вівторок, 29 травня 2012 р.

Що дає рукопокладання?

     Цього обряду слід дотримуватися з багатьох поважних причин.
     Перша причина - та, що через тих людей, які беруть участь у виборах, але яких не було послано, покликання повинне мати публічне свідчення Церкви.  Але такий обряд чи церемонія висвячення є ніщо інше, як вид публічного свідчення, яким покликання тієї людини, яку рукопокладають, проголошується перед Богом та в Його Ім'я, як правильне, побожне, дійсне та божественне.
     Друга причина - цим обрядом, як публічним призначенням чи проголошенням, служіння доручається в Ім'я Бога та Церкви тому, кого кличуть.
     Третя причина - через цю саме річ також, як через урочисту обіцянку, покликана людина, стає в очах Божих зобов'язаною перед Церквою виявляти в служінні вірність, яку Бог вимагає від Своїх доморядників і відповідно до якої Він також буде їх судити (1 Кор. 4:2).
     Четверта причина - Церкві нагадується про те, що вона повинна визнати, що цей пастир має божественне повноваження навчати, та слухати його від імені та на місці Бога.
     П'ята і найважливіша причина - цей обряд повинен дотримуватися, аби вся Церква могла спільними та ревними молитвами передавати Богові служіння покликаної людини, аби Він Своїм Духом Святим, божественною благодаттю і благословенням міг перебувати у служінні цієї людини.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 28 травня 2012 р.

Пастирська Конференція Київської Єпархії

В суботу 26 травня відбулася чергова Пастирська Конференція Київської Єпархії. Пастир Вадим Зінченко, Голова Київської Єпархії, надав слово для молитовного роздуму, пастиреві Харківської парафії Усіх Святих, Вікторові Хаустову.  Доповідачем Конференції був пастир Радомишлянської парафії Святої Трійці, Павло Осколов. У своїй доповіді він зосередився на альтернативних поглядах запровадження і поширення християнства в Україні-Русі. Конференція продовжила свою роботу обговоренням есе о. Павла, парафіяльних і єпархіальних справ. Конференція завершила роботу молитвою Голови Єпархії, о. Вадима Зінченка.

неділю, 27 травня 2012 р.

Проповідь на 7-у неділю Великодня


                ВТІШИТЕЛЬ – ДУХ ПРАВДИ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене.  Та засвідчіть і ви, бо ви від початку зо Мною. Оце Я сказав вам, щоб ви не спокусились. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові! А це вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене.  Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я спочатку, бо з вами Я був  (Івана 15:26-16:4).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2).

Дорогі брати і сестри, одного дня маса віруючих зібралася в одному місці.  Причиною цього зібрання була рішучість припинити проповідь неправильного вчення.  Проблема полягала в тому, що слова проповідника супроводжували ще й великі знамена та чуда. Втім врешті-решт знайшлися «добрі люди», які на власні вуха чули, як проповідник говорив зневажливі слова на Писання і на Бога. Тож із проповідником не панькалися, а схопивши, привели його до офіційних провідників церкви. Свідки, яким дали вивчити напамять слова, наводили різні докази проти проповідника, лице якого під час суду засяяло, як лице ангела. 

Скориставшись нагодою мати останнє слово, цей арештант виголосив чудову проповідь, в якій прославив Христа Спасителя, Якого він у мить проповіді бачив на відкритих небесах.  Церква такого стерпіти не змогла і схопивши цього проповідника вивела його за місто і там забила до смерті камінням.  Аби зручніше було кидати каміння та не заплямувати свого одягу кровю єретика, одежу парафіяни склали біля ніг юнака, який був достойним та ще й до того ж підбадьорював вірних церкви до швидкої і жорстокої розправи із цим фальшивим проповідником.  Юнака звали Савл, а проповідника – Степан, диякон Степан. Про останні миті його життя Господь Святий Дух оповідає, що цей славний диякон, спливаючи кровю: «молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!... Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив...» (Дії 7:59, 60).

Савл же, будучи впевненим у своїй правоті, «нищив Церкву, вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці...» (Дії 8:3).  Пізніше колишній Савл, а тепер Христів Апостол Павло буде сповідувати: « [Христос] з'явився й мені, мов якому недородкові. Я-бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву» (1 Кор. 15:8-9).  Павло перед цілою Церквою визнає, що коїв жахливі гріхи.  Він та багато інших подібних до нього юдеїв, коїли ці гріхи з невідання і запеклості серця, виконуючи пророцтво Спасителя, яке записане в сьогоднішньому Євангелії: «Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові!»

Ось як можна – можна переслідувати Церкву Христову, а думати, що службу приносиш Богові!  Не обовязково кидати каміння на християн, можна почати карєру з гардеробника убивць і дійти до посади Савла, що поспішає до Дамаску, аби й там не залишилося нікого з християн. І все це на славу Бога і заради блага рідної країни, з непохитним переконанням, що служиш Богові, а не дияволові, який натягнув на себе маску Бога і порядкує в храмі, ведучи жваву торгівлю та займаючись обміном валют.
Втім згадаймо наше минуле. Чи не було в ньому таких слів на адресу віруючих людей або зневажливого ставлення до тих, що вірують у Біблію, коли ми вважаючи себе за правильних християн, могли інших, через власне незнання переслідувати або, принаймні, робити все, аби ті люди не мали успіху в своєму житті?  Якщо таке було, розкайтеся у гріхах своїх і памятайте, що Господь Ісус Христос забрав на Себе і цей ваш гріх і обмив його Своєю святою кровю на хресті.

Але найголовнішим чином ці слова стосуються нас сьогодні. Бо Господь застерігає нас, аби ми не спокусилися.  Коли ми святкували Вознесіння нашого Господа Ісуса Христа, то сповідували нашу віру в те, що Він – Цар Небесний, бо про це звіщають нам Писання.  Але Церква з часу Вознесіння Господа завжди зазнавала переслідувань: від диякона Степана аж до нинішнього часу, коли на дорозі Євангелія ставляться різноманітні перепони, навіть якщо на перший погляд, це – невинні бюрократичні вигадки, які спиняють проповідь Божого Слова або надавання переваг якійсь одній конфесії та утиски, наприклад, нашої Церкви. 

У такі миті може виникнути спокуса покинути таку Церкву, піти з неї, аби самому уникнути якихось неприємностей чи то в житті приватному, чи на роботі. «Навіщо мучитися?  Навіщо страждати? Краще піти з такої Церкви» - може спокушувати нас грішна плоть і диявол.  Це – жахлива спокуса. Бо вона нібито пропонує минущі полегшення, а насправді веде до загибелі душі. Бо в іншому місці Господь каже: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26).  Господь застерігає нас від жахливої спокуси. «Щоб ви не спокусились» застеріг вас про неминучі переслідування і дав чудесну обітницю.

«А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене». «Утішитель» - каже Господь, «прибуде». Господь Святий Дух – Утішитель. Він – Утішитель не світу, а Утішитель християн. Господь Святий Дух – Утішитель ваш, любі християни.  Він – Третя Особа Святої Трійці. У цій обітниці наш Спаситель каже про те, що Він посилає Святого Духа, Який походить від Отця. Святий Дух – правдивий Бог.  Так само як Отець – наш Бог.  Так само як Спаситель – наш Бог.  Так і Утішитель – наш Бог. Один Бог, але Три Особи: Отець, Син, і Святий Дух – Отець, Спаситель, Утішитель.

Але чому Ісус називає Господа Святого Духа Утішителем?  Він називає Його так не лише через Його божественну природу і єдносущність з Отцем і Собою, хоча й цього було би достатньо, адже Бог – Любов, а де є любов, там обовязково є втіха, бо як написано: «Любов довготерпить, любов милосердствує… не шукає тільки свого.. тішиться правдою» (1 Кор. 13:4-6).

Ісус називає Господа Святого Духа Утішителем, бо Він ще й Дух правди,  Дух істини.  Нині поширена думка про те, що ми живемо в пост-модерний вік, вік релятивізму, відносності, коли в кожного є своя правда, своя істина.  Насправді такий вік вже був ще за Понтія Пілата.  Своїм скептичним запитанням до Ісуса: «Що є правда?» (Ів. 18:38) Пілат заявив про те, що він – постмодерніст і що абсолютної істини не існує. «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля» - писав наш геніальний Шевченко, прагнучи аби українці мали свою незалежну вітчизну та могли відстоювати свої погляди і права на вільне життя та плекати свої національні думки.

Але є істина, яка не залежить від віку, від епохи або географії. І носієм цієї істини є Господь Святий Дух. І тому в заплутаному, розгубленому і збентеженому світі є спільнота, яка має цю істину не просто незмінну, але й істину безвідносну та вічну. Ця істина, ця правда залишається істиною і правдою за будь-яких обставин. І ця істина належить вам, любі брати і сестри. На відміну від інших людей, вам цю істину цілком безкоштовно дає Господь Святий Дух.  Ця істина може людей шокувати.  Коли весь світ називає, наприклад, статеве життя поза шлюбом добром, Дух правди називає такі взаємини гріхом, блудом, перелюбом і застерігає про неминучу заплату, яка чекає на нерозкаяного грішника. 

Дух істини віруючих підбадьорює, бо коли весь світ закликає надіятися тільки на власні сили і часто-густо веде до цинізму, безнадії та розпачу, то Дух правди каже нам: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить» (Пс. 37:5).  І ми можемо бути бадьорими і втішеними за будь-яких обставин, бо Господь Святий Дух виконує те, що обіцяв Господь Христос: «Він засвідчить про Мене». 

Ці слова чудові, бо кажуть нам, що Утішитель, Святий Дух, свідчитиме про Христа, нашого Спасителя.  Він робить це нині. Він робить це через Слово. Навіть сьогоднішнє Євангеліє – це свідчення Святого Духа, як і кожне слово Біблії – від початку і до самого кінця – Його свідчення. Сьогодні упродовж нашої служби Божої Він свідчить про Христа, про Його до нас любов, про Його замісницьку жертву на хресті. Утішитель свідчить, що «коли ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). 

Утішитель свідчить, що «Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, Яким Він і духам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав» (1 Петр. 3:18-19). Господь Святий Дух утішає нас, аби ми не боялися погроз і звинувачень диявола, а знали, що наша неправедність більше нам не зараховується заради Христа, а навпаки вірою в Христа Спасителя ми пораховані праведними і гідними вічного життя.

А ще Утішитель свідчить, аби не боялися смерті, виспівуючи разом із Апостолом Павлом: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон.  А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55).  Диякона Степана в годину смерті Господь Святий Дух утішив, відкривши йому небеса з Христом на престолі. Яка це велика втіха, знати, що гріхи наші – прощені. Яка це велика втіха знати, що смерть подолана, і що так само як Христос воскрес із мертвих, так само воскреснемо і ми, аби вже ніколи по воскресінні не вмирати, а завжди царювати з нашим Викупителем Христом в Божому Царстві! Це – істина, бо Євангеліє дане нам Духом правди.  І це – втіха, бо Господь Святий Дух – Утішитель.

