Віра - Духом учинене чудо божественної благодаті

    

Великою помилкою є припускати, що немовлята не можуть мати ніякої віри просто через те, що їхнє свідоме розуміння і використання мови ще не розвинулись. В жодному разі віра не є людським досягненням, для якого потрібні  здібності дорослої людини. Віра - це Духом учинене чудо божественної благодаті у дорослому ніяк не менше, аніж у щойно охрищеному немовляті. Самою благодаттю! 

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

День Св. Маттія, Апостола

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Маттія - одного із менш відомих Апостолів і дякуємо за Нього Господу. Відповідно до отців ранньої Церкви, Маттій був одним із тих семидесяти двох, яких Ісус послав звіщати Євангеліє в Луки 10:1-20.  Після Вознесіння, Маттій жеребкуванням був обраний заповнити вакансію серед Дванадцятьох, яка утворилася внаслідок зради та смерті Юди Іскаріота (Дії 1:16-25).  Передання ранньої Церкви згадують про декілька місць служіння Св. Маттія. Деякі історики вважають, що він пішов в Ефіопію, інші розташовують його у Вірменії - це була перша нація, яка прийняла християнство за національну релігію. Маттій, можливо, став мучеником за віру в Колхіді, в Малій Азії (на території теперішньої Грузії) приблизно 50 року по Різдві Христовім.  Церква Св. Маттія в Трірі, Німеччина, заявляє про те, що саме в ній поховано Св. Маттія, єдиного з Дванадцятьох, які поховані в Європі, північніше від Альп.

Молитва на День Св. Маттія, Апостола:

Всемогутній Боже!  Ти обрав слугу Твого, Маттія, аби Він був зарахований до Дванадцятьох. Подай, аби Церква Твоя, була завжди бережена від фальшивих учителів і, аби її завжди навчали та вели вірні та істинні пастирі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків.


Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 7-у неділю по Богоявленні

           

СЛОВО БОЖЕ ПОРОЖНІМ НЕ ВЕРТАЄТЬСЯ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, – так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!  Бо з радістю вийдете ви, і з миром проваджені будете. Гори й холми будуть тішитися перед вами співанням, і всі польові дерева будуть плескати в долоні. На місце тернини зросте кипарис, а замість кропиви – появиться мирт. І стане усе Господеві на славу, на вічну ознаку, яка не понищиться! (Ісаї 55:10-13).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, навіть людське слово може принести багато користі або завдати дуже багато шкоди. У народі є навіть приказка, що словом можна убити. Візьмімо для прикладу останні події із евакуацією українців із Китаю, де лютує епідемія коронавірусу.  Звісно, коронавірус небезпечний. Звісно, потрібні професійні заходи для того, аби по максимуму вбезпечити усіх українців від можливості зараження.

            Але подивіться як за допомогою маніпулятивних словес український народ зобразили нацією дикунів, яка жбурляє каміння в автобус, у якому везуть українських таки дітей, евакуйованих з Китаю. Але перед тим, як було таке закидання камінням автобусів, були слова. Були слова представників влади, були слова політиків і слова звичайних громадян.  Кажуть, що були навіть якісь молебні, щоб евакуйованих українців, бува не розмістили в тому чи іншому українському місті.

            А вже після слів полетіло каміння в українських громадян. І полетіли кадри на весь світ, які зображали український народ жорстокими дикунами. Сталося майже як у притчі Господа про пшеницю і кукіль – коли ворог, у час сну людей, насіває кукіль. Ворог – диявол, а насіння його – теж слово. Тільки те слово нежиттєдайне, а воно несе зневіру і руїну. Здається, що за останні тиждень ми бачили саме таку руйнівну дію диявола.

            Наш рідний український народ, який відомий своєю гостинністю і жертовністю, постав у образі заляканого панікера, який втратив здоровий глузд і самовладання та готовий закидати камінням навіть своїх дітей. Це неправильний образ. Адже в нас є сотні тисяч волонтерів і добровольців, які жертвують і час, і кошти, і працю, і навіть життя задля порятунку нашої країни і українського народу.

            Але ми бачимо, наскільки могутнім є лукаве слово і як воно за останній час виросло і якої шкоди воно може завдати усім нам, як воно може нас роз’єднати, пересварити, розвинути у нас комплекс якоїсь меншовартості і на місці емпатії, здатності поставити себе на місце іншої людини, зростити мало не тваринний страх і варварську, дикунську поведінку, недостойну цивілізованого християнського народу.

            Той, хто планував усі ці події в Нових Санжарах та інших містах України, вміло користувався лукавим словом, аби потім принизити весь український народ і виставити його, а отже вас і мене, на посміховисько перед цілим світом і відбити у цивілізованого світу бажання нам допомагати у нашій важкій боротьбі, яку ми ведемо проти  підступного ворога. Зле слово, слово ворога, слово диявола, слово його слуг, які розбещують наш народ, аби потім його виставляти на весь світ на посміховисько – дуже могутня зброя.

            Апостол Павло застерігає нас: «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим, і гидота, і марнословство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування. Знайте-бо це, що жоден розпусник, чи нечистий, або зажерливий, що він ідолянин, не має спадку в Христовому й Божому Царстві! Нехай вас не зводить ніхто словами марнотними, бо гнів Божий приходить за них на неслухняних, тож не будьте їм спільниками!» (Ефесян 5:3-7).

            Краще бути спільниками Бога і Його святого Слова.  Св. Пророк Ісая каже нам сьогодні, що воно – могутнє, дієве і життєдайне. Господь порівнює Своє Слово із дощем. Без дощу, без вологи земля буде неродюча. Якби ми не хвалили наші славні чорноземи, все-таки без дощу, без снігу, без поливу, вони нічого доброго родити не зможуть.

            Господь відбирає всяку похвалу від землі і показує, що все здійснюється дощем. Господь каже нам, що коли Церква будується, коли вона розвивається і зростає, то це – не наша заслуга, а заслуга Його Слова. Так само як земля не може родити без дощу чи снігу, без живильної вологи, так само і Церква не може з’являтись, жити, розвиватись чи зростати без Божого Слова.  Як каже Апостол Павло: «Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Римлян 10:17).

            Як диявол через своїх проповідників і свої злі, лукаві та розпусні слова руйнує суспільство і народ, деградує та розкладає його, доводячи його до руїни та злиднів, і виставляючи його потім на посміховисько перед світом, так Бог будує народ через проповідь Божого Слова. Іншого способу для будування Бог не називає. Тут Бог шпетить усіх тих, хто називає себе проповідником, але не проповідує Божого Слова, а проповідує якісь байки, людські традиції, виправдання ділами або очікує на особливе об’явлення від Святого Духа, нехтуючи Словом Писання.

            Такі люди не знають Бога, не слухають Його і Його не чують, бо Він каже, що плід принесе тільки Його Слово. Дощ і сніг, які сходять на землю, роблять її родючою, і ми маємо і овочі, і фрукти, і всю поживу необхідну для нашого тілесного життя. А наше вічне життя і всі плоди, які має християнин і християнка народжуються тоді, коли на нас у проповіді падає дощ і сніг Божого Слова.

            Бо що зароджує, коли немає дощу і снігу Божого Слова? Апостол каже, що тоді ми зароджуємо «перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього» І він додає: «Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19-21).

            А Слово Боже, яке сходить проповіддю наче дощ чи сніг чинить те, що жадає Бог і тоді віруюча людина рясніє плодами Духа і приносить: «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22, 23). І воно далі, каже Господь: «буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» Бо дія Слова на цьому не закінчується, а має тривалі і вічні наслідки.

            Вічні наслідки будуть для тих, хто не розкається в «перелюбі, нечистості, розпусті, ідолослуженні, чарах, ворожнечі, сварках, заздрості, гнівові, суперечках, незгодах, єресі, завидках, п'янству, гулянках й подібному до цього». Такі, коли не розкаються і не увірують у Слово Боже, у Христа, не успадкують Царства Божого, а підуть прямісінько у вічні муки пекла. Бо таке завершення плодів невірства і всього того, що сіє диявол.

            А до тих, що будуть орошені Божим Словом, Господь каже: «З радістю вийдете ви, і з миром проваджені будете. Гори й холми будуть тішитися перед вами співанням, і всі польові дерева будуть плескати в долоні». Так виходив Ізраїль із рабства Єгипту. Про це співав Псалмоспівець: «Як виходив Ізраїль з Єгипту, від народу чужого дім Яковів, Юда став за святиню Йому, а Ізраїль – Його пануванням! Побачило море все це і побігло, Йордан повернувся назад! Гори скакали, немов баранці, а пагірки – немов ті ягнята!» (114:1-4).

            Весь той жах, який буде відчувати світ, коли будуть рушитись усі стихії, для нас буде днем радості. Бо то буде день повернення нашого Господа Ісуса Христа у славі.  Ми будемо мати мир, тому що до нас ітиме не Суддя, як Христос ітиме до світу, а до нас ітиме наш люблячий Спаситель.

            Власне кажучи, ми навіть зараз йдемо ще цим світом, цією долиною сліз, з миром, який нам проголошує Слово, яке сходить через уста вірних проповідників Божих, від Бога. Адже це Слово запевнює нас, що всі наші гріхи прощені в Ім’я Христа розп’ятого і в Ім’я Христа воскреслого ми маємо виправдання. І ми маємо мир з Богом, Який проголошує, що Він у Христі примирився з нами і є нашим благодатним і люблячим Отцем Небесним. Він запевнює нас про Свою любов у Слові, і Христос обіймає нас любов’ю Божою, коли причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.

            Коли Бог проганяв наших прабатьків, Адама і Єву, з раю, після того, як вони згрішили та відступилися від Нього, то промовив: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти – порох, і до пороху вернешся» (1 М. 3:17-19).

            Але в час повернення Христа у славі, ми отримаємо нову землю. Прокляття на ній більше не буде. А буде на ній винятково Боже благословення. Це буде прекрасна земля, яка матиме неймовірно чудесні рослини. Нам легко буде до неї звикнути, адже до доброго звикають легко.  Якщо в аду буде вогонь і крик, і темрява, і сморід, то на новій землі, каже Господь, на місці тернини, «зросте кипарис, а замість кропиви – появиться мирт».            

            Ми не побачимо більше чогось загрозливого чи отруйного, чи небезпечного. Все буде прекрасним, добрим і досконалим. Ми будемо радісні, і ми будемо хотіти співати і прославляти Господа, і господарювати на цій новій землі у блаженстві. І цьому блаженству, каже Бог у Його Слові, не буде кінця.

            Бо далі Він каже: «І стане усе Господеві на славу, на вічну ознаку, яка не понищиться!» Ця земля і всі діла, які на ній погорять. А нова земля і всі ми будемо жити повіки віків на славу Господеві. В цьому світі ми, віруючі, маємо наказ від Апостола вже все робити на славу Божу. Але навіть усе найкраще з того, що ми робимо, не буде тривати вічно. Хоча й ми отримаємо зза наші добрі діла нагороду від Господа.

            А нова земля, з усім чуденсним творивом на ній і воскреслі християни, будуть славити Господа повіки віків. На ній не буде гріха, ні коронавіруса, ані яких інших хвороб, ані смерті. І завершення ні тривалості землі, ні життю, ані нам ніколи не буде. Бо це буде вічна ознака, яка ніколи не понищиться. І все це буде ознакою, що славитиме Христа, нашого Спасителя повіки віків. А до того часу хай лунає Боже Слово. Бо порожнім воно не вертаєтся. В Його святе Ім’я. Амінь.

            Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:14).

День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Полікарпа і дякуємо за нього Господу.  Народився він приблизно 69 року по Р. Х. і був важливою постаттю у Ранній Церкві. Будучи учнем євангеліста Івана, він cлужив як сполучна ланка між  першим поколінням віруючих з дальшими християнами.  Прослуживши чимало років єпископом Смирни, Полікарп був заарештований, допитаний і, у такий день, як сьогодні, 155 або 156 року по Р. Х. страчений за віру. Очевидець його мучеництва записав оповідь про його смерть, яка називається Мучеництво Полікарпа і ця оповідь далі залишається підбадьоренням для віруючих у часи переслідувань.

Молитва на День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика:

    Боже!  Ти створив небеса й землю.  Ти дав слузі Твоєму превелебному, святому і лагідному Полікарпові, мужність сповідувати Ісуса Христа Царем і Спасителем і Ти дав також йому непохитність померти за  віру.  Дай нам благодаті повторювати його приклад участі у чаші Христових страждань, аби ми також взяли участь у Його славетному воскресінні;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Користь, сила та ефективність Хрищення

    

    ( Про користь, силу та ефективність Хрищення) свідчать нам Слова запровадження Хрищення і багато інших місць зі Святого Писання, як-от: Марка 16:16; Дії 2:38; Ефесян 5:25, 26; Тита 3:5, 7; Івана 3:5; 1 Петра 3:21). Тож Лютер правильно говорить у своєму Катехізисі: Хрищення дає прощення гріхів, визволяє від смерті та диявола, дає вічне спасіння всім, що вірять, як це проголошують слова та обітниці Божі.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

   

Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від римської церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній істині, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:

Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує усіх, віруючих в Сина Божого, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

                               

                                     ОСТАННІ І ПЕРШІ
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника.  А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: «Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам». Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: «Чого тут стоїте цілий день безробітні?» Вони кажуть до нього: «Бо ніхто не найняв нас». Відказує їм: «Ідіть і ви в виноградник». Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: «Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших». І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: «Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту»... А він відповів і сказав до одного із них: «Не кривджу я, друже, тебе, – хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?» Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» (Євангеліє від Св. Матвія 20:1-16).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3).

            Дорогі брати і сестри, колись я був читав, що в Сполучених Штатах якась вісімнадцятирічна дівчина на Новий рік скоїла самогубство. У передсмертній записці вона описала угоду, яку за рік до того, як накласти на себе руки, вона уклала «з Богом чи долею, чи чимось, що там є». Вона писала: «Я заявила, що якщо в цьому році в моєму житті нічого такого, заради чого варто жити, не станеться, то я перестану жити. Я ж небагато попросила, правда?»

            Нам хочеться висувати умови Богові. Ми хочемо, щоб Він відповідав перед нами, а нам перед Ним відповідати не те, що не дуже хочеться, але й дуже не хочеться. Нам хотілося б мати такого Бога, якщо не хлопчика на побігеньках, то бодай молодшого партнера, з яким ми будемо укладати угоди, які вигідні саме нам, а потім вимагати від Нього повного виконання таких угод.

            Гріх не розуміє Бога і хоче над Богом панувати, Богові диктувати, Богові висувати умови і Богові за невиконання умов, угод і всього іншого – докоряти. Гріх дуже хотів би мати можливість поставити Бога в куток, як сьогодні плотські діячі з усіх сил намагаються загнати Божу Церкву десь на узбіччя суспільного життя, аби вона мовчала і навіть словом не заїкалась про гріх і про Спасителя від гріха, Свого Нареченого і Господа Ісуса Христа. Гріхові. Дияволові і світові хочеться Богом керувати і таким чином самим бути богами, першими над усіма і переконують нас, що саме тоді для нас настане Царство Небесне.

            Господь розповідає нам сьогодні, до чого насправді подібне Царство Небесне. Тут Господь упокорює тих, хто вважає, що він дуже важливий, значимий. У цій притчі Господь дає втіху тим, хто є ніщо і перебуває у відчаї. Ця притча – про Божу милість і про довіру до Бога, як до найбільшого добра і до нашого єдиного Спасителя.

            Господь починає цю притчу з оповіді про господаря, в якого є виноградник. Він на світанку знаходить собі робітників. Він домовляється з ними про оплату праці. Всіх все влаштовує і робітники вирушають у виноградник і починають там працювати. Від самого початку дня  вони не безробітні. За свою працю вони отримають винагороду.

            А наш господар не спиняється. Він о 9 ранку за нашим часом іде на ринок. Ринок був чимось на кшталт центру зайнятості або ж ще краще – чимось подібним до площі перед київським залізничним вокзалом, де робітники різних фахів або й звичайні різноробочі чекають на можливість найму і якогось заробітку. Господар із притчі пропонує їм якийсь заробіток, тож ці робітники ідуть працювати в його виноградник.

            Так само він робить о полудні за нашим часом та о третій дня, тобто вже за декілька годин до завершення робочого дня. Вони вже не мали надії, що хтось їх візьме на роботу і що вони матимуть за що купити свій хліб насущний. «Ніхто не найняв нас», – пояснюють вони своє безробіття і свою безнадію господареві.

            Чи міг би наш господар з притчі найняти усіх потрібних йому працівників вдосвіта? Міг. І він це зробив. У нього не було потреби наймати більше людей. Проте решту він наймає винятково через те, що виявляє до них милість. Йому шкода цих людей, що не мають роботи і не матимуть як жити.

            А в кінці робочого дня ми бачимо розрахунок. Всі отримали по динарію, тобто суму за повний робочий день. І ось тут починаються проблеми. Вони починаються не в господаря, а в робітників, зокрема в тих, що працювали від самого ранку. Вони нарікають на господаря і кажуть: «Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту».  Їм не подобається ця, на їхню думку, несправедливість. Їм хочеться справедливості.

            Проте господар бачить кілька речей. Він бачить, що вони не хочуть, аби він був господарем над своїм багатством та, аби він був добрим; аби він, зокрема виявляв доброту до інших людей, а також вони – заздрісні. Через це його відповідь настільки повна: ««Не кривджу я, друже, тебе, – хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?»

            Всі запитання поставлені господарем обуреним робітникам – риторичні. На всі ці запитання, звісно відповідь буде: «Так!»  Так, ти згодився за динарія. Так, я маю свободу робити із тим, що належить, що хочу. Так, твоє око заздрісне від того, що я добрий. А ти маєш бути задоволений тим, що я тебе взяв на роботу.  Без мене ти був би безробітним. Ти не маєш права вказувати що мені робити. Бо ти – не господар.  Ти не повинен заздрити твоєму ближньому через те, що він отримав від мене стільки само добра, що й ти.

            А в кінці цієї притчі наш Господь додає дуже відому фразу: «Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» У цій притчі перші, ті, що наймалися за винагороду, скаржаться, що вони витерпіли тягар дня і спекоту. Вони домовлялися про винагороду і працювали заради винагороди. Це ті, що вірять у виправдання ділами Закону. Вони багато працюють, але роблять це нерадісно і не мають чистого сумління.  І це видно з того, як вони ставляться до тих, що прийшли набагато пізніше, але отримали свою нагороду.

            Останні – це ті, що не прагнули тієї винагороди, яку отримали. У притчі ні слова не сказано про те, що вони проводили якісь перемовини із господарем, працедавцем хоч про якусь винагороду. І ті, що пішли о 9 ранку, і ті, що пішли ополудні та о третій годині дня, вірили, що господар не залишить їх без хліба насущного. Це ті, що прислухаються до заклику Господа: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33).

            Ці слова Господа «Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» розставляють наголоси не лише у цій притчі, але й у нашому житті. Хто в цьому світі перший? Звісно ті, що добилися успіху.  В деяких безбожних суспільствах ролі не грає навіть те, як ти добився успіху, як-от великого багатства та впливу, а грає роль, що ти його добився і досягнув.

            Чимало родин і установ трудилися упродовж багатьох століть і заслужено в очах світу добилися успіху в цьому світі: багатства, впливу, слави, пошани тощо. І тут з’являється спокуса проектувати першість у світі на першість перед Богом. Так буває і в релігії. Юдеї найдовше від усіх народів світу поклонялися Богові. Вони мали Закон Мойсея і намагалися виконувати діла Закону.

            Сьогодні є церкви, які мають тисячолітні храми і давні традиції та часто користуються прихильністю сильних світу цього. Їх часто видно на перших місцях в усьому. Але чи перші вони перед Богом?  Сьогодні Господь каже, що перші в очах людських – останні в очах Божих. А останні  в очах людських – перші перед Богом. Гроші, влада, вплив не роблять першим перед Богом. Власне кажучи, тому, хто все це має, слід боятися, аби не виявитись перед Богом останнім. Адже «хто-бо підноситься – буде впокорений, а хто впокоряється – той піднесеться» (Лк. 14:11).

            Як і навчає нас Апостол Петро: «А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!» (1 Петр. 5:5). Робітникам у притчі немає чим пишатись – вони отримали від господаря свій заробіток. Їм жити спокійно не дає гріх гордині і гріх заздрості. А також бажання керувати господарем. Так і в духовному житті гординя часто розпирає тих, хто багато трудиться і власними ділами намагається заслужити Царство Небесне, а потім обурюється, коли хтось дякує Господу за те, що Господь знайшов його покинутого і ніким не бажаного, і простив з благодаті всі гріхи, і дав Свою праведність, і проголосив Своїм дитям, і обіцяв воскресіння та вічне життя у Своєму Царстві.

            Винятково зі Своєї благодаті і через віру. Це людям, що вірують у виправдання ділами не подобається. Вони хотіли б, аби Бог діяв по-іншому. Вони обурюються, коли хтось навчає, що Христос помер за всі наші гріхи і Його кров обмиває усі наші провини, і жертва Христова – досконала і повна за гріхи цілого світу, а Його воскресіння підтверджує виправдання усіх, хто увірує в Сина Божого і покладе всю свою надію не на власні діла, не на заслуги святих з минулого, а винятково на Христа, Який любить нас і Який далі піклується про нас і щонеділі кличе нас покріплюватись Його благодаттю – у Його істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії.

            Гординя нікому ще не давала жити спокійно.  Як і не дає нікому спокійно жити заздрість. Вони пліч-о-пліч нападають на Христа і на Його Євангеліє, на Його милість і на Його любов. Хай Господь береже нас від такої гордині і заздрості. А натомість хай Господь дарує нам радості за кожного брата і сестру, яких Бог покликав до спасіння і вічного життя.

            З іншого боку, як сказав доктор Лютер: «У тому, що Господь каже останні будуть першими, Він застерігає тебе проти всякого сумніву і забороняє тобі впокорятися перед будь-яким святим, навіть якби ти був сам Пілат, Ірод, Содом чи Гоморра». Упокоряйся перед Христом і довіряй, що в Ньому ти маєш і прощення, і воскресіння, і вічне життя. Довіряй Христові і уповай на Нього безсумнівно. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

День Св. Филимона та Онисима

     Сьогодні ми згадуємо святих Филимона та Онисима та дякуємо за них Господу. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18). Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним". Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День Св. Филимона та Онисима:

Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Валентина, мученика

  

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Валентина. Св. Валентин, який був лікарем і пастирем, і мешкав у Римі під час правління Імператора Клавдія, став одним із найбільш визначних мучеників ІІІ століття. Спомин про його мученицьку смерть, яка настала 270 року по Різдві Христовім, стала частиною поминального календаря Західної Церкви перших століть. Передання каже, що у день його мученицької смерті за християнську віру Валентин залишив записку із підбадьоренням для доньки в'язничного сторожа, яка була написана на клаптику паперу. Таке привітання стало взірцем для написання записок про підбадьорення, любов і піклування, що стали популярними серед багатьох народів саме в день спомину Св. Валентина.

Молитва на День Св. Валентина, мученика:

Всемогутній і віковічний Боже! Ти розпалив полум'я Твоєї любові у серці Твого святого мученика, Валентина. Подай нам, Твоїм покірним слугам, подібної віри та любові, аби ми, радіючи Христовим торжеством, були втіленням Його любові в нашому житті; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса

    

Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус - то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.

Молитва на День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєш, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Не поєднаний той з Церквою, хто відділений від Євангелія

     

Насильство чиниться проти Христового тіла та крові і вони більше грішать проти Господа власними руками і вустами, аніж тоді, коли відрікались від Господа. Вони думають, що  миром є те, що дехто виторговує оманливими словами. Це не мир, а війна. Ані поєднаний той із Церквою, хто відділений від Євангелія. 

Св. Кипріян Карфагенський

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіохії до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 5-у неділю по Богоявленні

                       

                             ЗОДЯГНЕНІ В ЛЮБОВ
           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим – зодягніться в любов, що вона – союз досконалости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні! І все, що тільки робите словом чи ділом, – усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві (Колосян 3:12-17).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! (Кол. 1:2)

            Дорогі брати і сестри, існують художні фільми про те, як та або інша людина втрачала якимось чином свою ідентичність і, випадаючи зі свого кола спілкування, опускалась на якийсь низ суспільного життя.  Її колись вишуканий одяг ставав щодня все бруднішим, а згодом і зовсім перетворювався на лахміття. Її становище ставало все гіршим, аж поки внаслідок практично неймовірних подій вона поверталась до своєї домівки, до родини, до друзів, до вишуканого кола спілкування.

І найпершою зміною, яка відбувалась у її житті – це, звісно, купання, скидання лахміття і одягання нового одягу, прийнятного у суспільстві. Замість бруду – чистота. Замість брудного лахміття, чистий одяг, який не просто покриває тіло, але й прикрашає його. Як у жебракові, що носить лахміття, важко упізнати колись поважну людину. Так тепер і в поважному чоловікові чи поважній жінці практично неможливо упізнати колись людину, що жила у бруді та лахмітті.

Втім реальна і набагато жахливіша історія сталася із усім людством. Бог створив наших прабатьків, Адама і Єву, аби і вони і ми жили у раю повіки віків. Святість, любов і вічне життя призначались для Адама і Єви і для всіх їхніх нащадків – для вас і мене. Але коли нашу праматір, Єву, спокусив диявол до гріха, а вона так само спокусила нашого праотця, то внаслідок цього відступництва від люблячого Бога, вони втратили святість, у них увійшов гріх, а з гріхом і смерть.

І Адам, і Єва (а через них і всі ми) були вигнані з раю, І відтоді живемо у брудові та лахмітті гріха. Так ми народжуємось, так ми живемо і через це ми приречені до смерті, як звіщає Апостол Павло: «Тому-то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).

Це лахміття гріха, з яким ми зачаті і народжуємось, не сумісне із небесами, із раєм із вічним життям.  Це лахміття – «перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього». Апостол Павло проголошує дуже чіткий вирок про носіння такого лахміття: «Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19-21).

Сьогодні ми згадуємо реальну історію про нас, заблуканих, брудних, у лахмітті гріха, приречених до страждань і смерті, тимчасової і вічної. І ця історія – чудова, із чудовим теперішнім і ще прекраснішим майбутнім. Адже нас було знайдено нашим Отцем Небесним.  Господь Святий покликав нас через Євангеліє, Добру Новину про те, що наші гріх прощені заради Ісуса Христа, Єдинородного Божого Сина.

Аби нас підняти із бруду гріхів, Він зійшов у грішний світ. Він стався істинною людиною, як ми, але за єдиною відмінністю – Ісус Христос – безгрішний. Він – святий і досконалий.  І Він для того, аби нас спасти, забрав усі до одного наші гріхи на Себе. І Він обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. І приніс Себе у досконалу жертву Богові, померши на Голгофському хресті.

І на третій день Божий Син вийшов із гробу, аби сьогодні кожен, хто вірує в Нього, був проголошений праведним, і дитям Божим, і спадкоємцем Царства Небесного. Ми народились у гріхах, але як каже Апостол Павло: «Ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 Кор. 6:11). Бог вибрав нас на спасіння і кличе нас Своїми вибранцями. Він освятив нас Своїм Словом і кличе нас святими, відділеними від гріха. Він нас дуже любить і називає Своїми улюбленими. 

Світ і диявол цього послання від Бога не люблять. Вони не хочуть, аби просто вірували і раділи нашим спасінням. Вони хочуть, аби ми шукали спасіння у наших ділах, аби ми слухалися якихось забобонів, мучили себе різними традиціями та постами, що їх вигадали люди. Світ і диявол хочуть, щоб ми і далі носили на собі духовне дрантя, духовне лахміття.

Сьогодні нас Господь Святий Дух кличе одягатися натомість у чудовий одяг, який личить, обмитим Христовою кров’ю, Божим дітям, Божим вибранцям, Божим святим, Божим улюбленим. Він каже, щоб ми зодягулися «у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння». 

Жорстокість – це лахміття гріха. Одягом від Христа є щире милосердя.  Апостол говорить про щире милосердя, а не про вдаване, яким відомі лицеміри, що навіть у церкві можуть жити за принципом «ти – мені, я – тобі». Вдаване милосердя також буде вичікувати, коли такий «милостивець» щось отримає навзамін або, принаймні, буде прославлений світом.  Це про щире милосердя Господь каже: «Як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт. 6:3, 4).

Добротливість – теж особлива одежа. Якщо милосердя виявляємо до потребуючих, то добротливість або ж по-простому, доброту, до всіх людей. Злість – лахміття гріха. А добротливість, доброта – одежа християн, яку ми отримуємо від Святого Духа. Так само як і іншу  одежу – покору або ж краще перекласти це з грецької – покору розуму. Світові і плоті властиво повторювати гріх диявола – гординю і з усіх сил демонструвати свою розумову вищість над іншими людьми, навіть якщо розуму того насправді немає.

Ми ж виявляємо покору розуму, яку підтримує ще й українське прислів’я: «Не хвали сам себе – хай тебе люди похвалять». Наша гординя знищена. Ми добре розуміємо, ким ми були і де ми були. І ми добре знаємо, де ми є нині і де ми будемо у вічності. І якщо перше сталося через нас, то все краще сталося не завдяки нашому розуму, а завдяки Христові. Тож уся хвала – Христові і Його Слову!

Лагідність – ще одна одежа християн. Ми вспадковуємо її від нашого Господа, Який каже до нас: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт 11:228, 29). 

Апостол кличе нас також до довготерпеливості. Господь – довготерпеливий до кожного з нас. Згадайте про те, як Він довготерпить вам і як Він вам прощає, і як Він про вас піклується. І як сьогодні Він вас годує та покріплює Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.  Він не мститься нам за наші провини, а прощає нас. А якщо часом дисциплінує, то робить це так, що це обов’язково буде нам на добро. Проте нам чітко дана заповідь: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12:19).

Інколи образи та сварки трапляються навіть посеред християн. Наприклад, в Коринті доходило до того, що члени однієї і тієї самої церкви так сварилися між собою, що подавали один на одного до суду. Їхня віра була дуже квола, а в декого, можливо, взагалі її не було, бо лицеміри трапляються повсюди. Тож вони не знали, що таке прощення, не вірували в прощення, яке здобув для них Христос, а отже і самі прощати не могли.

Апостол кличе нас прощати одне одному одразу і терпіти одне одного. «Як і Христос вам простив, робіть так і ви!» – каже він. Христос не оскаржує нас перед Небесним Отцем. Він прощає нас і заступається за нас. Він чудово знає наш стан і розуміє, що найчастіше ми робимо це ненавмисно, і навіть більше – робимо не ми, а гріх, який ще живе в нашій плоті. Навіть зумисний гріх нас покликано прощати. То що вже говорити про гріхи ненавмисні? Прощення – це вияв віри в Христа. Відсутність прощення свідчить про відсутність віри.

А над усім кличе нас Господь Святий Дух зодягнутися любові. Він називає любов союзом досконалості, адже любові властиві усі ці риси, зодягати які кличе нас Апостол. Адже це любов  «довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:4-8).

А в серцях наших хай панує мир Божий. Тут Апостол теж вживає цікаве грецьке слово, яке означає бути арбітром. Тож ми можемо викласти цю настанову таким чином: «Хай мир Божий, мир, який для вас здобув Ісус і мир, який дає Він вам – хай цей мир буде арбітром у всіх ваших справах, у всьому вашому житті. Хай вас не зводять любителі здобування вічного життя добрими ділами або якісь інші фальшиві учителі. Хай вас не лякає диявол і не підбурює гріх, що ще живе у вашій плоті. Знайте, що ви прощені і виправдані. Вас чекає ще воскресіння, і вашим уже є вічне життя на небесах із Христом. Дивіться на все на світі крізь призму Божого миру!  Ви маєте мир із Богом. Ви – Його дитя!» 

Дякуймо Богові за спасіння. Дякуймо ближнім за всяке добро, яке вони роблять нам. І творімо місце в нашому житті для Христового Слова. У цьому гучному, інформаційному світі буває важко почути Євангеліє.  Диявол, світ і наша грішна плоть не хочуть його чути, бо для всіх трьох них воно несе умертвіння і нищення. Але без Христового Слова наша нова людина знесиліє і навіть може загинути і опинитися знову в дранті та лахмітті гріха. А ви ж – Божі діти, зодягнуті у чудесні одежі, вибілені Христовою кров’ю.

Через це Апостол кличе нас до того, аби Слова Христового було в нас багато. Не лише в неділю або в якийсь інший день, коли в нас є служба Божа, а й у будні. Для цього в нас є Біблія, і коментарі на Слово Боже, і маса інших ресурсів – адже нині вік інформаційний. І це рясне, щедре перебування також буде тоді, коли ми будемо співати Слово Христове, наші гімни, наші Псалми, наші духовні пісні – не лише в неділю, а й щодня. І піснями, і словами, і ділами славлячи нашого Бога, Який так нас полюбив. У Христі. І через Христа. Амінь.

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).