неділю, 31 січня 2016 р.

Проповідь на День Віровизнання Св. Апостола Петра

ОСНОВА ЦЕРКВИ
(Нарис проповіді пастиря 
В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?»  Вони ж відповіли: «Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків».  Він каже до них: «А ви за кого Мене маєте?» А Симон Петро відповів і сказав: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» А Ісус відповів і до нього промовив: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!» (Євангеліє від Св. Матвія 16:13-19).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, питання «Ким є Христос?» завжди буде актуальним. Адже постать Христа, Його слова, вчинки, життя, смерть і воскресіння викликають захоплення у маси людей в усі епохи. Для когось Христос – великий пророк.  Для когось – великий учитель моралі.  Для когось – найбільш гідний приклад для наслідування.  А для когось – навіть перший комуніст, бо, мовляв, дуже вже подібний кодекс будівника комунізму до Десяти Заповідей Божих. Щоправда при цьому любителі комунізму і Сталіна часто забуваються нагадати, що їхня ідеологія основується на ненависті до людей з іншого класу і на класовій боротьбі.  А Христос промениться любовю до ближнього.

Не випадково за Христом ішли такі величезні натовпи людей. Не випадково ніхто не залишався без Христової опіки чи любові. Хворі зцілювалися. Немічні отримували силу. Біси втікали від Його присутності, а колись біснуваті отримували спокій і тихе та мирне життя. Ті ж, що були зголодніли, від Христа не відходили голодними – вони насичувалися не лише істиною Божого Слова, але й фізичною їжею, яка була необхідна для їхнього тіла.

Ким же є Христос насправді? «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?» – запитує в сьогоднішньому Євангелії Ісус. Народ, який чув, як Ісус навчав, не мав однієї думки про Сина Людського. Народ, який бачив усі чуда, які чинив Ісус – народ, який зцілювався, куштував чудове вино та насичувався їжею, яку давав Ісус, у своїх думках про Нього розходився.

Частина народу вважала Ісуса за Івана Христителя. Іван Христитель – останній Пророк Старого Заповіту і Предтеча Христа проповідував Царство Боже і закликав людей розкаятися в гріхах та принести гідний плід покаяння. Після того, як безбожний Ірод стратив Івана Христителя Ісус так описав цього великого Пророка: «Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя!» (Мт. 11:11).  Частина народу, як і сам Ірод, вважали, що Ісус – це Іван Христитель, який воскрес із мертвих і далі проповідує Царство Боже та кличе народ до покаяння.

Частина народу думала, що Ісус – це ще один славетний Пророк – Пророк Ілля. Про його повторний прихід був передвіщав інший Пророк – Малахія. Він говорив: «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний!» (Мал. 4:5). Ілля, відповідно до цього пророцтва, мав зявитися перед самим воплоченням Сина Божого.  Цим другим Іллею був Іван Христитель, про якого Ісус також каже: «Усі-бо Пророки й Закон до Івана провіщували. Коли ж хочете знати, то – Ілля він, що має прийти» (Мт. 11:13, 14).

Ще інша частина народу вважали Ісуса за пророка Єремію. Цей славетний пророк проповідував покаяння і передбачив падіння Єрусалиму та вигнання народу в неволю.  А ще частина народу вважали Ісуса за якогось іншого з пророків, яких Бог повернув у Обіцяний Край, аби вони там проголошували Слово Боже.

Іван Христитель, Ілля, Єремія або якийсь інший пророк.  Не дивно, що так багато людей на світі толком не знають Ким є Христос насправді, якщо навіть вибраний народ – люди які чули Христову проповідь, бачили Його вчинки, раділи Його чудами, не могли зрозуміти, хто перед ними насправді. Аж до повернення Христа ми будемо чути багато різних версій про те, ким є Син Людський. І жодна з них не буде істинною або, принаймні, не буде повною.

Думку світу про Христа ми тепер знаємо. Ми будемо чути про Нього багато всього і багато різного. «А ви за кого Мене маєте?» – питається Ісус у Своїх учнів і отримує відповідь від речника учнів – Апостола Петра: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» 

Слова Петра означають: «Ти – не просто пророк. Ти – пророк, більший від Мойсея. Ти – Той, про Кого Він пророкував і Котрого ми повинні слухатися. Ти – Помазанець, Месія, Спаситель, вічний Бог, Який воплотився, аби спасти людей від їхніх гріхів. Ти – Життя».

Ця відповідь надзвичайно точна і так само надзвичайно змістовна. Петро промовляє її одразу, не обговорюючи її з іншими учнями. І якби ця відповідь була узагальненням його власних спостережень та роздумів, то римський єпископ мав би всі підстави вважатися наступником одного з найвидатніших мислителів усіх часів і народів. Якби ця відповідь була підсумком дискусії учнів Христових, то вони би могли претендувати на те почитання, яке віддає їм константинопольський єпископ.

Але Господь не хвалить за спостережливість і розум ані Петра, ані всіх інших учнів. Він каже: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець». Блаженний, тобто щасливий. Його щастя полягає саме у сповіданні істини про Сина Божого і в тому, що ця істина не є підсумком його мислення або мислення будь-якої іншої людини, крові і плоті, як про це каже Христос. Це сповідання виявлене Небесним Отцем.

Пізніше інший Апостол, Павло, напише в листі до коринтян: «Не може сказати ніхто: Ісус – то Господь, як тільки Духом Святим» (1 Кор. 12:3). Віра в Христа, як і сповідання Ісуса Назарянина Христом, Сином Бога Живого, дається винятково Богом.  Всі ті, кому Бог цього сповідання не дав, не є блаженними і вони будуть говорити про Христа, як про великого пророка, учителя моралі, чудовий приклад для наслідування і навіть як про першого комуніста.

Але той, хто визнає Ісуса Христом, Сином Бога Живого – блаженний, щасливий. Бо має дар від Бога і блаженний тим, що віруючи в це сповідання, має те, що приносить Ісус Христос, Син Бога Живого – прощення гріхів, здобуте Ним на хресті Голгофи; перемогу над смертю і виправдання та вічне життя, яке дає кожному віруючому Ісус Христос.

