пʼятницю, 31 січня 2014 р.

Бог - у праведних

«та й кажуть: «Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість, як-он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє?» (Псалом 73:11, 12).

Тож, як я був сказав, те, що юдеї скоїли проти Христа буквально, всі безбожні коять це сьогодні проти Його членів і проти їхньої праведності, і коять вони це сьогодні багатьма способами.  Бо коли вони чинять зло праведним, то цим утверджують свій факт: «Бог не бачить».  Або ж: «Бог – не в них, а  десь далеко». Якби вони вірували, що Бог – в них, то такого би вони не робили, ані відкидали би докору праведних….
            А безбожні виводять свою аргументацію із того, що вони багато чого мають, а святим багато чого бракує. Відповідно безбожні роблять висновок: «Бог – не з ними, а з нами, бо Він не ставиться добре до них, а до нас не ставиться Він погано. Отже Бог не знає, що ми робимо з ними. Він не зараховує це нам за зло».  Це – юдейський погляд, коли вони думають, що Бог – з тими, хто процвітає у земних речах, а не з тими, хто перебуває у потребі. І такими чином вони подуріли до такої міри, що навіть переслідують тих, хто у відчаї і убогих, бо не приймають від них докорів, оскільки думають, що промовляють до них бідні не від Імені Божого, а з власної голови, не усвідомлюючи того, що бідні проповідують їм Євангеліє (Мт. 11:5).

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят третій

День Віровизнання Св. Петра

     Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18). Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті, починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву. Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23). Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкви, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви. Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Петра:

Отче небесний! Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

неділю, 26 січня 2014 р.

Проповідь на 1-у неділю Богоявлення

     ЧАСТИНИ ОДНОГО ТІЛА
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість. Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив. Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми – один одному члени.  (Євангеліє від Св. Матвія 3:13-17).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, декілька днів тому в місті Києві з лікарні було викрадено двох друзів: киянина і львів’янина. Киянина звуть Ігор Луценко. Він – відомий журналіст. Він піклувався про свого друга. Друга звали Дмитро Вербицький. Він був учений-сейсмолог, який приїхав до Києва, аби протестувати разом із киянином Ігорем Луценком проти побиття київських студентів і проти тиранії, яка прагне запанувати над Україною.

Викрадачі знущалися з обох друзів, а потім, почувши західноукраїнський акцент Дмитра Вербицького та дізнавшись, що він – зі Львова, більшість власної уваги та катувань, нелюдських тортур звернули саме на нього. Двох друзів розділили. Ігореві Луценкові, наклавши на голову мішок, дозволили молитися. Після молитви киянин знявши мішок, нікого біля себе не помітив і, покалічений, якось зумів добратися до людей.  Львівянина Дмитра Вербицького знайшли закатованого в засніженому лісі, за більш як десяток кілометрів від Києва.

Позавчора відбувся похорон протестувальника зі Львова, українського вченого, Дмитра Вербицького у Львові. Тим часом у Києві були розстріляні інші протестувальники, наші співгромадяни: вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Люди продовжують гинуть. Людей продовжують викрадати. Катувати, виводячи голяка на мороз і потім демонструючи цілому світові свої геройства. Хто ж пишається тортурами та катуваннями над українськими громадянами? Ті самі герої, що катували українських студентів на Майдані в ніч з 30 листопада на 1 грудня. Ті самі герої, що катували та піддавали тортурам українських громадян біля Адміністрації Президента України. Ті самі герої, проти яких збунтувалася Врадіївка, а тепер ще й значна частина України – українські міліціонери, яких в Інтернеті вже почали називати право-похоронцями.

Інтерент-сторінки цих героїв з «Беркуту» рясніють зневагою до етнічних українців, до української держави, а натомість там повно захоплення Сталіним, гебістами і всіма тими катами, що впродовж комуністичної окупації замордували десятки мільйонів українців.  Коли я заглянув на сторінку одного такого беркутівця в мене склалося враження, що він належить до іншого народу і служить іншій, цілковито ворожій до України, державі.  Склалося враження, що мета його життя полягає у знищенні якомога більшої кількості україномовних співвітчизників і найгірше – тепер він тут, у Києві, впроваджує свої божевільні та демонічні мрії у життя, катуючи і, можливо, вбиваючи наших співгромадян, які мають різне походження і говорять різними мовами. Ще гірше те, що за такі подвиги ці кати отримують грошові заохочення від держави та різні медалі від свого міліцейського начальства.

Ненависть до України та українців – ось, здається, те головне почуття, яке культивується у сьогоднішніх працівників міліції, принаймні у її спецпризначенців. Київ нині переповнений ними, як колись у часи, коли більшовицькі орди Муравйова ввірвалися у безборонне місто і почали масово розстрілювати тих, хто на їхню думку виглядав, як українець.

Ненависть – почуття невіруючого Каїна, навіть якщо на його шевроні малиновий козацький хрест, а заробітну плату він отримує з податків або вкрадених грошей козацького роду.  А що робиться в наших серцях у ці буремні дні, любі брати і сестри?  Що робиться в них, коли ми справедливо обурюємося і не бачимо справедливості, а натомість бачимо лицемірство та зухвальство можновладців? Чи не стискаються кулаки в чоловіків?  Чи не ллються сльози з жіночих очей?  Чи не хочеться проклясти навіки убивць і катів?  В нашому тілі далі живе гріх. Але не гріх повинен над нами панувати.

Св. Апостол Павло звертається до нас сьогодні: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові». Христів Апостол називає нас браттями – ми не чужі один одному, як чужі для карателя з «Беркуту» кияни та всі українці.  Християни та християнки – брати і сестри, родичі один для одного. Нас звязують родинні почуття. 

