Рости на спасіння (проповідь)

середа, 6 січня 2016 р.

Проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

                              СЛАВА, МИР І ДОБРА ВОЛЯ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           

І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано (Євангеліє від Св. Луки 2:1-20).


Христос рождається!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, в одній парафії закінчилася служба Надвечір’я Різдва Христового і діти розпочали дійство вертепу.  Один із хлопчаків грав роль власника готелю, до якого мали звернутися Йосип і Марія, шукаючи місця, де їм зупинитися на ніч. Хлопчик чесно зіграв свою роль, але потім помітивши на обличчях акторів, що грали Йосипа і Марію смуток, раптом сказав: «Хоча в цьому готелі місць немає, але знаєте що – ходіть до мене додому! Заночуйте в моїй кімнаті!»

На жаль, в ту найпершу Різдвяну ніч такої щедрої пропозиції Марія і Йосип не почули. Вони подолали дуже довгий шлях, від Назарету до Юдеї, до Віфлеєму, аби взяти участь у переписі всієї землі – всіх земель, які входили до складу величезної і могутньої Римської імперії. Ми лише можемо уявити наскільки важко було цьому подружжю мандрувати. Адже головна проблема полягала не лише у віддалі, але у тому факті, що Марія була вагітна і ось-ось мала народити.  Вони прийшли до Давидового міста, бо походили із царської родини, були нащадками великого і могутнього царя-пророка Давида. Вони прийшли до Віфлеєму, бо Месія, Спаситель світу мав, згідно Божого Слова народитися у Віфлеємі. Бог промовив був через пророка Михея: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних» (5:1). Аби виконати це пророцтво Бог буквально починає рухати цілим світом – римляни вимагають, аби для перепису кожен ішов у те місто, звідки походив його рід.

Ми можемо легко уявити пересічну українську сімю у такому становищі. Уявімо, що ми маємо подружжя родом із Львова або Миколаєва і влада вирішила провести перепис таким чином, щоб це подружжя обовязково цей перепис проходило в своєму рідному місті.  Напевно що фейсбук ряснів би багатьма коментарями з боку такої сімї, і з боку обурених громадян, які співчували би такій сімї.

Але ми не чуємо жодного слова нарікання з боку Йосипа чи Марії. Можливо євреї не вміють так нарікати як українці?  Ще й як вміють. Саме через їхні нарікання на Бога євреї були за півтори тисячі років до Різдва покарані Господом до сорокарічного блукання пустелею.

            Але Марія не нарікає, хоча вона не просто вагітна. Вона під серцем носить Єдинородного Божого Сина. Вона могла би вимагати від Бога якомога кращих умов, особливо на час вагітності. Але вона мандрує разом із всіма іншими, і з Йосипом до Віфлеєму.  Вона мандрує у вірі до Господа, знаючи, що Він обовязково попіклується про неї і про Йосипа, і про Дитя в утробі. Вона памятає про слова Ангела «Для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1:37).

            І ось – Віфлеєм, місто Давидове. Ніхто не сказав Марії і Йосипові: «Заночуйте в моїй кімнаті!» Гостинно для них розчинені були лише двері стайні. «І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них...»

Не вистачило місця у жодній будівлі для Царя над царями. Не вистачило місця у Віфлеємі для Творця світу. Не вистачило місця для Святого Ізраїлевого.  Через тридцять з лишнім років Ісус промовить до одного з книжників: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити...» (Мт. 8:20).

Не царські палата, а стайня стала першим притулком для Царя над царями. Не витонченої різьби ложе, а ясла, годівниця для худоби, стали першою колискою для Сина Божого. Владика Ізраїлю лежав сповитий у яслах, а Його підлеглі тішилися мякими, затишними та теплими постелями у власних домівках. Вічний Бог зодягнувся у людське тіло, аби дати майбутнє усім без винятку, вік яких як вік трави та польового цвіту.  Це знали Марія. Це знав Йосип, які не нарікають, не скаржаться, а радіють новим життям – життям Ісусика, і своїм новим життям, яке вони мають в Його Імя.

А в очах Віфлеєму Марія і Йосип були бідне, безперспективне подружжя, потенційні невдахи, яким нічого доброго в житті та історії світу не світить. І якби хтось навіть випадково побачив породіллю-Марію та її Сина, то, можливо, лише скрушно похитав би головою та й пішов своєю дорогою далі.  Хоча, хто такої пізньої години буде перебувати надворі?  Хіба що якісь ще інші бідні люди.

