День Св. Єронима, перекладача Св. Писання

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 30 вересня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.

Молитва на День Св. Єронима, перекладача Св. Писання:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Коли Господню Вечерю правильно називають "жертвою"

 Правдиве використання Вечері і таке, що було запроваджене Самим Христом, полягає в тому, щоб святкувати її на спомин чи на згадку про єдину умилостивлюючу жертву, яку Христос приніс один раз на хресті, тобто з подякою за Господню смерть і з прославленням її, і щоб ми споживали її гідно, із правдивою вірою, розкаяним серцем та плодами любові, які слідують після такого споживання - і для цього потрібна палка молитва.  Писання називає все це духовним приношенням або духовними жертвами (1 Петр. 2:5; Євр. 13:15, 16; Пс. 4:5; 50:14, 23; 51:17, 19; 116:17; 141:2 (нумерація латинська); Фил. 4:18; Рим. 12:1). І Павло називає служіння Євангелія, до якого також належить дія Господньої Вечері, духовним приношенням (Рим. 15:16). І в цьому сенсі та відношенні отці правильно називають дію Господньої Вечері жертвою.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Боже милосердя славиться через наші гріхи і страждання

 Достатньо, аби ви хотіли сповідатися в усьому, що вам відомо і в чому ви можете сповідатись. Бог хоче, щоб Його милосердя славилось. Але як? Через нашу праведність? Ні, через наші гріхи і страждання. 

                      Мартін Лютер

Заповіт залишається незмінним: проповідь на 14-у неділю по П'ятидесятниці

                                  
                                ЗАПОВІТ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕЗМІННИМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Браття, кажу я по-людському: навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає. А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: «і насінням», як про багатьох, але як про одного: «і Насінню твоєму», яке є Христос. А я кажу це, що заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував. Бо коли від Закону спадщина, то вже не з обітниці; Авраамові ж Бог дарував із обітниці. Що ж Закон? Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника. Але посередник не є для одного, Бог же один. тож, чи ж Закон проти Божих обітниць? Зовсім ні! Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону! Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа (Галатів 3:15-22). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, історія людства наповнена заповітами. Довкола заповітів відбуваються інколи різні перипетії і ці всі історії служать канвою вже для цікавих художніх творів. Заповідач може когось дуже потішити, а когось дуже розчарувати. Проте його слово про його майно, про спадщину – закон. Ніхто немає права його скасовувати.  Принаймні ніхто немає морального права так робити. 

Тож ми з повагою ставимось до людського заповіту або ж як ми ще його називаємо останньою волею покійної людини. Заповіту ми притримуємось і виконуємо. Ми так робимо, бо так правильно. А як ми дивимось на людей, які зневажають заповіт і які роблять все всупереч тому заповітові?  Ми, звісно, на таких людей дивимось як на грабіжників і злодіїв, які беруть не своє, не те, що їм належить і руйнують самі основи суспільства. 

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла теж звертається до теми заповітів. І нагадує нам: «Навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає». Так діє людство споконвіків. Таку вагу мають людські слова. Тим більшу вагу повинні мати слова Божі! І Апостол Павло нагадує про обітницю Бога Авраамові і його нащадкам: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його». 

Чому Павло піднімає цю тему заповіту? Бо за його днів, як і за наших, з’явилось чимало фальшивих проповідників, які перекручували Боже Слово і наголошували, що спасіння дається через виконання Закону.  Вони наголошували на цьому і вимагали від тих, хто хотів спастись, щоб вони виконували Закон, тобто у спасіння уповали на діла Закону, на власні діла, на діла зроблені ними. 

Апостол Павло спростовує таких проповідників і учителів і нагадує їм і нам, що обітниця Божа була раніше від Закону. Навіть Авраамові і його нащадкам, які чекали на прихід Христа, обітниця була дана за 430 років до Мойсея. А ще до Авраама ми, звісно пам’ятаємо наших прабатьків, Адама і Єву. І вони теж чули слова благодатного Бога, Який проголошував суд змієві і обітницю нашим прабатькам: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (1 М. 3:15). 

Авраам же мав обітницю від Бога, що саме його Насіння, тобто Христос буде Спасителем світу. І саме в Насінні Авраама, тобто у Христі, будуть благословенні всі народи землі. Кожен, хто вірує в Христа, буде спасенний. Тож Авраама правильно називають і патріархом віри і отцем усіх віруючих, тобто християн.  Авраам був виправданий вірою в обітницю, тобто вірою в грядущого Христа, як написано: «І увірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1 М. 15:6). 

До Закону ще було понад 400 років. А Авррам був вже виправданий. Як він був виправданий? Ділами Закону?  Ні, бо Закону ще й близько не було. Авраам був виправданий вірою в своє Насіння – вірою в Христа. Бог дав таку обітницю і її ніколи не скасовував. Всі, хто вірували в Христа грядущого, були виправдані через віру. 

Через віру був виправданий Ісак. Через віру був виправданий Яків. Через віру був виправданий Йосип і всі патріархи, усі віруючі люди, які жили до Закону. А як же від часу Закону? Невже Закон припинив дію обітниці і від часу Мойсея для спасіння слід було робити діла?  Ні. І сьогодні Апостол нам каже: «Заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував». 

Звідки Авраам і всі патріархи отримували свою праведність? Від Бога, з благодаті Божої, через віру! Закон, який прийшов через чотириста тридцять років не може скасувати заповіту Божого про виправдання вірою усіх тих, хто уповає на Христа.   Авраам не був виправданий Законом, до якого ще було понад 400 років. Авраам не був виправданий ділами, бо якби він був виправданий ділами, то про це сказав би Мойсей, через якого Бог був дав Закон. 

Але Мойсей, через якого Бог дав Закон, і якому Бог дав слова для написання перших п’яти книг Біблії, чітко пише: «І увірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність». Бог ніколи не основував обітниці про благословення або про спасіння на наших ділах. Він дарує спасіння винятково зі Своєї благодаті, невимовної до нас Божої любові – любові, якої ми не заслужили і ніколи не заслужимо ніякими ділами. 

            Бог постановив спасати нас не через наші діла, а через Насіння – через Христа, обітницю про Якого Він був проголосив ще в раю і виконання якої Він здійснив через Насіння Авраама, адже Христос – прямий нащадок Авраама. Бог підтвердив цю обітницю і цей заповіт смертю Насіння – смертю Свого Сина на хресті. Саме Його Бог віддав у жертву за наші гріхи. Сам Син Божий став тим Насінням, істинною людиною, нащадком Авраама, Який забрав на Себе гріх світу, обмив усі гріхи Своєю святою і невинною кров’ю і помер на нашому місці і замість нас і воскрес, аби ми мали прощення гріхів і благословення вічного життя.  

Як написано «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Це Божа остання воля. Це Божий заповіт. Він іншого заповіту не робить і іншого заповіту Він не бажає. Якщо люди не наважуються і вважають за негідне міняти заповіт покійної людини, то хто наважується і міняє заповіт Божий?  Міняють його, звісно, лукаві вороги Божі.

А Бог наче каже нам: «Я знаю, що ви грішні. Але ваші всі гріхи Я поклав на Свого Сина. Він поніс усі до одного ваші гріхи на хрест Голгофи і там Він приніс Себе у святу і досконалу жертву за всі ваші гріхи та переступи. Смертю Свого Сина Я підтвердив, що кожен, хто вірує в Нього, отримує прощення гріхів, здобуте Ним і вічне життя, яке Він дарує вам у Його воскресінні». 

Бог дав цю обітницю і зробив цей заповіт ще до Закону. А для чого Бог дав Закон? Апостол пояснює: «Він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була; він учинений був Анголами рукою посередника». Заповіт Авраамові був даний Богом особисто, без посередників. А Закон був даний через Мойсея. 

І мета Закону – виявляти гріх, показувати нам нашу величезну проблему. Бо коли до нас промовляє Закон, то що він робить, як не виявляє нам наші переступи проти Божих Заповідей? Що він робить, як не доводить нас до повної і абсолютної зневіри у наших власних силах і можливостях спастися? «Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається», – пише в Посланні до римлян Апостол Павло (3:20). 

Закон веде нас до Христа.  Закон спрямовує нас до Христа, бо Закон свідчить нам, що ми ніколи не зможемо виконати Закон досконало. Ось чому Бог дав нам Закон. Хтось може подумати: «Невже пастир ганить Закон?»  Боронь Боже! Закон – святий і добрий. Проблема в нас. Ми – не святі і грішні. А Закон вимагає від нас святості, якої нам ніколи самим не здобути. Ось так Закон і виховує нас, і штовхає нас в обійми Христа, Який святий і люблячий, і благодатний Бог. 

І Він нічого від нас не вимагає. Він навпаки виконав Закон на нашому місці і замість нас. І Христів заповіт полягає у тому, щоб Його заслуги, усе що Він здобув – давалось віруючим у Нього. А що Він здобув?  Прощення гріхів і вічне життя. Його заповіт такий – кожен, хто вірує в Нього, має прощення гріхів, праведність і вічне життя. 

            І що тоді нам залишається робити?  Славити доброту і милість нашого Заповідача – Бога. Авраам не заробив праведності своїми ділами. Але він увірував і його віра зарахована йому у праведність. І ми так само не заслуговуємо і не заробляємо праведності своїми ділами. Але Бог дарує нам усе. 

            Звісно, ми можемо зайняти позицію нерозумного отримувача спадщини і заявляти: «Не потрібна мені така спадщина! Не потрібна мені праведність у дар!  Я її зароблю або заслужу своїми ділами!»  Ну, що ж можна спробувати. Проблема лише в одному – людського віку всього сімдесят, а при силах – вісімдесят літ. А праведність треба заробляти не сімдесят-вісімдесят літ  і не одну тисячу років. Для людини, народженої грішною і духовно мертвою, не вистачить навіть цілої вічності. 

«Якби-бо був даний Закон, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Закону!», – каже нам сьогодні Христів Апостол. Проблема в тому, що Закон не оживлює. Убити він може, а оживити ні. Як ти не старайся, але ділами Закону ніколи не оживеш до духовного життя, до життя вічного. Оживлює лише Христос. 

І через це Св. Павло завершує сьогодні: «Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа». Поза Христом усе – гріх, каже Апостол. А де є Христос – а Він там, де є віра в Нього, лише там є прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Бог дає усім нам, любі віруючі брати і сестри, прощення гріхів і вічне життя винятково зі Своєї любові і благодаті, без будь-якої заслуги з нашого боку і без будь-якого нашого діла. А заради Христа. В Його святе Ім’я. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:18).

Бог закрив знання про душу

     Ми повинні говорити про те, що ми знаємо – що в наших тілах є душа, але ми не знаємо, яким чином вона там є. З певної причини Бог закрив від нас це знання про душу. А яка ця причина? Аби зі Своєї величної вищості Він міг зупиняти наші язики, стримував нас і для того, щоб переконати нас залишатись на землі, а не втручатись із допитливості у справи поза нами.

                             Іван Золотоустий

День Св. Пророка Йони

 Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за   нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2).  Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони.  Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10).  Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників.  Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).

Молитва на День Св. Пророка Йони:

Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Йону Ти продовжив пророцький взірецьнавчання Твого люду про правдиву віру та виявляв через чуда Твою присутність у створенні, аби зцілити його руїну.  Дай, аби Церква Твоя могла бачити в Сині Твоєму Пророка останніх часів, вчення та чуда Якого тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Слова і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста

 Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше об’явлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:     

     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Через його вірне та натхненне свідчення дай, аби ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

 Зі Скарбниці щоденної молитви

Служіння, багате на славу: проповідь на 13-у неділю по П'ятидесятниці

    СЛУЖІННЯ, БАГАТЕ НА СЛАВУ

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

    Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність – від Бога. І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє. Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не прославилося-бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!  (2 Коринтян 3:4-11). 

