вівторок, 30 червня 2015 р.

Вимоги Закону і сатисфакція Христа

 
1. Закон вимагає повного, святого, чистого та досконалого послуху. Це Христос виконав для нас сповна і досконало (Рим. 5:19; Євр. 10:9, 10, 14).

    2. Закон вимагає сатисфакції за гріхи таким чином, аби вона була принесена божественному гнівові стражданнями та покаранням. І Своїми страстями та понесеною карою Христос здобув цю сатисфакцію для нас (2 Кор. 5:14; Гал. 3:13; Іс. 53:5, 6).

    Таким чином Христос здобув для нас те, що ми задарма, благодаттю, без наших заслуг виправдовуємося Його викупом.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства


понеділок, 29 червня 2015 р.

Як Бог віру створює, так і вберігає

     Через те, що плоть не може впевнено вірувати, що обітниці Божі – правдиві, вона опирається духові. Тому вона змагається із духом і, як каже Павло, полонить дух (Рим. 7:23), аби він не увірував так непохитно, як хоче (Гал. 5:17).  Ось чому ми постійно навчаємо, що знання про Христа та віру – не людське діло, а цілковито божественний дар – як Бог віру створює, так Він її у нас і вберігає. І так само, як на початку Він дає нам віру через Слово, так само тим Словом Він  у нас її вишколює, збільшує, зміцнює і вдосконалює.  Тому верховне поклоніння Богові, яке може запропонувати людина, субота субот, є практикувати правдиве благочестя, слухати й читати Слово. З іншого боку немає нічого небезпечнішого ніж стомитися від Слова.  Тому коли хтось є настільки холодний, що думає, що знає достатньо і поступово починає почувати до Слова відразу, той втратив Христа і Євангеліє. Він думає, що знання отримав з власних припущень і, як каже Св. Яків: «подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є» (Як. 1:23-24). Саме й це вкінці відбувається із фривольними фанатиками.

Мартін Лютер, з Лекцій на Галатів 

неділю, 28 червня 2015 р.

Проповідь на 3-ю неділю по Св. Трійці

                           ПЕРЕСЛІДНИК І БРАТ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й привести до Єрусалиму. А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» А він запитав: «Хто Ти, Пане?» А Той: «Я – Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!» А він, затрусившися та налякавшися, каже: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» А до нього Господь: «Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!» А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили.  Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив... І за руку його повели й привели до Дамаску. І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив. А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: «Ананію!» А він відказав: «Ось я, Господи!» Господь же до нього: «Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться, і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий...» Відповів же Ананій: «Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має владу від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кличе Ім'я Твоє». І промовив до нього Господь: «Іди, бо для Мене – посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє». І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: «Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого!» І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став... І, вставши, охристився… (Дії 9:1-18).

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти  (Об. 1:4) Амінь.

Дорогі брати і сестри, які тільки кари не вигадують мучителі з «Ісламської держави», аби знищувати християн і залякувати їх! Можливо і ви бачили фото понівечених християн і християнок, яким ісламісти відрубували голови та відрізали різні частини тіла.  Можливо і ви бачили кадри на екранах телевізорів, які зображували масові страти християн, як-от розстріл студентів-християн у Кенії, коли «воїни Аллаха» убили 147 молодих християн і християнок.  І ось, буквально, позавчора відбулися напади войовничих мусульман у Франції, а в Тунісі був підірваний та обстріляний готель, в якому могли відпочивати християни.

Диявол ненавидить Божих людей. Так було завжди і так завжди буде. Він завжди буде намагатися завдати якомога більше біди християнам. Дуже часто це відбувається через різноманітні релігійні групи, в яких дияволові вдалося перекрутити Боже Слово і зібрати довкола спотворення послідовників.  Саме такою релігією є іслам – антринітаріанська єресь, яку засуджує наше Сповідання віри.  Де немає істинного Бога – там немає любові. А натомість є ненависть, гнів і жадоба насильства до всіх, хто інакше думає або вірує.

Саме такою релігією є те юдейство, до якого належить Савл, з якого починається сьогоднішня оповідь у нашій Книзі Дій Святих Апостолів. До одновірців Савла і до Своїх одноплемінників звертається Господь Христос і з докором, і з осудом: «Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. Ви робите діла батька свого». Вони ж відказали Йому: «Не родилися ми від перелюбу, одного ми маєм Отця то Бога». А Ісус їм сказав: «Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько – диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він – неправдомовець і батько неправді» (Івана 8:39-44).

Юдейські первосвященики виконали свої плани і пожадливості диявола – вони видали Ісуса на смерть. Вони заперечували Ісусове воскресіння.  Вони роздавали хабарі, аби про Ісусове воскресіння і прощення гріхів в Його Імя не проповідували. Вони цькували, переслідували, кидали до вязниць і вбивали і пастирів, і дияконів, і звичайних християн. Вони думали таким чином зупинити Євангеліє.  Але християни, які втікали з Єрусалиму в інші міста не мовчали. Де б вони не були, вони свідчили про Христа. Євангеліє Христове лунало. Святий Дух творив віру в людських серцях. Христова Церква зростала.

