Головне прагнення демонів

    

Бо ті, що називаються демонами, прагнуть нічого іншого, окрім як відібрати людей від Бога і від Христа, Його Єдинородного... і їм навіть вдається захопити тих, що присвячують своє життя міркування про речі божественні... і (демони) ведуть їх до безбожництва.

Св. Юстин Мученик, Перша і друга апології

Проповідь на 18-у неділю по П'ятидесятниці

                       

ОДИН ГОСПОДЬ, ОДНА ВІРА, ОДНЕ ХРИЩЕННЯ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх (Ефесян 4:1-6).

            Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ми живемо у світі плюралізму. Вже наших дітей змалку привчають до того, що існують чимало різних поглядів і всі вони мають право на існування не через те, що ми повинні дати їм шанс пізніше прийти до правди, а через те, що вони теж мають свою істину. «Всі мають свою істину» - є фактично гаслом пост-модерну, який не є, власне кажучи, ніяким гаслом пост-модерну, а видозміною старого і риторичного питання ще Понтія Пілата, яке він поставив Синові Божому: «Що є правда?» (Ів. 18:38).

Таке послання світу спрямоване проти Бога та проти Його Слова. Мета такого послання полягає у тому, аби відвести нас від однієї-єдиної правди про наше спасіння, аби ми збились на манівці і не змогли потрапити до Царства Небесного, а натомість опинились у палаючих глибинах пекла, з яких немає виходу.

Світ і його князь, диявол, пропонують досить зручне, на перший погляд послання – всі релігії мають істину і всі вони пропонують спасіння. Вони пробують переконати нас, що це просто Бог об’являвся в усіх цих релігіях по-різному. Тож, віруй у що хочеш – головне будь доброю людиною і тоді ти спасешся. Не важливо, як зветься твій бог – важливо, щоб твоя віра була щира і щоб ти робив добро та виконував правила і тоді все буде добре. Ти будеш у раю.

Заманлива пропозиція, правда ж? Не потрібно ні з ким змагатись, а тим більше комусь щось доводити. Живи собі, віруй у що хочеш, займайся чим хочеш, можеш навіть періодично міняти своє вірування або змішувати його з якимось іншим віруванням – ти все-одно отримаєш в нагороду вічне життя. Світ і диявол наче повчають: «Вчора ти міг надіятись на щось одне. Сьогодні ти так само можеш надіятись з однаковим успіхом на щось інше. А завтра ти можеш уже надіятись на щось третє. Успіх все-одно буде однаковим». Успіх, звісно, буде, але не для людини, а для ворога людського роду. Бідна людина, яка має фальшиву надію, отримає не вічне життя, а вічні муки в аду.

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла нагадує нам про одну і єдину надію нашого покликання, одну і єдину надію нашого вічного життя. Він каже, що є лише один Господь. Проти цієї істини бунтує світ і люто воює диявол, але вона залишається незмінною споконвіку, коли був Бог і нічого, і нікого більше не було.

Він, Отець, Син і Святий Дух, залишається нашим єдиним Господом – один Бог у Трьох Особах, Бог, Якого ми ще називаємо своїм людським терміном – Святою Трійцею. Цей Бог об’явився у Ісусі Христі. Про тайну цього об’явлення нам звіщає Апостол і Євангеліст Іван: «Ніхто Бога ніколи не бачив, – Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Ів. 1:18). Вічний Бог Син виявив нам Отця через воплочення, народившись від Діви Марії людиною.

Саме цього об’явленого Бога Св. Апостол називає сьогодні Господом. Ісус виявляє нам Отця, а Святий Дух свідчить весь час про Ісуса, звертаючи весь час нашу увагу на Нього, і наголошує: «Один Господь!» Все Писання свідчить про цього Господа Христа. Вся Біблія, все Боже Слово спрямовує нашу увагу на Сина Божого.

Воно так робить, бо Ісус – єдина надія нашого спасіння. Без Христа ми були навіки приречені перебувати під владою гріха, диявола і смерті. Бог – справедливий і Його вирок на кожен гріх – суворий і непохитний: «Заплата за гріх – смерть».

Але водночас Його любов до нас невимовна і послання Боже залишається повіки незмінним: «Дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 6:23). Через цю любов до кожного з нас, любі брати і сестри, Бог Син вибрав воплочення – стався людиною, аби на Себе забрати усі до одного наші гріхи і обмити їх Своєю святою, невинною і божественною кров’ю.

Сам Бог стається людиною і йде на страшну смерть на хресті, аби викупити нас від нашого гріха, від влади диявола і смерті – аби принести Себе Самого в абсолютну і досконалу жертву за всі гріхи світу. Бог – Господь і іншого Бога та Господа немає. Христос – Господь і поза Христом спасіння немає. Ніхто не віддав Себе у жертву за наші гріхи. Зробив це лише наш Господь. Ніхто не подолав смерті – із мертвих воскреснув лише наш Господь Христос.

І все це Він зробив для кожного з нас, бо Він настільки сильно нас любить. І любов Христова триває вічно. Він хоче, аби ми це знали, тож щоразу про Свою любов Він нас запевнює. Він нас запевнює про Свою любов до нас приватно, коли ми молимось і читаємо Його Слово. Він проголошує це прилюдно у церкві, коли ми збираємось, аби почути Його Слово і причастись Христовими істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Євхаристії, з якими Він дає нам прощення гріхів і вічне життя.

Господь нічого не вимагає від нас. Він каже нам лише вірувати в Нього, довіряти Йому, уповати на Нього. Саме це й означають ці слова Св. Павла «один Господь» і «одна віра». Вони ідуть поряд, бо вони нерозривно пов’язані. Віру в Христа творить Господь Святий Дух. Віра – це дар Святого Духа. І вірою ми отримуємо все, що для нас здобув Господь Христос. Вірою ми отримуємо прощення гріхів. Вірою в Христа ми стаємо виправдані перед Богом. Вірою ми одержуємо вічне життя і воскресіння, і Царство Небесне.

Ця віра лише одна, як і один Господь. Ніяка інша віра не дасть прощення гріхів. Бо прощення гріхів здобув лише Христос, і це прощення дарується лише тим, хто має віру в Христа. Так само і виправдання. Не можна виправдатись перед Богом без віри. Виправдовує лише віра в Христа. Одна віра, каже Апостол.

Не будь-яка віра несе прощення гріхів, а лише ця віра в Христа – віра, яку створив у наших серцях Господь Святий Дух. А віру цю Він створив через Слово Христове, через Євангеліє. Якщо хтось має іншу віру, тоді це – не одна віра, тобто не та віра, яка приносить прощення гріхів, виправдання і вічне життя.

Бо ця віра – особлива. Вона створена Святим Духом, Який діє через Євангеліє і ця віра не уповає у своєму спасінні на добрі діла або на ще щось. Ні, ця одна віра уповає лише на одного Господа. Якщо є в комусь віра, яка надіється на Христа і на свої добрі діла, то це не та одна віра про яку говорить нам сьогодні Христів Апостол. Бо ця одна віра вона має лише одного Господа, а не Господа і добрі діла, або Господа і святих, або Господа і мощі, або Господа і все інше, що можна знайти у світі і де завгодно.

Але віра, яка уповає на щось поза Христом або на Христа і на ще щось одночасно – це не одна віра, про яку говорить нам сьогодні Святий Дух. Одна віра стосується лише одного Господа. І де є віра від Святого Духа, там вона буде уповати лише на Христа і прагнути Христа, Його повернення у славі. Ця одна віра також прагне чути свого Господа у Слові і горнутися до Нього у Святому Причасті.

Ця віра так само буде прагнути виявляти любов до наших ближніх, бо лише ця одна віра чинна любов’ю. Ця любов не фальшива любов, що будується на розрахунках і думає: «А що мені за це буде? Скільки гріхів мені за це спишеться? Або скільки мені буде за це зроблено добра?» Ця любов – щира і спонтанна, бо вона лине від віри, яка створена Святим Духом. Тож походження її у божественній любові, у благодаті, бо вона є її породженням.

Так само є й одне Хрищення. Як і віра – воно дар від Бога і воно здійснюється Богом. Ті, хто не розуміє Христа, не розуміє і того, що Він робить. Інколи ми чуємо про те, як була перехрищена та або інша людина. Той, хто кличе перехрищувати дітей Божих, які були охрищені в Ім’я Отця, і Сина і Святого Духа, той ставить себе на місце одного Господа або поряд з Ним і наче стверджує, що від Божого Слова можна віднімати або до Божого Слова можна додавати, забуваючись про погрозу Божу: «Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій» (Об. 22:18, 19).

Один Господь, одна віра, одне Хрищення – написано в Біблії і це одне Хрищення ми сповідуємо у нашому Символі віри сьогодні: «Вірую в одне Хрищення на відпущення гріхів». Як сказав Бог, так воно і є. Він дав нам Хрищення. Він його чинить. І це ще одна велика тайна, яку ми сповідуємо, в яку ми віруємо і якою ми радіємо. Адже у Хрищенні ми отримали прощення гріхів. У Хрищенні ми отримали нове життя. У Хрищенні ми зодягнулися у праведність Христову. У Хрищенні ми стали дітьми Божими і частиною народу Божого. У Хрищенні ми отримали громадянство Царства Небесного. Яке велике благословення – це наше Хрищення!

Як один Господь на цілу вічність, як єдина спасенна віра для всіх без винятку людей – віра у Христа, так само і Хрищення – одне на цілу вічність. Апостол ставить Хрищення у цей величний священний ряд, аби ми тішились ним щодня і, аби ми цей дар Божий і цю Тайну Божу весь час цінували.

Доктор Мартін Лютер пояснює це нам таким чином: «(Хрищення) означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчи­н­­ка­ми та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно». Як чудесно діє Хрищення – коли ми каємось, то наш старий Адам топиться, а постає і воскресає нова людина. Ми повертаємось до нашого першого дня, коли у Хрищенні ми померли з Христом і ми линемо до того дня, коли наш Господь повернеться у славі, і ми воскреснемо до вічного життя у прославленому тілі у Царстві Божому.

Один Господь, одна віра, одне Хрищення. Який чудовий наш Господь!  Як Він нас любить і які прекрасні дари Він нам дає, аби ми раділи Його прощенням, Його праведністю і ходили під покровом Його любові в цьому світі, аби згодом увійти в Його Царства слави. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Синод УЛЦ в місті Кременці

    

15 жовтня ц. р. в церкві Хреста Господнього міста Кременця (Галицька Єпархія) відбулося чергове засідання Синоду Української Лютеранської Церкви.  Синод обговорив питання, що стосуються євангелізації та спільної місійної праці з Вісконсинським Євангельським Лютеранським Синодом (ВЄЛС). Синод також схвалив план короткострокових та довгострокових проектів Української Лютеранської Церкви. В засіданні Синоду взяв участь представник ВЄЛС, Превелебний Роджер Нойманн. Головував на засіданні Синоду Єпископ В'ячеслав Горпинчук.

Господь - покрова моя!

Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито,
блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!
Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму,
бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху! Села.
Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: "Признаюся в проступках своїх перед Господом!" і провину мого гріха Ти простив. Села.
Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!
Ти - покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння! Села.
"Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе!
Не будьте, як кінь, як той мул нерозумні, що їх треба приборкати оздобою їхньою вудилом і вуздечкою, як до тебе вони не зближаються".
Багато хвороб на безбожного, хто ж надію свою покладає на Господа - того милість оточує!
Веселітесь у Господі, і тіштеся, праведні, і співайте із радістю, всі щиросерді!
(Псалом 32)

День Св. Пилипа, диякона

Сьогодні ми згадуємо Св. Пилипа і дякуємо за нього Господу. Пилип, якого також названо євангелістом (Дії 21:8), був одним із семи мужів, яких призначили для допомоги в праці Дванадцяти Апостолам і ранній Церкві, що швидко зростала. Вони мали наглядати за розподілом їжі для бідних (Дії 6:1-6). Після мучеництва Степана, Пилип проголошував Євангеліє у Самарії і привів Симона ворожбита до віри в Христа (Дії 8:4-13). Він також був дієвим у приведенні до навернення ефіопського євнуха (Дії 8:26-39), через якого Пилип став відповідальним за принесення Доброї Новини про Ісуса до народів на африканському континенті. У місті Кесарії він приймав в себе вдома Апостола Павла, який зупинявся там під час своєї останньої подорожі до Єрусалиму.

Молитва на День Св. Пилипа, диякона:

     Всемогутній і віковічний Боже! Ми дякуємо Тобі за Твого слугу Пилипа, диякона. Ти покликав його, аби він проповідував Євангеліє людям Самарії і Ефіопії. Піднімай у нашому та в кожному краї посланців Твого Царства, аби Твоя Церква могла проголошувати невимовні багатства нашого Спасителя, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Перше Христос полонить сумління

     Якщо Царство Христове має зростати, то ми мусимо тримати Закон від нього подалі. Бо не в гармонії з Царством Христовим казати: "Бігай туди-сюди, і відкупляй свої гріхи. Якщо хочеш звільнитися від гріха, то мусиш робити це й те". Твої гріхи прощені з чистої благодаті, без жодного діла Закону. Фанатики є сповідують те, що мають шляхетнішого духа - вони спонукають і наполягають на тому, аби ми перше щось робили, а на віру та любов дивилися крізь пальці.

     Це, звісно - не від Святого Духа. Христос перше полонить сумління, а коли воно має правильну віру щодо Бога, тоді вже Він скеровує нас робити добрі діла нашому ближньому. Перше Він підносить віру, а добрі діла тримає в тіні. Цього фанатики збагнути не можуть. Але так має бути - Христос виконає Своє Слово і дослідить хто прийняв його, а хто ні. Тож залишаймося на істинній дорозі до Царства Христового зі словами Євангелія, які втішають сумління: "Будь бадьорий, твої гріхи прощені!"

Мартін Лютер

День Св. Патріарха Авраама

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.
      Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19).
     Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12).

Молитва на День Св. Патріарха Авраама:

     Господи Боже!  Отче Небесний! Ти обіцяв Авраамові, що він стане батьком багатьох народів. Ти привів його в край Ханаанський і Ти запечатав Твою з ним обітницю проливанням крові. Благослови, аби ми бачили в Ісусові, Насінні Авраамовім, обітницю Нового Завіту Твоєї Святої Церкви, запечатану Ісусовою кров'ю на хресті, яка дається нам нині у чаші Нового Заповіту; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Євангеліє - не "план спасіння"

 

Євангеліє - це Бог у дії, Який прощає і спасає. Воно - не теорії про смерть і життя, а самі реалії. Євангеліє це не якийсь "план спасіння"  у реформатському протестантизмі, який чекає на імплементацію або на згоду з його умовами. Натомість Євангеліє наполегливо подає нам готовий факт і дар спасіння. Воно - запрошення, яке вже є частиною і складовим елементом самого банкету (Матвія 22:1-14).

Курт Маркворт, «Спасенна істина: доктрина для мирян»

День Св. Генріха Мельхіора Мюленберга, пастиря

    

Сьогодні ми згадуємо пастиря  Генріха Мельхіора Мюленберґа і дякуємо за нього Богові.  Генріх Мельхіор Мюленберґ народився 1711 року в Айнбеці, Німеччина, а в американські колонії він прибув 1742 року. Перебравшись із Європи до Америки, пастир Мюленберґ установив взірець лютеранських парафій у Північній Америці.  Сам він служив упродовж сорока п'яти років у Пенсільванії. Будучи невтомним мандрівником, Мюленберґ допоміг заснувати чимало лютеранських громад і був головним організатором першого лютеранського синоду в Північній Америці, Міністеріуму Пенсівальнії, який було засновано 1748 року. Пастир Мюленбнрґ цінував роль музики в лютеранській службі Божій і часто служив сам органістом. Він також був головним упорядником американської лютеранської літургії ( упорядкована теж 1748 року). Пастиря Мюленберґа пам'ятають, як церковного провідника, журналіста, літургіста і понад усе - як пастиря громади під його опікою. Пастир Мюленберґ був покликаний до небесної домівки 1787 року, залишивши велику родину та тривалу спадщину - американське лютеранство.

Молитва на День Св. Генріха Мельхіора Мюленберга, пастиря:

Господи Ісусе, Добрий Пастирю Твого люду!  Приносимо Тобі подяку за слугу Твого, Генріха Мельхіора Мюленберга, який був вірний у піклуванні про отару, передану під його опіку. Благослови, аби ми могли повторювати його приклад і на практиці застосовувати його вчення про святе життя. Подай сили пастирям, які опікуються Твоєю отарою нині, аби Твоєю благодаттю люди Твої могли зростати у повноті життя, яке призначене для них у раю; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків! Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на День подяки за врожай

                     

                                ДЯКУЄМО БОГОВІ!
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А до цього кажу: Хто скупо сіє, – той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, – той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, – не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком, як написано: «Розсипав та вбогим роздав, – Його справедливість триває навіки!» А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, – нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої, щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку. Бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі святих, але й багатіє багатьма подяками Богові. Досвідченням цього служіння вони хвалять Бога за послух Христовій Євангелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма, вони за вас моляться й тужать по вас із-за дуже великої Божої благодаті на вас. Дяка Богові за невимовний дар Його! (2 Коринтян 9:6-15).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, останні декілька тижнів в мене були уже зайняті підготовкою до євангелізації на півдні України, а потім і самою євангелізацією та поїздками з нашими американськими одновірцями, тож я пропустив звернення якоїсь шведської дівчинки Ґрети, яка, із перекошеним від незадоволення обличчям, нарікала на те, що в неї відібрали дитинство через кліматичні зміни та неадекватну, на її думку реакцію політиків на ті зміни.

А потім, у відповідь на її заяву дотепники в інтернеті почали розміщувати фотожаби, на одній з яких зображена ця шведська дівчинка Ґрета за багато накритим столом у потязі, який проїздить повз худеньких чорношкірих дітей, що страждають від голоду у Африці. Такою вже є особливість грішної людської природи – нарікати навіть за достатку і хотіти ще більше і більше. Нам подобається нарікати то на погоду, то на політиків, то на сусідів і набагато чого іншого. Ми забуваємось дякувати за масу добра, яке ми отримуємо щодня.

            Сьогодні у нас день подяки за врожай. Ми дякуємо Господу за всі Його щедрі дари, які принесли українські поля, лани, городи, сади та виноградники – вся українська земля. Чудову істину проголошує Псалом, співаючи: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий й многомилостивий, Господь добрий до всіх, а Його милосердя – на всі Його творива!» (144:8, 9)

            Нема українцям чого нарікати на Господа, бо Він дав нам одну з найбільш родючих земель на світі, добрий клімат, велику територію, чудові краєвиди. І щороку Він життя наше насичує добром цієї землі. Ми долучаємось до Псамоспівця, коли за нашими столами ми проголошуємо ці слова: «Очі всіх уповають на Тебе, і Ти їм поживу даєш своєчасно, Ти руку Свою відкриваєш, і все, що живе, Ти зичливо годуєш!» (144:15, 16). І додаємо: «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!» (105:1).

            Але в нас є ще більша причина дякувати Господу.  Адже ми всі народжуємось у гріхах. І, як молиться Мойсей: «Дні літ наших – у них сімдесят літ, а при силах – вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...» (Пс. 89:10). Але Господня любов, Божа благодать – безмежна. Він не лише дає нам плоди земні, аби підтримувати наше життя у грішній плоті.

            Бог дає нам Свого Єдинородного Сина. Він дає Свого Сина через невимовну любов до всіх людей без винятку. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Бог полюбив весь світ і віддав Свого Сина, а нашого Господа, Ісуса Христа, за весь світ, за всіх людей.

            Кров Сина Божого обмиває гріхи усіх людей. Христос помер за всіх людей. І кожен, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого, виправданий і має воскресіння та вічне життя у Царстві Божому.  Кожен, хто вірує в Сина Божого, хто уповає на Христа, є дитям Божим і спадкоємцем Його Царства. Який добрий і люблячий наш Бог! Він не лише піклується про наше дочасне життя у цьому грішному світі, але й дає нам вічне життя у Своєму Царстві. Дає його ціною страждань і смерті Його улюбленого Сина, а нашого Спасителя Ісуса Христа!

            Бог любить нас, любі брати і сестри. А ми, Його улюблені діти, виявляємо нашу любов до Нього і нашу вдячність до люблячого Бога. Таку вдячність до Бога мають усі істинні віруючі. Сьогодні ми чуємо, як таких віруючих хвалить Апостол Павло. Він звертається до християн у Коринті, багатому грецькому місті.

Колись Апостол не хвалив їх, а суворо їм докоряв. А сьогодні він їх хвалить, бо вони прийняли апостольський докір, розкаялись і принесли у своєму житті гідний плід покаяння. А до того ж тепер їхня віра рясніла добрими ділами, і зокрема щедрістю до їхніх бідних і нещасних братів у Юдеї. 

Християни в Юдеї були в меншості, їх переслідували, і виганяли із синагог. Опинитися поза синагогою означало ізоляцію не лише від духовного життя, але часто це означало ізоляцію від економічного життя, від бізнесу, від торгівлі і навіть праці із нормальною зарплатою. Тож коли на додаток до цього з’являлись ще якісь суспільні проблеми, то єврейські християни страждали ще більше, найбільше від усіх мешканців Юдеї.

            Християни в Коринті не могли байдуже спостерігати, як їхні одновірці, їхні брати і сестри страждають. Вони хотіли їм допомогти. І вони збирали для них кошти. Вони робили це не з примусу. Вони робили це добровільно. І до такої вдячності, до таких пожертв кличе нас Господь Святий Дух.

            Апостол порівнює пожертви з тим, як селянин сіє своє поле. Якщо він жаліє насіння і замість сотні насінин кидає одне або два зернятка, то на що йому сподіватися? На щедрий і багатий урожай? Такого урожаю просто не буде. І не відомо, чи взагалі буде урожай. Так само і пожертви в церкві. Вони є плодами віри. Нещодавно у фейсбуці я був натрапив на вислів: «Чомусь в церкві сто гривень пожертви здаються такою великою сумою, а в магазині такою малою».

            Але хіба мають  якесь відношення наші пожертви до Божих благословень? Любі брати і сестри, Господь любить Своїх дітей і Він радіє віруючим серцем, а віруюче серце – щедре на пожертви. І воно дає з радістю. Апостол каже нам: «Бог любить того, хто з радістю дає!»

            Бог любить того, хто дає з радістю на потреби Його Церкви, хто допомагає Своїм біднішим братам і сестрам. Бог обіцяє таким Свої рясні благословення. Апостол проголошує: «А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком, як написано: «Розсипав та вбогим роздав, – Його справедливість триває навіки!»

            Очі багатьох бідних країн спрямовані на Сполучені Штати Америки. Дуже цікаво, що саме американські християни дають дуже щедрі пожертви не лише на свої домашні церкви, але й на місії поза своєю країною – на підтримку своїх братів і сестер закордоном. Багато американських християн з радістю роблять те, що робили їхні одновірці в Коринті, про яких нам сьогодні розповідає Господь Святий Дух зі сторінок нашого Писання.  Бог має силу благословляти усіх, хто дає щедро і дає з радістю.

            Бог має силу благословляти і нас, любі брати і сестри. Апостол підбадьорює нас до щедрого та охочого давання, до виявлення опіки і про нашу Церкву, і про бідних довкола нас. Господь Святий Дух устами Апостола проголошує Боже благословення на тих, хто жертвує щедро та охоче.  «А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, – нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої, щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку», – проголошує Він.

            Все добро, яке ми маємо в цьому світі, дав нам Бог. Як би диявол не намагався нас обманути про походження добра, достатку і багатства, пам’ятаймо, що все є даром люблячого Бога, Який дає щедро і багато, але про Якого ми маємо схильність забувати щойно отримаємо великі благословення у свої руки. Бог же дає все це, аби ми були розпорядниками Його добра і його доморядниками, не затримували все винятково для себе, а мудро і щедро, і охоче розпоряджалися тим добром, яке отримали від Небесного Отця.

            Бо таке подавання – плоди нашої праведності, яку ми отримали самою вірою в Христа. А віра без діл – мертва. Ми віруючі, отже ми робимо добро, і то робимо не з-під палки, а добровільно, охоче і радісно. Так ми дякуємо Богові за спасіння, за Його Сина, за Його дари, за вічне життя, за ціле Царство, яке Він нам дарує в Ім’я Ісуса.

            І ці наші пожертви вони не лише виповнюють діло недостачі святих, як каже Апостол. Але вони також багатіють багатьма подяками Богові. Якщо ми комусь допомагаємо, то віруюча людина ніколи не залишиться невдячною.  Віруючі будуть дякувати Богові. І такі подяки – теж наше багатство в Бога. Таким чином відбувається благословенний обіг дарів і багатства. Наше багатство, яким би малим не здавалося в очах світу, ми приймаємо з вдячністю від нашого Отця. Ми охоче і щедро ділимось цим багатством із нашими ближніми. Господь збагачує нас різними дарами, а ті, кого ми підтримуємо, славлять Бога і наші пожертви багатіють такими подяками в Бога.

            Для віруючих у Юдеї отримати таку підтримку від європейських християн було свідченням про те, що коринтяни та інші європейські церкви виявляли послух до Христового Євангелія. І єврейські християни, що перебували у величезній скруті тепер радіють цією спільнотою, яка раніше могла здаватись неймовірною, а тепер сталась чудовою реальністю через прихід Христа, через Його хресну жертву і воскресіння, через проповідь Його Євангелія і через спільноту із тілом і кров’ю Христа, яку всі християни, незважаючи на походження, мають у Святій Євхаристії.

            Так само й ми дякуємо Богові за Його підтримку, яку Він дає нам через наших одновірців з Америки, які допомагають нашій Церкві  у нашому служінні, поки ми не можемо сповна піклуватись за наші витрати. Але не менше ми дякуємо Богові за ту підтримку, яку Він дає Церкві через усіх українських братів і сестер, які дають щедро, з радістю та охоче, аби наша Церква могла виконувати служіння Євангелія, а також допомагати тим, хто перебуває у потребі. Ваше щедре сіяння, любі брати і сестри, принесе щедрий урожай у Богові і Бог вас поблагословить різними способами.

            За все каже Апостол дяка Богові! Нам нема на що нарікати. А є за що дякувати!  За урожай, за щедрість і радість, яку Його Дух виявляє у вас любі брати і сестри, а особливо – за невимовний дар Його – за спасіння і вічне життя, яке ми маємо в Його Сині, а нашому Господі, Ісусі Христі! Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).           

Нові і старі єресі

Нові єресі у переважній більшості - не нові. Це старі просто міняють маски.

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

Рукопокладання не є Таїнством

    

     Поза всяким сумнівом,  Слово Боже встановлює законне покликання та висвячення служителів Церкви, а обітниця Божого благословення це підтверджує; і це дає дуже солодку втіху. Але рукопокладання не має цієї обітниці про те, що той, хто хоче отримати благодать Божу та вічне спасіння, повинен вдягнутись у царське священство. Бо в той день також і багато з тих, хто пророкував, почують жахливий вирок Христа: "Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене"... тощо (Матвія 7:23). Окрім того, покладання рук не має виразного наказу в Божому Слові, але Апостоли використовували цей обряд, як посередній, заради привселюдних молитов.
     І помазання, яке папісти практикують під час висвячення старійшин, не має у Писаннях Нового Заповіту ні наказу, ні обітниці, але всупереч Слову Божому воно применшує  служіння Нового Заповіту до тіні обрядів левітів. Оскільки у висвяченні служителів Церкви бракує зовнішнього елементу і обітниці благодаті, які необхідні для сутності Таїнства Нового Заповіту, то воно не є правдивим Таїнством і таким називати його не можна.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

День Св. Єронима, перекладача Св. Писання

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 30 вересня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.

Молитва на День Св. Єронима, перекладача Св. Писання:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 15-у неділю по Св. Трійці

        

СПИСАНІ НА ПІСКУ І ЗАПИСАНІ НА НЕБЕСАХ

                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Надіє Ізраїлева, Господи, – посоромлені будуть усі, хто Тебе залишає! Ті, що Мене покидають, на піску будуть списані, бо вони покинули Господа, джерело живої води. Уздоров мене, Господи, і буду вздоровлений я, спаси Ти мене, і я буду спасений, – бо Ти слава моя! (Єремії 17:13-14).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, напевно, багато-хто з нас пробував у дитинстві ліпити з піску замки або якісь різні фігурки. Діти зазвичай це роблять на пляжах, чи то на березі річки, озера і, звичайно, моря. Ліпити такі споруди або фігурки цікаво та легко. Інколи вони можуть бути навіть вражаючих форм і розмірів. Єдина проблема – вони довго не тривають.

Проходило трохи часу, припікало сонечко, починав дути сильніший вітер і такі будівлі та фігури починали піддаватися ерозії, а згодом і зовсім руйнувалися. На них також могли налітати хвилі і теж їх руйнували. А потім минало ще трохи часу і на пляжі вже нічого не залишалося окрім піску, на якому слідів нашої діяльності вже не було видно.

Пісок – не той будівельний матеріал, з якого слід будувати будівлі чи пам’ятники. Будь-що  або будь-що поза Христом не дає нам спасіння і вічного життя. Все поза Христом – наче пісок, з якого дітлахи будують своїм замки на пляжах. Все поза Христом раніше чи пізніше перетворюється на ніщо, на руїну. 

І не грає ролі, як воно привабливо виглядає, і наскільки нам воно подобається. Якщо Христа там немає, то майбутнього там не має. Навіть якщо є величні храми, але ті храми – без Христа, без Його Євангелія, то майбутнього і надії там немає. Якщо там уповання не винятково на Христа, а на щось інше чи на когось іншого, то такі храми нічим не допоможуть.

У Єрусалимі стояв храм Господній. Велична споруда, в якій обіцяв зі Своїм народом перебувати Бог. Цареві Соломонові Господь був обіцяв: «Вислухав Я молитви твої та благання твої, якими благав ти перед лицем Моїм, Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти Ім'я Моє там аж навіки. І будуть там Мої очі та серце Моє по всі дні. А ти, якщо будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив був батько твій Давид, у чистості серця та в правоті, щоб зробити все, що наказав Я тобі, якщо будеш дотримуватися уставів Моїх та постанов Моїх» (1 Цар. 9:3, 4). Це Бог обіцяв заради Христа, бо Він далі пояснює: «як Я говорив був батькові твоєму Давидові, кажучи: Не буде переводу нікому з нащадків твоїх на Ізраїлевім троні» (1 Цар. 9:5). 

А потім Господь додав: «Якщо ж справді відвернетеся ви та ваші сини від Мене, і не будете дотримувати заповідей Моїх та уставів Моїх, що Я дав вам, і підете, і будете служити іншим богам, і буде те вклонятися їм, то Я винищу Ізраїля з поверхні землі, яку дав їм, а цей храм, що Я освятив для Ймення Свого, відкину від лиця Свого. І стане Ізраїль за приповістку та за посміховище серед усіх народів! І храм цей найвищий, кожен, хто проходитиме біля нього, скам'яніє та свисне від здивування. І скажуть: За що Господь зробив так цьому Краєві та храмові цьому?...» (1 Цар. 9:6-8).

Наш славний Пророк Єремія жив якраз у таку пору, коли Ізраїль відвернувся від істинного Бога, перестав уповати на грядущого Христа, а отже й не зважав на Божі заповіді. Це був дуже складний час. Адже храм Господній ще стояв і вселяв у євреїв фальшиву упевненість у те, що навіть у невірстві вони мали Бога, Який зобов’язаний їх захищати, годувати, поїти і оберігати від усіх ворогів. 

Таку фальшиву упевненість можемо мати й ми, коли думаємо, що раз ми були колись охрищені, то можемо обходитись тепер без Бога і будувати власне життя, бізнес і навіть розбудовувати країну. Проте те, від чого ми очікуємо добра і слави, не перебуваючи з Христом і у Христі, не принесе нам добра. Бо коли ми покидаємо Христа, то будемо посоромлені, а не прославлені.

Єремія пророкує: «Надіє Ізраїлева, Господи, – посоромлені будуть усі, хто Тебе залишає!» Не буде такої людини, яка полишає Христа і буде мати славу, і життя. Будуть засоромлені усі без винятку. В Ізраїля була лише одна надія – Господь. Якщо ж цю єдину надію і цей єдиний захист залишити, то ж тоді залишиться? Безнадія. Беззахисний народ, який стає жертвою усіх довколишніх хижацьких націй і найгірше стає жертвою гріха, влади диявола і смерті.

Бо, коли люди полишають Господа, то це не просто полишання служби Божої, а це зміна цілого способу життя. Це відкидання також Божих доріг, покидання світла і перехід у темряву гріха. Яким нерозумним треба бути, щоб покидати надію, яка ніколи нікого на засоромлювала і з головою поринати у ганьбу та сором. Втім, істину каже Псалмоспівець: «Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога!» Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!... (Пс. 13:1).

Ті, що покидають Бога, думають, що вони достатньо сильні, аби справитись із гріхом і дияволом. Або вони думають, що їм допоможуть інші духовні сили, чужі боги, які насправді ніякі не боги, а звичайні ідоли або демони, або й сам сатана. Вони нічого не зможуть протиставити справедливому суду Божому, і отримають справедливий вирок, який самі заслужили, і якого з усіх сил добивались.

Господь каже: «Ті, що Мене покидають, на піску будуть списані, бо вони покинули Господа, джерело живої води». Це ще гірше, ніж будувати замки на піску. Господь каже, що ті, хто Його кидають, будуть наче букви на піску. Повіє вітер, налетить хвилька і з тих букв не залишиться і сліду. Так само й імена тих, що покидають Господа.  Це тут вони визначні діячі, власники бізнес-імперій і розпорядники людських доль. Але якщо вони без Христа, то їхні імена Бог записав на піску. 

Не випадково, ми не знаємо імені багатого, який опинився у аду. Лазаря ми знаємо. А багатого, який полишив Христа, ми не знаємо. Ми знаємо лише, що він укинений на вічні муки до пекла. Іншого результату у тих, хто покидає Христа, бути не може, бо як промовляє через Єремію Господь, вони кидають Господа, джерело живої води, тобто джерело життя.

Але наш Господь – благодатний і милостивий. Господь не хоче, щоб ми помирали у гріхах. Господь не хоче, щоб наші імена були списані на піску і щоб ми повіки, безіменні, мучились у пеклі. Господь хоче, щоб ми жили і, щоб ми мали життя подостатком – повіки віків у Його Царстві. 

І про це знає Єремія. Про це знають усі пророки та усі віруючі люди. Тож молитва Єремії і молитва усіх віруючих така: «Уздоров мене, Господи, і буду вздоровлений я». Уздоров мене, Господи, від моєї духовної недуги – від мого маловірства, від мого недовірства. Уздоров мене від моїх усіх духовних хвороб, –  молиться Єремія. І Він висловлює упевненість, що він буде уздоровлений. 

Так само й молився Давид. Коли він промовляв у покаянному Псалмі: «Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив» (50:10), то він, звісно, визнавав свої духовні немочі. І Господь дав духовне одужання Давидові. Дав Господь духовне одужання Єремії і всім, хто до Нього звертався. Так само Господь дає духовне одужання і вам, любі віруючі брати і сестри. Лишень уповайте на Господа, моліться до Нього і Він уздоровить вас.

Єремія також молиться: «Спаси Ти мене, і я буду спасений». Спасти може лише Господь. Тут мова не йде про порятунок від якихось фізичних нещасть. Хоча Господь може від них теж порятувати і спасти. Тут мова йде про спасіння набагато більше і спасіння найголовніше – спасіння для вічного життя. 

Юдеї в час Єремії втрачали свою країну, бо перед тим покинули Господа, свою надію і втратили вічне спасіння. Тож утрата рідного краю була лише питанням часу. Якби вони довіряли Богові і не кидали Христа, то Юдеї вони теж би ніколи не втратили. Тож духовне – завжди головніше ніж будь-яке світське. Якщо є спасіння і Царство Небесне, то буде й усе необхідне, як про це каже Господь: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33). І Апостол Павло каже: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).

Тож Єремія молиться про спасіння. Бо якщо навіть буде втрачений край, то Обіцяний Небесний Край, Царство Небесне, ніколи не буде втрачений.  Єремія висловлює упевненість, що він буде спасенний, бо Господь – його слава. Не земне багатство, не храм у Єрусалимі і ніщо на цьому світі, а Господь.

Єремія славить Бога і називає Його Своєю славою. Він називає Господа своїм Спасителем і уповає на Нього. Єремія наче бачить Христа, який забирає його неславу і нашу неславу і несе все це, падаючи під Своїм хрестом, на Голгофу. І там, Син Божий, джерело живої води, що у спразі куштує оцет, стає неславою за весь світ, за всіх людей.

Там Він, Скеля спасіння, помирає замість нас, приносячи Себе у жертву, аби наші імена не були списані на піску, а були записані на небі, яке Він для нас відкриває Своєю смертю і воскресінням, даруючи Єремії і всім нам прощення гріхів, і виправдання, і вічне життя, і Царство Небесне.

Все, що ми будуємо в цьому житті, промине. І коли ми живемо без Христа, коли ми полишаємо Його, коли не маємо поживи Слова, коли нас не покріплює істинне тіло Христове та Його істинна кров у Святій Вечері, то ми тоді нагадуємо дітей, які будують замки на піску. Мине трохи часу, років, або століть, як вже зволить Господь, і в час Його повернення усе буде знищене, стерте.

Але якщо ми з Христом і Він є наша слава, і наше джерело живої води, і життя, то вкінці ми увійдемо у радість і славу Царства Небесного, аби жити в ньому з нашим Царем Христом, нашою надією і нашою славою повіки віків. Господь каже: «Тіштесь, що ваші ймення записані в небі!»  Славте Христа, любі брати і сестри, і в усьому уповайте на Нього. Заради Нього. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим...! Амінь (Гал. 6:18).