Але вони не зявилися в нас із нашим народженням на світ. І вони не зявилися в нас внаслідок нашого виховання, навіть якщо ми мали найкращих і найпатріотичніших вихователів на світі.  Ні, ми брати і сестри через те, що маємо одного Небесного Отця. Ми віруємо в Нього, поклоняємося Йому і довіряємо Йому. У Хрищенні, вірою ми стали Його любими дітьми.  Він усиновив нас заради Свого улюбленого Сина – Сина Єдинородного Ісуса Христа.

Ісус – ось причина чому Апостол звертається до вас сьогодні, як до членів Божої сімї.  Через милосердя Боже, заради Христа, Який помер за всі наші гріхи на Голгофському хресті – ви сини та доньки Божі, брати і сестри мені та один одному, незважаючи на наше походження, національність або мову.

Через Боже милосердя у Христі ми стали визволені від гріха. Христос подолав нашу смерть, воскреснувши із мертвих на третій день по хресній смерті.  Христос здолав владу диявола, Своєю святою кров’ю змивши всі його на нас звинувачення, наклепи і всяку іншу мерзоту, яку він поширює про вас, тепер вже не дітей світу, а Божих дітей.

Звісно, багато-хто вдає із себе Божу дитину, особливо тоді, коли бути християнином модно. Багато-хто, як-от міліціонери, навіть носять на шевронах емблеми хреста. Але чи вони є нашими братами і сестрами, чи вони є дітьми Отця Небесного? «По їхніх плодах ви пізнаєте їх», – каже наш Господь в Євангелії від Матвія (7:16). Діти Божі роблять те, що хоче Бог. Діти Божі роблять те, до чого спонукає їх Боже милосердя.

«Через Боже милосердя», – каже Господь Святий Дух через Апостола Павла, «повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові». Ось кому належать наші тіла!  Господь Ісус Христос віддав Себе за нас.  Він подарував нам прощення гріхів і вічне життя. Яке велике Його милосердя!  Взамін ми віддаємо наші тіла Йому – не корумпованим чиновникам, не грішним пожадливостям, не дияволові, не світові, а Христові.

Тіла наші не належать більше вже нам, а належать вони Богові. Вони приносяться Йому в жертву. Ця жертва – жива. Тобто ми живемо, але живемо не так, як живуть невіруючі, а живемо так як живуть діти Божі – у святості таким чином, що наше життя – приємне Богові. Це життя – повна протилежність тому життю, яке ведуть усі жорстокі люди на київських вулицях. Це життя – життя самовідданого служіння Богові через служіння нашому ближньому.  Це життя співчуття, життя допомоги, життя повчання, життя докору і життя втіхи, життя нагодування голодних, життя перев’язування ран поранених і навіть у нинішній жорстокий час – життя переховування переслідуваних.

Це життя – розумної служби. Не тупої погоні за слабшими, за грошима, за погонами і за кривавою славою. Це життя – переміни розуму, тобто постійного покаяння і радісного приймання прощення від Спасителя Христа. І це життя – життя, яке перше ніж погодиться на чиюсь пропозицію, добре подумає, наскільки це відповідає волі Божій. Це життя, яке весь час прагне творити добро і приємність. Це життя, яке прагне досконалості – не фізичної досконалості, аби потім вихвалятися власними мязами, а досконалості духовної, бо «вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього» (1 Тим. 4:8). Це життя радості прощеного грішника – грішника, який так само радісно прощає іншим грішникам, адже «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший – то я» (1 Тим. 1:15).

«Я – той перший грішник»,  – каже християнин.  Всі інші ліпші за мене. Найгірший з грішників – я. Тож я прощаю винуватцям моїм, бо через Боже милосердя Бог простив мені. А що довкола мене мої брати та сестри, то саме їм повинен найперше служити, адже я – не вищий від них, а вони – не нижчі від мене.

Роздивіться, любі брати і сестри, своїх братів і сестер у нашій парафії. Поговоріть один з одним після служби. Подивіться, як рясно Бог наділив Своїми дарами кожного з вас. Таланти учителів і лікарів, таланти художників і архітекторів, журналістів і інженерів, таланти мам і бабусь. Усі ці таланти – від Бога. Усі ці таланти та здібності Бог дав для певної мети – для того, аби ми служили один одному, нашому Києву, нашій рідній Україні і навіть цілому світові.

Наш народ зазнав був дуже багато втрато. Лише за комуністичної влади ми втратили десятки мільйонів життів – людей, які могли би прославити Господа своїм життям. Цінуймо один одного ще більше.  Господь Святий Дух сьогодні каже, що ми – одне тіло. Ми – частинки одного єдиного Тіла Христового – Його Церкви, яка зміцнюється сьогодні Христовими істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.

Коли ми причащаємося – ми одне тіло з Христом.  Ми – одне тіло в Христі. Але поодинці ми частини одного й того самого тіла – тіла гармонійного, що не має жодної зайвої частинки, а якщо якась частинка відіймається, то таке тіло стає покаліченим.  Усі частинки тіла корисні і служать не просто цілому тілу – Церкві та Христові, але й іншим частинкам.  Саме так і діє, і живе християнська громада, і ціла Християнська Церква. Ми – одне тіло, а кожен окремо ми частинки тіла – слуги один одному.

І якби не намагалися демонічні політтехнологи та їхні підлеглі нас розділити, їм цього не вдасться, бо нас об’єднує щось більше, ніж етнічне походження, яке часто може роз’єднувати. Нас обднує щось більше ніж мова, бо й мова може часом розєднувати. Нас об’єднує щось більше ніж навіть проживання в якомусь місті, селі, чи в якомусь регіоні України, бо як ми бачимо «регіони» дуже люблять людей роз’єднувати.  

Нас об’єднує Христос Господь, в тіло Якого ми інкорпоровані нашою вірою, аби воскреснути у славних, перемінених тілах у час Христового повернення, аби вже ніколи не вмирати, а жити вічно в Царстві Божому. Як і воскреснуть усі ті віруючі, що були вбиті і закатовані в нашому Києві та поза ним за останні декілька днів цього жахливого світу, де балом править кримінал. Поки що. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Римлян 16:24).

суботу, 25 січня 2014 р.

Звернення Синоду Української Лютеранської Церкви

ЗВЕРНЕННЯ СИНОДУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮТЕРАНСЬКОЇ ЦЕРКВИ

25 січня 2014 р.                                                               м. Київ

Дорогі брати і сестри!


Наша рідна країна переживає вкрай складні часи. Безкарність працівників силових структур, які відверто знущалися із мирних протестувальників України минулого року, викликала масові протести, які охопили значну частку українського народу. На жаль, мирні протести далі придушувалися силою, що викликало обурення в українських громадян, які також почали виявляти насильство відносно працівників міліції. Нещодавні убивства, викрадення та катування застосовані щодо протестувальників фактично перетворюють Україну на територію бойових дій. Ми засуджуємо ці та інші злочинні дії проти громадян. У такий важкий час закликаємо всіх християн ще більше горнутися до Господа у Слові і Таїнстві, і молитися до Господа за Україну та наш рідний народ.  
У час, коли справедливе обурення може перерости у почуття ненависті, молімося до Господа, аби Він покріпляв нашу любов до всіх ближніх і аби ця любов виявлялася до всіх людей.  Господь – добрий і милосердний. Він обіцяє вислуховувати молитви Своїх людей. «І до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Псалом 50:15).  «Ще по-правді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі!» (Євангеліє від Св. Матвія 18:19). «Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.  А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?  Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Євангеліє від Св. Матвія 5:43-48). Господи, помилуй нас і весь наш народ, і збережи  нашу рідну Україну!

понеділок, 20 січня 2014 р.

Іванове Хрищення і Хрищення Новозаповітне

Відмінність між Хрищенням Христовим та Івановим полягає у тому, що Іван вказує на Христа, Який христить вогнем, тобто Святим Духом. І хоча якийсь плутяга може в це не вірувати, це все-одно правда і Хрищення дійсне.  Навіть якщо ви не вірите, що Ісус Христос помер за вас, яка від цього різниця?  Слова, які я чую, все-одно правдиві і не перемінюються на обман чи оману моїм невірством.  Так само, якщо ви охрищені, то ви дійсно та правдиво охрищені, незважаючи на вашу віру або невірство.  Або ж якщо ви приймаєте відпущення від проповідника або християнського брата, то може бути запевнені, що ваші гріхи відпущені, навіть якби вам їх відпустив Юда або хтось інший, бо відпущення, незважаючи на це – Боже Слово і божественне служіння.  Ця доктрина часто повторюється з огляду на звинувачення шахраїв і розкольницьких духів, що Хрищення і Євангеліє стають дійсними лише через людське прийняття і віру.  А диявол завжди вдаряє нас, засліплюючи, аби ми не бачили належного розрізнення між ділом Божим і ділом людини.  Перехрищенці твердять, що Хрищення доречне і дійсне лише тоді, коли охрищувана людина вірує. Але пам’ятайте, що Євангеліє і Хрищення будуть правильні та правдиві навіть, якщо їм не довірятиме жодна людина, бо обоє вони – не моє діло, а Боже.


Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

неділю, 19 січня 2014 р.

Проповідь на Богоявлення

     УПОДОБАНІ БОГОМ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб христитись від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю праведність». Тоді допустив він Його. І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це – Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»  (Євангеліє від Св. Матвія 3:13-17).

Христос хрищається! В ріці Йордані!

Дорогі брати і сестри, до Івана Христителя сходилися люди з усіх околиць юдейських.  Кожен віруючий прагнув прийти до того місця, де стояв Предтеча Христа і проповідував, і христив водою на покаяння гріхів.  Образно кажучи біля Йордану тоді на несанкціоновані служби Божі збиралася Старазаповітна Церква. І як то часто буває, власну побожність приходили до Івана виявити і релігійні провідники єврейського народу. А як же може бути інакше?  Адже вони – авторитети суспільства, світила науки та носії святості. Що ж їм проповідує останній пророк Старого Заповіту? 

«Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім» (Мт. 3:7-12).

Роде зміїний! – Ось яке звернення заслуговують усі ті, що вдають із себе віруючих, як і всі ті, що вважають, що власними ділами вони можуть заслужити в Бога прощення гріхів і здобути вічне життя.  Рід зміїний – усі ті святенники, що пишаються власною праведністю, власними ділами і думають, що підкуплять Бога, тим самим принижуючи Всемогутнього Владику наче він – якийсь земний правитель, який чекає на лестощі та хабарі.

Роде зміїний!  - Це і вирок усім само-праведним, адже вони, при всьому накопиченні церковних орденів, добрих діл і заслуг перед світом – насправді не родючі дерева, а сухостій, до коріння якого вже прикладена сокира і ще ось трохи і ці всі дерева будуть вкинуті в огонь. Усі ті, що пишаються власними заслугами перед Богом і людьми – полова, каже Іван, і хоча ці святенники, ця полова, не розуміють і не зауважують цього, ця полова вже летить у піч, де буде горіти в огні невгасимому.  В пекла є початок, але кінця пекельним мукам немає.

Біля Йордану лунало Боже Слово, чиста проповідь Закону, одкровення Боже – утішливе Євангеліє тим, хто щиро каявся у всіх своїх гріхах і покладав надію винятково на грядущого Месію, про Якого Іван проповідував, і Якого він виглядав і на Якого прагнув показати перстом, аби засвідчити всім розкаяним, де лежить їхнє прощення, їхнє виправдання і їхнє вічне життя.

Фарисеї і садукеї, які приходили до Івана Євангелія так і не почули. Воно їм і не потрібне було.  Вони наче свідчили, що власним приходом засвідчують повагу пророкові та просто хотіли, аби пророк визнав їхню святість, «сфотографувався» з ними на пам’ять, зафіксувати цю подію в умах віруючих, аби вони могли мати ще один доказ того, що фарисеї і садукеї – особливі святі і раз їх хвалить сам пророк Божий, то вони, звісно, заслуговують на повагу людей. А натомість: «Рід зміїний!  Непотрібні дерева і полова!»