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, в Туреччині, групі туристів, яка заходила до храму, в якому колись служив Святий Миколай, екскурсовод запропонувала купити якщо не ікони по триста доларів за штуку, то бодай по свічці. А коли туристи почали відмовлятись від таких покупок, то почули від екскурсовода таку фразу: «Що ви за віруючі такі? Як же ви можете підійти/звернутись до святого без хоч-якого подарунка?» 

Ось так на речі духовні та небесні ми переносимо наші земні та грішні уявлення. Світ любить підношення, діла, а деякі чиновники люблять навіть хабарі. Тож ми може думати, що так само діє і Бог, до Якого можна підступатись із грошима, цінними подарунками і, так би мовити, «рішати з Ним» свої питання і проблеми. 

Сумно, але часом ми бачимо і служителів, які, хоча носять хреста, наслідують такі мирські та плотські підходи і всіляко заохочують до цього своїх парафіян. Ніби-то всім добре: і священики, і парафії через це мають кошти.  І парафіяни, нібито повирішували всі свої питання із Богом. Проте добра зовсім немає. 

Бо там, де є проповідування виправдання за діла, за пожертви, за гроші та всяке до того подібне, там насправді ніяких питань із Богом не вирішується. Там немає виправдання від Бога. Там є лише суд і гнів Божий. Хтось може заперечити: «Як так? Я ж приніс свої діла і гроші в Церкву!  Коли я плачу податки – держава рада. Коли якийсь чиновник дуже впертий і натякає на хабар і я йому роблю який подарунок, то він тоді задоволений і моє питання нарешті вирішується. Тож так само, логічно має діяти і Бог! 

«До того ж самі священики кличуть нас догоджати Богові і заслуговувати Собі прощення гріхів, Божу ласку і вічне життя різними добрими ділами. Вони самі проповідують, що треба так діяти, а ще ходити на прощі, вирушати в паломництва. Чим більше всього такого буде в нашому житті, тим більше шансів, що Бог змилується над нами і впустить нас до раю». 

Священики можуть кликати так робити, бо є різні священики. Ті, що служать Христові, а отже перебувають у Христовому Слові, так робити не будуть. Вони будуть робити так, як каже Христос і Його Апостоли. І вони, звісно, будуть робити так, як робили Христові Апостоли. Якщо вони – не з Апостольської Церкви, то будуть кликати до чого завгодно, а не до Христа. А якщо з Апостольської Церкви, про яку ми сповідуємо: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», то будуть кликати до того, до чого кличе нас сьогодні Апостол Павло, а через нього – Господь Святий Дух. 

А до чого він нас кличе?  Він каже: «Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність – від Бога».  Апостол кидає ці слова наче кулі в обличчя фальшивих апостолів і проповідників. Вони вихваляються своїми здібностями і заявляють, що отримали їх від Бога. Насправді вони це лише вдають. Вони готові надавати свої цінні поради цілому світові, забуваючи пояснити усім людям, що вони діляться власними фантазіями, (сно)видіннями та ілюзіями, навіяними їм в кращому разі їхньою таки плоттю, а в іншому разі – противником людського роду. 

Апостоли, як і всі істинні їхні учні та наступники, проповідники чистого, непофальшованого Євангелія, мають свої здібності від Бога. Це означає, що і Апостоли, і ми не надіємось і не уповаємо на щось своє, взяте з нашого розуму або фантазій. Ні, ми не проповідуємо вигаданого людьми. Ми уповаємо винятково на Бога. А отже, ми не пишаємось ні власними ділами, ані заслугами. Ми пишаємось ділами і заслугами Христа. І лише в Христі ми маємо нашу славу. 

Коли пастир христить дитятко, чи навчає ту дитину пізніше Катехізису, дає їй Перше Причастя, навчає Божому Слову і проповідує тій вже дорослій людині і всім іншим, то він має це робити у такій само певності, яку має Апостол Павло – тобто бути цілком упевненим, що він промовляє і робить є Боже Слово. Саме про цю певність каже Апостол Павло. 

Якщо ж пастир, проповідник такої певності не має і робить щось від себе, проповідує людським доктринам і видінням, то його повною мірою стосуються слова Христа: «Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...» (Мт. 18:6).  Чому Господь промовляє таке грізні слова? Він їх промовляє, бо проповідник, який видає людську науку, людські видіння, вигадки та марення за Божі слова, є справжнім убивцею. 

Ні, він не бере якусь рушницю і не стріляє з неї по людях, але він веде їх дорогою духовної смерті і гріха. Бо якщо він проповідує не Боже Слово, то проповідує різні диявольські омани. Але, якщо ми проповідуємо Боже Слово, тоді Бог робить нас, як каже Апостол «здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє». Бачите, Апостол не каже служителями Старого Заповіту і Нового Заповіту. Але служителями Нового Заповіту. 

Чому Апостол на цьому наголошує? Хіба Старий Заповіт, Закон – не Боже Слово? Боже! То чому ж він ставить саме такий наголос? Такий наголос він ставить через те, що фальшиві учителі перекручують Боже Слово, надзвичайно звеличують Закон і замість того, аби він був підпорядкований Христові, Який його дав, вони беруться за Закон, аби навчати праведності діл, виправданню через діла Закону. Звідси і пропозиція не підходити з порожніми руками до святого або до Самого Господа Бога. 

Іншими словами фальшиві учителі навчають уповати на власні діла і заслуги, на діла і заслуги святих таких як Святий Миколай, і всякому такому іншому. Вони вказують на Закон, з нього виводять свої закони і для спасіння вимагають дотримання таких законів. А якщо такого дотримання не буде достатньо, то вони пропонують свої молитви, якими будуть вимолювати прощення і спасіння у Бога для тих, хто не спромігся на повноцінне виконання Закону і законів? 

Де ж тут віра у Христа?  Її насправді немає. Ось чому Апостол каже, що буква вбиває. Тобто, Закон лише вимагає і вказує на гріх. Хто проповідує Закон і спасіння ділами закону, той якраз розкидається, наче кулями, буквою, яка вбиває. Не створює нове життя, не відроджує, а вбиває. Ось чому Христос промовляє такі грізні слова в Євангелії від Св. Матвія. 

А оживлює лише Дух. Дух діє через Євангеліє Христове. Як це також пояснює Апостол Павло в Посланні до римлян: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? … Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що почув був від нас? Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:13-15, 17). 

Новий Заповіт, Євангеліє Христове не навчає, що від нас потрібні для нашого спасіння діла. Євангеліє, навпаки, каже нам про те, що Бог вже зробив для нас і для нашого спасіння – Бог дав Свого Сина Єдинородного для нас і за нас. Бо через те, що ми не могли виконати Його Закону, ми всі перебували під Божим судом і гнівом. 

А Христос, Єдинородний Божий Син, стався людиною і забрав на Себе всі наші гріхи і провини. Він приніс за них повну і досконалу заплату. Він помер на нашому місці і замість нас. Він Собою примирив Бога з нами. І Христос дав і дає нам Свою божественну праведність, а отже і воскресіння,  і вічне життя в Божому Царстві. Він дає нам Своє істинне тіло і кров у Святій Вечері, а з ними - теж праведність і життя вічне.

Апостол Павло каже: «Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!» 

Чуєте, любі брати і сестри?  Служіння Закону – це служіння смерті. Служіння Закону було славне, бо воно штовхало розкаяних грішників шукати втіху у Христі. А хто навчав і навчє у спасінні уповати на діла, той насправді штовхає своїх слухачів і учнів до смерті, насамперед до смерті духовної і вічної. 

Проте служіння Духа, служіння Євангелія – славне, бо воно творить віру в Христа, воно цю віру зміцнює і покріпляє. Бо тут нічого не сказано про людські діла, а тут говориться лише про Христа. Про те, як вічний Божий Син, з любові Божої до кожного з нас, стався людиною і як Він помер за наші гріхи, щоб ми мали прощення. І про те, як Ісус воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, мав праведність, і воскресіння, і вічне життя. 

Це все виявляє лише Святий Дух. І проповідник, який це проповідує – служитель Нового Заповіту. Ось тоді через Євангеліє діє Святий Дух. І через цю дію, це служіння чистого проповідування Євангелія ще називається служінням Духа, Який оживлює, дає життя, відроджує і обновлює. І через Христа ми виконуємо Закон. 

Без Христа, звісно, Закон виконати неможливо. Але коли Дух оживив нас, то Він вже нас не кидає, а живе далі в нас. Апостол навчає нас про те, що наші тіла – храм Духа Святого. І навіть більше! В іншому місці він каже: «Бо Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19, 20). 

І тоді, звісно, ми любимо Закон і прагнемо жити відповідно до нього. Але ми вже не під караючим мечем за будь-яку провину, а в лагідних обіймах благодатного Отця Небесного. І якщо ми десь навіть спіткнемось, то ми знаємо, що наше спасіння залежить не від Закону,  не від наших діл, а від Христа, від Його любові, яка ніколи не перестає і якою ми будемо радіти повіки віків у Царстві Божому. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

День Св. Курта Маркворта, пастиря, сповідника і учителя Церкви

 Сьогодні ми згадуємо Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви, пастиря і сповідника і дякуємо за нього Господу.  Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, книги так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.

           Курт Маркворт народився 20 червня 1934 року в Таллінні (Естонія) і незабаром через Таїнство Хрищення став громадянином Царства Небесного. Зазнаючи чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини,  сім’я Курта Маркворта  спершу опинилася на півночі Західної Німеччини, а потім в Сполучених Штатах Америки, де 1952 року Курт став причасником Лютеранської Церкви в Наєку, Нью  Йорк.  Освіту Курт Маркворт здобув у Колегіальному Інституті "Конкордія" в Бронксвіллі (Нью Йорк), Семінарії "Конкордія" в Сен-Луїсі (штат Міссурі) та Університеті Західного Онтаріо (Канада).
     

     Пастирське служіння Курта Маркворта розпочалося з Церкви Святої Трійці в Везерфорді (штат Техас) і продовжилося в лютеранських парафіях Австралії (Квінзленд).  Там пастир Маркворт служив у Раді Коледжу "Конкордія" в Тувумбі. Від 1975 року аж до часу завершення земного життя святий Курт Маркворт служив професором Богословської Семінарії "Конкордія" спочатку в Спрінгфілді, а потім у Форт Вейні (штат Індіана).  Професор Маркворт став уславленим і дуже популярним професором, письменником, апологетом і промовцем.  

    

     Святий Курт Маркворт з любов’ю ставився до України. Саме з України (м. Таганрог), як це любив повторювати професор, мала походження його мати. Доктор Маркворт похвально згадував Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові. 

     Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати цьому учителеві Церкви, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.     

     Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і зокрема до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці.  Українські лютерани мають можливість читати українською мовою його одну з його найбільш відомих праць "Церква та її спільнота, служіння і управління", а також ознайомлюватись із різними частинами його творів на цьому блозі.

Молитва на День Св. Курта Маркворта, пастиря, сповідника і учителя Церкви:

     Господи Боже, Отче Небесний! Через вчення і приклад життя професора Маркворта, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, аби Він забрав Свою Наречену, Церкву Твою, щоб з усіма викупленими ми могли в кінці увійти на Його вічний весільний банкет. Прийми нашу подяку за життя цього святого і подай нам щедрою міркою дар Духа Твого Святого, аби ми повторювали його приклад; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Як опір тиранії

  У боротьбі Церкви, що воює, слід звертати увагу на дві речі. З одного боку, вона мусить завжди пам'ятати, що її війна - духовна. Врешті-решт "ми не маємо боротьби проти крови та тіла" (Еф. 6:12). Тож слід пильнувати, аби, чинячи опір Вавилонові, не завдати шкоди полоненому Сіонові. З іншого боку, присутності наївних людей, які не підозрюють нічого поганого в об'єктивно злих справах і рухах (як Авесаломомові дві сотні чоловіків, які "йшли... в простоті своїй, і нічого не знали" (2 Сам. 15:11) не слід дозволяти, щоб вона паралізувала церковну енергійну оборону від вторгнення цих справ і рухів. Таким чином, здійснення опору фальшивій доктрині та офіційним інститутам, що її представляють, дещо нагадує опір тиранічним режимам. Такий опір не означає, що існує ненависть до людей або опір людям, яких система захопила в полон.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Свята Вечеря - не жертва Богові, а дар людям від Бога

 Христос приніс Себе Отцеві один раз (Євр. 7:26, 27; Еф. 5:2). Але у Своїй Вечері Він не запровадив якусь пожертву чи жертву, у яких ми щось пропонуємо Богові, а Таїнство, у якому Бог хоче запропонувати, подати і дарувати нам найвищий і найцінніший дар, а саме: Свої тіло та кров разом із тими благами, які отримуються, коли вони видаються і проливаються.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Сповідь в таємних гріхах серця

    Тож, якщо в ... таємних гріхах серця, слід сповідатись взагалі, то сповідь слід складати лише про ті з них, які включають повну згоду з учинком. Але таке трапляється або зрідка, або не трапляєтья взагалі в тих людей, які хочуть провадити побожне життя, хоча і їх постійно мучать такі потяги та пристрасті. 

Мартін Лютер, Дискусія про те, як слід складати сповідь

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. 
Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Отець - Бог і Син - Бог

 Тож ви чули, що Отця називають Господом. А тепер дозвольте мені показати, що Сина називають Богом. «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл»[1], що означає «З нами Бог». Чи ви бачите, як Ім’я «Господь» дається Отцеві, а Ім’я «Бог»  дається Синові? У Псалмі священний письменник промовив: «Твоє Ймення – Господь».[2] Тут Ісая каже: «Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру».[3] Подивіться, будь ласка, на це розуміння і духовну мудрість пророків. Аби не дати комусь думати, що тут мова йде про Отця, коли вони говорили просто про Бога, вони перше згадали про божественний план спасіння. Бо, звісно, Отець не народився від Діви, ані став Він маленьким Дитятком. 

Св. Іван Золотоустий

---

[1] Ісаї 7:14

[2] Псалом 82:19.

[3] Ісаї 9:5.

Свято перемоги християнства

 Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. Свято перемоги християнства або ж День Воздвиження Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Воздвиження Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на Свято перемоги християнства:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Церква і контр-церква

   Святий Дух чинить одну й ту саму віру в усіх християнах і робить Він так через одну й ту саму істину Євангелія. Він ніколи не діє через помилку. Де втручаються фальшиві вчення, там з'являється контр-сила, яка починає конкурувати та конфліктувати з вірою, що вчинена Святим Духом і становить для неї загрозу.

    До тієї міри, до якої тій фальшивій доктрині дається дозвіл, перебування і схвалення під священним іменем "церква", до тієї міри, внаслідок цього з'являються деформовані контр-церкви, псевдо-церкви або секти. Марно й казати, що Бог наказує, аби в Його Церкві навчались лише Його Слово та істина. Члени Церкви та особливо її публічні учителі повинні цуратися перекручуваннь Його Слова та уникати в них будь-якої участі (Мт. 7:15; 15:6-9; Рим. 16:17, 18; Гал. 1:8, 9 тощо). Бо лише Боже Слово має право панувати над Церквою. Там де череп і кості духовного піратства (тобто, фальшивої доктрини) на рівних майорять із прапором божественної, євангельської істини, там настає конфлікт. Сіон Церкви повсюди перебуває у стані принципової війни з вавилонською неволею, нав'язаною їй фальшивим ученням.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Іти виправданим: проповідь на 12-у неділю по П'ятидесятниці

                                         ІТИ ВИПРАВДАНИМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один – фарисей, а другий був митник.  Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.  Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться  (Євангеліє від Св. Луки 18:9-14). 

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, притча про фарисея і митника – дуже відома. Проте цю притчу ми практично щороку чуємо на службі Божій в церкві, а для тих, хто прочитує Біблію за рік, ця притча лунає ще частіше. Чи потрібна нам ця притча так часто?  Чи потрібна нам ця притча взагалі? Ми можемо подумати, що оскільки ми – не фарисеї, то й притча нам не потрібна. 

Хоча фарисеї були справді юдейською сектою, чи ми справді так далеко стоїмо від фарисеїв – не так від їхнього способу життя, як від способу їхнього мислення? До-речі про спосіб життя – послухай те, як Господь ганить фарисеїв: «Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того...» (Лк. 11:43, 44). 

А трохи далі Господь застерігає Своїх учнів про книжників і, очевидно, що таке саме застереження стосується і фарисеїв: «Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах, що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!» (Лк. 20:46, 47). 

Фарисеї люблять почесті, хвалу, пошану, перші місця в суспільстві – а хіба ми такого не любимо?  Хіба це не спільний знаменник, що єднає нас із фарисеями? Господь застерігає нас, щоб ми їм не уподібнювались у нашому бажанні мати похвалу від світу – навіть від нашого рідного українського суспільства.  

Резонно може постати питання: «А кого ж тоді мають хвалити люди?»  Відповідь на це питання ми знаходимо в Нагірній проповіді Господа: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Віруючий, Божа дитина хотітиме, щоб хвалили не його і не її, а Отця Небесного. 

Фарисеї люблять похвалу саме собі. Фарисеї люблять абсолютну увагу до самих себе.  Фарисеї люблять першість у всьому і показність особливо на велелюдних зібраннях. Тож чи далеко ми таки відійшли від фарисеїв? А ще фарисеї, як показує нам сьогодні Господь, дуже люблять молитви на показ.  

І ті молитви – дуже особливі. Сьогодні в нашій притчі ми чуємо саме таку молитву. Вона починається з подяки. Проте навіть ця подяка не звичайна, а особлива.  Фарисей дякує Богові, що він – зовсім інша людина, ніж люди довкола нього. Він – абсолютно інший, ніж ті, хто не є фарисеями. 

Він каже про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні…»  Іншими словами він хвалиться перед Богом, що він – не здирщик.  Він хвалиться, що він – праведний. І він хвалиться, що він – цнотливий, сповнений чистоти і невинності. Всі інші люди не такі. Він – один і єдиний в своєму роді. Він виділяється усіма своїми чеснотами з-посеред інших людей. 

Всім іншим людям потрібно каятися у своїх гріхах.  Всім іншим людям потрібно вибачатись перед іншими людьми за свої помилки і переступи.  Але як добре, що цього не треба робити йому, фарисеїві, який настільки вищий, духовніший і святіший від інших людей.  

Вищий, духовніший, святіший? Треба брати вище – він високо-духовний і святий!  Бо що означає праведний, як не той, хто вже має праведність і готовий з почестями вступати в Царство Небесне?  Тож фарисей хвалиться своєю праведністю. Та й хіба ми не чуємо розмов про те, що та або та людина була настільки добра і свята, що своїм життям заслужила на те, щоб увійти в Царство Небесне і мати вічне життя? 

Чи так далеко ми відійшли від фарисеїв.  Та повернімось до молитви нашого фарисея. Він продовжує дякувати Богові за те, що він не такий «як цей митник», якого він побачив у храмі, дав йому повну і ґрунтовну оцінку та засудив його до пекла. Фарисей далі хвалиться, порівнюючи себе з митником: «Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» 

Якби він був Україні, то теж міг би згадувати про те, що в певну пору року він не їсть м’яса, сиру і не вживає ніяких молочних продуктів, а буває що й риби! А ще скільки він дав був грошей на будівництво храмів або на позолоту куполів. І скільки ще різного добра він був зробив різним людям довкола себе. 

Наш фарисей обмежується лише двома пунктами своїх діл: піст і десятина. Він ретельно слідкує за тим, що їсти і пити і чого не їсти та не пити. Звісно, що він пильнує також за такими невірними як цей митник, бо коли той не постить у дні, коли треба постити згідно із фарисейськими правилами, то фарисеям і нашому фарисеєві зокрема це впадає в око. Митники не полюбляють пісного меню – вони люблять нормальну, здорову їжу. 

А також фарисей ретельно пильнує за десятиною. Кожна десята гривня йде на пожертви. Навіть м’ята, яку він вирощує або навіть купує – теж десятина з того відважується або відраховується на пожертву.  Хіба митники дають десятину?  Якби ж то вони давали десятину, то храм купався б у грошах, золоті і коштовностях, а служителі їздили б на колісницях із логотипом «Мерседеса»! 

Та вони не такі святі і праведні як фарисеї. Вони взагалі неправедні і не святі, бо вони – не фарисеї! Взагалі, як вони можуть приходити до храму, будучи грішними? Храм – це доречне місце тільки для таких праведних фарисеїв, для тих, хто вчасно постить і дає десятину, хіба ні? Ось як мислить і наш фарисей із притчі і багато інших фарисеїв. 

А як нам подобається порівнювати себе з іншими не на користь, звісно, інших? Нам подобається, коли ми кращі за інших. Ми любимо бачити, що в нашому оці немає заскалки, яку ми бачимо в оці нашого брата або нашої сестри. Нам хочеться бути кращими за інших і часто ми готові, що ми краще діємо, краще говоримо, краще розуміємо і більше робимо, даємо, навчаємо тощо. Ми ж зовсім не фарисеї, правда ж? 

А здалека в час цієї піднесеної красномовної молитви стояв митник, подібним на якого найбільше боявся бути наш фарисей. І що ж він говорить? Як він молиться? Чи він вихваляється?  Та ні! Йому немає чим хвалитись перед Богом. Йому лише чим перед Богом соромитись. 

Ось чому наш митник «здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Він знав, що в ньому нічого святого і праведного немає. І він це визнавав. Він знав, що він мав лише одне – гріх. А гріхом не хваляться. Гріха соромляться. І він свої гріхи перед Богом визнавав і їх соромився. 

Митник визнав, що він – грішний, а Бог – святий. І митник не міг претендувати на Царство Боже і вічне життя, бо гріх, який мають усі без винятку люди, заслуговує лише на одну плату – смерть і вічні муки в аду. 

Але наш митник також вірив і визнавав, що Бог – милостивий. Він сповідував, що Бог повний милості, милосердя до грішників і тому просив, аби Бог виявив милість до нього, бідного і нещасного грішника. Через це він б’є  себе в груди, визнаючи, що він грішник, який заслуговує лише на кару Божу, смерть і ад. Але в тих грудях б’ється розкаяне серце, яке прагне милості Божої, яку Бог обіцяє у Христі, Своєму Синові і нашому Спасителеві. 

Яке серце б’ється в наших грудях, любі брати і сестри. Ви можете на це дати відповідь самі собі. Але найкращу відповідь може дати Бог, Який дивиться не на обличчя, як фарисей, а дивиться Бог на серце – так як Він був дивився на серце, коли на царя Ізраїля обирав віруючого юнака Давида. 

Наш Господь Ісус Христос проголошує вирок і фарисеєві, і митникові: «Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той». Чому митник виправданий, а фарисей, який називає себе праведним, насправді засуджений? Не через якісь діла, які робив митник він виправданий, а через уповання на Божу милість у Христі. Він звернувся до Бога у розкаянні: в каятті та вірі і Бог виявив йому милість і дав йому прощення, яке Син Божий здобув на хресті Голгофи. Віра митника зарахована йому в праведність, здобуту Христом у Його світлому воскресінні, коли Він на третій день вийшов переможцем над смертю із гробу. 

Наш Господь і Спаситель завершує притчу на сьогодні такими словами: «кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться». Кожен, хто вірує, що він достатньо святий і праведний своїм життям і поведінкою – кожен, хто вірує, що своїми ділами він може заслужити вічне життя – буде упокорений, а отже невиправданий, тобто засуджений. 

Кожен, хто визнає перед Богом, що він – грішник і що йому немає чим перед Богом хвалитись, а уповає Він лише на Божу милість у розп’ятому і воскреслому Сині Божому, буде піднесений Самим Богом. Спочатку у словах відпущення гріхів, у виправданні, у прийнятті до Господнього Столу накритого Христом у Його тілі та крові під хлібом і вином Святої Вечері, а потім і до вічного життя у воскресінні в День повернення Христа, нашого Господа у славі. 

