Молитва напередодні Нового року

      

Отче Небесний!  Ти весь час піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.

     Зміцни, Боже, наше українське військо, стань табором посеред їхніх таборів і баз. Оберігай наших воїнів і їхні сім'ї від руки зловмисника і волі нечестивців. Благослови наш рідний край миром і спокоєм і, як на те Твоя ласка і воля, поверни до України втрачені нами землі і людей.
     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа. 
     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

День Св. Давида, царя

      Сьогодні ми згадуємо Св. Давида, царя і дякуємо за нього Господу. Давид був найбільший з Ізраїлевих царів. Він правив Ізраїлем приблизно з 1010 по 970 роки до Різдва Христового. Події з його життя описані починаючи від 16 розділу в 1 Книзі Самуїловій до 2-го розділу 1 Книги Царів та в 1-ій Книзі Хронік, розділи 10-29. Давид мав також талант до музики. Він вміло грав на лірі та написав не менше 73 Псалмів, з Псалмом "Господь - то мій Пастир" включно. Його публічна і приватна поведінка виявляла, як добрі риси (наприклад битва з Голіафом, яка записана в 1 Сам. 17) так і злі (наприклад, його перелюб з дружиною Урії, після якого послідувало вбиство Урії - ці події описані в 2 Сам. 11).

     Давидова велич крилася в його вірності Богові у ролі політичного та військового провідника Ізраїлю, а також в його охоті визнавати власні гріхи та просити про Боже прощення (2 Сам. 12; дивіться також Псалом 50). Саме під проводом Давида народ Ізраїлю об'єднався в єдиний народ зі столицею в Єрусалимі.

Молитва на День Св. Давида, царя:

   Боже величі!  Тобі поклоняються на небесах святі та ангели. Ми дякуємо Тобі за Давида, який через Псалтир, дав Твоєму народові гімни, аби ми співали їх у радості, поклоняючись Тобі на землі, аби бачити частину Твоєї пишноти. Приведи до виконання тієї надії про досконалість, яка буде нашою, коли ми стоятимемо перед Твоєю неприхованою славою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

День пам'яті Віфлеємських Немовлят

      

Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на третій день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:

     Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на неділю після Різдва

 

                   

                                    ВИКУП З РАБСТВА

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Тож кажу я: поки спадкоємець дитина, він нічим від раба не різниться, хоч він пан над усім, але під опікунами та керівниками знаходиться він аж до часу, що визначив батько. Так і ми, поки дітьми були, то були поневолені стихіями світу. Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: «Авва, Отче!» Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа  (Галатів 4:1-7). 

            Христос народився! Славімо Його! 

Дорогі брати і сестри,  «…по всіх містах на Таврійському півострові, а надто в Кафі… цілі гурти… бездольних невольників одганяються з базару просто на кораблі. Це є не місто, а зажерлива прірва, що п’є нашу кров...», – так, кажуть, описував кримські міста на узбережжі Чорного моря посол Великого Князівства Литовського у Кримському ханстві, Михайло Литвин. Кафою називалась Феодосія, місто, яке нині окуповане Росією. 

Багатьох тих невільників захоплювали у полон татарські загони, які періодично здійснювали набіги на українські землі. Їхня доля була доля безправних рабів. Вони страждали від жорстокого ставлення, від знущань, від тяжкої праці та жахливих умов проживання. Життя раба – життя жахливе, навіть якби він потрапляв у добрі умови. Адже невільник, раб – людина безправна. 

А маленьких хлопчиків часто забирали ще й у яничари, еліту османського війська. Вони могли мати сите і заможне життя, але водночас вони могли іти й убивати своїх одноплемінників і навіть родичів, які боронили свій рідний край, Україну, на полі бою. Через це й слово «яничар» в Україні має таке негативне значення – невільник, який став служити чужому урядові та воювати проти свого рідного народу. 

Ніхто з українців не хотів бути невільником. Бо хто хотів мати таке безправне, рабське життя? Життям насолоджувались пани невільників, бо на тих панів трудились українці, що перебували у неволі, у рабстві. Крім важкої праці було ще й обмеження свободи. Хтось все життя веслував на галерах, прикутий до весел. Кого заковували в кайдани на ніч. Хтось мав ще якісь обмеження. Життя невільника і раба – сумне і важке життя. 

Сьогодні Господь через Апостола Павла нагадує нам про наше минуле. А воно в кожної людини – минуле невільника, минуле раба. Навіть, якщо якась дитина народжувалась і народжується у сім’ї короля, у родині найвільнішої людини світу, вона все одно народжується невільником. 

Чимало народів навіть не сповна усвідомлювали про те у якому полоні гріха та диявола вони перебували. Чимало народів не усвідомлюють цього, на жаль, навіть донині. Але це усвідомлювали євреї. Їм був даний Закон, який виявляв їм гріх. Вони також мали обітницю про прихід Спасителя, Який визволить і їх, і все людство від гріха, від влади диявола, і від смерті.  Адже смерть це – заплата за гріх. І якщо буде подоланий гріх, то дияволові не буде в чому обвинувачувати людей. І якщо гріх буде знищено, то буде вирвано жало у смерті.

Але хоча юдеї мали обітницю, до її виконання вони перебували під Законом. Вони, каже, Апостол Павло, були наче діти, які чекали на час, аби вступити у права спадкоємця. А такі діти нічим не відрізнялися від рабів. Юдеї чули суворі вимоги Закону, який ділився на три частини: моральний, обрядовий та цивільний і змушені були докладати усіх зусиль, аби той Закон виконувати. 

Історія їхнього народу і їхньої держави засвідчує про їхні постійні невдачі у виконанні Закону. Їхні поразки засвідчувались національними та державними руїнами, вигнаннями, поневоленнями та іншими жахливими бідами. Через Закон вони не могли зберегти державності. Через Закон вони не змогли врятувати свою країну і своє життя. Закон був їхнім вихователем. 

А в чому він їх виховував? У тому, що хоча у разі виконання Закону вони мали б вічне життя, вони Закону виконати не можуть. Закон спрямовував їх до обітниці – до Христа. Закон спрямовував їх чекати до завершення періоду дитинства, рабства, яке мало чим відрізнялось від рабства, в якому перебували язичники і чекати виповнення часу, коли вони отримають нарешті свободу.  Їхня перевага була в тому, що Закон не лише звертав їхній погляд на Обітницю, але й в тому, що вони мали Обітницю і чекали на прихід Христа, на виповнення часу. 

«Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони» – такими кількома словами підсумовує Апостол для галатійських церков Різдво. Виповнення часу настало тоді, коли Бог створив всі умови для виконання пророцтва, яке наші прабатьки, Адам і Єва, з уст Божих. Багато віруючих померли, не дочекавшись виконання обітниці. 

Багато-хто хотів би, аби ця обітниця була виконана раніше ще за їхнього життя. Але в Господа Свій досконалий розклад. Він точно знає, що, коли, де і як все має відбутись. Тож виконання обітниці настало у Віфлеємі. Воно настало тоді, коли Юдея перебувала під пануванням Риму, величезної імперії із язичницьким урядом та чудовою системою доріг. 

Виконання обітниці настало так, як перевідщав Бог – Він послав Свого Сина, який народився від жони, – каже Апостол, тобто, від людини жіночої статі. Апостол користується термінологією Буття про Насіння жінки. А Євангелія наголошують на  тому, що Божий Син народився від Діви, як і ми сповідуємо це в нашому Символі віри. 

Проте Павло мало уваги приділяє подробицям Різдва – це зробить його учень і співробітник, Євангеліст Лука. А наш любий Апостол звертає нашу увагу на те, що Бог послав Свого Сина, аби Він народився не для того, аби здійснити прогулянку цим грішним світом і потім скинути із Себе людську природу та вознестися знову на небеса. Ні Різдво стало прелюдією до набагато важливіших подій. 

Божий Син, – каже Апостол Павло «родився від жони, та став під Законом». Він став під Законом на нашому місці і замість нас. Де ми стаємо під Закон, там ми завжди зазнаємо поразок. Ми обов’язково порушимо якусь Заповідь Божі і то буде добре, якщо ми порушимо лише одне Заповідь, а не скажімо п’ять, шість чи дев’ять. 

Як каже Апостол Яків: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (2:10). Та й Павло каже пізніше: «Всі ті, хто на діла Закону покладається, вони під прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб чинити оте!» (Гал. 3:10).  Хто не виконає усього Закону Божого – той проклятий, грішний і засуджений до вічних мук у аду. 

Тож Ісус Христос, Єдинородний Божий Син, народжений від жони у Віфлеємі, стає під Закон на нашому місці. Він стає, аби виконати Закон замість нас. Він стає і Він це робить, бо Він не просто досконала людина, а святий і вічний Бог. Він виконує Закон досконало. Отже Ісус мав би жити і жити! 

Проте Син Божий виконує Закон на нашому місці і замість нас. Він прийшов не для того, аби замість нас жити. Він народився у Віфлеємі, аби забрати на Себе всі наші гріхи. І Він забрав їх. І поніс їх на хрест Голгофи. І там Він, невинний, помер за нас винних. Там Ісус святий помер за всіх грішників світу. 

Своєю святою і невинною кров’ю Він викупив нас із рабства гріха. Бо гріхи наші обмиті Його кров’ю. Бо Він помер за кожен наш гріх. За всі ваші гріхи та за всі мої гріхи. Немає такого гріха, за який би не помер Божий Син. Немає такого вашого гріха, за який би Ісус не пролив Свою святу і невинну кров. 

Він викупив нас від влади диявола. Диявол, він спокусник. Він же і прокурор-обвинувач.  Він же і убивця, і професійний шахрай-обманщик. Його головний козир – гріх. Це та його карта, яка б’є всі інші.  Але оскільки ми викуплені від гріха Ісусовою кров’ю, то та карта стерта кров’ю Христа. Вона біла. Він немає чим більше крити і чим більше нас обвинувачувати.  Не звертайте уваги на його погрози і обвинувачення, а кажіть: «Христос мене викупив від гріха. Хочеш – то іди і змагайся з Сином Божим. А я більше не твій, а Христів». 

Своїм воскресінням Ісус здолав владу смерті.  Про це так гарно проголошує Апостол Павло: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57). 

Син Божий, народжений у виповення часу у Віфлеємі заплатив повну ціну за кожного з нас і викупив нас від гріха, від влади диявола і смерті,  а натомість подарував нам усиновлення Богом. І тепер ми вже не діти гріха, не раби диявола, а тепер ми – діти Божі. Ми – сини Божі і доньки Божі. Ми не такі, як Ісус, бо Ісус – Єдинородний Божий Син. Ми ж усиновлені заради Ісуса. Ми – діти Божі. 

«А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: «Авва, Отче!» – продовжує Христів Апостол. Лише Божі діти мають Духа Христового. І лише в Божих дітях Дух викликує: «Авва, Отче!» Бо лише діти знають, що ми маємо Отця благодатного, Який так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

Невіруючі або неістинні віруючі вважають, що вони мають Суддю, а не люблячого Отця, Який їх прощає і виправдовує. Бо коли вони не уповають на Самого Христа, то й не мають Його Духа. А, хто уповає на Самого Христа, той має Христового Духа і кличе до Бога, як до Свого любого і люблячого Отця всемогутнього. 

Є, чимало проповідників, які проповідують про Бога, як про безжального і суворого Суддю. Вони насправді представляють рабовласників і невільничий ринок тільки не Кафи, а пекла. Не слухайте їх. А слухайте Христа і залишайтеся вільними людьми. 

Апостол каже нам сьогодні: «Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа». Через Христа і тільки через Нього ми маємо воскресіння і вічне життя в Царстві Небесному. Воно настане, коли Христос повернеться у славі. Бо для цього Він народився! Христос народився! Славімо Його! Амінь.

День Св. Апостола і Євангеліста Івана

 Сьогодні ми згадуємо  Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа і дякуємо Господу за нього. Він був самовидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від Св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі Св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки в глибокій старості.

Молитва на День Св. Апостола і Євангеліста Івана:

Милосердний Господи!  Пролий  яскраве проміння Твого світла на Церкву Твою, аби будучи навчені доктрині Твого блаженного Апостола і Євангеліста, Св. Івана, ми могли прийти до світла вічного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Степана, диякона і першомученика

      

     Сьогодні ми згадуємо Св. Степана, диякона і першомученика та дякуємо за нього Богові.  Св. Степан, муж "повний Духа Святого та мудрості" (Дії 6:5), був одним із перших семи дияконів Церкви.  Його було призначено провідниками Церкви, аби він роздавав убогим з єрусалимської християнської спільноти, що стрімко зростала, їжу та інші необхідні речі і таким чином апостоли отримували більше часу для публічного служіння Словом (Дії 6:2-5).  Очевидно, що від нього та інших дияконів, очікувалося, що вони не лише будуть служити при столах, але й навчатимуть і проповідуватимуть.  Коли деякі юдеї почали заздрити Степанові, то поставили його перед Синедріоном і фальшиво звинуватили його в тому, що він богохульствує проти Закону (Дії 6:9-14).  Степанове сповідання віри, разом із докором, який він висловив на адресу Синедріону за те, що вони відреклися від Месії і несуть відповідальність за Його смерть, настільки їх розгнівала, що його виволокли за місто і вкаменували.  Степана ми вшановуємо як першого мученика (першомученика) Церкви і за його слова довіри Богові та прощення, які він промовив помираючи: "Господи Ісусе, прийми духа мого!..." та: "Не залічи їм, о Господи, цього гріха!" (Дії 7:59-60).

Молитва на День Св. Степана, диякона і першомученика:

     Отче небесний!  Посеред наших страждань заради Христа, подай нам благодаті Твоєї, аби повторювали приклад першомученика Степана і теж дивилися на Того, Хто постраждав і був розп'ятий за нас, молячись за тих, що чинять нам зло; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на Різдво Христове

                                         

СЛОВО СТАЛОСЯ ТІЛОМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, – тим, що вірять у Ймення Його, – що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця (Євангеліє від Св. Івана 1:1-14).

            Христос народився! Славімо Його!

Дорогі брати і сестри,  «На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло». Так, я прочитав перші три вірші Біблії – перші три вірші книги Буття.

Подібним чином звучать і слова з нашого сьогоднішнього Євангелія. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього». Так Господь Святий Дух через Апостола Івана нагадує нам Чий День народження ми святкуємо нині. 

Ми не святкуємо день смачних обідів, куті та всяких можливих смаколиків. Ми не святкуємо день спання в ліжку і биття байдиків. Ми не святкуємо день змагання у подарунках – свято, яке ми запозичили на Заході, який майже все вміє перетворювати на комерцію і прибуток. 

А якщо ми святкуємо день смачних обідів і напоїв, спання в ліжку і биття байдиків чи змагання у подарунках (виграти його, звісно, мають більше шансів ті, хто має більше грошей), тоді ми не те різдво святкуємо. Ми святкуємо якесь різдво – різдво бога шлунка, різдво бога ледарів і невігласів, різдво мамони і ще хтозна яке різдво. Але це не Різдво Христове. 

Бо Різдво Христове – це Різдво Того, Хто був споконвіку і Того, Хто створив небо і землю. Про це й каже нам наше Євангеліє. Святий Дух називає Сина Божого Словом. Святий Дух називає Його Богом. Слово, яке чули наші прабатьки, Адам і Єва, було, звісно, від Бога Слова. І до Ноя промовляв Бог Слово, Який був споконвіку, і все, що створене, створене через Слово – через Сина Божого. 

Тож Різдво Христове – це святкування Дня народження істинного Бога, Який стається людиною. І Богові належить уся слава, і честь, і поклоніння. Через це й почалася наша Різдвяна Літургія не словами: «Де там в санах Санта? Де мандрує світом?» А почалася вона давньою колядкою: «Прийдімо всі вірні, раді та утішні, до Спаса в вертепі, несімо наш дар…. Прийдімо, поклонімось! Прийдімо, поклонімоь! Прийдімо, поклонімось! Він – наш Спас!» 

Задуймамось на хвильку, який дар ми принесли істинному Богові на Його День народження? І я маю на увазі справжні Різдвяні подарунки Христові – не собі на розвагу чи комфорт, а саме Христові?  Чи ми вирушили в подорож хоча б в центр міста, як мудреці на край світу, аби поклонитись Богу Слову і принести Йому свої дорогоцінні дари? А чи ми, як Йона вирушили в другий бік від церкви, або, принаймні, вирішили весь день провалятись у ліжку чи влаштувати свято для себе самого, назвавши його Різдвом? Тоді треба вживати слово «різдво» з маленької букви. І між іншим, це буде тоді богохульством і лицемірством вкупі. 

Нагадаю, що Бог вимагає поклоніння Йому. До того ж, послухайте, що каже Апостол далі: «Життя було в Нім, а життя було Світлом людей». Бог дав життя усім живим істотам. Це правда. Правда і в тому, що всі істоти, створені Богом, помирати не мали. Це сталося винятково через те, що вінець творіння, наші прабатьки, відступилися від Бога і через їхній гріх у світ увійшла смерть. 

Коли Святий Дух говорить про життя, яке є світлом людей, тобто нашим світлом, то Він говорить про духовне життя і про життя вічне. Син Божий є джерелом вічного життя і Він так само є Світлом людей. Сьогодні стали популярними вислови про те, що всі дороги ведуть до Бог  і під цим, зазвичай мають на увазі різні релігії. 

Проблема в тому, що в усіх тих релігіях немає життя і світла. Там люди живуть допоки дихають їхні тіла. А потім настає смерть, спочатку фізична, а потім і вічна, тобто починаються спочатку муки душі, а потім – після воскресіння суду – ще й вічні муки воскреслої на суд людини. І недаремно місце, куди ті люди потрапляють називається зовнішня темрява, де плач і скрегіт зубів. 

Вічне життя і світло для людей є лише у Сині Божому. Кого Син Божий торкнувся Своєю рукою, кого Він обняв, притулив до Себе – той має це життя і світло, воскресіння і вічне життя. Ось що означає Різдво – воплочення вічного життя і нашого Світла. Темрява, тобто інші релігії, світ і диявол ведуть запеклу боротьбу проти Світла, проти Христа, але обгорнути Світло, здолати Світло вони не можуть. 

В них мало сил. Бо вони лише твориво. А Світло – Творець. Пам’ятаєте «Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього?» Всім цим темним силам можна дати пораду фразою із Франка: «Не тратьте, братця, сили, спускайтеся на дно». Ви все одно приречені на поразку. Бо ваших могутніх сил малувато. Ви можете атакувати Церкву, проповідників, але Голову Церкви і Того, Хто послав проповідників, не подолаєте, бо Він – Світло, Він – Життя і Він – Світло для нас.  

І це Його Різдво ми святкуємо сьогодні – нашого вічного і всемогутнього Бога, Який є Життя і Світло. І Він – Світло, що просвічує кожну людину. Христові не потрібен рентген чи якісь суперприлади, аби дізнатись, що там у нас всередині. Він все бачить. Він нас бачить наскрізь. 

І Він бачить, як ми святкуємо Його Різдво. Йому не цікаво скільки у нас страв на столі – дванадацять чи одинадцять, чи сім чи дві, або й одна. Він звісно і це бачить. Але Він насамперед бачить, що саме ви святкуєте: Його Різдво чи якесь своє власне різдво, свято себе рідного чи себе рідної, в центрі уваги якого є ви особисто або хтось інший, щось інше та не Бог. 

Інколи я чую фразу «свято або ж празник (празднік) життя». Як нерозумно мати якесь «свято життя» без Христа. Святкувати життя зі смертю та в смерті. Ось чим, власне кажучи, і є Різдво без Христа, без істинного поклоніння Йому, без принесення дарів Христові, як це роблять Його вірні.

Та коли ми святкуємо Різдво Христове і поклоняємось Йому, і приносимо Йому дари, тоді ми поклоняємось Богові, Який є Слово, і Життя, і Світло. А Він дає нам владу «дітьми Божими стати». Це не обмін «Ти – мені, я – тобі». Господь не каже: «Ти приходиш, поклоняєшся мені, даєш мені дари, а Я тобі навзамін даю ось цю чудесну владу стати Божим дитям». Це було б надто просто і на цю простоту таки купуються багато людей. 

Апостол же каже, що ця влада дана «тим, що вірять у Ймення Його», тобто вірять, що Ісус Христос – це істинний Бог Син, Який «тіло прийняв від Святого Духа і Марії Діви, і стався людиною». Промовте ці слова, наприклад, юдеєві чи мусульманинові і ви побачите, чи це така проста річ вірувати в них. Цю віру якраз і творить Святий Дух через Євангеліє, яке ми чуємо, бо віра – від слухання. І ця віра не просто вірує, що Бог стався людиною, але й уповає на Божого Сина, і довіряє Христові, і кожному Його слову. 

Цю віру творить Святий Дух. Ця віра з’являється у час нашого народження від Бога. Апостол каже про віруючих, що ми народились «не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога». Це народження обов’язково відбувається через Слово. Так-так, це нас знову повертає до початку Євангелія «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей». 

Ми народжуємось через Слово і в час проповідування, і в час Хрищення, бо Слово діє і там, і там. І там, і там віра від слухання Слова Христового. І ця віра робить нас дітьми Божими. Вона поєднує нас із Словом, із Життям, із Світлом і ось чому ми йдемо поклонятися Христові і несемо Йому дари, як ті мудреці зі Сходу, для яких головне в житті – поклонитись Цареві Небесному і принести Йому дари. Врешті-решт і наша перша колядка на цій службі не звертається до світу, а до вірних – «Прийдімо, всі вірні» – співали ми, тобто віруючі у Христа. 

Ми поклоняємось Слову, яке «сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди». Апостол Іван був очевидцем Слова у плоті. Але якщо наше тіло, наша плоть, заражені гріхом, то Слово в тілі повне благодаті та правди. Ось що означає Різдво Христове – Бог стається істинною людиною, сповнений невимовної любові до кожного з нас. І сповнений Божої істини – Ісус Христос виявляє Бога таким як Він воістину є – Бога милостивого і люблячого – Бога, Який прощає нас у Христі і заради Христа – Бога, Який забирає на Себе усі наші гріхи і помирає за них на Голгофському хресті. 

Ось чому Бог стається людиною – аби викупити нас із рабства гріха, влади диявола і смерті. І аби принести абсолютну святу жертву за всі гріхи людства. Ось що означає, що Христос, воплочене Слово – повне благодаті – повне любові до вас і до мене – такої любові, якої нам ніколи і ніяким чином не заробити і не заслужити. 

Ось яку славу бачить Апостол Іван у Христі, народженому у Віфлеємі – славу Однородженого від Отця – славу Христа розп’ятого і воскреслого, аби ми самою вірою в Христа були виправдані і мали воскресіння, і вічне життя, і увійшли в Його славу у день Його повернення, аби жити з Ним у Його Царстві повіки віків. 

А до того часу Слово до нас промовляє і зміцнює нас, і живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, аби перебувати серед нас і з нами, і в нас у Його благодаті та правді, даруючи нам прощення гріхів і вічне життя, і доєднуючи нас до Себе, вічного Бога Слова, Життя і Світла. Бо для цього Христос народився! Славімо Його! Амінь.

Христос народився! Славімо Його!

 І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця (Євангеліє від Св. Івана 1:14).

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!  СЛАВІМО ЙОГО!

Любі брати і сестри!

Хай Слово, що сталося тілом, воплочений вічний Син Божий, благословляє Вас на радісне святкування Його Різдва і на благословенний Новий 2021 рік! Хай Ісус Христос, Однороджений Божий Син, благословляє усіх нас на уповання на Його благодать і перебування у Його правді – у Його святому Слові, аби Останнього Дня ми побачили Христа, Який повертається у славі і увійшли до радості Його вічного Царства. Веселого Різдва і щасливого Нового року!

