Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 27 лютого 2017 р.

Коли люди так довіряють Божому милосердю


   Коли люди так довіряють (Божому) милосердю, тоді коли приноситься бик, то це догоджає Богові і є жертвою праведності. Якщо ж бика немає, тоді Йому догоджає «бик наших уст» як називає його Осія (14:2). Ось так я витлумачую всі жертви. Вони називаються жертвами «праведності» не через те, що вони виправдовують – бо людина вже виправдана вірою або ж милосердям – а через те, що робляться вони тими, що виправдані та праведні, або ж самою праведністю. Оскільки люди праведні і знають, що вони догоджають Богові самою благодаттю, а не якоюсь власною їхньою гідністю чи їхніми власними заслугами, то все, що вони роблять відповідно до Слова Божого воістину називається  або жертвою праведності або ділом праведності, навіть фізичні речі. Коли вони п’ють вино, то п’ють вино праведності. Коли одягають плаща, то одягають плаща праведності. Коли керують сім’єю, то керують сім’єю праведності.  Якщо ж вони ведуть війну, якщо вони керують суспільством, якщо живуть чи помирають, то роблять все це з праведності, бо така людина – праведна.


Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)

неділя, 26 лютого 2017 р.

Проповідь на прощену неділю

                         ІСТИННИЙ СКАРБ
              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.  А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони-бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.  Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє!  (Євангеліє від Св. Матвія 6:14-21).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, мені на очі потрапила історія про сімю американських місіонерів до Китаю. Свого часу вони досить довго там жили, несучи Євангеліє китайському народові. Але помінялася влада і їх вже нова влада помістили під домашній арешт. Одного разу до їхнього дому прийшов представник влади і сказав: «Ви всі можете повернутися до Америки. Але з собою можете взяти лише сто кілограмів. Не більше».

За декілька років перебування у Китаї у них, звісно, накопичилася, певна кількість речей. Тож незабаром чоловік і дружина ще й за участі їхніх дітей почали сперечатися, що саме брати з собою додому. «Треба взяти цю вазу. Треба взяти цю друкарську машинку – вона практично нова. Треба взяти ці книжки. Треба те. Треба це». І ось так вони ставили на ваги кожну річ і кожну річ знімали з ваг. Все ретельно обміркувавши, обговоривши та зваживши, вони вийшли на сто кілограмів.

Наступного дня прийшов знову представник влади і спитався: «Готові вирушати в дорогу?» «Так», – сказали вони. «Ви все точно зважили?» Вони знову дали ствердну відповідь. «А дітей зважили?» «Ні», – здивовано відповіли вони. «Ну, то важте». За декілька митей було залишено друкарську машинку, було залишено книги. І гарна китайська ваза потрапила в смітник. Все раптово виявилося сміттям. 

Ми маємо тенденцію сакралізувати речі цього світу. Ми привязуємося до світу і мирського. І на жаль, часто за світом і за мирським, не бачимо набагато необхіднішого, набагато важливішого. За горами сміття ми не бачимо справжнього скарбу.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається до нас фактично із речення, яке певним чином підсумовує Господню Молитву і нашу найголовнішу потребу – мати істинний скарб. І цей скарб – не минущі речі цього світу, якими б привабливими вони не виглядали б, не суспільне благо, про яке ведеться стільки нині дискусій в Україні. Цей скарб – небеса і вічне життя в Божому Царстві.

Але небеса – неможливі з гріхом. У Об’явленні Івана Богослова ми читаємо про Боже Царство: «І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця» (21:27). Нечисте, гидота, неправда – все це потрапляє у одну категорію – гріх. Не можна увійти в Царство Боже з гріхом. З гріхом можна увійти лише до аду, на вічні муки у вогняному озері, де «плач і скрегіт зубів» ніколи не буде кінчатися.

Через це так важливо мати прощення наших гріхів.  І Господь повязує прощення наших гріхів із тим, як ми прощаємо гріхи нашим ближнім. Рай неможливий з гріхами. Від час майдану в Україні стало популярне гасло «Рабів до раю не пускають».  Біблійна ж правда така – «До раю не пускають з гріхами».  І не грає ролі, хто ти – раб чи вільний; язичник чи єврей; чоловік чи жінка.  Коли є непрощені гріхи, раю не бачити.

Власне кажучи, рай, Царство Небесне, починається вже тут. Коли фарисеї питалися в нашого Господа про прихід Царства Небесного, Він відповів їм: «Царство Боже не прийде помітно,  і не скажуть: «Ось тут», або: «Там». Бо Божеє Царство – всередині вас!» (Лк. 17:202, 21).  Воно там, де Його Цар, Ісус Христос.

А де Він – там прощення гріхів і вічне життя. Де Христос – там діти Божі прощені і виправдані. Не може увійти в Царство Боже людина, яка ходить з нерозкаяним серцем і гріхами, які непрощені їй Отцем Небесним. Як і не може бути дитини Божої, яка не прощає гріхи своїм винуватцям. Не може бути дитини Божої, яку весь час гризуть ненависть і злоба до її ближнього.

Наші гріхи, любі брати і сестри, заслуговують лише на одну заплату від Бога – смерть.  Проте Він нам їх прощає.  І робить це наш Отець Небесний не легковажно, не так наче гріх туди або гріх сюди не мають ніякого значення і не грають ніякої ролі. Ні, до кожного гріха Бог ставиться надзвичайно серйозно. І навіть наш найменший переступ заслуговує Його найвищої кари.  Адже Бог – Бог справедливий.

Але Бог – також милосердний. Бог – благодатний. Бог – люблячий. Це про любов нашого Отця Небесного написано: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Гріх мав бути покараний. За гріхи мала бути принесена повна плата – така плата, аби покрити гріх по вінця.

І такою платою став Божий Єдинородний Син, Ісус Христос. Він забрав на Себе усі наші гріхи та провини.  Він поніс їх на Голгофський хрест. Він обмив всі наші гріхи Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Він віддав  Своє святе і невинне життя за кожного з нас, любі брати і сестри. Він помер за нас. В Його Імя і заради Нього Бог прощає розкаяним грішникам усі гріхи.

На третій день Ісус воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий Богом, а отже дитям Божим, частиною народу Божого і спадкоємцем Царства Небесного. Христова жертва простягається на цілу вічність.  Христос приніс Себе у жертву за всіх людей. І донині, як каже Писання: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:7-9).

А прощені і віруючі прощають. Так само як люблячі люблять. Бо нам прощено набагато більше, ніж ми можемо потенційно простити будь-кому з людей. І на нас вилито любові Господом Богом набагато більше ніж ми можемо вилити нашу любов на людей довкола нас. Як написано: «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Ів. 4:9-11).

Ми прощаємо гріхи нашим винуватцям, адже Бог простив нам наші гріхи, і то гріхи більші. Ми любимо наших ближніх, адже Бог так сильно, невимовно і непохитно любить нас!  Який чудовий наш Господь!  Який Він люблячий!  Який Він вірний і благодатний. Він дає нам усе – і прощення, і любов, і рясні Свої благословення винятково через Його любов.

Усе добре в нашому житті – від Бога. Через декілька днів в християнських церквах розпочнеться Великий піст. Це – чудесна пора, під час якої в Христовій Церві ще більша увага звертається саме на те, через що перейшов Христос заради нашого спасіння. Але це також пора, коли зростають спокуси до лицемірства.

Наша грішна природа хоче прикрити свій сором напускною святістю. «Строгий погляд, похмуре обличчя – ось як слід впізнавати справжні постників», –  наче проголошує лицемірство. «Ось я страждаю і цим своїм стражданням я святіший/святіша ніж ви, що ходите, жартуєте і навіть голосно смієтеся!»  «Послухай-но, лицеміре»,  – каже Господь, «Ти постиш для світу, всі зглядаються на тебе, ти демонструєш усім свої «подвиги» – тож утішайся визнанням свого подвгу перед людьми.  Щоправда перед Богом твій подвиг – ніщо.

Тому що Божі діти постяться по-іншому. Вони користуються парфумами. Вони ходять усміхнені. І тут лицеміра може й прорвати. Як це вони користуються парфумами? Як це вони усміхнені?

А так! Бо ми знаємо, що Бог нас любить! Ми знаємо, що Христос – тут, з нами! Бо ми знаємо, що наш піст – це вияв покори до Бога, розкаяння перед Богом і впевненість у тому, що наш Бог - милосердний, благодатний і люблячий.  Ми знаємо, що Господь обіцяв нас завжди вислухати в час недолі і прийти нам на допомогу.  Свою любов Він доводить хрестом Голгофи. І якщо Отець «Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).  

          Ми можемо звертатися до Господа у всіх наших потребах і Він ніколи не полишить нас на самоті з нашими бідами і нашими проблемами.  Ми можемо звертатися до Нього по допомогу і в справах сімейних, і суспільних, і в науці, і в бізнесі – в усьому, що може стосуватися нашого насущного хліба.

Але особливо молімося, аби була збережена і збільшена Його Євангелієм наша віра в Ісуса Христа.  Бо настане час, коли нам доведеться залишати цей світ. І ми наче ті місіонери в Китаї, можемо збирати це і те, працювати над цим і тим, ретельно усе зважуючи. Але коли доведеться вирушати, то потрібен буде лише скарб небесний – Ісус Христос і Його праведність, у яку Він зодягає усіх, хто вірує в Нього.

І знайти цей скарб – дуже просто. Він – у Євангелії. Він тут – у Слові. Він у Таїнстві Святого Хрищення виливається на нас щедро у воді та Слові. Він тут – у Таїнстві Святої Вечері. Ви слухаєте Христове Євангеліє – ви збираєте скарби небесні. Бо Слово свідчить про Христа. І  через це Слово діє Господь Святий Дух і творить у вашому серці скарб віри, і підтримує його. А цей скарб хапається і привласнює найбільший зі скарбів, скарб над скарбами – Ісуса Христа, Який дарує нам скарби прощення, виправдання і вічного життя.

Подібним чином і Таїнство Святої Вечері. Під скромним виглядом хліба і вина, дається небесний скарб – істинне тіло та кров нашого Спасителя, Ісуса Христа, Сина Божого. Коли ви,  любі віруючі брати і сестри, куштуєте і п’єте тіло та кров Господні, ви не лише причащаєтеся Христом і Христа, ви отримуєте ще й інші скарби, які завжди є у Христі і з Христом – прощення гріхів і вічне життя.

Який чудесний наш Господь і які прекрасні скарби Він нам дає. І при цьому як Він нам дає їх часто і щедро!  Їх Він дає такою мірою, мірою доброю і натоптаною, що ми можемо ними щедро ділитися з нашими ближніми, прощаючи їхні провини і розповідаючи їм про Христа, аби й вони підходили до цього невичерпного джерела Його скарбів – Євангелія! Аби й вони взяли участь у воскресінні життя і жили вічно разом із нами в Царстві Небесному. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса

    
     Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.


Молитва на День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєщ, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 24 лютого 2017 р.

Надія на життя і благодать


    
Тож коли Натан засудив Давида (2 Сам. 2:17): «Ти – той чоловік смерті», то Давид упокорився і взявся за цю жертву. Потім, почувши: «Не помреш», він цю жертву довершив. Посеред гніву він здобув надію на милосердя; посеред відчуття смерті, він здобув надію на життя. З такого досвіду народжений цей вірш,[1] з якого ми навчаємося про жертву угодну Богові, а саме: надіятися на життя і благодать посеред смерті і гніву Божого. Це богослов’я слід пізнавати лише з власного досвіду. Без досвіду не зрозуміти, що «убогі духом» (Мт. 5:3) повинні знати про те, що вони тоді перебувають у благодаті, коли найбільше відчувають гнів Божий і що у відчаї вони повинні надіятися на милосердя, а в самовдоволенні – боятися Бога. Як каже інше місце (Пс. 146 (147):11): «Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його!» Відповідно до цього вірша Бог за визначенням – ніщо інше, як благодать і ласка, але лише до покірних і збідованих.


Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)


[1] Жертва Богові – зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!

четвер, 23 лютого 2017 р.

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла


Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіоху до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 21 лютого 2017 р.

Найугодніша жертва Богові

    
Таким чином ми бачимо, що наше богослов’я – Слово життя і праведності, бо воно воює і бореться проти гріха і смерті, і його можна вишколювати лише у гріхові та слабкості. Це – також Слово радості, силу якого неможливо побачити окрім як у смутку та біді. Але ми саме такі. Ми хочемо мати Слово радості і життя, але хочемо, аби спокуси смерті та смутку щезли. Гарні і приємні богослови! Ми повинні навчитися тому, що християнин повинен ходити посеред смерті, в глибокому жалю і тремтінні власного сумління, посеред зубів диявола і пекла, але далі тримаючи Слово благодаті, аби в такому тремтінні ми промовляли: «Зглянувся Ти, Господи, наді мною у ласці Твоїй».  Написано, що немає більш угодної жертви для Бога, ніж зламане серце. Немає більш прийнятного для Нього священства, ніж те, яким приносять Йому упокорені серця.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)

понеділок, 20 лютого 2017 р.

Поділи в Швейцарській Реформації


     Швейцарська Реформація, яка розпочалася з тенденціями до пелагіанства і раціоналізму, що були передані Цвінґлі, виправилася Кальвіном, який під впливом Лютеранської Церкви, був приведений до тієї глибшої віри, яка в багатьох її аспектах, є поступкою лютеранській системі на противагу цвінґліанській. У порівнянні з Цвінґлі, Кальвін в доктрині та поклонінні був лютеранствуючий, але в порівнянні з Лютером, в обох він був цвінґліанствуючий. Але лютеранствуючого елемента, привнесеного Кальвіном, і яким він порятував швейцарську систему від сповзання в хаос вже з самих початків, не було достатньо для того, аби подолати всі дефекти. Порівняно велика єдність кальвінізму порушилася національними тенденціями, що проявилися: у постанні різноманітних національних символів віри, в яких було мало справжньої відмінності в доктрині; у внутрішніх сектантських тенденціях, що продукували кальвіністські конфесії всередині національних кальвіністських церков; і в відгалужуванні армініанської та інших сект. Лютеранська Церква, з іншого боку, мала й далі відносно велику єдність.  Вона не відчувала поділу на національності, серед яких вона була поширена. По всьому світові вона мала спільне Сповідання віри.[1]


Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я


[1] Книга Злагоди.

субота, 18 лютого 2017 р.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

    
Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від римської церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній істині, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:

Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Якова (Ізраїля)

    
Сьогодні ми згадуємо Патріарха Якова (Ізраїля) і дякуємо за нього Господу.  Яків, третій з єврейських Патріархів, був молодшим з двійнят-синів Ісака та Ревеки.  Після боротьби з Ангелом Господнім, Яків, ім'я якого означає "обманець" було змінене на Ізраїль, що означає "бореться з Богом" (Буття 25:26; 32:28).  Його сімейне життя було сповнене бід, що були викликані його вчинком обману щодо батька та брата, Ісава, а також сімейним фаворитизмом, який він виявляв до свого молодшого сина, Йосипа.  Значна частина його дорослого життя була проведена в смуткові через смерть його улюбленої дружини, Рахілі та позірної смерті Йосипа, якого було призначено єгипетським фараоном відповідальним за роздачу їжі під час голоду в краю.  Перед смертю Якова Бог вклав в його уста благословення на його синів, у якому зазначив, що Месія прийде з роду четвертого Якового сина, Юди (Буття 49).

Молитва на День Св. Якова (Ізраїля):

Господи Ісусе - Ти скіпетр, який постає з Якова і Ти - Агнець Божий, що на Себе гріх світу береш.  Царюй у серцях наших через Свій страдницький хрест і прощай нам провини наші, аби ми могли стати причасниками Твого божественного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

Молитва про мир і спокій

    

Господи, благаємо Тебе милосердно вислухати молитви Твоєї Церкви, щоб ми, будучи визволені від усіх бід і несучи служіння Тобі у спокої розуму, могли радіти миром Твоїм по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського Співаника

четвер, 16 лютого 2017 р.

Богослов'я не для впертих і самовпевнених

       Наше богослов’я не стосується впертих і самовпевнених. Вони – цілковито черстві і не бачать, ані розуміють таких духовних справ. Такими є ті, що переслідують це вчення, незважаючи на те чи вони вчителі, урядовці чи князі. Але це богослов’я стосується лише втіхи згорьованих, нещасних і тих, що у відчаї. Вони засмучуються і падають, бо мають розбиті та скрушені серця. Тож вони приймають Христа-Лікаря, Який навчає, що «не на смерть ця недуга» (Ів. 11:4), а найрадісніша жертва Богові. Це – ліки, які зцілюють найневимовніші смутки і крім них немає жодних інших ліків.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)

середа, 15 лютого 2017 р.

Стрітення Господнє

    
Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє, день, коли на виконання Писання, Немовля Христа було принесено до Храму, Його правдивої домівки. У цей день Св. Діва Марія і Св. Йосип (коли минулися дні очищення) принесли необхідну жертву, що складалася з двох голубів. Ця жертва вказувала на їхню бідність і на їхню покору. Така жертва була дозволена в Левиті 12:8. Втім, потреби приносити ягня не було, бо Ісус - "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Івана 1:29) і таким чином Він починає Стрітення зі Своїм віруючим народом з усіх рас і національностей, який, повторюючи приклад праведного Семена, співає: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля", розуміючи та сповідуючи ціну викуплення від влади гріха, смерті і диявола, що пролягає винятково через хрест Ісуса (Луки 2:22-38).


Молитва на День Стрітення Господнього:

Всемогутній і вічний Боже! У день цей Син Твій був представлений в Храмі у сутності нашої плоті. Дай, аби через Нього, ми представали перед Тобою з серцями чистими; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 14 лютого 2017 р.

Марно шукати примирення в ділах

    
За природою ми всі такі, що хочемо мати спроможність принести щось Богові таке, чим Він буде умиротворений і ми не можемо мати в серці достатньо упевненості, аби довіритися цілковито Його милосердю. Тож, коли ми робимо щось зле, то відчуваємо відчай, а коли робимо щось добре, то завжди відчуваємо таємну гординю. Чому ж нам гордитися тим, що ми маємо звідкись, а не із себе? Навіть сповідання і подяка – дар отриманий звідкись. Наскільки ж більшою є ця правда про дари, за які ми дякуємо! Тож марно шукати примирення через діла.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)

понеділок, 13 лютого 2017 р.

День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. князя Костянтина Василя Острозького, який народився 1526 р. Будучи нащадком славетного роду Рюриковичів та сином великого литовського гетьмана Костянтина Івановича Острозького, Костянтин Василь Острозький, став не лише одним із впливових правителів тогочасного світу і захисником Русі у Речі Посполитій, але й християнським просвітителем. Саме цей волинський князь вважається засновником Острозької Академії (1572 р.), першого вищого навчального закладу в східній Європі та ряду шкіл на території теперішньої західної України, а також засновником Острозької друкарні, в якій Іван Федоров, утікач з Москви, 1580 року надрукував перший повний текст Біблії слов'янською мовою. Князь Костянтин Василь Острозький також підтримував віротерпимість та був прихильником союзу православних і протестантів для відстоювання християнських свобод у Речі Посполитій. Князь Костянтин Василь Острозький упокоївся у такий день, як цей 1608 року та був похований у крипті Богоявленської церкви Острога (на Рівненщині).

Молитва на День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя:

Отче Небесний! Ти - Податель усякого добра. В тобі немає переміни чи тіні відміни. Прийми нашу подяку за Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя та мужа, який дбав про християнську освіту рідного краю. Благословляй нашу країну подібними правителями, аби наш рідний край завжди мав освіту, в підвалинах якої лежить Твоє святе Слово. Заради Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.