пʼятницю, 28 листопада 2014 р.

Для молитовних роздумів

Для молитовних роздумів моєї сім'ї дуже корисною виявилися коментарі Джона Джеске на книгу Буття (серія Народна Біблія). Понад 400 сторінок якісного богословського тексту, написаного легкою і зрозумілою мовою. Видавці про цю книгу пишуть: "Буття є першою з п'яти книг Мойсея, і воно розкриває Боже діло через біографії Адама, Ноя, Авраама, Ісака, Якова, Йосипа та інших.  Розпочинаючи зі слів "На початку...", вона представляє початки або походження всесвіту, людської раси, гріха, смерті і Божого благодатного діла повернення до Себе людства, яке впало в гріх".  Рекомендую.

четвер, 27 листопада 2014 р.

Про Schwärmerei

Лише фанатики, які не мають ні отців, ні братів, віддані омані про те, що народ Божий на землі почався з них.  «Що! Хіба Слово Боже почалося з тебе, а чи ти – єдиний, до кого воно дійшло?» (1 Кор. 14:36 RSV).  Це критичне запитання Апостола, яке повинні були почути фанатики в Коринті, зобов’язує церкву в усі часи підходити з належною повагою та благоговінням до тих традицій християнства, які не суперечать Христовому запровадженню і Слову Божому.

                         Мартін Лютер

День Св. Юстиніана, християнського правителя і сповідника Христового

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Імператора Юстиніана, який правив Сходом від 527 по 565 роки по Різдві Христовім. Разом зі своєю дружиною, Феодорою, він відновив красу та велич візантійського двору. За його правління імперія пережила епоху відродження, значною мірою завдяки його амбіціям, розуму та сильним релігійним переконанням. Юстиніан також намагався принести єдність у розділену Церкву. Він захищав православне християнство і прагнув згоди між різними сторонами у Христологічних суперечках про взаємини між божественною і людською природами Христа. За його царювання було проведено V Вселенський Собор, який цю суперечку розглянув.

Молитва на цей день:

Господи Боже,  Отче небесний!  Через керування християнських правителів таких як імператор Юстиніан, Твоє Ім'я вільно сповідується посеред нашого народу. Дай, аби ми завжди обирали гідних провідників, які би служили Тобі вірно в нашому поколінні і ухвалювали мудрі рішення на добро Твого народу; через Ісуса Христа. Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 26 листопада 2014 р.

Молитва перед відкриттям сесії Верховної Ради

     В час відкриття сесії Верховної Ради молюся до Тебе, Небесний Отче, взяти під Твою благодатну опіку всіх депутатів Верховної Ради і всіх її працівників. Наділи їх відчуттям високої відповідальності, аби вони її відчували, виконуючи свою працю, до якої вони були вибрані українським народом. Вчини їх невразливими до спокус себелюбних інтересів. Наповни їх знанням і мудрістю, аби прийняті рішення і закони відповідали Твоїм стандартам і були на добро нашого народу.
     Утримуй мене і всіх моїх співвітчизників від нечесної критики та шукання помилок. Радше допоможи нам, Боже, на відкриття цієї нової сесії віддавати депутатам нашої нової Верховної Ради шану та честь, яка їм належить і благослови, аби ми підтримували їх нашими молитвами і нашою доброю волею.
     Благослови нашу країну, наш уряд, наш народ і вчини нашу націю благословенням для народів світу. Заради Ісуса. Амінь.
Джерело: Мій молитовник.

День Св. Івана Золотоустого, єпископа і проповідника

  Сьогодні ми згадуємо Св. Івана Золотоустого і дякуємо за нього Богові.  Св. Іван Золотоустий був провідником у Християнській Церкві IV століття. Він народився в Антіохії  приблизно 347 р. по Р. Х. і був навчений християнській вірі своєю побожною матір'ю, Антусою.  ПІсля служіння на різних посадах у Християнській Церкві (паламарем, читцем тощо), Івана було рукопокладено до пресвітерського служіння і йому був даний обов'язок проповідувати.  Його прості, але цілеспрямовані послання знаходили слухачів далеко поза його рідним містом. 398 року по Р. Х. Іван Золотоустий став Патріархом Константинополя. Його метою була реформа Церкви, двору та міста. Ці наміри викликали конфлікт із світською владою. Врешті-решт із Константинополя його було відправлено в заслання. Але, навіть будучи віддаленим від своїх парафій і народу, Св. Іван Золотоустий продовжував писати і проповідувати аж до часу своєї смерті 407 р. по Р. Х. Останніми його словами були: "Слава Богові за все. Амінь".

Молитва на День Св. Івана Золотоустого, єпископа і проповідника

Боже!  Ти дав  слузі Твоєму, Іванові Золотоустому, благодать проголошувати Євангеліє у красномовності та силі.  Він, будучи єпископом великих громад в Антіохії та Константинополі, безстрашно терпів ганьбу заради Твого Імені.  Подай милостиво усім єпископам і пастирям такої відмінності в проповідуванні та вірності в служінні Твоїм Словом, аби люди Твої були співучасниками божественної природи; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 25 листопада 2014 р.

Вічне життя починається в цьому житті

Христос каже: «Я – Князь Життя, безсмертна особа, невразлива для смерті. Тож прив’яжіться до Мене і станьте частинами Мене. І так станеться, що там де Я, там будете й ви» (Івана 14:3). Бо ми маємо Царя, Який так править, що вічне життя починається в цьому житті. Наскільки ми бачимо, це царство – недосконале, бо воно щойно почалося. Воно недосконале, але буде воно досконале, «коли Він передасть царство Богові й Отцеві» (1 Кор. 15:24). Тоді ми будемо бачити Бога досконало, обличчя в обличчя.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

понеділок, 24 листопада 2014 р.

Вчора на Михайлівській площі

Вчора представники нашої парафії Воскресіння побували біля пам'ятника жертвами Голодомору 1932-1933 р. р. на Михайлівській площі. Помолилися і вшанували пам'ять невинно убієнних.

неділю, 23 листопада 2014 р.

Проповідь на неділю Останнього Суду

             ВІВЦІ І КОЗЛИ
           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене». Тоді дадуть відповідь Йому праведні й скажуть: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли?» Цар відповість і промовить до них: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили». Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці і Мене не відвідали ви». Тоді дадуть відповідь і вони, промовляючи: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя (Євангеліє від Св. Матвія 25:31-46).

Благодать вам і мир!  (1 Сол. 1:1) Амінь.

