День Св. Юстина Мученика

Сьогодні ми згадуємо Св. Юстина Мученика і дякуємо за нього Господу. Народжений на початку ІІ століття, Юстин виростав у поганській сім'ї.  Він був студентом філософії, який навернувся до християнської віри та став учителем в Ефесі та Римі.  Після відмови приносити поганські жертви, його було заарештовано, допитано та страчено разом із іншими шістьма віруючими.  Офіційний протокол його допиту в Римі перед Рустікусом, римським прелатом, задокументував його сповідання віри.  Оповідь про його мучеництво стала джерелом великого підбадьорення для ранньої християнської спільноти.  Багато з того, що нам відомо про ранню літургійну практику, надійшло до нас від Юстина.                         
                                                          
Молитва на День Св. Юстина Мученика:

Всемогутній і вічний Боже! Ти знайшов Свого мученика Юстина, коли він блукав від учителя до учителя у пошуках істинного Бога. Подай, аби всі, хто шукає глибшого пізнання величної мудрості Твого Слова, були знайдені Тобою, бо Ти послав Свого Сина шукати і знаходити загублених; через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Напій, який не з чаші Христа, - взятий з чаші змія.

Лев Великий, З листів

Теорія Кальвіна про Причастя і слова Св. Апостола Павла

    

     Теорія Кальвіна полягає в тому, що Святий Дух передає тіло Христове. Павло ж каже про те що тіло Христове передається хлібом. Він згадує лише два елементи: хліб і тіло. Кальвін каже, що Святий Дух передає кров Христову, а Павло каже, що її передає чаша - знову лише два елементи: чаша і кров, а не три: чаша, Святий Дух і кров. 
    Кальвін робить віру посередником передавання а Павло каже, що передавальним чинником є хліб, який ми ломимо та чаша, яку ми благословляємо. Кальвін робить причастя тілом і кров'ю Христовими прив'язаним до гідних отримувачів, істинних віруючих, а для всіх інших є лише причастя хлібом і вином. Павло ж говорить про те, що Причастя є також і для тих, що "споживають і п'ють негідно", "не розважаючи про Господнє тіло", "споживаючи та п'ючи собі на суд", "винні проти тіла та крові Господа" і водночас він стверджує, що їм хліб передає тіло, а  чаша - кров Христову. Причастя Кальвіна може відбуватися де завгодно і завжди, де присутній завжди Святий Дух і де є віра. Павло ж чітко обмежений тим, що пов'язане з хлібом і чашею. 
     Кальвінове причастя достоїнства і дієвості тіла та крові Христових, а Павлове Причастя - Причастя самими тілом і кров'ю Христовими. Кальвінове причастя - причастя відсутніми тілом і кров'ю, а Павлове Причастя - Причастя присутніми тілом і кров'ю і то настільки присутніми, що хліб, який ламається і дається, передає це тіло, а чаша, яка благословляється і п'ється - передає кров. Кальвін говорить про віру, якою ми духовно споживаємо відсутнє тіло, а Павло говорить про елементи, якими ми таїнственно споживаємо присутнє тіло Христове.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

Священики - не пани, а слуги

   

Це Таїнство (Причастя) належить не священикам, а всім людям. Священики – не пани, а слуги, які зобов’язані подавати (Святе Причастя) у двох видах тим, хто його бажає і коли лишень вони того бажають. Якщо ж вони від мирян це відбирають і силою їм у цьому відмовляють, то вони – тирани, а на мирянах провини немає, незважаючи на те, чи їм бракує одного виду, а чи двох. Ці самі слуги так само зобов’язані відправляти Хрищення і відпущення гріхів кожній людині, яка їх шукає, бо та людина має на них право. Але якщо вони їх не подають, то пошукувач має повноту заслуги своєї віри, а вони будуть звинувачені перед Христом, як лукаві слуги.

Мартін Лютер, З Вавилонської неволі Церкви

Проповідь на 5-у неділю Великодня

                      

                         РАДІЙ ТА СПІВАЙ, ЦЕРКВО!

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І ти скажеш дня того: Хвалю Тебе, Господи, бо Ти гнівавсь на мене, та гнів Твій вщухає, й мене Ти порадуєш, оце, – Бог спасіння моє! Безпечний я, і не боюсь, бо Господь, – Господь сила моя та мій спів, і спасінням для мене Він став! І ви в радості будете черпати воду з спасенних джерел! І скажете ви того дня: «Дякуйте Господу, кличте Імення Його, сповістіть між народів про вчинки Його, пригадайте, що Ймення Його превеличне! Співайте для Господа, Він бо величне вчинив, і хай це буде знане по цілій землі! Радій та співай, ти мешканко Сіону, бо серед тебе Великий, – Святий Ізраїлів!»      (Ісаї 12:1-6).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, в одному зі своїх великих творів «Ортодоксія», Честертон пише про Ісуса і про те, чому він став християнином.  Свого часу він був запеклим атеїстом і з усіх сил воював проти християнства.  Але в Ісусі була якась таємниця, якої він ніяк не міг збагнути. І та таємниця була схована не лише від нього. То було щось надто велике, аби Бог виявляв це, ходячи по землі. «А потім», – написав Честертон, «коли я знову й знову досліджував життя Ісуса, я виявив, що то була за таємниця, яку не можна було спочатку розгледіти в Ісусі. Та таємниця була – Христова велика радість».

Інколи християни, які добре не знають Христа, поводяться так, наче в нас немає чим радіти. Похнюпивши обличчя, ми можемо довкола розсіювати лише сум і тривогу, справляючи враження, що християнство – це релігія не радості, а смутку, постів і плачу.  Тоді в очах світу ми виглядаємо наче люди, які не мають жодної надії і радості, і в яких залишається лише один вихід – одягнутися в темні одежі і забратися у якійсь підземні печери, аби там вимолювати в Бога хоч якесь змилування.

Але в очах Бога таке ставлення теж жахливе. Адже тоді ми поводимось так, наче наш Господь не любить нас, наче Він не всемогутній Бог, а якийсь далекий тиран, який прагне нас покарати за якісь наші помилки. А Останній День буде для нас винятково днем Страшного Суду, на якому нас, як і невіруючих будуть судити винятково за наші діла.

Фактично, християнство без радості – це зрада Того, за Ким слідуємо. Сьогодні Св. Пророк Ісая, якого ми ще називаємо євангелістом Старого Заповіту, оспівує радість і щастя, які ми маємо в Божому Сині, нашому Спасителі. Ісая звертається до віруючих людей. Не грає ролі, коли ми живемо: в час Старого Заповіту чи в Нового Заповіту, до Христа чи після Христа.

Адже всі ми згрішили. І ми всі перебували під Божим гнівом. А гнів Божий – річ надзвичайно серйозна. Ми знаємо, що буває, коли запалюється Божий гнів. Ми пам’ятаємо, що сталося із Содомом і Гоморрою, коли на них запалився Божий гнів – вони були стерті з лиця землі, спалені вогнем із неба.  Ми знаємо, що були знищені цілі народи, які бунтували проти Бога і чинили гидоту в очах Божих.

Написано: «Страшна річ упасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10:31).  Це страшна річ для будь-якої людини, єврея чи язичника, людини, що жила три тисячі років тому чи людини, яка живе вже в наш час, час стрімкого розвитку технологій. Гнів Божий  Як написано: «Гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою» (Рим. 1:18).

Але Ісая втішає віруючих. Він каже: «Хвалю Тебе, Господи, бо Ти гнівавсь на мене». Він каже, що він хвалить Господа, бо гнів Господній залишився у минулому.  Тепер Бог не гнівається на нас. Наш переклад Біблії вживає теперішній час про зменшення Божого гніву, але в єврейському оригіналі мова йде радше про відвернення від нас Божого гніву, яке вже сталося.

Тобто, якщо ми віруємо в Христа, то Бог на нас більше не гнівається. І навіть більше – Бог від нас відвернув Свій гнів. А чому Він відвернув від нас Свій гнів, який може знищувати цілі міста та народи і ввергати невіруючих до вогняного озера аду на вічні муки?

Бог відвернув Свій гнів від нас, бо Він – наше спасіння. Ми мали принести заплату за гріх – смерть. Але заплату за нас і на нашому місці приніс Бог.  «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» – каже нам Євангеліст Іван (Ів. 3:16).

Ісус Христос, Однороджений Божий Син, забрав на Себе всі наші гріхи і провини, а отже і весь Божий гнів. Він Собою відвернув Божий гнів від кожного з нас і забрав весь його на Себе, і помер за кожного з нас і на нашому місці на хресті Голгофи.  Він вийшов переможцем над смерті, адже Він – невинний і святий, вічний Бог і правдива людина в одній Особі. Смерть утримати Христа не змогла.  Христос воскрес! І цю перемогу Він здобув теж для вас, любі брати і сестри.