 У Христі Ісусі, Слові, що сталося тілом,

 + В’ячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви

День Св. Апостола Хоми

  

     

Сьогодні ми згадуємо Св. Апостола Хому і дякуємо за нього Господу. Чотириєвангеліє згадує Св. Хому, як одного з Дванадцяти учнів Ісуса.  Євангеліє від Св. Івана, яке називає його "близнюком", використовує запитання Хоми для того, аби об'явити істину про Ісуса. Саме Хома запитує: "Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?" На це запитання Ісус відповідає: "Я - дорога, і правда, і життя" (Івана 14:5, 6).  Євангеліє від Св. Івана розповідає нам про те як Хома наприкінці дня, коли відбулося Ісусове воскресіння, сумнівається у повідомленні учнів про те, що вони бачили Ісуса.  Пізніше "Хома невіруючий" стає "віруючим Хомою", коли сповідує Ісуса: "Господь мій і Бог мій!" (Івана 20:24-29).  Відповідно до Передання на П'ятидесятницю Хома вирушив на схід і дійшов до Індії, де й сьогодні є група людей, які називають себе "християнами Св. Хоми".  Св. Апостол Хома був замучений за віру, померши від удару списом.

Молитва на День Св. Апостола Хоми:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти зміцнив Свого Апостола Хому непохитною і певною вірою у воскресіння Твого Сина.  Подай нам такої віри в Ісуса Христа, нашого Господа і Бога, аби нам ніколи нічого перед очима Твоїми не бракувало;  через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Свтим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на неділю перед Різдвом

                                                        

                                  БУВ, Є І ЙДЕ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: «Хто ти такий?» І він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я – не Христос». І запитали його: «А хто ж? Чи Ілля?» І відказує: «Ні!» «Чи пророк?» І дав відповідь: «Ні!» Сказали ж йому: «Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого?» Відказав: «Я голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу Господню», як Ісая пророк заповів». Посланці ж із фарисеїв були. І вони запитали його та сказали йому: «Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?» Відповів їм Іван, промовляючи: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний». Це в Віфанії діялося, на тім боці Йордану, де христив був Іван (Євангеліє від Св. Івана 1:19-28). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Фил. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, один чоловік мав дуже гарну китайську декоративну порцелянову тарілку. Одного дня вона впала зі стіни і тріснула якраз посередині. Оскільки та тарілка була справжньою прикрасою дому, то чоловік незабаром відправив до Китаю замовлення ще на шість таких само тарілок. А для певності, що йому пришлють саме таку тарілку, він відправив і оригінал, який був упав і тріснув посередині. 

Коли він отримав своє замовлення із шести тарілок з Китаю через півроку, то був дуже здивований. Кожна з нових тарілок мала посередині точно таку тріщину, що й тарілка, яка впала була зі стіни в нього вдома. Китайський майстер відтворив тріснуту тарілку у найменших подробицях у решті шести тарілок. 

Так ведеться із людським родом. Що відбулося в раю із Адамом і Євою, про яких, у День Прабатьків, ми вчора згадували? Коли вони послухались диявола, то їхнє життя не просто дало тріщину. Через те, що Адам згрішив, то у світ увійшла в смерть. А оскільки всі ми – Адамові діти, то й ми народжуємось не просто із тріщиною у житті, а народжуємось у гріхах, і через гріх приречені до смерті. 

Апостол Павло пише в Посланні до римлян: «Тому-то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (5:12). Ми, наче ті порцелянові тарілки з Китаю, що були виготовлені відповідно до тріснутого, зіпсованого оригіналу – всі народжуємось у гріхах і всі приречені до смерті. 

І як би ми не старались обновитись, ми все-одно повторюємо оригінал – нашого грішного прабатька Адама. І як у нього, у нас природня схильність ховатися від Бога. І як у нього, у нас – природна схильність – обвинувачувати у наших гріхах і проблемах інших людей. І як у його перших нащадків, про яких ми читаємо в Біблії, у нас маса інших пороків і гріхів, які мають своє походження у тому найпершому гріхові, що його скоїли наші прабатьки Адам і Єва – гріхові, який ми ще називаємо прабатьківським гріхом. 

Слава Богові, що Він не залишив нас наодинці із гріхом, а отже і наодинці зі смертю та адом. Слава Богу, що Він ще в Еденському саду був проголосив обітницю про Спасителя, який зітре голову змієві, зруйнує гріх і через Свої рани принесе нам зцілення від гріха, спасіння і вічне життя.  Цю обітницю повторювали і проголошували пророки. Ця обітниця творила віру в серцях людей, що жили в часи Старого Заповіту. 

Наш євангельський текст описує події, які сталися через тридцять років після Різдва Христового. Віфлеєм і Єрусалим чули про народження Христа Спасителя від пастухів, до яких промовляли ангели  Господні і які бачили Христа сповитого у яслах. Віфлеєм був залитий кров’ю немовлят, яких повбивали воїни жорстокого Ірода, який злякався новини про народження Царя з роду Давидового. В храмі про Христа-немовля розповідала старенька вдова і пророчиця Анна. Єрусалим чекав на з’явлення Христа. 

Тож, коли на березі Йордану з’явився Іван Христитель із його могутньою проповіддю Закону і Євангелія, із  його закликом христитись на прощення гріхів і прощенням гріхів, яке він проголошував розкаяним грішникам, то до Івана потягнувся віруючий народ.  «До нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані христились від нього, і визнавали гріхи свої» (Мт. 3:5, 6). 

Про Івана багато говорили і хтось навіть підозрював, що він міг бути Христом. Тож до нього була відправлена делегація «з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: «Хто ти такий?» Як багато нинішніх фальшивих учителів і пророків привласнюють собі різні титули – той очолює «посольство Боже», інший – «апостол», ще хтось десь, у Сибіру «христос». Сатана надимає таких людей, аби зводити, 

Це про них Син Божий застерігає нас кажучи: «Не йміть віри. Бо повстануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити ознаки та чуда, щоб спокусити, як можна, і вибраних» (Мр. 13:21, 22). Правдиві слуги Божі завжди виявляють покірність. Іван – саме такий слуга Христів. «Тож він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я – не Христос». І запитали його: «А хто ж? Чи Ілля?» І відказує: «Ні!» «Чи пророк?» І дав відповідь: «Ні!» 

Іван – не Христос. Іван – не Ілля, який зійшов з неба. Коли Івана вже буде ув’язнено за вірну проповідь Божого Слова, Син Божий скаже про Івана, що Іван – більший ніж пророк: «Бо це ж той, що про нього написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!» Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім – той більший від нього! Коли ж хочете знати, то Ілля він, що має прийти» (Мт. 11:10, 11, 14). 

Іван у відповідь на питання «Хто ж ти такий?» відповідає: «Я голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу Господню», як Ісая пророк заповів». А наступне питання показує головну проблему усіх фарисеїв усіх часів: «І вони запитали його та сказали йому: «Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?» 

«Для чого проповідувати покаяння і христити?» – дивуються фарисеї.  Навіщо рівняти дорогу Господеві?  Он римляни які гарні дороги будують! Для фарисеїв визнання гріхів та істинне покаяння неважливе. Їм важлива релігія, а не віра. Їм важлива форма, а не сутність. 

Важливо вчасно помити руки. Важливо церемоніально сполоснути кухля. Важливо правильно поститися. Важливо демонструвати абсолютну лояльність обрядам і традиціям. І коли все це виконуєш, то навіщо тоді каятися?  Тоді і так все гаразд. Бог обов’язково зверне увагу на те, що фарисеї – нащадки Авраама.  Бог зверну увагу на їхні обряди, на традиції, на пости і все буде чудово! Бог просто буде зобов’язаний зробити все, що вони хочуть і навіть воскресити фарисеїв із мертвих до вічного життя! 

Вони не слухають слова «Покайтеся!» від Бога, тож недарма Іван проголошує таким пророповідь, яка записана в Євангелії від Св. Матвія: «Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене» (3:8-10). 

Іван каже фарисеям: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний».  «Ви хвалитесь Богом, але Його ви не знаєте», – каже їм Іван. Без щирого каяття Його, Бога, що упокорився аж до того, що стався Людиною, не пізнати. 

Весь Закон, усі жертви, усі обряди Старого Заповіту вказували на Нього, на Христа, на Спасителя світу. Але для самовдоволених, самоправедних людей Христос не потрібен. Їм потрібний Бог, Який вдовольниться їхнім грішним серцем і брудними ділами. Тож Христа вони не знають. 

Та Христа знає Іван. Він не знає ще як Він виглядає, але Іван знає, що Христос вже серед Свого народу. І, будучи більше ніж пророком, Іван знає, що Христос молодший за нього, але він також знає, що Христос – не просто людина, бо хоча Він іде після Івана, Христос був до Нього, бо «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Ів. 1:1-3). 

Син Божий був споконвіку і це Він виткав Івана в утробі Єлисавети. Це Він покликав іти і готувати дорогу перед Ним. Це Він забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. Це Він, істинний Бог та істинна людина, приніс Себе у жертву за всі гріхи світу на Голгофському хресті. Це Він воскрес із мертвих, аби кожен хто вірує в Нього, не загинув, а мав вічне життя.  Це Він вознісся на небеса і це на прихід Ісуса Христа ми чекаємо нині і цей прихід сповідуємо у нашому Символі віри: «І знову прийде у славі судити живих і мертвих; Царству ж Його не буде кінця». 

Не як китайський майстер з нашої оповіді, Ісус відновлює нас до справжнього оригіналу – до людини, створеної на образ і подобу Божу. Він чинить це через Своє Слово і Таїнства. Як промовляє Апостол Павло: «Він-бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши» (Еф. 2:14-16).  І: «Як через переступ одного (Адама) на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного (Христа) прийшло виправдання для життя на всіх людей» (Рим. 5:18). 

Іван Христитель готував дорогу для приходу Христа упокореного. Бо хоча Іван недостойний розв'язати ремінця від взуття Христового, Ісус прийшов, аби послужити Іванові, вам і мені. Сьогодні проповідники Христові готують дорогу для повернення Христа у славі. І хоча ми так само недостойні розв’язати ремінця на взутті Ісуса, Ісус служить нам Своїм Словом, яке Він проголошує через Своїх слуг. 

Ісус служить нам Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, з якими Він дає нам прощення гріхів і вічне життя.  «Готуйтеся!» – лунав заклик Івана. «Господь іде!»  «Готуйтеся!» – лунає Слово Боже сьогодні. «Господь іде!  Господь повертається у славі!  Покайтеся у гріхах ваших і віруйте у Христа, аби у день Його повернення ви не були засуджені з дияволом і його посланцями і не були вкинуті у вічний вогонь, а увійшли у вічне життя в Царстві Божому». 

Готуйтеся, любі брати і сестри, не лише до святкування Різдва Христового, а до Останнього Дня, у який ми побачимо Господа, Який був є і буде, у славі, у супроводі Його святих ангелів – Христа не упокореного, а Христа-Царя, Який іде судити світ, а Свою Церкву, усіх розкаяних грішників, що вірують в Нього – Своїх святих, забрати до Себе на небеса.  Прийди, Господи Ісусе Амінь. 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

День Св. Катерини фон Бора-Лютер

 

     Сьогодні ми згадуємо Св. Катерину фон Бора-Лютер і дякуємо за неї Господу. Катерину фон Бора (1499 - 1552 р. р.) ще дитиною відправили в монастир і 1515 р. вона стала черницею. В квітні 1523 р. вона та восьмеро інших монашок були врятовані з жіночого монастиря та перевезені до Віттенберга. Там Мартін Лютер допомог деяким жінкам повернутися до їхніх рідних домівок, а решту розташував у добрих родинах.

      Катерина і Мартін одружилися 13 червня 1523 року. Їхній шлюб був щасливий і був благословенний шістьма дітьми. Катерина вміло керувала домом Лютера, який завжди наче зростав через щедру гостинність Реформатора.
     Після смерті доктора Лютера 1546 р. Катерина залишилася у Віттенберзі, але земне життя закінчила в бідності. Господь покликав Катерина фон Бору-Лютер до небесної домівки після того, як вона отримала важкі травми, подорожуючи зі своїми дітьми до Торґау.