Сьогодні ж, любі брати і сестри, упокорюймося перед нашим милостивим Богом і визнаваймо наші гріхи.  Просімо Його милості і уповаймо на Христа з непохитною вірою, що на Бог – милостивий, люблячий і благодатний, і що Він хоче нашого спасіння, і все для нашого спасіння зробив, пославши нам Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

Христос всемогутній і всюдисущий відповідно до Своєї людської природи

     Христос тілесно вознісся на небеса не так, як птахи, які залишають поверхню землі, сідають на верхівках дерев і не так, як Ілля був узятий на небеса. Але Христос тілесно вознісся таким чином, що сів по правиці Бога Отця Всемогутнього. Правиця Божа не є якимось визначеним, особливим місцем чи областю на небесах, яким Христос обмежений, до якого Він приписаний та в якому Він зачинений. Святе Письмо називає це правицею Божої сили і слави, що все наповняють (Пс. 139:7-10) і до яких Христос повищений відповідно до людської природи, вище від усякого уряду та сили, панування та кожного імені не лише в цьому світі, але й у світі будучому (Еф. 1:21, 1 Петр. 3:22) так, щоб усе підкорялось Йому відповідно й до Його людської природи (Пс. 8:6, Еф. 1:22, Євр. 2:8, 1 Кор. 15:27, Мт. 28:18, Ів. 13:3). Хіба Він не може робити зі Своїм тілом та кров'ю те про що Він заявляє і про що Він настановляє чіткими та виразними словами в Своєму Заповіті?.. Жахливим богохульством було б говорити або думати, що Він цього не міг би зробити...

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Поправити дороги і жити: проповідь на 11-у неділю по П'ятидесятниці

                                       ПОПРАВИТИ ДОРОГИ І ЖИТИ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Слово, що було до Єремії від Господа, говорячи: «Стань у брамі Господнього дому, і прокажеш там слово оце та промовиш: Послухайте слово Господнє, ввесь Юдо, що ходите брамами цими вклонятися Господу. Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Поправте дороги свої й свої вчинки, й Я зроблю, що ви житимете на цім місці! Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Бо якщо ви насправді поправите ваші дороги та ваші діла, якщо один одному будете справді чинити справедливо, не будете тиснути чужинця, сироту та вдову, не будете лити невинної крови на місці цьому, і за іншими богами вслід не підете собі на біду, то зроблю, що ви пробуватимете на цім місці, у Краю, що його дав Я вашим батькам відвіку навіки! (Єремії 7:1-7). 

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, в Україні з часу проголошення незалежності набуло популярності слово «оберіг». Оберіг – це якийсь магічний предмет, який має оберігати ваш дім, оселю від усякого зла. Язичники вірують, якщо його почепити в потрібному місці, то він зможе проганяти нечисту силу та всяке пов’язане з нею лихо. Віра в оберіг подібна до віри в деяких людей у те, що вербові гілки, освячені в певний день, вбережуть хату від блискавки.  Є багато інших подібних вірувань про різні предмети, освячені і неосвячені, що вони захищають від певного виду зла. 

Людина, яка має оберіг, покладає тоді на нього надію. І, фактично, такий оберіг, починає в житті такої людини виконувати роль якщо не Бога, то якогось божества або, принаймні, ангела-хранителя. Ось так і настає відхід від Бога і поклоніння ідолам. Адже Богом для нас є те, на що ми покладаємо нашу надію – той або те, на що ми уповаємо. Звісно, коли ми починаємо уповати на якусь смертну людину, гроші, владу, предмети, то вони стають для нас богами. І тоді ми коїмо жахливий гріх проти Бога і переступаємо Його найпершу заповідь. 

Хтось може сказати: «Але що в цьому такого поганого?  Я ж просто купив такий гарний, пахучий оберіг і повісив його на стіну у своїй квартирі чи будинкові.  Я ж далі молюся «Отче наш», ходжу до церкви і навіть даю в церкву пожертви». Це дуже погано!  Адже Бог каже: «Хай не буде тобі інших богів переді Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (2 М. 20:3-5). 

Бог ревнує нас до всяких оберегів і ревнує не безпідставно. Він знає, що робить. І Він робить це задля нашого добра. Бог прагне добра всім людям.  Бог «хоче»  – пише Апостол Павло «щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Провина ж за погибель і вічні муки в аду – лягає винятково на людей, що відкинули Бога і не вірували в Нього. 

Сьогодні Слово Боже – з книги Св. Пророка Єремії і воно звернуте до людей, які вважали, що вони вірують в Бога і які ходили до храму.  Єремія був священиком і проповідником Божого Слова. Бог покликав його до пророцького служіння і те служіння було дуже важливе і дуже важке, адже юдеї перебували в жахливій омані, як і багато-хто з українців теж перебувають в омані.

            Що це за омана? Це віра в те, що ти віруюча людина. При цьому самої віри, тобто істинної віри в людині немає. Юдеї ходили в храм, там молилися і приносили жертви. Зовні, якщо дивитись лише на храм, можна було побачити дуже віруючий народ. Але що вони робили після відвідування храму?  Що вони робили після церкви? 

            Своїм життям вони виявляли невірство. Вони демонстрували один одному і цілому світові, що вони – люди релігійні, але не істинні віруючі. Господь через пророка докоряв Своїм богомольцям: «Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Поправте дороги свої й свої вчинки, й Я зроблю, що ви житимете на цім місці!» Вони ходили в храм, поклонялися Богові, але дороги їхні і вчинки їхні були злі. 

            Вони уповали не на Бога, не на грядущого Христа, а на храм!  Для них головним була будівля, а не Бог. Це все одно, що хтось вважав би квартиру або будинок головнішим за тих, хто в ньому живе. Вони ставилися до храму, як чимало українців ставляться до різних оберегів, мощей тощо. Надія покладається на предмет, а не на живого Бога – Того, Хто створив і предмет, і світ, і все, що є на світі. 

            Бог дав народові храм, аби в ньому народ молився до Нього, чекаючи на прихід Месії, а народ почав ставитись до храму, як до оберега або ж якогось амулету. Люди вважали, що вони можуть робити що завгодно – головне, що в них є храм Господній. Вони можуть не вірувати в грядущого Христа і коїти різні гидоти в очах Божих, думали вони, але через те, що в Єрусалимі храм Господній, то, звісно Бог буде Свій дім захищати. А зі Своїм домом Він захищатиме і Єрусалим, їхню столицю, в якій вони живуть і роблять, що хочуть. 

            Тож Господь застерігає народ в омані: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» І вказує, що вони – невіруючі, бо їхнє невірство видно з їхніх діл. А що ж вони таке робили?  Вони чинили несправедливість один одному. Вони ошукували одне одного, одне одного обманювали і займалися шахрайством. 

            Вони зруйнували правосуддя.  В їхніх судах все вирішували хабарі. В краю справедливості не було. До чужинців, які були серед них, вони теж ставились несправедливо. Закон забороняв дискримінацію людей з інших народів, але їм було вже давно байдуже до закону. Чужинців вони утискували. Адже чужинці не мали такого захисту в їхньому краю, з них можна було знущатись. 

            Врешті-решт, як і не мали надійного захисту вдови і сироти. Не було чоловіків їхніх і батьків, які могли б заступитись за своїх дружин і дітей. І це розв’язувало руки «богомольцям», щоб утискувати і вдовиць, і сиріт. Нажива застилала їм очі і ради неї вони були готові на все. А коли хтось ставав на їхньому шляху, то вони готові були таку людину вбити і вбивали. Вони проливали невинну кров.  

            Тож якому Богові вони поклонялись?  Хіба чекали вони на Христа?  Вони в істинного Бога не вірували, а ходили за чужими богами.  І не грає ролі як вони називались, ваалами, астартами, царицями небесними – то все були чужі боги, а де є уповання на щось поза Христом – там фальшива релігія і наявність храму Господнього нічим не допоможе. 

            Тож який вихід був у юдеїв? Господь кличе їх: «Поправте дороги свої й свої вчинки…» Господь кличе їх до покаяння. Вони повинні розкаятись у своїх злих учинках, визнати власне невірство і покласти надію на Господа. Їхня віра має виявлятись у їхніх ділах.  Хоча вони жили майже за шістсот років до Різдва Христового і до служіння Св. Апостола Якова, Святий Дух говорив про одне й те саме через Пророка Єремію і через Апостола Якова, який писав: «Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?... Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва! (Як. 2:20, 26).

            І діла віри однакові і в Старому Заповіті, і в Новому Заповіті. Відмінність лише полягає в тому, що в Старому Заповіті Церква вірувала в Христа грядущого, а ми віруємо в Христа воплоченого. Тож Єремія кликав своїх одноплемінників розкаятись і вірувати в Христа грядущого.           

            Господь також кличе відкидати фальшивих учителів і проповідників: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Руїна людства почалася з фальшивого проповідника в раю – змія. Руїна Єрусалиму посилювалась фальшивими проповідниками, які проповідували не Боже Слово, яке свідчить про Христа, а свої думки та ідеї, які їм надихнув змій, диявол. 

            Тож Господь через Свого вірного пророка кличе юдеїв і нас до покаяння, до зміни нашого способу життя і до перебування у Божому Слові. А що було б, якби юдеї розкаялись? Вони жили б далі в Єрусалимі і країна їхня не була б зруйнована. До того ж усі розкаяні грішники, усі віруючі в Христа грядущого успадкували б ще й Небесний Єрусалим і Царство Боже, і життя вічне разом із своїм істинним і люблячим вічним Царем Ісусом Христом. 

            На жаль, більшість юдеїв не розкаялась. Єрусалим був зруйнований. Був зруйнований храм. Народ був вигнаний у неволю, яка тривала довгих 70 років. Господня воля, любі брати і сестри, незмінна. Бог хотів, щоб мешканці Юдеї спаслися і мали Боже благословення і в цьому тимчасовому житті, і щоб вони мали вічне життя в Царстві Божому. 

            Бог хоче, щоб і ми спаслися, і мали благословення в цьому житті і, щоб ми мали вічне життя в Царстві Божому. Він усе був робив для Своєї Церкви в Старому Заповіті. І Він все робить нині для нас, Його любої Церкви в Новому Заповіті. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Кожен, хто вірує в Божого Сина, в Ісуса Христа, той не гине, а має вічне життя. 

            Аби ми мали вічне життя, Ісус Христос віддав Своє святе життя за кожного з нас на хресті Голгофи. Він помер, аби ми у нашому Хрищенні були охрищені в Його смерть і Він воскрес, аби й переходили із смерті у життя вічне. Своєю невинною кров’ю Ісус обмив усі наші гріхи і нині, коли ми каємось, Його кров очищує нас від усякого гріха. Вірою в Христа ми прощені. Віра в Христа зараховується нам у праведність. Заради Христа Бог називає нас Своїми любими синами і доньками і виливає на нас масу благословень і дає нам воскресіння і вічне життя. 

            Божа милість, Його любов до нас – безмежна. І не любити такого Бога, Який прощає нам усе, Який любить нас і Який дає нам Царство Небесне не можливо. Як і неможливо тоді не любити наших ближніх. Бо коли є віра, там є і вчинки справедливості, і повага до чужинців, і піклування про вдовиць і сиріт, і потреба справедливого суду. 

            І тоді є огида до псевдодуховності і до обманів, які поширює змій і його слуги, фальшиві пророки та проповідники. Але є тоді любов до Божого Слова, і бажання перебувати у Божому Слові, бажання читати Біблію, досліджувати її і ділитись прочитаним, вивченим, почутим із нашими ближніми. І тоді є невпинне бажання горнутись до Христа у Його Святій Євхаристії, причащатись Його істинними тілом і кров’ю і з ними отримувати прощення гріхів і вічне життя. 

І тоді є бажання, щоб і наші ближні теж не гинули, а були спасенні і в день повернення Христа у славі, воскресли разом із нами до вічного життя в Царстві Божому.  Наша надія у Христі. Хай Христос стане надією для все більшої кількості усіх в Україні сущих. Заради Христа. Амінь. 

            Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.