понеділок, 28 квітня 2008 р.

СВЯТКУВАННЯ ВЕЛИКОДНЯ 2008 У ПАРАФІЇ ВОСКРЕСІННЯ (ФОТОРЕПОРТАЖ)






ХРИСТОС ВОСКРЕС!


Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі відвідувачі блоґу!

Прийміть щирі вітання в ці Великодні дні, дні згадування смерті нашого Господа Ісуса Христа за наші гріхи і Його воскресіння для нашого виправдання. Його воскресіння є безперечною гарантією нашого воскресіння і вічного життя у Його славетному Царстві. Хай воскреслий і вічно живий Господь продовжує Вас рясно благословляти і вести у служінні Йому і Його людям!

Від імені Української Лютеранської Церкви у Господі воскреслому,

Єпископ Вячеслав Горпинчук

ХРИСТИЯНСЬКА ТОЛОКА


26 квітня ц. р. у Святу Суботу відбулася традиційна християнська толока. Парафіяни з громади «Воскресіння», помолившись, прибрали місце, виділене для будівництва парафіяльного храму на вул. Тургенівська, 24 в місті Києві. Вірні Христові пофарбували хрест, установлений на ділянці, прикрасили його і посадили біля хреста квіти. Ми молимося, щоб незабаром на цьому місці стояли чудовий храм і загальноосвітня парафіяльна школа, як також Канцелярія УЛЦ.

пʼятницю, 25 квітня 2008 р.

СПАСІННЯ ЗВЕРШИЛОСЬ!


СПАСІННЯ ЗВЕРШИЛОСЬ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа. Там Його розп'яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині. А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: Не пиши: «Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: «Я Цар Юдейський». Пилат відповів:» Що я написав написав!» Розп'явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху.Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили... Під хрестом же Ісуса стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: Оце, жоно, твій син! Потім каже до учня: Оце мати твоя! І з тієї години той учень узяв її до себе.Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну!Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: «Звершилось!»... І, голову схиливши, віддав Свого духа... (Івана 19:17-30).


Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Филип. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в оповіданні Джека Лондона «Любов до життя» безсилий, покинутий чоловік змагається за життя. За своє особисте життя. Брак їжі, несприятливі погодні умови, тварина-хижак, все в цьому оповіданні діє проти цього чоловіка. Але ж він бореться за своє-особисте життя і він не збирається здаватися. Врешті-решт він перемагає.

Сьогодні ми згадуємо теж боротьбу. Ми згадуємо приниження, муки, страждання, самотність і смерть. Але все, що ми згадуємо сьогодні, відбувалося не в уяві талановитого письменника, а відбувалося все це насправді в Єрусалимі у точно визначених місцях: від палацу намісника до гори, яка називається Лобне місце, Череповище, або Голгофа. Ми згадуємо сьогодні боротьбу Бога проти гріха, Спасителя людства проти зла смерті, Визволителя проти рабства диявола.

Ця боротьба була спричинена ще однією невигаданою, а реальною подією, яка відбулася в Едемському саду, а саме – гріхопадінням наших прабатьків Адама і Єви. Тоді Єва, будучи зведеною дияволом, учинила відступництво від Бога і спокусила до гріха ще й свого чоловіка, Адама.

Хресний шлях до Голгофи, розп’яття і смерть Спасителя були причинені цілковито реальними нашими гріхами проти святого Бога, проти наших ближніх. Наше ідолопоклонство, зневага до служб Божих і Божого Слова, непошана до батьків, нехтування тілесними потребами, недугами та бідністю наших ближніх, аморальність та нехтуваннями сім’єю, крадіжки, злостивість розуму та язика, заздрість – усі ці наслідки ще того першого гріхопадіння, міцно були вкоренилися від самого зачаття і в наших грішних людських тілах і розумі, вимагаючи справедливого осуду Божого і Його святого вироку: «За гріх - смерть!»

Але сьогодні ми святкуємо особливий день. Цей день дуже багато людей в Україні сприймають, як особистий траур, горе і біду. Реальність же і значення цього дня є зовсім іншими. Саме в цьому дні, у Великій П’ятниці сповнилися слова, які так подобаються Божим дітям: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».

Біблійні ілюстрації часто зображають, як пропонуючи Єві відступитися від Бога, диявол промовляє з дерева. А тут під деревом, важезним деревом хреста, знаряддям катувань і смерті, іде Син Божий і Син Людський, правдивий Бог і свята людина, Ісус Христос. Він несе цього хреста з останніх сил. Перед цим Його було зраджено Юдою і схоплено вночі в іншому саду – Гетсманському. Від Свого Бога відреклися первосвященики і ,познущавшись із нього, передали в руки язичників. Тепер побитий, зневажений, обпльований із терновим вінцем на голові, Бог Син «нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа».

Наскільки приємним Єві видавалося дерево і плоди його в раю після зради Бога, набагато тяжче на плечі і на все тіло Спасителя давив кусок іншого дерева. Може й воно виросло з насіння того дерева пізнання добра і зла? Хто зна. Але ми знаємо точно, що саме на цій деревині хреста буде незабаром принесено повну заплату за той гріх, який розпочався біля дерева, з якого Єва скуштувала плід і за всі наші гріхи, де б вони не чинилися.

Христос ніс хрест за нас, для того, щоб бути розіпнутим за наші гріхи. Він вийшов на місце, Череповищем зване, по єврейському Голгофа. Хреста Господь доніс. Ми знаємо, що під хрестом Він падав. Ми знаємо, що римська варта, знайшла допомогу для Ісуса – настільки Він був знесиленим. «Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його... Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив...» (Ісаї 53:3, 4)

Ісус ніс хреста для нашого спасіння. Він робив це із останніх сил. Він хреста доніс. Заради нас і для нас.

На Голгофі «Його розп'яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині». Ось для кого призначався хрест і розп’яття – для злочинців. На хресті в той день міг бути Варрава, відомий страшними злочинами. Натомість посеред двох злочинців, які справді заслуговували на страту було розп’ято Праведника. Один зі злочинців це визнав, докоряючи іншому вбивці, який глузував із Спасителя: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо. Цей же жадного зла не вчинив» (Луки 23:40-41).

По-правді, місце серед злочинців могло належати будь-кому з нас. Бо ми згрішили проти Бога і проти своїх ближніх. Але наше місце, місце злочинців, зайняв Божий Син, Ісус Христос. У розп’ятті Христа справдилося ще одне пророцтво Ісаї (53:5): «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» Кров, яка струменіла із руки і ніг Христа, кров –під тернового вінця була кров’ю Праведника, кров’ю, «яка очищує нас від кожного гріха» (1 Ів. 1:7).

Всі, навіть невіруючі знали, що Христос не вчинив жодного зла. А те, що Він – Цар Ізраїлю визнала навіть римська влада, найвища світська влада того часу. «А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано». Ісус з Назарету є Царем, Який помирає за Свій народ. Цей факт було проголошено всім.

Не знаєш латини – ось напис на грецькій мові, якою у цивілізованому світі користуються вже упродовж багатьох століть. Не знаєш ані латини, ані грецької – тоді єврейську ти точно знаєш. Виправдання невігластву немає жодного. Знайте всі, звіщав напис на хресті, що цей Праведний Чоловік, розіп’ятий на Голгофі, є Царем Юдейським, Який тут веде найзапеклішу битву, битву у якій наприкінці дня п’ятниці, Він видаватиметься тим, що програв, бо тіло Його буде бездиханне, мертве, зранене, з проколотим серцем.

Але цей Цар вийшов на поле світової битви за народ. Битва відбувається на дереві. Проти Христа, Помазаника Божого, спрямовані всі вістря диявольських армій, гріха, і жало смерті. І найголовніше в цій битві Він цілковито самотній. Бо «на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (Ісаї 53:6). Бог бачив Свого Сина, Бог бачив на Ньому гріхи цілого людства: ваші гріхи і мої гріхи. У розпачі Людина Ісус Христос, Єдинородний Божий Син Ісус Христос, вигукує до Свого люблячого Отця: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Матвія 27:46)

Відповіді немає. І водночас відповідь – очевидна. На Сина Божого покладено гріх світу. Цар Ізраїлю веде битву Сам-один. Його армія, яка складається із незліченної кількості ангелів, могутніх воїнів небесних, мовчки стоїть, не виймаючи вогняних мечів, бо ангел померти за гріхи людей не може. Померти може тільки людина. А померти за гріхи цілого людства може тільки Бог. Ісус Назарянин, Цар Ізраїлів, взяв на Себе всі гріхи. На Ісуса Сина Божого, вилився весь, повний гнів Божий.

Це був той самий гнів, на який справедливо заслужили ми, кожен із нас. «Заплата за гріх – смерть». Безгрішний Ісус Христос взяв на Себе усі наші гріхи і поніс нашу заплату – смерть. Смерть безгрішного за грішних. Смерть святого Бога за грішних людей.

Той, хто спостерігав за смертю Царя Ізраїлевого, Спасителя світу, Ісуса Христа, вже ділили Його речі. «Розп'явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху.Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили...»

Ісусового одягу вистачило би на одного чоловіка, максимум, як тут - на чотирьох воїнів. Але прощення гріхів, яке Він здобув Своєю смертю на Голгофі вистачило і вистачає на всіх людей, незалежно від того, скільки ще мільярдів, а чи трильйонів людей буде жити на цій землі, проклятій, через наш гріх.

Проклятий Синедіроном, зраджений учнем, покинутий учнями, Спаситель помирав на хресті через любов до нас. Але навіть у хвилину найтяжчих мук, Він продовжує піклуватися про нас, і про Свою матір, бо сутністю Христа і Його жертви є любов до кожного з нас і піклування про кожного з нас. Спаситель доручає Свою матір опіці Свого улюбленого учня, Івана. Спаситель упорядковує все, не проклинаючи нікого, не нарікаючи ні на кого. Він виконує в смертних, жахливих муках, кожну деталь Божого плану спасіння.

Передостання деталь – опіка про матір завершена. І наближується остання, найболісніша, найжахливіша деталь – смерть за гріхи людства. Всемогутній Христос міг її відстрочити або й цілковито скасувати. Але Він нас любить. Він хоче, щоб смерть не мала влади над нами. Тому «знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну!Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: «Звершилось!»...»

Це Слово «Звершилось!» для нас є дуже важливим. Розп’ятий Ісус проголошує звершення Божого плану спасіння, звершення жертви викупної за наші гріхи, звершення нашого прощення, звершення нашого спасіння від гріха, від смерті, від диявола. Ісус довершив усе. Місія виконана. Гріхи людства змито. Ми – чисті перед Богом. Ми виправдані в Ім’я Того, хто промовивши це чудесне, завершальне слово «Звершилось!» «голову схиливши, віддав Свого духа...»

Чоловік з твору Джека Лондона, боровся за своє особисте життя і він переміг. Він продовжив своє життя, можливо, на декілька десятків років. Ісус Христос боровся за наше життя. Він віддав Своє життя за нас. В очах світу Він програв. В очах Бога здійснилася перемога, бо життя було віддано за тих, кого Бог дуже любить – за всіх нас, за все людство. І ця невдача в очах світу, але перемога в очах Божих підтверджена Христовим воскресінням, яке ми святкуватимемо вже після завтра, коли разом із Апостолом Павлом вигукуватимемо: «А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:54-57). В Його святе Ім’я. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь. (Филип. 4:23)

ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР - НОВА ПРИЧАСНИЦЯ


24 квітня ц. р. у вечір Чистого Четверга, вечір згадування Запровадження Спасителем Святої Вечері, парафіяни громади «Воскресіння» під час Святої Літургії привітали нову причасницю Церкви, Віру Козлову. Після дослідження Катехізису і Слова Божого її було запрошено до Господнього Столу в Українській Лютеранській Церкві. За українською лютеранською традицією новій причасниці було подаровано «Книгу Злагоди», білу троянду, символ Христової праведності, у яку вдягнені віруючі у Сина Божого і значок із печаткою Лютера, який нагадує про виправдання самою вірою в Христа і про вічне життя у Божому Царстві, здобуте для нас Спасителем. Проповідником на службі Божій був пастир Ніл Шрейдер (Вісконсинський Євангельсько-Лютеранський Синод).

Світлина: пастир Вячеслав Горпинчук, сестра Віра Козлова, пастир Ніл Шрейдер, хрестоноша і читець Дмитро Прокопчук.

середу, 23 квітня 2008 р.

ПРО ХРИСТОВУ МОЛИТВУ



Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе (Івана 17:1).

Це – такі бідні, прості Слова, що в очах світу вони багато не важать. Але хто може достатньо осягнути які за ними лежать великі справи та прекрасна ревність? Така коротенька молитва: «Дорогий Отче, прослав Мене», не зупиняється лише на цих словах, а триває далі: «так, щоб і Я міг прославити Тебе». Але прославляти не означає нічого іншого, як хвалити, підносити, робити величним і видним, щоби весь світ про це знав, міг про це співати і розповідати. Він об’являє Словом, яким саме є Його становище і яка необхідність спонукає Його до такої молитви. Він хоче сказати, що після цього страждатиме і помре найбільш ганебною смертю так, що уся Його слава, світло, Ім’я і честь затьмаряться і потьмяніють. Те, що Він донині здійснив, славетно проповідував і чинив великі діла, об’являло Його велику міць і владу. Весь світ міг Його справедливо хвалити, вшановувати, і поклонятися Йому у славі. Але сталося щось протилежне.

Замість пошани та хвали, які належали Йому справедливо Він покрився цілковитою ганьбою і скандалом і мав висіти на хресті між двома убивцями і померти, як найбільш негідний лиходій, якого породила земля. Навіть до жодного злочинця не ставилися так ганебно та зневажливо.

Бо інакше по відношенню до найбільш негідних злочинців світ дуже добрий. Всі до них дуже терплячі, жаліють їхню бідність, і світ дозволяє собі виявити змилування. Але лише щодо цього Христа, Який є Спасителем світу, то кожен мусить радіти з Його смерті. Юдеї дуже холодно Його прийняли. Кожен думав, що робить велику послугу Богові і догоджає світові, усуваючи цього чоловіка із землі. Бо вони думали про Нього, як про найбільш ганебного черв’яка, який міг коли-небудь з’явитися на землі. Вони би радше страждали і терпіли різні біди, [але не Нього, не Христа].

Ось так і вкидають дорогого, прекрасного чоловіка у темряву. Так мусить дорогий Христос, Світло цілого світу і Спасіння, бути прийнятим і вшанованим світом, щоб люди Його забороняли і гнали Його зі світу, як найжахливішого диявола. Тож донині юдеї повторюють приклад більшості своїх отців і радше хотіли би страждати від різних нападів диявола і бід, аніж чути Ім’я Христа і Його Матері, Марії.
Так само буває і з дорогим Євангелієм. Папському натовпу з усіма нашими ворогами, ані диявол, ані будь-яке лихо, не є таким ворогом, як наша доктрина. Нашу доктрину вони мусять проклясти, засудити та заборонити, бо немає для них більшого зла на землі, аніж наше Євангеліє і Христове Слово. Ось Христос каже, що настала година і Він молиться з такими думками та ревністю, наче Він уже висить на хресті. він хоче сказати: «Ось Я перебуваю посеред ганьби та смерті і лежу в найглибшій темряві. Ось час настав призначений Тобою, час піднесеної і звеличеної честі для Мене, бо світло Моє цілковито затьмарилося, а світ по Мені топчеться ногами. Кожен, хто бачить Мене – проклинає. Немає ані допомоги, ані поради, бо це робиш Ти Сам».


Мартін Лютер (З проповіді на Євангеліє від Св. Івана, 17 – 1534 р.)

вівторок, 22 квітня 2008 р.

СОБОР, ЯКИЙ ЗАСУДИВ БОЖЕ СЛОВО



590 років тому, 22 квітня 1418р. завершив свою роботу Констанцький Собор, який було вперше зібрано 5 листопада 1414 р. Цей Собор покінчив із великою схизмою в Західній Церкві, змістивши трьох пап, які змагалися між собою (Івана ХХІІ, обраного на Соборі в Пізі; Григорія ХІІ, обраного в Римі та Бенедикта ХІІІ, обраного в Авіньйоні, у Франції). Цей же Собор також засудив і стратив двох Богемських реформаторів, які відстоювали у Церкві проповідування Євангелія Христового: Яна Гуса (1415 р.) і його друга та учня, Єронима Празького (1417 р.).

Доктор Мартін Лютер на Рейхстазі у Вормсі (1521 р.) на запитання Архієпископа Трірського про те, чи зможе він [Лютер] погодитися з постановами Констанцького Собору, відповів: «Про них я не хочу і не можу мовчати, бо я впевнений, що цими постановами було засуджене Слово Боже і я волів би втратити своє життя і голову, аніж покинути чітке Слово Боже»[1].

Тарас Шевченко, славетний український поет, в поемі «Єретик» так писав про рішення Констанцького Собору засудити Яна Гуса:
Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили... Та Божого
Слова не спалили,
Не вгадали, що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся і розклює
Високу тіару.

(Ілюстрація: Ян Гус захищає Євангеліє на Соборі в Констанці)
[1] Luther at the Diet of Worms, LW 32:122.

понеділок, 21 квітня 2008 р.

ДОКТРИНА ВАЖЛИВІША ЗА МИР І ЛЮБОВ


Ми безперечно готові дотримуватися миру та любові з усіма людьми, якщо вони нам залишать досконалою і здоровою доктрину віри. Якщо ж цього ми добитися не можемо, то даремно їм вимагати від нас любові. Прокляття на ту любов, якої дотримуються за рахунок доктрини віри, якій повинне підкорятися все: любов, апостол, ангел з неба тощо!.. Ми можемо бути спасенними без любові і згоди з сакраментаріанами, але не без чистої доктрини та віри…. Доктрина – небеса, життя – земля…. Тому жодним чином не можна порівнювати доктрину і життя. «Одна крапка» доктрини вартує більше ніж «небо та земля» (Мт. 5:18); тож ми не дозволяємо проти неї навіть найменшої образи. Але ми можемо поблажливо ставитися до помилок життя. Бо ми так само щоденно помиляємося в нашому житті та поведінці; так само як і всі святі, про що вони щиро сповідуються у Господній Молитві та Символі віри. Але благодаттю Божою наша доктрина є чистою; у нас є всі статті віри, які надійно обґрунтовані у Святому Писанні.
Мартін Лютер, Коментар на Галатів (1535), LW 27:38-42.

АНСЕЛЬМ КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИЙ




21 квітня Лютеранська Церква згадує Ансельма Кентерберійського. Святий Ансельм народився в Італії 1033 року. Упродовж багатьох років він служив Архієпископом Кентерберійським. Блискучий учений і письменник, cв. Ансельм використовував свої політичні здібності аби відстояти перед британськими королями права Християнської Церкви на самоврядування і підтримання порядку серед кліру. Найбільше св. Ансельм запам’ятався своєю книгою «Чому Бог стався Людиною», у якій навчав, що причиною воплочення Ісуса, Сина Божого, було страждання і смерть на місці грішників. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

неділю, 20 квітня 2008 р.

ЙОГАНН БУҐЕНГАҐЕН


20 квітня Лютеранська Церква згадує Йоганна Буґенгаґена (1485-1558). Цей уродженець Померанії (північ Німеччини) завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

суботу, 19 квітня 2008 р.

ПОЧАТОК СТРАСНОГО ТИЖНЯ




Вхід Господній до Єрусалиму згадує Церква 20 квітня ц. р. Саме цим днем розпочинається Страсний Тиждень, упродовж якого ми будемо згадувати урочистий в’їзд Господа Ісуса Христа на віслюкові до Своєї земної столиці, запровадження Святої Вечері, останні дні служіння і життя Спасителя перед Його розп’яттям на Голгофі за наші гріхи. Тема проповіді на цю неділю: «Бог побиває і оживлює» (Повторення Закону 32:36-39). Не політики, не природа, не світ контролюють усе в цьому житті. Насправді все перебуває під контролем Божим. Бог усе чинить нам на добро. "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28).

четвер, 17 квітня 2008 р.

БОГ БУДИТЬ ГРІШНИКА




А Йона зійшов до споду корабля, і ліг, і заснув (Йони 1:5).

Про Йону можна сказати, що він спав, як убитий. Незабаром мала розпочатися його мандрівка до смерті. Так буває з усіма грішниками, до всіх них Бог ставиться, як до Йони. Бо Йона тяжко згрішив проти Бога. Але через те, що Бог мовчав і стримував покарання, і не нападав на гріх, і не вдаряв його одразу, то властивістю гріха та старої природи є те, що вони обманюють грішника, роблять нечулим його серце, а грішник стає безпечним і нічого не боїться. Радше він у своїх гріхах лежить і спить, і не бачить того, яка буря страшна насувається на нього. Пробудження буде жахливим.

Тож Бог сидить так наче Він про гріх забувся, але він просто відкладає дію і перевіряє, що робитимуть діти людські: чи захочуть вони розкаятися, як написано в Псалмі 11-ому: «Повіки Його випробовують людських синів». Але нічого не відбувається. Немає ні жалю, ні покаяння. Йона міг проспати все своє життя. Якби Бог забувся про його гріх, то Йона про свої гріхи не згадав би.

Це означає, що Йона спокійно спить у трюмі корабля посеред бурі. Бог каже: "Йона – цілковито сліпий, нечулий, втоплений, і навіть мертвий… Він може навіки залишитися зруйнованим. Бо гріхи не дають ніякої сили робити добро чи то свобідною волею, а чи розумом". Тож Йона лежить і хропе, не чує і не відчуває того, що чинить Божий гнів або того, що Божий гнів збирає довкола нього.

Але Йону будить моряк і наказує йому молитися до його Бога. Хтось інший піднімає його, бо він перебуває в небезпеці, Бог іде за ним і про його гріхи Він не забувся. Тоді за роботу береться сумління. Гріхи оживають і стають знову діяльними. Гріх – жало смерті і він виявляє Божий гнів. Тож для Йони не те, що корабель, але й весь світ стають надто малими. Звісно, що він повинен кликати Бога. Він боявся Бога більше від будь-кого на кораблі. Бо він відчував і зауважував, і його сумління йому говорило, що цей шторм призначався для нього і, що Божий гнів надходив на нього. Ох, який він тепер упокорений! Він відпустив гріхи усім тим, що перебували на кораблі і не вважав їх за грішників. Він не бачив чужих гріхів, а тільки свої.

Саме це чинить жаль, коли він настає. Він кусає і лякає сумління таким чином, що весь світ видається добрим, а грішником є тільки ця людина. Весь світ угодний Богові, окрім цього грішника. Божий гнів перебуває тільки над ним. Цей жаль також думає, що немає іншого гніву окрім цього, який він відчуває. Саме це відчували Адам і Єва, коли вони згрішили. Якби Бог не з’явився у прохолоді дня, то вони про свій гріх навіть не подумали. А коли Бог прийшов, то вони сховалися.

Так само Петро після відречення від Христа не відчував ніяких гріхів і був мертвим, аж допоки Христос на нього не подивився. Тоді Петро знову відчув свої гріхи і гірко заплакав.

Йона також спав усередині корабля. Так буває і нині. Гріхи роблять людей впертими, нечуйними, практично цілковито мертвими, так що людина не відчуває ані себе, ані Бога, і живе безпечно без страху допоки не прийде Сам Бог і збудить грішника. Цим слава свобідної волі цілковито знищується.





Мартін Лютер (З лекцій на Книгу Пророка Йони – 1526 р.)

суботу, 12 квітня 2008 р.

ВИНОГРАДНИК І ЗЛОЧИННІ ВИНАРІ


5-а неділя Великого посту, яка святкується 13 квітня ц. р. присвячена розгляду притчі Господа про виноградник і злочинних винарів. Орендарі-винарі, користуючись виноградником, даним Господарем, побивали і знущалися з його посланців, які просили принесення плати за виноградник. Вкінці, аби позбутися законного нащадка та заволодіти виноградником, орендарі вирішили вбити єдиного Сина Господаря, Якого Господар послав, як останнє благання повернути борг.
Господар у цій притчі - Бог. Виноградник - Ізраїль. Винарі - первосвященики і книжники. Слуги Господаря - пророки Божі. Син Господаря - Єдинородний Син Божий Ісус Христос.

Притча збулася. Первосвященики видали на смерть Сина Свого Бога. Щоправда, як і в притчі, вони прорахувалися (один з доказів - руйнування Єрусалиму через 37 років). Христос помер на Голгофському хресті за наші гріхи, але Він воскрес і став Наріжним Каменем, Який розчавлює всіх, хто повстає проти Бога і тим Каменем, на Якому у вічність будується Виноградник - Церква Божа усіх, хто вірить Ісусові. Ця Церква, як і Христос, житиме вічно з Ним у Божому Царстві.

середу, 9 квітня 2008 р.

ВОГНЯНИЙ МУР ДОВКОЛА ЦЕРКВИ



«Я стану» - говорить Господь, «для Єрусалиму вогняним муром навколо, і стану славою в середині його» (Захарії 2:9).

Тут ми знову бачимо, що мова йде про духовний Єрусалим. Цей Єрусалим буде без стіни, але стіна в нього буде. Де Сам Бог стає стіною, там не буде стіни фізичної, там мусить бути місто духовне. Бог же не може бути фізичною стіною.

Хіба не є ці Слова щедрими, утішливими та любими? Де ж ті християни, які у них вірують? Покажіть мені хоча б одного, який твердо вірує і покладається, як на правду на те, що Бог стоїть довкола нього, як вогняна стіна, куди б він не йшов, де б він не був? Кого такий християнин боятиметься?

Є деякі царі, що мають довкола себе дві або три тисячі чоловіків, а дуже давно в лихого царя Атілли було довкола п’ятсот тисяч чоловіків, так що він настрахав не лише Римську імперію, але й увесь світ. І в турка є багато чоловіків довкола нього, і в царя Персії, Кіра, було мільйон сто тисяч чоловіків довкола нього. Але навіть, якщо усіх їх зібрати докупи, то що вони у порівняні з тими, у кого Бог стає довкола вогняною стіною? Вони – жебраки і беззахисні. Маючи таку провізію і зброю, використовуючи, які можна багато чого зупинити та зруйнувати, вони не можуть вберегти своє життя навіть на мить ока.

Ось так у розквіті сил Атілла захлинувся кров’ю, що ринула в нього з носа, а цар Персії утік на ялику в море. Проте християнинові не потрібні оплачувані солдати для збройного супроводу. Ані зброя, ані провізія. Але він пересувається вільно і довкола нього стоїть вогняна стіна, яка захищає його життя для вічності.

Так само гарно співається у Псалмі 125-ому: «Ті, хто надію на Господа складає, вони, як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік! Єрусалим, - гори круг нього, а Господь круг народу Свого відтепер й аж навіки!» Гори – довкола Єрусалиму, а Сам Господь – довкола Своїх людей. Гори ще кращі за стіни. Хто нападе на місто, захищене горою?

А тут ще безпечніше і надійніше, бо Сам Господь стає вогняною стіною. Хто проб’ється, або хто може пробитися крізь вогонь? Так утішає нас Бог, що Він не лише стане довкола нас стіною, щоб захистити нас, але й налякає наших ворогів і поглине їх як вогонь.

Саме це Він також радив дітям Ізраїлю (Книга Вихід, 14), де Ангел Господній ставав стовпом вогняним між єгиптянами та ізраїльтянами, щоб єгиптяни не могли до них наблизитися цілу ніч аж до ранку, вранці ж Бог занурив дітей Ізраїлю в море, а їхніх ворогів розбив. Так само написано і в 2 Царів (6), де пророк Єлисей показав своєму слузі вогняні гори і колесниці довкола міста і сказав: «Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними».

Але це належить до віри, оскільки Бог не лише тримає цю вогняну стіну настільки прихованою, що ніхто не може її бачити, але й допускає, щоб Його людей переслідували і вбивали так, наче Він довкола них не поставив і соломинки або й павутинки, не говорячи вже про вогняну стіну. Плоть є настільки слабкою, що вона не може осягнути такі місця або ввірувати в них, у такі утішливі обітниці. А таку віру дає і навчає такому Святий Дух.
Мартін Лютер (З коментарів на Пророка Захарію – 1527 р.)

вівторок, 8 квітня 2008 р.

СКІНЧИВСЯ ЗЕМНИЙ ШЛЯХ ЧАРЛЬТОНА ГЕСТОНА


5 квітня ц. р. на 85 році життя скінчився земний шлях славетного актора, Чарльтона Гестона. Християнським кіноглядачам він найбільше запам’ятався роллю Бен-Гура в однойменному фільмі, знятому також за однойменним романом Лью Волеса. Фільм, у якому Чарльтон Гестон виконував роль єврейського князя Бен-Гура, і який ще називається «Оповідь про Христа», здобув одинадцять академічних нагород. Подібним успіхом користувалися тільки фільми «Титанік» і «Володар перснів: повернення Царя». Чарльтон Гестон підтримував рух «За життя» («Про лайф») і боронив традиційні американські християнські цінності. Натиснувши на заголовок цього повідомлення, можна подивитися (англійською мовою) частинку фільму, де в Бен-Гура, якого женуть на каторгу на галерах, відбувається перша зустріч із Христом.

понеділок, 7 квітня 2008 р.

МАРІЯ - МАТИ БОЖА


Проголошення ангела є таким, як про нього зазначає Апостольський Символ віри: «Вірую в Ісуса Христа, зачатого від Святого Духа…» Інакше кажучи: «Я вірю, що Діва Марія зачала Сина, Який також є Божим Єдинородним Сином. Від Кого вона завагітніла? Там не було нікого, окрім неї. Вона сама, без чоловіка, і в зачатті не діяв ніхто інший, як Святий Дух».

«А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?... І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!»

Отже, Марія розпитувалася в Ангела, як це має статися… Ангел дуже лагідно каже їй, що вона в Бога ласку знайшла… Він приносить їй новину, що вона зачне і народить Сина, Який буде званий Сином Божим. Збентежено думає вона : «Я – бідна Попелюшка і я повинна стати матір’ю і народити Сина без зв’язку із чоловіком? Хто ж мені повірить, що я зачала сама? Вона також відчуває, що ця новина від ангела загрожує їй смертю. Вона також дивується, що буде, коли люди зауважать її вагітність і почнуть розпитуватися про неї, то як же тоді вона доведе, що в неї було зв’язку з чоловіком?

Правда полягає в тому, що якби Бог не розмістив особливого захисту над Марією, то її або спалили б або вкаменували б. За Законом Мойсеєвим, жінка яка вагітніла від невідомого чоловіка, мала бути спаленою або вкаменованою. Через те, що в цьому випадку не буде звичайного зачаття, то Марія боялася і питалася, що з нею буде.

Тож ангел підсумовує і каже Марії: «Якщо ти намагатимешся аналізувати з позицій розуму, то ти ніколи не зачнеш або, якщо зачнеш, то покаранням відповідно до Закону, буде смерть. Але великою відмінністю у твоєму випадку є те, що «Дух Святий злине на тебе».

Інакше кажучи, для тебе Нареченим є Дух Святий, відмінна сила Якого і діяння вчинять тебе вагітною «і Всевишнього сила обгорне тебе». Всемогутній Бог попіклується, щоб ні диявол, ані цілий світ не завдали тобі шкоди. Ти станеш матір’ю і народиш Сина, але лише Бог Всевишній і Святий Дух насправді розуміють, як це станеться. Тому хай про це піклується Бог. Коли все контролює Він, то хто може Йому протидіяти? Яка сила на землі може спинити Всемогутнього?

Тебе справді обгорне сила Всевишнього і вона перебуватиме довкола тебе, щоб диявол навіть не знав того, як ти стала матір’ю, і це чудо Боже буде сховане від цілого світу. Тебе визнають за Матір Дитини, але як ти стала матір’ю, ніхто не знатиме до об’явленого часу. Тож, не бійся, бо шкоди тобі завдано не буде.

«А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» Того дня, в ту мить, коли Марія погодилася з тим, що сказав Ангел Гавриїл, був зачатий Христос. У ту годину, коли Марія промовила: «Нехай буде мені згідно з словом твоїм», вона зачала і стала Матір’ю Божою, а Христос тут став правдивим Богом і правдивим чоловіком у одній Особі. Хоча Він був крихітним зародком,в ту ж само мить Він – і Бог, і чоловік, в утробі Марії, немовля, а Марія – Мати Божа.

Мусульмани і юдеї насміхаються із цієї статті віри і вважають, що в них є всі підстави з неї глузувати. Ми би теж могли з цієї само причини над нею підсміюватися. Але як християни, ми повинні непохитно цієї статті триматися і ніколи від неї не відступатися. Бо від початків часу було провіщено, що Божий Син стане людиною і, що Його матір буде Дівою. У найпершому пророцтві, яке було дане Адамові і Єві незабаром по гріхопадінні (Буття 3:15), сказано: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту».

Бог не говорить про насіння чоловіка, а про насіння жінки. Тому матір’ю цього змієборця має бути Діва. Пізніше про це пророкували патріархи та пророки, аж допоки цілому світові про це не звістили улюблені апостоли.


Нас охрищено у цю віру і названо християнами, бо ми віруємо і сповідуємо, що це – правда. Тож зберігаймо цю віру непохитною. І якщо з плином часу, сектантські духи, заперечуватимуть її, рішуче її відстоюймо.
Мартін Лютер (З проповіді на Благовіщення 1532 р.)

«Радій, обдарована благодаттю! Господь із тобою!»


Такими словами привітав Ангел Гавриїл Діву Марію, «що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, із дому Давидового» (Євангеліє від Св. Луки 1:27, 28). Ангел провістив Діві Марії, що вона стане матір’ю Сина Божого, Спасителя людства. Тому це свято ми називаємо Благовіщенням. Запитання Марії, глибоко віруючої єврейської дівчини, як це може статися, коли вона «мужа не знає» і відповідь Ангела: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий», як і повідомлення про вагітність її літнього віку родички, Єлисавети, «бо для Бога нема неможливої жадної речі», викликали у Марії відповідь, якою ми можемо лише захоплюватися і повторювати у своєму житті: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!». Бог обрав Діву Марію на матір Свого Сина. Тому ми ще називаємо її Матір’ю Божою.
Варто зауважити, що сучасні Католицькі та Православні церкви, спотворюючи переклад слів привітання, вкладають зовсім інший смисл у це свято і, особливо серед католиків, Марію називають як Заступницею, так і спів-посередницею нашого спасіння, що, звичайно, належить до новітніх учень, яких не було від початку в Церкві заснованій Христом Спасителем. «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Соборне Послання Св. Апостола Івана 2:1, 2).

неділю, 6 квітня 2008 р.

ЗАПРОШЕННЯ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ


Парафія «Воскресіння» запросила до Святої Вечері брата Олександра Гураля. Брат Олександр після дослідження Малого Катехізису доктора Мартіна Лютера і Слова Божого висловив повну згоду з ученням Євангельсько-Лютеранської Церкви і готовність перебувати в цій святій Церкві до кінця життя або до повернення у славі Христа Спасителя. Від парафії брат Олександр одержав в подарунок Книгу Злагоди, значок із печаткою доктора Мартіна Лютера, білу троянду – символ праведності, яку дарує нам Христос і щирі привітання з молитвою до Господа «Многая літа». На світлині: пастир Вячеслав Горпинчук, брат Олександр Гураль, хрестоноша і читець Дмитро Прокопчук.

суботу, 5 квітня 2008 р.

СЛОВО ПРО ХРЕСТА - СИЛА БОЖА!


Такою є тема 4-ої неділі Великого посту, яка святкується 6 квітня ц. р. Слово про хреста, безглуздя в очах світу і для вух світу, але мудрість Божа, Євангеліє про прощення гріхів самою вірою у Христа розп'ятого є силою Божою, яка воскрешає нас із духовної смерті до духовного життя, чинить нас дітьми Божими і дає завдаток Духа Святого, ґарантію майбутнього воскресіння до життя вічного в Царстві Божому.

БІБЛІЙНИЙ СНІДАНОК




В нашій парафії «Воскресіння» відбувся черговий Біблійний сніданок для жінок. Тема квітневого сніданку «Мудрість вірності». Господь рясно благословляє богобоязних жінок (Приповістей 31:30). Богобоязлива жінка – жінка стилем життя якої є покаяння і віра в Божу благодать, милосердя та прощення. Така жінка є благословенням для її чоловіка, дітей, Церкви і суспільства.

КРАНАХ І ДЮРЕР

6 квітня Лютеранська Церква згадує двох митців: Лукаса Кранаха (1472-1553) і Альбрехта Дюрера (1471-1528). Лукас Кранах був близьким другом Мартіна Лютера і визначним художником-портретистом. Він також прославився вівтарними полотнами та різьбою по дереву. Альбрехт Дюрер, мешканець Нюрнберга, який був найбільш ученим із художників епохи Відродження, палко підтримував Мартіна Лютера. Він так само прославився картинами та різьбою по дереву. Ці двоє митців у своїх творах відображали славу, велич, благодать і милосердя нашого Триєдиного Бога. В цій публікації використано твір Дюрера «Руки в молитві» (1508 р.).

пʼятницю, 4 квітня 2008 р.

ВТЕЧА З МОНАСТИРЯ


485 років тому Катерина фон Бора та ще одинадцять інших монашок втекли з жіночого монастиря у Нібшені. Перед цим Катерина читала праці Лютера і почала з ним листування. На її прохання доктор Лютер попросив одного з підприємців організувати таку втечу і ця втеча була здійснена на возі з бочками з-під оселедців.
Через три дні всі монашки безпечно дісталися до Віттенберґу і згодом повиходили заміж або стали виховательками. Сама Катерина вирішила, що її чоловіком повинен стати тільки Лютер, що врешті-решт і здійснилося.
Каті (так називав її Мартін Лютер) була добре освіченою жінкою, вільно володіла латиною, брала участь у "застільних бесідах" Великого Реформатора. Вона також повністю на себе перебрала господарство, фінансові клопоти і навіть лікарські, бо добре зналася на травах. У них було шестеро дітей. Лютер жартома називав Каті "своїм ребром" і говорив, що не поміняє її ні на які царства.
"Своєю наукою і прикладом Лютер освячує зневажуване духовенством подружнє життя і через це дає початок першої німецької християнської родини" - Теодор Ярчук

четвер, 3 квітня 2008 р.

ПРЕЗИДЕНТИ ЮЩЕНКО І БУШ У СОФІЇ КИЇВСЬКІЙ


Президенти Ющенко і Буш, під час державного візиту Президента США до України 1 квітня 2008 року, відвідали Собор Святої Софії у місті Києві. Собор названо на честь Ісуса Христа, Премудрості Божої (по грецьки "мудрість" - "софія") і ця церковна будівля є однією з найстаріших у Східній Європі. Збудований Собор був за правління Ярослава Мудрого в XI столітті, ще до великого розколу Церкви на західну частину і східну, який відбувся 1054 року.
В соборі є маса унікальних фресок і мозаїк, серед яких і моя улюблена мозаїка - Свята Вечеря, на якій зображено роздавання Господом Євхаристії Своїм Апостолам: використанням облаток і чаші (саме так як це зазвичай робиться в Лютеранській Церкві, а не так як це робиться в нинішній Православній Церкві).
Двох Президентів супроводжували їхні дружини: пані Катерина Ющенко та пані Лора Буш. Собор Святої Софії - унікальне місце і є однією зі святинь українських християн.

середу, 2 квітня 2008 р.

ПЕВНІСТЬ ЧЕРЕЗ ХРИСТА

З проповіді доктора Мартіна Лютера на 2 Коринтян 3:4-11

«Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога» (2 Коринтян 3:4, 5).

Кожен проповідник повинен хвалитися так і так говорити: «В мене є ця певність і мужність у Богові через Христа, що моя доктрина і моє проповідування є по-правді Божим Словом». Тож коли він виконує інше служіння в Церкві, коли він христить дитя, відпускає гріхи та втішає грішника, то це також має робитися у цілковитій упевненості, що на це є Христова Заповідь».

А хто цим хвалитися не може, але все-одно навчає і править у Церкві, то такому краще було б, як каже Христос в Матвія 18:6 «коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...», бо він не проповідує нічого іншого окрім диявольської брехні та смерті. Наші папісти і донині так робили, навчаючи довго і багато, вигадуючи все находу. Вони думали, що таким чином вони стануть святими, а їхні серця і думки були переповнені сумнівами. Хтозна чи це догоджає Богові, а чи ні? Так само й доктрина та діла всіх єретиків і сектантських духів виходили звичайно не з упевненості у Христі, а радше їхня доктрина потребувала лише прославлення від людей. Вони шукали і прагнули прославлення та шанування у людей.

Апостол каже: «Не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе». Він промовляє все це проти фальшивих духів, які вважали себе за надзвичайно здібних, і особливим чином створених, і обраних для того, щоб допомагати іншим людям. Вони думали, що те, що вони кажуть і роблять, викликатиме в інших людей захоплення.

Але ми знаємо, що ми так само зроблені із цієї само глини і з того самого клею, що й вони. Так, у нас також є величне покликання від Бога. Та ми не можемо хвалитися тим, що самі по собі спроможні щось учинити, щоби порадити людям, або допомогти їм, або навіть думати, що люди одержать допомогу від нас (тобто, одержать допомогу із чогось у нас самих). Бо не з наших діл, і не з нашої певності, і не з нашої голови виходить те, як людина стає перед Богом і приходить до вічного життя. Ви можете хвалитися тим, що не стосується вічного життя, а саме: як ви живете і ходите, ви можете представляти те, що навчає вас ваш розум і які думки може продукувати ваша голова щодо того, як шити взуття та одяг, або керувати домом, а чи тваринами. Там використовуйте свій розум на повну силу: як відміряти та відрізати шкіру й тканину, як це роблять швець і кравець. Але в духовних справах справді людські думки повинні поступатися іншим думкам – тим думкам, вмінні та певності, які дає Сам Бог і, які Він показує у Своєму Слові.

Бо хто міг би подумати або довести, що Три Особи у вічному Божестві є одним Богом, і що друга Особа, Божий Син мав стати чоловіком, народженим від Діви і, що не було іншої дороги до життя, окрім тієї, що Він був розп’ятий за нас? Звичайно цього б ми ніколи не почули і цього би ніколи не проповідувалося і не навчалося, і в це не вірували б, якби цього не об’явив Сам Бог.

Тому ті, що хваляться і приписують заслуги собі, є великими і сліпими дурнями, і набридливими людьми. Вони думають, що своїми проповідями, досвідом або думками можуть комусь допомогти.