Дорогі брати і сестри, які страшні слова чули наші співвітчизники-українці напередодні  тієї голодної зими 1932-1933 років і яких жахливих мук зазнавали вони тієї пори року, коли ще покоління тому в тих самих селах звучали колядки і щедрівки? Який жахливий вирок від Господа почують в День Суду усі кати українського народу? «Ідіть від Мене, прокляті у вічний вогонь!  Бо ви відібрали від Мене останній кусень хліба і Я мусив померти в рідній домівці, не маючи змоги навіть переступити поріг!»  «Ідіть від Мене, проклятий у вічний вогонь!  Бо ви пожаліли для Мене пяти колосків, а натомість передали Мене на суд тройки!» «Іди від Мене, прокляті, у вічний вогонь!  Бо ви засудили Мене на смерть за пять колосків, які просто валялися край поля і на які твоя влада вже не звертала ніякої уваги.  Але ти так хотів Мене убити, що знайшов причину – закон про пять колосків!»

Останній Суд буде справді Страшним Судом для величезної кількості людей. Там, напевне будуть лунати і такі вироки: «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь! Бо Мене лихословили, Я потребував був лише одного вашого слова на захист, а ви з того сміялися і глузували з Мене, з Мого святого Слова і з Моїх вірних людей!»  «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь!  Бо Я був у вязниці, а ви замість того, аби провідати Мене або заступитися за Мене, підписували всякі гидотні листи, аби додати Мені більше страждань і мук!»  «Ідіть від Мене, прокляті у вічний вогонь! Бо Я шукав захисту і правди, а ви замість правосуддя і виконання Конституції, відкрили по Мені вогонь із снайперських гвинтівок і автоматів. А ви розпорювали Мені живіт і топили Мене у донбаських водоймах».  «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, бо коли Я потребував правди, то ви на весь світ брехали про Мене і наче первосвященики, старшини і народ, підбурювали тих, що слухали вас, аби вони ішли вбивати Мене і ще й давали їм зброю.  Ідіть, прокляті, у вічний вогонь!»

Не обовязково бути відвертим вбивцею і брехуном, аби почути Останнього Дня такий вирок від Господа.  Достатньо бути просто байдужою людиною. І не нагодувати голодного. І не вкрити роздягненого. І не напоїти спрагненого. І не провідати хворого чи увязненого. Достатньо просто не робити добра усім людям. Достатньо поділити людей на касти: на власну сімю, своїх друзів. І достатньо робити добро лише вибраній групі людей. А всім іншим можна навіть зла не робити.  Їх досить лише проігнорувати і тоді вирок буде: ««Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований». А здивовані від такого страшного вироку почують дуже чітке пояснення: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!»

Ці всі злочинці і не-доброчинці могли би вчинити по-іншому, якби раптом в українській хаті на місці чоловіка і батька сімї, від якої відбирали останню їжу, раптово зявився Спаситель у славі. Якби Він зявився на місці протестувальників на Майдані, яких безжалісно розстрілювали снайпери та автоматники.  Якби Він зявився на місці депутата з Горлівки і ще одного студента, яких бойовики Путіна катували і топили на Донбасі. Але так не буває. Христос зявляється у подобі людей непомітних, без німбів над головами. Христос зявляється у ближніх, пересічних людях, подібних до вас і до мене.

Якби було по-іншому, то не було би такого великого здивування і у тих, що прагнули чинити добро Христові. І можливо зробили цілу гору різних добрих діл, які винайшли або вони самі або їхні духовні наставники: поїхали кудись на прощу або в паломництво, дали пожертву на якусь величну споруду, або й просто ревно допомагали посадовцям у рясах, обвішаних християнськими знаками та іконками, а то й ходили у хресних ходах довкола міста або принаймні довкола рідного храму.  Проте і такі дивуються, бо вони намагалися прислужитися Христові не там, де Він був щодня – у ближніх Києва, у відвідувачах нашого міста і в його мешканцях.  Аби послужити Христові, не треба далеко йти. Він тут, поряд з вами. І буде з вами упродовж наступного тижня і цілого вашого земного життя.

Втім, початок нашого євангельського тексту відвертає нас від згубної думки бігти і шукати, кому потрібна наша поміч.  Сьогодні Євангеліє радше зосереджує нашу увагу на тому, що поміч, власне кажучи, потрібна нам. Бо запрошення бути просто свідками на Суді і радіти дається лише тим кого Спаситель називає вівцями і до яких Він звертається «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу».  Вся справа, виявляється не в ділах, а в чомусь іншому.

На початку нашого сьогоднішнього Євангелія Господь ділить людей на овечок і козлів. Вівці – це якраз і є благословенні Христового Отця, ті що Христові дають їжу, воду, одяг, притулок, і милосердя. А козли – це ті прокляті, які на Христа дивляться з презирством і Йому не допомагають і не виявляють до Нього милосердя.

За євангельським визначенням вівці, благословенні будуть робити добро і виявляти милосердя. За таким самим визначенням козли робити добра не будуть і милосердя виявляти не будуть. Є лише дві категорії людей – вівці і козли. Господь пояснює козлам, хто такі вівці.  Він звертається до них і каже: «Та не вірите ви (Мені), не з Моїх-бо овець ви. Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки. Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:26-30).

Отже вівці це ті, що вірують в Христа і належать Йому. Можна бути доброю, у світському розумінні цього слова, людиною і водночас бути козлом, у богословському розумінні цього слова. Бо коли не віруєш в Христа, отже ти – не Його вівця. Отже належиш до козлів, які в Останній Суд будуть стояти перед Христом і здивовано розводити руками, мовляв ніколи Христа в житті не бачили, не зустрічали, а отже і допомогти Йому ніяк не могли.  Інакше й бути не може – якщо в Христа не віруєш, то Його не знаєш.

А віруючі Христа знають, вірують Йому. Ми слухаємо Його Слово і йдемо слідом за Ним. Власне кажучи, через це ми сьогодні зібрані тут, у церкві, а не, скажімо в іншому популярному місці. Ми зібрані тут, бо ми йдемо слідом за Ним, адже Він каже нам, аби ми разом збиралися і святили Імя Боже, тобто молилися до Господа, слухали проповідь Його Слова, а також виконували Христів Заповіт аж до часу Його повернення – причащалися істинним тілом і кровю Христа під виглядом хліба та вина у Святій Вечері.

Вівці – це благословенні Отця Христового. Іншими словами, це ті, кого Бог особливим чином поблагословив через Христа. Христос – якраз і є Цар, Який проводить Суд і Який вітає Своїх овець, тобто тих людей, які в Нього вірують і через Нього, тобто самою вірою в Христа, отримали благословення називатися дітьми Отця – благословенними Отця.

Христос запрошує віруючих, аби вони посіли Царство.  Він не запрошує їх емігрувати в Царство, іти на роботу в Царство, служити в Царстві або щось подібне до цього. Він запрошує віруючих посісти Царство, тобто отримати Царство.  Це Царство ми, що слухаємо голос Христа, віримо Його Слову, не здобули. Це Царство, каже Господь, уготоване всім віруючим від закладин світу.

Це Царство приготоване для вас кимось іншим. Це Царство приготував для нас, звісно, Бог. Бо воно ще було приготовлене в Божому Промислі від закладин світу. Аби ми могли увійти в це Царство, Син Божий увійшов у світ і забрав на Себе те, що прирікало нас до вічного вогню, приготованого для диявола і його ангелів.

Ми не були вівцями Христовими. Ми всі народилися козлами. Але вівцями учинив нас Бог. Аби ми не були вкинуті до вічного вогню, який був приготований для диявола і його ангелів, Христос забрав на Себе всі наші гріхи і змив їх на Голгофському хресті Своєю святою і дорогоцінною кровю. Благословенний і святий Він помер за проклятих і грішних, принісши досконалу жертву за всіх нас на хресті. Він воскрес на третій день, аби ми були сьогодні виправдані і названі у Його Євангелії праведними, тобто виправданими. Як?  Самою вірою в Христа.

Зауважте, що праведні не мають чим хвалитися. Для них похвальні слова Христа на Останньому Суді звучать дивно. Адже вони не зауважували, щоби вони Христа годували, поїли, вдягали, провідували та виявляли до Нього милосердя.  Вони – праведні, тобто виправдані самою вірою в Христа. Всю славу за спасіння ми віддаємо Христові. Ми живемо Христом і разом із Апостолом Павлом сповідуємо «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 3:20).

А коли в нас живе Христос, то Він і діє через нас. Біля Христа ніхто не голодував.  Біля Христа ніхто не був роздягнутий. Біля Христа ніхто не хворів. З Христом завжди для учнів були відкриті двері багатьох домів. І Христос продовжує так діяти у вас, любі брати і сестри.  У вас немає часу робити добрі діла. Ви вже їх робите і робите ви їх спонтанно. Точно так як робив це добрий самарянин, коли побачив побитого і пограбованого юдея. Точно так як це робила Лідія, запрошуючи Апостолів погостювати в неї. Точно так як це робила Сарна, шиючи одяг для вдовиць і одягаючи їх. Точно так як це робите ви щодня для всіх людей біля вас без винятку.

Ви так робите, бо саме так діє віра в Христа. Вона жива, активна, діяльна. Вона не думає про нагороду, а просто чинна любовю, тобто вчинками любові до наших ближніх.  До вас, що віруєте, лунатимуть Його слова у час Його повернення, у час воскресіння усіх мертвих, у час Останнього Суду: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу». Залишайтеся Його вівцями, що слухають Його Слово і приходять до Його Святої Вечері і сповідують, що спастися можна самою вірою в Христа Ісуса, нашого грядущого Спасителя і Царя. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28).

суботу, 22 листопада 2014 р.

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ ТА ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

     Сьогодні ми поминаємо жертв Голодомору 1932-1933 років, Геноциду українського народу, а також жертв усіх політичних репресій та нищень українства, на які було щедрим ХХ століття, століття богоборчих ідеологій і їх застосування на практиці до вінця Божого творива - людини. За традицією у цей день о 16 годині ми виставляємо свічки пам'яті на наших підвіконнях, аби нагадати про те, до якого народу ми належимо, про мільйони наших невинно-убієнних одноплемінників і про нашу відповідальність докладати всіх сил, аби наш рідний край, Україна, була богобоязливою, незалежною і демократичною, щоби ніколи більше такі і подібні події не повторилися.

Молитва на цей день:

     Всемогутній і вічний Боже, Правителю людей і народів!  У покорі звертаємося до Тебе в цей день, коли ми згадуємо мільйони наших співвітчизників, які були вбиті російським, безбожним, окупаційним, комуністичним режимом у штучному голоді, тюрмах і концтаборах.  Просимо Господи благословити нас, аби над нашим краєм не панували вороги та окупанти.  Благослови Господи нас достатком і благодатно тримай Свою правицю захисту над нами.  Допоможи всім нам пізнати і визнати, що свобода, процвітання та інші благословення приходять від Тебе і вчини нас вдячними до Тебе за всі Твої дари.
     Ми сповідуємо Господи, що ми цілковито не заслуговуємо на Твої благословення.  Безбожність, похітливість, крадіжки, убивства, інші явні та приховані гріхи й злочини є ганьбою нашого рідного краю і разом із іншими людьми ми можемо лише схилитися в ганьбі перед Тобою. Милосердний Отче!  Заради Ісуса прости нам наші особисті гріхи і наші національні гріхи. Просвіти нас Твоїм Словом. Вчини нас вірними громадянами України та гідними членами спільноти серед якої ми живемо. Дай, щоби завжди на першому місці в нашому житті був Ти, благодатний Бог.  Навчи нас жити в рідному краї і захищати його так, як личить дітям Божим. Дай нам християнського відродження, і дай нам звернути до Тебе серця мільйонів людей, які живуть у невірстві.
      Коли наша пам'ять повертається до невинно убієнних, замордованих наших земляків, до тих, хто помер за наші свободи, учини нас вдячними та покірними. Дай нам сил робити все, аби зберегти свободу. Вчини нас старанними у молитві за Україну і за тих, хто має владу.  Дай нам сил свідчити, аби спаслися не тільки ті, хто вже є християнами.  Дай нам сили свідчити Твоїм Законом і Євангелієм, аби й ті, що поки що не вірують в Тебе, були приведені до вічного життя через віру в Христа Спасителя.  Заради Ісуса. Амінь.

Слово Духа - нагострена стріла

Так і Слово Духа – стріла нагострена, тобто благословенна, успішна і ефективна. Слово – не бездіяльне, а здійснює багато всього чудесного. Воно піднімає засмучених, веде збентежених, кличе тих, що помиляються і спростовує їх. Воно приносить масу інших плодів і в цілому є всемогутнім. Через воно правильно називається стрілою нагостреною…
Християни не поступаються відчаю і бракові довіри, вони не відвертаються від Слова, не відрікаються від Христа. Вони наполегливо перебувають у вченні і сповідуванні Його – часом дуже сильно, а часом кволо. Бо Він – Цар, Який завойовує і Цар нещасних. Він піднімає нас, хоча часом ми кволі.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’яти

пʼятницю, 21 листопада 2014 р.

Молитва має підноситися за добро всіх людей

Тому в молитві ніхто не повинен молитися лише за себе чи про себе, ані не повинен він молитися про якийсь дар, а молитва має підноситися за все те, що є добрим для всіх людей. Інакше це означатиме звуження Божої доброти і звужуватиме її лише до однієї людини. Тому й Господь навчає нас молитися: «І прости нам провини наші» (Мт. 6:12). Він каже «нам», маючи на увазі всіх і  все, що є втім незліченним і надзвичайно великим. Отже, ніхто не повинен молитися лише за себе.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесятий

День Св. Архистратига Михаїла та всього війська небесного

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Архангела Михаїла та всіх святих ангелів.  Ім'я Архангела Михаїла означає: "Хто такий як Бог?" Про Михаїла згадано в Даниїла (12:1), а також в Юди (в. 9) та в Об'явленні (12:7).  Даниїл зображує Михаїла, як ангельського помічника Ізраїлю, який веде битву проти сил зла.  В Об'явленні Михаїл та його ангели воюють проти сатани і нечистих ангелів та завдають їм поразки, скидаючи їх із небес.  Їхня перемога стала можливою Христовою перемогою над сатаною в Христовій смерті та воскресінні, перемогою, яка була проголошена голосом з небес: "Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його" (Об'явлення 12:10).  Разом із Михаїлом часто згадують Гавриїла і Рафаїла, інших головних ангелів або ж архангелів, які оточують престол Божий.  Передання називає Михаїла покровителем і захисником Церкви, особливо захисником християн в годину смерті.

    Молитва на День Св. Архистратига Михаїла та всього війська небесного:

      Вічний Боже!  Твоє мудре планування учинило та запровадило служіння людей і ангелів у дивовижному порядку. Милостиво дай нам, щоби так само як Твої святі ангели завжди служать Тобі на небесах, щоби Твоїм призначенням вони також допомагали та захищали нас тут на землі; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом. Один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 20 листопада 2014 р.

Коли буде знищено прабатьківський гріх

     Прабатьківський гріх буде знищено тоді, коли гріховне тіло буде забране із землі (Рим. 6:6) і перетворене на порох природною смертю, а тлінне зодягнеться в нетління (1 Кор. 15:53). Бо поки ми живемо в цьому тілі, ми несемо в собі образ земного (1 Кор. 5:49) і боротьба між тілом і духом не припиниться аж до смерті відроджених людей (Гал. 5:17).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 18 листопада 2014 р.

Спрямування християнського проповідування

   
Християнське проповідування спрямоване на Хрищення для тих, що перебувають назовні, і на Господню Вечерю - для спільноти охрищених, зі святим відпущенням гріхів як "індивідуалізованим" Євангелієм (Ів. 20:22, 23, пор. Мт. 9:8; 18:15-18). Тому спільне життя охрищеної спільноти особливим чином формується взаємодією проповідування і Вечері Христової, де Христос "у чудесному Таїнстві залишив нам спомин про (Його) страсті" (Молитва Церкви на Чистий Четвер). "Спомин", звісно, є живим, а не мертвим, бо його святкує Той, "Хто смертю Своєю смерть зруйнував і Своїм воскресінням до життя відновив нас до життя вічного" (Великодня Вступна Частина). Цей живий спомин посіяв усередині Церкви Сам Господь (1 Кор. 11:23-26), і тому він - об'єднувальна (1 Кор. 10:17!) структура, оправа і контекст парафіяльних проповідування, поклоніння і життя.  "Таїнство і проповідь ідуть разом, - писав Зассе, - і завжди ознакою занепаду Церкви є те, що хтось наголошує на одному за рахунок іншого".

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління" 

понеділок, 17 листопада 2014 р.

На передовій

… Наш Бог і Цар утішає нас, кажучи: «Будь сильний у битві. Воюй. Ти маєш метальні снаряди і гострі стріли. Запускай їх на ворога. Ти матимеш успіх». Наскільки нерівне це змагання!  Хто, насправді, я такий і то навіть тисяча мужів у порівнянні з одним дияволом? Тут ми мусимо промовляти разом із Єлисеєм: «Ті, що з нами, численніші від тих, що з ними» (2 Царів 6:16).  Де є двадцять дияволів – там сотня ангелів, а якби так не було, то ми би вже давно загинули. Ми перебуваємо на передовій коли лишень навчаємо Слову, коли лишень проповідуємо і прославляємо Христа, а потім живемо якомога ближче відповідно до Євангелія і Слова Божого.
Отже, використовуймо й це місце,[1] коли він каже: «у серце Царських ворогів, і для нашої втіхи. Він наче каже: «Ти терпиш все це від диявола не через себе, а через Мене. Я – підсудний. Саме на Мене спрямований гнів сатани. Це – Моя провина. Проти Мене повстає світ. Чому ж тоді ти падаєш у відчай? Чому тебе непокоїть страх і безнадія?  Вони – не твої вороги, а Мої – вороги твого Царя. Тож продовжуй навчати і проповідувати. Терпи біди, і дай, аби за тебе воював Я. Я буду вогняною стіною довкола вас (Зах. 2:5), ви – Мій народ. Вам не треба рити шанці або вибудовувати залізні мури. Я оборонятиму вас так само як Я захистив Мій народ на Червоному морі, коли розташував між ними та фараоном вогняний стовп» (Вих. 14:20).

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий


[1] Псалом 45:6: «Твої стріли нагострені, а від них під Тобою народи попадають, у серце Царських ворогів».

неділю, 16 листопада 2014 р.

Проповідь на 23-ю неділю П'ятдесятниці

  СПІЛЬНОТА ХРИСТОВА
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас, і завжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню я молитву з радощами, за участь вашу в Євангелії від першого дня аж дотепер. Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені думати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайданах моїх, і в обороні, і в утвердженні Євангелії спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу я за вами всіма в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножалась ще більше та більше в пізнанні й усякім дослідженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та цілі були Христового дня, наповнені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу. (Филипян 1:3-11).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, біля дверей одного американського магазину зявився хлопчик, який за 10 центів продавав листівки. Його спитали, що він буде робити із заробленими грошима. Він сказав: «Я збираю 100 000 доларів на будівництво нашої нової церкви». Здивований покупець відповів: «Ти що сам збираєшся зібрати такі гроші?» Хлопчик відповів: «Ні-ні!  Нас – двоє!» 

Спільнота – велика і чудесна річ, особливо спільнота одновірців-християн. Сьогодні наш Біблійний текст містить чудесне свідчення про таку спільноту Апостола Павла. Інколи спогади про певних людей викликають в нас неприємні відчуття. Інколи ми можемо молитися, аби Бог спинив їхні злі вчинки, а їх самих привів до покаяння. Але не такі спогади має Павло про своїх одновірців-християн у македонському місті Филипах на теренах Європи. На початку свого листа до них Апостол дякує Богові, щойно їх згадує. Попри ті переслідування, яких він зазнав від безбожних правителів і ненависників Христа, про християн у Филипах спогади в нього найліпші.

Які спогади мав би Христів Апостол про нас, любі брати і сестри, якби він приходив до Києва і тут проповідував, і навчав?  Як би ми повелися, якби ми зустрілися із переслідуваним слугою Євангелія? Врешті-решт, як ми дивимося на нашу церковну спільноту і на нашого Господа? Чи ми маємо хоча би таку впевненість, яку має хлопчик з нашої історії про збір коштів для будівництва церкви? Наш будівельний проект поволі рухається і впевненість нам не завадить!

Апостол сьогодні дякує Богові за филипян, за їхню вірність, за їхню віддану вірність Євангелію. Спогади про филипян тішать його розум і втішають його душу. Филипи, як ми вже згадували, не були ідеальним містом для проживання проповідника, але виявилися ідеальним містом для проповіді Євангелія. Там Павлові та Варнаві було виявлено надзвичайну гостинність Лідією, македонською бізнес-леді. У Филипах таки Павла і Варнаву було заарештовано і жорстоко побито. Але там Бог учинив чуда і привів до покаяння вязничного сторожа і у Филипах була викарбувана Господом Святим Духом відповідь на запитання: «Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?» Відповідь була: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:30, 31).

Филипи люблять лютерани і це ж саме місто повинні недолюблювати всі перехрищенці, бо тут відбулося те, що суперечить логіці людини, яка вважає, що вона має контролювати Боже Слово, а не навпаки. Бо саме у Филипах відбулося Таїнство Хрищення цілого дому, усіх без винятку домашніх вязничного сторожа, як написано: «І охристився негайно він сам та його всі домашні» (Дії 16:33).

Павло сьогодні дякує і за Лідію, і за вязичного сторожа, і за всі домашніх його, і за всіх християн, за всіх своїх братів і сестер, які вірні Христовому Євангелію. Ці спогади гріють Павлове серце і підбадьорюють його. Від першого дня християни у Филипах були не просто слухачами, а брали участь у Євангелії: підтримували Павлове служіння як гостинністю так і своїми щедрими пожертвами, так і відданістю Євангелію у своєму житті. Ці спогади гріють Павлове серце і підбадьорюють його.  Дай Боже, аби й спогади про нас теж гріли серця та підбадьорювали інших християн! 

Апостол також молиться до Бога, аби щедрий Господь їх далі благословляв. Це природне ставлення віруючої людини. Павло не стомлюється молитися. Так само не стомлюймося молитися і ми, адже наш Господь – щедрий і многомилостивий, люблячий і благодатний, Який каже нам: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Мт. 7:7).

Христів Апостол не просто молиться, а молиться із радістю. Його молитва про всю спільноту, про всіх віруючих – ніхто з Божих людей у Филипах з цієї молитви не виключений. Ця спільнота особлива, як і кожна християнська спільнота – кожна християнська громада, церква. Вона починається з Євангелія, бо саме через Євангеліє Господь Святий Дух покликав кожного віруючого филипянина, як і покликав Він через Євангеліє і кожного з вас, любі брати і сестри.  

Християнська спільнота не починається з діл, не з філософії, не з людського рішення увірувати. Християнська спільнота починається з Євангелія у Слові і в Таїнстві Хрищення, як це ми бачимо у Филипах і ця спільнота Словом і Таїнствами далі зберігається. Апостол молиться, аби вона далі зберігалася у Филипах.  Павло впевнений в тому, що так і буде. Бо цю роботу виконує той, хто її був розпочав.

Хто це? Господь! Він покликав їх Євангелієм про Ісуса Христа, розпятого за їхні гріхи і воскреслого для їхнього виправдання.  Він переставив филипян із темряви до світла. Він далі живить їхню віру Словом та істинними тілом і кровю Христа у хлібі та вині Святої Вечері.  Ця спільнота шириться за межі зібрання віруючих тим, що вона ревно підтримує служителів Євангелія.

Апостол бачить живу церкву. Апостол дякує за неї Богові. Апостол висловлює упевненість, що Господь виконає розпочате діло аж до дня Христа Ісуса. Це буде особливий день. Це буде день не плачу віруючих за своїм розпятим Господом. Це не буде день скорботи за похованим Господом і це не буде дорога до запечатаного гробу. Це буде день великої радості, бо день Христа Ісуса – це день повернення нашого розпятого і воскреслого Господа у славі. Ми не знаємо, коли він настане, але ми знаємо і впевнені, що він точно настане – точно так, як Христос воскрес із мертвих і вознісся на небеса.

У листі до солунян Павло пише про цей грядущий день: «це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних. Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завжди будемо з Господом» (1 Сол. 4:15-17).

Це буде найрадісніший день в історії віруючого людства – день воскресіння мертвих, день нашої зустрічі з нашими рідними та друзями, які померли з вірою в Христа, день зустрічі з тими, кого Господь розпочав діло спасіння і зберіг його до дня Христа Ісуса.  Господь діяв у филипянах і діє в нас, як і у всіх Своїх дітях – через Слово і Таїнства: Святе Хрищення і Святу Вечерю, які ми ще називаємо засобами благодаті, адже Господь ставиться до нас, до Своєї Церкви благодатно – любляче та милостиво. А у світі Він діє Своєю міццю і всемогутністю. Усе це Він робить для того, аби ми також мали сьогодні повну впевненість у тому, що Бог, Який покликав нас до віри, проведе нас дорогою віри аж до Його Царства, у якому ми будемо жити у радості та щасті повіки віків.

Спільниками у благодаті називає Христів Апостол віруючих. Благодать нас обєднує, адже спасенні ми благодаттю, Божою незаслуженою любовю до нас грішних. Кожен, хто вірує в це прощення заради Христа і винятково з Божої благодаті, любові – спільник у благодаті. І цих спільників у благодаті Павло має у своєму серці.  Він, наче вважає їх частиною самого себе. Він піклується про них молитвою і наукою – сьогоднішнім нашим листом.

А лист цей він пише в кайданах. Проте кайдани не стають перепоною для його радісних молитов за филипян, які разом із ним, хоча й без кайданів, стоять за оборону і утвердження Павлової справи – Євангелія. Заарештований не Павло, а вісник Євангелія.  Отже в суді і перед владою слухається не просто Павлова справа, а справа филипян, римлян і всіх християн на світі. Так само як і сьогодні, коли здійснюється напад на Христову Церкву в будь-якому місці світу, то це – напад на нас, на нашу Церкву і ми стаємо в обороні Євангелія, і молитовно, і всіма іншими можливими способами. 

Так роблять филипяни. Вони не лише моляться за Павла, вони далі допомагають йому, бо вони перебувають у спільноті благодаті, в одній святій Християнській Церкві. Павло – не один. З ним – багато християн. І найголовніше з ним Бог і Його благодать. Благодать, Євангеліє – основа спільноти істинної Християнської Церкви.

Ця благодать виявляється у сердечній дружбі і в щирій тузі у час розлуки. Павло каже, що він тужить за филипянами у сердечній любові. Він хоче бути з ними. Цей лист наче його Псалом подібний до пісень Псалмоспівців: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Пс. 121:1) і: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його! Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!» (Пс. 123).

І Псалмоспівці в Старому Заповіті, і Павло в Новому Заповіті співають ці пісні, бо ними рухає сердечна любов Ісуса Христа. Бо це Христос любить Павла, і филипян, і вас. І це Христос прагне перебувати зі Своїми любими братами та сестрами. Про цю любов Христову, про жертовну божественну любов молиться сьогодні далі Павло. Коли немає цієї любові, тоді все – ніщо, як пише він у листі до коринтян: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!» (1 Кор. 13:1, 2).

Лише з цією любовю Христовою можливе істинне пізнання і дослідження. Лише в цій любові можливе істинне духовне знання, бо саме воно, основане на любові, включає і голову, і серце, і все наше єство. Любов, яка має це знання має далі досліджувати те, що краще, відкидаючи все те, що йде врозріз з Божим Словом, усяку фальш людського або демонічного походження і навпаки ця любов буде триматися Слова, яке нам сьогодні проголошує прощення усіх наших гріхів і повне виправдання у Христі, очищуючи нас.

А чисті та цілі – ті що не стали духовними інвалідами, слухаючи фальшиві доктрини та вчення – чисті та цілі приносять плоди праведності. Бо яке дерево – такий і плід. Хто вірує в Христа, той приносить добрі плоди, як каже Господь в Євангелії від Св. Івана (15:5): «Я – Виноградина, ви – галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви». А в Христі навіть двоє, як вірував хлопчик, який збирав кошти на церкву, можуть все, бо вони перебувають у спільноті благодаті – спільноті віруючих з Богом.  В Христі ви зароджуєте плодами праведності, власними добрими ділами ви славите Бога, Який Останнього дня прославить вас. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).


суботу, 15 листопада 2014 р.

Єретики кволості слабих не носять

… Єретики не бажають нести кволість слабких.  Чому? Бо оскільки вони догоджають самим собі, а всі інші їм невгодні, то вони не беруть участі в злі інших людей, і так само не ділитимуться з ними добрим. Докори тих, що докоряють Богові на них не спадають, бо ревність до дому Господнього їх не з’їдає (Пс. 69:10). «На людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів. Тому-то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля, вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися… свої уста до неба підносять, а їхній язик по землі походжає!...» (Пс. 73:5-7, 9). Єретики, звісно, це роблять, бо підносять свої уста і язиком по землі походжають. З величезного бажання і вдоволення вони понад усіма людьми піднімають беззаконня, тобто власну праведність, бо їй вони несправедливо надають перевагу над праведністю Божою.  Так не робить Апостол, який каже (2 Кор. 11:29): «Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся?.  І до галатів (4:20): «Бо маю я сумнів за вас». Але з цієї причини він не відійшов від них, не заснував якусь іншу секту, і не винайшов інший закон через те, що вони цей переступили.  Радше він піклувався про те, аби їх покращити, а не покинути, як це роблять єретики, які наче наймити втікають від слабких овечок, яких вони повинні підтримувати понад усе.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесятий

пʼятницю, 14 листопада 2014 р.

День Усіх Святих

      Це свято найбільш осяжне з усіх днів спомину святих, бо охоплює всю величину великої хмари свідків, яка нас оточує (Євреїв 12:1).  Перед нашими очима віри воно тримає ту велику кількість, яку виміряти не може жодна людина: всі святі Божі в Христі - з кожного народу, раси, культури та мови - всі "ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця..." (Об'явлення 7:9-14).  Це свято виставляє перед нами повну вишину та глибину, і ширину, і довжину благодатного спасіння нашого Господа (Ефесян 3:17-19).  Воно пов'язане з Великоднем і святкуванням воскресення, бо всі, що померли з Христом Ісусом також із Ним воскресли (Римлян 6:3-8).  Воно пов'язане з П'ятдесятницею у святкуванні зібрання цілої Церкви кафоличної - на небесах і на землі, в усі часи і у всіх місцях - в одному Тілі Христовому, в єдності Духа в союзі миру. Як і всі ми були покликані до тієї однієї надії, яка належить нашому покликанню: "Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх" (Ефесян 4:4-6).  День Усіх Святих також поєднує з останніми неділями Церковного Року есхатологічне зосередження на житті вічному та сповідуванні того, що "страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас" (Римлян 8:18).  Це свято закріплює наш погляд на Ісусі, Начальникові і Виконавцеві нашої віри, аби ми не знемоглись і не впали на душах своїх (Євреїв 12:2, 3).

Молитва на День Усіх Святих:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти об'єднуєш усіх Твоїх вірних людей усіх часів і з усіх місць в одну святу спільноту, тайне тіло Твого Сина Ісуса Христа.  Подай нам так повторювати приклад віри Твоїх блаженних святих в усякій чесноті та благочестивому житті, аби разом із ними ми могли прийти до невимовної радості, яку Ти приготував для тих, що люблять Тебе;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

четвер, 13 листопада 2014 р.

Прабатьківський гріх не освячується Хрищенням

     Прабатьківський гріх не освячується Хрищенням так, що стає після нього добрим, святим, милим Богові та для Бога прийнятним у освячених людях. Насправді в освячених людях він є і залишається не доброю, а зіпсутою річчю, яка конфліктує із Законом Божим так що насправді він - гріх. Так само гріхом його виразно називає Павло (Рим. 7:17). І сам по собі він заслуговує на покарання і вічне прокляття...

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 11 листопада 2014 р.

Рана, яка дарує здоров'я

     Еразм… найкрасномовніша людина, але в богослов’ї він пише настільки холодно, тупо та нудно, що стає очевидним, що нічого не робить від щирого серця. Воно ані не проколює, ані не справляє жодного враження. Воно ані не вдаряє, ані не завдає ран, воно не збиває вас, ані не дає душі читача стусана. А Христове Слово пробиває і ранить. Воно відбирає будь-яку основу, на яку можна надіятися і приписує викуплення винятково крові Христа.  Воно проколює і ранить душу. Це – рана, яка дарує здоров’я, бо ця зброя убиває, аби оживлювати. Слово Боже діє і гостріше від будь-якого меча (Євр. 4:12).

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

неділю, 9 листопада 2014 р.

Проповідь на 22-у неділю П'ятдесятниці

                                                    ВІЙНА І ЗБРОЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже  (Ефесян 6:10-17).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, спершу анексія Росією Криму, а потім гібридна війна Росії проти України в Донецькій і Луганській областях виявилися найсерйознішою перевіркою українського війська за всю історію незалежності України. Попри сильний народний дух і готовність українського народу боротися за власну свободу і незалежність, виявилося, що нашу армію систематично за останні десятиліття руйнували та розкрадали. І ось – війна. Ось – бої.  А наших воїнів нема в що вдягнути. А наших воїнів нема в що взути. А нашим воїнам бракує сучасних кевларових шоломів. А нашим воїнам бракує сучасних бронежилетів. А автомати нашим воїнам видають настільки старі та зношені, що вже в першому бою їх клинить.

Гріх тих, кому народ доручив піклуватися про безпеку та оборону України приносить свої жахливі плоди насамперед у загибелі українських воїнів, а також у втраті українських земель. Спочатку був Крим, тепер Донбас. Ми молимось, аби на цьому все скінчилося та аби окуповані українські землі повернулися в склад України. Лише гірка біда привела українських чиновників до усвідомлення того, що армія має бути одягнута в найсучасніший одяг, мати на ногах найсучасніше взуття, на тілі надійний бронезахист, а також мати могутню зброю нападу, без якої поразка у війні неминуча.

Сьогоднішній наш Біблійний текст теж розглядає питання війни та зброї.  І ці слова Писання стосуються кожного з нас, бо всі ми беремо участь у війні. Ця війна почалася давно. Не з 2014 року, а іде вона з тієї миті, коли наші прабатьки Адам і Єва почули перше Євангеліє з уст Творця. І в цій війні беруть участь усі, кого Євангеліє через води Хрищення перевело до Царства Божого. В цій війні берете участь усі ви, любі брати і сестри, що віруєте в Христа і сповідуєте Нікейський Символ віри, як власне життєве кредо.

Ця війна нагадує за своєю підступністю гібридну війну Росії проти України. Ця війна, в якій ви берете участь – війна проти Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, членами якої ви є. Проти України воює Путін і його хворі прибічники. Проти Церкви воює той, хто стоїть за Путіним і його гвардією – проти Церкви воює сатана і все його військо. Наша війна – війна проти сатани та всіх його демонів, що мають на меті знищити не стільки наше фізичне тіло та буття, як погубити нашу душу, аби ми не мали спасіння і вічного життя. Наша війна – за вічне життя.

Наш ворог – сильний. Наш ворог – страшний. Але Апостол Павло нас сьогодні підбадьорює і вигукує: «Мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!» Не бійтеся ваших ворогів.  Апостол Іван ось як підбадьорює тих, хто вірує в Христа: «Більший-бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі» (1 Ів. 4:4).  Про це, звісно знає і сатана.  Через це він буде ждати тієї миті, коли ви перестанете ходити до церкви, коли ви перестанете чути проповідь Божого Слова, коли ви перестанете причащатися істинними тілом і кровю Сина Божого, тобто він буде чекати на той час, коли ви ослабнете – точно так як чекав Путін, коли Україна стане найслабшою – саме тоді він і напав. І так само діє сатана та його військо – нечисті духи.

Через це Святий Дух закликає нас зміцнюватися. Але це зміцнення не має джерела в людях. Наша сила проти диявола – ніщо. І якби ми надіялися на власну силу і воювали лише власними силами, то це було би так наче кидатися голіруч на російського танка.  У бій треба йти могутнім і ця могутність – у Богові. Через це й каже Апостол, аби ми зміцнялися Господом та могутністю сили Його.  Нечисті духи, попри всю їхню міць – створіння і сила їхня обмежена. А Господь – всемогутній! Він може дати нас стільки сили, що одному християнинові не буде страшний навіть полк диявольських градів. Коли ми зміцнюємося Христом, слухаючи Його Слово та споживаючи Його тіло та кров, ми зміцнюємося і маємо змогу дати гідну відсіч нашому найстрашнішому духовному ворогу.

Наш народ складається не лише зі зрадливих і злодійкуватих політиків і чиновників, але й з величезної кількості порядних патріотів України. Коли почалася війна з Росією саме вони взялися за постачання обладунків для українського війська і допоки не було запущено більше-менше роботу відповідних урядових установ, саме на них лягав тягар забезпечення українських воїнів. А воїн повинен бути добре забезпеченим. Бо ворог – підступний. Ворог – хитрий. Він шукає, як вбити українського воїна, аби грабувати і нищити український народ.

Так само добрі обладунки та зброя потрібні і християнам. Нам потрібні добрі духовні обладунки та духовна зброя. Господь Святий Дух каже нам, аби ми не нехтували жодною деталлю, жодною одиницею цієї зброї, а зодягнулися в «повну Божу зброю». Вона важлива, бо наш духовний ворог – підступніший за Росію. Власне кажучи, це диявол надихає Росію та її армію і дає їй масу порад. Щоправда росіяни так і не зрозуміли, що диявол хоче їх теж погубити і робить це вже дуже успішно. Нам же вистояти проти диявола та його хитрощів можна лише маючи супер-надійний захист, який сьогодні називається «повна Божа зброя».

Отже, ми знаємо проти кого ми воюємо. Апостол Павло детальніше описує нам ворожу армію. Це – не плоть і не кров, тобто не люди. А боротьба наша каже Господь Святий Дух через Христового Апостола: «проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби».  Ці всі початки, вся ця влада, всі ці світоправителі, проти яких ми ведемо боротьбу, мають один спільний знаменник, одну спільну рису – темряву, гріх, злобу, тобто ненависть і все, що її супроводжує, починаючи від обманів і закінчуючи вбивствами. Духи злоби, яким немає вже місця на небесах, але які поки що блукають усім світом, намагаючись втягнути у темряву тих, хто перебуває на світлі.

А хто перебуває на світлі? Ви, любі брати і сестри, що віруєте в Христа.  Чи ви завжди були у світлі? Ні. Бо всі люди народжуються у гріхові, тобто в темряві. А як же ми опинилися у світлі?  У світло переставив нас Бог. Як пише Апостол Петро: «Ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, 10 колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10) і Апостол Павло, кажучи, що Отець: «визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина» (Кол. 1:13).

Сатана бачить, що ми у світлі, тобто з Богом.  А це означає, що заради Христа ми прощені і виправдані, і маємо вічне життя. Сатана хоче нас погубити, відібрати від нас вічне життя, знову затягнувши нас у темряву гріха та прокляття. Він чекає на зручну мить.  Іде війна, а диявол – у засідці. Нам слід бути готовими до його хитрих, підступних нападів.

Через це Господь Святий Дух далі через Апостола Павла каже: «візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати».  Він знову наголошує на повноті Божої зброї. Бо диявол буде бити по всіх незахищених місцях. І той день буде день злий, лукавий, тобто день вашої найбільшої потенційної слабкості, якою диявол збирається скористатися, як скористався Путін Україною.  Але, коли ви будете мати повну Божу зброю, то, каже Павло ви зможе все виконавши, витримати. Ви зможете вчинити ворогові опір і вистояти перед нападом сил темряви.

Отже, продовжує Апостол стійте в обладунках воїна.  Ці обладунки складаються із пояса правди. Пояс допомагає воїнові не зашпортатися у власному одязі, тобто ми можемо рухатися швидко. Цей пояс – Божа правда, істина – Його Слово. Через Божий Закон ми легко впізнаємо небезпеку, аби від неї ухилитися.  Через Боже Євангеліє ми легко впізнаємо безпечне місце. Це наче безпілотник або суперновий супутник. Ми  можемо швидко рухатися від небезпеки до безпеки. Від гріха – до прощення.  Від гніву – до благодаті Божої.

Далі на нас має бути броня праведності. Бронежилет найвищого класу захищає воїна від куль і осколків. Подібний бронежилет має бути і на християнинові. Але він – не з металу, не з кераміки. Цей бронежилет – праведність.  Як бронежилет – чужорідне тіло на воїні, так і праведність, яку ми повинні мати – не наша, а Христова.  Бо Христова праведність – бездоганна, свята. Її не пробє ніщо – навіть атомна бомба диявола.  Ви зодягнуті в цю броню, коли довіряєтеся Христові, горнетеся до Нього і покладаєте на Нього не лише усі свої сподівання, але й усі свої гріхи. Христос ваші гріхи забирає на Себе, на Голгофу, а вам дає Свою праведність залишайтеся зодягнуті в неї.

Роззутий – не боєць. Добрий воїн – взутий в добротне взуття, берці або інші надійні черевики. Християни взуваються у готовність Євангелія миру.   Євангеліє приносить нам віру в Христа. Через Христа ми маємо мир з Богом. І як це парадоксально не звучить, саме тоді ми найбільше готові до війни. «Si vis pacem para bellum – хочеш миру готуйся до війни»,  – говорили давні римляни. У нас же гасло зворотне  ти готовий до війни з дияволом тоді, коли маєш мир із Богом, коли ти віруєш у Євангеліє, в Добру Новину про мир з Богом заради Христа.

Але цього всього не достатньо. Вкрай важливо, понад усе важливо мати щит віри. Це те, чого поки що немає, здається жодна сучасна армія світу – щось таке рухливе, що захистить воїна від ворожої зброї, щось поза його бронежилетом, щось таке, що обертається довкола нього на відстані витягнутої руки.  Але цю зброю ми маємо вже в духовній війні. Це щит віри. Не всяка віра є цим щитом. Власне кажучи таким щитом є лише сама віра в Христа.  

Павло писав цей лист у час, коли римські воїни перед боєм намочували свої покриті шкірою щити, аби вони не загоралися від палаючих стріл. Так само й наш щит віри стає не-вразливішим, коли ми щоденно каяттям топимо нашого старого Адама, а замість нього виринає просто з вод Хрищення нова людина, яка як каже Лютер «житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно».  Щит віри гасить усі диявольські звинувачення, спокуси та омани, а ми разом із праведним Йосипом промовляємо: «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом? Перед Богом, Який настільки любить мене, що віддає за мене Свого Сина, а з Ним дає мені усе, і вічне життя в Його Царстві?»

Кевларові шоломи рятують життя наших воїнів на війні. Шоломи спасіння рятують нас від диявольської  зброї на нашій духовній війні. Він береже «ваші думки у Христі Ісусі» (Фил. 4:7). Він зосереджує ваш розум на Богові, на Його Слові і на Його спасінні, яке є нашим спасінням. Через це він називається шоломом спасіння. Під ним ми думаємо про те «що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала» (Фил. 4:8).

І звісно, окрім обладунків, ми маємо зброю. І ця зброя – меч, не автомат Калашникова, не штик-ніж, а меч духовний – Слово Боже. Як тиранічні чи напівтиранічні уряди бояться озброєного народу, народу, який має на руках зброю, так само і диявол боїться християн, що мають на руках, в думках і на вустах Слово Боже – високоточну зброю масового ураження, яка завдає непоправних руйнувань дияволові і від якої він утікає. Не від ваших слів, а від Слова Божого. Озброєння починається зі Слова Божого – з пояса правди, Словом Божим зброя закінчується. Зі Словом Божим ми непереможні. Воно свідчить про Христа.  Христос діє через Слово. В Його святе Імя. Амінь.


Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

пʼятницю, 7 листопада 2014 р.

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були зразковими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).      Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи славетну пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).   Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла Ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:

Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.
Зі Скарбниці щоденної молитви