Ти - Покрова моя

Ти - покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння!

(Псалом 31 (32):7)

День Св. Єронима, перекладача Св. Писання

   

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 13 жовтня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима (за Григоріанським календарем) через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.

Молитва на День Св. Єронима, перекладача Св. Писання:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Дві необхідні складові доброго проповідника

Той, хто має і служіння, і Слово – воістину чудесний проповідник. Такий має бути наділений трьома чеснотами. По-перше, він повинен мати спроможність стати перед слухачами; по-друге, він повинен мати спроможність промовляти; по-третє, він повинен мати спроможність зупиняти своє мовлення. Перша чеснота вимагає, аби проповідник мав служіння, щоб він був упевнений, що він – покликаний і уповноважений, і що все, що він робить, робиться в інтересах його служіння. Я не наважуюсь проповідувати без поклику. Я не повинен їхати до Лейпціга чи Магдебургу, аби там проповідувати, бо я не маю ні поклику, ні служіння, які мене вели б до тих місць. Та й навіть, якби я почув, що з кафедри в Лейпцізі не промовляється нічого крім єресі, я би дав, аби так було й далі. Це – не моя справа і я мушу дозволити їм проповідувати. Не я там сіяв. Відповідно не мені там і жати. Але якби Господь наш Бог попросив мене туди піти, тоді я пішов би і повинен був би туди піти так само як і тут я покликаний бути проповідником і маю обов’язок тут проповідувати.

По-друге, проповідник повинен бути впевнений, що він навчає Божому Слову і проповідує Боже Слово, а не розглядає доктрини людини чи диявола. Все добре тоді, коли проповідник впевнений, що він проповідує Боже Слово і водночас переконаний, що він має поклик це робити. Біда в тому, що люди порушують і зневажають ці два пункти, служіння і Слово. Це демонструється прикладом фанатиків, які роблять багато галасу про Святого Духа. Але вони з’являються на сцені по власному велінню – їх ніхто не просив приходити. Вони проникають тайкома, все плюндрують  і кажуть, що вони були покликані Святим Духом. Воістину покликані, але – дияволом! Я не терпітиму жодного проповідника в служінні, навіть якби він робив чуда, якщо він не переконаний, що він проповідує істинну доктрину та Слово, і що він точно має посаду і знає, що він – посланий.

Обидва ці пункти йдуть пліч-о-пліч. Хоча й людина має служіння і поклик, як-от: папа і єпископи, які зодягнуті в духовне служіння, як і я та кожен пастир і служитель – цього недостатньо, бо вони найперше і найголовніше повинні мати ще й Боже Слово. Відповідно, хоча й людина має Боже Слово, якщо вона – вчена і знає, що має Боже Слово, вона повинна мовчати і не влазити у служіння та проповідувати. Допоки вона не покликана, то їй не достатньо мати Слово. Така людина повинна мовчати і не проповідувати допоки не матиме поклику.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Молитва за божественний провід і допомогу

    

Спрямовуй нас, Господи, в усіх наших діяннях Твоєю найблагодатнішою ласкою і сприяй нам Твоєю тривалою поміччю, аби в усіх наших ділах, початих, триваючих і закінчених у Тобі, ми могли прославляти Твоє святе Ім'я, а в кінці, аби Твоїм милосердям, ми здобули вічне життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

Дві складові відновлення

  

      Писання підсумовують (відновлення) двома частинами, а саме: що ми умертвлюємо діла плоті і водимося Духом (Римлян 8:13, Галатів 5:16) і що ми противимося злу і чинимо добро (Псалом 34:14), щоб ми, будучи мертвими для гріха, жили у праведності (Римлян 6:2, 18; 1 Петра 2:24), могли відкидати стару людину і вдягатися в нову людину (Ефесян 4:21-22; Римлян 13:2) і приносили не злі, а добрі плоди (Матвія 3:10; 7:19).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

День Св. Пророка Йони

Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за   нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2).  Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони.  Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10).  Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників.  Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).

Молитва на день Св. Пророка Йони:

Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Йону Ти продовжив пророцький взірецьнавчання Твого люду про правдиву віру та виявляв через чуда Твою присутність у створенні, аби зцілити його руїну.  Дай, аби Церква Твоя могла бачити в Сині Твоєму Пророка останніх часів, вчення та чуда Якого тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Слова і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста

Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше об’явлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:

     

     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Через його вірне та натхненне свідчення дай, аби ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Слово Боже - суддя, а непідсудний

    

Критика або ж критицизм походить від грецького слова "судити". Зрозумілим є те, що Боже Слово повинне судити нас, а не ми його. Піддавання Писання історичному критицизмові рівносильне гротескній зміні ролей: грішник опиняється на місці судді, а Слово Боже на лаві підсудного! Богослов'я, яке поводиться таким чином, нагадує нічне жахіття Едгара Аллена По про психлікарню, яку захоплюють пацієнти і далі нею керують.
     Здорове богослов'я ґрунтується винятково на Святому Писанні, як на єдиній істинній нормі, відповідно до якої слід судити і оцінювати всіх учителів і всі вчення. Це - реформаційний принцип "Лише Писання", який переутверджений Формулою Злагоди. Якщо Писання справді "єдиний суддя", то людський розум не може, ні під яким приводом, теж бути суддею.

Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

Господь серйозний у слабкості

Христос пішов до Єрусалиму, незважаючи на власне тремтіння і страх перед юдеями. Він нехтував страхом, незважаючи на те, яким слабким Він би не був. Проте побожні люди відчували, що їм слід мовчати, а  з іншого боку, неблагочестиві, мали достатньо часу і нагод, аби лестити Кайяфі та іншим головним священикам. Слово брали лише шахраї, благочестиві боялися відкривати уста, хоча й потайки перешіптувались. Св. Іван каже про все це, аби зазначити, що Ісус пішов до Єрусалиму, можливо з тремтінням, але Він пішов незважаючи на Свій страх і незважаючи на Своє знання, що послідовників в Нього там не було. Ніхто не наважувався прилюдно сказати про Христа добре слово, бо значна більшість вважала Його за обманщика.

Та, незважаючи на Свою слабкість, Він виконує Свою місію навчання і проповідування. Він настільки дієвий і має такий успіх у Своїй слабкості, що вороги не наважуються Його зачіпати. Ось так Бог діє і з нами, коли ми здаємось і наша справа здається такою в очах світу, що ось-ось і ми спіткнемося і впадемо. У такий час не лякайтеся і не млійте від страху, а навчіться з цього прикладу, що наш Господь Бог тут не жартує. Він – серйозний, коли здається слабким. Він хоче показати, що Він повалить сильних слабкими, а слабких підніме. Але ми не повинні дивитись на це очима розуму, як то зазвичай робиться, бо розум говоритиме нам, що з нами покінчено. Ви просто мусите вірувати і то вірувати сліпо, що мета Божа – побороти сильних слабкими. 

Ми чули подібні погрози на Зібранні в Ауґсбурзі. Там вони глузували: «На своєму боці вони мають п’ятьох князів і два міста!» Їх вони рахували на своїх пальцях, вони судили своїми очима і уявляли собі, що вже нас захопили. Коли нас порівнювали з цілою Римською імперією, то ми були дуже слабкі. Але чого вони добились своєю тиранією і могутністю? Божа сила зростає у нашій слабкості. Бог поклав край їхньому вихвалянню і вони принизливо забрались геть. Наша доктрина поширюється все далі й далі, а вони занепадають.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Проповідь на 17-у неділю по П'ятидесятниці

                  

                     БУДЕ ЗА ВІРОЮ

                        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»...  А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»... Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала (Євангеліє від Св. Матвія 15:21-28).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! ( 2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в першій половині минулого місяця ми згадували двох святих ранньої Церкви. Їхні дні спомину розташовані поряд, день за днем, 9 і 10 вересня. Ці святі – Св. Моніка, мати блаженного Августина і сам Св. Августин або ж, як ще його називають у східній традиції блаженний Августин. Моніка була християнкою і люблячою матір’ю.  Її ж син перебував у гріхові та фальшивих віруваннях.

Переважна більшість матерів хочуть добра своїм дітям. Християнські матері знають, що найважливіше добро, яке можуть мати їхні діти – віра в Христа Спасителя, якою вони виправдані і мають воскресіння, і вічне життя в Царстві Божому. Так і Моніка хотіла, аби її син навернувся до Христа. Але Августин залишався вперто у своїй фальшивій релігії. Моніка, яка вже багато молилася за свого сина. звернулася за порадою до свого єпископа, який їй сказав: «Продовжуй молитися, дитя стількох молитов не може загинути».

Господь дав відповідь на молитви Моніки.  Минуло багато років, але відповідь надійшла – Августин не просто увірував, але й став провідним богословом західної частини Християнської Церкви. У Нагірній проповіді Господь каже: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Мт. 7:7). Господь – добрий і люблячий і Він хоче, аби ми до Нього звертались.

            На жаль, так часто ми забуваємось спілкуватись саме з Ним! Як часто буває, що ми не забуваємо почути, побачити чи прочитати перші новини з самого ранку. Або почути, побачити чи прочитати останні новини дня, встигаємо поговорити з масою людей, але водночас забуваємось помолитись до Господа, почути Його у Слові, і поспілкуватись з Господом у родинному колі, зібравшись коло Біблії.

Як часто буває, що ми звертаємось до Бога лише тоді, коли нам «припече», коли настане якась біда, коли на голову звалиться якесь лихо, і коли вже ніщо або ніхто не в стані допомогти, ось тоді ми вже як до останньої інстанції кличемо до Бога і благаємо Його про допомогу.  А тим часом Господь завжди готовий вислухати нас і надати нам найкращу допомогу навіть, якщо ми її не помічаємо або думаємо, що ніякої допомоги ми не отримали. Господь завжди знає, що для нас найкраще.

Сьогоднішнє Євангеліє починається із подорожі Сина Божого до тирських і сидонських земель. Господь виходив за межі теперішнього Ізраїлю і ходив тими землями, що нині належать Ліванові.  І те, що там відбулося, виявляє мету Його подорожі у ті місця.

Коли Господь там проходив, до нього підійшла одна жінка. Вона була ханаанеянка, тобто язичниця. Але не просто язичниця – вона походила із того народу, який Бог був наказав знищити через величезне ідолопоклонство, яке панувало серед ханаанеян. Місце безбожних ханаанеян мав зайняти народ Божий, нащадки Якова-Ізраїля, яких Господь міцною рукою вивів був із Єгипту-дому рабства і ввів у Обіцяний Край, батьківщину ханаанеян.

Але що сталося з вибраним народом?  Вони часто самі повторювали ідолопоклонство ханаанеян. Вони впадали в такі самі гріхи і робили зло ще більше від ханаанеян, бо відступалися від живого Бога. Через це Ізраїль Давида і Соломона розколовся на дві частини. А згодом і ті дві частини зникли з політичної карти світу, а частина народу розсіялася, а інша потрапила у вавилонську неволю. Господь відновив Юдею через обітницю про Спасителя, діючи через Свій вірний залишок – тих побожних юдеїв, які вірили в грядущого Месію-Христа.

Але що було, коли вже Син Божий воплотився? Що робили провідники юдеїв, коли Ісус Христос ходив серед Божого народу і проповідував, і зцілював хворих, і виганяв бісів, і насичував голодних, і воскрешав померлих?  Вони в Нього не вірували. Істинну віру Писання про спасіння самою вірою в Бога, вони поміняли на мирську релігію про спасіння ділами і заслугами. 

Останнього пророка Старого Заповіту, Івана Христителя, який кликав спасатися вірою в Христа і називав Ісуса Ягням Божим, вказуючи на істинну Пасху, Христа, вони не слухалися, як і не слухали всіх інших пророків, які свідчили про Христа і вказували єврейському народові, що Він – єдиний їхній Спаситель від гріха.  Юдейський провід натомість шукав, як Божого Сина вбити.

І ось до Христа підходить жінка, яка не була єврейкою, а походила з ідолопоклонницького народу. І вона голосить. Вона плаче і вигукує, і просить в Божого Сина допомоги. «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів», – каже вона, «демон тяжко дочку мою мучить!»  Христа фарисеї називали Вельзевулом.  А тут жінка, яка живе за сотні кілометрів від Єрусалиму називає Його Господом.

Вона визнає Христа Тим, Ким Він є насправді. Ісус для неї – Господь. Ісус для неї – Син Давидів. Він – Бог і Він – давно обіцяний Месія. Вона промовляє ці слова зі щирого серця. До цього її спонукає Господь Святий Дух, Який живе в ній, Який створив у ній віру в Христа, і Який спрямував її до Христа по допомогу в біді, яка спіткала її сім’ю, її рідну дитину.

Її доньку захопив біс, нечистий дух. Демон дівчину дуже тяжко мучив. З інших оповідей Біблії ми дізнаємось, що нечистий дух міг завдавати величезних фізичних страждань, викликати німоту, глухоту, епілепсію, і викликати різні розумові розлади.  Демони – підступні злі ангели, які пішли слідом за сатаною у бунті проти Бога і вони воюють проти нас, бажаючи нам зла і смерті, тимчасової, тобто смерті тіла і вічної, тобто смерті для душі, яка настає тоді, коли людина помирає без віри в Христа.

Ця віра в Христа – вкрай важлива. Бо без Христа ми приречені. Ми самі нічого для нашого спасіння зробити не можемо. Але коли є віра в Христа, тоді є Христос. Бог створив віру у нас віру, аби вона тримала нас із Христом, горнула нас до Христа і щоб таким чином Христос перебував у нас.

А де є Христос – там є те, чого нам бракує для прощення гріхів. Де є Христос – там є святість. Бо Христос – святий Бог. Де є Христос там є праведність. І де є Христос, там є прощення гріхів, бо Ісус ще й істинна людина і Він, будучи святим Богом та святою людиною в одній Особі, приніс Себе в жертву за всі наші гріхи.  Він помер за нас і воскрес, і Своєю смертю здолав нашу смерть, і Своїм воскресінням здобув для нас вічне життя у Царстві Божому.

Тож наша жінка-ханаанеянка звертається до Христа, як до Господа, як до Сина Божого і до Сина Давидового, як до люблячого Господа і Спасителя. Вона чекає від Нього допомоги. Вона впевнена, що така допомога від Нього надійде.  Її впевненість ґрунтується у природі її віри в Христа. Її віра – самонавіювання, не уявлення, а дар від Бога. Тож від Христа вона чекає всякого добра, і милосердя, і благодаті.

І коли Христос не дає їй відповіді зовсім, то вона не припиняє просити про допомогу. Вона робить саме так як Христос навчав у Нагірній проповіді. «Не припиняйте просити»,  – так можна перекласти з грецької мови слова Сина Божого. І жінка просить за свою доньку настільки, що навіть учні хочуть, аби Ісус дав відповідь на її прохання. А Ісус їм каже: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»... 

Ця відповідь дуже важлива, бо виявляє істинний наш стан і пастирське серце Бога. А ще вона показує, як на себе дивиться ханаанеянка. Вона так само вважає себе за загинулу овечку, а Ісуса за Господа і Доброго Пастиря. Вона – покірна. Вона – грішниця, що кається і надіється на Христа. І через це вона не вгаває: ««Господи, допоможи мені!»

Вона не зупиняється навіть після того, як Господь каже, приповідаючи: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»... Ця відповідь може здатися у наш вік дуже грубою, але вона насправді має характер приповідки. Господь каже про те, що не годиться проповідувати Євангеліє язичникам і спасати язичників, допоки Євангеліє не проповідувалося перше нащадкам Авраама.

І цим випадком Господь також показує нам, що Він – не робот, не автовідповідач і не «Сірі» із Айфону, яка має готові відповіді на масу запитань. Господь хоче розмовляти з нами, Господь хоче, аби ми розмовляли з Ним щиро і відверто. І віра нашої ханаанеянки це розуміє. Через це й жінка дає чудесну та яскраву відповідь: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів».

Вона не обурюється. Вона дуже добре розуміє, що їй і ханаанеянам немає чим пишатись. Але вона буде рада навіть крихтою Божої милості.  Юдеям не забракне від того, що Господь змилується над нею. Господь – дуже щедрий до них. Там так багато Євангелія. А вона просить лише крихточку благодаті, яку вони все одно не цінують.

А для неї крихточка благодаті виявиться справжнім банкетом, достатнім і для неї, і для її доньки, і для всіх, хто буде чути цю оповідь і бачити, як діє Божа благодать, воплоченням якої є Христос.  «Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала».

Вірою жінка виправдана. Вірою донька її одужала.  Вірою Моніка молилися і навернувся її син, Августин. Вірою ми приступаємо сьогодні до Господнього столу, аби з крихтами хліба та краплинами вина отримати істинне тіло Христове та істинну Христову кров, а з ними і в них Божу благодать, прощення наших гріхів і вічне життя у Царстві Небесному.

А потім продовжувати нашу подорож у товаристві учнів, Церкви з Христом цим світом, слухати Його і просити Його про поради і поміч у всіх ситуаціях, і в радості, і в горі. І не зупинятися в молитвах, а знати, що Господь нас любить, і хоче нас чути, і допомогти. І Він допоможе. Заради Христа. Амінь.

    Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор 13:13).

Молитва за віру

    

Всемогутній і віковічний Боже! Ти дав тим, що вірують, надзвичайно величні та дорогоцінні обітниці.  Подай нам, аби ми так досконало і без усяких сумнівів вірували в Сина Твого, Ісуса Христа, щоб наша віра перед очима Твоїми ніколи не мала жодного докору. Вислухай нас, Господи, через нашого Спасителя, а Твого Сина, Ісуса Христа. Амінь.

З лютеранського співаника

Істинне служіння і служіння сліпих фантазій

(Павло) протиставляє своє служіння сліпим фантазіям тих фанатиків, які прагнуть отримати і мріють мати Святого Духа без усного слова – тими, хто може заповзати в якийсь закапелок і осягати Духа через сни, відводячи людей від проповідуваного Слова і видимого служіння…

Ці слова – удари і поштовхи на фальшивих апостолів і проповідників. Павло – смертельний ворог телепнів, які вельми вихваляються, вдаючи, ніби мають те, чого насправді не мають і мати не можуть – вони хваляться, що мають Духа у великій мірі і вони готові радити та вказувати цілому світові, і хваляться спроможністю вигадувати щось нове. Зі своїх голів вони витягують те, що мало би бути надзвичайно цінним і небесним, як це було в минулому з папою і монахами.

«Ми ж так не робимо», – каже Павло. «Ми не покладаємось на власну мудрість і здібність. Ми проповідуємо не те, що самі вигадали. Але ми хвалимось Христом і віримо в Христа перед Богом, що вас ми вчинили божественним листом, написали на ваших серцях не наші думки, а Слово Боже. Проте ми не вихваляємось власною силою, а ділами та силою Того, Хто нас покликав і оснастив нас для такого служіння і від Кого виходить усе, що ви почули і в що ви ввірували».

Ось та слава, про яку може заявляти кожен проповідник – спроможність промовляти з повною упевненістю у серці: «Таку довіру маю я до Бога у Христі, що те, що я навчаю і проповідую – воістину Слово Боже». Так само, коли він виконує інші офіційні обов’язки в Церкві – христить дитину, відпускає гріхи і втішає грішника – все це мусить здійснюватися з тим самим непохитним переконанням, що такою є заповідь Христова.

Той, хто навчатиме і користуватиметься владою в Церкві без цієї слави, «то краще б такому було», – каже Христос (Мт. 18:6), «коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...» Бо диявольські обмани він проповідує і смерть він спричиняє… Вчення і діла всіх єретиків та бунтівних духів звичайно не видають в них довіри до Христа, їхня власна слава – ціль їхнього вчення і повага та слава від людей – мета їхнього бажання.

Мартін Лютер, З проповіді на дванадцяту неділю по Св. Трійці

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

  Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Святого Хреста Господнього

     

Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 27 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на День Святого Хреста Господнього:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви