Віра - не якась лінива думка

    

Хоча лише віра виправдовує, віра, яка виправдовує - ніколи не буває самотня! Бо віра - не якась лінива думка чи частина мертвих духовних меблів. Віра, яка не приносить любові і добрих діл - мертва (Якова 2:26). Це просто не віра взагалі.

Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

Проповідь на 16-у неділю по Св. Трійці

                               

ТАЛАНТИ ПОМНОЖЕНІ І ЗАКОПАНІ

                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, – кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два – і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, – і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, – приніс іще п'ять талантів і сказав: «Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, – ось я здобув інші п'ять талантів». Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, – ось іще два таланти здобув я». Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, – ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє»... І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє.  Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!» (Євангеліє від Св. Матвія 25:14-30).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, хтось був сказав, що скрипка, яка коштує 50 000 доларів і висить на стіні, припадаючи пилом, неварта звичайної ложки, якою користуються щодня. Сьогодні наша євангельська притча – дуже відома тим, що саме з неї походить відомий в Україні вислів «закопаний талант». Ми найчастіше використовуємо цей вислів у значенні «змарнований талант». Ми маємо на увазі, якийсь інтелектуальний чи фізичний дар, з яким народжується людина і який ми, знову ж таки, через цю притчу, називаємо талантом, і який людина далі не розвиває або не має можливості розвивати.

Проте наша притча сьогодні – набагато ширша. І таланти в ній означають не лише якісь розумові чи фізичні задатки, дари, але все, що ми отримуємо від Господа. До цих талантів належать не лише наші розумові та фізичні здібності, але й увесь той хліб насущний, який дає нам Отець Небесний і який доктор Лютер підсумовує таким чином: «Їжа, напої, одяг, взуття, дім, господарство, земля, худоба, гроші, майно, побожне подружжя, побожні діти, побожні керівники, добрий уряд, сприятлива погода, мир, здоров’я, освіта, повага, вірні друзі, надійні сусіди і все таке інше».

Таланти у притчі – це не лише певні наші здібності. Таланти у притчі – це буквально все, що ми отримали від нашого люблячого Господа. Господь дає всі ці таланти, усі ці дари не всім однаково. І ми, звісно, зауважуємо це в нашому житті і в цілому світі. Таланти Бог дає «кожному за спроможністю його».

Ось і в нашій притчі один чоловік отримав п’ять талантів, другий – два таланти, а третій – один. Слово, яке напрошується сюди «всього» один або «лише» один, тут ставити не можна. Бо й один талант – це не мало, а рівно стільки, скільки цей чоловік міг би добре використати.

А далі чоловіки беруться до роботи. Кожен починає використовувати добро, яке дав йому багатий чоловік, пан, відповідно до своєї спроможності. Ця спроможність включає не лише якісь бізнесові здібності окремого чоловіка, а насамперед знання про пана, розуміння того, ким є він для раба і для кожної людини. Ким є пан для цих трьох чоловіків буде видно з того, як вони ставляться до нього і до його талантів.

І тут, звісно, мова йде про віру. Ким є для нас Христос, любі брати і сестри? Бо виходячи саме з цього, ми й будемо використовувати таланти, які Він нам дає. Ми бачимо раба «що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів». Він не марнує часу. Він не відкладає все на завтра, на післязавтра, на потім. Він невідкладно і енергійно береться до праці і орудує талантами так, що вкінці здобуває прибуток для свого пана – ще п’ять талантів.

Другий діє так само. Він має менше суму талантів. Пан добре знає його спроможність і не дає йому більше. Втім і менше талантів він йому не дає. Пан дає стільки талантів, що енергійна праця його раба теж принесе стопроцентну віддачу. Отже другий раб приносить теж два таланти.

Чому перший і другий раб діють одразу і в своїй праці моторні та невтомні? Відповідь, ми знаходимо у їхньому ставленні до пана. Їхній пан описує і одного, і другого раба такими словами: «Гаразд, рабе добрий і вірний!»  І перший, і другий раб – добрий. В них немає бажання робити зло, але є бажання робити добро. Так само і перший, і другий раб – вірні. Вони вірні своєму панові. Вони знають, що він від них очікує і вони хочуть йому догодити.

Третій раб відрізняється від інших двох. Він теж має спроможність. І має свого таланта. Проте, отримавши його, він узяв срібло свого пана і закопав у землю. Він сховав те срібло добре і надійно так, що ніхто знайти його не міг. І коли настала пора повернення його пана, то він приніс його все назад. Узяв один талант і повернув теж один талант. Усього один талант.

Чому він закопав отриманий талант? Відповідь на це питання криється у його ставленні до пана. Для нього пан – «тверда» людина, різка, з якою не посперечаєшся. Як пан сказав, так воно і буде.  Його не обманеш. Він бачить усе наскрізь і всякі брехні та відмовки одразу відкидає. Все і завжди мусить бути саме так, як цей пан хоче.  Раб, фактично, обвинувачує свого пана: «Ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє».

Ось таким в очах цього третього раба виглядає пан, який дав йому цілий талант срібла. А чому він виглядає так в його очах. Відповідь знаходимо в словах пана: «Рабе лукавий і лінивий!» Якщо перший і другий раби – добрі, то цей третій – лукавий. Йому бракує порядності. Він вдає із себе доброго, але добрим не є. Як написано: «Уста праведного уподобання знають, а уста безбожних лукавство» (Пр. 10:32).

Для нього пан – недостатньо добрий, щоб на нього працювати, а тим більше йому догоджати.  Він – лінивий. Він не хоче працювати. Кожен рух для нього – проблема. А навіть найменше діло, яке для більшості людей – звичайна рутина, для нього – величезний подвиг. Як написано: «Як оцет зубам, і як дим для очей, так лінивий – для тих, хто його посилає» (Пр. 10:26) і: «Лінивий говорить: «Лев на дорозі! Лев на майдані!» Двері обертаються на своєму чопі, а лінивий – на ліжку своїм. Свою руку лінивий стромляє до миски, та піднести до рота її йому тяжко. Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно» (Пр. 26:13-16). Такий і третій раб – лукавий і лінивий. Він нічого для свого пана не робить. До того ще й бреше йому в обличчя. Зухвало, як останній негідник.

Господь тут говорить про те, як ми чинимо із тими дарами, які Він нам дав, тобто як ми чинимо із усім тим, що ми маємо в нашому житті. Комусь Господь дав більше, а комусь – менше. Але людини, якій Він нічого не дав, немає. Ця притча дещо відкриває нам очі на походження нерівності і заспокоює нас, щоб нас зайвий раз не душила жаба, а навпаки, щоб ми швидко та енергійно використовували все те добро, яке вже дав нам люблячий Бог.

До того ж, Він дав нам набагато більше ніж усі наші розумові та фізичні дари і більше ніж усі наші матеріальні благословення. Господь віддав нам Самого Себе. Як написано: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми виправдані. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його» (Рим. 5:8-10).

Син Божий нас настільки полюбив, що пролив за нас Свою святу кров і  помер за нас, аби ми жили з Ним, воскреслим Господом повіки віків. Це Він дає нам усе добро, яке ми маємо. Немає ніякого добра, яке отримали не від Божого Сина. Маєш життя – ти його отримав від Божого Сина. Маєш одяг і поживу – ти їх отримав від Божого Сина. Маєш сім’ю і дітей – ти їх отримав від Божого Сина. Маєш гроші і навіть бізнес – ти їх отримав від Божого Сина.  І найголовніше вірою в Христа ти маєш прощення гріхів, виправдання і вічне життя.

А от, як ти вже все це використовуєш, залежить від твого ставлення до Господа Христа. Яке твоє ставлення – щире та вірне чи лукаве і ліниве? Ти – добрий чи поганий? Твоя віра жива чи мертва? Це видно у ставленні до Господа і це видно з твоїх діл. Це видно з того, як ти використовуєш усе, що ти маєш, аби Він, Господь, ставав через тебе, через твою працю, через твою діяльність багатшим.  А його багатство буде видно не через твій власний банківський рахунок, а через твої добрі діла.

Вірний і добрий раб, віруючий чоловік і віруюча жінка будуть орудувати всіма талантами, усіма своїми набутками на славу Господа спонтанно. Бо така природа віри. Яблуня родить яблука. Груша родить груші. На лозі ми збираємо соковитий виноград. А віруючі родять добрими ділами. Інакше вони не можуть. Бо віра без діл – мертва. Або як каже Господь: «Виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається-бо дерево з плоду!» (Мт. 12:33) Віруючий і невіруючий пізнається з його діл.

Віруючий – відроджений і він любить Христа і радісно служить Йому. По-іншому він діяти не може. А невіруючий дивиться на Христа наче на Того, Хто хоче від нього відібрати те, що Христові по-праву не належить. Він «примазується» до Церкви. Він вдає із себе доброго та вірного, але насправді є лукавим і невірним, бо в Христі він бачить не люблячого Спасителя, а жорстокого тирана, грабіжника і суддю – так наче Христос усе робить для Самого Себе, для якої власної вигоди. Тож він залишається у невірстві, а отже без праведності, і залишається він у  власних гріхах і живе сам для себе.

Але для кого робить усе Господь?  Для вас, любі брати і сестри! Таланти Він дає нам у час нашого навернення, а результат буде, коли ми постанемо перед Ним у час Його славетного повернення.  Бо слова до добрих і вірних, до віруючих  в кінці світу, у час воскресіння такі: ««Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!»  Ці всі таланти, усе це земне добро – дещиця у порівнянні з тим усім, що для нас приготував Господь у Царстві Небесному. Таланти – мале. А велике – Царство Боже і життя в ньому із Христом із усіма Його вірними у невимовній радості повіки віків. Ось що чекає на вас, любі раби Христові, добрі та вірні, виправдані самою вірою в Нього і завзяті до всяких добрих діл.

Вирок же невіруючим і лукавим, і лицемірам – жахливий: «Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!»  Ти думав, що твоє земне буде тривати вічно? Ти помилявся. Від тебе буде забране геть усе. Ти залишишся голий і босий у вічній темряві пекла, там ти будеш плакати і скреготіти зубами, але буде вже пізно, бо час благодаті, час застосування добра, даного Господом минувся.

Орудуймо талантами, які нам дав Господь, любі брати і сестри!  Хай наша віра проявляється у наших ділах на славу Божу. Заради Христа!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

    

     Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. 
Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на недільний ранок

   

      Вічний всюдисущий Отче! Ти бачиш, як минають мої швидкоплинні роки. Підтримай мене Твоєю благодаттю і силою. Сьогодні під час служби Божої вияви до мене Твою любов. Зішли Твого Духа Святого, щоб Він покріпив мою віру і рішення служити Тобі ще з більшою відданістю. Нехай ніщо не буде дорожчим для мене від любові викуплення у Євангелії Ісуса, Твого Сина, а мого Спасителя.
     Серце чисте створи в мені, Боже!  А коли я прийду до церкви слухати Слово Твоє, молитися і сповідувати віру в Тебе - звільни мене від усіх думок про земне. Наповни мене вдячністю до Тебе за величну любов Твого Сина, Який пішов на Голгофу і Своєю кров'ю приніс повну плату за мої багаточисленні гріхи. Прощай мене щодня. Нехай страждання мого Спасителя на хресті і Його муки відкриють очі мої на красу Його любові і безодню мого гріха. Наповни серце моє миром і радістю прощення.
     Нехай буде воля Твоя і щодо мене. Благослови мою постанову про відданіше служіння Тобі. Допоможи мені подолати необачність у служінні Тобі та неуважність до Твого Слова. Дай мені перемогти почуття жалю до самого себе і всі мої страхи. У цей день служіння благослови, аби я оспівував славу Твою. Допоможи мені повністю присвятити себе Твоєму Синові, Ісусові Христові, Який воскрес із мертвих і живе повіки віків. Амінь.

© Мій молитовник

День Святого Хреста Господнього

   

Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на День Святого Хреста Господнього:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Мартін Лютер про дії Святої Трійці

    

В тексті, який перед нами (1 Коринтян 12:1-11), Апостол подібним чином проводить розрізнення  Трьох Осіб: один Бог, один Господь, один Дух. Він відводить кожній Особі окремішню дію, якою та Особа об'являється. Один - Бог Отець і від Нього, як від джерела і Першої Особи походить усяка влада. Інша Особа - Господь Ісус Христос, Син Божий, Який, будучи Головою Церкви, призначає всі служіння. Третя Особа - Дух, Який чинить і роздає всі дари в Церкві. Втім всі Троє однієї божественної, всемогутньої і вічної сутності.

Мартін Лютер, з проповідей

Як ведеться сім'ї - так ведеться народові

        

     Цей псалом (126 (127), який є благословення на сім’ю, є також благословення на народ, бо як ведеться сім’ї, так само ведеться й народові. Благословення народу починається із благочестивості в серцях батьків. Такі батьки бояться Бога і слухаються Його заповідей.  Їхня сила лине до дітей через вдоволення і мир, які вона чинить у сім’ї.

     Від міцних сімей сила лине в народ. Від сильних, благочестивих сімей виходять працівники, які будуватимуть народ; батьки, які виховуватимуть благочестивих дітей і діти, які є нашою надією на майбутнє.  Без таких сімей майбутнє – темне. У таких сім’ях народ і церква знаходитимуть силу. 

Джон Бруґ, Народна Біблія, з коментаря на Псалом 126 (127).

Різна нагорода в Царстві Небесному

Для учнів прибережено отримання більшого у пропорції до їхньої праці. Ось чому Христос обіцяв злодієві (на хресті) лише оселю, а Царство приберіг на пізніший час. Хай людина, яка навертається у годину смерті і сповідує Господа Ісуса, заслужить мешкання в раю, а той, що мав довгий вишкіл і був воїном Христовим, здобував душі і доручав себе самого Христові – той повинен мати Царство Боже своєю платнею і повинен радіти тим, що отримає повну винагороду за свої учинки…. Ось так навернутий від розбійництва здобуває спочинок, а випробуваний в апостольстві – владу.

Св. Амвросій Медіоланський, З листів

Проповідь на 15-у неділю по Св. Трійці

                СКАРБ У ГЛИНЯНИХ ПОСУДИНАХ
             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі – раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої – в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі (2 Коринтян 4:5-11).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, в Україні, як і в цілому світі популярним стає своєрідний вид розваги, який можна назвати пошуком скарбів. Час від часу ми можемо бачити людей, які ходять з металошукачами. Вони, звісно, не шукають міни чи снаряди, а шукають цінності, які були загублені, а ще частіше – скарби, які були навмисно заховані, аби під час війни чи якогось іншого лихоліття вони не дістались якомусь ворогові чи грабіжникові. 

Часто золоті чи срібні монети ховали у глечики, звичайні глиняні посудини, призначені для того, щоб зберігати в них напої, як-от: воду, узвар чи молоко. Можна лише уявити радість шукача скарбів, коли раптом він із землі викопує старий глечик, звичайну глиняну посудину, часто затерту і навіть укриту маленькими тріщинками. Але важливою є не сама посудина, а її вміст – те, що в ній сховане: дорогоцінні золоті та срібні монети, справжній скарб.

Неважливо те, який глечик, не грає практично ролі те, якою є глиняна посудина. Важливим є те, що в тій посудині перебуває. Важливим є скарб. Важливим є те, що всередині. Сьогодні про найбільший скарб устами та пером Апостола Павла каже нам Господь Святий Дух. Цей скарб даний Церкві.

На жаль, у багатьох сьогоднішніх церквах цей скарб ігнорують, ним нехтують, його применшують або прирівнюють до звичайних речей. Навряд чи ви можете назвати розумною людиною, яка викине з кишені золоті монети, аби набрати в них залізних копійок. Навряд чи якась розумна жінка поміняє золотий перстень із діамантом чи коштовним камінням на дешеву біжутерію. Але багато церков і проповідників діють, як нерозумні люди.

Адже ті церкви, які замість Христа проповідують щось інше, наче викидають золото, діаманти, коштовне каміння, а заносять іржаве залізо та дешеву біжутерію. Вони наче кажуть людям: «Віддавайте золото, а натомість беріть залізні монетки. Міняйте діаманти на скло. А тут ми набили багато різного кольорового скла – тож поспішайте міняти на це скло ваші рубіни, смарагди і все інше коштовне каміння!»  Так відбувається тоді, коли замість Христа, нас кличуть до добрих діл, до Діви Марії, до різних святих, у прощі чи на паломництва. Бо так нас кличуть від прощення гріхів і від життя – до пекла та до вічної смерті. 

Апостол каже нам сьогодні: «Ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа». Іншими словами, Апостол каже, що він не проповідує якісь власні, вигадані самим собою учення та ідеї, як це роблять ті, що вигадують різні способи про те, як добратися до Царства Небесного і заслужити собі прощення гріхів і вічне життя. Апостол також має на увазі, що йому немає чим хвалитись, як то люблять хвалитись собою і своєю святістю ті, хто вважає, що він добивається особливої святості власним способом життя. 

Апостол каже: «Ми проповідуємо Ісуса Христа, Господа». Тобто ми проповідуємо лише Ісуса Христа, нашого Господа. Нічого і нікого ми не проповідуємо окрім Христа. Це – проповідь Апостольської Церкви, віру в яку ми сповідуємо цієї неділі в нашому Нікейському Символі віри. Апостоли проповідують Ісуса Христа, Господа. 

Чому вони проповідують Ісуса Христа, Господа? Бо лише в Христі є прощення гріхів. Ні в кому іншому прощення і виправдання немає. Бо лише Ісус – вічний Божий Син, Який у виповненні часу стався людиною, як ми, але без гріха. І лише Він забрав усі до єдиного наші гріхи на Себе і поніс їх на Голгофський хрест. І там Він обмив їх Своєю божественною кров’ю і помер за нас, і воскрес, аби вірою в Нього, ми мали і прощення гріхів, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя.

Апостоли ж – лише раби віруючих, як і сьогоднішні проповідники – раби ваші, але не задля задоволення якихось тілесних прихотей чи забаганок, а «ради Ісуса» каже Апостол – ради віри в Нього, ради пізнання істинного Бога, а не якогось фальшивого ідола, якого нав’язують людям проповідники від диявола.  Апостоли і проповідники – раби, які виконують найвище служіння – служіння благодаті через Ісуса.

Апостол знає, що каже. Він сам, думаючи, що служить Богові, був перебував у темряві і насправді проти Бога воював і переслідував Церкву. Коли дорогою до Дамаску, Павла-переслідника, який в той час звався Савлом, перестрів Сам Христос, «то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» (Дії 9:3, 4) Сам Господь переставив був Павла з темряви до світла.

              Павло дуже добре розумів, що таке духовна темрява. Він в ній перебував і він її поширював власними проповідями про добрі діла і власним діями, переслідуючи Євангеліє. І тепер він каже нам і всім людям: «Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої – в Особі Христовій». 

Ти думаєш, що ти або хтось інший може служити Богові поза Христом?  Ти думаєш, що юдейський рабин чи мусульманський мулла служать Богові? Ти помиляєшся! Той, хто не вірує в Христа, не знає Христа, не уповає на Христа – той не знає Бога. Єдиний спосіб пізнати Бога – знати Христа, знати Його Особу. 

Лише коли ти віруєш в Христа, лише тоді, коли ти знаєш Його Слово і залишаєшся у Його Слові, а не кидаєшся від Слова Христового до людських передань і назад – лише тоді ти просвітлений, лише тоді в тобі сяє Своїм світлом Бог, бо коли є Христос, коли ти в Нього віруєш, тоді ти знаєш Бога і, як Авраам, є Його другом. Коли ж у Христа не віруєш, то Бога не знаєш.

Дуже часто брак знання слави Божої прикривається славою цього світу. Коли мало Христа, то дуже часто брак Христа і Божої слави прикривають мирськими цінностями: золотом, сріблом та іншими прикрасами. І ось іде людина, вся вкрита дорогим одягом, хрестами, та іншими релігійними відзнаками але всередині ніякого скарбу немає, бо немає уповання на Самого Христа і через це немає знання слави Божої.

Натомість, каже Апостол: «ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас». Св. Павло визнає, що він – глиняна посудина. Головна цінність – не глиняна посудина, а те, що глиняній посудині перебуває. У християнах, у дітях Божих перебуває скарб. Тому, хоча й назовні, ми можемо виглядати вельми скромно або ще й гірше – всередині у нас світло і слава – Христос Господь, і праведність, і життя. 

А якщо немає віри в Христа, то як би будь-яку людину не прикрашали, вона теж залишається глиняною посудиною, але без скарбу. Але така глиняна посудина, якщо без скарбу, порожньою теж не буває. В ній бовтаються всякі нечистоти і ганьба, і суд, і прокляття,  і смерть, тимчасова, і вічна. 

Проте, коли є віра в Христа, тоді є Христос Господь і тоді у нас, у немічних глиняних посудинах, виявляється сила Божа і її велич. Бо в Апостолах, у проповідниках Христового Євангеліє діє Христос, Син Божий діє через них навіть, якщо вони найбідніші люди і найбільш зневажені світом. 

Бо через їхню проповідь діє Господь Святий Дух, створюючи спасенну віру у ваших серцях. Через їхні уста Бог у Христі, заради Христа проголошує вам прощення гріхів і виправдання. Через їхні немічні посудини, Господь проголошує Свої Слова Запровадження  і запрошує вас підходити до Господнього Столу, аби причащатися істинними тілом і кров’ю Христа у хлібові та вині та з ними отримувати прощення гріхів і вічне життя, спільноту з Церквою та її Нареченим, Божим Сином.

Саме через цей внутрішній скарб, який несе життя людям, сатана ненавидить глиняні посудини: проповідників Євангелія. Він влаштовує на них напад за нападом, атаку за атакою, переслідування за переслідуванням, прагнучи зупинити проповідь Євангелія. Апостол сповідує: «У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені». 

Диявол і світ хотіли б витіснити проповідників Євангелія зо світу, але це виконати не можливо. Бог далі контролює історію світу і Він не дає знищити Церкву. А коли нам створюють важкі обставини, то ми в розпач не впадаємо, бо знаємо, що Господь і тут діє, і «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Римлян 8:28). Ми знаємо, що все вийде на добре. Адже Бог пильнує навіть за волоссям на нашій голові. Тим більше Він попильнує про все інше.

І, навіть коли нас переслідують, то ми знаємо, що наш Господь – посеред нас, з нами. Він до нас промовляє через Своє Слово, Він живить нас Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві, Він перебуває серед нас у Отцівській любові, Синівській милості і втішанні Духа і ніколи, ні за яких обставин Він нас не полишить. Навіть якщо ми будемо повалені чи фізично знищені, ми не будемо погублені, бо у Христі і заради Христа ми маємо вічне життя і Боже Царство.

Ми завжди носимо в нашому тілі, каже Апостол, «мертвість Ісусову», страждання і хрест. Воістину ми – глиняні посудини. Але через Скарб у нас, через Христа, Який живе у нас, ми знаємо, що на нас чекає після страждань і смерті – в нашому тілі з’явиться й життя Ісусове – Господь воскресить нас до вічного життя так само, як Він воскрес до вічного життя і ми будемо радіти життям у Його Царстві повіки віків. Через це ми й сповідуємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Тоді глиняні посудини стануть нетлінними, безславне – славним і життя наше – вічним. Через Ісуса і заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

Коли проповідники проклинають Христа

    

Коли тут Павло говорить про те, що Ісуса називають проклятим, то він не лише має на увазі відкрите богохульство або проклинання Христового Імені чи Особи так, як це роблять язичники чи неблагочестиві юдеї - не про них тут Павло говорить і цього не мають робити й коринтяни. Радше тут Павло згадує такого християнина, який вихваляючись тим, що має Святого Духа, не проповідує Христа, як основу нашого спасіння - так як це він повинен проповідувати, але нехтуючи цією істиною, він вказує душі на щось інше, вдаючи наче ця заміна - від Святого Духа і краща та необхідніша, аніж звичайне вчення Євангелія.
     Всі такі вчителі насправді просто винні у засудженні Христа, докорянні Христові та проклинанні Христа. Ставитися зневажливо до Христового Слова і служіння та звеличувати натомість щось інше, як засоби для здобування Святого Духа і вічного життя - що це, як не зневага Христа і заява про те, що Христос не має ніякого значення?..
     Язик служителя Христового - мова, яку він застосовує - мусить мати таку простоту, яка не проповідує нічого, окрім Христа.
Мартін Лютер, з проповідей

Виправдана людина завжди відроджена

    

     Ці дві речі, виправдання і відродження, можуть бути розділені ментально, і, власне кажучи, вони мають відмінності, але насправді вони ніколи не розділені. Якщо немає відродження, то й не буде прощення. Відроджена людина завжди виправдана, виправдана людина завжди відроджена.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

День Св. Захарія і Єлисавети

    

Cьогодні ми згадуємо святих Захарія і Єлисавету та дякуємо за них Богові.  Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6).  Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік.  За таке невірство Захарія було покарано німотою. 

     Народивши сина, Єлисавета назвала  його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються, як приклади вірності та побожності.

Молитва на День Св. Захарія і Єлисавети:

     Боже!  Лише Ти тчеш усіх немовлят в утробі.  Ти обрав слуг старих і бездітних, аби вони зачали та виховали Предтечу Христа і таким чином Ти знову виявив Свою силу в слабкості. Дай нам, аби  ми, такі ж слабі й немічні, як Захарій і Єлисавета, мали нагоду любити Тебе і служити Тобі відповідно до Твоєї доброї і благодатної волі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Пророка Мойсея

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Пророка Мойсея і дякуємо за нього Господу.  Мойсей народився у Єгипті через декілька поколінь по тому, як Йосип перевіз туди свого батька Якова та своїх братів, які таким чином врятувалися від голоду в ханаанському краї.  Нащадки Якова були уярмлені єгиптянами. Єгиптяни також віддали наказ убивати всіх новонароджених єврейських хлопчиків.  Коли народився Мойсей, його мати поклала його в кошик, а кошик в очерет біля Нілу, де його знайшла дочка фараона і виховала Мойсея, як свого сина (Вихід 2:1-10). У віці сорока років Мойсей, захищаючи єврея, убив єгипетського наглядача і втік у мідіянський край, де впродовж сорока років працював пастухом.  Звідти Господь покликав його повернутися до Єгипту і сказати фараонові: «Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, і нехай вони святкують Мені на пустині!» (Вихід 5:1).  Вкінці, після десяти кар Господніх, фараон поступився і, після того, як ізраїльтяни відсвяткували першу Пасху, Мойсей вивів їх із Єгипту.  На Червоному морі було знищено єгипетську армію, а ізраїльтяни перейшли море по сухому дні (Вихід 12-15).  Біля гори Сінай їм було дано Закон і там було збудовано скинію (Вихід 19-40).  Але через непослух, вони мали блукати в пустині упродовж сорока років. Самому Мойсеєві не було дозволено увійти в Обіцяний Край, хоча Бог дозволив йому той край побачити (Повторення Закону 34).  У Новому Заповіті Мойсей згадується як законодавець і пророк.  Перші п’ять книг Біблії написані ним. 

                Молитва на День Св. Пророка Мойсея:

    Господи Боже, Отче Небесний, через пророка Мойсея, Ти розпочав пророцький взірець навчання Твого народу в правдивій вірі і, через чуда, Ти виявив Свою присутність у творінні, щоб зцілити його від руйнування. Дай, аби Твоя Церква могла бачити у Твоєму Сині, нашому Господі, Ісусі Христі, завершального Пророка останніх часів, вчення і чудеса Якого, тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Ганни

Сьогодні ми згадуємо Св. Ганну (Анну) і дякуємо за неї Господу. Ганна була улюбленою дружиною Елкани, єфремлянина і благочестивою матір'ю Св. Пророка Самуїла. Він народився в неї через багато років гіркої безплідності (1 Самуїлова 1:6-8) та палких молитов про сина (1-а Самуїлова 1:9-18). Після відлучення сина, Ганна виявила свою вдячність Господу, повернувши свого сина до служіння Господу в Шіло (1 Самуїлова 1:24-28).  Її молитва (псалом) подяки (1 Самуїлова 2:1-10) починається словами "Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі". Ця пісня передвіщає "Величальну", пісню, яку проспіває Діва Марія через багато століть (Луки 1:46-55). Ім'я Ганна походить з єврейського слова благодать. Ганну згадують і вшановують за радісне виконання обітниці, яку вона принесла до народження сина і за те, що вона віддала сина на довічне служіння Господу.
     

Молитва на День Св. Ганни:

Боже, Отче Всемогутній!  Ти - Творець усього.  Ти зглянувся на біду Твоєї безплідної слуги, Ганни і не забувся про неї, а відповів на її молитви даром сина.  Почуй і наші так благання та прохання і наповни нашу порожнечу, даруючи нам довіру у Твоє піклування, щоб і ми, як Ганна, могли приносити Тобі подяку і славити Тебе, і радіти чудесним народженням Твого Сина, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви