Проповідь на 18-у неділю по Св. Трійці

                        

                    ЛОВИТИ ДЛЯ ЖИТТЯ

           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна. А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: «Попливи на глибінь,  – і закиньте на полов свій невід». А Симон сказав Йому в відповідь: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, – та за словом Твоїм укину невода». А зробивши оце, вони безліч риби набрали – і їхній невід почав прориватись... І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, – аж стали вони потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: «Господи, – вийди від мене, бо я грішна людина!» Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: «Не лякайсь, – від цього часу ти будеш ловити людей!» І вони повитягали на землю човни, покинули все, – та й пішли вслід за Ним (Євангеліє від Св. Луки 5:1-11).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, Джонатан Фіск, один із відомих лютеранських авторів нашого століття пише у своїй книзі «7 «християнських правил», які кожен християнин має порушувати якомога частіше»: «Хоча багато людей проводять усе своє життя, намагаючись цього не визнавати, життя пересічної людини обертається довкола смерті. Все, що ми робимо і кажемо, відчуваємо і за чим женемось, і від чого втікаємо, відбувається все це через те, що… за нами по п’ятах ходить смерть.

Наші страхи, наші сумніви, наша журба – їхні сліди тягнуться до гробу, їхнього витоку. Тінь смерті нависає над цілою долиною, зловісне нагадування про те, що ми – порох і до пороху вернемось. Тож ми працюємо і думаємо, і тримаємо хвіст трубою, намагаючись вдавати, що це не так. Ми створюємо залежність і звички заперечувати, аби сховатись від думок про смерть, прогнати їх із нашого сумління, бо якщо ми будемо чесні про це, то це доведе нас до страху і тремтіння. Але десь глибоко в душі ми знаємо – смерть поряд і вона чигає наче хижа тварина, яка чекає нас пожерти, щойно ми перестанемо пильнувати»...

Автор має рацію – смерть повсюди. Але як часто ми забуваємось про її причину!  Господь від самого початку навчав наших прабатьків і навчає нас. У Бутті ми читаємо: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!»  Іншим словом – слухайся Господа, коли вчиниш переступ, згріршиш тоді помреш.

Апостол Павло в Послання до римлян звіщає: «Заплата за гріх – смерть» (6:23). А в Послані до коринтян написано: «Жало ж смерти – то гріх» (1 Кор. 15:56). Не було ні однієї смерті в цьому світі, яка не була викликана гріхом, який принесли у цей світ наші прабатьки, Адам і Єва, спокушені до гріха дияволом і гріхом, який живе у нашому тілі.

Ми народжуємось уже приречені до смерті. Тож, коли помирають маленькі діти, ми страждаємо, але ми не дивуємось, бо пам’ятаємо слова розкаяного Псалмоспівця: «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (51:7).  Як добре, що після слів про гріх у Посланні до римлян ідуть такі слова: «дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (6:26).

Сьогодні ми Господа нашого Ісуса Христа бачимо на березі моря Галілейського. Він там промовляє Боже Слово. Його Слово – Слово Боже. Ісус Христос – істинний і вічний Бог, Який у часі стався істинною і досконалою людиною. Він, будучи людиною, далі залишається Богом – Богом істинним і люблячим, Який прагне, аби Його створіння, а тепер і Його брати і сестри, бо ж Він стався нашим братом – мали вічне життя.

Він хоче, аби ви спаслися, любі брати  і сестри. Він хоче спасіння усім людям. Ніхто не любить нас так, як Бог. І Він кличе нас до Себе. Він промовляє Своє Слово – Слово Боже. І народ, віруючий народ тиснеться до Нього, аби Його Слово почути. Бо Христове Слово – милостиве і життєдайне.  Господь стояв біля озера, а люди тиснулись до Нього, до самої води. Поряд стояли два човни і рибалки, які полоскали невода і слухали Слово Боже.

Аби це Слово було зручніше промовляти, наш Господь зайшов у один із човнів і попросив Симона, аби той трохи відплив від берега, щоб довкола Христа не було тисняви і щоб більше людей могли почути Боже Слово. Господь завжди хоче, аби більше людей чули Боже Слово. Бо воно «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12).

А по закінченні навчання Господь сказав Симонові: «Попливи на глибінь,  – і закиньте на полов свій невід». В Симона таке прохання викликало, звісно, здивування. Можливо він знав, що Ісус – тесля і він точно знав, що Ісус з Назарету – не професійний рибалка.  Тож «Симон сказав Йому в відповідь: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, – та за словом Твоїм укину невода».

Ісус для Симона – Наставник, Учитель Божого Слова, тому він повинен застерегти Ісуса чемно і в дипломатичний спосіб, що вони, професійні рибалки, знають коли ловити і де ловити. Вони знають рибні місця. І там вони провели цілу ніч та нічого не зловили. Тож є ризик того, що авторитет Ісуса постраждає, якщо вони зараз попливуть на глибину, яка не славиться косяками риби. Проте з поваги до Ісуса і до Його Слова, вони зроблять точно так, як Він був сказав.

І коли вони зробили те, що сказав їм Ісус, то безрибне місце раптом стало дуже рибним. І «вони безліч риби набрали – і їхній невід почав прориватись... І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, – аж стали вони потопати». Ось так трудилися цілу ніч, змарнували час і нічого не зловили. А тут з Ісусом у човні, зробили просту річ – те, що сказав Ісус і наловили два повних човни риби – стільки риби, що човни мало не стали потопати.

Невіруючі люди все списали б на удачу. А віруючий Симон Петро розуміє, Хто чинить такі чуда. Тому він припадає до колін Ісуса, Який перебуває з Петром у човні. І Симон Петро звертається до Ісуса вже не просто як до Пана, Учителя чи Наставника, а як до Господа – до Творця і Спасителя.

«Господи, – вийди від мене, бо я грішна людина!» – каже він. І Петро, і його колеги перелякані присутністю Бога, бо вони розуміють, що означає бути для грішного поряд із святим Богом. Вони недостойні бути поряд. Вони бояться, бо грішну людину в присутності святого Бога чекає лише смерть тимчасова і вічне.

Проте слова Петра – це не лише вияв страху, але й вияв каяття і віри у воплочення Сина Божого і в Його божественність. Страх у Петра бере гору над усім. Але Ісус промовляє надзвичайні слова: «Не лякайсь, – від цього часу ти будеш ловити людей!»

Господь утішає переляканого рибалку. Він викликав страх Своїм божественним ділом. І Він відбирає страх у Петра Своїм божественним Словом: «Не лякайсь».  Господь не прийшов учинити Симонові зло. Він прийшов вчинити його Симоном Петром. Він прийшов, аби завершити рибальську кар’єру Петра, Андрія, Якова та Івана.  Він прийшов, аби вчинити їх ловцями людей.

Для Свого Євангелія Син Божий невипадково обрав грецьку мову. Бо одним словом Він каже Своїм покликаним до служіння те, що наші перекладачі Біблії до цього часу змогли перекласти лише приблизно. Бо Господь дослівно каже такі слова: «Не лякайсь, – від цього часу будеш людей ловити для життя!»

До цього часу Петро ловив, як і всі інші рибалки, ловлять рибу на поживу іншим людям. Але Петро і Апостоли будуть ловити людей для життя. Вони і всі інші, кого буде Ісус кликати до цієї праці, будуть виловлювати людей від смерті, аби люди могли жити вічно і переходити від смерті у життя. Для цього Син Божий стався людиною, аби визволити нас від нашої найбільшої біди.

Смерть – заплата за гріх. Ісус Христос – безгрішний. Але Він на Себе забирає усі ваші гріхи і провини і несе їх на Голгофський хрест, аби там обмити їх Своєю святою і божественною кров’ю.  Він, будучи святим, приніс Самого Себе у досконалу жертву за всі наші гріхи та провини. Він помер, але вийшов із гробу на тертій день переможцем над смертю. Наш гріх подоланий Ісусом. Ісус здобув перемогу над нашою смертю.

Аби ця перемога була нашою Він посилає Своїх робітників. Він кличе їх ловити людей від гріха, від смерті – до вічного життя в Його Царстві. Він кличе їх ловити людей, аби вони були з Ним, бо лише в Христі є прощення гріхів, воскресіння, виправдання і вічне життя в Царстві Божому.  

 Для цього Господь дає Своїм Апостолам і всій Його Церкві надзвичайний невід – Христове Євангеліє, яке закидається із кафедри проповідника. Господь Святий Дух діє у Євангелії і творить віру в наших серцях, якою усе, що має Христос, стає нашим, а ми стаємо Христові. А коли ви, любі брати і сестри, Христові, то й Божі діти і спадкоємці Царства Небесного. І тепер вірою в Христа ви маєте вічне життя.

Коли ви віруєте в Божого Сина, то ваші гріхи прощаються заради Христа. Коли ви віруєте в Ісуса, ви виправдані. Коли ви віруєте в Ісуса, то смерть не має над вами більше влади – але на вас чекає воскресіння до вічного життя у Христовому Царстві або перехід у Христове Царство навіть без фізичної смерті у той День, коли воскреслий Господь повернеться у славі, аби судити живих і мертвих, а вам, любі віруючі, дати вічне життя.

Усе це: прощення, виправдання, воскресіння і вічне життя можливо лише з Христом і у Христі. Без Христа це неможливо.  Смерть є повсюди. А життя є лише в Христі Ісусі. Без Христа життя нагадує ловитву рибу Симоном і його друзями, коли вони марно трудяться цілу ніч, але нічого зловити не можуть.

Але де є Христос, де є Його Слово, Хрищення і Причастя Його істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина Святої Вечері – там різні і рясні благословення і є життя і то – життя вічне, життя по вінця, як човни, що переповнюються рибою і мало не тонуть. Довіряйте Слову Христовому, не бійтеся робити те, що каже Господь і ви переконаєтесь на власному досвіді у Його любові. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

День Св. Єронима, перекладача Св. Писання

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 30 вересня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.

Молитва на День Св. Єронима, перекладача Св. Писання:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Добра пожива і важка пожива

І є ще спадщина, яка пропонується усім християнам, як каже Ісая: «Це спадщина тих, хто вірує в Господа» і на неї сподіваються обітницею, а не Законом… Ми – слуги нашого Творця, але радіємо свободою, яку ми отримали через благодать Христову, будучи народжені з обітниці віри… Понад усі поживи: добра пожива – Христос, добра пожива – віра, солодка пожива – милосердя, мила пожива – благодать, пожива якою живиться народ Святої Церкви. Добра пожива – Дух Божий, добра пожива – відпущення гріхів. Але вкрай важка пожива – жорстокість Закону, страх перед покаранням, і груба пожива – дотримування букви замість благодаті прощення. Ті люди[1] – під прокляттям, ми – в благословенні. 

Амвросій Медіоланський, З листів

---

[1] Які вірять про спасіння ділами Закону.

Мартін Лютер перед одруженням

Правдиве домашнє життя Реформатора почалося з його шлюбу. До цього важливого кроку його спонукало не стільки природна схильність, як невідкладні прохання його батька, який вже перебував у літах, а також його особисте відчуття обов’язку.  Він вірив, що був покликаний до подружнього стану не лише як чоловік, але й як реформатор. Нав’язування целібату на клір, з його нині просвітленого погляду, було не лише неправильне саме по собі, але й спричиняло величезну аморальність. Його дослідження Біблії, а також його знання про занечищення релігійних орденів, яке тривало упродовж багатьох століть, привело його до переконання, що шлюб – це природний і здоровий стан, жити в якому призначені і миряни, і клір. Це був той стан, у якому людство колись було найчистіше і найщасливіше.

       Маючи саме такі думки він постановив одружитись. Він говорив: «Ми можемо жити неодруженими, але в ці дні ми мусимо протестувати проти доктрини целібату і ділом, і словом. Ця доктрина целібату – винахід сатани». Його друг, Шурфф, юрист, сказав: «Якщо цей монах жениться, то він змусить зареготати весь світ і самого диявола, і зруйнує те діло, яке так велично почалося». Цей сарказм лише зміцнив Лютера у його намірі і, сміливо піднявши голову, він вигукнув: «Що ж, тоді я це неодмінно зроблю! Я зіграю цей жарт з дияволом і світом, я догоджу своєму батькові і одружусь з Катериною[1]».

Теофіл Шторк, Лютер вдома

---

[1] Катерина фон Бора, колишня монахиня, потім наречена і дружина Мартіна Лютера.

Дар пророцтва

Дар пророцтва – спроможність правильно витлумачувати і пояснювати Писання та могутнім чином об’являти з них доктрину віри та перевертати фальшиву доктрину. До того ж дар пророцтва включає спроможність застосовувати Писання для докору і для направи, для покріплення і втіхи, вказуючи, з одного боку на певність будучого гніву, помсти та кари на невіруючих і неслухняних, а з іншого боку, подаючи божественну поміч та нагороду благочестивим віруючим. Так чинили пророки зі Словом Божим: із Законом та з Євангелієм.

Мартін Лютер, з проповідей

День Св. Пророка Йони

    

Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за   нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2).  Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони.  Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10).  Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників.  Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).

Молитва на День Св. Пророка Йони:

Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Йону Ти продовжив пророцький взірецьнавчання Твого люду про правдиву віру та виявляв через чуда Твою присутність у створенні, аби зцілити його руїну.  Дай, аби Церква Твоя могла бачити в Сині Твоєму Пророка останніх часів, вчення та чуда Якого тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Слова і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше об’явлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:     

     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Через його вірне та натхненне свідчення дай, аби ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

 Зі Скарбниці щоденної молитви

Гріхи бувають різні

    

Святе Письмо проводить різницю між гріхами, а саме: що святі та відроджені люди мають певні гріхи, які їх не засуджують і водночас вони зберігають віру, Святого Духа, благодать і прощення гріхів (Римлян  7:23-8:1; 1 Івана 1:8-9; Псалом 32:1). Але Писання свідчить також про те, що існують ще й інші гріхи, у яких навіть примирені люди, відпадаючи, втрачають віру, Святого Духа, Божу благодать і вічне життя та потрапляють під Божий гнів і вічну смерті до того часу, поки не повернуться до Бога знову, поки не примиряться із Богом вірою (Римлян 8:13; 1 Коринтян 6:10; Галатів 5:21; Ефесян 5:5; Колосян 3:6; 1 Івана 3:6, 8; 1 Тимофія 1:19; 2 Петра 1:9). І на цій основі можна провести корисну відмінність між смертним гріхом і таким, що прощається. Павло говорить про гріх, який діє проти сумління або відкладає сумління на бік та про гріх, який дійсно живе у тілі, але тілом не керує (1 Тимофія 1:19; Римлян 6:12, 14; 7:17).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника

    

Сьогодні ми згадуємо Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви, пастиря і сповідника і дякуємо за нього Господу.  Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, книги так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.
      
     Курт Маркворт народився 20 червня 1934 року в Таллінні (Естонія) і незабаром через Таїнство Хрищення став громадянином Царства Небесного. Зазнаючи чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини,  сім’я Курта Маркворта  спершу опинилася на півночі Західної Німеччини, а потім в Сполучених Штатах Америки, де 1952 року Курт став причасником Лютеранської Церкви в Наєку, Нью  Йорк.  Освіту Курт Маркворт здобув у Колегіальному Інституті "Конкордія" в Бронксвіллі (Нью Йорк), Семінарії "Конкордія" в Сен-Луїсі (штат Міссурі) та Університеті Західного Онтаріо (Канада).
     

     Пастирське служіння Курта Маркворта розпочалося з Церкви Святої Трійці в Везерфорді (штат Техас) і продовжилося в лютеранських парафіях Австралії (Квінзленд).  Там пастир Маркворт служив у Раді Коледжу "Конкордія" в Тувумбі. Від 1975 року аж до часу завершення земного життя святий Курт Маркворт служив професором Богословської Семінарії "Конкордія" спочатку в Спрінгфілді, а потім у Форт Вейні (штат Індіана).  Професор Маркворт став уславленим і дуже популярним професором, письменником, апологетом і промовцем.  

    

     Святий Курт Маркворт з любов’ю ставився до України. Саме з України, як це любив повторювати професор, мала походження його мати. Доктор Маркворт похвально згадував Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові. 

     Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати цьому учителеві Церкви, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.     

     Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і зокрема до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці.  Українські лютерани мають можливість читати українською мовою його одну з його найбільш відомих праць "Церква та її спільнота, служіння і управління".

Молитва на День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника:

     Господи Боже, Отче Небесний! Через вчення і приклад життя професора Маркворта, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, аби Він забрав Свою Наречену, Церкву Твою, щоб з усіма викупленими ми могли в кінці увійти на Його вічний весільний банкет. Прийми нашу подяку за життя цього святого і подай нам щедрою міркою дар Духа Твого Святого, аби ми повторювали його приклад; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Віра - не якась лінива думка

    

Хоча лише віра виправдовує, віра, яка виправдовує - ніколи не буває самотня! Бо віра - не якась лінива думка чи частина мертвих духовних меблів. Віра, яка не приносить любові і добрих діл - мертва (Якова 2:26). Це просто не віра взагалі.

Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

Проповідь на 16-у неділю по Св. Трійці

                               

ТАЛАНТИ ПОМНОЖЕНІ І ЗАКОПАНІ

                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, – кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два – і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, – і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, – приніс іще п'ять талантів і сказав: «Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, – ось я здобув інші п'ять талантів». Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, – ось іще два таланти здобув я». Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, – ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє»... І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє.  Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!» (Євангеліє від Св. Матвія 25:14-30).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, хтось був сказав, що скрипка, яка коштує 50 000 доларів і висить на стіні, припадаючи пилом, неварта звичайної ложки, якою користуються щодня. Сьогодні наша євангельська притча – дуже відома тим, що саме з неї походить відомий в Україні вислів «закопаний талант». Ми найчастіше використовуємо цей вислів у значенні «змарнований талант». Ми маємо на увазі, якийсь інтелектуальний чи фізичний дар, з яким народжується людина і який ми, знову ж таки, через цю притчу, називаємо талантом, і який людина далі не розвиває або не має можливості розвивати.

Проте наша притча сьогодні – набагато ширша. І таланти в ній означають не лише якісь розумові чи фізичні задатки, дари, але все, що ми отримуємо від Господа. До цих талантів належать не лише наші розумові та фізичні здібності, але й увесь той хліб насущний, який дає нам Отець Небесний і який доктор Лютер підсумовує таким чином: «Їжа, напої, одяг, взуття, дім, господарство, земля, худоба, гроші, майно, побожне подружжя, побожні діти, побожні керівники, добрий уряд, сприятлива погода, мир, здоров’я, освіта, повага, вірні друзі, надійні сусіди і все таке інше».

Таланти у притчі – це не лише певні наші здібності. Таланти у притчі – це буквально все, що ми отримали від нашого люблячого Господа. Господь дає всі ці таланти, усі ці дари не всім однаково. І ми, звісно, зауважуємо це в нашому житті і в цілому світі. Таланти Бог дає «кожному за спроможністю його».

Ось і в нашій притчі один чоловік отримав п’ять талантів, другий – два таланти, а третій – один. Слово, яке напрошується сюди «всього» один або «лише» один, тут ставити не можна. Бо й один талант – це не мало, а рівно стільки, скільки цей чоловік міг би добре використати.

А далі чоловіки беруться до роботи. Кожен починає використовувати добро, яке дав йому багатий чоловік, пан, відповідно до своєї спроможності. Ця спроможність включає не лише якісь бізнесові здібності окремого чоловіка, а насамперед знання про пана, розуміння того, ким є він для раба і для кожної людини. Ким є пан для цих трьох чоловіків буде видно з того, як вони ставляться до нього і до його талантів.

І тут, звісно, мова йде про віру. Ким є для нас Христос, любі брати і сестри? Бо виходячи саме з цього, ми й будемо використовувати таланти, які Він нам дає. Ми бачимо раба «що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів». Він не марнує часу. Він не відкладає все на завтра, на післязавтра, на потім. Він невідкладно і енергійно береться до праці і орудує талантами так, що вкінці здобуває прибуток для свого пана – ще п’ять талантів.

Другий діє так само. Він має менше суму талантів. Пан добре знає його спроможність і не дає йому більше. Втім і менше талантів він йому не дає. Пан дає стільки талантів, що енергійна праця його раба теж принесе стопроцентну віддачу. Отже другий раб приносить теж два таланти.

Чому перший і другий раб діють одразу і в своїй праці моторні та невтомні? Відповідь, ми знаходимо у їхньому ставленні до пана. Їхній пан описує і одного, і другого раба такими словами: «Гаразд, рабе добрий і вірний!»  І перший, і другий раб – добрий. В них немає бажання робити зло, але є бажання робити добро. Так само і перший, і другий раб – вірні. Вони вірні своєму панові. Вони знають, що він від них очікує і вони хочуть йому догодити.

Третій раб відрізняється від інших двох. Він теж має спроможність. І має свого таланта. Проте, отримавши його, він узяв срібло свого пана і закопав у землю. Він сховав те срібло добре і надійно так, що ніхто знайти його не міг. І коли настала пора повернення його пана, то він приніс його все назад. Узяв один талант і повернув теж один талант. Усього один талант.

Чому він закопав отриманий талант? Відповідь на це питання криється у його ставленні до пана. Для нього пан – «тверда» людина, різка, з якою не посперечаєшся. Як пан сказав, так воно і буде.  Його не обманеш. Він бачить усе наскрізь і всякі брехні та відмовки одразу відкидає. Все і завжди мусить бути саме так, як цей пан хоче.  Раб, фактично, обвинувачує свого пана: «Ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє».

Ось таким в очах цього третього раба виглядає пан, який дав йому цілий талант срібла. А чому він виглядає так в його очах. Відповідь знаходимо в словах пана: «Рабе лукавий і лінивий!» Якщо перший і другий раби – добрі, то цей третій – лукавий. Йому бракує порядності. Він вдає із себе доброго, але добрим не є. Як написано: «Уста праведного уподобання знають, а уста безбожних лукавство» (Пр. 10:32).

Для нього пан – недостатньо добрий, щоб на нього працювати, а тим більше йому догоджати.  Він – лінивий. Він не хоче працювати. Кожен рух для нього – проблема. А навіть найменше діло, яке для більшості людей – звичайна рутина, для нього – величезний подвиг. Як написано: «Як оцет зубам, і як дим для очей, так лінивий – для тих, хто його посилає» (Пр. 10:26) і: «Лінивий говорить: «Лев на дорозі! Лев на майдані!» Двері обертаються на своєму чопі, а лінивий – на ліжку своїм. Свою руку лінивий стромляє до миски, та піднести до рота її йому тяжко. Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно» (Пр. 26:13-16). Такий і третій раб – лукавий і лінивий. Він нічого для свого пана не робить. До того ще й бреше йому в обличчя. Зухвало, як останній негідник.

Господь тут говорить про те, як ми чинимо із тими дарами, які Він нам дав, тобто як ми чинимо із усім тим, що ми маємо в нашому житті. Комусь Господь дав більше, а комусь – менше. Але людини, якій Він нічого не дав, немає. Ця притча дещо відкриває нам очі на походження нерівності і заспокоює нас, щоб нас зайвий раз не душила жаба, а навпаки, щоб ми швидко та енергійно використовували все те добро, яке вже дав нам люблячий Бог.

До того ж, Він дав нам набагато більше ніж усі наші розумові та фізичні дари і більше ніж усі наші матеріальні благословення. Господь віддав нам Самого Себе. Як написано: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми виправдані. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його» (Рим. 5:8-10).

Син Божий нас настільки полюбив, що пролив за нас Свою святу кров і  помер за нас, аби ми жили з Ним, воскреслим Господом повіки віків. Це Він дає нам усе добро, яке ми маємо. Немає ніякого добра, яке отримали не від Божого Сина. Маєш життя – ти його отримав від Божого Сина. Маєш одяг і поживу – ти їх отримав від Божого Сина. Маєш сім’ю і дітей – ти їх отримав від Божого Сина. Маєш гроші і навіть бізнес – ти їх отримав від Божого Сина.  І найголовніше вірою в Христа ти маєш прощення гріхів, виправдання і вічне життя.

А от, як ти вже все це використовуєш, залежить від твого ставлення до Господа Христа. Яке твоє ставлення – щире та вірне чи лукаве і ліниве? Ти – добрий чи поганий? Твоя віра жива чи мертва? Це видно у ставленні до Господа і це видно з твоїх діл. Це видно з того, як ти використовуєш усе, що ти маєш, аби Він, Господь, ставав через тебе, через твою працю, через твою діяльність багатшим.  А його багатство буде видно не через твій власний банківський рахунок, а через твої добрі діла.

Вірний і добрий раб, віруючий чоловік і віруюча жінка будуть орудувати всіма талантами, усіма своїми набутками на славу Господа спонтанно. Бо така природа віри. Яблуня родить яблука. Груша родить груші. На лозі ми збираємо соковитий виноград. А віруючі родять добрими ділами. Інакше вони не можуть. Бо віра без діл – мертва. Або як каже Господь: «Виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається-бо дерево з плоду!» (Мт. 12:33) Віруючий і невіруючий пізнається з його діл.

Віруючий – відроджений і він любить Христа і радісно служить Йому. По-іншому він діяти не може. А невіруючий дивиться на Христа наче на Того, Хто хоче від нього відібрати те, що Христові по-праву не належить. Він «примазується» до Церкви. Він вдає із себе доброго та вірного, але насправді є лукавим і невірним, бо в Христі він бачить не люблячого Спасителя, а жорстокого тирана, грабіжника і суддю – так наче Христос усе робить для Самого Себе, для якої власної вигоди. Тож він залишається у невірстві, а отже без праведності, і залишається він у  власних гріхах і живе сам для себе.

Але для кого робить усе Господь?  Для вас, любі брати і сестри! Таланти Він дає нам у час нашого навернення, а результат буде, коли ми постанемо перед Ним у час Його славетного повернення.  Бо слова до добрих і вірних, до віруючих  в кінці світу, у час воскресіння такі: ««Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!»  Ці всі таланти, усе це земне добро – дещиця у порівнянні з тим усім, що для нас приготував Господь у Царстві Небесному. Таланти – мале. А велике – Царство Боже і життя в ньому із Христом із усіма Його вірними у невимовній радості повіки віків. Ось що чекає на вас, любі раби Христові, добрі та вірні, виправдані самою вірою в Нього і завзяті до всяких добрих діл.

Вирок же невіруючим і лукавим, і лицемірам – жахливий: «Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!»  Ти думав, що твоє земне буде тривати вічно? Ти помилявся. Від тебе буде забране геть усе. Ти залишишся голий і босий у вічній темряві пекла, там ти будеш плакати і скреготіти зубами, але буде вже пізно, бо час благодаті, час застосування добра, даного Господом минувся.

Орудуймо талантами, які нам дав Господь, любі брати і сестри!  Хай наша віра проявляється у наших ділах на славу Божу. Заради Христа!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

    

     Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. 
Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на недільний ранок

   

      Вічний всюдисущий Отче! Ти бачиш, як минають мої швидкоплинні роки. Підтримай мене Твоєю благодаттю і силою. Сьогодні під час служби Божої вияви до мене Твою любов. Зішли Твого Духа Святого, щоб Він покріпив мою віру і рішення служити Тобі ще з більшою відданістю. Нехай ніщо не буде дорожчим для мене від любові викуплення у Євангелії Ісуса, Твого Сина, а мого Спасителя.
     Серце чисте створи в мені, Боже!  А коли я прийду до церкви слухати Слово Твоє, молитися і сповідувати віру в Тебе - звільни мене від усіх думок про земне. Наповни мене вдячністю до Тебе за величну любов Твого Сина, Який пішов на Голгофу і Своєю кров'ю приніс повну плату за мої багаточисленні гріхи. Прощай мене щодня. Нехай страждання мого Спасителя на хресті і Його муки відкриють очі мої на красу Його любові і безодню мого гріха. Наповни серце моє миром і радістю прощення.
     Нехай буде воля Твоя і щодо мене. Благослови мою постанову про відданіше служіння Тобі. Допоможи мені подолати необачність у служінні Тобі та неуважність до Твого Слова. Дай мені перемогти почуття жалю до самого себе і всі мої страхи. У цей день служіння благослови, аби я оспівував славу Твою. Допоможи мені повністю присвятити себе Твоєму Синові, Ісусові Христові, Який воскрес із мертвих і живе повіки віків. Амінь.

© Мій молитовник

День Святого Хреста Господнього

   

Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на День Святого Хреста Господнього:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Мартін Лютер про дії Святої Трійці

    

В тексті, який перед нами (1 Коринтян 12:1-11), Апостол подібним чином проводить розрізнення  Трьох Осіб: один Бог, один Господь, один Дух. Він відводить кожній Особі окремішню дію, якою та Особа об'являється. Один - Бог Отець і від Нього, як від джерела і Першої Особи походить усяка влада. Інша Особа - Господь Ісус Христос, Син Божий, Який, будучи Головою Церкви, призначає всі служіння. Третя Особа - Дух, Який чинить і роздає всі дари в Церкві. Втім всі Троє однієї божественної, всемогутньої і вічної сутності.

Мартін Лютер, з проповідей

Як ведеться сім'ї - так ведеться народові

        

     Цей псалом (126 (127), який є благословення на сім’ю, є також благословення на народ, бо як ведеться сім’ї, так само ведеться й народові. Благословення народу починається із благочестивості в серцях батьків. Такі батьки бояться Бога і слухаються Його заповідей.  Їхня сила лине до дітей через вдоволення і мир, які вона чинить у сім’ї.

     Від міцних сімей сила лине в народ. Від сильних, благочестивих сімей виходять працівники, які будуватимуть народ; батьки, які виховуватимуть благочестивих дітей і діти, які є нашою надією на майбутнє.  Без таких сімей майбутнє – темне. У таких сім’ях народ і церква знаходитимуть силу. 

Джон Бруґ, Народна Біблія, з коментаря на Псалом 126 (127).