ось вони приходять до церкви, радісно слухають Біблійні уроки, співають гімни, дають пожертви, але серце їхнє – затверділе. Як рослинка не може мати достатньо вологи на ґрунті кам’янистому, так  і Слово Боже не може в них не закорінитися.  Щойно настане якесь випробування, якась перевірка їхньої віри, як їхня віра зникає. 

А що буває, коли зникає віра? З вірою зникає і спасіння, а отже і воскресіння, і вічне життя. Така віра не витримує перевірки спокусами і випробуваннями. Проблема ж не у зерні, бо воно кругом однакове – якісне. Проблема в якості ґрунту. Проблема не в Божому Слові, яке проголошується у проповіді однаково всім людям. Проблема – в затверділому серці слухачів. 

Ще є люди, які нагадують ґрунт на полі, що заросло терном. Якщо вам доводилось бачити такі поля, то ви могли звернути увагу, що терен глушить усе. Під ним практично нічого не може рости. Коли зерно падає між терен, то нібито і проростає, але потім терен, який виганяється, пшеницю заглушує і вона гине. 

Так само й люди, які почули Боже Слово, але їх весь час відволікають інші, на їхню думку, набагато важливіші речі ніж їхнє спасіння – тобто їхнє власне життя. Серед того, що глушить Слово Боже, Син Божий називає клопоти, тобто якісь турботи – питання, які слід весь час вирішувати так, що не залишається ні хвилини на те, щоб обміркувати Боже Слово, а тим більше його прочитати або з кимось обговорити.  Ні, на це часу немає. Такі люди дуже зайняті. 

Тим, що глушить Слово Боже, є також багатство і життєві розкоші. Такі люди дуже хочуть мати гроші. Вони їм необхідні для замисленого ними добробуту або й навіть розкошів. Вся їхня увага зосереджена винятково на тому, щоб їхні фінансові статки зростали, бо від них, як їм здається, залежить їхнє життя. 

Біда в тому, що вони навіть не зауважують, як втрачають життя. Бо життя і то життя подостатком, вічне життя дає лише Бог. А такі люди у своїй метушні, можливо навіть самі того, не зауважуючи, поклоняються зовсім іншому богові, фальшивому богові грошей і багатства – Мамоні. А як каже наш Господь в іншому місці: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24). 

Заглушене життєвими клопотами і грошолюбством Слово, не проростає і людина, яка думає, що живе на повну, насправді вже помирає, аби провести цілу вічність у нестерпних муках аду. Слава Богу за інший ґрунт – за інших людей! Слава Богові за добру землю! Як чудово Син Божий каже: «Те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості». 

Слово Боже зросло в такому серці. Через Нього Господь Святий Дух створив віру в Ісуса Христа і ця віра принесла стократний плід. Серце віруючої людини – щире і добре. Воно береже Боже Слово. Воно цінує це Слово і любить його, бо воно несе таку велику втіху про любов Божу, яку Він виявляє до нас у Христі, нашому розп’ятому і воскреслому Господі. Так Слово у Законі виявляє нам наш гріх, але в Євангелії засвідчує нам те, що наші гріхи Ісус забрав на Себе і Його святою кров’ю всі вони обмиті.

Це Слово засвідчує, що ми прощені в Ім’я Сина Божого, Який приніс Себе у повну і досконалу жертву за всі наші гріхи на хресті Голгофи. І це Слово утішає нас, що ми, що віруємо в Христа, виправдані і у Христі, і через Сина Божого, усиновлені Отцем і маємо вічне життя у Царстві Божому. 

Господь сьогодні у притчі також говорить про плід, який добре і щире, тобто віруюче серце, приносить у терпеливості. У терпеливості, бо на шляху до Царства Небесного на нас чекають свої перевірки, свої спокуси і випробування. Нас буде атакувати диявол і світ, нас буде непокоїти наша власна грішна плоть. Але серце чисте, щире і добре, створене у нас Духом Святим, віра у Христа, буде приносити рясні плоди, які будуть бачити також наші ближні, і за які вони будуть дякувати Господу. 

Сьогодні ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера, Реформатора Церкви, якого в такий день, як цей Господь забрав до небесної домівки, у Церкву Торжествуючу. Він щедро сіяв зерно Слова Божого, плекав його і плоди його віри були рясні. Слова Спасителя про добру землю, щире і добре серце стосуються його. Хай вони стосуються і нас, щоб коли ми пройдемо наш земний шлях і ми виявились тією доброю землею – людьми, що мають щире і добре серце, яке береже Слово Боже і приносить добрі плоди віри у терпеливості. Заради Христа. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.

День Свв. Акили, Прискилли та Аполлоса

 Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус - то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.

Молитва на День Свв. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти
установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєш, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Перемогти на змаганнях: проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

     ПЕРЕМОГТИ НА ЗМАГАННЯХ

    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми – щоб нетлінний. Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним. Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос! Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо понищив Він їх у пустині (1 Коринтян 9:24-10:5). 

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! (2 Петр. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, останні зимові Олімпійські ігри проводились 2022 року в Пекіні, якраз перед повномасштабним вторгненням Росії у нашу рідну країну. Пройшло практично два роки, але деякі спортсменки, зокрема ті, що виступали у фігурному катанні, аж до нині не могли отримати заслужені ними медалі. Чому вони не могли отримати свої нагороди? 

Причина криється у російських спортсменах, які для того, щоб здобути перемогу на змаганнях, вживали допінг. Результати російських спортсменів могли бути вражаючими, але вони не змагались чесно. Вони обманювали глядачів, народи і країни подібно до того, як це роблять російські можновладці, журналісти і маси інших росіян. Вони обманюють тож їхню гру і все, що вони роблять вважають нечесними. 

У спорті за це дискваліфікують і відбирають нагороди. Нагороди по-праву заслужили спортсменки із інших країн, а не Росії. Нагороди справедливо заслужили ті спортсменки, які змагались з усіх сил, не вживаючи наркотиків, які стимулюють силу, а працюючи над своїм тілом, аби показати добрий результат. 

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла нас теж переносить у царину спорту і розташовує нас на грецькому стадіоні. Масові спортивні змагання стали популярними від часу Олександра Македонського і вони поширились цілим грекомовним світом, тобто величезними обсягами тогочасної імперії.  Подивитись на ті змагання сходились натовпи людей, як і сьогодні змагання з різних видів спорту теж приваблюють мільйони глядачів, адже ці змагання тепер можна дивитись не виходячи з дому, а з появою мобільного інтернету – практично будь-де. 

Але на відміну від сучасних змагань, у апостольські часи, головний приз здобував лише один переможець. Коли змагання були менші, то люди могли вшанувати ще когось, як у наш час журі вшановує переможців різними медалями. Але зазвичай у змаганні переможець був лише один. І, звісно, від тогочасних спортсменів всі очікували чесного змагання. 

Через це Павло й каже: «Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один?» А потім додає: «Біжіть так, щоб одержали ви!» Апостол, звісно, не кличе коринтян і нас з вами, щоб ми займались спортом, бо в іншому місці він зазначає: «Вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього» (1 Тим. 4:8). Апостол говорить про змагання духовне – про змагання, призом якого є вічне життя у Царстві Божому. 

Господь Святий Дух кличе нас бігти з усіх сил. Що має на увазі Апостол?  Хіба ми не спасенні самою вірою в Христа? Так, ми спасенні самою вірою в Христа. Лише той спасенний, хто уповає на Сина Божого. Бо лише Він – святий та істинний Бог і свята та істинна людина в одній Особі. Він для того стався людиною, аби зробити те, чого ми ніколи не досягли, незважаючи на те, як би ми змагались – Він на Себе забрав усі наші гріхи та провини і обмив їх усі до одного Своєю невинною і святою кров’ю.  

Ісус Христос приніс Себе у абсолютно повну і досконалу жертву на хресті Голгофи. Він помер і здобув для нас прощення гріхів, і перемогу над смертю, воскреснувши на третій день із мертвих. Кожен, хто вірує в Нього – виправданий, проголошений невинним, праведним і дитям Божим, і співспадкоємцем Царства Божого разом із Христом. Ми виправдані самою вірою в Христа. 

Проте до того часу, доки ми увійдемо у Царство Боже, ми живемо в нашому тілі. А воно заражене гріхом. Тож є нова людина, відроджена на образ і подобу Божу,  яка сповідує Христа, а є стара плоть, яку використовує гріх, а з ним і світ, і диявол, аби боротись проти нас, нових людей, а ми змагаємось проти гріха, який далі живе в нашій плоті, і проти диявола, який прагне тим гріхом користуватись, аби нас знову поневолити і зробити своїми рабами, і проти світу, який сам лежить у злі. 

Тож відбувається велике змагання. І воно триватиме аж до кінця нашого життя. Апостол каже, щоб ми так бігли, тобто так жили, змагаючись із грішною плоттю, щоб отримали ми перемогу, а не гріх, диявол і світ. Спортсмени, які беруть участь у змаганнях, мусять в багато чому собі відмовляти, аби набути доброї форми і в ній перебувати. Вони змагаються за свій приз. У стародавній Греції, це був часто лавровий вінок. 

А ми змагаємось не за земну нагороду. Наша нагорода – набагато вища. Наш вінок – нетлінний. Коли Апостол Павло прощався із своїм учнем Тимофієм, то написав йому: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4:7, 8). 

Апостол Яків теж говорить про вінець переможця. Він називає його вінцем життя: «Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його» (Як. 1:12).  І коли Апостолові Іванові Господь дав об’явлення про останні дні світу, то Він також показав йому повноту Церкви торжествуючої. Це видіння Іван описує такими словами: «Я бачив двадцятьох чотирьох старців, що сиділи, у шати білі одягнені, а на головах своїх мали вінці золоті» (Об. 4:4). 

Ці Апостольські слова навчають нас, що дорогою до вічного життя в Царстві Небесному нас чекають спокуси і випробування. І ми маємо змагатись, щоб вони не взяли над нами гору, але щоб навпаки ми здобули над ними перемогу. А як проти них слід змагатись? Апостол каже: «Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи». 

Іншими словами, якщо ми змагаємось лише на словах або як боксер, який не дістає противника, а лише розмахує руками і смішить глядачів, то ми перемоги не здобудемо. З нас будуть сміятись зовсім інші глядачі і ті глядачі бажають нам смерті і вічної погибелі – з нас будуть сміятись усі біси на чолі із сатаною. Вони радітимуть, що ми програємо битву проти спокус і гріха. А отже ми програємо битву проти вічної смерті.Апостол Павло кличе нас до серйозного спротиву і серйозного змагання. Він каже: «Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним». Всі Апостоли мали проблеми із власною грішною плоттю. Не винятком був і Апостол Павло. 

В Посланні до римлян Апостол описує свій стан таким чином: «не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх» (Рим. 7:19-22). 

Тож Апостол змагається із гріхом у своєму тілі і сьогодні каже нам: «Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним». Він проповідує Слово. Він навчає інших жити у вірі в Христа. Але він не б’є повітря, щоб над ним сміявся диявол і всі його біси. Апостол наполегливо змагається, аби спокуса і  гріх не торжестував над ним, бо тоді він був би негідним. Для цього Апостол робить тіло невільником духа, аби не стати знову рабом грішної плоті. 

А потім і до того ж раптово він переносить нас із змагань зі спокусами та гріхами у пустиню, де теж було змагання за вхід у Обіцяний Край. Із Єгипту вийшов величезний народ. Ні одна людина не врятувалась від єгипетської армії, яка гналась за на народом через свої якісь бойові здібності.  І ні одна опинилась на другом боці Червоного моря, перепливши його в човні чи на кораблі. Ні. Апостол каже: «Під хмарою всі отці наші були, і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея». 

А як щодо життя в пустині і мандрівці до Обіцяного Краю? Чи це вони самі долали той шлях? Що вони їли і що вони пили? Можливо, хтось із них був настільки розумним і винахідливим, що вирощував якісь овочі, фрукти та ще й інших годував? Ні! Апостол далі каже: «І всі їли ту саму поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій». Всі без винятку їли поживу духовну і всі без винятку пили духовний напій. 

Чому вони так щасливо вийшли із Єгипту? Чому були знищені їхні вороги? Чому вони мали поживу і напій? Апостол пояснює: «бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос!» Все дарував їм Христос, на воплочення Якого доведеться ще чекати майже півтори тисячі років!  Їх Христос оберігав, захищав, годував, поїв і провадив до Обіцяного Краю. Через це все, що відбувалось, було духовним. 

Проте потім Апостол наводить шокуючу статистику.  «Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо понищив Він їх у пустині».  Маса людей, які ніби-то були віруючими, такими не виявились. Вони не отримали нагороди. Як не отримала нагороди російська спортсменка, яка не тренувалась серйозно, а надіялась на обман. А скільки людей увійшло в Обіцяний Край зі старшого покоління? Лише двоє!  Ісус Навин і Калев, відважні розвідники, які не бунтували про Бога, а Богові довіряли. Вони не піддались на спокуси грішної плоті, а довіряли Божому Слову і уповали на грядущого Христа. «Бо багато покликаних, та вибраних мало» (Мт. 22:14). 

Слова Апостола, любі брати і сестри, сьогодні стосуються і нас. Всі ми, віруючі – охрищені. Всі ми чуємо проповіді Євангелія і маємо поживу духовну – істинне тіло Христове та напій духовний – істинну кров Христа. Не піддаваймось на спокуси грішної плоті, а довіряймо Христові і уповаймо на Христа. Маймо серйозне ставлення до духовних змагань. Хай наше тіло буде поневолене нашим духом – духом нової людини, відродженої на образ і подобу Божу, аби кожен з нас прийняв нетлінний вінок переможця і увійшов у Царство Боже. Заради Христа. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіохії до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Ім'я Боже і наші імена

 Бог же - справедливий, чистий, правдомовний, сильний, нехитрий, мудрий тощо. Це все імена Божі і всі вони осягаються у словах "Ім'я Твоє", бо назви усіх чеснот є також іменами, які дані Богові. А оскільки ми охрищені в ці ймення і посвячені, і освячені ними, і оскільки вони, таким чином, стали нашими іменами, то звідси випливає, що Божі діти повинні називатись, а також бути: лагідними. милостивими, цнотливими, справедливими, правдомовними, нехитрими, приязними, мирними і добродушними до всіх, навіть до наших ворогів. Бо все це чинить у нас Ім'я Боже, у Яке ми охрищені. Та ми повинні молитись, аби Ім'я Боже перебувало в нас, діяло в нас і у нас святилось.

Мартін Лютер

Корозійні кислоти, що руйнували Євангеліє

 Корозійними кислотами, які в людських масах руйнували Євангеліє, були: раціоналізм XVIII століття, історицизм ХІХ століття, нігілізм ХХ століття, а також їхні різноманітні продукти розпаду. Догматичне розчинення християнської сутності в церквах досягалось головним чином за допомогою масованих і концентрованих атак на Біблійні основи. Споруда або ж надструктура християнської істини не може вистояти без її божественно-даної апостольсько-пророцької основи (Ефесян 2:20), яка сповідується у sola Scriptura Формули Злагоди.

Курт Маркварт 

Голий кущ і дерево, над водою посаджене

ГОЛИЙ КУЩ І ДЕРЕВО, 

НАД ВОДОЮ ПОСАДЖЕНЕ

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Так говорить Господь: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому... Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє, і не боїться, як прийде спекота, і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду! Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його? Я – Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його (Єремії 17:5-10). 

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! (2 Петр. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, Єремія жив у дуже страшний час для свого народу: Юдея тріщала по швах. Впродовж років її вороги відкушували від неї по шматочку, а тепер над нею нависла загроза цілковитого знищення. Чому таке лихо прийшло на колись процвітаючу і могутню країну? Це сталось через те, що Юдея покинула Бога. Ваали і Астарти, із жахливою пропагандою статевої розпусти – ось на яких богів часто молились юдеї. 

А така віра приносила, звісно і свої плоди, і то була не лише статева розпуста. Здирництво, хабарництво і як наслідок – руйнування економіки і доведення більшості народу до бідності та убогості – ось якими були плоди такої віри, окрім масової розпусти. Тим, хто це все підбадьорював, здавалось, що вони дуже талановиті, сильні та розумні і, що їм нічого не загрожує окрім безперервного накопичення багатств від грабованого ними народу. 

Вони настільки занурились у гріхи, що не помічали, як їхня країна і народ стрімко руйнувались. Пророки і їхні проповіді здавались цим вельможам і їхнім радникам та слугам чимось дивакуватим і смішним, а інколи – ворожим. Вони стали твердошиї і глухі до Божих докорів. Тож, коли над ними нависла смертельна небезпека, вони далі не довіряли Богові і Його Слову. 

            І замість того, щоб розкаятись у своїх гріхах, вони гарячково шукали допомоги у світу. І звертались за такою допомогою до сусідніх держав. Тож Господь через пророка Єремію каже, ким вони є насправді. «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!» 

            Ким були ті люди в Юдеї, які надіялися на воєнні союзи  і на власні сили, водночас відступаючи від Господа? Вони були прокляті! Їх не могло чекати хоч якесь добро. Їх могла чекати лише повна і тотальна руїна, суцільна катастрофа. Ізраїль колись був краєм, що тік молоком і медом. Але що буде з народом  як і з окремою людиною, серце якої відступає від Господа? 

            Господь каже: «І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому...» Голий кущ – це вже мертвий кущ. Ще видно його гілки, але в них вже немає життя. Довкола нього пустиня, в якій немає прісної води, яка могла б його оживити. Добра вже він не побачить ніколи. 

            Ось такою є людина, серце якої відступає від Господа. Вона ще ходить, говорить, їсть, п’є, спить, може навіть далі коїть статеву розпусту, але вона вже мертва в очах Господа. Вона відкинула Христа і, хоча вона будує величезні плани на майбутнє, нічого доброго її не чекає. Її чекає в кінці смерть і вічні муки в аду.    

            Але є альтернатива такому жахливому майбутньому. Народ, безперечно, мав історичну пам’ять про те, як йому жилося за побожних царів – царів, які чекали на прихід Христа. Одним із таких царів був Давид. За його життя і царювання розпочався золотий вік Ізраїлю. Це сталось не через якісь сприятливі історичні обставини. Ні, обставини були якраз несприятливі, бо Ізраїль намагались знищити різні народи. Прочитайте Псалми Давидові – там часто цар просить Бога про допомогу у війні, в боях і просить розпорошити ті народи, що воєн бажають – що бажають загарбати Ізраїль і знищити віруючий народ. 

            Давид покладався на Господа і Господь був його надією. Сьогодні Господь нагадує саме про Давида, бо ж Псалом 1 «Блаженний муж…», який тут наче повторює пророк, написаний саме царем Давидом. Людину, яка уповає на Господа, людина, яка має надію у Христі, таку людину Господь називає блаженною, тобто щасливою. Той, хто відкидає Христа – проклятий, а хто надіється на Нього – блаженний, щасливий. 

            І така людина, каже Господь через пророка, буде «як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє». Людина, яка не вірує в Христа – як голий кущ у пустині – вже мертва в очах Божих і плід її – жахливий; про ті плоди ми згадували раніше. А людина яка вірує в Христа – наче дерево, якому вологи не бракує, а коріння такого дерева – розлоге і воно приносить усе необхідне для того дерева, щоб крона його була пишна і зеленіла, і квітла. 

Так само і віруюча людина. Святого Духа Господь порівнює із потоками води. Вони виливаються на віруючого і вони линуть із віруючого. Вони дають йому життя і це життя триває повіки віків. Коріння такої людини – розлоге, воно розкинулось по всьому Писанню Старого і Нового Заповіту. Господь Святий Дух – Дух оживляючий діє через Його святе Слово – через Писання і той, хто вкорінений у Писанні – той вкорінений і у Христі. 

Далі пророк нагадує про Псалом Давидів і каже, що буде з деревом над водним потоком у час спекоти?  Листя такого дерева буде зелене. А чому воно буде далі зеленіти? Може це такий особливий сорт дерева? Ні, заслуга тут не дерева, а водного потоку, над яким це дерево посаджене. Його листя зеленіє, бо воно має достаток води, достаток живильної вологи. 

 Господь порівнює віруючу людину – людину, яка уповає на Христа саме з таким деревом. Наче спека на дерево на нас надходять всякі випробування. Але коли ми вкорінені у Христі, коли нашу віру живить і покріплює Господь Святий Дух через Євангеліє, тоді ми зеленіємо, тобто залишаємось живі і неушкоджені. І навпаки славимо Господа. Як дерево, що зеленіє в спеку вабить до себе людей, так і ми притягуємо до себе тих, хто відчуває потребу в підтримці. 

А потім Господь говорить про ще гірший час. Він згадує вже не просто спеку, а про рік посухи. Уявіть собі рік, коли зовсім немає дощу. Минає день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, а дощу немає Ні одна краплинка не спадає з неба, на якому й хмаринки не видно. Що буде із рослинами без вологи? Вони всихають. Донині ми чуємо про голод, який вдаряє різні країни, що потерпають від посухи. 

Але дереву, яке росте над водним потоком, посуха навіть у один рік ніякої загрози не несе. Бо є дощ чи немає дощу, йому байдуже. Не від цього залежить його життя і його родючість. І життя його, і родючість його залежать від водного потоку, і через це воно «в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду!» 

Ось з таким деревом порівнює Господь віруючу людину. Біда, яка спустошує рік її рідний край, не відбере від неї життєвих сил і родючості. Бо джерело цих сил і цієї родючості – Бог, як і в іншому місці написано: «бо сильним не з сили стає чоловік» (1 Сам. 2:9). А сильні ми – з Бога! 

Як з голого куща в пустині – такі плоди з невіруючих. А плоди, які приносить людина віруюча, яка надіється на Христа – про них гарно промовив Апостол Павло: «Плід Духа – любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22, 23). Ніщо не стане на заваді віруючій людині приносити свої плоди, бо нас живлять потоки Святого Духа. Нас покріплює Сам Христос Своїми істинними тілом і кров’ю у під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії. 

І найголовніше – що нас чекає в кінці? Якщо невіруючий в Христа – проклятий і приречений до вічних мук у аду, то віруючий у Христа, навпаки – блаженний, щасливий. А в чому наше блаженство і наше щастя? Наше істинне блаженство і щастя в тому, що ми маємо вічне життя. Як у цьому запевнює наш Господь Христос: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре,  – буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, – повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). 

І ще Він каже: «Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам…. Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:51, 53, 54). Кожен, хто вірує в Христа – блаженний, бо має спасіння і воскресіння, і вічне життя в Його Царстві. 

А потім Господь говорить дуже серйозні слова про людське серце. Він каже: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?»  Чому Він так говорить? Він зазначає, яким є стан невіруючої людини, а також той стан, у якому перебували ми до того, як Святий Дух створив у наших серцях спасенну віру в Христа. Як і Апостол Павло наголошує: «І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 Кор. 6:11). 

Ми обмились, освятились і випрадались Іменем Господа Ісуса Христа, Який на Себе забрав усі наші гріхи і обмив їх Своєю святою, невинною кров’ю, і Який приніс Себе у досконалу жертву за гріхи цілого світу. І Він воскрес, щоб кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав вічне життя. Але цю спасенну віру творить Божий Дух, коли проповідується Христове Євангеліє. 

Ми самі не можемо увірувати в Христа і бути виправданими. Уявляєте, якою була б віра і віросповідання, створені лукавим серцем? Ми маємо чимало прикладів такої «віри» в Писанні і за днів Єремії, коли невіруючі священики були наповнені лукавими духами обману і за днів Христа, коли святими Юдеї вважались фарисеї. Та й за наших днів ми маємо чимало тих, що наповнені духом обману, вірують у виправдання ділами і вихваляються власною праведністю. 

Але спасенну віру творить лише Божий Дух і Він цю віру творить у Христа. Він веде нас до Христа, спонукає надіятись на Христа і навчає уповати винятково на Христа.  А хитрунам, які думають, що можуть маніпулювати чим завгодно і нам, аби ми не зійшли на манівці фальшивої віри, Він нагадує сьогодні: «Я – Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його». 

Бог досліджує наше серце на предмет спасенної віри в Ісуса. Хто має цю віру, той отримає те, що Ісус здобув для нас – прощення гріхів, виправдання, спасіння, воскресіння і вічне життя. Хай Божий Дух творить цю спасенну віру і завжди її в нас покріплює. В Ім’я Христове. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.

Стрітення Господнє

 Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє, день, коли на виконання Писання, Немовля Христа було принесено до Храму, Його правдивої домівки. У цей день Св. Діва Марія і Св. Йосип (коли минулися дні очищення) принесли необхідну жертву, що складалася з двох голубів. Ця жертва вказувала на їхню бідність і на їхню покору. Така жертва була дозволена в Левиті 12:8. Втім, потреби приносити ягня не було, бо Ісус - "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Івана 1:29) і таким чином Він починає Стрітення зі Своїм віруючим народом з усіх рас і національностей, який, повторюючи приклад праведного Семена, співає: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля", розуміючи та сповідуючи ціну викуплення від влади гріха, смерті і диявола, що пролягає винятково через хрест Ісуса (Луки 2:22-38).

Молитва на Стрітення Господнє:

Всемогутній і вічний Боже! У день цей Син Твій був представлений в Храмі у сутності нашої плоті. Дай, аби через Нього, ми представали перед Тобою з серцями чистими; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.