Рости на спасіння (проповідь)

четвер, 9 січня 2014 р.

З проповіді Лютера на День Св. Первомученика Степана

1.     Дивіться яким є значення Писань, коли вони кажуть в Пс. 91:1-7: «Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: «Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!» Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної,  Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає,  ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!...»
2.       Ось все це сказано про віру в Христа, про те як лише вона може вистояти і захистити нас від усякої небезпеки та руїни, тілесних і духовних спокус сатани, праворуч і ліворуч так, що всі інші мусять попадати і загинути через те, що вони не ховаються під крильми і плечима Христа і не знаходять там вони притулку і не основують на Ньому вони своєї віри.  Подібним чином говорить і Малахія (4:2): «А для вас, хто Ймення Мойого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в крилах Його».   Через це Св. Павло називає Його в Римлян 3:25 нашим ублаганням, престолом благодаті та повсюди навчає, як ми мусимо підтримуватися через Нього і під Ним.  Тож якщо віруючі та святі потребують такого великого щита, то що буде з тими, що йдуть вперед зі своєю свобідною волею і роблять свої добрі діла, незалежно від Христа?  Ох, всі ми мусимо  залишатися у Христі, на Христі і під Христом, ніколи не відбиватися від нашої квочки, або ж все буде втрачене.  Св. Петро каже в своєму Першому посланні (4:18): «Праведний ледве спасеться» - настільки важко перебувати під цією квочкою.  Бо нас від неї, як про це зазначає вище Псалом, від неї відривають чимало спокус, тимчасових і духовних.
3.       А тепер зауважте як природно вона квокче – навряд чи якась інше створіння так піклується про своїх малих.  Вона змінює свій природний голос і має тепер голос, в якому і жаль, і нарікання – вона шукає, гребеться і кличе своїх курчаток, а коли щось знаходить, то не зїдає того сама, а залишає те для своєї малечі.  Самовіддано бореться кричить і воює вона проти шуліки, і з такою готовністю розправляє свої крила і дає, аби її курчата заповзали під неї і на неї і радісно дозволяє там вона їм залишатися.  На це справді любо дивитися.  Так само і з Христом. Він змінив свій голос на жалісливий, Він зітхав про нас і проповідував покаяння, вказував кожному на його гріхи та нещастя. Він гребеться у Писаннях і кличе нас до них і дає нам їсти.  Він розправляє над нами Свої крила з усією Його праведністю, заслугою і благодаттю і так любляче бере нас під Свій захист, зігріває нас Своїм природним теплом, тобто Своїм Святим Духом, Який приходить лише через Нього і в повітрі воює за нас проти диявола.

                  Мартін Лютер, з проповіді на День Св. Степана 

Немає коментарів: