Вівторок, 31 січня 2012 р.

День Віровизнання Св. Петра

     Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18).  Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті. починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву.  Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23).  Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкву, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви.  Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Петра:


Отче небесний!  Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Понеділок, 30 січня 2012 р.

"Руська Трійця" - католик, православний, лютеранин

Перечитував книгу Романа Іваничука "Вода з каменю" про Маркіяна Шашкевича з "Руської Трійці".  Принагідно зацікавився іншими членами цього гурту і виявив цікаві подробиці про їхнє віросповідання.  Всі троє починали з греко-католицької спільноти, яка в той час була вкрай сполонізована. Маркіян Шашкевич, певно, найвиразніший будитель українства в Австро-Угорщині, помер у молодому віці в бідності, від сухот. Яків Головацький, будучи москвофілом, скінчив своє життя православним. А Іван Вагилевич перейшов до лютеранства, не припиняючи української праці, зокрема й праці етнографічної.

Неділя, 29 січня 2012 р.

Проповідь на 2-у неділю по Богоявленні

     ЛІКАР ТВІЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари, бо гірка вона. Тому названо ймення їй: Мара. І став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: «Що ми будемо пити?» І він кликав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його випробував. І сказав Він: «Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися заповідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я – Господь, Лікар твій!» І прийшли вони до Єліму, а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм. І вони отаборилися там над водою  (Вихід 15:22-27).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як часто ви чули нарікання у своєму житті?  Я впевнений, що з вами таке траплялося не раз.  Часті нарікання можуть викликати навіть обурення у того, хто їх вислуховує. Можливо, ви теж обурювалися із чиїхось ремствувань. Сьогодні вам варто згадати про той час, коли ви нарікали на когось або на щось. І можливо, ви робили це справедливо, коли бачили гріх і йшли та докоряли тій людині за гріх. А, можливо, ви нарікали на когось, хто не мав жодної провини в тому, що сталося.  Можливо в людини, на яку ви нарікали, не було іншого виходу і та людина мусила зробити саме так і не інакше. Як же тоді назвати ваше нарікання, ваше ремствування інакше, як не гріхом? А заплата за гріх, як написано в Біблії – смерть.

А ще ж буває ремствування на Бога. Воно почалося ще з часу гріхопадіння наших прабатьків. Адам, замість того, щоб докорити своєй дружині, яка вже згрішила, пішов у неї на поводу, виявив непослух до Бога, а потім  ремствував на Нього: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв» (Буття 3:12).  А чи не було подібних випадків у вашому житті?  Чи не нарікали ви на Бога, Який дав вам життя, батьків, країну?  Чи не було у вас подібних ремствувань до того, яке ми щойно чули від нашого праотця, Адама?  Якщо хоч колисть ви нарікали на Бога, якщо хоч раз у житті ви ремствували на Нього, ви заслуговуєте на той самий вирок, який колись був почув Адам, наш праотець: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:19).  Чому Господь допускає такі ситуації?  І що нам робити?

Сьогоднішній наш Біблійний текст згадує про нарікання, про ремстування Божого народу. Сьогоднішня історія зі Старого Заповіту сталася незабаром по тому, як Господь був вивів Ізраїль із Єгипту. Народ ішов за Ангелом Божим дорогою від Червоного моря. На другому березі моря залишилася їхня батьківщина – там всі вони народилися і повиростали.  Там всі вони стали фахівцями своєї справи, там всі вони були рабами. На другому березі моря тепер була чужина, край, де вони зазнавали знущань і принижень, де від них хотіли лише одного – дармової робочої сили та повного вироднення народу, як такого.  А коли вже вони хотіли бути вільними, що ж аби рабам-ізраїльтянам не дати свободи, в Єгипту було військо!  Тепер те військо, труп за трупом вимивали на берег хвилі теплого Червоного моря.

Аби Ізраїль міг іти дорогою від Червоного моря до Обіцяного Краю, Господь здійснив величні чуда і в Єгипті, і на берегах Червоного моря, і у водах його. Він їх вів і Він привів їх до пустині Шур, де впродовж трьох днів вони не могли знайти води, а та вода, що була в тому місці, виявилася непридатною для пиття.  Наша Біблія каже, що та вода була гірка, солона.

Велика біда!  Без води довго не проживеш та ще й у пустині. Що робити бідним людям?  Певно те саме, що так часто робимо ми – нарікати, ремствувати!  Ізраїльтяни винного знайшли дуже швидко – ним оголосили Мойсея!  В нашому тексті ми читаємо, що «став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: «Що ми будемо пити?» Ти – винен, Мойсею!  Це ж ти ініціював покидання берегів повноводного Нілу. І що нам до того, що Бог у своєму гніві був перетворив води Нілу на кров! Ми про те воліємо не памятати.  Гріх викликає амнезію, безпамятство на Бога.

Тому народ забуває про Бога, Який стоїть перед ними у хмарному стові вдень, та у вогняному стовпі вночі, але бачить свого провідника і ремствує на нього. Мойсей не ремствує, не нарікає. Мойсей – віруючий. У час ще одного бунту ізраїльтян проти Бога, Господь буде готовий знищити весь народ, і збудувати новий народ, з якого вийде Месія, і той народ міг бути збудованим лише з Мойсея.  Але грішники цього не розуміють. Вони – такі важливі!  Вони – такі потрібні!  Без них нічого й бути не може! Тому й нарікають у своєму невірстві і показують пальцем на невинного, аби лишень не розкаятися у своєму невірстві і не звернутися нарешті туди, куди слід – до Господа Бога!

Саме до Нього кличе Мойсей. Він робить те, що роблять у час випробування усі віруючі. Це до них звертається Господь у Псалмі: «І до Мене зверниися в день недолі, Я тебе порятую – ти ж прославиш Мене!»  І в Господа є серйозна причина вислуховувати наші взивання, наше кликання до Його святого Імені. У нашому тексті ми читаємо, що «показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка!» Прісної, чистої, джерельної води вистачило на всіх. Такою була Господня відповідь на молитву. Діяв Господь. Через дерево.

Якийсь Спілберг, прочитавши це місце, може сказати: «О, чудова ідея, тепер знімемо ще один фільм з Ініданою Джонсом вже не про пошуки Ковчегу Заповіту чи Святого Граалю, а того дерева, яке опріснює солону воду у час нестачі прісної води». Пошуки того дерева, як і пошуки Ковчега Запоівту та Граалю, будуть марні.  Бо те дерево – лише прообраз іншого дерева, яке робить всяку гіркоту солодощами.

Це дерево – хрест Голгофи. Може, його виготовили римляни. Але марно тепер звертатися до італійців, чи до будь-яких інших людей, аби вони поділилися технологією виготовлення таких особливих дерев. Бо справа – не в дереві, а в Тому, Хто те дерево до Голгофи ніс. І справа в Тому, Хто на тому дереві був розпятий. Вся справа – в Христі Ісусі, нашому Господі.   

             Це Він вказав Мойсеєві на те дерево біля Мари. І це Він вчинив ту гірку воду солодкою, аби спрямовувати погляди всіх євреїв на особливість того, що має вчинитися через інше дерево, на Якому буде розпятий Він, Єдинородний Син Божий і Син єврейки, Марії, аби Своєю кровю змити гріх усякого безпідставного нашого нарікання на наших ближніх і всякого нарікання, ремствування на святого Бога.

            Там біля Мари Господь чітко зазначає, де саме повинні шукати порятунку всі віруючі. Він каже: «Я – Господь, Лікар твій!» Він каже, що зцілення дається через віру в Його Слово. Він не каже: «Вилови те дерево, що Мойсей вкинув до води і носи із собою кругом, наче в хресному ході, ось це дерево».  Зовсім ні.  Він каже» Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа».  Бо віра – від слухання (Рим. 10:17). Є віра в Христа – Христос тоді є Лікарем. А де немає самої віри в Христа, там є Єгипет, чужина, дім рабства і всі його десять кар.

            Так від самого виходу із неволі Господь наголошує на вірі, на самій вірі, бо «догодити без віри не можна» (Євр. 11:6). Послух Богові без віри неможливий. Радше послух наче солодка вода з чистого джерела, випливає з віри. Але догоджання, зцілення, і праведність, а з ними і вічне життя можливі лише через віру, через саму віру. Це було істиною в Старому Заповіті. Залишається це істиною і в Заповіті Новому.

            Воду солодкою робить Господь через дерево.  Нашу гіркоту гріха Господь перетворює на солодощі через дерево хреста, на якому Він був розпятий і помер і з якого його мертве тіло було зняте двома віруючими чоловіками і поховане в гробі, з якого Ісус переможно воскрес на третій день, як було писано.

            Ми, як і старозаповітні віруючі ізраїльтяни, перебуваємо на марші. Наш маршрут теж пролягає до Обіцяного Краю – Царства Небесного. І на нашій дорозі ми, буває зупиняємося біля Мари, джерел із гіркою водою гріха.  Наша грішна природа бунтує, нарікає то на нашого ближнього, то на Господа Бога, але коли ми каємося і підносимо свої розкаяні молитви до Господа Бога, то хрест Ісуса опускається у нашу Мару і гіркий гріх зникає, а на його місці зявляються солодощі праведності Христової, у яку ми зодягаємося в нашому Хрищенні, яка нам дарується і відновлюється через віру в Сина Божого, з Його рясної благодаті. І ми живемо, бо Його Слова: «Твої гріхи прощено» означають скасування вироку вічної смерті.  Бо Господь Ісус – Лікар, перейшов смерть, аби ми могли жити з Ним.

І, як народ Ізраїлю, що рухається до Обіцяного Краю,  ми можемо далі продовжувати нашу мандрівку і отаборюватися біля нашого Єліму, «а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм». «Збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос», – навчає нас Апостол Павло в Посланні до Ефесян. Наші джерела, наші пальми, наша вода – це Господь Ісус у Його Слові і в Його Таїнствах. Тут ми можемо черпати воду солодку, воду живу, Святого Духа подостатком і тішитися праведністю Христа – нашого Лікаря, Який не лише не карає нас тими карами, що Він навів був на Єгипет, невіруючий дім рабства, але й зцілює наші немочі, доторкуючись до нашого тіла Своїм святим тілом у хлібі Святої Вечері, а до нашої крові – Своєю святою кровю у вині Євхаристії.

Він робить це, бо Він вас любить.  Він робить це, бо Він хоче, аби ви по смерті, перебували з Ним на небесах і Він робить це, бо, в невимовній любові Своїй, хоче, щоби ви, пючи солодку воду Його Євангелія, були воскрешені до вічного життя у час Його другого приходу в славі в кінці світу, до якого з цією неділею стало ще ближче.

Невіруючі, до яких колись належали й ви, звісно, будуть далі ремствувати. Бо ремствування – синонім невірства. А діти Божі, віруючі, до яких ви належите тепер, ідучи до Обіцяного Краю, небесної вітизни, будуть натомість кликати до Бога, радіти Його поміччю і славити Його заради Христа. Бо Він – наш Лікар. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

Субота, 28 січня 2012 р.

Про правильне покликання

Чи правильно рукопокладати і допускати до служіння Церкви тих людей, які були покликаними без попереднього належного і важливого дослідження, як це зазвичай робиться між папських вікарійних єпикопів?
     У жодному разі - ні. Бо у Своєму Слові Бог приписав певну форму стосовно покликання, доктрини і поведінки або життя тих, кому повинні бути ввірені функції Церкви.  Тому перше потрібно обережно випробовувати і дослідити те, чи вони законним чином покликані, чи вони вірно володіють основами спасенного вчення і відкидають фанатичні думки, чи вони є наділені тими дарами, які необхідні для того, щоби вчити інших чистої доктрини, і чи можуть вони довести, що їхнє життя буде достойним поваги настільки, що вони зможуть бути прикладом для своєї отари - щодо цього в нас є дуже урочистий припис Павла: 1 Тим. 5:22, 2 Тим. 2:2.
    Тому давні Собори видавали постанови про багато речей щодо опитування тих людей, яких треба рукопокладати - ці речі є в Граціана (Розділ 23, 24 і 81).  І 4-ий Канон IV Карфагенського Собору, на якому був присутнім Августин, постановив таке: нехай той, кого потрібно рукопокласти, буде рукопокладеним тоді, коли його під час опитування, було визнано вірно навченим.  І Канон Нікеї (Розділ 81) каже: якщо когось висунули на пресвітера без опитування, то Церква його не визнає, бо був висвячений такий всупереч правилу.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Пʼятниця, 27 січня 2012 р.

У небесній оселі

    25 січня 2012 року, на 80-ому році життя, Господь покликав до небесної домівки нашу сестру в Христі, Валентину Борисенко. Християнський похорон спочилої у Христі, раби Божої Валентини, відбувся сьогодні, 27 січня. Висловлюємо щире співчуття сім’ї і родині сестри Валентини. Пам'ятаймо, що нині вона перебуває з Господом усякої радості на небесах. Хай втіхою для всіх нас у ці дні буде наш воскреслий Спаситель Христос. Він каже: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити » (Євангеліє від Св. Івана 11:25).

Справжня сила П'ятидесятниці

     Справжня сила П'ятидесятниці ніколи не полягала у зовнішніх проявах як таких. Вона полягає у тих трьох, що продовжують нести свідчення на землі, - у життєдайних Дусі правди, води і крові (1 Ів. 5:6-8, пор. Ів. 6:63), - і вони точно визначають славетне і тривале апостольське служіння Нового Заповіту (1 Кор. 4:1, 2 Кор. 3:6).  Припускати, що такі "більші" (Ів. 14:12) речі є менш "духовними" (2 Кор. 3:7-9!), аніж позірні чудеса і несамовита промова, означає перевертати Новий Заповіт з ніг на голову.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Четвер, 26 січня 2012 р.

З чого складається праведність віри

     Тут, (у Филип'ян 3:7-11) Павло чітко пояснює праведність віри і з чого вона складається: Бог дивиться на Сина Свого і заради Нього дозволяє нам не страждати за наші гріхи. Натомість Він вважає нас за праведних, наче ми не є ані грішниками, ані не маємо зіпсованої природи.  Він дивиться на силу Христового воскресіння і на нашу участь в Його стражданнях, бо Христові страждання і смерть - наша смерть, і ми стаємо такими як Він через віру - ми радіємо силою Його воскресіння. Подібним чином він пише в Римлян 4 (:25): "Христос виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого".  Це означає: "Щойно Христос воскрес із мертвих, сила Його воскресіння була настільки великою, що кожен, хто вірує в Нього, більше за грішника не вважається, а в очах Божих вважається праведним, бо вдягнувся у Христів послух, який Він виявляв Отцеві аж до смерті. Написано (Гал. 3:27): "Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!" І знову (Кол. 2:12-14): "Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас".
     З усього цього чітко видно, що коли Святе Писання говорить про праведність віри і наше виправдання в Божих очах, то слід розуміти лише таке: 1) як ми проголошені цілковито вільними в очах Божих від наших гріхів, які ми скоїли і які далі горнуться до нашої плоті, допоки ми живемо в цьому світі, і 2) що Бог дивиться на нас і не вважатиме нас за грішників, неслухняних дітей через послух Христів, який Він виявив Отцеві аж до смерті як сатисфакцію і заплату за наші гріхи і як нашу праведність.

Якоб Андреа, Зі Скарбниці щоденної молитви

Середа, 25 січня 2012 р.

Дві спокуси щодо Причастя

Є дві спокуси, які не перестануть на вас нападати.  Перша – та, що ви цілковито не гідні такого багатого заповіту.  Друга – та, що навіть якби ви були цілковито гідними, то благословення – настільки велике, що людська природа нажахана вже самою його величчю, бо чого не приносить із собою прощення всіх гріхів і вічне життя? Якщо до вас прийде якась із цих спокус, то ви мусите, як я вже сказав, цінувати слова Христа більше від [власних] думок.  Він вас не обманюватиме, але обмануть вас власні думки.
Точно так, якби бідному жебракові і навіть негідникові було заповідано тисячу гульденів, то він не вимагав би їх через свою заслугу чи достойність або ж відмовився претендувати на ті гроші через розмір суми. Справді, якби хтось докорив йому за його недостойність або за розмір суми, то він, звісно, не дав би, аби така розмова його налякала. Він би просто сказав: «А тобі яке діло? Я дуже добре знаю, що я недостойний цієї спадщини. Я не вимагаю цього добра моїми особистими заслугами так наче це мені має належати, а через ласку та милість заповідача. Якщо він не думав, що заповісти мені це не є надто великим, то чому я повинен спинитися і не вимагати спадщину та не брати її?» Так само і щодо таїнства, полохливе та боязке сумління мусить, всупереч своїм думкам, покладатися на заповіт Христа і наважуватися у непохитній вірі, незважаючи на особисту негідність та велич благословення. Бо саме це й робить його божественним заповітом, який приносить такі великі благословення людям настільки недостойним – таким чином Бог бажає пробудити до Себе любов понад усе. Так Христос втішав відкинутих, які вважали благословення надто великим: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство» [Луки 12:32].
Та погляньте, що вони зробили з месою!  Найперше, вони сховали ці слова заповіту і навчали, що мирянам промовляти їх не слід, що це – таємні слова і їх слід промовляти в месі лише священиком. Хіба диявол не вкрав тут майстерно від нас головну річ у месі і змусив її мовчати? Бо хто лишень чув, як проповідується, що в месі треба прислухатися до цих слів заповіту і покладатися на них у непохитній вірі?  Втім це має бути головною річчю. Таким чином вони боялися і навчали боятися нас там, де причини для страху немає, а насправді там лежить всі наша втіха та надія.
            Як багато нещасних сумлінь, які загинули від страху й суму, можна було би втішити та врятувати цими словами!  Який чорт сказав їм, що слова, які мають бути найбільш відомими і найчастіше відкрито казаними серед усіх християн – серед священиків і мирян, чоловіків і жінок, старих і молодих – що їх треба приховувати у великій таємниці? Як же ми можемо знати, що таке меса або як її використовувати чи дотримуватися, якщо ми не повинні знати слів, з яких складається сама меса.[1]
            Аби ж то Бог дав, щоби ми, німці, промовляли месу німецькою мовою і співали ці «найпотаємніші» слова найголосніше з усіх! Чому не повинні ми, німці, промовляти месу нашою мовою, коли латиняни, греки та багато інших дотримуються меси своєю рідною мовою?  Чому повинні ми не тримати таємними ще й слова Хрищення: «Хрищу тебе в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь?» [Мт. 28:19].  Якщо кожен промовляє по-німецьки і вголос ці слова, які не менш святе Слово та обітниця Божа, то чому кожному не дозволити чути та промовляти вголос і по-німецькому ці слова меси?

Доктор Мартін Лютер, Трактат про Новий Заповіт 


[1] Steht und geht.

Понеділок, 23 січня 2012 р.

День Святих Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського, пастирів і сповідників

Сьогодні ми дякуємо Господу за трьох святих: Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського. Св. Василь і два Григорії, які ще відомі, як Каппадокійські Отці, були провідниками християнського православ'я в Малій Азії (на території сучасної Туреччини) в останній половині IV століття.  Василь і Григорій були брати, а Григорій Ниський був їхній приятель. Всі вони справили великий вплив на формування богослов'я, яке було схвалене Константинопольським Собором 381 року Господнього. Захист ними доктрин про Святого Духа і Святу Трійцю, разом із внеском у літургію Східної Церкви, зробив їх найвпливовішими тогочасними християнськими вчителями і богословами.

Молитва на День Св. Василя Великого, Григорія Назіанського і Григорія Ниського, пастирів і сповідників:
Всемогутній Боже!  Ти об'явив Своїй Церкві Твоє вічне Єство славетної величі та досконалої любові - один Бог у Святій Трійці.  Дай, аби Церква Твоя, з такими єпископами, як Василь Кесарійський, Григорій Назіанський і Григорій Ниський, отримувала благодать непохитно перебувати у сповідуванні правдивої віри та непохитному поклонінню Тобі: Отцеві, Синові, і Святому Духові - Ти Єси один Бог, і Ти живеш, і царюєш повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Неділя, 22 січня 2012 р.

Проповідь на 1-у неділю по Богоявленні

                     ТАМ, ДЕ НАЛЕЖИТЬ БУТИ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли. Як дні ж свята скінчились були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лишився, а Йосип та мати Його не знали того. Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе...» А Він їм відказав: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний. А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей  (Луки 2:41-52).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, декілька днів тому в інтернеті я прочитав цілком серйозне твердження про те, що з водогінних труб в одному українському місті ллється благодать Божа. На думку людей, що таку інформацію поширювали, це відбувалося через те, що на Водохрища відбулося свячення води у міському водоканалі. Як пощастило мешканцям того міста – хочеш, аби до тебе торкнувся Бог Своєю благодаттю, то просто відкрути краник з водою!  Куди там магові Чумакові, який «заряджав» воду через телебачення!

Жахлива погоня за чудами, за магією триває і в українських ополонках, куди застрибують не лише «моржі», але й звичайні люди в надії отримати з води у день Хрищення Господнього щось особливе. Багато-хто з цих людей шукають Бога. Проте все це марно, тому що Бог ніде не обіцяв, що Його можна буде знайти у свяченій воді, свяченому яйці чи свяченій ковбасці. І це не просто марно, але й небезпечно.  Бог, звісно, всюдисущий, але якщо хтось шукає Бога там, де Бог не обіцяв перебувати, то іде той на мінливі болотні вогники, що тягнуть у підступну трясовину, під якою палає невгасимий вогонь пекла.

А де ви шукаєте Бога, дорогі брати і сестри? Якби ви жили в часи Старого Заповіту, то для вас було би визначене одне-єдине місце, куди вам слід було би здійснювати паломництво, принаймні один раз на рік. Цим місцем був Храм, розташований у Єрусалимі.  Місце це вибрали не люди, а Сам Бог. У час освячення Храму мудрий Соломон, сповнений Святим Духом, промовляв молитву, в якій називав Храм місцем перебування Ймення Божого. Саме там і лише там мали приноситися жертви Богові і саме там люди мали вирішувати головну свою проблему – проблему гріха.

Старозаповітним віруючим було заборонено приносити жертви Богові в інших мсцях. Коли після смерті царя Соломона єдиний колись Ізраїль розколовся на два царства: Північне – Ізраїль і Південне – Юдею, то північний цар Єровоам скоїв гріх, збудувавши два місця для публічного поклоніння Богові з обох боків своєї нової країни. Диявол і гріх, який живе у нашій плоті спонукають нас робити те, що Бог забороняє і шукати Бога там, де Його немає.

Марія і Йосип, як ми про це читаємо в нашому сьогоднішньому Євангелії «щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи». Вони робили це через Божий наказ, даний Господом через пророка Мойсея: «Не будеш заколювати пасху в одному з тих твоїх міст, які Господь, Бог твій дає тобі. Але тільки на тому місці, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там перебувало Ім'я Його, заколеш пасху ввечері, при заході сонця, у час твого виходу з Єгипту» (5 М. 16:6). 

Юдеї не могли святкувати Пасху, чудесне визволення з єгипетського рабства будь-коли та будь-де, а повинні вони були робити це в чітко визначений час, у чітко визначеному місці, в Єрусалимі.  Пасхальне ягня мало бути заколеним у Єрусалимі.  Бог так промовив і віруючі люди так робили. Віруючі не фантазують, а слухають, що каже Бог і те виконують.

З Марією і Йосипом був Ісус – Писання називає Його молодим. За нашими мірками ми би назвали Його дитиною, але згідно юдейського звичаю, Він вже мав бути «сином Закону», тобто старанно Слово Боже вивчати. З дванадцяти років Ісус мав, так би мовити, бути учнем Старозаповітного Катехізису. А яка радість була для Ісуса іти разом із Марією, Йосипом та іншими вірянами до Єрусалиму.

Це ж Його Дух надихнув був Псалмоспівця проголошувати: «Я радів, як казали мені: «Ходімо до дому Господнього!» Ноги наші стояли в воротях Твоїх, Єрусалиме. Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом, куди сходять племена, племена Господні, щоб свідчити ізраїлеві, щоб іменню Господньому дякувати! Бо то там на престолах для суду сидять, на престолах дому Давидового. Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні, хто любить тебе! Нехай буде мир у твоїх передмур'ях, безпека в палатах твоїх! Ради братті моєї та друзів моїх я буду казати: Мир тобі! Ради дому Господа, нашого Бога, я буду шукати для тебе добра!» (Пс. 122).

Свято тривало тиждень, а потім паломники, покріплені обітницею Божою, Євангелієм, верталися великими гуртами додому.  Можемо лише уявити розпач Св. Марії і Йосипа, коли після дня дороги вони похопилися, що поряд з ними немає Ісуса. Вони почали Його шукати. Господь Святий Дух недаремно записав подробиці їхніх пошуків, а нам на навчання. Віруючі Йосип і Марія «стали шукати Його поміж родичами та знайомими».  Так буває й деякі віруючі шукають Ісуса між родичами та знайомими – різними святими, що ними рясно прикрашені іконостаси багатьох церков.

Упродовж трьох днів Йосип і Марія могли запитуватися різних родичів і знайомих: «Ви не бачили Ісуса?» А відповідь була завжди однакова: «Ні». Такою само буде відповідь на молитви до святих. Ісуса треба шукати в іншому місці. І через три дні стривожені, розгублені, схвильовані вони нарешті заходять до Храму, до місця, на яке в Слові вказує Бог.

Цей епізод із дитинства Сина Божого вибрано Господом Святим Духом для нас, аби ми добре знали, що шукати Спасителя можна де завгодно.  Можна що завгодно уявляти і припускати, але Він – там, де каже Бог.  На докір Діви Марії: «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе...» Він відповідає: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?»

Не марнуйте часу, Ісус завжди перебуває там, що належить Богові. Ісус завжди перебуває там, де каже Бог. Весь той час, поки Його шукала Марія та Йосип, якого тут Марія називає батьком, бо він виконував обовязки земного батька вічного Сина Божого, Ісус перебував там, де сказав Бог. Він не просто сидів у Храмі Божому, а спілкувався з учителями Слова Божого.

Часом Господа Ісуса зображують, що Він стоїть, а учителі сидять, але наш грецький текст каже нам, що вони «виступали із самих себе», тобто були абсолютно вражені тим, що бачили і чули, бо було таке з ними вперше в житті. «Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям», бо в Христі, як пізніше скаже апостол Павло: «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3).

І ці скарби, ця премудрість даються людям там, де й слід – у тому, що належить Богові, там де Він сказав. Після цієї пригоди Ісус пішов із Марією, матірю Своєю і Йосипом, до Назарету, де «був їм слухняний».  Через вісімнадцять років Він був на Йордані, бо там було те, що належало Його Отцеві – надання вірчих грамот Царя Небесного через Хрищення і через перст пророка: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере».

Потім буде випробування в пустині і виконання всіх пророцтв, які звіщав Бог через Своїх пророків: проповідь Доброї Новини, чудесні зцілення, нагодування і воскрешення померлих. А ще проповіді, слухаючи які, люди «виступали із самих себе».  Хтось почувши про те, що Ісус – Хліб із небес і про те, що хто не їстиме Його плоті та не питиме крові, не матиме життя вічного, з обурення вигукував: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:60).  А хтось, як Петро, промовляв: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.  Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:68, 69).

А ще Ісус буде там, де відбувався Божий суд над вашим і моїм гріхом – на Голгофському хресті. Багато віруючих євреїв, можливо, сподівалися побачити на тому місці римлян, але не свого Месію.  Але Ісус має бути там, що належить Його Отцю – бути осудженим і понести смертну кару за кожного з нас, щоби на третій день воскреснути із мертвих, аби сьогодні проголосити вас виправданими, аби сьогодні дарувати вам прощення гріхів і вічне життя у Його святому Царстві.

Сьогодні Ісуса можна шукати в багатьох місцях, як це впродовж трьох днів робили Йосип і Марія в Єрусалимі та біля нього. Але це буде марнування дорогоцінного часу. Ліпше прислухаймося до слів Христа Спасителя, Який сидить на небесах праворуч Отця: «повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві».

Старий Заповіт закінчився. Вже давно немає Храму, бо порожній Храм без Христа існувати не може. Ми живемо в Новому Заповіті. І є Христове Слово, яке каже про те, де Його шукати: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт. 18:20).  Це слухали і розуміли апостоли, і вони це виконували. Про це ми читаємо в Книзі Дій (2:42): «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах».

Можна було би уявити, що кілька тисяч людей ішли гуртом на Водохрища до Йордану і там святили воду та пірнали в річку. Але вони того не робили. Бо Господь чітко сказав, де Він буде – там, де є зібрання довкола Його Імені, тобто Слова. Господь – у Хрищенні, бо «ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3:27).  Господь – у Святій Вечері, як Він Сам про це каже: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:56).  

Про це знала апостольська і соборна Церква. В це вона завжди вірувала. І це завжди вона робила.  Робімо так і ми, що сьогодні будемо сповідувати віру в цю Церкву і віру цієї Церкви, бо вона Христова і Христос – її Голова, а Церква наша – «Його тіло, повня Того, що все всім наповняє» (Еф. 1:23). Перебуваймо з Христом, у Його Слові і Таїнстві, бо не у свяченій воді, яйці чи ковбасці, а тут, в Христовій Церкві, через Слово і Таїнство Господа, дарується вам благодаттю прощення гріхів і життя вічне. В Імя Христове. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).