Блаженні ви віруючі, що сповідуєте сьогодні Ісуса Христом, Сином Бога Живого, ідучи до Святої Вечері, аби причаститися Сином Бога Живого, Життям вічним у Його правдивих тілі та крові у хлібові та вині з Господнього Столу. Блаженні ви, любі християни, бо Христа Сина Бога Живого, вам далі у Євангелії обявляє Бог.

Ви – блаженні, бо це Віровизнання – не від людей, а від Бога. Ви – блаженні, бо не Петро, що означає камінь є скелею, на якій будується Церква, а – віровизнання Ісуса Христом, Сином Бога Живого. Сам Петро пізніше скаже, звертаючись до Церкви, до всіх віруючих: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем, і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були» (1 Петр. 2:4-8).

І про це віровизнання пише Апостол Павло: «Ви – вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:19-22). Ви – живі камінчики, як і Петро – камінь і ви будуєтеся не на піскові людських доктрин, служінь, передань чи традицій. 

Якби ви будувалися на переданнях і людських уявленнях, то ваша доля була б незавидною, бо ваша будівля, частиною якої ви були б, однієї миті зруйнувалася, а ви б опинилися навіки в аду, терплячи там жахливі муки. Як майстерно діє сатана, переконуючи людей, що Церква має будуватися на Апостолові Петрові, наче то він – Христос, Син Бога Живого!

Ісус же в Євангелії говорить про те, що Він Сам є Будівничий Церкви. І будує цю Церкву Він на Скелі – тобто на істині сповідання Ісуса Христом, Сином Бога Живого, тобто – на Христі. Сповідання вказує на непорушний фундамент, непохитну основу Церкви – на Христа. Коли Христос в основі, тобто Церква проповідує Христа, живе Христом, слухається Христа, живиться Христом – нічого диявол їй не вдіє – сили адові її не подолають. Бо Христос знищив силу аду і диявола – гріх. Він обмив усі до одного гріхи Своєю кровю. Він вирвав жало смерті. Він відібрав зброю диявола – звинувачення в гріхах і сили адові перед Христом – ніщо. Вони розбиваються об Нього, як вода розплескується об скелю.

Якщо ж немає цього Віровизнання, а натомість вкрадаються людські учення, то немає Скелі-Христа і варто дуже пильно озирнутися довкола – чи не стоїть там, де ви поклоняєтеся, за пишними, стародавніми формами і звичаями сам сатана і чи не править він там своєї меси? Адже мова не ведеться про архітектурне змагання, а про спасіння душ, яке здобувається там, де все у всьому є Христос, а не хтось інший або щось інше (Кол. 3:11).

А ви, любі брати і сестри, радійте, бо ви маєте нині це Віровизнання, ви маєте Христа, Сина Бога Живого, вашого Спасителя в основі вашої Церкви, в центрі її уваги та життя – Христа, Який вас любить і Який дав вам, Своїм любим віруючим, прощеним і виправданим дітям, Своїй Церкві – чудовий, величний інструмент – Свої Ключі.

Це Ключі – від Царства Небесного. Ісус каже, через Петра, звертаючись до цілої Церкви: «Що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!» Те, що простиш – буде прощене. А що не простиш – залишиться на нерозкаяному грішникові і брами Царства Небесного будуть замкнені. Ключі до тих брам – в руках Церкви, в руках віруючих. Ключі до воскресіння з мертвих. Ключі до життя будучого віку.

Сьогодні ці Ключі відчиняють брами Царства Небесного для всіх, хто кається у власних гріхах і визнає, що спасіння він має лише Ісусі, Який є Христос, Син Бога Живого. Він – Основа нашої Церкви. В Ньому наше прощення, наше спасіння і вічне життя. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь!


А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Віровизнання Св. Апостола Петра

  Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18). Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті, починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву. Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23). Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкви, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви. Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Петра:

Отче небесний! Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

суботу, 30 січня 2016 р.

Молитися більше ніж усі

Благодаттю Божою я прийшов до пізнання, що я не повинен здаватися сатані, коли він атакує мене своїми стрілами, а вириваючи ці стріли від нього силою Духа, я повертав зброю проти мого ворога і промовляв: «Ти відлякуєш мене від молитви, бо я – грішник. Але я бачу, що я повинен молитися більше ніж усі саме з тієї причини, що я – дуже великий грішник і маю потребу в милосерді».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

пʼятницю, 29 січня 2016 р.

Загальна молитва

     Всемогутній і віковічний Боже!  Сином Твоїм обіцяв Ти нам прощення гріхів і вічне життя.  Благаємо Тебе так Святим Духом Твоїм керувати і правити серцями нашими, аби в нашій щоденній потребі, а особливо в усі часи спокус, ми могли шукати помочі від Нього і отримувати її істинною і живою вірою в Твоє Слово; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

понеділок, 25 січня 2016 р.

Важливий займенник

Погляньте на Давида. Відкриваючи вуста, він починає: «Помилуй мене, Боже». Таким чином він поєднує те, що за своєю природою не є подібним. Бога і себе, грішника; Праведного і неправедного. Ту гігантську гору божественного гніву, яка так розділяє Бога і Давида, він долає довірою до милосердя і приєднується до Бога. Це справді є тим, що наше богословя додає до Закону. Кликати до Бога і промовляти: «Помилуй» – не велике діло. Але додавати займенник «мене» – саме це насправді та вельми наполегливо Євангеліє прищеплює, а ми все-одно відчуваємо наскільки то важко нам це робити. Це «мене» стає на перепоні майже всім нашим молитвам, а воно має бути єдиною і найвищою причиною для молитви.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

неділю, 24 січня 2016 р.

Проповідь на неділю по Богоявленні

           ПУСТІТЬ ДІТОК ДО ХРИСТА
         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, – бо таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде». І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши (Євангеліє від Св. Марка 10:13-16).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в нашому церковному бюлетені сьогодні я виклав декілька цитат із листів американських дітей до Бога: ««Любий Боже, важко Тобі, напевно, любити всіх людей на світі. В моїй сімї їх усього четверо і мені це не вдається… Нен». «Любий Боже, якщо Ти побачиш мене в неділю в церкві, то я покажу тобі нові черевички… Мікі». «Любий Боже, я не думала, що оранжеве так пасує до пурпурового, допоки не побачила, як Ти зробив захід сонця у вівторок… Робін». «Любий Боже, дякую за братика.  Але я молився, аби Ти послав мені цуцика… Біллі».

            Я впевнений, що подібні листи Богові могли написати і наші, українські діти. Дітям, незважаючи на походження, на національність чи громадянство, у взаєминах з Богом властива непідробна щирість. Сьогодні в Євангелії ми бачимо, як маленьких дітей віруючі батьки несуть до Христа.

            Ці віруючі батьки – чудовий приклад для наслідування. Вони знають і те, чим є діти і те, що саме є для їхніх дітей найголовнішим. Як написано в Псалмі: «Діти – спадщина Господнє, плід – утроби нагорода!» (Пс. 126:3). А Книга Приповістей навчає: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, – не уступиться з неї» (22:6).

            Але як часто ми, навіть віруючі батьки, займаємо позицію, подібну до Христових учнів у сьогоднішній євангельській оповіді! Ми можемо думати, що наші діти ще замалі для того, аби поклонятися Богові, чути проповіді, і навіть брати участь в Недільній школі. Ми думаємо, що вони повинні підрости. А потім ця думка стає виправданням для того, аби замість церкви наші діти обирали спорт, науку, мистецтво і все, що на нашу думку, допоможе їм у житті.

            Це – жахливе ставлення. Навіть серед тих, хто досить часто ходив до церкви, ми бачимо певний зразок поведінки перед катастрофою: хлопець або дівчина, молодий чоловік або жінка все рідше й рідше бувають у церкві, знаходячи масу відмовок для того, аби не поклонятися Богові в неділю: і втома, і зайнятість, і якісь інші непередбачувані обставини, а потім вже стає все запізно – настала біда: віра втрачена і все йде шкереберть, хоча в очах світу все виглядає дуже чинно, бо так роблять всі або майже всі. Проте як каже Апостол: «дружба зо світом – то ворожнеча супроти Бога… Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:4).

А ще ми можемо думати, що дітям, особливо маленьким дітям ще не пора бути в церкві. Бо мовляв, якщо маленьким дітям, які вже ходять до школи, важко буває витерпіти цілу службу Божу або провести весь час, відведений на Недільну школу, то що говорити про ще менших дітей – дітей ясельного віку, дошкільняток. Вони взагалі ще нічого не розуміють і навіть не можуть мати свідомої віри в Бога. Ось підростуть, тоді прийдуть до церкви самі. Ну, а далі, все, дуже вірогідно, буде відбуватися так, як про це я згадував дещо раніше.

Подібним чином, що маленьким дітям ще не пора бути в церкві і вони нічого не розуміють і не можуть ще мати віри в Бога, могли думати і наші любі Христові учні, коли вони ставали на заваді тим віруючим батькам, що приносили діток до Сина Божого.

Учні, як багато сьогоднішніх проповідників, які теж про дітей дуже невисокої думки і навіть забороняють дітей христити, почали докоряти батькам за батьківську ревність до Бога. Самі не розуміли й інших не пускали. Так діє і гріх, любі брати і сестри, і сатана. І якщо в учнях діяла грішна плоть, то сьогодні тих, хто не пускає дітей до Христа, навчив сам противник людського роду.

Сьогодні фальшиві вчителі і проповідники намагаються підтвердити свої неправдиві вчення, доктрини як людською логікою, так і Писанням. Що ж вони роблять? Вони замикають  Царство Боже для дітей! Діти, любі брати і сестри, не лише народжуються грішними, але й зачинаються вже в гріхові, як про це сповідує цар і пророк Давид у відомому Псалмові: «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (50:7).

А оскільки заплата за гріх – смерть, то через це, на жаль, ми бачимо, як помирають і ненароджені діти і немовлятка, і старші діти. Якою великою зухвалістю і яким страшним гріхом є замикати перед такими Царство Небесне, нехтуючи словами Спасителя: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:12)!

Недивно, що коли Син Божий бачить такий спротив Своїх учнів, Він обурюється! Учні чують дуже серйозну засторогу. Бог не бавиться з тими, хто чинить перепони Його Євангелію, Його планам спасіння людей. Усім слід звернути пильну увагу на цю реакцію Христа:  і батькам, які думають, що ще не пора приводити або приносити дітей до Христа, до Церкви; і усім тим учителям та проповідникам, які переконують батьків  у тому, що їхні діти не можуть вірувати.

Ті цитати з листів, що ми чули на початку, любі брати і сестри,  і які надруковано в нашому бюлетені, є одним зі свідчень про віру дітей, непідробну, невдавану, щиру віру діток. Але найбільшим свідченням про віру дітей є, звісно, Слово Боже.

Ісус промовляє: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, – бо таких Царство Боже!» Син Божий наказує не чинити перепон дітям, яких несуть або ведуть до Нього. Хтось може сказати: «Ну, це просто для того, щоб Він цих дітей поблагословив», наче це благословення Христа подібно до того благословення, яким ми благословляємо невіруючих, слідуючи словам із Слова Божого: «Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!» (Рим. 12:14).

Благословення, яким Ісус хоче благословити дітей – зовсім інше благословення. Він каже, що цим дітям належить Царство Боже!  Що? Дітям належить Царство Боже? Саме так!  Дітям належить Царство Боже! 

Але як воно може належати дітям?  Невже діти безгрішні?  Ні!  Діти – небезгрішні. Гріх у дітей є. Він, звісно ще не такий розвинений або радше не такий досвідчений у чинені свідомого опору Божій благодаті. Але він є!  Отже має бути антидот від гріха, має бути праведність Божа. Діти, як і всі інші люди спасаються самою вірою в Христа! 

Але ж вони такі маленькі!  Саме так!  А згадайте, любі брати і сестри, Івана Христителя, який ще в утробі своєї матері, Єлисавети, підстрибує з радощів, коли чує голос привіту Марії і відчуває гостину Сина Божого, Який теж перебуває ще в утробі Матері Божої. Діти можуть увірувати ще з материнської утроби.  Приносьте, любі матері, своїх діток до Христа у Слові і Таїнстві ще у ваших утробах.  Не бороніть їм, бо Господь Святий Дух діє у чудесний спосіб і творить віру навіть у немовлятках.

А коли вони – віруючі, то вони – діти Божі через віру в Христа, а отже і спадкоємці того, що здобув для них Христос – спадкоємці Царства Божого. Царство Боже дітям дається точно так само як і кожному з вас, любі брати і сестри – через віру в Христа. Христос, Син Божий, як за кожного із вас, так само за кожну дитину, за кожне немовля, навіть ще ненароджене, помер на хресті Голгофи, обмивши усі гріхи, здолавши смерть і воскреснувши для виправдання нашого і нашого вічного життя.

Дітям належить Царство Боже, бо це Царство для них здобув Христос. Дітям належить Царство Боже, бо Господь Святий Дух створив у їхніх серцях віру в Сина Божого, їхнього Спасителя. Дитяча віра – особлива. Господь каже: «Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде».

Завжди, коли Ісус вживає слово «поправді», це означає, що Він промовляє, щось надзвичайно серйозне і важливе для нашого спасіння. Господь сьогодні каже, що наша віра має бути подібною до віри маленьких діток. Взірцем того, хто має щиру, спасенну, виправдувальну віру є не доросла людина, не дорослий чоловік чи жінка, а дитина: маленький хлопчик чи маленька дівчинка.

Прислухаймося до розмови наших дітей з Богом, дивімося на те, як вони довіряють вам і на те, як вони довіряють Богові і повторюймо їхній приклад. Будьмо у наших взаєминах з Богом, як малі діти – у взаєминах відданих, щирих і довірливих. Про це нам каже сьогодні Ісус, Син Божий, наш Господь і Спаситель.

Свої слова Господь підтверджує дуже виразною дією. «І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши». Ісус пригортає дітей до Себе – пригортає до Себе так, як ви пригортаєте до себе рідних дітей. Чому? Бо Він їх любить!  Бо ці діти для Нього – як Його рідні діти!  Він віддає їм найдорожче – Самого Себе. Ісус – для дітей. Діти – для Ісуса.

            Сьогодні любі брати і сестри, Ісус буде наче пригортати вас до Себе. Він причащатиме кожного віруючого, кожну віруючу Своїми істинними тілом і кровю під виглядом хліба та вина Святої Вечері, даючи вам прощення гріхів і вічне життя у Своєму Царстві. Настане час і Він так само буде наче пригортати ваших дітей до Себе так само у цьому чудесному і життєдайному Таїнстві. Не бороніть вашим діткам приходити до Христа, чути Його Слово, вивчати Писання і науку Христову, яку Церква викладає у Катехізисі.

Натомість приводьте і  приносьте ваших дітей до Христа, до Його Євангелія у Слові і Таїнстві, аби вони були в спільноті із Сином Божим, горнулися до Христа і отримували Його благословення. Ісус хоче, аби всі діти спаслися.  Ісус нікого не хоче залишити поза Своїми благодатними обіймами, поза благословенням прощення і вічного життя в Його Царстві.

Ще трошки більше, як два тижні тому ми святкували те, як Ісус Сам стався і був Дитиною – Дитиною Божою, Яка народилася, аби ми народилися в Бозі. Ми не знаємо, скільки пройде ще неділь допоки Христос, Дитя Боже – Син Божий, повернеться у славі, аби судити живих і мертвих, а всім віруючим в Нього дати вічне життя. До того часу маймо віру, як діти, бо таким належить Царство Боже.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.


Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

суботу, 23 січня 2016 р.

День Св. Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського, пастирів і сповідників

     Сьогодні ми дякуємо Господу за трьох святих: Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського. Св. Василь і два Григорії, які ще відомі, як Каппадокійські Отці, були провідниками християнського православ'я в Малій Азії (на території сучасної Туреччини) в останній половині IV століття.  Василь і Григорій були брати, а Григорій Ниський був їхній приятель. Всі вони справили великий вплив на формування богослов'я, яке було схвалене Константинопольським Собором 381 року Господнього. Захист ними доктрин про Святого Духа і Святу Трійцю, разом із внеском у літургію Східної Церкви, зробив їх найвпливовішими тогочасними християнськими вчителями і богословами.

Молитва на День Св. Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського, пастирів і сповідників:
     Всемогутній Боже!  Ти об'явив Своїй Церкві Твоє вічне Єство славетної величі та досконалої любові - один Бог у Святій Трійці.  Дай, аби Церква Твоя, з такими єпископами, як Василь Кесарійський, Григорій Назіанський і Григорій Ниський, отримувала благодать непохитно перебувати у сповідуванні правдивої віри та непохитному поклонінню Тобі: Отцеві, Синові, і Святому Духові - Ти Єси один Бог, і Ти живеш, і царюєш повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 22 січня 2016 р.

З Днем Соборності України!

Твоя сьогодні Церква на зборах вся стоїть,
З усіх сторін Вкраїни наш стрійний спів дзвенить.
З далекої Волині, з-над берегів Дніпра,
З-над Буга і з над-Прута іде Тобі хвала!

Радіймо, веселімось, хвалімо Спаса ми,
Що нас купив Він кров'ю, що вже ми не раби.
Буде спокій і щастя в українських хатах,
Як мешкатиме Спас наш в євангельських серцях...

З Українського лютеранського служебника

четвер, 21 січня 2016 р.

Коли обітниці неугодні Богові

Через це ми повторюємо сказане нами раніше і подаємо його як справу здорового принципу, що обітниці не можуть бути угодні Богові, як і не можуть вони вважатися Ним за обітниці, допоки, по суті, не будуть християнськими і благочестивими. Бог не може просто визнавати те, що іде проти християнського благочестя і Першої та найбільшої Заповіді. Обітниця – християнська і благочестива лише тоді, коли вона не є руйнівною для віри. Віра залишається неушкодженою лише тоді, коли обітниця вважається справою вільного вибору і не є обовязковою для здобування праведності і спасіння. Найпевнішим є те, що праведність і спасіння не досягаються жодними законами і ділами, а лише вірою в Христа. Все це ми вже довели достатньо переконливо і чітко продемонстрували.
Праведність і спасіння повинні існувати до того, як можуть існувати будь-які діла. Але не та праведність і не те спасіння, яке пропонуєте ви, а та праведність і те спасіння, яке пропонує Бог, тобто вічна праведність і спасіння, яке пробуває упродовж цілої вічності. Дати це нам і вчинити це в нас може лише Бог. Окрім цього, оскільки це винятково діло в нас Боже, то будь-які діла, роблені нами можуть чинити йому лише перепони. Івана 6 (:29) каже: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав». І далі: «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Ів. 6:44). І знову: «У Пророків написано: І всі будуть від Бога навчені. Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене» (Ів. 6:45). І знову: «І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те» (Ів. 6:65). Він також промовив до Петра в Матвія 16 (:17): «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець». І Павло називає віру даром Божим, бо вона не приходить від нас (Еф. 2:8).
Отже, цей вид праведності і спасіння надто великий, аби бути здобутим нами, смертними людьми. Це – діло лише божественної Величності. Те, що здобуваємо ми, смертні люди, ближче до нечестивості ніж до праведності, погибелі, аніж спасіння. Як каже Осія (13:9): «Погубив ти себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, спасіння свого». Отже таким чином всі ті обітниці, дані, аби здобути праведність і спасіння – ніщо інше, як нечестивість і погибель. Вони діють проти праведності і спасіння Божого, функції і служіння Якого вони приписують собі.



Мартін Лютер, Судження Мартіна Лютера про чернецькі обітниці

середу, 20 січня 2016 р.

Головна функція єпископів

     Синодальна структура та її посадовці мусять приходити на допомогу і підтримку вірних пастирів і/або громад тоді, коли їм загрожує фальшива доктрина або коли їх утискують чи переслідують заради правди.[1] Такий захист церков і служителів Словом Божим є головною функцією єпископів.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"





[1] Вальтерова класична праця – есе 1879 р., «Chief Duties» – щодо цього предмету є дуже цінною і має багато що сказати на цю тему.

вівторок, 19 січня 2016 р.

Пора Богоявлення

  Сьогодні завершуються 12 днів Різдва і розпочинається пора Богоявлення, яка цьогоріч триватиме до 14 березня. У Різдві Бог з'являється, як людина, а в Богоявленні цей Син Людський з'являється перед світом, як Бог. Те, що Христос стався людиною, доказів не потребувало. Але те, що ця Людина є Бог, потребувало доказу. Таким доказом були слова останнього пророка Старого Заповіту Івана Христителя: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29), слова Отця: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Мт. 3:17) і сходження та перебування на Спасителеві Христові Святого Духа (Мт. 3:16). Згодом божественність Христа буде доведена багатьма ознаками та чудами. Церква про це свідчить у своїх піснеспівах: "Як в Йордані христився Ти, Господи, тоді об'явилася пошана Трійці; бо голос Вітцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи, а Дух у постаті голуба ствердив Слово об'явлене. Слава Тобі, Христе Боже, що явився і світ просвітив!.."  

Молитва на День Богоявлення:

Боже! У День Хрищення нашого Спасителя, Ти об'явив Себе, як Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух.  Зміцнюй нашу віру в Тебе, аби ми славили Твоє святе Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа повіки віків. Заради Христа.  Амінь.  

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 18 січня 2016 р.

Вітаємо нових причасників!

В День Різдва Христового, наші брати Ігор, Валерій і сестра Марія, стали причасниками Української Лютеранської Церкви.  Ми вітаємо любих одновірців і зичимо їм многії і благії літа!

Найважливіше читання

Понад усе, найважливішим читанням для кожного, і в університетах і в школах, повинне бути Святе Писання, для молодших хлопців – Євангелія. І якби то дав Бог, аби кожне місто мало ще й школу для дівчат, де дівчат навчали би Євангелію по одній годині на день, чи то німецькою мовою чи латиною. Оце справді школи! Чоловічі та жіночі монастирі давним давно починалися саме з такою метою і то була гідна та християнська ціль, як про це ми дізнаємося з оповіді про Св. Агнесу та інших святих. То були дні святих дів і мучеників, коли в християнстві все було добре. А сьогодні ці монастирі перетворилися лише на місця молитов і співу. Хіба ж не правильно, аби кожен християнин до віку девяти чи десяти років знав ціле Святе Євангеліє? Прядильниця або швачка навчає свою доньку ремеслу з ранніх літ. А сьогодні навіть великі, вчені прелати і самі єпископи не знають Євангелія.
     Ой, як неправильно ми ставимося до цієї бідної молоді, яка віддана нам до підготовки і навчання! Нам потрібно буде скласти суворий звіт за те, що ми нехтуємо ставити перед ними Слово Боже. Їхня доля описана Єремією в Плачі 2 (:11, 12): «Повипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських. Вони квилять своїм матерям: «Де пожива й вино?» І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів...» Ми не бачимо цього жалюгідного зла, як сьогодні молодь християнського світу посеред нас чахне та нещасно гине через брак Євангелія, в якому ми повинні їх постійно навчати та готувати.

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану

суботу, 16 січня 2016 р.

Показник правдивої і виправдувальної віри

     Віра не є певним нематеріальним переконанням перед Богом для того, щоб залишатися у гріхах чи утримуватися від них, любити гріхи, а чи ненавидіти їх; так само - правдива віра не шукає цього у Христі так, ніби намагаючись виправдати гріхи та дозволяючи їм безпечно та вільно без страху панувати, сподіваючись на те, що вони не будуть покараними. 
     Але природу і якість істинної віри видно в щирому покаянні, а саме тоді, коли серце визнає свої гріхи таким чином, що  тремтить у визнанні Божого гніву і вже більше не кохається у гріхах, а серйозно та щиро стурбоване тим, аби не впасти у небезпеку вічного прокляття.
     Коли в такому покаянні чи каятті віра озирається довкола, шукаючи Христа і знаходить Його, дивиться на Нього і осягає Його, бажаючи та прагнучи прощення гріхів, довіряючи та покладаючись на те, що їх прощено заради Христа.... то саме це є певним показником правдивої і виправдувальної віри. 

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

пʼятницю, 15 січня 2016 р.

Розкажіть, бо ви там були - що ви бачили і чули




Про кількість і якість богословських книг

Кількість книг про богословя слід скоротити, а можна видавати найкращі. Не багато книжок роблять людину вченою, і навіть не читання робить її такою. А добра книжка, яку часто читають, незважаючи на те, якою малою вона є – вона робить людиною вченою у Писаннях і благочестивою. Насправді читання усіх святих отців слід читати лише один раз, аби через них ми могли бути приведені до Писань. Проте вже нині ми читаємо їх лише, аби уникнути іти далі та глибшого занурення в Біблію. Ми наче люди, які читають дорожні знаки, але ніколи не мандрують туди, куди вони показують. Наші любі отці хотіли своїми творами приводити нас до Писань, а ми використовуємо їхні твори, аби від Писань відходити. Втім лише саме Писання є нашим виноградником, у якому ми всі мусимо працювати і трудитися.

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану

четвер, 14 січня 2016 р.

Тиха ніч, свята ніч... у київській парафії Воскресіння







День обрізання і найменування Господнього

     
Сьогодні ми згадуємо День обрізання і найменування Господа Ісуса Христа. Вже на восьмий день Ісусового життя Його призначення до спокутування виявляється у Його Імені та обрізанні. У ту мить вперше проливається Його кров, а народжений Дівою Марією вічний Син Божий одержує Ім'я, про яке звістив ангел: "Ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів" (Євангеліє від Св. Матвія 1:21). У обрізанні Ісуса, всі люди обрізані раз і назавжди, бо Він представляє все людство. У Старому Заповіті, для віруючих, які прагнули виконання у Месії Божих обітниць, обрізання позначало прощення гріхів, виправдання і належність до народу Божого. У Новому Заповіті, Св. Павло називає відповідник обрізання, Святе Хрищення, "нерукотворним обрізанням" (Колосян 2:11).

Молитва на День обрізання і найменування Господнього:

Господи Боже! Ти упокорив Сина Твого улюбленого під Закон і спричинив, аби за нас пролив Він Свою кров. Дай нам правдивого обрізання Духа, аби серця наші були чисті від усіх гріхів; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 13 січня 2016 р.

Загальна молитва

     Всемогутній Боже!  Наш Отче Небесний! З Твоєї ніжної любові до нас, грішників, Ти дав нам Свого Сина, аби віруючи в Нього, ми мали вічне життя.  Благаємо - дай нам Твого Святого Духа, аби далі тривали у цій непохитній вірі до кінця і прийшли до вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

                              З лютеранського співаника (1941 р.)

вівторок, 12 січня 2016 р.

Хто обрав бідність, не повинен бути багатим

Той, хто обрав бідність, не повинен бути багатим. Якщо він хоче бути багатим, хай кладе руку на плуга і очікує від землі багатства. Достатньо вже те, коли про бідних піклуються так, що вони не помирають від голоду і холоду. Не личить, аби одна людина жила в лінощах за рахунок праці іншої людини або була багатою і жила в гарних умовах за рахунок бід іншої людини, як це нині відбувається відповідно до теперішнього потворного звичаю. Св. Павло каже: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!» (2 Сол. 3:10). Бог не постановив, що хтось повинен жити за рахунок майна іншої людини, окрім кліру, який проповідує і має парафію, яка про нього піклується, а парафія повинна так робити, як каже Св. Павло в 1 Коринтян 9 (:14) через їхню духовну працю. А також Христос каже до Апостолів: «Вартий робітник своєї заплати» (Лк. 10:7).

Мартін Лютер, До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану

понеділок, 11 січня 2016 р.

День Св. Давида, царя

     Сьогодні ми згадуємо Св. Давида, царя і дякуємо за нього Господу. Давид був найбільший з Ізраїлевих царів. Він правив Ізраїлем приблизно з 1010 по 970 роки до Різдва Христового. Події з його життя описані починаючи від 16 розділу в 1 Книзі Самуїловій до 2-го розділу 1 Книги Царів та в 1-ій Книзі Хронік, розділи 10-29. Давид мав також талант до музики. Він вміло грав на лірі та написав не менше 73 Псалмів, з Псалмом "Господь - то мій Пастир" включно. Його публічна і приватна поведінка виявляла, як добрі риси (наприклад битва з Голіафом, яка записана в 1 Сам. 17) так і злі (наприклад, його перелюб з дружиною Урії, після якого послідувало вбиство Урії - ці події описані в 2 Сам. 11). 
     Давидова велич крилася в його вірності Богові у ролі політичного та військового провідника Ізраїлю, а також в його охоті визнавати власні гріхи та просити про Боже прощення (2 Сам. 12; дивіться також Псалом 50). Саме під проводом Давида народ Ізраїлю об'єднався в єдиний народ зі столицею в Єрусалимі.

      Молитва на День Св. Давида, царя:

   Боже величі!  Тобі поклоняються на небесах святі та ангели. Ми дякуємо Тобі за Давида, який через Псалтир, дав Твоєму народові гімни, аби ми співали їх у радості, поклоняючись Тобі на землі, аби бачити частину Твоєї пишноти. Приведи до виконання тієї надії про досконалість, яка буде нашою, коли ми стоятимемо перед Твоєю неприхованою славою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

суботу, 9 січня 2016 р.

День Св. Апостола і Євангеліста Івана

  Сьогодні ми згадуємо  Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа і дякуємо Господу за нього. Він був самовидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від Св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі Св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки в глибокій старості.

Молитва на День Св. Апостола і Євангеліста Івана:

Милосердний Господи!  Пролий  яскраве проміння Твого світла на Церкву Твою, аби будучи навчені доктрині Твого блаженного Апостола і Євангеліста, Св. Івана, ми могли прийти до світла вічного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Степана, диякона і першомученика

  
Сьогодні ми згадуємо Св. Степана, диякона і першомученика та дякуємо за нього Богові.  Св. Степан, муж "повний Духа Святого та мудрості" (Дії 6:5), був одним із перших семи дияконів Церкви.  Його було призначено провідниками Церкви, аби він роздавав убогим з єрусалимської християнської спільноти, що стрімко зростала, їжу та інші необхідні речі і таким чином апостоли отримували більше часу для публічного служіння Словом (Дії 6:2-5).  Очевидно, що від нього та інших дияконів, очікувалося, що вони не лише будуть служити при столах, але й навчатимуть і проповідуватимуть.  Коли деякі юдеї почали заздрити Степанові, то поставили його перед Синедріоном і фальшиво звинуватили його в тому, що він богохульствує проти Закону (Дії 6:9-14).  Степанове сповідання віри, разом із докором, який він висловив на адресу Синедріону за те, що вони відреклися від Месії і несуть відповідальність за Його смерть, настільки їх розгнівала, що його виволокли за місто і вкаменували.  Степана ми вшановуємо як першого мученика (першомученика) Церкви і за його слова довіри Богові та прощення, які він промовив помираючи: "Господи Ісусе, прийми духа мого!..." та: "Не залічи їм, о Господи, цього гріха!" (Дії 7:59-60).

Молитва на День Св. Степана, диякона і першомученика:

Отче небесний!  Посеред наших страждань заради Христа, подай нам благодаті Твоєї, аби повторювали приклад першомученика Степана і теж дивилися на Того, Хто постраждав і був розп'ятий за нас, молячись за тих, що чинять нам зло; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 8 січня 2016 р.

День пам'яті Віфлеємських Немовлят

     Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на другий день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:

     Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 7 січня 2016 р.

Різдвяна проповідь

                              ЧЕРЕЗ СИНА
   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           

Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через

пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад Анголів, оскільки славніше за них успадкував Ім'я. Кому-бо коли з Анголів Він промовив: «Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив!» І знову: «Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина!» І коли знов Він уводить на світ Перворідного, то говорить: «І нехай Йому вклоняться всі Анголи Божі». А про Анголів Він говорить: «Ти чиниш духів Анголами Своїми, а палючий огонь Своїми слугами». А про Сина: «Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання – берло праведности. Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх». І: «Ти, Господи, землю колись заклав, а небо – то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють. Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти – завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться!»  (Євреїв 1:1-12).


Христос народився!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, з проголошенням незалежності Україна перейняла одну дуже хорошу західну традицію – випускати поштові марки, присвячені Різдву Христовому. В різні роки ці марки мали різний дизайн і мені на очі потрапляли зазвичай марки, що якимось чином, але були таки повязані якщо не з Христом, то з церквою. Коли ж цього року я розкривав один із конвертів, то зауважив на ньому нову марку, присвячену вже цьогорічному Різдву. На ньому щаслива сімя схилилася над подарунками, які вона ось-ось мала розгортати. Так бачать художники Різдво – ні Христа, ні навіть церкви, а ялинка та подарунки.

Диявол і світ завжди прагнутимуть вихолостити Різдво від Христа. В деяких країнах під тим приводом, що слід виявляти релігійну толерантність вже забороняють виставляти в публічних місцях вертепи з Різдвяними сценками. Ви можете поставити ялинку.  Можете поставити Санта-Клауса, олені і що завгодно, прикрашене ілюмінацією, але тільки не ясла з Немовлям Христом.

Грішна плоть так само чинить опір Різдву з Христом. Як часто на перше місце не лише у дні Господні-неділі, але й навіть на Різдво, а може навіть особливо на Різдво, нам хочеться виставити наші власні себелюбні плани на перше місце, перед Самим Богом і Його Словом і нехтувати проповіддю Євангелія і власною вірою!

Нам потрібно стільки всього зробити, купити, організувати для сімї, для дітей, для друзів, для самих себе, що нам просто вже нічого не вистачає на Євангеліє. Тоді ми радіємо Різдвом у чисто плотський спосіб і воно втрачає для нас істинний смисл. Грішна плоть і спотворений гріхом розум зводять нас у фальшиву реальність, яка здається єдиною справжньою і кличуть нас вповні віддаватися всім можливим радощам життя. 

А коли наше приспане життєвими клопотами сумління бува проснеться і почне непокоїти нас, щоб ми поверталися до Христа, і грішна плоть і спотворений гріхом розум, знайдуть тисячу аргументів і заспокійливих пісеньок, аби заколисати сумління до ще глибшого сну і зміцнити ілюзію нашої самодостатності. А віра тим часом стає все кволішою, і кволішою. А потім і зовсім помирає.  А потім помирає і сам грішник. І опиняється в аду на вічні віки. Він мав Різдво без Христа. І життя – без Христа. А тепер ціла вічність – без Христа. У вічних муках аду.

Сьогодні Господь Святий Дух нагадує нам, що провини Бога у вічній погибелі грішника немає. Бо «багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків». Бог – добрий.  Він не залишав Свій народ без Свого Слова.  До Старозаповітних ізраїльтян Він промовляв через пророків.  Ізраїль мав Святе Писання. Воно виявляло Закон, яким пізнавався гріх і Писання свідчило про Спасителя, Який мав прийти у світ, аби принести спасінням усім, хто в Нього увірує. 

Якби Богові була байдужа наша доля, то Він би не докладав таких величезних зусиль, аби з нами говорити, аби нам обявлятися, аби нам докоряти, аби нас підбадьорювати та втішати. Проте Бог любить людство і бажає нам добра.

Цьогорічна Різдвяна поштова марка зображує сімю з подарунками.  Сьогодні ми святкуємо Різдво Христове – День народження Божого Сина і Він є найкращий і найбільший подарунок для всього людства в цілому і для кожного з нас зокрема.

Господь Святий Дух каже, що Бог «в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив».  Сьогодні ми святкуємо День народження Того Ким створений світ. Син Божий – нестворений, як світ і все, що в світі – видиме та невидиме. Отець створив усе Своїм Сином – Словом Отця. Це Слово сталося тілом і перебуває між нами повне благодаті і правди.  Який чудесний дар ми маємо в Різдві Ісуса Христа нашого Господа!

Ісус – сяєво слави і образ істоти Бога.  Коли Бог обявлявся Мойсеєві на горі Хорив, то сказав до цього великого пророка: «Ти не зможеш побачити лиця Мого, бо людина не може побачити Мене і жити» (2 М. 33:20).  Ісус – Єдинородний Божий Син. Він – істинний Бог. Він – Бог вічний, всемогутній і всезнаючий.  Яке велике благословення несе нам Різдво – воплочення істинного Бога.

Ось Його бачить Марія і живе. Його бачить Йосип і живе. Його бачать пастухи з полів Віфлеємських і живуть.  Ісус – сяєво слави Бога і образ істоти Бога. Він – істинний Бог і водночас заради нас, аби ми могли жити, Він стає людиною. Бог стає людиною, аби людина могла бачити і жити.

У відповідь на запитання Пилипа «Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам!» Промовляє до нього Ісус: «Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця? Чи не віруєш ти, що Я в Отці, а Отець у Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі» (Ів. 14:8-11). Благословення Різдва в тому, що серед нас – істинний Бог, Який дає нам життя і Який сьогодні нас торкається Своїми життєдайними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері, аби ми мали прощення гріхів і теж жили вічно.

В нашому Писанні на сьогодні записано, що народжений у Віфлеємі Ісус «тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів». Немовлятко в яслах усе тримає словом сили Своєї, бо немовлятко – вже Бог, а Бог – уже людина від моменту зачаття в утробі Діви Марії. Усе, що відбувається і все, що не відбувається – через Нього, через Ісуса Христа, Різдво Якого ми святкуємо сьогодні.

Він тримав усе словом сили Своєї і до того найпершого Різдва. Але Різдво сталося задля однієї великої мети, без виконання якої, ми сьогодні не співали би радісних колядок і не дивилися б в наше майбутнє із упевненістю.  Бо Різдво сталося, аби Син Божий учинив Собою очищення наших гріхів. Різдво, всі Різдвяні оповіді і все Писання, що згадує про Різдво або посилається на Різдво, вщент руйнує будь-які сподівання кожної людини щось зробити самій для свого очищення перед Богом, для прощення гріхів і для здобування праведності.

Знову і знову Писання каже: «Слава у вишніх Богу! Бог Син Собою чинить очищення наших гріхів!» Бо народжений у Віфлеємі відрізняється від усіх без винятку інших народжених дітей. Він – без гріха. І Він народжується, аби взяти всі наші гріхи на Себе. І Він несе їх на хрест і очищає там їх усі до одного Своєю святою кровю.

Сьогоднішній наш Різдвяний текст каже, що Христос: «учинив Собою очищення наших гріхів».  Ви, любі віруючі брати і сестри, в Імя Христа очищені від гріхів. Ви – прощені. Ви – виправдані. Ви маєте вічне життя у Божому Царстві. Яка чудова причина для радості і для співу Різдвяних колядок у ці дванадцять днів Різдвяних свят – у святкуванні Дня народження Божого Сина, нашого Спасителя!

Коли пастухи нічної пори стерегли отари свої, то вони дуже налякалися, коли до них зявився Ангел і їх осяяла слава Господня. Коли зявляються Ангели, люди зазвичай бояться. Сьогодні ми читаємо про Христа, народженого у Віфлеємі: «І коли знов Він уводить на світ Перворідного, то говорить: «І нехай Йому вклоняться всі Анголи Божі». А про Анголів Він говорить: «Ти чиниш духів Анголами Своїми, а палючий огонь Своїми слугами». Христові Богові, Христові людині вклоняються Анголи Божі.  Христові вони служать.

Але коли пастухи приходять поклонитися Дитяті Христові, то вони не лякаються, вони не бояться. Бо Христос – це їхній Спаситель. І Христос – наш Спаситель, любі брати і сестри. Яка любов, яка могутність, яке довготерпіння і яка милість зявлена нам Христом Ісусом, нашим Спасителем.

Віфлеємські ясла, Голгофський хрест, гріб Йосипа з Ариматеї, і нарешті славетне воскресіння на третій день із мертвих – усе це почалося у Віфлеємі тієї першої Різдвяної ночі, аби сьогодні ми раділи Різдвом і прекрасною реальністю, яку описує Господь Святий Дух, нагадуючи нам про передвіщення Псалмів: ««Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання – берло праведности. Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх». І: «Ти, Господи, землю колись заклав, а небо – то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють. Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти – завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться!» 

Різдво також означає, що ми нині перебуваємо під владою Ісуса, праведного та вічного Царя і все, що б не відбувалося – все допомагає нам на добро і допомагатиме до тієї миті, коли Спаситель Христос повернеться вже не як Немовля у віфлеємських яслах, а як Цар над царями і Пан над панами.

Написано, що в той час земля і небо минуться, а наш люблячий Спаситель стоятиме, бо Він – незмінний і вічний Бог.  І роки Його, роки як Бога, і як людини ніколи не скінчаться. Різдво Христове також означає любі брати і сестри, що через Сина ваші роки ніколи не скінчаться, бо Христос народився!  Славімо Його! Амінь.