Такими людьми «були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою». На такому само полі тисячу років тому пас отару пращур Спасителя, майбутній цар Давид. Чи не були й ці віфлеємські пастухи, що вартували отару свою, нащадками пастуха і великого царя Давида?  Це йому був Господь обіцяв: «Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство. Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки. Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина…. І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!» (2 Сам. 7:12-16).

Можливо наші пастухи розмовляли тієї Різдвяної ночі і про Давида і про обітницю вічного Царя. Але про що би вони не розмовляли, їхні розмови були припинені у надзвичайний спосіб. «Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим...». Зява Ангелів завжди спершу викликає страх. А тут зявляється не лише Ангел, але пастухів осяює слава Господня.  Пастухи налякані. Так реагує гріх на святість.

Страх може зникнути лише від ангельського послання, якщо воно втішливе і добре. Ангели зявляються в ключові моменти людської історії. І ця мить – особлива.  Слава Божа не осяяла ясел, хоча в яслах лежав сповитий у пелюшках Бог Син. Ангел не зявляється цієї ночі до Марії і Йосипа – вони облаштовують перший нічліг для Спасителя світу. Проте послання, яке Ангел оголосить, стосуватиметься і Марії, і Йосипа, і всіх нас, любі брати і сестри.

«Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». Велика радість станеться для всіх людей. Спаситель народився для вас. І цей Спаситель – Ісус Христос. Він – Дитина, яка сповита лежить у яслах.

            Як часто радість настає для дуже невеликого кола людей! Але Різдвяне послання – для всіх віруючих людей без винятку. Сьогодні воно – для вас, любі брати і сестри.  Бо Ісус Христос, Спаситель світу народився для вас. Дитятко, що в ту першу Різдвяну ніч лежало в яслах через тридцять три роки забрало всі наші гріхи і провини на хрест Голгофи і принесло Себе в святу жертву за всі наші переступи проти Бога та ближнього. Ісус Христос лежатиме у гробі, сповитий у плащаницю і ті пелюшки смерті залишаться там, як доказ Його перемоги над нашою смертю і доказ нашої радості Його воскресінням і грядущим нашим воскресінням у день Його повернення у славі. Чудова, велика радість Різдва! Радість, яку ми святкуватимемо впродовж наступних дванадцяти днів, співаючи колядки і славлячи Бога на продовження найпершої Різдвяної колядки.

            «І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» «Слава Богу на висоті», –співають ангели. Бо лише Богові належить слава і за Різдво, і за Великдень, і за прощення наших гріхів, і за виправдання, і за спасіння, і за вічне життя. Слава Богу на висоті!

            «На землі мир» і цей мир не pax Romanaвідносний мир, який гарантував римський меч у тогочасному середземноморському світі. А це – мир, який приносить Христос. Мир, який заміняє ворожнечу з Богом. Мир, який оснований на Христі і може бути лише там, де є Христос – мир із Богом. Мир, який дає Христос усім віруючим в Нього і про який Він каже: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). На землі мир!

            «У людях добра воля!» Воля, яку дає лише Господь Святий Дух через Євангеліє, через яке Бог хоче спасти усіх людей. Це Євангеліє во плоті лежить сповите у пелюшках у Віфлеємських яслах, висить прибите римськими цвяхами до хреста Голгофи, лежить сповите плащаницею у гробі Йосипа з Ариматеї, воскреслим царює по віки віків, промовляє до нас зі сторінок Писання і причащає нас Своїми істинними тілом і кровю у Святій Вечері, даючи нам прощення гріхів і вічне життя у Його Царстві.

            До Нього спрямовують пастухів Ангел тієї найпершої Різдвяної ночі і до Нього спрямовує нас Писання щодня, щонеділі і щосвята, коли Його Церква збирається довкола Євангелія у Слові і Таїнстві, розчиняючи Свої двері для Христа і запрошуючи Його перебувати з нею і благаючи Його швидше повернутися у славі.


            А поки що наші пастухи ідуть до того ясел, аби там знайти Марію та Сина Божого і поділитися побаченим, бо це – радість велика, якою ми ділимося у ці дні не просто Словом, але й в особливий спосіб, співаючи колядки і радіючи радістю великою. І Марія, як і ми, тримає цю радість Євангелія Небесного у серці своєму та розмірковуючи про нього, радіючи, прославляючи Бога та утішаючись миром небесним. Бо Христос народився!  Славімо Його! Амінь.

Немає коментарів: