ВІВЦІ І КОЗЛИ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і
всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі
народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар
овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді
скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте
Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували
Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був
нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і
прийшли ви до Мене». Тоді дадуть відповідь Йому праведні й скажуть: «Господи,
коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли
то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми
недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли?» Цар відповість і промовить
до них: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх
цих, те Мені ви вчинили». Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті,
у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був
і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не
прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці і Мене не
відвідали ви». Тоді дадуть відповідь і вони, промовляючи: «Господи, коли то
Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи
недужого, чи в в'язниці і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді
кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» І
ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя (Євангеліє від Св. Матвія
25:31-46).
Благодать вам і мир! (1 Сол. 1:1) Амінь.
Дорогі брати і сестри, які
страшні слова чули наші співвітчизники-українці напередодні тієї голодної зими 1932-1933 років і яких
жахливих мук зазнавали вони тієї пори року, коли ще покоління тому в тих самих
селах звучали колядки і щедрівки? Який жахливий вирок від Господа почують в День
Суду усі кати українського народу? «Ідіть від Мене, прокляті у вічний
вогонь! Бо ви відібрали від Мене
останній кусень хліба і Я мусив померти в рідній домівці, не маючи змоги навіть
переступити поріг!» «Ідіть від Мене,
проклятий у вічний вогонь! Бо ви
пожаліли для Мене п’яти
колосків, а натомість передали Мене на суд тройки!» «Іди від Мене, прокляті, у
вічний вогонь! Бо ви засудили Мене на
смерть за п’ять
колосків, які просто валялися край поля і на які твоя влада вже не звертала
ніякої уваги. Але ти так хотів Мене
убити, що знайшов причину – закон про п’ять колосків!»
Останній Суд буде справді
Страшним Судом для величезної кількості людей. Там, напевне будуть лунати і
такі вироки: «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь! Бо Мене лихословили, Я
потребував був лише одного вашого слова на захист, а ви з того сміялися і
глузували з Мене, з Мого святого Слова і з Моїх вірних людей!» «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний
вогонь! Бо Я був у в’язниці, а ви замість того, аби
провідати Мене або заступитися за Мене, підписували всякі гидотні листи, аби
додати Мені більше страждань і мук!»
«Ідіть від Мене, прокляті у вічний вогонь! Бо Я шукав захисту і правди,
а ви замість правосуддя і виконання Конституції, відкрили по Мені вогонь із
снайперських гвинтівок і автоматів. А ви розпорювали Мені живіт і топили Мене у
донбаських водоймах». «Ідіть від Мене,
прокляті, у вічний вогонь, бо коли Я потребував правди, то ви на весь світ
брехали про Мене і наче первосвященики, старшини і народ, підбурювали тих, що
слухали вас, аби вони ішли вбивати Мене і ще й давали їм зброю. Ідіть, прокляті, у вічний вогонь!»
Не обов’язково бути відвертим вбивцею і
брехуном, аби почути Останнього Дня такий вирок від Господа. Достатньо бути просто байдужою людиною. І не
нагодувати голодного. І не вкрити роздягненого. І не напоїти спрагненого. І не
провідати хворого чи ув’язненого.
Достатньо просто не робити добра усім
людям. Достатньо поділити людей на касти: на власну сім’ю, своїх друзів. І достатньо робити
добро лише вибраній групі людей. А всім іншим можна навіть зла не робити. Їх досить лише проігнорувати і тоді вирок
буде: ««Ідіть ви від Мене, прокляті, у
вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований». А здивовані від
такого страшного вироку почують дуже чітке пояснення: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили,
Мені не вчинили!»
Ці всі злочинці і не-доброчинці
могли би вчинити по-іншому, якби раптом в українській хаті на місці чоловіка і
батька сім’ї, від якої
відбирали останню їжу, раптово з’явився
Спаситель у славі. Якби Він з’явився
на місці протестувальників на Майдані, яких безжалісно розстрілювали снайпери
та автоматники. Якби Він з’явився на місці депутата з
Горлівки і ще одного студента, яких бойовики Путіна катували і топили на
Донбасі. Але так не буває. Христос з’являється у подобі людей непомітних, без німбів над головами.
Христос з’являється у
ближніх, пересічних людях, подібних до вас і до мене.
Якби було по-іншому, то не було
би такого великого здивування і у тих, що прагнули чинити добро Христові. І
можливо зробили цілу гору різних добрих діл, які винайшли або вони самі або
їхні духовні наставники: поїхали кудись на прощу або в паломництво, дали
пожертву на якусь величну споруду, або й просто ревно допомагали посадовцям у
рясах, обвішаних християнськими знаками та іконками, а то й ходили у хресних
ходах довкола міста або принаймні довкола рідного храму. Проте і такі дивуються, бо вони намагалися
прислужитися Христові не там, де Він був щодня – у ближніх Києва, у
відвідувачах нашого міста і в його мешканцях.
Аби послужити Христові, не треба далеко йти. Він тут, поряд з вами. І
буде з вами упродовж наступного тижня і цілого вашого земного життя.
Втім, початок нашого
євангельського тексту відвертає нас від згубної думки бігти і шукати, кому
потрібна наша поміч. Сьогодні Євангеліє
радше зосереджує нашу увагу на тому, що поміч, власне кажучи, потрібна нам. Бо
запрошення бути просто свідками на Суді і радіти дається лише тим кого
Спаситель називає вівцями і до яких Він звертається «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від
закладин світу». Вся справа,
виявляється не в ділах, а в чомусь іншому.
На початку нашого сьогоднішнього
Євангелія Господь ділить людей на овечок і козлів. Вівці – це якраз і є благословенні
Христового Отця, ті що Христові дають їжу, воду, одяг, притулок, і милосердя. А
козли – це ті прокляті, які на Христа дивляться з презирством і Йому не
допомагають і не виявляють до Нього милосердя.
За євангельським визначенням
вівці, благословенні будуть робити добро і виявляти милосердя. За таким самим
визначенням козли робити добра не будуть і милосердя виявляти не будуть. Є лише
дві категорії людей – вівці і козли. Господь пояснює козлам, хто такі
вівці. Він звертається до них і каже: «Та
не вірите ви (Мені), не з Моїх-бо овець ви. Мого голосу слухають вівці Мої, і
знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не
загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені,
Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки. Я й Отець – Ми
одне!» (Ів. 10:26-30).
Отже вівці це ті, що вірують в
Христа і належать Йому. Можна бути доброю, у світському розумінні цього слова,
людиною і водночас бути козлом, у богословському розумінні цього слова. Бо коли
не віруєш в Христа, отже ти – не Його вівця. Отже належиш до козлів, які в
Останній Суд будуть стояти перед Христом і здивовано розводити руками, мовляв
ніколи Христа в житті не бачили, не зустрічали, а отже і допомогти Йому ніяк не
могли. Інакше й бути не може – якщо в
Христа не віруєш, то Його не знаєш.
А віруючі Христа знають, вірують
Йому. Ми слухаємо Його Слово і йдемо слідом за Ним. Власне кажучи, через це ми
сьогодні зібрані тут, у церкві, а не, скажімо в іншому популярному місці. Ми зібрані
тут, бо ми йдемо слідом за Ним, адже Він каже нам, аби ми разом збиралися і
святили Ім’я Боже,
тобто молилися до Господа, слухали проповідь Його Слова, а також виконували
Христів Заповіт аж до часу Його повернення – причащалися істинним тілом і кров’ю Христа під виглядом хліба
та вина у Святій Вечері.
Вівці – це благословенні Отця
Христового. Іншими словами, це ті, кого Бог особливим чином поблагословив через
Христа. Христос – якраз і є Цар, Який проводить Суд і Який вітає Своїх овець,
тобто тих людей, які в Нього вірують і через Нього, тобто самою вірою в Христа,
отримали благословення називатися дітьми Отця – благословенними Отця.
Христос запрошує віруючих, аби
вони посіли Царство. Він не запрошує їх
емігрувати в Царство, іти на роботу в Царство, служити в Царстві або щось
подібне до цього. Він запрошує віруючих посісти Царство, тобто отримати
Царство. Це Царство ми, що слухаємо
голос Христа, віримо Його Слову, не здобули. Це Царство, каже Господь, уготоване
всім віруючим від закладин світу.
Це Царство приготоване для вас
кимось іншим. Це Царство приготував для нас, звісно, Бог. Бо воно ще було
приготовлене в Божому Промислі від закладин світу. Аби ми могли увійти в це
Царство, Син Божий увійшов у світ і забрав на Себе те, що прирікало нас до вічного вогню, приготованого для диявола і його ангелів.
Ми не були вівцями Христовими. Ми
всі народилися козлами. Але вівцями учинив нас Бог. Аби ми не були вкинуті до вічного
вогню, який був приготований для диявола і його ангелів, Христос забрав на Себе
всі наші гріхи і змив їх на Голгофському хресті Своєю святою і дорогоцінною
кров’ю. Благословенний
і святий Він помер за проклятих і грішних, принісши досконалу жертву за всіх
нас на хресті. Він воскрес на третій день, аби ми були сьогодні виправдані і
названі у Його Євангелії праведними, тобто виправданими. Як? Самою вірою в Христа.
Зауважте, що праведні не мають
чим хвалитися. Для них похвальні слова Христа на Останньому Суді звучать дивно.
Адже вони не зауважували, щоби вони Христа годували, поїли, вдягали,
провідували та виявляли до Нього милосердя.
Вони – праведні, тобто виправдані самою вірою в Христа. Всю славу за
спасіння ми віддаємо Христові. Ми живемо Христом і разом із Апостолом Павлом
сповідуємо «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі
тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе»
(Гал. 3:20).
А коли в нас живе Христос, то Він
і діє через нас. Біля Христа ніхто не голодував. Біля Христа ніхто не був роздягнутий. Біля
Христа ніхто не хворів. З Христом завжди для учнів були відкриті двері багатьох
домів. І Христос продовжує так діяти у вас, любі брати і сестри. У вас немає часу робити добрі діла. Ви вже їх
робите і робите ви їх спонтанно. Точно так як робив це добрий самарянин, коли
побачив побитого і пограбованого юдея. Точно так як це робила Лідія, запрошуючи
Апостолів погостювати в неї. Точно так як це робила Сарна, шиючи одяг для
вдовиць і одягаючи їх. Точно так як це робите ви щодня для всіх людей біля вас
без винятку.
Ви так робите, бо саме так діє
віра в Христа. Вона жива, активна, діяльна. Вона не думає про нагороду, а
просто чинна любов’ю,
тобто вчинками любові до наших ближніх.
До вас, що віруєте, лунатимуть Його слова у час Його повернення, у час
воскресіння усіх мертвих, у час Останнього Суду: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від
закладин світу». Залишайтеся Його
вівцями, що слухають Його Слово і приходять до Його Святої Вечері і сповідують,
що спастися можна самою вірою в Христа Ісуса, нашого грядущого Спасителя і Царя.
Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28).
Немає коментарів:
Дописати коментар