Зростала вона і в Дамаску, найстарішому і нині існуючому місті в світі. Ревні юдеї усіх сил намагалися спинити Церкву. Тож наш «Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й привести до Єрусалиму». Він готовий був на все, аби заради своєї релігії, зупинити тих, хто на його думку були невірними, єретиками, відступниками від Бога Аврама, Ісака та Якова. Господь Святий Дух каже нам, що Савл був готовий християн навіть убивати – так як це було зроблено з дияконом Степаном.

Ревний, освічений, але розгніваний Савл вирушає в Дамаск у супроводі власного поліцейського загону. Він має письмове благословення від первосвященика на розшук усіх євреїв, які стали християнами. Він їде до Дамаску, смакуючи арешти, допити і майбутні страти. «А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю». Бог часто діє раптово, коли того не сподіваються.  Як у нашому читанні Євангелії минулої неділі, коли Він раптово припиняє життя багатого, який постановив собі побити рекорди безтурботного, багатого життя без Бога.

Савл, який хотів валити на землю чоловіків і жінок, звязувати їх і наче рабів волокти до Єрусалиму, падає сам, падає від світла, яке він так вперто намагався загасити. Савл бачить світло «і голос почув, що йому говорив: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» Савл цього не очікував і передбачити не міг. «Хто це? Хто такий могутній?» – єдина думка в його голові. Тож він запитує: «Хто Ти, Пане?»

І відповідь, яку чує переслідник Церкви, упевнений в тому, що ще трохи із вірою в Розпятого буде покінчено – найнесподіваніша з усіх: «Я – Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!»  Розпятий – не мертвий. Він – живий.  Ісус воскрес! Він – таки Месія!  Він – таки Господь!  Інакше бути не може! 

А хто ж тоді Савл?  Переслідник Церкви!  Не просто переслідник Церкви, а переслідник Ісуса Христа.  Ісус же не промовляє: «Я – Ісус, що Його Церкву переслідуєш ти».  Ні Він каже: «Я – Ісус, що Його переслідуєш ти».  Його переслідуєш ти.  Ти переслідуєш Месію, переслідуючи віручих в Ісуса.  Переслідуючи віруючих в Христа, ти переслідуєш Бога! Через це Господь і каже: «Трудно тобі бити ногою колючку!» Трудно з усіх сил бити босою ногою об загострену палицю, Савле? Навіщо тобі мучити самого себе і піддавати ризику власне життя і здоровя, переслідуючи Бога?

Реакція нашого переслідника – природна. Він труситься від страху. Він переляканий. І він кається та готовий принести плід покаяння. Через це він запитується: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» Щире покаяння завжди приноситиме плоди і ці плоди, зазвичай – повна протилежність того, що приносить гріх.  Савл визнає Ісуса Господом. Савл кається.  Савл-переслідник Церкви, переслідник Ісуса, готовий робити те, що скаже йому розпятий і воскреслий Ісус Господь.

В Господа є план для Савла. «Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!», – каже Він розкаяному грішникові. Вже в місті Савлові буде сказане все необхідне. Господь не проголошує йому прощення гріхів. Господь не втішає розкаяного переслідника.  Господь не проголошує Савлові Євангелія. Все це має відбутися в місті. Все це мають зробити, проголосити ті, кого Савл мчав переслідувати, вязати і вбивати.  Савл цього вже не хоче. Він мчати до Дамаску більше не може. Його ведуть до Дамаску за руку вже з іншою метою. Три дні Савл не буде їсти, не буде пити. Три дні він буде невидющим.

Господь Святий Дух нас тепер знайомить із іншим чоловіком, на імя Ананій. Біблія каже, що він – учень, тобто віруючий, який перебуває у Слові і Таїнстві. Господь зявляється до нього у видінні і дає доручення: «Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться, і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий...» Воскреслий і вознесений Ісус дає доручення християнинові піти до дому, в якому перебуває колишній гонитель Церкви.

Господь – не тиран.  З Господом можна розмовляти. Ананій здивований.  Він багато чого знає про Савла.  Але нічого не знає він про нього хорошого.  Він знає, що він – гонитель людей Дороги – Христа. Він знає, що Савл має владу переслідувати невинних віруючих і знущатися з них. Ананій знає, що Савл – ворог. І про це він каже Своєму Спасителеві.

Проте Господь розповідає про дивовижну зміну, яку Він учинив у Савлі. «Іди», – каже Він, «бо для Мене – посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє». Господь розповідає про плід покаяння, який принесе Савл і про все його майбутнє життя – захисника Церкви, проповідника Євангелія, Апостола до язичників.

Наскільки ревно Савл захищав праведність ділами, наскільки ревним фарисеєм він був – настільки ревно Апостол Павло буде проповідувати виправдання самою вірою в Христа, без діл Закону. Наскільки Савл був переслідував Христа і брав дозволи у старших свого народу, набагато ревніше він буде свідчити про Христа, як про Бога Сина і Спасителя світу не лише перед старшими свого народу, але й перед царями світу. 

Наскільки він переслідував євреїв за віру в Христа, настільки більше будуть переслідувати тепер його і за його віру, і за його непохитну євангельську проповідь і запевнення: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31). І запевнення про небеса. І запевнення про воскресіння усіх віруючих у Христа до вічного життя у час повернення Сина Божого у славі.

