вівторок, 30 травня 2017 р.

Гріхи святих


Гріхи, які залишаються у святих, – це різноманітні злі нахили, пожадливості і бажання, які природні для людини, але суперечать Закону Божому. Святі, як і інші люди, усвідомлюють ці гріхи, але з такою різницею: вони не дозволяють, аби їх вони долали і щоб гріхи творили, що собі хочуть. Святі не коряться гріхам, а чинять таким гріхам опір і, як Павло тут це пояснює, вони постійно від таких гріхів очищуються. Відповідно до Павла, гріхи святих – ті гріхи, які вони відкидають. Ті ж, що коряться своїм пожадливостям, цього не роблять, а дають волю плоті і гріхові всупереч протестам їхнього власного сумління.

Ті ж, що чинять опір своїм грішним пожадливостям, зберігають віру і чисте сумління – неможливі речі для тих, кому не вдається чинити опір гріхові і тим, які чинять наругу над власним сумлінням і долають свою віру. Якщо ви триваєте в тому, що є зло, незважаючи на голос сумління, то ви не можете промовляти, ані вірувати, що маєте Божу ласку. Тож християни обов’язково повинні не коритися грішним пожадливостям.

Святий Дух дається саме з метою чинити опір гріхові та не давати йому волі. Павло каже (Гал. 5:17): «Тіло бажає противного духові, а дух – противного тілу… щоб ви чинили не те, чого хочете». І знову (Рим. 8:13): «Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити». А також (Рим. 6:12): «Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей».

«Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений».

Мартін Лютер, З проповіді на Великодню неділю

понеділок, 29 травня 2017 р.

Молитва подяки (2)

    
Всемогутній Боже!  Отче наш Небесний! Твоє милосердя нове для нас щоранку. Хоча ми жодним чином не заслужили на Твою доброту, Ти щедро піклуєшся про всі наші потреби для тіла і душі. Молимося - подай нам Твого Святого Духа, аби ми щиросердечно визнавали Твою милосердну доброту до нас, дякували Тобі за ласки Твої і служили Тобі в охочому послухові; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

суботу, 27 травня 2017 р.

Діло перетворення і очищення


Такою, повинні ми знати, є природа Христового служіння і панування в Його Церкві, що хоча Він справді одразу, через віру, передає нам Свою чистоту і Духом перетворює наші серця, все-таки діло перетворення і очищення одразу не завершується. Щоденно Христос діє в нас і очищує нас, аби ми щоденно зростали в чистоті. Це діло Він продовжує в нас через агенцію Слова, докоряючи, настановляючи, виправляючи та зміцнюючи, як то було з коринтянами через посередництво Павла. Христос для досягнення цієї мети використовує ще й хрести та біди.


Мартін Лютер, З проповіді на Великодню неділю

пʼятницю, 26 травня 2017 р.

Втіха передпризначення для тих, що під хрестом

     Про те, скільки втіхи може отримати з доктрини про передпризначення людина, яка несе свого хреста, чи людина посеред бурі спокус, Павло навчає в Римлян 8:28 і далі... Бог у Своїй вічній раді, ще перед закладинами світу, милостиво передбачив та визначив скільки хрестів, і які саме хрести та порази, Він покладе на кожного з нас, і водночас Він визначив результат випробувань ще перед початком світу, і зробив так, щоб усе було на добро та спасіння тих, хто любить Його. І через це Павло завершує непорушно і впевнено: тому я переконаний, що ні недоля чи утиск, ні висота чи глибина тощо, не зможе відлучити мене від любові Божої  у Христі, але у всьому цьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив і т. д. І це - дуже велика та солодка втіха для побожних людей під хрестом - втіха, яка виводиться із доктрини про передпризначення.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 25 травня 2017 р.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

    
День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:

Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 24 травня 2017 р.

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

    
     Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:


Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 23 травня 2017 р.

Молитва подяки

    
Господи Боже!  Отче Небесний! Від Тебе отримуємо ми в щедрості безперестанній всі добрі дари. Щодня Ти нас у чистій благодаті Твоїй оберігаєш від усякого зла. Благаємо Тебе - подай нам Твого Святого Духа, аби усім серцем визнаючи доброту Твою, ми могли завжди  приносити подяку Тобі і повіки славили Твою люблячу доброту і Вітцівське милосердя; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

понеділок, 22 травня 2017 р.

Воля Сина і воля Отця


38. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.
            39 Оце ж воля Того, Хто послав Мене, –  щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня.
          
            До якої чудесної гармонії приходять Його слова! Він каже: «Я вас не прожену». Це – Його воля і Він додає, що хоче чинити волю Отця, яка точно така, а саме: нас не проганяти. Св. Іван поєднує і сплітає дві волі, роблячи Єство Отця і Сина одним – одна воля, один розум, одна мудрість, одне діло – і то одне Божество. Він виявляє Себе нам у Його доброті, бо хоче спонукати нас горнутися до Нього. Він хоче, аби я знав, що коли я чую Синову волю, то водночас я чую Отцеву волю. Якщо ви бачите Сина, то ви також бачите Отця. «Якщо ви осягнете Мою волю», – хоче Він сказати, «то ви також осягаєте волю і доброту Отця, і боятися вам Отця не потрібно». Ваше серце не повинне казати: «Так, Господи Ісусе, я вірю, що Твої слова запевнюють мене, що Ти мене не проженеш, але що коли Отець буде до Мене неблагодатним і захоче мене відкинути?» «Ні», – відповідає Він, «немає більше ніякого на небесах гніву, якщо ти маєш мир зі Мною. Бо тебе до Мене привів Отець. Він розділяє Мою волю. Він навчив тебе, аби ти знав Мене та вірував у Мене. Його воля і Моя – однакові. Якби Він постановив тебе знищити та відкинути, то не приводив би тебе до Мене і не залишав би тебе зі Мною. Так само Він не дав би тобі Його Слова, віри, Хрищення і знання та приймання цієї величної статті віри. Через це ти не повинен проводити розрізнення між Моєю волею і волею Мого Отця, бо Моя воля – тебе не проганяти і це також воля Мого Отця. Я тебе не судитиму і не судитиме тебе Він».

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6

неділю, 21 травня 2017 р.

Відверта і чесна книга


Бог дає нам Своє Слово у типовий для Нього спосіб, а не як стильну енциклопедію вселенської ерудиції, дотепів і шарму. Біблія – відверта і чесна книга, яка не викликає любов до неї в нашого марнославства і наших амбіцій (Івана 5:44). Окрім цього вона повна спокусливих труднощів: логічних, інформативних, моральних, релігійних. Вона навіть «розпливчаста по краях» (антилеґомена!) У перевернутому світі божественна істина здається обманом. Так само, як глузували з Христа і так само, як Його ображали (Матвія 27:28 і далі; Івана 6:42) так само і Його істинні свідки мусять бути «як обманці, але ми правдиві» (2 Коринтян 6:8). Воістину – червяк, а не книга.[1] Все це – скромний «вигляд Слуги» написаного Слова, яке радіє покірною вірою, але відкидає усяке релігійне удавання (1 Коринтян 1-2).




Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»


[1] Доктор Маркворт згадує вислів Лютера, який каже, що для світу Біблія – наче червяк, а не книга. Він це робить у коментарях на Месіанський Псалом 21 (22):7 про Христа: «А я – червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі».

суботу, 20 травня 2017 р.

Молитва в час посухи

     Боже!  Наймилосердніший Отче! Благаємо Тебе розкрити отвори небесні і послати родючий дощ, аби він оживив землю та відновив плоди її, бо все в'яне і сохне. Почуй благодатно молитву нашу в цій потребі, аби ми могли славити і величати Твоє Ім'я повіки віків; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

пʼятницю, 19 травня 2017 р.

Відрізняти віру від добрих діл


    
Це – найбільш утішливі слова[1], які звернені винятково до тих, що хочуть бути християнами, які мусять цю статтю добре вивчити і відрізняти та відділяти віру від добрих діл. Віра – найважливіша річ, а добрі діла повинні слідувати. Не можна приписувати їм чесноту та силу, які є винятково власністю віри. Добрі діла не заслуговують спасіння. Віра має запевнювати нас, що Христос – не суддя, як про це каже Він іншому місці: «Я не прийшов засудити світ, а щоб світ через Мене спасся» (Ів. 3:17). Отець не послав Його лякати та страхати людей або робити шкоду тим, що до Нього приходять, а хоче тримати їх з Ним.  Проте для тих, що не вірують, Він буде суддею, Який відповідатиме їхнім про уявленням про Нього. Таким чином Він не судитиме весь світ, а промовить до побожних і богобоязливих: «Ви прийшли до Мене і увірували в Мене – вас Мені дав Отець. Тож ідіть-но сюди. Я вас не прожену». Іншим Він скаже в Судний День, що Він буде їхній суддя, бо вони відмовилися прийти до Нього. Тож там буде два гурти. Він відділить безбожних від християн, відділить козлів від овечок і скаже безбожним: «Ви Мене не схотіли. Ви не вірували в Мене. Ви Мене переслідували. Ви різали Моїх християн, богохульствували проти Мого Слова, і проганяли Мене і Моїх. А тепер відійдіть у вогонь пекла!» Бо оскільки вони не вважають Христа за милосердного, вони також не знайдуть Його благодатного і милосердного, а зійдуть у пекло. Через це ми, що прийшли до Христа, хочемо мати Його як благодатного Господа. Райдуга, яка є Його престолом, не лякає мене, вона з’являється для мого спасіння. Ми не дивимося на Нього, як на суддю. Він нас покличе. Він нас не прожене. Він також захищатиме нас від диявола.


Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана


[1] Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть (Ів. 6:37).

четвер, 18 травня 2017 р.

Сповідання позначає нас, як християн

         
          Не правда, яка є мовчазною та не непрочитаною, у Слові, а правда, яка входить з того Слова у людське серце, із дієвою присутністю Святого Духа, Який її застосовує, робить людей віруючими. Віра робить людей християнами, але лише Сповідання позначає їх, як християн. Правило Віри – Божий до нас голос, віра – слухання того голосу, а Сповідання – наша на нього відповідь згоди. Нашою вірою Господь знає нас як тих, що Його. Нашим Сповіданням ми впізнаємо один одного, як Божих дітей. Сповідання віри у певній формі має імперативний характер. Сповідувати Христа – сповідувати те, чим є наша віра в Нього. Хоча Символ віри не є Правилом Віри і не може ним бути, а є лише його сповіданням, так само й Біблія – оскільки вона – Правило Віри, то через це вона не є обовязково її Сповіданням.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

середу, 17 травня 2017 р.

День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship.

Молитва на День Св. Фрідріха Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний!  Аби зберегти відновлення проповіді Євангелія у Твоїй Церкві, ти послав їй Фрідріха Мудрого, світського правителя, який любив Твоє Слово і захищав Твій народ - віруючих людей. Посилай і нам правителів, які любитимуть Твоє Слово і захищатимуть найголовнішу свободу - свободу віросповідання, аби ми жили у мирі і, аби Твоє Євангеліє без перешкод проповідувалось по цілому світові; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.

вівторок, 16 травня 2017 р.

Очищатися від старої розчини

    
     Павло не говорить про розчину взагалі – він наказує очиститися від «старої розчини», маючи на увазі, що може бути розчина нова. На нього, безперечно, має вплив пошана до слів Господа Христа (Мт. 13:33), де Він порівнює Царство Небесне ще й з розчиною. У цьому ж разі розчина не може бути поганою за якістю – радше, той предмет, який буде змішано з цією розчиною, має виробити добрий, новий хліб. Тут мова йде про Слово Боже, проповідування Євангелія, яким ми стаємо членами Царства Христового або ж Християнської Церкви. Хоча Євангеліє виглядає злиденним і світ його відкидає і зневажає, його сила попри це така, що де лишень воно з’являється там воно знаходить і намножує учнів, у яких воно діє – воно перетворює їх, даючи їм свої власні особливості так само як і розчина передає свою силу тісту і викликає його ріст.
     … Але говорить тут[1] Павло про стару, недієву і непотрібну розчину. Він має на увазі вчення, погляди чи спосіб життя, який виникає зі Старого Адама, з плоті та крові і ту розчину яка є руйнівною щодо чистої, нової доктрини або ж природи, відновленої християнством. Пізніше він називає її «розчиною злоби й лукавства» і в даному вірші спонукає коринтян бути новим, чистим тістом.
     Зверніть увагу на особливі слова Апостола. Він кличе очищатися від старої розчини і наводячи, як факт таку причину – ви нове та нерозчинене тісто. Під нерозчиненим тістом він має на увазі ту віру, яка горнеться до Христа і вірує в прощення гріхів через Нього, бо він одразу говорить про нашу Пасху – Христа, принесеного за нас у жертву. Цією вірою тепер коринтяни очищені від старої розчини, розчини гріха та нечистого сумління і нею вони увійшли в нове життя. Втім їм наказано очищуватися від старої розчини.

Мартін Лютер, З проповіді на Великодню неділю 


[1] 1 Коринтян 5:6-8.

понеділок, 15 травня 2017 р.

День Св. Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським. 
     Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), Св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри.

Молитва на День Св. Афанасія Александрійського:

Господи Боже! У час криз і небезпек Ти посилаєш мужів, які чітко проголошують істини Твого Святого Слова. Ми дякуємо Тобі за слугу Твого, Афанасія, через служіння якого Ти зберіг правдиве сповідання Церкви про Твого Сина Ісуса Христа. Продовжуй посилати Церкві вірних і здібних мужів, аби вони Твою істину і проголошували, і захищали, аби Твоє Ім'я - Отця, і Сина, і Святого Духа, славилось повіки віків. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

неділю, 14 травня 2017 р.

Молитва на День матері

    
Любий Небесний Отче! Ти сказав був через Свого пророка: "Як когось його ненька втішає, так Я вас потішу". Дякую тобі за Твою непохитну любов, яка настільки більша від людського розуміння, щоб для того, аби зробити її для нас більш зрозумілою, Ти порівнюєш її з любов'ю матері до дитини. На силі цієї впевненості я знаю, що матиму Твій постійний провід, допомогу, підтримку і захист.
     Цього дня, що відведений для вшанування матерів, я особливо дякую Тобі за дар християнських матерів. Благословляй їх завжди. Наділяй їх благодаттю, щоб вони завжди були прикладом для своїх домашніх. Дай, щоб вони завжди пам'ятали про те, що їхні діти є священною довірою з небес. Хай перебуває над ними покровом Твоя рука і дай їм, Боже, силу для всякого завдання, мужність для всякого випробування і віру в Тебе, яка щодня буде ставати сильнішою.
     Дякую Тобі особливо за дар моєї матері і за її любов, яка так часто мене втішала. Прошу Тебе - допоможи мені, аби я став гідним її. Дай, щоб я ніколи не робив того, що засмутило б її серце. Дай мені завжди іти дорогою, яку вона окреслила - дорогою, що веде до Тебе. Спрямовуй наші ноги, аби вони ходили в любові Ісуса, Який показав приклад Своєю любов'ю до Його Матері. Молюся в Його Ім'я. Амінь.
    
З Мого молитовника

суботу, 13 травня 2017 р.

Нескінченний і вічний Великдень


Тепер же ми маємо один нескінченний і вічний Великдень, в якому віра годується, насичується і радіє – іншими словами, ми отримуємо відпущення гріхів і втіху, і силу через цю нашу Пасху, Христа.


Мартін Лютер, З проповіді на Великодню неділю

пʼятницю, 12 травня 2017 р.

Наше спасіння - в могутній руці Спасителя

     Оскільки сатана підкрадається до нашого спасіння, а світ рясніє незліченними спокусами та й наша плоть так само - слабка і грішна, то доктрина про передпризначення дає нам безмежну втіху про те, що ті речі, які стосуються нашого спасіння, збудовані на твердій і непохитній основі вічної Божої мети. Бо наше спасіння не перебуває у наших руках, звідки його можна легко забрати, а в могутній руці нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа і з Його руки ніхто нас не може вирвати, за умови, що ми непохитно та впевнено горнемося до Нього і в Ньому залишаємось (Івана 10:28, 29; 15:4).  Через це Павло виводить із цієї статті про передпризначення таку чудову і солодку втіху (Римдян 8:30-39; 2 Тимофія 1:7, 9; Римлян 11:29).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середу, 10 травня 2017 р.

Молитва у час негоди

Господи Боже, Отче Небесний! Ти Єси благодатний і милостивий, і Ти обіцяв, що почуєш нас, коли ми будемо кликати до Тебе у бідах наших. Благаємо Тебе - не дивися на гріхи і злодіяння наші, а з милості Твоєї зішли нам таку сприятливу погоду,  щоб земля належної пори зародила щедрими плодами, аби з доброти Твоєї ми могли отримати наш хліб насущний і навчилися пізнавати Тебе, як Бога милосердного і повіки дякували Тобі за доброту Твою; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

вівторок, 9 травня 2017 р.

Про богословські компроміси

   Пропозиція деяких мудрих голів сприяти угоді і знайти компроміс між нами та нашими опонентами в папстві – неправильна і марна. Папісти дозволили б проповідування Євангелія, але водночас зберігали б папістські зловживання, запевнюючи, що ці помилки не можна всі припиняти та відкидати заради слабких і, що заради миру та єдності, ми якимось чином повинні стримувати та обмежувати наші вимоги, аби кожна сторона поступалася іншій та терпеливо ставилася одна до одної. Хоча в такому разі не можна буде говорити про досконалу чистоту, становище стане нестерпним, коли буде використовуватися розважливість та будуть намагання пояснити проблему.
     Такого допускати не можна! Бо, як чуєте, Павло до чистого тіста не домішував би навіть трошки розчини і робити це суворо забороняє Сам Бог. Невеличка домішка заполонить усе і все зіпсує. Де до євангельської доктрини додають людські домішки лише в одному якомусь пункті – там вже зяє рана. Через це - таку суміш, таку латку в доктрині терпіти не слід. Як навчає Христос (Мт. 9:16), ми не повинні одягати новий одяг на стару одежу.
     Так само в наших ділах і в нашому щоденному житті ми не можемо терпіти витівки плоті та водночас хвалитися Євангелієм Христовим, як це робили коринтяни, які розбурхали серед себе поділи та безлад аж до такої міри, що хтось женився на своїй мачусі. У таких справах, каже Павло, трохи розчини заквашує і руйнує все тісто – все християнське життя.

Мартін Лютер, З проповіді на Великодню неділю

понеділок, 8 травня 2017 р.

День Св. Євангеліста Марка

     8 травня Українська Лютеранська Церква згадує Св. Євангеліста Марка. Церковний Отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах. 

Молитва на День Св. Євангеліста Марка:

Всемогутній Боже!  Так само, як Ти збагатив Церкву Твою дорогоцінним Євангелієм, проголошеним Св. Євангелістом Марком, дай, аби ми вірували Твоїй Добрій Новині про спасіння і радісно ходили відповідно до Твого Слова; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

неділю, 7 травня 2017 р.

Проповідь на 4-у неділю Великодня


ГОСПОДЬ ПРАЦЮЄ Й ДОСІ
                        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов. А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда по-єврейському зветься, що мала п'ять ґанків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено. Бо Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він часу слабує, говорить до нього: «Хочеш бути здоровим?» Відповів Йому хворий: «Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить». Говорить до нього Ісус: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи!» І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє та й ходив. Того ж дня субота була, тому то сказали юдеї вздоровленому: «Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого». А він відповів їм: «Хто мене вздоровив, Той до мене сказав: «Візьми ложе своє та й ходи». А вони запитали його: «Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: «Візьми ложе своє та й ходи?» Та не знав уздоровлений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від народу, що був на тім місці. Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!»  Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоровив його, то Ісус. І тому зачали юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу. А Ісус відповів їм: «Отець Мій працює аж досі, – працюю і Я». І тому то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним (Євангеліє від Св. Івана 5:1-16).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри,  ми часто даємо назви різним місцям, закладаючи в них символіку, яка має промовляти не лише до нас, але й до інших людей і нагадувати їм про важливі речі.  Недаремно в нашій країні за останні сто років так часто мінялися не лише назви вулиць, але навіть назви цілих міст.

Коли до влади прийшли безбожні комуністи, то вони масу міст і сіл перейменували на честь своїх найбільш одіозних однопартійців. Як відлуння кривавої, богохульної і людожерської епохи в нас поз’являлися міста Дніпропетровськ, Кіровоград, Дніпродзержинськ, Оджонікідзе і навіть Сталіно, що пізніше було перейменоване в Донецьк.

Чудом можна було вважати ті міста і села, на які я натрапляв на Миколаївщині: Вознесенськ, Троїцьке і Благодатне. Навіть сама назва Миколаїв зуміла зберегти в собі назву Св. Миколая, славетного єпископа, благодійника і ревнителя доктрини про божественність Ісуса Христа. Не випадково сьогодні український народ хоче позбутися комуністичних назв і на місці назви Дніпропетровськ ми тепер маємо просту назву Дніпро, на місці назви Кіровоград – Кропивницький, на місці назви Дніпродзержинск – Кам’янське, а на місці назви Орджонікідзе – стару і християнську назву Покров.

Сьогоднішня наша оповідь з Євангелія згадує на самому початку три назви та одне ім’я: Найперша назва – Єрусалим – місто - основа миру, столиця Юдеї – місто, яке Бог визначив на місце розташування свого храму. Саме Єрусалим Син Божий оплакував після того, як місто вітало його вхід і перед тим, як воно вимагало його смерті. «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім зостається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не настане, що скажете: Благословенний, Хто йде в Господнє Ім'я!» (Лк. 13:34, 35).

Друга назва – назва брами – Овеча, через яку очевидно, колись заводили до міста овечок. І третє місце, довкола якого розгортається центр нашої оповіді – купальня, яка називається «Віфесда». Віфесда означає «дім милосердя».

Але як часто назви, які дають люди, відповідають дійсності? Бог справді виявляв милосердя до недужих, які були збиралися довкола купальні. Купальня мала пять ґанків, на яких були зібрані різні недужі. Ми читаємо, що там «лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено».

Вода порушувалася не людиною. Всі люди, що мали таке розмаїття недуг, чекали на сходження Ангела Господнього, який періодично заходив у воду. І щойно таке відбувалося, щойно вода починала рухатися, щойно люди помічали чудо на воді, як починався рух до води і у воду. Хто перший потрапляв у воду такої миті, той зцілювався. Незважаючи на те, якою важкою була хвороба – вона минала. Незважаючи на те скільки років вона тривала, Боже милосердя одразу клало їй край.

Бог Своє милосердя виявляв. На відміну від людей. В нашій грішній природі живе неперевершений егоїст, який хоче все і винятково лише для самого себе. Біля цієї купальні був чоловік, який хворів вже не рік і не два, і навіть не одне десятиліття. Тридцять вісім років цей чоловік не міг піднятися і лише сподівався на чудо Боже, але почав втрачати надію. Бо хоча й Бог виявляв милосердя і зцілював кожного, хто потрапляв у порушену ангелом воду, люди не поспішали виявляти милосердя одне до одного. Тут кожен був сам за себе. І більші мав шанси той, хто мав ще й помічників з друзів або родини.

Наш хворий не мав нікого. Шансів потрапити у воду в нього практично не було. Від людей милосердя чекати йому не доводилось. Але ось біля Овечої брами зявляється Боже Ягня, Ісус Христос. Він бачить нещасного чоловіка. Він знає про його проблеми. Він знає про його біду. І ставить дуже просте питання: «Хочеш бути здоровим?»

Ну, хто ж не хоче бути здоровим? Але наш чоловік не знає хто перед ним стоїть. Він зараз не може уявити, що перед ним стоїть не просто істинна людина, але й істинний Бог. Через це відповідь його – ще й скарга і на власну самотність, і на байдужість довколишніх людей, які дбають тільки про себе, і надія, що може Ісус змилується над ним і всадить його до купальні саме тоді, коли в неї сходить ангел Господній.

Безнадійно хворий, безнадійно безпомічний, безнадійно самотній чоловік ще не розуміє, Хто саме до нього промовляє. А перед ним стоїть Той, Хто віддає накази ангелам сходити і порушувати воду. Перед ним стоїть істинне Милосердя – милосердний Бог і Господь. І Він знову каже дуже просте речення: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи!»

Наказ Христа складається лише з трьох наказів.  Перший стосується хвороби. Господь кладе їй край. Він зцілює безнадійно хворого. Зцілює одразу. Зцілює повністю. Через це чоловік повинен встати.  Час для лежання минув.

Другий наказ стосується його ложа. Він повинен його взяти, аби всі бачили, що сталося і звернули на це увагу. Третій наказ стосується того, аби свідчити всім про своє чудесне зцілення і потім отримати четвертий наказ від Цілителя – Христа.

В житті нашого хворого миттєво настає чудесна зміна. Євангеліє каже нам, що «зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє та й ходив». Одним словом Христовим відбулося зцілення. В домі милосердя виявилося милосердя від Бога.

Але що тепер роблять люди?  Невже їм назва «Дім милосердя» ні про що не свідчить? Невже вона ні про що їм не нагадує і ні до чого їх не кличе?  Як часто ми даємо гарні назви, а потім забуваємось, що ми дали не лише гарну назву, але й що нам дана чудесна назва – християни?!

В «Домі милосердя» і біля нього не видно великої радості через зцілення хворого брата. Не чути радісних співів і прославлення Господа Бога.  Не чути підбадьорення іти до храму і славити там Ім’я Боже, і приносити жертву хвали. Натомість чути обурення і нарікання: ««Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого».  А коли зцілений чоловік зазначає, що такий наказ він отримав від невідомого, то вони готові свої нарікання і свої обурення спрямувати проти того невідомого.

Тим часом Ісус знаходить нашого зціленого і щасливого чоловіка в домі Отця Свого. І застерігає його від кроку, який настільки властивий нам, коли ми каємось, отримуємо прощення гріхів і визволення від якоїсь біди, яка нас мучила. Ісус каже цьому чоловікові: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» Через гріх він був хворий і гріх хоче знову над ним панувати, аби загубити і тіло, й душу. Ісус же хоче, аби він не страждав, а радів життям і тут, і у вічності.

«Не гріши ж уже більше» – каже й нам Господь. Він наче промовляє: «Я викупив тебе від рабства гріха, диявола і смерті Моєю святою і дорогоцінною кров’ю. Я помер за тебе на хресті.  Я воскрес і живу, і царюю, аби ти не був рабом гріха, а моїм слугою – вільним від гріха і смерті. Радій викупленням, радій прощенням, радій грядущим воскресінням, радій вічним життям, яке ти вже маєш в Моє Ім’я в Царстві Божому. А Я незабаром повернуся у славі і виявлю найвеличнішу з усіх милостей, воскресивши тебе з мертвих і забравши тебе до Мого святого Царства. Тож нині і завжди пануй над гріхом, бо він – дуже підступний і лукавий, бо хоче тобі зла і тут, і у вічності. А Я хочу тобі добра. І ти маєш підтвердження – Мій хрест і Мій порожній гріб – свідоцтво твого прощення і гарантія твого вічного життя зі Мною».

Але така мова не подобається тим, хто не потребує милості Божої і сам не може її виявляти. Вони атакують Сина Божого. Вони не дякують Йому за милість. Вони обвинувачують Його в порушенні заповіді про суботу. Не маючи віри в Бога, а маючи само-праведність і не потребуючи Божого милосердя, вони не розуміють, що таке милосердя і «що то є: «Милости хочу, а не жертви» (Мт. 12:7).

А коли Господь пояснює, що Він працює щодня, як і Отець, тобто, що Він милість виявляє щодня, як і Отець, вони розуміють, про що Він каже.  «І тому то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним».

Світ послання Сина Божого гніває і світ за це хоче Його вбити. А ми, любі брати і сестри радіймо. Адже ми названі на честь Христа. Ми – християни. Ми охрищені у Його Імя. Ми зодягнені у Його праведність. І Син Божий, наш люблячий Господь до нас виявляє милість щодня.  Сьогодні Він проголошує нам прощення. Сьогодні Він утішає нас Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії.

Сьогодні Він нас запевнює про Свою любов, як і Отець, Який посилає Свого Сина саме з цією метою – подолати наш гріх, нашу смерть і визволити нас від влади диявола. І бути весь час з нами. І працювати нині і кожного дня нам на користь, виявляючи нам Свою безмежну милість і роблячи Свою перемогу над гріхом, дияволом і смертю нашою. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

День Св. К. Ф.  В. Вальтера, доктора і учителя Церкви

      
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими працями є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 

Молитва на День Св. К. Ф.  В. Вальтера, доктора і учителя Церкви:

Господи Боже, Отче Небесний! Виливай Духа Твого Святого на Твій вірний народ, утримуй їх непохитно в благодаті Твоїй і правді, захищай і втішай в усіх спокусах, захищай  їх від усіх ворогів Твого Слова і даруй Твоїй Церкві, що воює, Твій спасенний мир; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки і віків.

четвер, 4 травня 2017 р.

Аби зберегти чистоту доктрини про виправдання вірою

Аби зберегти чистоту доктрини про виправдання вірою, необхідно проводити чітке розрізнення між виправданням вірою і виправданням добрими ділами. Тут не заборонено робити добрі діла. Якщо я живу відповідно до Закону, роблю добрі діла, виконую Заповіді Другої Скрижалі Десяти Заповідей, шаную мій уряд, утримуюся від крадіжки, убивства і перелюбу, то гідно поводжуся, і такі діла тут не засуджуються. Проте папісти пропонують діло-праведність, коли папісти пропонують робити добрі діла перед визнанням Господа Христа і віруванням в Нього. Вони висловлюють претензії на спасіння через свої добрі діла і полишають статтю віри в Христа. Але ті, що приходять до віри, знають, що Христос – не погонич, і потім вони починають вести добре життя і робити прийнятні та праведні діла і не називають ці діла, які зроблені або перед прийняттям Христа, або після того, святими чи праведними, як це заведено в папістів. Лише віра в Христа є нашою праведністю і ми виводимо назву «християни» від Христа, і Христом ми вчинені святими. Отець приводить вас до Сина без допомоги ваших діл і заслуг. Стаття про праведність віри в тому, що ти віруєш в Христа. І здобули ви цю праведність без діл, постів, молитов чи чогось іншого – вона була дана вам з небес.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6:37

середу, 3 травня 2017 р.

День Св. Ансельма Кентерберійського

    Сьогодні ми дякуємо Господу за св. Ансельма Кентерберійського.  Святий Ансельм народився в Італії 1033 року. Упродовж багатьох років він служив Архієпископом Кентерберійським. Блискучий учений і письменник, Св. Ансельм використовував свої політичні здібності аби відстояти перед британськими королями права Християнської Церкви на самоврядування і підтримання порядку серед кліру. Найбільше св. Ансельм запам’ятався своєю книгою «Чому Бог стався Людиною», у якій навчав, що причиною воплочення Ісуса, Сина Божого, було страждання і смерть на місці грішників. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 

Молитва на День Св. Ансельма Кентерберійського:

Господи Боже! Ти так нас полюбив, що дав Сина Свого Єдинородного, щоби кожен, Хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Сьогодні ми складаємо Тобі подяку за  всіх проповідників цієї великої євангельської істини, а особливо за Твого слугу, Ансельма Кентерберійського, який навчав Церкву про замісницьку смерть Сина Твого, а нашого Господа Ісуса Христа, за нас, грішних. Просимо, Господи, Євангелієм Твоїм зміцнюй нашу спасенну віру в розп'ятого і воскреслого Спасителя Христа, з Яким і Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 2 травня 2017 р.

Не похмурий тиран, а люблячий Спаситель


В папстві ми чули зовсім інше послання про Христа. Там вони намагалися привести нас, охрищених до цього Мужа законами та всякими добрими ділами. Христа зображали як похмурого тирана, розлюченого та жорстокого суддю, який стільки всього від нас вимагав і платою за наші гріхи вимагав добрі діла. Є ганебне і богохульне зображення Судного Дня, на якому ми бачимо Сина на колінах перед Отцем, Який показує Йому Свої рани, а Св. Іван та Марія заступаються за нас на Страшному Суді і мати показує Синові свої груди, які Він смоктав. Це зображення основується на творах Св. Бернарда, але ці слова, ці зображення і цей опис не свідчить на користь Св. Бернарда. Такі зображення слід відкладати вбік. Бо вони використовувалися для того, щоб налякати людське сумління і примусити людей думати, що вони мусять боятися любого Спасителя і втікати від Нього так наче Він хоче прогнати нас від Себе і помститися за наші гріхи. Це відбирає в нас охоту йти до Нього. Якщо моє сумління нажахане, то я вже достатньо наляканий і мені більше не потрібний мисливець, хорт, загонич чи художник, аби мене від Нього відганяти. Моє серце і нечисте сумління досить природно стороняться того, кого я боюся. Страх і жах колються і женуть мене від нього геть, аби я з ним не залишався.
             Тож такі зображення не слід терпіти, бо Христос каже тут: «Я не прожену вас, якщо ви прийдете до Мене. Тобто, якщо ви віруєте в Мене, охрищені і визнаєте, що Я – Христос, народився і помер за вас, то з вашим страхом покінчено. Вам не слід боятися». Христос не хоче бути тираном чи в’язничним сторожем – Він не хоче вас від Себе викидати чи проганяти.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6:37

понеділок, 1 травня 2017 р.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня


   РОСТЕ СЛОВО БОЖЕ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Тими ж днями, як учнів намножилось, зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову». І всім людям сподобалося оце слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії, їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі (Дії 6:1-7).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, коли діти ростуть, то інколи вони скаржаться на біль в ногах. Ростуть кості, виникає біль і він викликає нарікання. Коли ростуть церкви теж буває біль у певних частинах. Цей біль – не фізичний, а радше біль налаштування церкви на нову кількість членів, на нові обставини, в яких тепер вона повинна жити. 

Як маленькі діти, які дивляться на своїх батьків і без них бояться ступити навіть один крок, так буває і церкви, ждуть від свого проводу, вказівок, що робити в кожній ситуації. Коли єрусалимська церква стала дуже сильно зростати, то вона складалася не лише з дорослих чоловіків і жінок, не лише з дужих і забезпечених людей, але й з людей літнього віку, зокрема з вдовиць.

Це були віруючі жінки, які втратили чоловіків, дітей і про них ніхто більше не міг піклуватись. Вони були цілковито самотніми на білому світові. Пенсій вони не мали, адже пенсії це відносно нове явище, отже чимало з них не мали ніяких засобів для існування.

Віруючі були настільки захоплені Євангелієм і знайденою радістю у воскреслому Синові Божому, у прощенні їхніх гріхів, які Христос здобув для них на хресті і в перспективі вічного життя, яке вже належить тим, хто вірує в Ісуса, що мало звертали уваги на це життя і особливо на проблеми, в яких перебували найбільш нужденні з їхньої церкви – на вдовиць.

Це помітили віруючі з-поза Єрусалиму. Їх Писання називає огреченими, бо вони проживали поза Юдеєю, в грекомовних частинах Римської імперії. Більшість з них були, звісно, євреями і вірували в Господа, але просто розмовляли грецькою мовою і користувалися грецьким перекладом Писання, який ми називаємо Септуагінтою.

Проблеми, звісно, краще видно з боку. З боку навіть легше побачити порошинку в оці брата свого. Тим більше було видно таку проблему, як нехтування найбіднішими, найнещасіншими членами церкви. Через це «зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані».

Ці грекомовні євреї не нарікали на Євангеліє, не нарікали на Апостолів, а в цілому на євреїв, тобто на тих, що живуть в Єрусалимі та Юдеї. Церква – це тіло Христове. І коли якійсь частині тіла болить, то страждає все тіло. Грекомовні юдеї служать нервами, які передають біль стражденних частинок тіла – вдовиць.

І Апостоли не баряться з відповіддю. Вони скликають багатьох учнів. Очевидно, це були здібні та поважні чоловіки, які були відомі своєю вірою в Христа, і, відповідно, гідною поведінкою. І Христові посланці роблять дуже важливу заяву: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах». Їжа в церкві була. Її приносили багатші, заможні брати і сестри.  Але цю їжу слід було правильно розподіляти.

Проте Церква – тіло Христове. І  в Церкві багато членів. І кожен член тіла має свою відповідальність. Господь покликав Апостолів і дав їм дуже важливе та чітке завдання. Він сказав їм: «Проповідуйте Євангеліє». Проповідуйте Добру Новину про те, що Бог виконав Свою обітницю і послав Свого Сина Ісуса Христа у цей світ, аби Син Божий забрав на Себе усі гріхи світу і обмив їх усі до одного Своєю святою і дорогоцінною кров’ю на хресті Голгофи. Проповідуйте Добру Новину про те, що Христос приніс Себе у жертву святу і досконалу за кожну людину. І Він воскрес, аби виправдання було проголошене кожному, хто в Нього вірує.

І Апостоли це робили. Вони проповідували Христове Євангеліє скрізь, де була для цього нагода.  Їхнє послання про Христа, про Його смерть і воскресіння, чув Єрусалим і його околиці. Апостоли звіщали про унікальність Христа і Його Євангелія, і що спастися від гріхів, від смерті до вічного життя, може лише той, хто вірує в Христа. «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали», – проповідували вони (Дії 4:12).

Слово Боже сіялося ними щедро і приносило свої плоди. Вся ця многота віруючих зявилася через Слово Боже, яке проповідували Апостоли. Немає іншого способу для створення віри, для зростання Церкви.  Пізніше Апостол Павло писатиме до римлян: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра». Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:13-17).

Через це Апостоли кажуть: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах». Це – служіння, запроваджене Христом. І без нього не буде Церкви і не буде в Церкві та у спасінні людей, ні багатих, ні бідних, ні заміжніх, ні удовиць. Бо віра – від слухання. А слухання – через Слово Христове.

Проте Апостоли не відсторонюються від проблем, що зявляються у Церкві і не кажуть: «Наша відповідальність Боже Слово, богословя, а все інше – ваші проблеми.  Ми фахівці лише в цьому одному полі. І нас абсолютно не цікавить те, що там у церкві робиться із грошима загалом і з гуманітарною допомогою для вдовиць, зокрема». Зовсім, ні! 

Вони також не кажуть: «Ми зараз всі ці проблеми визначимо, призначивши цих, звільнивши інших».  Вони – не тирани і не папи, які хочуть особисто все контролювати і за всім слідкувати. Їм немає на це часу.

Натомість вони кличуть учнів і дають їм пастирську пораду: «Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову». Виберіть мужів, які мають добру репутацію, кажуть вони. І не тільки, це, але вони мають бути сповнені Духом Святим та мудрістю,  – тобто віруючі і ті, що люблять Слово Боже і хочуть та вміють його застосовувати на практиці.

Це про про таких пізніше Господь Святий Дух промовлятиме пізніше у листі Св. Апостола Павла до Тимофія: «диякони мають бути поважні, не двомовці, не багато віддані вину, не соромнозахланні, такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробовуються, а потому хай служать, якщо будуть бездоганні. Так само жінки нехай будуть поважні, не обмовливі, тверезі та вірні в усьому. Диякони мусять бути мужі однієї дружини, що добре рядять дітьми й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той добрий ступінь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса» (1 Тим. 3:8-10, 12, 13).

Віруючим сподобалося слово Апостольської настанови і церква обрала перших сімох дияконів: «Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії». А потім «їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них». Таким чином продовжилася давня традиція благословляти до служби Божому народові його слуг, здібних і вірних мужів до такого важливого діла у Церкві Христовій. Один з них, Степан, стане Первомучеником Церкви, день якого ми святкуємо 9 січня, на третій день Різдва.

Вони взялися до своєї праці – підтримки нужденних вдовиць, про традицію якої ми читаємо далі в листах Апостола Павла: «Шануй вдів, удів правдивих. А як має вдовиця яка дітей чи внучат, нехай учаться перше побожно шанувати родину свою, і віддячуватися батькам, бо це – Богові вгодно.  А вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. А котра у розкошах живе, – та живою померла. І це наказуй, щоб були непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного. А вдову вносити до списку не менше, як шістдесятлітню, що була за дружину одному чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей виховала, якщо подорожніх приймала, якщо ноги святим умивала, якщо помагала обездоленим, якщо всякий добрий учинок виконувала» (1 Тим. 5:3-10).

Диякони виконували працю, на яку їх обрала Церква, а проповідники виконували своє служіння, до якого їх покликав Господь і про яке вони говорили: «А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову». І наші любі Апостоли далі ведуть людей Божих у поклонінні Христу розпятому і воскреслому і проповідують Христове Слово.  І воно падає на ґрунт людських сердець, як насіння у землю.  І воно падає на людські серця, як дощ на пересохлу землю і на засіяне поле. І це Слово діє, зароджує вірою на спасіння і на життя вічне.  Вірою, яка прагне бути з Христом і горнутися до Нього у Святій Вечері і знаходить поживу для християнина у істинних тілі та крові Христа під виглядом хліба та вина Євхаристії.  Слово діє, бо воно «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його» (Євр. 4:12, 13).

І сьогодні нам Господь Святий Дух каже: «І росло Слово Боже». І цей ріст був видимий – «і дуже множилося число учнів у Єрусалимі». І не лише це. Первосвященики засудили Христа на смерть і віддали Сина Божого в руки язичників. А по Його воскресінню Слово, Євангеліє, яке проповідували Апостоли, перетворили страхи провідників храму на реальність, бо «дуже багато священиків були слухняні вірі».  А це означало, що зростала ще й кількість проповідників.  І це  було чудово, бо всі мали чути цю чудову, радісну новину, що Христос воскрес! Це Слово росте й сьогодні в нас, бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.