А ще Він хоче, аби наша втіха весь час зростала і тому сьогодні Господь Утішитель підбадьорює нас підходити до Господнього Столу і горнутися до Христа, нашого розпятого і воскреслого Спасителя у Святій Вечері, бо в ній, каже нам Дух правди, під виглядом хліба  та вина, ми причащаємося правдивими тілом і кровю Христовими. Будучи таким чином утішеними, ми самі, каже Господь Ісус, будемо свідчити про Нього.  Бо невтішені про Христа мовчать, а втішені говорять. Ведені Духом правди, не бавляться софістикою, а називають речі своїми іменами, гріх називають гріхом.  І будучи ведені Утішителем,  та будучи самі втішені, ми втішаємо і тих людей, які в розкаянні шукають втіхи. Вони її ще шукають, а ми її вже маємо в Христі, бо її дав нам Святий Дух, тож і з тими, що шукають втіхи, Він спонукає нас ділитися прощенням Христовим, яке Він здобув для всіх нас на Голгофі, і праведністю, яка дається нам вірою в Нього, і доброю новиною про вічне життя, яке ми маємо в нашому воскреслому Спасителі. Нині для цього настала година. Бо наш Господь був розпятий за нас, і воскрес, і вознісся, і сидить праворуч Отця.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

пʼятницю, 25 травня 2012 р.

Слова без віри - марні


Кажу це заради тих, що думають, що достатньо проказати прості слова, без віри в серці. Так багато людей чують, як ці слова промовляються і потім вирішують їх час від часу використовувати. Хочу вам розказати про це історію.  Безбожного лікаря в Італії одного разу попросили бути хрещеним батьком при Хрищенні немовляти. Під час обряду Хрищення він чув прекрасні слова Запровадження, про те як немовлятко стало спадкоємцем спасіння через Христа і як церква благала Бога, аби Він це немовлятко прийняв.  Після Хрищення, коли він про ці слова розмірковував вдома, він став дуже засмученим і пригніченим.  Так вийшло, що на той вечір він запросив ще й додому гостів, аби вони з ним повечеряли. Коли гості зауважили його засмучений настрій, то спиталися в нього, чому він так зітхав і чому він видавався таким збентеженим.  Тоді він розповів про свої почуття і сказав: «Сьогодні я стояв, як хрещений батько і чув певні великі та чудові слова.  Якби я мав запевнення про те, що я був охрищений так само, то диявол би мене вже ніколи не налякав». Один із гостів був старшим чоловіком, який, власне кажучи, був хрещеним батьком на Хрищенні цього лікаря.  Він заговорив: «Ах, мій любий лікарю, мій любий лікарю, тобі не слід про те вагатися.  Бо я був присутній з тобою на твоєму Хрищенні. Я стояв, як хрещений батько і можу засвідчити, що ти також був охрищений так само». Це дуже лікаря ощасливило. Дещо пізніше він устав із-за столу і пішов до своєї кімнати. Там він помітив, як зі стіни, на якій раніше нічого не було, виступали два великі й довгі козлячі роги.  Намагаючись мучити лікаря, диявол замаскувався під ці роги. А коли лікар це побачив, то в нього промайнула думка: «Але ж я охрищений, я – християнин. Тож чого це я маю боятися диявола?»  Озброєний цією вірою, він кинувся до стіни і відламав один із рогів. Потім він поспішив до своїх гостів і радісно розповів їм про те, що сталося в тій кімнаті.  Всі гості піднялися і поспішили до його кімнати, аби побачити, чи видно ще той другий ріг. І ось – вони знову знайшли два роги, які стирчали зі стіни. Один із гостів хотів показати себе у вигідному світлі і повторити приклад хазяїна.  Він сказав: «Я – теж християнин!»  І з цими словами він кинувся до стіни із наміром зламати один із рогів.  Диявол же скрутив йому вязи і вбив його. Цей гість хотів легковажно поставитися до всієї цієї справи та вкрити себе славою.  Внаслідок цього було відірвано його голову, а лікар, який звернувся до віри в годину випробування, не зазнав жодного ушкодження.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

четвер, 24 травня 2012 р.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

 День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:


Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 18 травня 2012 р.

В небесній оселі

Сьогодні, на 53-ому році життя, Господь покликав до небесної домівки Свого слугу, пастиря Сергія Зуєва. Отець Сергій був одним із перших випускників Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії, яку закінчив 1998 року зі ступенем магістра богослов'я. Будучи покликаним до пастирського служіння в Запоріжжі, де перед тим він займався місіонерською діяльністю, пастир Сергій вірно служив Словом і Таїнством своїй парафії, а також парафії в місті Токмаку Запорізької області.  Впродовж тривалого часу отець Сергій був Головою Бюджетного Комітету Української Лютеранської Церкви, а також брав активну участь у відновленні українського лютеранства через проповідь Божого Слова в різних місцях України. Сергій назавжди запам'ятається відданістю Божому Слову, Сповіданням Церкви, щирістю та вірною дружбою з усіма, хто любить Господа. В пастиря Сергія залишилася дружина, Анжела та двоє повнолітніх дітей і внуки.  Хай у ці дні для всіх нас утіхою і підбадьоренням будуть слова нашого розп'ятого і воскреслого Господа: "Я -воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре" (Євангеліє від Св. Івана 11:25, 26). Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку. Прийди, Господи Ісусе!

вівторок, 15 травня 2012 р.

Минулої неділі

Декілька світлин з минулої неділі у київській парафії Воскресіння:

Таїнство Хрищення: народження від води і Духа Анни Сидоренко

Сценка до Дня матері
Співаємо християнські гімни
Вітаємо матерів

неділю, 13 травня 2012 р.

Проповідь на 5-у неділю Великодня


                    ПОСЛАННЯ УТІШИТЕЛЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: «Куди йдеш?» Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком. Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його. А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про праведність, і про суд: тож про гріх, що не вірують у Мене; а про правду, що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, що засуджений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить. (Івана 16:5-15).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, в одному з чернігівських музеїв є цікава ікона з XVII- XVIII століть.  Якщо стати перед нею і подивитися, то видно якесь розмите зображення. Можна довго стояти перед такою іконою і думати, яку саме ідею хотів передати український іконописець.  Але на допомогу, як правило, приходять працівники музею.  Вони радять подивитися на цю ікону з одного боку, а потім  - з іншого.  Тож, коли на цю ікону дивитися з одного боку, то видно Діву Марію, а коли перейти на інший бік і з іншого боку на ікону подивитися, то видно Господа Ісуса Христа, Який несе хреста.  

Сьогодні наше Євангеліє говорить нам про обітницю нашого Господа послати Святого Духа.  Часто буває, що на Святого Духа деякі християни дивляться, як на істоту, яка полюбляє кидати людей на підлогу, змушує їх корчитися або видавати якісь незрозумілі звуки, які видаються за чужі мови, а ще когось сповнює  пророцтвами на кшталт того, як швидко стати здоровим і багатим. Господь Святий Дух – не чернігівська ікона з подвійним зображенням. Господь Святий Дух – Третя Особа Святої Трійці, нашого єдиного Бога і те, що Він дає – дуже чітке і зрозуміле, без шарлатанства і шаманства.

Господь у нашому Писанні не називає Його «конферансьє» або «тамада».  Як і не називає його Він «бізнес-менеджером».  Господь Христос називає Господа Святого Духа – Утішитель. Він називає Його Утішителем, бо Він бачить той смуток, що закрався у серця Його любих учнів.  Ось Він з ними вже три роки.  Вони ходять з Ним повсюди, куди лишень Він іде.  Часом Він докоряв Своїм учням, коли вони вважали, що маленькі діти не можуть вірувати і намагалися не допускати до Христа. Він же у відповідь їм казав: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» (Мт. 19:14). Робив Він це особисто.

А коли вони сперечалися про власну важливість та посади в Царстві Небесному, то Його докір був не менш суворий: «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник – як службовець» (Лк. 22:25, 26).  А який лишень суворий докір було висловлено Петрові, коли Петро хотів відмовити Ісуса, Сина Божого від подорожі на хрест: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (Мт. 16:23). Їм було за що докоряти.

Але Син Божий також їх втішав і зміцнював. Його Євангеліє проголошувало відпущення гріхів, а також давало велику обітницю: «Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих» (Лк. 22:29, 30).  І ще Він обіцяв їм і всім, хто вірує в Нього та йде Його слідами: «Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному вічне життя» (Мр. 10:29, 30).  А ще чуда перетворення води на вино, зцілення, створення їжі, воскресіння. І ось все це може припинитися, бо Господь говорить про те, що Він має піти до Отця.  Не дивно, що вони засмучуються.
  
І Господь, знавець  сердець каже їм про це.  Навіть коли ми про це не говоримо, Бог бачить наші серця. Через це Ісус говорить: «Від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком». Так часто буває й з нами.  Ми не завжди чітко бачимо Божий план, а не розуміємо його повністю і тоді сумуємо, а буває й плачемо.  В подібному становищі перебувають і наші любі Апостоли.  Але Господь бачить усе по-іншому.  Він дивиться на все у Своєму всевіданні і Він дбає про весь світ. Тому далі Він промовляє: «Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас».

Господь мусить піти, аби прийшов Утішитель, аби в нас була велика втіха, втіха, якої не можуть мати невіруючі. І ця втіха прямо повязана з Ісусом і з тим, що Він здійснює на Голгофському хресті. Бо саме там на Ісуса Христа покладені всі наші гріхи та провини і саме на хресті Він обмиває їх Своєю святою і дорогоцінною кровю.  Саме на хресті Він приносить Себе, невинного в жертву за всіх нас грішних, винних у переступах проти Бога і наших ближніх.  Саме на хресті Він проголошує слова: «Звершилось!» Слова, які будуть підтверджені Його славетним воскресінням на третій день.

Господь каже, що добре, коли Він завершить цю місію нашого викуплення і піднесеться до Отця, аби до нас прибув Утішитель. Він не буде втішати нас словами: «Ти – бідний, ну нічого страшного – доручись Мені і ти станеш багатим!» Або: «Ти – хворий, нічого страшного, довірся мені і будеш абсолютно здоровий!» Зовсім ні!  Ісус каже, що Утішитель, Господь Святий Дух, Якого Він пошле по Своєму вознесінні,  «світові виявить про гріх, і про праведність, і про суд». Наш розпятий і воскреслий Господь Христос каже, що Господь Святий Дух має три головні послання: про гріх, про праведність і про суд.

Послання Господа Святого Духа – не двозначне, як чернігівська ікона з XVII- XVIII століття: з цього боку подивишся – побачиш Діву Марію, а з іншого – Ісуса Христа під хрестом. Послання Господа Святого Духа – про Ісуса Христа. Навіть коли Він світові виявляє про гріх, то Він виявляє про те, що вони не вірують в Христа. Послання чітке і зрозуміле: не віруєш в Христа – грішний.   В Євангелії від Св. Матвія записані такі слова нашого розпятого і воскреслого Господа: «Тому-то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!»  Хула на Господа Святого Духа – це відкидання Його послання осуду за гріх невірства в Христа. Не віруєш в Христа – засуджений нині, в цьому віці. Не віруєш в Христа аж до смерті – маєш гріх упродовж цілої вічності, не маєш прощення і вічного життя.

Друге послання Господа Святого Духа стосується праведності.  Часом українські і російські переклади Біблії неправильно перекладають грецьке слово, яке в уста Св. Іванові вклав Господь Святий Дух і вживають слово «правда», в кращому випадку – «справедливість». Але тут вживається праведність або ж виправдання. Іншими словами Господь Святий Дух звіщатиме про праведність Христову – про те, що  Христова жертва досконала і повна, і кожен, хто вірує в Христа – прощений, виправданий, зодягнутий у Христову праведність.  Тут не може бути подвійного послання, яке несе ікона з Чернігова. Тут послання одне – «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:21).

Коли хтось навчає по-іншому, той богозневажає Святого Духа, бо перечить Йому і робить Бога обманщиком. Послання ж Господа Святого Духа – про Христа і праведність в Ньому, і про виправдання самою вірою в Господа розпятого і воскреслого. Господь Ісус не говорить про те, що праведність полягає у чиїхось добрих ділах. Ні, праведність, виправдання, про яке звіщає Господь Святий Дух стосується винятково Христа і Його викупного діла на хресті, яке завершується Його славетним воскресінням і вознесінням.  Ось – єдина праведність, Христос.  Іншої праведності, про яку звіщає Господь Святий Дух і яка дає вічне життя, немає. 

Третє послання Господа Святого Духа стосується суду.  І цей суд – над князем цього світу, дияволом.  Його голова розчавлена розпятим Господом.  Господь зруйнував сатанинську владу.  Апостол Павло, навчаючи про цю перемогу над дияволом і всіма його приспішниками, пише, що Господь Ісус роззброїв: «влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!» (Кол. 2:15).  Диявол не може більше вас звинувачувати, бо кожен ваш гріх Ісус обмиває Своєю святою кровю. Ви віруєте в Христа і ви зодягнуті в Його праведність. Зверніть пильну увагу на слова Спасителя.  Господь Святий Дух виявляє суд над князем цього світу.  Звісно, коли немає спільноти з Христом, то є спільнота зі світом і його князем.  Апостол Яків (4:4) каже: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається». 

Але коли ви друг Божий, як був Авраам, якому праведність Христова зарахувалася самою вірою, коли ви віруєте в Христа і в своєму спасінні покладається лише на Нього, то цей суд – не для вас, бо хоча ви ще на світі, але вітчизна ваша вже інша – небесна, Царство Боже, здобуте для вас Ісусом, розпятим і воскреслим.   Останній Суд, який ще називають страшним судом буде в час повернення нашого Господа Христа в славі.  Тоді буде воскресіння усіх мертвих і тоді буде суджений цей світ із своїм князем, сатаною. А хто ж його судитиме – наш Цар, Ісус Христос, Який вкине диявола і всіх його прибічників у вогняне озеро аду, де муки їхні триватимуть повіки віків, а вам, що віруєте цей Цар Небесний Ісус Христос,  Цар, Який сьогодні пригортає вас до Себе у Таїнстві Святої Вечері, промовить: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).

Царство уготоване для вас Ісусом Христом – ось послання Господа Святого Духа. «Він прославить Мене», - каже Господь Христос.  Не діла, не святих, не паломництва, не ікони, а Христа прославляє Утішитель. Всяка інша слава за спасіння нас від гріхів, до вічного життя є марною, зайвою і такою, що перечить Господу Святому Духові і стає богозневагою, хулою, яка не прощається ні в цьому віці, ані в наступному. Те ж, що від Отця і від Христа Господь Святий Дух звіщає нам через Слово, Слово, яким ми тішимося і радіємо, бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

суботу, 12 травня 2012 р.

Християнські нововведення - сиротинці

Запровадження сиротинців, звичай мати хресних батьків під час Хрищення та опіка над сиротами були нововведеннями християнськими.  Грекам та римлянам таке відношення було би не до вподоби, бо воно суперечило практиці їхньої культури- дітовбивства (аналог сучасних абортів - прим. В. Г.) і залишання небажаних дітей напризволяще.  Тисячі небажаних немовлят були врятовані християнами і ці врятовані діти отримали шанс мати нормальне життя і то все через те, що Ісус надихнув Своїх послідовників прислухатися до Його слів: "Мандрівником Я був і Мене прийняли ви" (Матвія 25:35) і: "Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже!" (Марка 10:14).

Елвін Дж. Шмідт, Як християнство змінило світ

четвер, 10 травня 2012 р.

Обов'язок батьків, а не пастирів

Церква не має "культурного наказу" навчати читанню, письму і арифметиці.  Якщо промовляти за дуже розширеним Вальтером баварським богословським Коротким посібником, то радше "служінню батьків" слід піклуватися про те, аби їхні діти "були освічені у всій побожності, науці та мистецтві".  Виховання дітей у нагадуванні й застереженні Божому є також обов'язок батьків (Еф. 6:4), а не пастирів.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середу, 9 травня 2012 р.

Коли Христос, як подарунок


      Бачите, коли тримаєте Христа, як подарунок, який даний вам особисто і в цьому ви ні краплі не вагаєтеся, то ви – християнин. Віра викупляє вас від гріха, смерті і пекла та спонукає вас усе долати. О, про це ніхто не може говорити достатньо. Жаль, що в світі таке проповідування замовчується, але щодня вихваляються Євангелієм.
       А коли ви маєте Христа за основу та головне благословення вашого спасіння, тоді слідує інша частина: ви ставите Його собі за приклад, віддаєте себе на служіння ближньому своєму точно так, як бачите, що Христос віддав Себе вам. Ось, де виходять вперед віра та любов, Божа заповідь виконується і людина – щаслива та не має страху все робити і страждати. Тому зауважте, що Христос як дар живить вашу віру і робить вас християнином. 
     А Христос як приклад тренує ваші діла. Вони не роблять вас християнином. Власне кажучи, вони виходять із вас, бо ви вже вчинені християнином. Настільки багато наскільки дар відрізняється від прикладу, настільки ж віра відрізняється від діл, бо віра нічого свого не має, а лише вчинки та життя Христа. Діла мають в собі щось від вас, втім вони повинні належати не вам, а вашому ближньому.

Доктор Мартін Лютер Коротке повчання про те, що шукати та очікувати в Євангеліях

вівторок, 8 травня 2012 р.

Презентація Ста Біблійних оповідей

Минулої неділі, після служби Божої в парафії Воскресіння відбулася презентація Ста Біблійних оповідей, спеціального видання Біблії для дітей. В презентації взяв участь Превелебний Джеймс Фендрі, Виконавчий директор Фундації Лютеранська Спадщина.  Вашій увазі пропоную декілька світлин з цієї чудової події.




понеділок, 7 травня 2012 р.

День Св. Доктора К. Ф. В. Вальтера

7 травня Українська Лютеранська Церква дякує Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими працями є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].


Молитва на День Св. Доктора К. Ф.  В. Вальтера:
Господи Боже, Отче Небесний! Виливай Духа Твого Святого на Твій вірний народ, утримуй їх непохитно в благодаті Твоїй і правді, захищай і втішай в усіх спокусах, захищай  їх від усіх ворогів Твого Слова і даруй Твоїй Церкві, що воює, Твій спасенний мир; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки і віків.

неділю, 6 травня 2012 р.

Проповідь на 4-у неділю Великодня


                НА ЦЕ ВИ ПОКЛИКАНІ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу! Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо.  Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися. Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ (1-е Петра 2:21-25).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, один із єпископів церкви був сказав, що в Бога на цьому білому світі є три види слуг: хтось з них – раби.  І вони служать Богові зі страху.  Хтось із цих слуг – наймити. Вони служать Богові за платню.  А є ще сини і вони служать Богові з любові. До якої з цих категорій відносимося ми?  Чи служимо ми Богові взагалі і як ми Йому служимо?  Як ми взагалі живемо?  Що ми робимо, коли хтось каже на нашу адресу щось погане? Чи не прохоплюється в нас образливе слово, уїдлива фраза, аби вдарити бодай своєю мовою того, хто нас вщипнув словами своїми?

Ми живемо в такій країні, де дуже багато  страждань. Природна реакція грішної плоті на страждання від іншої людини – помста, або принаймні погроза.  «Я тобі покажу, де раки зимують!  Ти ще дізнаєшся про те, хто я такий!» Такі слова ми часто чуємо від інших людей.  А чи не вириваються вони і з наших уст?  Сьогодні в нас є добра нагода задуматися над нашою реакцією на зло – чи відповідає вона нашому покликанню? 

Адже наш Біблійний текст говорить про покликання.  Господь Святий Дух через апостола Петра каже: «Бо на це ви покликані». Ви покликані жити зовсім по-іншому, аніж це заведено в світі. Святий Дух звертається до християн, які живуть за подібних обставин з нами.  Апостол Петро, через якого промовляє Господь, зовсім не нагадує тих фальшивих учителів, які навчають про фінансовий успіх і процвітання.  Його послання – зовсім інше, бо він – Апостол Христів і водиться Духом Святим. Він отримав покликання від Христа йти і всякому творінню звіщати Євангеліє (Мр. 16). 

Покликання має кожен християнин.  Усі ми покликані проголошувати Євангеліє у той чи інший спосіб – апостол Петро мав покликання робити це публічно, робити учнями всі народи.  Але незважаючи на те, яке покликання в нас може бути: пастиря чи мирянина, батька чи матері, учителя чи лікаря, студента чи електрика у нас є певна парадигма виконання цього покликання, певний взірець для наслідування того, як ми це покликання виконуємо.  І цей взірець – Господь Ісус Христос.

Апостол каже: «Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його». У нас є причина жити, говорити і поводитися саме так, як Син Божий.  І ця причина – Христос і Його страждання. Він не страждав через якесь учинене Ним зло. Далі апостол каже: «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» 

Гріх легко знайти в кожному з нас. Візьміть лишень Десять Заповідей Божий і дослідить якийсь один свій день відповідно до Божого Закону – у вас буде про що подумати, і зокрема про свої гріхи, вільні та невільні. Але не так у Христа – Він святий Бог споконвіку і досконала людина від часу зачаття в утробі Діви Марії.  Але Він все-таки постраждав – за нас.

Він постраждав за нас, бо на Себе взяв усі наші гріхи та провини. На Голгофському хресті Він зазнав жахливих страждань. Зі стражданнями Христа не може зрівнятися страждання жодної людини, навіть людини, яка страждає від найбільшого болю.  Бо на хресті Ісус узяв на Себе гріхи всього людства. Не було, немає і не буде такого гріха, за який би Господь Христос не страждав тієї пятниці на хресті.  Він страждав за нас. Він за нас помер. Його кров обмила нас від усякого нашого переступу, від усякого вчиненого нами зла, скоєного нами гріха, або за те добро, яке ми мали обовязок і можливість зробити, але не зробили.

            Ісус постраждав за нас, аби нам більше гріх не зараховувався, а зараховувалося щось інше, те, що втратили ще Адам і Єва в Еденському саду – праведність. На третій день по хресній смерті Ісус воскрес для того, аби ми були виправдані в Його Імя і заради Нього і аби нам вірою в Нього, Ісуса розпятого і воскреслого, зараховувалася Його праведність, праведність святого Бога, досконалої людини, непорочного Ягнятка Божого, праведність нашого Спасителя.

            Заради Ісуса, Господь Святий Дух, покликав нас Своїм Євангелієм до вічного життя.  Ми маємо це євангельське покликання, аби ми належали Йому, бо як пише доктор Лютер Ісус Христос постраждав, «щоб я належав Йому, жив під Його владою у Його Царстві та служив Йому у вічній праведності, невинності та блаженстві, так як і Він воскрес із мертвих, живе і царює вічно».

            Господь дав нам покликання належати Йому, жити під Його владою і служити Йому у вічній праведності, невинності та блаженстві.  Господь нас викупив, визволив, дав нам вічне життя не для того, аби ми літали автострадами гріха, блуду, лихослівя та мстивості цього приреченого світу.  Ні, Господь покликав нас іти Його слідами. «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» - каже Він (Мт. 16:24).

Господь Святий Дух каже, щоб ми ішли слідами Христа.  І знаєте що?  Ці – сліди чудові!  Ось один з Його слідів: «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!»  Там де коїли гріхи, Він гріха не скоїв.  І зробив це Він для нас і заради нас. В Його устах не було жодного підступу, жодного віроломства.  Господь не хитрує, не використовує якихось інтриг чи махінацій, аби заманити когось до Себе обманом. Там, де ми падали і коїли цей жахливий гріх, Він вистояв замість нас і на нашому місці постраждав був за нього, аби ми не страждали повіки віків за свою підступність чи віроломство у вогні пекла.

А ось – другий слід Христа – «Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно».  Апостол Яків (3:9, 10), описуючи нашу гріховну схильність грішити язиком, каже: «[Язиком] ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.  Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!» Так не було з Ісусом. Ні крики Синедріону, ані образи тих, що проходили під хрестом, не могли змусити нашого Спасителя відповісти такими само лихими словами грішникам.  Він витерпів це заради нас, аби нас було прощено за той гріх, коли ми лихословили навзаєм, аби відсьогодні ми йшли цими чудовими слідами Ісуса, як любі Божі діти.

А ще є третій слід Христа – «коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо». Коли нашого Спасителя прибили до хреста за наші гріхи, Він не погрожував римським воїнам, а натомість звернувся до Отця Небесного: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!...» (Лк. 23:34). Які чудові, які сповнені святості, які сповнені любові, ці сліди Христові.

Апостол далі пише: «Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведності жили». Це сталося там, на Голгофі.   Це доконаний факт. Грецький текст в цьому місці має дещо інше значення, точніше буде сказати «щоб ми перестали існувати для гріхів» і це припинення існування відбувається через покаяння і віру, яка накладає на нас цілющий бальзам Євангелія, бо «Його ранами ви вздоровилися».  Цей бальзам виливається на наші збичовані гріхом душі, коли ми чуємо відпущення наших гріхів і провин.  Рани Христові, справжні Христові тіло і кров доторкуються до ваших ран у хлібі та вині Святої Вечері, аби ви були вздоровлені від від ран гріха.

«Колись», промовляє Господь Святий Дух через Апостола Петра, «ви були як ті вівці заблукані». Такими був наш стан без Бога, тобто без віри в Христа. Але ми не є такими, а були, тобто ці грішні блукання залишилися в минулому. А зараз становище наше змінилося цілковито – «та Ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ».

Але як ми повернулися до Пастиря і Опікуна наших душ – до Ісуса Христа? Ми повернулися не через те, що в своїх блуканнях раптово, зі своїх сил, через свій розум і особисті таланти, стали настільки розумними та просвітленими, що кинулися до Господа Христа. Ні, ви повернулися до Христа, бо перше Він з великої любові до кожного з вас, приніс Себе в досконалу жертву за всі ваші гріхи та провини, а потім воскреслий Господь дав доручення Своїй Церкві проповідувати Євангеліє, яке наче неводом, захопило нас і привело до Христа, з Яким ви перебуваєте і нині.

І ось тепер ви – вже більше не вівці заблукані, а вівці Христові. Ви належите Йому і перебуваєте на Його пасовиську – у Його святій, соборній, Християнській Церкві.  А Він – Пастир Добрий. Він поклав був Своє життя за вас  і в Своєму світлому воскресінні узяв Він життя знову не для того, аби Його вівці, Його Церква, кожен з вас перебував без Його пастирства, без Його опіки.  Він нас визволив, аби ми тепер жили не для гріхів, а для праведності. Наше минуле – там у блуканні безводними пустелями гріха.  Наше теперішнє життя на святих пасовиськах праведності Господньої, яка дарується нам у Євангелії.

Звісно, в нас часом може складатися таке враження, що Господь – далеко, особливо тоді, коли Він допускає в наше життя страждання або й навіть переслідування.  Але Господь Святий Дух сьогодні нас втішає, що це зовсім не так.  Насправді Ісус – поряд, Ісус – у Євангелії і Святій Вечері. Ісус – Бог всюдисущий і перебуває посеред нас і опікується про кожного з нас у Своїй любові та милосерді.  Ми служимо Йому і нашим ближнім, бо любимо Бога, Який перше нас полюбив у Христі, Своєму Сині.   Він же йде перед нами, ведучи нас до Свого Царства, а Церква, вівці Христові ідуть Його слідами, слідами покори, слідами любові, праведності, благословляючи тих, що нас проклинають  і передаючи в руки Бога Живого тих, хто намагаються заподіяти нам зло, тих що нас лихословлять і проклинають.  Так само робили нашому Пастиреві – Христові.  Але Він живий і дає життя вічне нам у своєму Царстві, з яким не зрівнятися не може ніщо в цьому грішному світі.  Господь Ісус царює і ми будемо в Його Царстві повічні віки. Бо Він воскрес!  Воістину воскрес!

суботу, 5 травня 2012 р.

Завтра

Як на Божа ласка та воля, завтра, 6 травня, в парафії Воскресіння відбудеться презентація унікального, повноколірного видання Біблії для дітей -  Сто Біблійних оповідей. Видана ця книга за допомогою Фундації Лютеранська Спадщина, виконавчий директор якої, Превелебний Джеймс Фендрі, є нині гостем Української Лютеранської Церкви.  Запрошуємо на презентацію книги на 11 годину ранку в Коференц-Зал Інституту Зоології, вул. Терещенківська 2 (біля станції метро Театральна).  Презентація буде відбуватися одразу після служби Божої.  Кожен відвідувач презентації зможе отримати безкоштовний примірник Ста Біблійних оповідей.  Ласкаво просимо!

пʼятницю, 4 травня 2012 р.

День Св. Ансельма Кентерберійського

     Сьогодні ми дякуємо Господу за св. Ансельма Кентерберійського.  Святий Ансельм народився в Італії 1033 року. Упродовж багатьох років він служив Архієпископом Кентерберійським. Блискучий учений і письменник, cв. Ансельм використовував свої політичні здібності аби відстояти перед британськими королями права Християнської Церкви на самоврядування і підтримання порядку серед кліру. Найбільше св. Ансельм запам’ятався своєю книгою «Чому Бог стався Людиною», у якій навчав, що причиною воплочення Ісуса, Сина Божого, було страждання і смерть на місці грішників. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].


Молитва на цей день:


Господи Боже! Ти так нас полюбив, що дав Сина Свого Єдинородного, щоби кожен, Хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Сьогодні ми складаємо Тобі подяку за  всіх проповідників цієї великої євангельської істини, а особливо за Твого слугу, Ансельма Кентерберійського, який навчав Церкву про замісницьку смерть Сина Твого, а нашого Господа Ісуса Христа, за нас, грішних. Просимо, Господи, Євангелієм Твоїм зміцнюй нашу спасенну віру в розп'ятого і воскреслого Спасителя Христа, з Яким і Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

четвер, 3 травня 2012 р.

Церква і покликання

Господь жнив через Своїх Апостолів приписав певну форму і правило, яке є своєрідним видом Божої вказівки про те, якими саме людьми повинні бути як у вченні, так і в поведінці або житті ті, кого потрібно вибирати та кликати до церковного служіння (1 Тим. 3:2 і далі, Тита 1:6 і далі). І Церква повинна зі страхом Божим дотримуватися цієї норми чи повчання, якщо вона хоче, щоби покликання було дане Богом і, щоб воно було божественним.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середу, 2 травня 2012 р.

Оповідь про монашку


Ми читали прекрасну оповідь про одну монашку. (В кожному стані життя Бог вберігає декого, тримає їх у вірі та спасає їх). Ця монашка була дуже збідована та згорьована думками про диявола та гріх.  Всі люди, звичайно, окрім тих, хто служить своєму череву, відчувають Божий гнів і суд, і це відповідає за той факт, що люди шукають притулку в святих.  А оскільки ця мала монашка була сповнена страхом навіть від думки про гнів Божий і хотіла спастися, то мала звичай говорити, коли лишень її непокоїв диявол: «Дияволе, облиш мене.  Я – християнка!»  І диявол змушений був її покинути. З першого погляду ця техніка здається простою і такою, що їй легко навчитися. Але треба, щоби слова були натхненні вірою, як слова тієї монашки.  Бо диявол не дуже боїться слів: «Я – християнин».  Ні, то була її віра, той факт, що вона непохитно надіялася на Христа і говорила: «Я охрищена в Христа, і доручаю себе винятково Йому, бо Він – моє Життя, Спасіння і Мудрість».  Де лишень такі слова виходять із віри, то вони створюють цілковито вогняну атмосферу, яка палить диявола і завдає йому болю, так що гаятися він більше не може. Але якщо людина говорить без щирості про справи Божі і спасіння, як звичайна людина, тоді диявол просто сміється. Та якщо слова ваші палають у вашому серці, то ви змусите диявола тікати. Бо тоді присутній Христос. Як читаємо в Ос. 13:14, Він пожирає смерть і руйнує її, а тут Він проголошує: «Кожен, хто вірує в Мене, не загине, а життя вічне той має».  Якщо віруючий повинен мати вічне життя, то мається на увазі, що він також вільний від гріха і смерті.  Коли диявол чує Імя Христове, то втікає, бо не може його знести. Але якщо він не відчуває присутності  Того, Хто його зруйнував, то кидає людину до пекла.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

вівторок, 1 травня 2012 р.

Не наша віра чинить Таїнство

    Не наша віра чинить Таїнство, а лише правдиве Слово та запровадження нашого Всемогутнього Бога і Спасителя Ісуса Христа, які завжди є і залишаються дієвими у Християнській Церкві, і Таїнство не стає недійсним або недієвим через гідність або негідність служителя, ані невірство того, хто його приймає. Так само, як Євангеліє, навіть хоча безбожні слухачі не вірують в нього, тим не менше є і залишається правдивим Євангелієм, але не діє у невіруючих на спасіння. Тож чи ті, що приймають Таїнство, вірують чи не вірують, Христос, тим не менше, залишається вірним Своїм словам, коли каже: "Прийміть, споживайте, це - тіло Моє", - і Він здійснює це не нашою вірою, а Своєю всемогутністю.

Формула Злагоди, Розділ VII, Про Святу Вечерю