А зараз Ананій іде до будинку, де сидить Савл – Савл розкаяний, Савл, який потребує почути Євангеліє, Савл який має наповнитися через Євангеліє у Хрищенні Святим Духом і через Євангеліє, стати його братом у вірі.

Як дивно і радісно було промовляти Ананієві Євангеліє колишньому ворогові. Якими солодкими були для розкаяного Савла євангельські слова: «Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого!» І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став... І, вставши, охристився…» В Імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Господь перетворив переслідника на брата. Як і нас перетворив Він із Своїх ворогів на любих дітей. В Імя Христа. Амінь.

Прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:20, 21). 

суботу, 27 червня 2015 р.

День Св. Пророка Єлисея

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння".

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 26 червня 2015 р.

Якщо втратиться чиста доктрина віри

…Благодаттю Божою Павло – тепер нам дуже добре відомий. Але через те, як я про це часто вас застерігаю, існує чітка і наявна небезпека, що диявол може відібрати від нас чисту доктрину віри і замінити її доктринами діл і людських традицій. Тому вкрай необхідно, щоб цю доктрину віри постійно читали і чули прилюдно. Незалежно від того, як добре або уважно вона вивчена, диявол, наш противник, який ходить довкола і шукає пожерти кого (1 Петра 5:8), – не мертвий. Наша плоть також живе далі. Окрім того, всякі спокуси нападають на нас і утискують нас із кожного боку. Тому неможливо, щоб цій доктрині забагато навчали або обговорювали її забагато.  Якщо вона втратиться і загубиться, то водночас втратиться і загине все знання про правду, життя і спасіння. Але якщо воно процвітає, то процвітає і всяке добро – релігія, правдиве поклоніння, слава Божа і правильне знання про все…

Мартін Лютер, з Лекцій на Галатів 

четвер, 25 червня 2015 р.

День Віросповідань

Сповідання віри або ж Символи віри зявляються у час кризи, яку переживає Церква, а слово «криза» грецькою мовою означає суд. 
Церкву, яка перебуває на землі ще називають Церквою, що воює, бо вона весь час мусить вести боротьбу проти диявола та його слуг, фальшивих учителів, які намагаються спотворити Слово Боже і таким чином знищити Євангеліє, вчення про Христа і про спасіння самою вірою в Нього.  Аби захистити правдиве вчення Церква формулювала Символи віри.  Це – вкрай важливо, бо коли втрачається правдиве вчення, проповідь Слова Христового, то з ним втрачається віра, а отже втрачається спасіння і вічне життя.
Тож перше свято, яке ми святкуємо 25 червня, є річниця Нікейського Собору, який був скликаний на початку літа 325 року Імператором Костянтином.  Нікейський Собор відстояв Біблійну правду про те, що Ісус – вічний Бог Син і сформулював відповідний Символ віри, який було довершено на Соборі в Контстантинополі 381 року.  Цей Символ віри – невід’ємна частина літургії Церкви.
Друге сьогоднішнє свято - День проголошення Сповідання віри в Ауґсбурзі (через це воно називається Ауґсбурзьке Віросповідання). Саме в Ауґсубург скликав тодішній Імператор Священної Римської Імперії, Карл V, представників німецьких земель і Церкви, аби владнати релігійну суперечку, яка велася між доктором Лютером і його послідовниками та римським престолом.  Доктор Лютер наполягав на Біблійному вченні про виправдання самою вірою в Христа, тоді як римська сторона відступилася від божественної правди і поширювала вчення, яке суперечило Євангелію і до справи спасіння долучало добрі діла, індульгенції тощо.  Ауґсбурзьке Віросповідання відстояло євангельську правду про спасіння самою вірою в Христа і повернуло Церкві Біблійну віру, тобто сповідання Апостольської Церкви.
Третє свято сповідань Християнської Церкви – видання в місті Дрездені 25 червня 1580 року Християнської Книги Злагоди.  Ця Книга була вкладена Якобом Андреа та Мартіном Хемніцом на прохання їхніх правителів, які бажали покласти край релігійним суперечкам на їхніх землях, що постали після того, як Господь покликав до небесної домівки доктора Мартіна Лютера.   Християнська Книга Злагоди цілковито відповідає своїй назві і є чітким та вірним поясненням Святого Письма.  Святе Письмо, Біблія – єдине, божественне джерело та норма всієї християнської доктрини.  Книга Злагоди, відповідно, містить інші Символи віри Християнської Церкви, її сповідання: Апостольський, Нікейський і Афанасіївський Символи віри, Ауґсбурзьке Віросповідання 1530 року, Апологію Ауґсбурзького Віросповідання, Шмалькальдські Статті, Трактат про владу та примат папи, Малий і Великий Катехізиси Мартіна Лютера, Формулу Злагоди, Каталог свідчень і Саксонські візитаційні статті.
            Цікаво, що значна частина цих Сповідань віри написана мирянами або дияконами, що спростовує міф про те, що доктрина Церкви важлива лише для священнослужителів або пастирів.   Ці Сповідання важливі для всіх християн і сьогодні ми дякуємо Богові за сьогоднішнє потрійне свято!

                     Молитва на День віросповідань:

Господи Боже, Отче Небесний!  На першому Вселенському Соборі в Нікеї Церква Твоя відважно сповідувала віру її в єдиного Господа Ісуса Христа, Який є однієї сутності з Отцем, а більш як за тисячу років ця сама Церква, на зібранні в Ауґсбурзі, відважно стала на захист Твого вчення про виправдання самою вірою в Христа, без діл Закону. Дай Боже нам мужності завжди сповідувати цю спасенну віру і непохитно перебувати в Слові Твоєму. Через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

середу, 24 червня 2015 р.

День Св. Апостола Варнави

      Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Традиція оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Молитва на День Св. Апостола Варнави:


Всемогутній Боже! Твій вірний слуга Варнава шукав не власної слави, а щедро віддав життя своє і все, що мав для підбадьорення Апостолів і їхнього служіння. Подай нам, аби ми могли повторювати його приклад у житті, відданому благодійництву та проголошенню Євангелія; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 22 червня 2015 р.

Належний предмет богослов'я, помилка і отрута

Належний предмет богословя є людина, винна в гріхові та засуджена і Бог, Який виправдовує, і Спаситель людини, грішника. Все, про що запитується або все, що обговорюється в богословї поза цим, є помилкою і отрутою.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом пятдесят перший

неділю, 21 червня 2015 р.

Проповідь на 2-у неділю по Святій Трійці

                        БУТИ УЧНЕМ ХРИСТА
  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           

Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:  «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм! Хто-бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг...» Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм. Сіль – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»  (Євангеліє від Св. Луки 14:25-35).


Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти  (Об. 1:4) Амінь.

Дорогі брати і сестри, один чоловік потрапив до війська своєї країни. Незабаром розпочалася війна і він, переживаючи про своє життя, обманом вписав своє імя у список загиблих. Цей список його рота подала командуванню полку. Згодом його імя потрапило до списку всіх загиблих у війні. «Загинув» було написано навпроти його імені.

Війна скінчилася, запанував мир і уряд почав роздавати пільги та пенсії тим, що брали участь у битвах і винесли всі тягарі фронту та воєнних операцій. Дезертир-обмащик теж захотів отримати певні пільги та пенсію і написав відповідну заяву в урядові установи.  Звідти він отримав відповідь, що солдат, від імені якого він звертається – загинув.  Він – мертвий і, відповідно, не має на що претендувати.

Маса людей щодня стає до лав війська Ісуса Христа – важко злічити на скількох людей щодня виливається Божа благодать у Хрищенні та через проповідь Божого Слова!  Але скільки людей залишаються на полі бою з гріхом, зі світом, із дияволом? Здається, що кількість дезертирів переважає кількість відважних воїнів. У кожного є своя власна причина (і часто вона не одна) покинути свого Командира, Ісуса Христа.

Важко дезертирові в неділю прокинутися на годину раніше.  Важко дезертирові розгорнути Біблію і почитати її. Ще важче дезертирові запустити руку у власний гаманець і виділити гроші на духовну війну проти зла, на підтримку Євангелія. Так само як важко йому або їй висунути свою голову під духовні кулі, коли хтось словами або вчинками кривдить ближнього або богохульствує проти Бога. Тим більше йому або їй страшно зробити постріл у відповідь Словом Божим.

Пройде ще трохи часу і такий позірний християнин або християнка вже й не будуть знати, де добро, а де зло; де ворог, а де свої; де сатана, а де Христос. Таким людям не обовязково посилати якісь листи в свої роти-церкви, аби повідомити, що вони – мертві. Всезнаючий Господь бачить їхню мертвість і будьте певні – Він викреслить їх зі Своєї книги життя.

            Коли ж наш розпятий і воскреслий Господь повернеться у славі, то багато-хто з теперішніх дезертирів захочуть отримати вічне життя і всі привілеї Царства Божого замість вічного огню пекла.  Проте відповідь буде ще гірша, як у випадку із нашим воїном-дезертиром: «Говорю вам, не знаю Я, звідки ви. Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду! Буде плач там і скрегіт зубів» (Лк. 13:27).

            Сьогодні Спаситель звертається до багатьох людей, які йдуть за Ним. Господь чинив чуда, зцілював хворих, насичував голодних – тож за Ним завжди ішов натовп, який далі сподівався на чуда і на різні блага від Бога.  Проте не всі з цих людей вірували в Христа.  Вони мали певний запал, певний ентузіазм і, здавалося, що тепер вони готові піти за Сином Божим хоч на край світу. Проте сьогодні Господь каже щось непопулярне і розповідає тим, що так впевнено нині крокують за ним і також нам про тяготи та труднощі бути воїном Христовим – бути християнином, бути християнкою, бути послідовником Христа.

            Господь починає з першої умови. І ця умова – дуже важка. Для багатьох людей вона може виявитися найважчою. Він каже: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм!» Як тут Господь говорить про ненависть до своїх рідних і навіть до самого себе?  Хіба Він не дає заповіді любити навіть наших ворогів?  Звісно ж Господь не суперечить Сам Собі. Як написано: «А коли ми невірні, зостається Він (Бог) вірним, бо не може зректися Самого Себе!» (2 Тим. 2:13).

            Господь каже нам про істинну любов. Вона можлива лише тоді, коли на першому місці в нашому житті є Бог. Без Господа на першому місці усяка любов буде фальшива. Бог любить вас, любі брати і сестри.  Ви – на першому місці в житті Спасителя. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ісус настільки сильно вас любить, що на Себе забрав Він усі ваші гріхи і помер за вас, на вашому місці на Голгофському хресті.  Його любов до вас ніколи не скінчиться. У Своїй любові Він покликав вас від гріха і смерті до вічного життя в Його Царстві.  Він любить вас.  І прагне від вас такої самої любові. Ніхто не повинен стояти між вами і Христом, між вами і Богом, між вами і прощенням гріхів, між вами і вічним життям.

            Господь продовжує другою умовою. І ця умова – хрест. Як часто нам хочеться чогось іншого. Як часто нам хочеться, аби Бог виконував всі до одного наші бажання і підпорядковувався саме нашій волі. Як часто чуємо ми навіть з церковних кафедр бажання маніпулювати Богом. Ісус же каже нам сьогодні: «І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!»

Хрест – умова учнівства. Хрест – це покора Божому Слову і Божій волі, якою би вона нам не здавалася. «Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі», – моляться щодня Божі діти. Ми знаємо, що Божа воля – завжди милостива і добра до нас. І якщо з Божої волі та через нашу відданість Христові та Його Євангелію ми будемо зазнавати страждань чи переслідувань від влади, ми будемо нести наш хрест, виявляючи гріх світу, суд Божий над гріхом і любов Христа до всіх розкаяних грішників, з яких перші – то ми.

І памятаючи, «що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Як також памятати про те, що Ісус не дасть хреста тяжчого, ніж можемо ми знести. Як каже Апостол Павло: «Вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:13).

Третя умова учнівства Христового – мати достатньо матеріалів для того, аби будуватися. Смішно виглядає людина, яка починає будівельний проект, не маючи достатньо будівельних матеріалів, не маючи достатньо ресурсів для того, аби закінчити будівництво. Кожен, хто хоче бути учнем Христовим повинен мати достатньо всього для будівництва. Але де нам брати цемент, цеглу, залізо, дерево і все необхідне для будівництва нашої оборонної башти, про яку сьогодні Господь говорить у Євангелії?

Все необхідне дає нам Господь. Він покликав нас у Своїй благодаті. Зі Своєї невимовної любові до нас Він учинив нас Своїми дітьми, Своїми учнями. Тим, що не відкидають Його – тим, що з власної волі не стають дезертирами з поля бою, не відкидають Христа, не втікають від Нього, Він далі продовжує давати все необхідне – Свою щедру і рясну благодать.

Посміховиськом стають ті, що з ентузіазмом беруться слідувати за Христом, а потім спиняються на півдорозі, сидять посеред частково збудованої башти, або заклавши фундамент будівлі, не знають як будівлю закінчити, бо їх від Євангелія стримують різні життєві клопоти.  Вони не зреклися світу і самих себе і не мають часу слухати Євангелія, не перебувають у зібранні віруючих, не причащаються істинними тілом і кровю Христовими у хлібі та вині Святої Євхаристії.

І навпаки, усі, хто вірує в Євангеліє, хто щонеділі прагне почути євангельську проповідь, хто горнеться до Христа Спасителя у Господній Вечері, отримують Його благодать – надміцний будівельний матеріал, Який використовує Сам Господь, аби будувати нашу башту, нашу оборонну споруду – нашу віру в Христа.

Господь сьогодні також згадує про царя, який має перед собою загрозу ворожої армії. Ми добре знаємо, що це таке.  Проти нашої країни стояла і далі стоїть велика російська армія. Проти християн стоїть ціла сатанинська армія. Марно розраховувати на перемогу у духовній війні власними силами. Господь каже, що перемога можлива лише тоді, коли ми зречемося власних сил, а цілковито віддамо себе в Його руки, під Його благодатну опіку. Без Христа перемога неможлива. Без Христа поразка неминуча. І навпаки, коли ми зрікаємося усього на користь Христа, ми вийдемо переможцями. Бо Христос – Цар над царями і Пан над панами.  Він – всемогутній Бог. І Він любить нас. З Христом, у Христі і через Христа ви – переможці над гріхом, дияволом і смертю.

В Євангелії від Св. Матвія Господь каже: «Ви – сіль землі» (Мт. 5:13).  Їжа без солі часто не має смаку.  Але сіль – не просто приправа. Сіль – потужний консервант і, можливо, єдиний консервант у Біблійні часи. А яка користь із солі, яка втрачає свій смак?  Ви будете таку сіль тримати вдома?  Ви будете таку сіль насипати в солонку і тим більше ставити собі на стіл?  Ви її просто викинете геть.

Така само користь з християн, які не зрікаються усього і не ставлять на перше місце Христа. Така само і їхня доля. Вони можуть вважати себе за християн, але такими вони вже не є. Господь каже: «Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, її геть викидають». Так само із християнами, в яких Ісус Христос не просто десь на третьому-четвертому місці, а навіть на другому місці. Як викидається непотрібна сіль так само із Царства Небесного викидаються усі, в кого Ісус зійшов з першого місця в житті на друге.

Господь каже нам ці слова сьогодні, любі християни, аби не втрачали солоності. А як нам зберегти нашу солоність?  Як нам зберегти Ісуса на першому місці в нашому житті? Так само, як ми його отримали на перше місце в нашому житті – через Євангеліє. Хай Євангеліє буде щодня у вашому житті. Хай євангельську проповідь щонеділі чують ваші вуха, а ваші вуста хай щонеділі споживають Христа Царя, щоб ви жили, а в кінці отримали Царство і всі його вигоди, як живий воїн Христа.  Заради Нього. Амінь.



Прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:20, 21).

четвер, 11 червня 2015 р.

Юрист, лікар, богослов

Юрист говорить про людину, як про власника та володаря майна, а лікар говорить про людину, як про здорову або хвору. Але богослов обговорює людину, як грішника. В богослов’ї – це сутність людини. Богослов переймається тим, що людина починає усвідомлювати цю свою природу, зіпсовану гріхами. Коли це стається, слідує відчай, який кидає її у пекло. Перед обличчям праведності Божої, що робитиме людина, яка знає, що вся її природа зруйнована гріхом і що нічого не залишилося, на що вона може покладатися і, що вся її праведність скорочена фактично до нічого?  Коли розум стільки відчув, то має слідувати друга частина цього знання. Це й – не справа припущення, а це цілковито справа практики та відчуття. Людина чує і дізнається, чим є благодать і виправдання, який є Божий план для людини, що впала в пекло, а саме: що Бог вирішив відновити людину через Христа. Тут відкинутий розум підбадьорюється і на основі цього вчення про благодать він радісно проголошує: «Хоча я грішник сам по собі, я – не грішник у Христі, який став Праведністю для нас (1 Кор. 1:30). Я праведний і виправданий через Христа, Праведного і Який виправдовує, і Який називається Той, Хто виправдовує, бо Він належить грішникам і був посланий для грішників».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом пятдесят перший

середу, 10 червня 2015 р.

Навіщо Христос виконав Закон

   
Христос упокорився Законові, стався гріхом та прокляттям не через Себе, а для нас (Гал. 3:13; 4:4, 5; 2 Кор. 5:21), і постановою Божою із вдоволення Його волі для нашого викупу (Еф. 1:5, 7; 2 Кор. 5:14; Іс. 53:6).  А через те, що ця Людина не є просто людиною, а Богочоловіком, то цей викуп є досконалим і достатнім ублаганням за гріхи всього світу (1 Ів. 2:2). Оскільки Христос здійснив це в тілі, то це дає нам найсолодшу втіху (Рим. 8:3, 34).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділю, 7 червня 2015 р.

Проповідь на неділю Святої Трійці

                   
ЗРОБИТИ УЧНЯМИ ВСІ НАРОДИ
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Євангеліє від Св. Матвія 28:18-20).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в ніч з 14 на 15 жовтня 1940 року 480 німецьких літаків скинули на Лондон приблизно 368 тон фугасних бомб на столицю Великобританії.  Окрім такої маси вибухівки, на лондонські будівлі було скинуто також 70 000 бомб запалювальних. Запалювальні бомби було новинкою військової справи і в той час, коли лондонці перебували у безпеці бомбосховищ, важливі та історичні будівлі Англії просто згорали. Якби так тривало далі, то з Лондона нічого не залишилося б.

Вінстон Черчіль перетворився на ангела, що дорікає. «В підвали!» – говорив він слід замінити новим кличем: «На дахи!» З мужністю, що народилася з необхідності, ті хто міг, більше не ховалися в підвали, коли починалися нічні повітряні рейди нацистів. Не маючи іншого захисту окрім каски, вони патрулювали вулиці і служили пожежниками.

            Любі брати і сестри, чи спадало вам на думку, що сталося би з історією світу та Церквою зокрема, якби Христові учні залишалися би мовчки в Єрусалимі або просто втекли би до рідної Галілеї і там залишалися? Але Господь дав їм і нам чіткий наказ, який ми ще називаємо Великим Дорученням.  Не тільки їм, але й нас усіх стосуються сьогоднішні слова Спасителя у Євангелії.

            Інколи у нас виникає спокуса ставитися до слів Бога, як до слів людини. Проте слова, які промовляє Бог, мають надзвичайну силу. Ці слова – істина. І вони – могутні. Сьогодні наш Спаситель Ісус Христос каже учням і нам у Євангелії, що Йому дана всяка влада на небі і на землі. Син Божий цю владу має споконвіку, як істинний Бог.   Чому ж Він промовляє ці слова сьогодні, наче Він цієї влади не мав?

            Ісус був відклав всю повноти Своєї влади на час Його викупної місії – від зачаття в утробі Діви Марії і до смерті на Голгофському хресті за всі наші гріхи та провини. Його влади боявся вже знавіснілий цар Ірод, коли послав убити всіх маленьких діток у Віфлеємі. Фальшиву владу Ісусові пропонував диявол у пустині, коли після сорокаденного посту, спокушуючи Сина Божого і Сина Людського, він показував всі царства світу та їхню славу і пропонував: «Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!» (Мт. 4:9).  Його владою зцілювати, воскрешати та навчати цікавилися старші народу у Храмі, теж намагаючись спокусити Христа: «Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?» (Мт. 21:23).  Своєю владою над Ісусом хизувався намісник римського цезаря, Понтій Пілат: «Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп'ясти Тебе, і маю владу Тебе відпустити?» (Ів. 19:10).

            І цар Ірод, і старші народу єврейського, і Понтій Пілат, всі вони мали якусь владу і нею користувалися. Користувалися всупереч заповіді Божій, всупереч Тому, Хто їм цю владу дав, аби вони карали зло та хвалили добро. Петро в день Пятдесятниці буде проповідувати про їхнє користування владою: «Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла» (Дії 2:22-24).

            Бог усе використав на добре.  Те, що тогочасним можновладцям видавалося за усунення незручного і популярного учителя, виявилося однією із завершальних деталей спасіння людства від влади гріха, диявола та вічної смерті. Христос здолав ваш гріх, любі брати і сестри.  Христос здолав вашу смерть, любі брати і сестри.  Христос тепер – ваш Цар, любі брати і сестри.  Йому належить тепер вся повнота влади не просто як Синові Божому, але й як Синові Людському, нашому Спасителеві.

            Немає такої влади, якої не мав би Ісус. Він має повноту влади на небі. Йому залюбки коряться усі ангели та архангели, усі святі духовні істоти. І знаєте – Ісус використовує всю повноту Своєї влади на небесах для вас – вам на користь і тимчасову, і вічну. Коли ми молимося до Господа, аби Він послав Своїх святих ангелів-охоронителів, будьте певні, Він має владу це зробити і Він це робить.

            Так само Ісус має всю повноту влади на землі. Навіть якщо цього не визнають якісь можновладці, це нічого не змінює. Ісус має владу на владою, Ісус має владу над стихіями. Ісус має владу над усім, що є на землі.   Він – Цар над царями і Пан над панами. Сьогоднішні слова Ісуса – втіха для нас, бо ми знаємо, що Ісус любить нас. Ми знаємо, що Ісус піклується про нас. І ми знаємо, що все, що тільки відбувається в цьому світі, відбувається за Його відома і під Його контролем.  Він нас про це запевнює сьогодні і дає нам, Своїм підданим – підданим Царя Небесного, всемогутнього Бога, прекрасне і велике доручення, яке прямо випливає із Його влади над цілим світом.

            «Тож ідіть, і зробіть учнями всі народи», – каже Він. До розпяття і воскресіння Ісус окреслював географічні межі проповіді Євангелія. Він казав Своїм учням: «На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне» (Мт. 10:5-7). Тепер вже змінилося. Син Людський царює на небесах і виконує обітниці Божі про благословення в Ньому для всіх народів землі.  Тепер місія Апостолів, місія Церкви – весь світ.

            Апостоли мають зробити всі народи учнями Христа. Не простими слухачами, в яких почуте в одне вухо влітає, а в друге вилітає. А учнями, тими, що будуть вивчати те, що каже Христос, учнями, подібними до Апостолів, які намагалися зрозуміти кожне слово, промовлене Сином Божим, дійти до суті сказаного Ним і до практичного застосування.

            Сьогодні ми перебуваємо на службі Божій в Києві, за дві тисячі кілометрів на північ від Єрусалиму або ж від того місця, з якого Ісус перед вознесінням дав це Велике Доручення Своїм Апостолам.  Нині ми досліджуємо Писання, слухаємо проповідь Божого Слова і на державному рівні, саме як український народ, святкуємо головні християнські свята: Різдво Христове, Великдень і Трійцю. Доручення Ісуса виконується. Його Слово діє. Учнями Христовими стали відтоді багато народів і з багатьох народів до Його Церкви далі доєднуються нові люди. Немає народів, яких не стосується Велике Доручення Ісуса. Ісус хоче, аби всі люди, з усіх без винятку народів спаслися вірою в Нього.

            Щодня маса проповідників Христового Євангелія трудиться над тим, аби Христовими учнями ставали все нові й нові люди, аби Христа пізнавали, аби в Христові вкорінювалися, аби в Христові зростали все більше чоловіків, жінок і дітей. Дехто волів би, аби Господь наступні слова промовив по іншому. Але вони сказані нашим Господом саме так, як вони записані під проводом Господа Святого Духа в нашому сьогоднішньому Євангелії.

            Ісус каже про те, як Апостоли і їхні наступники мають робити учнями всі народи. Ісус каже: «Христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів».  Ісус каже, як роблять учнями – найперше христячи в Імя Отця, і Сина, і Святого Духа – в Імя Триєдиного Бога, в Імя Святої Трійці.  В Імя Отця, Який послав Сина.  В Імя Сина, Який взяв на Себе всі наші гріхи і обмив їх усі до одного Свою святою кровю на хресті Голгофи. В Імя Святого Духа, Якого і Отець, і Син дають нам для нашого освячення і Який творить у наших серцях спасенну віру через любе і солодке Євангеліє.

            «Христячи»  – каже Господь. Звісно ж, перші охрищені були навчені про Христа, як то було в день Пятдесятниці або у випадку з ефіопським євнухом, якому про Христа розповів, і якого потім охристив Апостол Пилип. Як були охрищені перші три тисячі віруючих у день Пятдесятниці? Певно, що не зануренням, бо це масове Хрищення відбувалося в Єрусалимі і могло воно відбутися відповідно до значення цього слова – через поливання.  Цього не хочуть визнавати ті, кого наше Віросповідання називає перехрищенцями. Але це любили зображувати на своїх фресках перші християни.

            «Христячи» – каже Господь робляться усі народи Його учнями. Христячи усі народи, усіх людей в народі, і чоловіків, і жінок, і дітей. Цього теж не хочуть визнавати противники повної істини Євангелія, але про це свідчить Боже Слово, і християнська практика перших десятиліть, коли ми читаємо про розкаяного вязничного сторожа, який запитує у Павло про дорогу спасіння, про Христа, а потім виконує Слово Христове і Велике Доручення. У Книзі Дій (16:33) читаємо: «і охристився негайно він сам та його всі домашні». І чоловіки, і жінки, і хлопці, і дівчата – і дорослі, і діти.  Саме так далі виконує Велике Доручення Господа Євангельська Лютеранська Церква.

            «Навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів», – каже далі Господь. Ісус доручає навчати саме навчати тому, що заповів Він, а не люди. Цього не хочуть робити всі ті, що замінюють Писання людськими переданнями, і що ставлять передання на один рівень із Писанням. Їм хочеться навчати людського або принаймні мішанину людського з Божим.  Але Господь – категоричний. Навчати Його істинна Церква буде навчати тому, що заповів Він, Голова Церкви, розп’ятий і воскреслий Спаситель.

Церква не буде ховатися у підвали, в бомбосховища, аби вберегтися від критики світу, а сміливо буде звіщати як Закон, виявляючи гріхи, так і Євангеліє, провіщаючи прощення гріхів і вічне життя усім тим, що каються і вірують у Христа. Так роблять проповідники Євангелія нині, які проголошують Євангеліє прилюдно за зібраннях.  Це роблять ті християни, які свідчать про Христа своїм ближнім. Так робите ви, коли підтримуєте свою церкву пожертвами. 
           
            Так само як істинна Церква буде весь час зібраним святим пропонувати дня Господнього те, що Господь заповів робити на спомин про Нього – Святу Вечерю: істинне тіло та кров Христа під виглядом хліба та вина, на прощення гріхів і вічне життя.  Цього теж не хочуть робити або навіть визнавати ті, що не можуть збагнути того, як це відбувається, для чого це потрібно, або як це вознесений Господь може перебувати водночас і на небесах, і у Святій Вечері.

            Наш Спаситель каже нам сьогодні: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!». Він завжди виконує те, що каже. Сьогодні Ісус з нами.  Він промовляє до нас через Його Слово. Він причащає нас Своїми тілом і кровю у хлібі та вині Євхаристії.  Він веде нас дорогою життя, дорогою віри, аби в час Його повернення у славі, ми воскресли і жили в Його Царстві повіки віків. Заради Нього. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:14).

четвер, 4 червня 2015 р.

Провина ґрунту

    Тут маєте всесильну відповідь на запитання, а саме: Наскільки це можливо, що Слово є істинне та корисне, а плід приносить лише третина?  На кому лежить провина? На Слові? Ні, не на Слові, а на ґрунті. Всі чують одне й те саме Слово, але не всі приносять плід.
 
Мартін Лютер,із Приміток на деякі розділи з Євангеліста Матвія

середу, 3 червня 2015 р.

День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері

     Сьогодні ми дякуємо Богові за Імператора Костянтина, християнського правителя та  за  матір цього імператора, Св. Олену.  Костянтин І служив римським імператором від 306 по 337 роки по Р. Х.  Впродовж його правління міланським указом від 313 року було заборонено переслідування християн, а в кінці християнська віра набула повної підтримки від імператора.  Костянтин активно цікавився життям і вченням Церкви та 325 року скликав Нікейський Собор, на якому було дано визначення та захист православному християнству. На Костянтина мала сильний вплив його матір, Олена (роки життя прибл. 255-329 по Р. Х.). Її великий інтерес до географії святих місць християнської віри привів її до того, що вона стала однією з перших паломниць до Святої Землі. Її дослідження привели до ідентифікації Біблійних місць у Єрусалимі, Віфлеємі та в інших місцях, які й донині відвідуються християнами з усіх куточків світу.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 1 червня 2015 р.

Досконала людина

А досконала людина така: ось вона хоче приносити користь іншим людям, а не тримати свій талант лише для себе. Вона каже: «Я буду використана у Твоїх задумах», тобто: «Я переповідатиму, я промовлятиму до інших словом і вчинком про Твої чуда, аби й вони могли пізнати діла Господні».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят сьомий