Молитва на День Св. Катерини фон Бора-Лютер:

Боже!  Ти - наш притулок і наша сила. Ти підняв Свою слугу Катерину, аби вона підтримувала свого чоловіка у реформуванні та обновленні Твоєї Церкви у світлі Твого Слова. Захищай і очищуй Церкву Твою сьогодні і дай, аби через віру, ми могли сміливо підтримувати та підбадьорювати наших пастирів і учителів, які проголошують і роздають багатства Твоєї благодаті у Христі Ісусі, нашому Господі, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Прабатьків, Адама і Єви

 

Сьогодні ми дякуємо Господу за наших прабатьків - Адама та Єву. Адам був першою людиною, створеною на образ Божий і йому було дано панування над усією землею (Буття 1:26).  Єва була перша жінка, створеною з одного з Адамових ребер, аби бути його супутницею та помічницею (Буття 2:18-24).  Бог розташував їх у Саду Еденському, щоби вони, будучи Його представниками, піклувалися про творіння.  Та вони покинули Боже Слово і занурили світ у гріх (Буття 3:1-7).  За цей непослух Бог із Саду їх вигнав. Єва страждатиме від болю в час народження дітей і буде роз'ятрюватися через покору Адамові.  Адам буде трудитися посеред терну та осоту і повернеться в порох земний.  Але Бог обіцяв, що Насіння жінки розчавить голову змія (Буття 3:8-24). Гріх увійшов був у Боже досконале творіння і змінив його аж до того часу, допоки Бог не відновить його через Христа.  Єва - праматір людського роду, Адам же - представник усього людства і гріхопадіння, як пише апостол Павло: "Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть" (1 Коринтян 15:22).

Молитва на День Св. Прабатьків, Адама і Єви:

Господи Боже, Отче Небесний!  Ти створив Адама на Свій образ і дав йому Єву за помічницю, а після їхнього падіння в гріх Ти обіцяв їм Спасителя, Який роздушить міць диявола.  Милосердям Своїм порахуй нас серед тих, що вийшли від великого горя з печаткою живого Бога на чолі і одежі яких були вибілені у крові Агнця.  Заради Ісуса Христа, нашого Господа.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків

    

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Даниїла. Даниїл і троє юнаків, Шедрах, Мешах і Авед-Неґо належали до еліти народу Юдеї, який було забрано у вавилонську неволю. Але навіть у чужому краю вони залишалися вірні єдиному правдивому Богові у своїй побожності, молитві та житті. Через таку непохитну вірність перед обличчям поганського ідолопоклонства, трьох юнаків було вкинуто у розпалену піч, з якої вони були врятовані Господом і вийшли неушкодженими (Даниїла 3).  Подібним чином Даниїла було вкинуто до лев'ячої ями, з якої він також був урятований (Даниїла 6).  Благословенні у всіх своїх починаннях Господом - і, незважаючи на ворожнечу деяких людей - Даниїл і троє юнаків піднялися до високих посад у Вавилоні (Даниїла 2:48-49; 3:30; 6:28).  Зокрема, Даниїлові Господь об'явив тлумачення снів і знаків, які давалися цареві Навуходоносорові і цареві Валтасарові (Даниїла 2, 4, 5).  Самому Даниїлові Господь дав видіння останніх часів.

Молитва на День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків:
Господи Боже, Отче небесний!   Через чудесне втручання ангела, Ти врятував Даниїла з лев'ячої ями, а трьох юнаків із розпаленої печі. Спаси нині й нас через присутність Ісуса, Лева з племені Юди, Який подолав усіх ворогів наших через Свою кров і забрав усі гріхи наші, будучи Агнцем Божим, Який править тепер із небесного престолу з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Хрищення немовлят основується на Божому Слові (2)

 

Господь також хоче, щоб і немовлята спаслися, бо каже: "Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих" (Матвія 18:14). А  Небесний Отець спас нас купіллю відродження (Тита 3:5). Таким чином воля Божа в тому, щоб христити немовлят і щоб вони не гинули, а спасались.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Проповідь на неділю праотців

                                    

ВІРНІСТЬ ДОМОРЯДНИКІВ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць; а що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним. А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд людський, бо я й сам не суджу себе. Я-бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь. Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога (1-е Коринтян 4:1-5). 

            Божій Церкві,… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1, 2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, 10 грудня 1520 року, тобто 500 років і 3 дні тому біля Ельстерської брами Віттенбергу, на запрошення доктора Мартіна Лютера і Филипа Меланхтона, зібрались викладачі Віттенберзького університету, а також студенти.  Мартін Лютер тримав у руках буллу, особливе проголошення із закликом до покаяння від самого папи римського. 

Папа римський написав ту буллу через те, що Лютер не захотів відрікатись від своєї вірності Божому Слову. Адже він критикував продаж індульгенцій – фактично продаж прощення гріхів за гроші і наполягав на тому, що наша віра і практика християн має виводитись із Писання, і головним для християнина є віра та уповання на Христа, свобода у Христі. Ми виправдовуємось самою вірою в Христа. А віра і любов – це дві основні риси християнина. Віра веде нас до Бога, а любов – до ближнього і таким чином, хоча ми вільні, ми слуги всім нашим ближнім. 

Звісно, такі проповіді і твори Лютера, славили Христа і вели людей до Божого Сина. Але от біда – вони руйнували фінансову систему Риму. Тож коли Лютер у диспутах вийшов переможцем і відмовився відрікатися від Божого слова та від Христа, і про це було повідомлено римського єпископа, то той, перебуваючи на полюванні на диких кабанів, 16 червня 1520 року написав буллу, в якій є відозва до Господа і згадка про кабанів, що руйнують виноградника. 

В буллі лунав заклик Лютера спіймати і передати у папські руки, які любили палити проповідників Євангелія. В буллі був також заклик спалювати всі твори Лютера, а Лютер мав би в установлений термін розкаятися. Буллу читали в різних містах Німеччини і 3-го жовтня та булла дісталась до Віттенбергу.  Лютер вичекав необхідний термін, і 10 грудня 1520 року, скликав зібрання біля Ельстерської брами. 

Там він розвів багаття і в нього повкидав папські канонічні книги – закони Риму, які гнобили Христову Церкву і сприяли переслідуванню Божого Слова та Христових проповідників.  Лютер також, як кажуть, зі словами: «Оскільки ти проклинаєш істину Божу, то Господь сьогодні проклинає тебе. Тож гори у вогні!» вкинув послання від папи у вогнище. 

Мартін Лютер публічно порвав із Римом, із папою, із вченням Антихриста і з усіма тими, що виявляють не вірність Христові, а вірність світові, дияволові і пеклу.  Втім, коли є вірність Христові, то вона, зазвичай викликає не лише насмішки і глузування, а й розставлення силець, як це роблять птахолови, обмовляння проповідників, гоніння та переслідування Божих людей. 

Сьогодні наш Біблійний текст звернений насамперед до Апостолів і проповідників Євангелія Христового. Апостол каже: «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць». 

Багато-хто хотів би, аби його уважали за такого доморядника. Врешті-решт боротьба між двома кількома конфесіями в Україні саме за це і точилась. Хто доморядник Божих таємниць, а хто розкольник?  Хто має благодать, а хто її не має? Хто правильний, а хто неправильний? 

            Подібна боротьба точилась і в Апостольські часи. Апостол Павло застерігав про фальшивих доморядників, фальшивих служителів: «Такі-бо фальшиві апостоли, лукаві робітники, що підроблюються на Христових апостолів. І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами праведності. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!» (2 Кор. 11:13-15). 

            А на закиди на свою адресу, що він не такий Апостол як слід, Павло відповідав: «Слуги Христові вони? Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви» (2 Кор. 11:23-28). 

            Чому фальшиві доморядники не зазнавали тих бід, наклепів і атак, що їх зазнавали вірні служителі Христові? Відповідь вже пролунала із уст Апостола Павла, яку ми чули в його 2-ому листі до коринтян і чуємо сьогодні в нашому тексті: «а що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним». Павло не каже, що важливе спадкоємництво: хто кого і коли рукополадав. 

Він навпаки в іншому місці засуджує тих, хто доводять свою істинність походженням і нагадує своєму учневі Тимофієві: «(Я) просив тебе зостатися в Ефесі, щоб ти заборонив декому навчати інакше, не зважати на байки та на безкінечні родоводи, які радше спричиняють сварки, ніж Боже утвердження у вірі» (1 Тим. 1:3, 4). 

Що натомість шукається в доморядниках, у служителях Христових?  Апостол дає відповідь: «А що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним». Не походження і суперечок про походження шукає в нас Господь. А вірності. І то вірності не людині, не єпископу Риму або будь-якому іншому єпископу, а вірності Христові і Його Слову. 

Яка користь з доморядника, з управителя господарства, який нехтує власником, скажімо бізнесу, його настановами, правилами, а вигадує якісь свої правила, весь час тільки й те робить, що пишається своїм походженням і вимагає, аби всі були вірні винятково йому ? Очевидно, або такий управитель довго не протримається, або такий бізнес довго не триватиме. 

Церква – це дім Божий. А служителі – управителі цього дому. І Господь залишив нам дуже чіткі доручення, що нам слід робити у світі та в Його домі. Він сказав: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мт. 28:18, 19). І: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). І ще Він каже про те, як ми повинні діяти в Його домі: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» (Ів. 20:22, 23). 

Вірності Христові і Його Слову шукає Господь у доморядниках Божих у пастирях і проповідниках. А ця вірність виявляється не в проповіді байок, передань, вигадок і всього іншого, а Євангелія Христоового так як каже Апостол: «Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!» (1 Кор. 1:22-24). 

Апостоли і всі вірні доморядники проповідують Закон, аби грішники визнавали свої гріхи і каялися в них. Апостоли і всі вірні доморядники Божих таємниць, проповідники Євангелія проголошують Добру Новину про прощення усіх гріхів тим, хто вірує в Христа, Сина Божого, Який на Себе забрав усі гріхи світу і приніс Себе Самого у жертву святу і досконалу на хресті. Ця Добра Новина полягає в тому, що Христос помер на нашому місці і за всіх нас. І на третій день Він воскрес із мертвих, здолавши і нашу смерть, аби ми теж в кінці воскресли і увійшли у вічне життя в Його Царстві. 

Ми, каже Апостол Павло – доморядники Божих таємниць. Адже Хрищення – це насправді таємниця, Тайна, Таїнство. Ми бачимо просту воду і чуємо Слово Христове, а відбувається купіль відродження і відновлення Святим Духом, відбувається народження згори і дитина або дорослий стає дитям Божим і спадкоємцем Царства Божого. 

Ми – доморядники Божих таємниць. Адже Свята Вечеря – це теж велика Тайна. Адже у звичайному хлібові та звичайному вині нам дається істинне тіло та кров Христа. А з ними ми отримуємо і прощення гріхів, і спасіння, і вічне життя. І в Хрищенні, і в Святій Вечері Бог очікує від нас вірності. Ми маємо виконувати все так, як сказав Він, а не так як хочеться нам відповідно до наших уявлень, або уявлень світу або якихось нечистих сил. 

Вся наша проповідь, всі наші дії спрямовані на прославлення Христа. Через це нас мало хвилює людський суд – те, що говорять про нас люди. Суд людський хай судить речі людські і хай не втручається до речей Божих. Проте в суду під контролем диявола, в суду упередженого руки сверблять судити і знищувати Христа і Його Слово. Суд людський засудив Сина Божого. Суд людськи засуджував Апостолів і багатьох вірних доморядників Божих таємниць, як-от пастиря Теодора Ярчука. 

Та нас це не повинне лякати. Бо нас судить Господь. І коли Христос з’явиться у Своїй славі разом зі Своїми святими ангелами – а до того Останнього Дня цього світу залишається все менше часу – то виявиться все. І не буде жодної людини, яка зможе сховатись від Христа. Всі люди воскреснуть. Одні – для воскресіння суду, а інші – для воскресіння життя. 

Хто вірує в Христа і уповає на Нього, не буде засуджений, а отримає похвалу від Сина Божого і запрошення увійти у вічну радість Царства Небесного. А хто не вірує в Сина Божого – хто судить проповідників, хто атакує їх і Церкву Христову, почує перелік своїх злодіянь і отримає вирок вічного прокляття, і буде навіки вкинений у вогняне озеро пекла на нескінченні муки. 

Тож радійте, Божі діти, віруючі у Христа, бо вам буде похвала від Бога, і радість, і небесні оселі, і вічне життя в Христовому Царстві. А до повернення Христа у славі, зберігаймо Йому вірність. Як це робив Мартін Лютер, який не боявся суду людського, а був вірний Богові. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.