Ось «тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб христитись від нього». Наш євангельський текст розташований саме після називання тих, кого юдеї вважали за святіших від себе – родом зміїним, непотрібними деревами та половою. Ісус не йде, як фарисей і як садукей, хоча Ісус – святий Бог і святий чоловік в одній Особі. Ісус іде, як звичайний єврей, як звичайний віруючий, хоча в Ісуса вірувати потреби немає, бо Він не лише цілковито праведна людина, але й всезнаючий Бог. Однак Він іде до пророка, аби охриститися, наче грішна людина.

Фарисеїв і садукеїв Іван відмовляється христити через їхні гріхи та нерозкаяність. Над фарисеями і садукеями і фарисеями Іван Христитель у своїй спасенній вірі та пророцькому служінні височіє. Але щойно до Івана приходить Ісус христитися, Іван «перешкоджав… Йому й говорив: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» Іван так робить, бо Іван – прощений грішник, який служить пророком, а Ісус – Месія, святий Бог.

Ісус – святий Бог, Який любить людей і Який іде до йорданських вод, аби прилюдно розпочати Своє земне служіння з викуплення людства від гріхів, від смерті та від влади диявола. Ісус іде до Йордану, аби стати під Закон, на наше місце і замість нас.  Він робить це, бо Він любить вас, дорогі брати і сестри.  Через це Він стається людиною і через це Ісус відповідає Іванові: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю праведність».

Іван не допустив до Хрищення фарисеїв і садукеїв, святенників і нерозкаяних грішників водночас. Але Ісуса Іван намагається не хоче допускати до свого Хрищення з іншої причини. Іван, звісно, сам з усіх сил і далі перешкоджав би святому Богові отримати з рук пророка Хрищення на покаяння. Богові немає в чому каятися. Бог – добрий. Бог робить тільки добро. Син Божий – істинний Бог, споконвіку, упродовж цілої вічності робить тільки добро.  Як же Його можна допускати до Хрищення покаяння?

Але Ісус пояснює Іванові, чому Він має бути охрещеним: «бо так годиться нам виповнити усю праведність». Поки що всі українські переклади Писання на цьому місці вживають слово «правда». Але тут Ісус використовує слово праведність – слово, яке стосується суду і проголошення винним або ж невинним, тобто праведним. Адже коли суд проголошує  людину невинною, то ми кажемо, що суд виправдав обвинуваченого.

Ісус каже, що Він, праведний і святий Богочоловік, повинен пройти крізь Хрищення покаяння, аби виконати усю праведність. Входячи у йорданські води, Син Божий стає на місце грішників, тобто на наше місце. Відтепер ідентичність грішників – Його ідентичність. Відтепер все, що буде стосуватися Його – стосуватиметься і тих, хто вірує в Нього. Відтепер, усе, що Він робитиме, робитиметься наче руками розкаяного грішника. Відтепер усе, що Він промовлятиме, буде промовлятися на місці таких розкаяних грішників, як ви і я.

«Тоді допустив він Його». Христос підходить до Івана.  Іван христить Ісуса водою. Ісус займає наше місце, місце кожного з вас.  Усі Христові думки від йорданських вод – ваші думки.  Усі Христові слова від йорданських вод – ваші слова.  Усі Христові вчинки – від йорданських вод – ваші вчинки. І смерть Христова на Голгофі – ваша смерть. Як і вашим є Його воскресіння. І життя Його – ваше життя, як і вашим є Царство, яке Він для вас здобуває.

Вже самої цієї події було би достатньо для того, аби за неї дякувати Господу повіки віків і щороку святкувати її на службі Божій. Бо Хрищення Ісуса – ще один доказ Божої любові до кожного з вас, любі брати і сестри.  Бо Хрищення Ісуса – це Божа любов у дії і нагадування нам про дар прощення гріхів і спадщину Царства Божого, які ми отримуємо в нашому Хрищенні.  

Але наша євангельська оповідь триває далі і розвивається ще несподіваніше ніж Різдвяна ніч під час якої до пастухів з’явилися ангели небесні і проголошували про велику радість, яка настала для всіх людей.  «І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього». Небо розкривається сьогодні.  Але якщо над віруючими пастухами з’являються ангели небесні, то над Ісусом сьогодні з’являється Бог Святий Дух. Аби Іван міг побачити Його, Він спускається наче голуб і сходить на Ісуса.

Велике чудо і вияв Божої любові! Не може грішна людина побачити святого Бога у славі і жити.  Але Бог Син упокорюється, прийнявши людське тіло. Люди бачать упокореного Христа і живуть.  Святий Дух спускається як голуб. Іван бачить Його не у славі, а в образі голуба і живе.    Син Божий – істинний Бог і на нього сходить Святий Дух – істинний Бог. Іван бачить помазаного Святим Духом.  Іван бачить помазанця Божого – Іван бачить Месію, Христа! Хрищення Ісуса – не просто Хрищення на покаяння, Хрищення Ісуса – Богоявлення, кульмінацією якого стають слова Отця: «І ось голос почувся із неба: «Це – Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»

Сьогодні Богоявлення, бо у Хрищенні Спасителя являється нам Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух – Бог, Якого Церква називає ще Святою Трійцею, єдиним та істинним Богом. В те найперше Богоявлення Отець Небесний засвідчує усім нам, що Ісус – Божий Син. Євангелістові Іванові Господь Святий Дух вкладає у вуста слова про те, що Ісус – Син Божий Єдинородний.  Через це ми сповідуємо у нашому Символі віри, що ми віруємо в «Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого, перше всіх віків». 

Сьогодні ж нам Отець засвідчує, що Його Єдинородний Син – Його Син Улюблений, Якого Він вподобав. Слухайте всі уважно голос Отця. Він лунає до всіх, хто стоїть цієї днини коло йорданських вод і бачить, і чує явлення Бога народові.  Цей голос лунає і до нас, що стоїмо на євангельських берегах Йордану і чуємо цю найважливішу і найпрекраснішу божественну декларацію цього дня: «Це – Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»

Отець Небесний уподобав не наші діла і не наші страждання, не наші пости і не наші молитви. Отець уподобав Свого Улюбленого Сина, Ісуса Христа. І ця декларація чудова через ту подію, що сталася буквально декілька митей тому і через ті слова, що були промовлені до Ісусового Хрищення. Адже у Хрищенні Ісус стає на наше місце, замість нас.

Слова Отця лунають уже після Хрищення нашого Спасителя. І знаєте що?  Вони стосуються відтепер кожного віруючого у Христа. Адже кожен, хто вірує у Христа, той зодягнений у Христову праведність і як свідчить Господь Святий Дух: «Бо ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27). Коли ви приймаєте істинні Христові тіло та кров у Святій Вечері, ви так само єднаєтеся з Христом, з Його святістю і з Його праведністю. Бо все, що Він робить, робить Він це заради вас.

І сьогодні, коли ви чуєте ці слова «Це – Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» то радійте, бо Отець у Христі вподобав вас.  Тепер ви – Його улюблені діти.  Ви усиновлені Ним через віру в Христа. Бо вірою ви нерозлучно поєднані з Христом. Вірою в Христа ви нерозлучно, через Христа, поєднані з Богом.  Отже вірою ви нерозлучно поєднані з Отцем і Святим Духом. Через це ви, що колись були для Бога чужинцями і ворогами, тепер улюблені діти Божі, яким належить те, що належить Христові і стало нашим через те, що Христос нас викупив від гріха – належить нам вічне життя у Царстві, в якому царює Син з Отцем і Святим Духом, один Бог нині, і повіки віків. Амінь. А ми спадкоємці цього Царства, бо Христос христився!  У ріці Йордані!  Амінь.



Пора Богоявлення

     Сьогодні завершуються 12 днів Різдва і розпочинається пора Богоявлення, яка цьогоріч триватиме до 3 березня. У Різдві Бог з'являється, як людина, а в Богоявленні цей Син Людський з'являється перед світом, як Бог. Те, що Христос стався людиною, доказів не потребувало. Але те, що ця Людина є Бог, потребувало доказу. Таким доказом були слова останнього пророка Старого Заповіту Івана Христителя: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29), слова Отця: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Мт. 3:17) і сходження та перебування на Спасителеві Христові Святого Духа (Мт. 3:16). Згодом божественність Христа буде доведена багатьма ознаками та чудесами. Церква про це свідчить у своїх піснеспівах: "Як в Йордані христився Ти, Господи, тоді об'явилася пошана Трійці; бо голос Вітцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи, а Дух у постаті голуба ствердив Слово об'явлене. Слава Тобі, Христе Боже, що явився і світ просвітив!.."  

Молитва на День Богоявлення:

Боже, проводом зорі Ти об'явив Свого Сина Єдинородного язичникам. Веди нас, що знаємо Тебе вірою, аби ми насолоджувалися на небесах повнотою Твоєї божественної присутності; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.  

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 16 січня 2014 р.

Парламент і знову Восьма Заповідь

     Збираючись на черговий Біблійний урок, зауважив хід голосування в сьогоднішній Верховній Раді. Певно що опозиція заблокувала Верховну Раду, бо голосування більшості відбувалося підніманням рук. Вразив і хід голосування, і хід підрахунку голосів. Головуючий (невпевнений хто це був - знає Бог) ставив закони (без обговорення) на голосування, а голова лічильної комісії, відомий юрист з ток-шоу і людина (на вигляд) вже літнього віку, пан Олійник, вже за секунду-дві бадьорим голосом повідомляв результати підрахунку. Всі 235 голосів весь час, звісно, "за".
     Хочу зазначити, що на Соборах нашої Церкви систем типу "Рада" немає.  Натомість є теж лічильна комісія.  Але навіть при меншій кількості делегатів Собору ніж депутатів Верховної Ради на сам процес голосування ("за", "проти", "утримався") іде декілька хвилин. Ще приблизно стільки ж само часу йде на підрахунок голосів членами лічильної комісії. У Верховній Раді все відбувалося сьогодні миттєво. Можна, звісно, припустити, що пан Олійник як Бог все знає.  Але все знає тільки Бог і ніхто крім Бога. Можна припустити, що пан Олійник вдає із себе Бога.  Тоді йому перед Господом доведеться відповідати за богохульство. Або ж все набагато простіше і тим не менше, гірше - відбувається черговий публічний гріх - прилюдне порушення Восьмої Заповіді "Не свідчи неправдиво!" За цей гріх, як і за кожен інший доведеться теж відповідати перед Богом, якщо, звісно, не буде публічного покаяння і публічного принесення плодів покаяння. Хотілося, аби так було, адже "знаємо Того, Хто сказав: "Мені помста належить, Я відплачу", - говорить Господь. І ще: "Господь буде судити народа Свого!" Страшна річ упасти в руки Бога Живого!" (Євреїв 10:30, 31).

середу, 15 січня 2014 р.

Вічне Різдво Христа

… Його Різдво – подвійне, поза часом і в часі, і ця Особа, народжена від Діви Марії – водночас і правдива людина, і правдивий Бог… Ви не будете зневажати Його Слова, бо знаєте, що Він – Син Божий.  Ви також будете дивитися на Його діла. І з найбільшою радістю будете ви слухати, що Він став людиною, страждав від смерті на хресті і пробудив Себе від смерті.  Ви, звісно, будете вірувати, що зробив Він це не заради Себе  Самого, бо як Синові Божому, Йому нічого не бракувало – а заради вас, аби ви були визволені від смерті, від гріха, від пасток і тиранії сатани. Ви, звісно, віруватимете в цього Царя і віруватимете, що через Нього здобуваєте ви життя вічне.  Все це буде слідувати, коли ви міцно триматиметеся того, що Христос – вічний Син Божий… Інші, як папа, не звеличують Його діл і слів, а шукають іншої помочі, від якої сподіваються отримати відпущення гріхів і життя вічне. Вони також знають, що Він народився від Марії і страждав за Понтія Пілата. Але для них все це – лише історичні факти. Вони не пробуджують їх віри. Вони не отримують через них певної надії спасіння. Але точно так, як читають вони історії царів Юди чи Ізраїлю, так само й знають вони це про Христа. По іншому й бути не може.  Все Євангеліє стає лише історією, коли втрачена ця головна стаття про вічне Різдво Христа.

Мартін Лютер, З тлумачення другого Псалма

вівторок, 14 січня 2014 р.

День обрізання і найменування Господнього

 Сьогодні ми згадуємо День обрізання і найменування Господа Ісуса Христа. Вже на восьмий день Ісусового життя Його призначення до спокутування виявляється у Його Імені та обрізанні. У ту мить вперше проливається Його кров, а народжений Дівою Марією вічний Син Божий одержує Ім'я, про яке звістив ангел: "Ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів" (Євангеліє від Св. Матвія 1:21). У обрізанні Ісуса, всі люди обрізані раз і назавжди, бо Він представляє все людство. У Старому Заповіті, для віруючих, які прагнули виконання у Месії Божих обітниць, обрізання позначало прощення гріхів, виправдання і належність до народу Божого. У Новому Заповіті, Св. Павло називає відповідник обрізання, Святе Хрищення, "нерукотворним обрізанням" (Колосян 2:11).

Молитва на День обрізання і найменування Господнього:

Господи Боже! Ти упокорив Сина Твого улюбленого під Закон і спричинив, аби за нас пролив Він Свою кров. Дай нам правдивого обрізання Духа, аби серця наші були чисті від усіх гріхів; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділю, 12 січня 2014 р.

Без меча і рушниці

     Господь, Владика наш, не використовує меча, рушниці чи зброї, аби установити цю владу, а використовує слово і то слово, яке виходить із уст дітей і немовлят, тобто, простих і нехитрих людей, які наче діти, що не можуть добре говорити.

Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

суботу, 11 січня 2014 р.

Гріх - тільки те, що суперечить Божим Десяти Заповідям

     Оскільки Бог зберігає у Своїй Церкві, як у Своїй великій домівці лише за Собою владу наказувати, забороняти та панувати над сумлінням, то Він починає Свої Заповіді так: "Я - Господь Бог твій" тощо (Вихід 20:2; Єзекіїля 20:2, 19).  Тому в Декалозі Він визначає певне правило, відповідно до якого хоче, аби визначалося та вирішувалося, що саме в Божих очах повинне вважатися добрим і справедливим, а що - нечестивим і гріхом. 

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

пʼятницю, 10 січня 2014 р.

Перше "використання" Закону

   Так зване перше використання Закону є цивільним або політичним. Це одразу насторожує нас щодо того факту, що це використання належить фундаментально не Церкві, а державі та суспільству. Це політичне використання Закону передбачає примус і служить як засіб для стримування невіруючих, а також плоті християн і, таким чином, підтримує порядок у світі (ШС ІІІ, ІІ 1, 2 і ФЗ Консп. VI:1, латинський варіант). Проте Церква не має влади будь-кого змушувати, а її проповідування Закону формується і зв'язується винятково спасенним наміром її Божественного завданя (Мт. 28:19-20). І все-таки краще було би говорити про три "функції Закону", а не про три його "використання". Тому що на практиці саме не свідомий намір проповідника, а Сам Бог власне вирішує, як саме і в яких пропорціях застосовувати дане проголошення Закону до людського серця: як молот, страховище, скальпель, дзеркало, лінійку тощо.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 9 січня 2014 р.

З проповіді Лютера на День Св. Первомученика Степана

1.     Дивіться яким є значення Писань, коли вони кажуть в Пс. 91:1-7: «Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: «Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!» Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної,  Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає,  ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!...»
2.       Ось все це сказано про віру в Христа, про те як лише вона може вистояти і захистити нас від усякої небезпеки та руїни, тілесних і духовних спокус сатани, праворуч і ліворуч так, що всі інші мусять попадати і загинути через те, що вони не ховаються під крильми і плечима Христа і не знаходять там вони притулку і не основують на Ньому вони своєї віри.  Подібним чином говорить і Малахія (4:2): «А для вас, хто Ймення Мойого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в крилах Його».   Через це Св. Павло називає Його в Римлян 3:25 нашим ублаганням, престолом благодаті та повсюди навчає, як ми мусимо підтримуватися через Нього і під Ним.  Тож якщо віруючі та святі потребують такого великого щита, то що буде з тими, що йдуть вперед зі своєю свобідною волею і роблять свої добрі діла, незалежно від Христа?  Ох, всі ми мусимо  залишатися у Христі, на Христі і під Христом, ніколи не відбиватися від нашої квочки, або ж все буде втрачене.  Св. Петро каже в своєму Першому посланні (4:18): «Праведний ледве спасеться» - настільки важко перебувати під цією квочкою.  Бо нас від неї, як про це зазначає вище Псалом, від неї відривають чимало спокус, тимчасових і духовних.
3.       А тепер зауважте як природно вона квокче – навряд чи якась інше створіння так піклується про своїх малих.  Вона змінює свій природний голос і має тепер голос, в якому і жаль, і нарікання – вона шукає, гребеться і кличе своїх курчаток, а коли щось знаходить, то не зїдає того сама, а залишає те для своєї малечі.  Самовіддано бореться кричить і воює вона проти шуліки, і з такою готовністю розправляє свої крила і дає, аби її курчата заповзали під неї і на неї і радісно дозволяє там вона їм залишатися.  На це справді любо дивитися.  Так само і з Христом. Він змінив свій голос на жалісливий, Він зітхав про нас і проповідував покаяння, вказував кожному на його гріхи та нещастя. Він гребеться у Писаннях і кличе нас до них і дає нам їсти.  Він розправляє над нами Свої крила з усією Його праведністю, заслугою і благодаттю і так любляче бере нас під Свій захист, зігріває нас Своїм природним теплом, тобто Своїм Святим Духом, Який приходить лише через Нього і в повітрі воює за нас проти диявола.

                  Мартін Лютер, з проповіді на День Св. Степана 

середу, 8 січня 2014 р.

День Пам'яті Віфлеємських Немовлят

Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на другий день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:

Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 7 січня 2014 р.

Різдвяна проповідь

ВЛАДИКА З ВІФЛЕЄМУ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних. Тому Він їх видасть до часу, аж поки ота не породить, що має родити, а останок братів Його вернеться до Ізраїлевих синів.  І стане, і буде Він пасти Господньою силою, величністю Ймення Господа Бога Свого. І осядуть вони, бо Він стане великий тепер аж до кінців землі! І Він буде миром  (Книга Св. Пророка Михея 5:2-5а).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, коли в країні виникає надзвичайна ситуація, тоді зазвичай правителі скликають екстрені наради, аби ухвалити рішення що слід зробити. Коли раптово виходять ріки з берегів, і частини країни починає заливати повінь, уряд, як правило, намагається справитися зі стихією, застосовуючи для цього навіть армію.  Коли на країну раптово налітають буревії, а міста і села засипає півметровим шаром снігу, то компетентний уряд намагається терміново розчистити дороги, аби полегшити життя власним громадянам та з усіх намагається відновити будь-які перебої у роботі національної інфраструктури. В якихось країнах це роблять ефективно. В якихось не дуже. А в якихось взагалі майже нічого не роблять. Бо скільки тієї зими?

Але бувають інші надзвичайні ситуації – вони виникають зазвичай там, де правлять тирани. Для тирана надзвичайна ситуація – будь-який претендент на його посаду. Ірод, про якого ми знаємо з Різдвяної оповіді не був некомпетентним правителем.  На своєму рахунку він мав і військові перемоги, і грандіозні будови для своєї країни. Народ також знав про його параною і численні вбивства заради утримання влади. Чого варті лише згадки про вбивство Іродом своєї дружини і синів? Щойно Ірод починав непокоїтися, як непокоївся і Єрусалим. Хтозна, що можна чекати від знавіснілого правителя? 

Але Різдвяна історія згадує про Ірода, який провадить нараду з мудрецями, бо він сполошений новиною, яку принесли йому мудреці зі Сходу: вони прийшли привітати новонародженого Царя Юдейського, а в Юдеї править же Ірод! Це він придушував повстання тих, що прагнули незалежності від Риму. Може знову євреї вдаються до своїх пророцтв і самі оголошують про народження нового царя, бо Ірод, попри його грандіозні проекти, їм вже знавіснів?

Євангеліє від Матвія, Євангеліє для євреїв так описує особливу нараду, скликану Іродом, аби запобігти появі нового царя: «І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (2:4-6). 

Звісно ж, первосвященики і книжники знали Писання, але вочевидь їхній підсумок пророцтва збігався значною мірою із поглядами самого Ірода – вони беруть місце народження в пророка Михея і витлумачують їх у контексті пророцьких слів Самуїла та царювання Давида – у Віфлеємі народиться цар такий могутній як Давид. Вовк від такого тлумачення ситий не стає, а вівцям загрожує небезпека. Ірод, на відміну від Понтія Пілата, руки вмиває не чистою водою, а кровю віфлеємських дітей. Після наради Ірода з первосвящениками та книжниками «Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх» (Мт. 2:18).  Слова Господа Христа стосуються всіх царів і правителів, усіх керівників сьогодні, особливо тих, що заявляють про власну християнську віру: «Моє Царство не із світу цього» (Ів. 18:36).

Сьогодні Господь Святий Дух через пророка Михея звіщає нам повне пророцтво про народження Вождя Ізраїлевого, Царя над царями і Пана над панами. Вже з перших речень пророцтва Господь робить наголос не на величині, не на ділах, не на будь-якому іншому достоїнстві.  Власне кажучи, Він підкреслює мализну Віфлеєма: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди». Господь вибирає не через заслуги з нашого боку, а зі Своєї невимовної благодаті, в якій Він також дає обітниці та виконує їх.

Багато століть тому, коли пророк Самуїл серед синів Єссея розшукував царя, якого Господь вибрав на місце Саула, Господь дав повчальний урок для всіх людей: «Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). Безперечно увагу світу привертав Єрусалим – столиця із чудесним храмом.

Маленьке містечко Віфлеєм не мало такого значення у світі політики, грошей, культури та освіти. Але Бог дивиться і діє по-іншому ніж діють люди. Віфлеєм – малий в очах Юди, але немалий в очах Божих. Бо Божа обітниця завжди буде виконана. І погляд усіх дослідників Писання мав би бути звернений на Віфлеєм.  Саме у Віфлеєм приходять у Рідвяну ніч Йосип і Марія.  Уваги на них не звертає ніхто.

Бо, як каже Господь, «із тебе [з Віфлеєму] Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних». Первосвященики та книжники, допомагаючи Іродові знайти місце народження Царя, кажуть, що то буде Вождь, Який пастиме народ Ізраїльський. Такі слова чує Ірод.  Ми ж сьогодні чуємо набагато більше. Цар Давид народився у звичайній, побожній родині. Він вірував у Месію, Який мав прийти. Бог учинив Давида царем. Цар Давид мав часи віри і часи відступництва, після яких каявся і отримував прощення в Ім’я Месії, в якого він вірував.

Давид був отримав обітницю від Господа про Свого нащадка, Який царюватиме вічно. Вічність – червоною ниткою проходить крізь цю обітницю. Віковічний буде Цар, народжений у Віфлеємі – червоною ниткою лунає сьогоднішнє пророцтво Михея. Політики, навіть церковні політики можуть, звісно, для власної вигоди або зі страху перед тиранами, висмикувати якісь певні речі з Біблії та перекручувати їх.  Але Біблійне послання залишається тим самим, однаковим, незмінним, правдивим і утішливим для всіх віруючих. 

Бо Той, Хто народиться у Віфлеємі, народиться для віруючих.  Народжений у Віфлеємі буде Владикою в Ізраїлі, тобто в Церкві, тобто посеред віруючих людей. Не випадково, коли Син Божий народжується, не спішать поклонитися Йому ні первосвященики, ні книжники, ані Ірод, ані челядь з його розкішного палацу.  Їхній цар один – Август в Римі. Вони слухаються лише його. А Ісусові, народженому у Віфлеємі спішать поклонитися ті, що вірують в Нього, бо збувається сказане пророком Михеєм, що народився Владика Ізраїлю, Цар Божого народу, Цар віруючих.

Господь обіцяє, що Месія буде надзвичайною Особою.  Сьогодні пророк Михей каже, що «віддавна постання Його, від днів віковічних». Синові Божому, Який народжується у Віфлеємі не сімсот років, які виповнилися би Михеєві, якби він дожив до Різдва Христового.  Синові Божому не тисячу з лишком років, як було би Давидові, якби Давид дожив до Різдва Христового і Синові Божому – не дві тисячі з лишком років, як було би Авраамові, якби Авраам дожив до Різдва свого великого нащадка. Син Божий – віковічний.

У це вірує Авраам і радіє. У це вірує Давид і співає Псалом: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» (110:1). Це провіщає сьогодні нам Михей: «віддавна постання Його, від днів віковічних». Цього не розуміють ті, що плетуть інтриги в Іродовому палаці, плануючи убивства віфлеємських немовлят.  Цього не розуміють ті юдеї, які до Народженого у Віфлеємі кричатимуть: «Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?» Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів. 8:57).

Наш любий пророк далі каже, що народження Христа настане не лише у Віфлеємі, але й після важких подій. Бог слів на вітер ніколи не кидає. Михей пророкує, що Син Божий станеться людиною у Віфлеємі у час, коли Божий народ буде поневолений чужинцями. Діва Марія народжує Христа у Віфлеємі.  Юдея окупована римлянами. Вічний Божий Син стається людиною у складний для віруючих час. Ісус Христос народжується для нас.

Ірод не вірує в Христа, не слухає Божого Слова, і не розуміє, що справжній Ізраїль – Божа Церква. А Цар, народжений у Віфлеємі – Пастир Своєї любої отари, яку Він набуде не через лестощі до Цезаря Августа. Навіть його безпосередній земний суддя, Понтій Пілат, не дочекався лестощів від Царя над царями. Ісус Христос, народжений у Віфлеємі, набуває Свою Церкву Своєю святою і дорогоцінною кров’ю.  Адже Він народжується у Віфлеємі, аби завершити Своє життя пониження Віковічного на Голгофському хресті.

Сам там Його тіло і кров приносяться у жертву за гріхи всього світу. Саме там Пастир викуповує Своїх овечок, кожного з нас, від гріхів, від смерті та від влади диявола.  Іродам ніколи не зрозуміти цього Царя, народженого у Віфлеємі.  Для іродів головне – логіка. Для нашого Віфлеємського Царя головне – любов. З любові Віковічний помирає за приречених на смерть.  З любовю Він виходить переможцем над смертю з гробу. Він робить усе, бо любить вас. Віковічний Цар, Ісус Христос, народжений у час у Віфлеємі любить кожного з вас, любі брати і сестри, любить ваших ближніх братів і сестер, любить усю Свою Церкву, істинний Ізраїль.

Величністю Імені Свого Він викуповує нас від наших гріхів. Він народжується, аби жодна сила на світі не могла пред’являти свої темні претензії на Його підлеглих, на усіх, хто сьогодні поклоняється Народженому у Віфлеємі і покладає на Нього усі Свої надії, горнеться до Нього у Святій Вечері і славить Його колядками, а усім ворогам роду людського сміливо проголошує: «Так, я – грішник.  Але Віковічний Цар народився, як і обіцяв був Бог через пророка Михея і віддав Себе за мене, бідного і нещасного грішника. Величністю Імені Його я прощений і виправданий і через народженого у Віфлеємі Ісуса Христа я – народжений у Хрищенні, аби жити вічно з Ним у Його Царстві, де царює Бог, Який мене любить і робить мене співгорожанином святим».

Пророк Михей також проголошує, що Народжений у Віфлеємі Син Божий пастиме віруючих Господньою силою. Сьогодні і завжди Ісус Христос, Добрий Пастир, пасе Свою отару, Своїх віруючих Євангелієм у Слові і Таїнстві. І це Євангеліє – «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16). 


На цьому слова святого пророка не закінчуються.  Він говорить про те, що Ісус «стане великий тепер аж до кінців землі! І Він буде миром». Вже нині ми радіємо миром з Богом навіть тоді, коли в світі миру часто немає. Вже нині по всьому світу ідуть новини про Різдво Христове. Часто вони спотворені, як і спотворене в багатьох людей уявлення про Різдво. Врешті-решт, хіба не спотворене уявлення про перше Різдво мав Ірод і його придворні? 

Але справжню велич Христа кінці землі пізнають у час Його повернення, як Царя над царями і Пана над панами, аби воскресити усіх мертвих, віруючим дати Царство Боже, а невіруючих судити.  То буде час великого розділення віруючих від невіруючих.  І то буде час великого, видимого об’єднання усіх віруючих зі Своїм народженим, розп’ятим і воскреслим Царем Ісусом Христом, аби жити нерозлучно, без гріха, без біди, без смерті, у любові та єдності, у вічному мирі Христовому повіки віків.  Бо для цього у Віфлеємі Христос народився!  Славімо Його!