Через Ісая хвалить Бога. Через це Бога хвалять усі віруючі юдеї до Христа. Через це Бога хвалимо й ми. Бо щойно ми починаємо вірувати в Христа, як Божий гнів від нас відвернений, а спрямований на Христа на Голгофі.  А на нас натомість спрямовується Божа милість, і благодать, і прощення, і мир.

Через це ми хвалимо Бога, бо Він Сам, в Особі Сина Свого є нашим Спасителем. І Він нас радує щодня. Він наче каже: «Це правда, ти в гріхах народжений і ти часто грішиш аж донині. Ти не хочеш грішити, але мимоволі з тебе все одно проривається гріх, який живе у твоїй плоті. Проте ти віруєш в Христа, а отже тобі ці гріхи не зараховуються, а прощаються заради невинних і жорстоких страждань Мого любого Сина, Який любить тебе, бідного і нещасного грішника невимовною любов’ю. А доказом Його любові є Голгофський хрест. І коли ти у Христі, то ти купаєшся ще й у любові Отця і Святого Духа,  Тож не сумуй, а радій, бо все це зроблено для твого спасіння, щоб ти жив у радості вічно!»

Тож Ісая веде нас сьогодні у цьому чудесному співі: «Безпечний я, і не боюсь, бо Господь, – Господь сила моя та мій спів, і спасінням для мене Він став!» Ми весь час перебуваємо в оточенні зла. Світ довкола нас лежить у злі і ненавидить Христа і Христових учнів таких як ви і я. Диявол, як голодний лев, перебуває в полюванні на християнські душі, тобто на ваші душі і мою душу.

Проте Ісая, а з ним і ми стверджуємо, що ми в безпеці і не боїмося. Ми в безпеці, бо ми віруємо в Христа, а коли ми віруємо в Христа, то ми належимо Христові, ми – Христові, ми Його власність. І Він про нас дбає. Як Сам Господь обіцяє, кажучи про тих, хто вірує в Нього: «Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, – Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки. Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:28-30).

Ми в безпеці, бо ми – в Христі. Ми в Христі, допоки ми віруємо. А коли ми в Христі, то ми не боїмось. Бо погрози і обвинувачення диявола нам не страшні. Господь усі ті обвинувачення нас у наших гріхах обмиває Своєю власною святою кров’ю. Ми не боїмося навіть самої смерті. Бо наша смерть обов’язково завершиться воскресінням до вічного життя, адже Христос воскрес!

І розп’ятий та воскреслий Христос – наша сила і наш спів. І сьогодні ми співаємо про Христа від початку служби Божої аж до кінця. І ці пісні – пісні упевненості і торжества, яке ми маємо в Божому Сині. Христос – наше спасіння. Він воскрес – Він воскресить Останнього Дня і всіх нас.

І ми будемо переможцями над усім злом. Бо наша Перемога – Христос. Це вірою в Христа і з Христом долали усі святі різних лютих ворогів.  Вірою в Христа, проголошує Святий Дух у Посланні до євреїв «царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців; жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння...» (11:33-35).

І чи ми в мандрівці пустелею, над якими пече сонце, чи ми воїни, чи страдники, нам не страшно, бо поряд з нами завжди спасенні джерела. Ці спасенні джерела – це Євангеліє Христове. Воно лунає зі сторінок Писання. Воно лунає у проповіді пастиря. Воно дається нам у Святій Євхаристії, коли ми причащаємось істинними тілом і кров’ю Христовими з якими ми одержуємо прощення гріхів, праведність, спасіння, воскресіння і вічне життя.

З цих спасенних джерел, тобто з Євангелія, ми одержуємо Святого Духа. І Господь Святий Дух тоді живе в нас, і діє в нас, і чинить у нас радість, і приносить Свої чудесні плоди: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22, 23).

Проте Святий Дух на цьому не спиняється. Самарянці біля криниці Якова наш Господь Христос промовив: «А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:14). І ще Господь промовляє в Євангелії від Св. Івана: «Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» (Ів. 7:38). 

Тож коли нас або наших ближніх розпікає спека гріха, ми маємо живу воду – Святого Духа, Який лине на наші змучені душі і на змучені душі інших людей через Євангеліє Христове, Добру Новину про те, що в Христі і заради Христа Бог простив наші гріхи та провини і примирив нас із Собою і не є більше розгніваним і суворим Суддею, а люблячим Отцем на небесах.

Тож разом із Св. Ісаєю ми радіємо і дякуємо Господу за Його любов, за Його добро, за Його ласку та милосердя. І через це ми не можемо мовчати. Ми будемо говорити про Христа повсюди. Бо якщо ми будемо мовчати, то це означатиме, що ми не визнаємо Сина Божого перед людьми і що ми не маємо ані вдячності за спасіння, ані радості спасенних.

Світ дуже хотів би, аби ми мовчали. В Україні за останні роки ми бачили, як сильно могутні світу цього намагалися закрити рота Церкви на суспільному телебаченні. І світ разом зі своїм князем, дияволом, буде і надалі старатися глушити голос Церкви і голос християн.

Але Бог кличе нас говорити, свідчити, славити Христа і співати – не лише проповідників, але й усіх християн, на кожному місці нашого життя: вдома і на роботі, на відпочинку і в школі = повсюди, де Він нам дає можливість ходити, працювати, жити. Ми сповідуємо, що ми були засуджені і загублені, але від Христа ми отримали все для нашого спасіння і вічного життя. І ми це далі маємо і будемо мати, допоки віруємо.

Бо Святий Ізраїлів, тобто Ісус Христос, перебуває посеред мешканки Сіону, тобто посеред Своєї Церкви, посеред вас любі брати і сестри. І Христос – основа нашої радості, і причина нашої радості та співу. Тож радіймо і співаймо! Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

День Св. Теодора Ярчука, душпастиря і українського реформатора

Сьогодні ми дякуємо Господу за блаженної пам’яті Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Серед інших його визначних творів є реформування тогочасної Літургії Св. Івана Золотоустого, повернення її до Божественних, Біблійних принципів. У вересні 1939 року радянські війська окупували Волинь і Галичину. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВС 1939 року і був замордований радянськими каральними органами в Івано-Франківській тюрмі 1941 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного комуністичного режиму. Пастир і сповідник Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3). 

Молитва на День Св. Теодора Ярчука, душпастиря і українського реформатора:

Господи! Ти підняв для Церкви Твоєї Св. Теодора Ярчука, аби через нього повернути українцям проповідь чистого Євангелія і відправлення Таїнств відповідно до Твого святого Слова. Благословляй нашу Церкву, аби кожне покоління українських пастирів повторювало його приклад відданості Тобі і Твоїй Церкві, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь

День Св. Естер

  

Сьогодні ми згадуємо Св. Естер і дякуємо за неї Господу. Події з життя Естер, описані в книзі Біблії, яка названа її іменем. Єврейське ім'я Естер - Гадасса, що означає "мирт". Її краса, шарм і відвага знадобилися їй як дружині царя Ахашвероша. Будучи царицею. Естер змогла урятувати свій народ від геноциду, який був запланував Гаман, головний радник царя (Естер 2:19-4:17). 
     Зусилля Естер у викритті змови привели до повішання Гамана на тій самій шибениці, яку він збудував для Мордехая, дядька та опікуна Естер. Після цього цар призначив Мордехая на високу посаду замість Гамана. Ця історія - приклад того, як Бог втручається у історію країн заради Своїх людей, аби визволяти їх від зла так само, як тут через Естер Він зберіг Старозаповітний люд, з якого вийде Месія.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері

    

Cьогодні ми дякуємо Богові за Імператора Костянтина, християнського правителя та  за  матір цього імператора, Св. Олену.  Костянтин І служив римським імператором від 306 по 337 роки по Р. Х.  Впродовж його правління міланським указом від 313 року було заборонено переслідування християн, а в кінці християнська віра набула повної підтримки від імператора.  Костянтин активно цікавився життям і вченням Церкви та 325 року скликав Нікейський Собор, на якому було дано визначення та захист православному християнству. На Костянтина мала сильний вплив його матір, Олена (роки життя прибл. 255-329 по Р. Х.). Її великий інтерес до географії святих місць християнської віри привів її до того, що вона стала однією з перших паломниць до Святої Землі. Її дослідження привели до ідентифікації Біблійних місць у Єрусалимі, Віфлеємі та в інших місцях, які й донині відвідуються християнами з усіх куточків світу.

Молитва на День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері:

     Отче Небесний!  Ти піднімаєш наших братів і сестер у Христі на високі посади в земних урядах. Приносячи Тобі подяку за Імператора Костянтина і його матір Олену, просимо благословляти наших християнських правителів, аби вони були Твоїми слугами на добро нашого народу і Твоєї Церкви, а нас - аби ми весь час за них молилися і були сумлінними та добрими громадянами нашої країни, як Ти навчаєш нас у Твоєму Слові, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Заради Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Таїнства утверджують обітниці Євангелія

… Христос, багатий на милосердя, запровадив зовнішні та видимі Таїнства для того... щоб допомогти нашій непевності - через них, як через свідчення, що відкриті та впадають в око, Він Сам хоче мати з нами справу і таким чином, немов дуже певною ознакою і обіцянкою, Він свідчить про те, що Він справді застосовує, утверджує і запечатує обітницю Свого Євангелія окремо для кожної людини, яка використовує ці Таїнства у правдивій вірі.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

Реформа або руїна

    

Коротко кажучи,  і ви, і я добре знаємо, що ви живете без Божого Слова і що ми маємо Боже Слово. Тож наше найглибше бажання і найпокірніше прохання полягає в тому, щоб ви віддавали шану Богові, визнавали себе за тих, ким ви є, каялись і направляли свої дороги. Якщо ні, то покінчіть зі мною. Якщо я житиму, то буду вашою пошестю. Якщо я помру, то буду вашою смертю. Бо мене до вас поставив Бог. Я мушу бути, як каже Осія, ведмедем і левом подібно до Ассира. Ви не матимете спокою в присутності мого імені, допоки не реформуєтесь або не будете зруйновані!..

    Дозвольте нам безборонно навчати Євангелію. І дайте, аби ми служили бідним людям, які бажають бути побожними. Не переслідуйте і не чиніть опору тому, чого самі робити не можете, хоча зобов'язані це робити і те, що інші хочуть зробити за вас.

     Мартін Лютер, з Відозви до всього кліру

Проповідь на 3-ю неділю Великодня

                    

ПАСТИР І ОПІКУН НАШИХ ДУШ
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його «ранами ви вздоровилися». Ви-бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ (1 Петра 2:21-25).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, доктор Мартін Лютер був сказав, що гріх прощено не для того, щоб ми могли далі в гріхові перебувати, а для того, щоб ми були від нього визволені. Інакше це називалося б допущенням гріхів, а не відпущенням гріхів. На жаль, інколи ми діємо саме так, наче маємо не відпущення гріхів, а їх допущення.

Ми можемо на перше місце в нашому житті когось іншого або щось інше, а не істинного Бога: Отця, Сина і Святого Духа і покладати нашу надію або на якусь людину, або на багатство, або ще на щось. Ми можемо ставитись до Божого Імені так, наче воно дане для того, щоб ми маніпулювали Богом, або ще гірше – використовували Його Ім’я для обману і видавали якісь нісенітниці чи брехні за Боже Слово.

Ми можемо нехтувати дослідженням Божого Слова і вибрати для себе щось важливіше в неділю, а не слухання проповіді Божого Слова, вважаючи, що наш відпочинок, розваги або навіть якась праця важливіші за те, щоб прийти до церкви і причаститися істинними тілом і кров’ю Сина Божого.

Ми можемо не виявляти пошани до наших батьків і до всіх старших і поводитись так, наче Божої Заповіді про шанування батька та матері не існує. А якщо існує, то можемо вдавати наче вона не стосується батьків міста чи країни, а тим більше вона не стосується наших духовних отців. 

Ми можемо вишукано завдавати біль і шкоду нашим ближнім, а коли вони звернуться до нас за допомогою у час їхньої тілесної потреби чи біди, ми можемо проігнорувати їхнє прохання, вважаючи, що П’ята Заповідь стосується лише безпосередньо убивства власними руками.

Ми можемо крізь пальці дивитися на те, як наші ближні живуть у так званих «цивільних шлюбах», глузуючи з «простого штампу в паспорті» так наче то не Бог запровадив шлюб і наче то не Бог заборонив коїти перелюб, одним із видів якого є сожительство неодруженого чоловіка та жінки.

Нам може здаватись, що коли ми займаємось якимись махінаціями в бізнесі або не виконуємо взятих на себе зобов’язань, то не порушуємо Божої Заповіді «Не кради!». Адже ми буквальне не запускаємо руку в кишеню нашого ближнього і не витягуємо з неї монет чи грошових купюр. Так само як нам здається, коли ми не підтримуємо ревно служіння Церкви, то ми не крадемо в Бога.

А коли ми когось обчорнюємо, то нам може здаватися, що неправдиве свідчення може бути лише в суді і, що Бог не Суддя, перед обличчям Якого відбуваються всі наші розмови та роблять усі наші судження.  Або коли ми хочемо відібрати в нашого ближнього те, що належить йому, то нам теж може здаватись, що ніхто цього не бачить, забуваючись, що то людина дивиться на обличчя, а Бог дивиться на серце і бачить кожну нашу думку, і всі наші потаємні бажання, включно з тими, які Він забороняє.

Тоді ми справді живемо так, наче нам гріхи не відпущені, а допущені, і думаємо, що Бог дивиться на них крізь пальці. Мовляв, ми вже християни, то й грішити немає ніякого страху.  Але гріхи нам відпущено не для того, щоб ми далі жили в гріхах. Нас покликано з неволі гріха на свободу.

Апостол Петро каже нам сьогодні: «Бо на це ви покликані». Ми покликані не йти більше слідами світу. Ми покликані не слухатись повчань диявола і грішних поривів нашої власної плоті. Ми покликані, щоб іти слідами Христа. Але тут Петро не кличе, аби ми перетворювали воду на вино чи ходили по воді. Він тут навіть не говорить про те, що робили Апостоли після П’ятидесятниці, а вони зцілювали хворих і виганяли бісів.

Ні, тут Апостол каже, аби ми ходили слідами Христа переслідуваного – Христа, Який страждає. «Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада». Христос не повинен був страждати, наче каже Апостол. Але Він пішов на страждання за нас. І Він хоче, аби у стражданнях ми повторювали Його приклад. 

Наша плоть, звісно, страждати не хоче. Коли її б’ють по одній щоці, то їй хочеться не підставляти іншу щоку, а давати здачі інколи так, щоб за зуб було два зуби, а за одне око – два. Так само як і за слово наша плоть готова дати десяток слів. Але ми визволені для того, щоб жити на свободі. А отже ми покликані повторювати приклад Господа Христа, іти Його слідами.

«Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» – цитує Апостол Св. Ісаю з чудового місця в Писанні, яке ми читали у Велику П’ятницю. Ісус був, є і завжди залишається безгрішним і мова Його – бездоганна, божественна. Але яких страждань Він зазнав!  У відповідь Своїм обвинувачам, які обзивали Його, лихословили Самого Бога, Ісус не лихословив.

Він терпів усі знущання і всю ту жахливу несправедливість, яка коїлась щодо Нього. Він міг би обвинуватити весь Синедріон у тому, що вони коять злочин. І Він мав би рацію. Він міг би таку саму позицію зайняти і щодо Понтія Пілата, який представляв світську владу. 

Проте Христос мовчав і терпів усе. Тож, коли щодо нас коїться несправедливість, а ті, що мали би захищати утискуваних і переслідуваних мовчать, наче в рота води набрали, то ми можемо лише говорити: «Слава Богу, що нас переслідують. Дякую Господи за те, що Ти допустив, аби я зазнавав несправедливості, утисків і навіть переслідувань. Бо якщо гнали Тебе, якщо Тебе били, і Тебе переслідували, а Ти не нарікав, то чому я маю плакати, кричати, а тим більше лихословити?  Раз мій Господь не скаржився і не нарікав, то і я не буде нарікати». 

Якщо Син Божий, невинний і святий, страждав і не перечив, не лихословив, то тим більше чому ми, прощені Богом грішники, не повинні терпеливо зносити страждання і несправедливість, яку заподіюють нам тирани та всякі переслідники Церкви Христової і Божих дітей? Ісус – святий, а в нашій плоті далі живе гріх. Тож, коли нас переслідують бодай хоч трошки, як були переслідували Христа, то ми не будемо нарікати, а лише будемо славити Бога, що Він сподобив нас бути гідними такої честі.

Звісно ж м не будемо хвалити тих, що нас переслідують. Ми скажемо: «Ви коїте зло. Але ми з готовністю страждатимемо, хоча й на страждання ці не заслуговуємо.  Хоча ви чините велику несправедливість щодо нас, ми будемо страждати заради нашого Господа. Бо й Він був постраждав заради нас».

Але є Суддя справедливий. Ісус, наш Господь мав повне право і можливість учинити негайний і справедливий суд, але з любові до нас і заради нас Він був передав усе Отцеві Небесному. І так само Отець Небесний – наш Суддя справедливий. І Він повною мірою воздасть кожному несправедливому судді, кожному переслідникові християн, кожному, хто чинить несправедливість.

Але пам’ятаймо, що ми визволені і покликані іти слідами Христа, а Він молився за гонителів і переслідників. Він мав до них співчуття і так само співчуття вкладає нам Господь Святий Дух. І Він дає нам силу і бажання молитися за переслідників і просити Бога, аби Він їх не карав. Вони вже перебувають під гнівом Божим. Але й ми колись перебували під гнівом Божим та Господь нас покликав від темряви до світла, і від смерті до життя. 

Ми теж були такими, як і ті, хто чинить несправедливість, як ті, що переслідують дітей Божих. Апостол каже, що ми були наче ті вівці заблукані. Як гарно сповідує свій стан і наш стан славний пророк Ісая: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу» (53:6).  

Усі ми блудили, тобто усі ми були покинули Бога, нашого Доброго Пастиря. Усі ми робили те, що хотіли і те, що вважали за потрібне. Але ми повернулися до Пастиря і Опікуна наших душ. Проте це ми зробили не самі. І наше повернення відбулося дуже дорогою ціною. Друга половина вірша з Ісаї свідчить: «І на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» 

Син Божий прийшов до нас і заради нас. Він любить нас і Він прийшов, аби бути нашим Пастирем. Він каже: «Я – Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці… Я – Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!» (Ів. 10:11, 14-16).

Ми визволені нашим Пастирем. Ми приведені Його Духом до Його отари, Його Святої Церкви, яка є Його тілом. Про цю отару і навіть про кожну овечку, про кожного з нас, любі брати і сестри, піклується Сам Господь. Він дає нам Свого Духа. Він веде нас Своїм Словом. Він годує нам Своїм Словом. Він покріплює і відновлює нас Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина у Святій Євхаристії.  

Його небесна пожива – унікальна і завжди своєчасна допомога, і благословення, і втіха,  сила, і захист, і покрова у цьому світі, що лежить у злі.  Але в цьому таки світі, який лежить у злі, Ісус запевнює нас про те, що наші гріхи відпущені заради Нього, заради Його страждань і Його смерті на хресті, і що ви тепер – Христові вівці.

Христос помер за вас, а отже і ви тепер, у Христі воскреслому, померли для гріха, а живете для праведності. Бо ж ви більше не заблукані, а належите Йому, а Він – ваш Добрий Пастир, Який вас водить і ніколи вас не полишить. І тепер кожен з нас може разом із Давидом промовляти чудесні слова із Псалтиря:

«Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать! Ти переді мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!» Повіки віків. Бо на це ми покликані. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.  

Молитва на День матері

          

Любий Небесний Отче! Ти сказав був через Свого пророка: "Як когось його ненька втішає, так Я вас потішу". Дякую тобі за Твою непохитну любов, яка настільки більша від людського розуміння, щоб для того, аби зробити її для нас більш зрозумілою, Ти порівнюєш її з любов'ю матері до дитини. На силі цієї впевненості я знаю, що матиму Твій постійний провід, допомогу, підтримку і захист.
     Цього дня, що відведений для вшанування матерів, я особливо дякую Тобі за дар християнських матерів. Благословляй їх завжди. Наділяй їх благодаттю, щоб вони завжди були прикладом для своїх домашніх. Дай, щоб вони завжди пам'ятали про те, що їхні діти є священною довірою з небес. Хай перебуває над ними покровом Твоя рука і дай їм, Боже, силу для всякого завдання, мужність для всякого випробування і віру в Тебе, яка щодня буде ставати сильнішою.
     Дякую Тобі особливо за дар моєї матері і за її любов, яка так часто мене втішала. Прошу Тебе - допоможи мені, аби я став гідним її. Дай, щоб я ніколи не робив того, що засмутило б її серце. Дай мені завжди іти дорогою, яку вона окреслила - дорогою, що веде до Тебе. Спрямовуй наші ноги, аби вони ходили в любові Ісуса, Який показав приклад Своєю любов'ю до Його Матері. Молюся в Його Ім'я. Амінь.
    
З Мого молитовника

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

    

    

     Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:

Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Боже Слово має силу оживлювати

  

Слово Боже має силу не через те, що воно - слово, а через те, що воно - слово Бога. Актори, ворожбити, рекламні агенції і політики можуть заворожувати своїх слухачів своїми словами. Проте Боже Слово, незважаючи на те, чи його промовляють видатні учені, а чи його бурмочуть неосвічені селяни, має силу оживлювати. Коли промовляє Бог, тоді відбуваються події...

Курт Маркворт, «Спасенна істина: доктрина для мирян»

День Св. Йова

Сьогодні ми згадуємо Св. Йова і дякуємо за нього та за книгу Йова Господу. Йов був праведний муж. Він був родом з країни Уц (Йов. 1:1), що була розташована на північний схід від Ханаану. Книга Йова досліджує глибини віри Йова - віри, яка пройшла суворі випробування стражданнями, що їх допустив Бог. Незважаючи на раптову смерть своїх десяти дітей і втрату всього свого багатства та здоров'я, Йов відмовився проклинати Бога, промовивши: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!" (1:21). Втім, посеред випробувань Йов піддав сумніву значення і ціль страждань, вдаючись до тверджень про його особисту праведність (34:5, 6). Зрештою Господь об'явив, що людина не може знати таємниць Божих (38-41). Віра Йова у його Викупителя та у воскресіння восторжествувала. Це торжество віри лунає у Великодню пору, коли читаються слова сповідання Йова: "Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, - сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі"...  (19:25-27). В кінці Господь відновив здоров'я Йова і благословив його ще сімома синами та трьома доньками.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Давати ліки прощення розкаяним

Як я дуже часто був писав ще від початку цієї справи,[1] я прагнув дальшої поміркованості, якої дотримуються посеред суперечливих думок і плотської ревнивості, а саме: щоб давати ліки прощення тим, що істинно повертають до єдності і миру, аби нічому не дозволяти відриватися від цілісності віри і аби до неї нічого не додавалося. Бо діла диявола ще більше руйнуються тоді, коли серця людей вертаються до любові до Бога і їхніх ближніх.

Св. Лев Великий, З листів

---

[1] Про «розбійничий» Собор у Ефесі.

День Св. Афанасія Александрійського

 

Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським.      Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), Св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри.

Молитва на День Св. Афанасія Александрійського:

Господи Боже! У час криз і небезпек Ти посилаєш мужів, які чітко проголошують істини Твого Святого Слова. Ми дякуємо Тобі за слугу Твого, Афанасія, через служіння якого Ти зберіг правдиве сповідання Церкви про Твого Сина Ісуса Христа. Продовжуй посилати Церкві вірних і здібних мужів, аби вони Твою істину і проголошували, і захищали, аби Твоє Ім'я - Отця, і Сина, і Святого Духа, славилось повіки віків. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

День Св. Пилипа і Якова, Апостолів

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Апостолів Пилипа і Якова і дякуємо за них Господу. Про Св. Пилипа згадано в списках Апостолів (Матвія 10:3; Марка 3:18; Луки 6:14; Дії 1:13), але більше про нього говорить лише Євангеліє від Св. Івана. Пилип був із Віфсаїди у Галілеї і був одним із перших учнів, покликаних після Св. Андрія і Петра. Пилип також долучився до приведення Нафанаїла до Христа (Івана 1:43-51). Саме Пилипові Ісус поставив питання про те, де купити хліба, аби нагодувати п'ять тисяч чоловіків (Івана 6:5). Упродовж Святого Тижня Пилип разом із Андрієм приводили до Ісуса греків, яких цікавив Господь (Івана 12:20-22). А у вечір Чистого Четверга Пилип попросив Ісуса показати йому і решті учнів Отця (Івана 14:8). Відповідно до Передання Пилип вирушив з проповіддю у Фригію і там був похований.
     Св. Яків був сино Алфея і його ще називали "Молодшим" (аби відрізняти його від Якова, сина Зеведейового "Старшого", день якого ми святкуємо 25 липня). Його мати, Марія, була однією з вірних жінок, які стояли біля хреста Ісусового (Матвія 27:56; Марка 15:40). Про Якова згадано в тих само списках, що й про Пилипа, але більше згадок про нього в Новому Заповіті немає. Також немає інформації про поле його місії та про обставини його смерті, окрім згадки про те, що він був перепиляний на дві половини.

Зі Скарбниці щоденної молитви