День Св. Володимира Великого, християнського правителя, День Хрищення Русі-України, День Української Державності

  

   Сьогодні ми дякуємо Богові за Великого Київського Князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Русі-України, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Русь-Україну до сім’ї європейських народів, але найголовніше - благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.

     «Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.

      І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».

      Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.

     І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.

     Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.

      От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.

      І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».

     І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».

     Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».

Молитва на День Св. Володимира Великого, християнського правителя, День Хрищення Русі-України, День Української Державності:

     Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Володимира Великого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для принесення Святого Євангелія на простори Русі-України. Просимо Духом Твоїм виставляти правильні пріоритети в нашому житті, аби ми завжди трималися Ісуса і горнулися до Нього, як до нашого Спасителя та вірно ділилися Твоїм Словом із нашими співвітчизниками. Заради Христа. Амінь.

Задля добра свого ближнього

    Оскільки правдивий християнин живе і трудиться на землі не лише для самого себе, але й для свого ближнього, – він робить це через саму природу його духа навіть тоді, коли сам у цьому потреби не має, але це потрібно та корисно для його ближнього. Позаяк меч надзвичайно корисний і необхідний для цілого світу з метою збереження миру, покарання гріха і стримування нечестивих, то християнин цілком охоче кориться правлінню меча, платить податки, шанує тих, хто у владі, служить, допомагає і робить усе, що може, аби допомогти діючій владі, аби вона могла функціонувати та щоб до неї мали пошану і страх. Хоча християнинові нічого з нього не потрібно – бо це для нього не суттєве – він попри це переймається тим, що служить іншим та приносить їм користь, як про це навчає Павло в Ефесян 5 (:21-6:9).

     Так само, як він робить інші діла любові, які сам не потребує – він не провідує хворих, аби одужати самому і не годує інших, бо сам потребує їжі – так само він служить і діючій владі не через те, що він цього потребує, але заради інших – аби вони були захищені та щоб нечестивці не ставали гіршими. Цим він нічого не втрачає – така служба нічим йому не шкодить, але вона приносить велику користь світові. Якби він так не служив, то не діяв би як християнин, а робив би всупереч любові – він також подавав би поганий приклад іншим людям, які подібним чином не корилися би владі, навіть якщо вони не є християнами. Таким чином зневажалося б Євангеліє так начебто воно навчає бунтам і породжує свавільних людей, які не бажають принести іншим людям користь або їм послужити, коли насправді Євангеліє робить християнина слугою всіх людей. Так і в (Євангелії від Св.) Матвія Христос заплатив пів-шекеля податку, аби їх не спокушувати, хоча потреби сплачувати такий податок він не мав.

 Мартін Лютер 

День Св. Ольги, християнської правительки

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святу княгиню Ольгу, першу християнську правительку Русі-України. Мати великого князя Святослава, бабуся Володимира Великого, була мудрою володаркою і вірною християнкою, яка прагнула, аби Євангеліє поширилося цілим її краєм.

"[Княгиня Ольга] ж бо, хочучи додому, прийшла до патріарха,

І просила благословити на дорогу додому,
І сказала йому: «Люди мої — погани, і син мій,
Тож хай збереже мене Бог від усілякого зла».
І рече патріарх: «Чадо вірнеє! У Христа ти хрестилась
І в Христа одягнешся,
І Христос збереже тебе, як Еноха зберіг у перші часи,
І потім Ноя в ковчезі, Аврама від Авімелеха,
І Лота від содомлян, Мойсея від фараона
І Давида від Саула, трьох отроків від печі,
І Данила від звірів,— так і тебе збавить від ворога
І від сітей його».
І благословив її патріарх.
І пішла вона з миром у землю свою,
І прийшла в Київ.
І було це, як і при Соломоні:
Прийшла цариця Ефіопська, бажаючи почути мудрість Соломонову,
І велику мудрість видіти і знамення.
Так і ця блаженна Ольга шукала доброї мудрості Божої,
Але цариця ефіопська — людської, а Ольга — Божої.
«Ті, що шукають премудрість,— знайдуть».
«Премудрість на початках [дороги] співається,
На шляхах дерзновення водить,
На краю стін із заборолами проповідується,
При воротях градних сміливо говорить;
Скільки-бо років незлобивії тримаються правди?»
І ця-бо від зрілості блаженна Ольга шукала мудрістю,
Що є найліпше всього на світі цьому,
І бісер знайшла многоцінний, яким є Христос" (Повість врем'яних літ, оповідь про 955 рік).

Молитва на День Св. Ольги, християнської правительки:

Отче Небесний, Своїм Євангелієм Ти покликав до християнської віри княгиню Ольгу, аби вона була провідником нашого рідного народу до Христа і Його Царства.  Благослови нас, аби ми прагнули донести Євангеліє до всіх у нашому рідному краї, аби й вони знайшли бісер многоцінний, яким є Христос, Син Твій Єдинородний, а наш Господь, з Яким царюєш Ти і Твій Дух Святий, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Досить нам Христової благодаті: проповідь на 4-у неділю по П'ятидесятниці

                 ДОСИТЬ НАМ ХРИСТОВОЇ БЛАГОДАТІ                

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

       Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, – не знаю, знає Бог – був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, – не знаю, знає Бог, – що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, – хіба тільки своїми немочами. Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли-бо я слабий, – тоді я сильний  (2 Коринтян 12:1-10). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, свого часу в одній з африканських копалень було знайдено чудесний діамант. Своїм розміром і красою він перевершував чимало діамантів світу.  І ось цей діамант було презентовано королю Сполученого Королівства, аби той діамант прикрасив його корону. 

Король відправив той діамант в Амстердам для дальшого обробітку. І коли він опинився в руках досвідченого гранувальника, він узяв той діамант, прорізав у ньому виїмку і сильним ударом розбив той діамант на дві частини. Яка безрозсудність! Хіба можна було так чинити з великим і прекрасним діамантом? Не просто можна було, але й було потрібно, аби той діамант зайняв належне місце у славній короні. Гранувальник виявив свій унікальний талант і своє надзвичайне вміння. 

Інколи подібні удари Бог завдає і нашому житті – житті Своїх любих християн. Такі удари спочатку здаються жахливими помилками. Але то – не помилки. Бог – найбільш витончений і досвідчений гранувальник у вселенній. Він знає, що з нами робити, аби ми наче прекрасні діаманти сяяли в Його діадемі Царя над царями. 

Сьогодні в Божому Слові ми чули, як Апостол Павло говорить про досвід небес. І цим досвідом він хвалиться. Він не каже, що йому були відкриті небеса. Але ми розуміємо, що мова йде, звісно, про нього. Зустріч з небесами ще на землі мали й інші Апостоли. Ми пам’ятаємо, як троє Апостолів Петро, Іван і Яків стали свідками Преображення Господа Христа. В час того Преображення вони бачили двох уславлених пророків, які вже перебували на небесах: Мойсея та Іллю. 

Ми знаємо, що Св. Пророка Іллю Господь забрав живим на небеса, а його учень Єлисей бачив те вознесіння свого любого учителя. Ми знаємо, що наприкінці життя Св. Апостол Іван напише цілу книгу Об’явлення про небеса, які йому відкриє розп’ятий і воскреслий Син Божий. Це все були особливі люди Божі, яким відкривалась слава небес і які змогли і нам засвідчити про небеса та небесну втіху й радість, яка чекає на всіх, хто вірує в Христа. 

А сьогодні ми чули про досвід Апостола Павла. Його піднесення на небеса відбулось у дивовижний спосіб – у спосіб, який він не в стані описати. Небеса – це вже вічність радості та щастя. Небеса – місце без гріха, а отже небеса – святі і там немає ні страждань, ні болю, ні смерті. Небеса – це неймовірна радість вічності у товаристві Господа Христа і всіх Його святих. 

Збагнути небеса грішній людині неможливо тим більше, що на небеса бере Господь. Святого Пророка Іллю Господь забрав на небеса на вогняній колісниці. Але Він забрав його не для того, аби показати йому небеса і потім повернути на тій само вогняній колісниці, або якимось іншим чином, на грішну землю. Святого Іллю Бог забрав у його тілі, аби Ілля вже повіки радів вічним життям. Тож у час Преображення Іллю бачили Апостоли Петро, Іван і Яків і про це потім свідчили іншим людям. 

Апостол же Павло мав зовсім інший досвід від досвіду Іллі. Павло вірно служив Господу і Господь узяв його на небеса не для того, аби вже він на небесах залишався. Господь узяв його на небеса, аби небеса йому показати. І зробив це в такий спосіб, що Павло навіть не зрозумів, як те відбулося. Однак він побував на небесах і там він, як каже наш переклад «чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити». 

Він чув слова об’явлення для нього особисто, але він не міг, тобто не мав права їх розповідати іншим людям. І через це він ніколи раніше не розповідав про свій райський досвід. Він про цей досвід розповідає лише через чотирнадцять років, аби пояснити коринтянам і нам те, як діє Бог у цьому світі. Він розповідає про цей досвід нам, аби ми не розчаровувались у час жахливих атак нечестивих росіян на наші міста і села, аби ми не впадали у відчай через практично щоденні бомбардування Києва і щоб у наш розум не закрались думки про те, що Бог нас більше не любить, не хоче нашого спасіння і навіть не хоче нам добра на цьому світі. 

Подумайте про Павла, любі брати і сестри. В першій половині свого життя він був переслідником Церкви. На його руках була кров християн, адже він закликав до вбивства учнів Христових, дітей Божих. Він схвалював такі убивства. Але Сам воскреслий Христос з’явився йому на шляху до Дамаску і навернув Павла до віри Христової. Яка велика честь побачити розп’ятого і воскреслого Христа! 

А потім через Павла Господь творив великі речі. Через євангельську проповідь, яку проголошував Павло, Господь Святий Дух творив віру в тисячах людей. Павло став Апостолом до язичників. Він був тим, хто перший почав проповідувати Євангеліє в Європі. Бог творив чуда через Свого любого Апостола Павла!  І, як ми чули сьогодні, Господь, навіть узяв Павла на небеса, аби показати йому рай і дати йому особливе об’явлення! 

Павло був справжнім діамантом у Церкві! Але що відбувається з Павлом тут на землі? Павло каже: «Щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався». Апостол Павло – славний Христів Апостол. Ви, любі віруючі брати і сестри – улюблені діти Божі. 

І за Павла, і за всіх вас, і за мене Господь Христос помер на хресті Голгофи. Там Своєю святою і невинною кров’ю Він обмив усі до одного наші гріхи та провини. Христос помер за всіх нас хресті – Його жертва – повна і досконала жертва за гріхи всього людства. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього був виправданий від усіх гріхів і мав воскресіння і вічне життя в раю. 

Ми – улюблені діти Божі. Ми маємо особливий статус і ми маємо особливий привілей. Ми вже маємо вічне життя. Коли ми помираємо, то переходимо із смерті в життя. І ми вже спадкоємці Царства Небесного. Для Бога ми цінніші за всі діаманти світу.  Бог нас невимовно любить. Бог любить кожного із вас, любі брати і сестри. 

Але коли ми будемо лише про це думати, то теж можемо почати пишатись своїм славним християнським становищем і навіть величатись. Ми можемо величатись якимись власними заслугами, бо такою є грішна людська природа – приписувати собі все добре і заперечувати своє жахливе особисте зло, яке заслуговує для нас лише страждання в цьому житті і вічні муки аду.

«Щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався», – каже Апостол Павло. Сатана любить знущатись із людей. Він так ненавидить людський рід, що бажає смерті і вічної погибелі кожному з нас. Тож він з радістю робить нам усяке зло. Але він не може робити все, що хоче. Він перебуває під контролем Божим. 

Поле його діяльності обмежене волею Божою – Божим допуском на певний час і на певні речі. Господь допустив, аби сатана відправив свого посланця в тіло Апостола Павла. Апостол Павло називає того посланця колючкою в своєму тілі. І та колючка, біда або ж хвороба, настільки Павла мучила, що не давала йому особисто діяти в повну силу. 

Павло міг думати собі: «Як тільки я позбудусь цієї біди, то скільки всього корисного, скільки ще більше добра зможу я звершити для мого Господа і Його Нареченої – Християнської Церкви!» Тож Павло тричі молився до Господа, каже він «щоб він (тобто той посланець сатани) відступився від мене». 

Павлова молитва була ревна. І Господь відповів на його молитву, щоправда лише на третій раз. Він промовив такі слова: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». В раю слабкості немає. Там є лише вічна радість, щастя, бадьорість – усе чого нам так часто бракує тут. Тут же, на цьому світі нам часто бракує сили. Навпаки часто ми маємо теж посланців сатани, колючки в наших власних тілах. Ми тут маємо кволість і слабкість. 

Тут ми просимо в Господа сили і здоров’я, і миру, і доброботу, які необхідні нам для здійснення наших планів, для кращого служіння Христові і Його людям, святим і багатьом потребуючим, особливо в час цієї жахливої війни, яку проти нас розпочала і веде нечестива Росія. Але відповідь Господа буває подібною до тієї, яку Він дав Своєму вірному Апостолові Павлові: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Для нас досить Його благодаті, яку Він проливає на нас у купелі Святого Хрищення. Для нас досить Його благодаті, яку Він щедро подає у Своєму Слові. Для нас досить Його благодаті, яку Він роздає нам у Своїх істинних тілі та крові під хлібом і вином Святої Євхаристії. Його благодаті так багато!  

Ми, як і Апостол Павло, буваємо кволі та слабкі, але Господь Христос – сильний і всемогутній. І Він діє через нашу слабкість і через нашу немічність. Сатана намагається знесилити нас і розчарувати, як-то він робив із Апостолом Павлом. Але Господь пояснює нас, чому ми не повинні розчаровуватись. Бо попри нашу слабкість Він завжди сильний. 

Для нас же достатньо Його благодаті, Його невимовної і незаслуженої нами любові, яка проливається на нас і через нас – на інших людей. Наша ж плоть тоді не стає на заваді ані нам, ані іншим людям у цінуванні любові Христової і всього, що Він для нас здійснив і далі робить. Тож як і Павло, сьогодні ми теж можемо сповідувати: «Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли-бо я слабий, – тоді я сильний». І бути сильними, і сяяти для світу, бо сила наша – у Христі. Амінь. 

Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Яна Гуса і  дякуємо за нього Господу. Професор і проповідник, мученик за християнську віру, він проповідував Христове Євангеліє, незважаючи на опір церковного істеблішменту.  Як священик Св. Ян Гус, проповідував спочатку в церкві Св. Михайла, а потім у Віфлеємській Каплиці в Празі.  Св. Ян Гус відверто засуджував порочні вчення і практики, які вже в той час заповнювали західну частину Церкви і домагався повернення Церкви до Христа і Його Слова. Як добрий і відданий Христові воїн, він терпів лихо аж до смерті на вогнищі 1415 року. Як чесний атлет, він змагався за Христове Євангеліє відверто та за правилами і одержав вінця слави від Спасителя. Як працьовитий хлібороб, він скуштує на небесному банкеті, накритому Самим Христом (2 Тим. 2:1-11). Тарас Шевченко писав про вогняний хрест чеського сповідника Яна Гуса і про майбутній прихід Реформатора Церкви, Мартіна Лютера:

Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили...
та Божого Слова не спалили,
Не вгадали,
що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся
і розклює
Високу тіару.

Через сто з лишком років віттенберзький професор, Мартін Лютер, довершив діло Яна Гуса і, з ласки Божої, успішно відновив у Церкві проповідування Євангелія і належну відправу Таїнств. 

Молитва на День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика:

Господи Боже!  Отче Небесний!  Ти послав Церкві Твоїй вірного пастиря Яна Гуса, Який через відданість Євангелію став мучеником, але не зрікся Твого святого Слова. Подай усім нам такої вірності Тобі і Слову Твоєму, аби по всі дні нашого життя, ми перебували у Тобі та Твоєму Слові, а в кінці увійшли у Твоє Царство Слави. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Світський уряд праведниками не робить

     Ніхто не може стати праведним в очах Божих засобами світського уряду, без Христового духовного уряду.  Христів уряд не простягається над усіма людьми – радше християни перебувають у меншості посеред нехристиян. А там, де силу має лише світський уряд чи закон, там не уникнути істинного лицемірства, хоча Заповіді дав Сам Бог. Адже без Святого Духа в серці ніхто не може стати воістину праведним, незважаючи на те як гарно він виконує діла. З іншого боку, де над краєм і народом є лише духовний уряд, там вільно панує нечестивість і відчиняються двері для всякої підлості, адже світ в цілому духовного уряду не приймає і не може його осягнути.

 Мартін Лютер

Відвідини Св. Єлисавети Св. Дівою Марією

 Сьогодні ми згадуємо відвідини Дівою Марією її родички Єлисавети. Ці відвідини відбулися після Благовіщення і слів промовлених Архангелом Гавриїлом: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета - і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!" (Лк. 1:35-37)

     У час зустрічі двох вагітних віруючих жінок дитина в утробі Єлисавети затріпотала, а сама Єлисавета, наповнившись Святим Духом, промовила слова: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, - від радощів затріпотала дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!" (Лк. 1:42-45). Святий Дух зачате Дитя в утробі Діви Марії називає Господом, а Діву Марію - Матір'ю Господа, воплоченого Спасителя світу. Відповіддю Діви Марії на це пророцтво стане Величальна пісня, яка розпочинається словами: "Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм" (Лк. 1:46, 47). Цей день Відвідин є однією із яскравих подій історії нашого спасіння, коли слава за наше спасіння віддається Самому Богові. Він також по праву міг би стати святковим днем усіх християнських рухів і організацій, які борються за збереження життя ще ненароджених дітей в материнських утробах.

Молитва на Відвідини Св. Єлисавети Св. Дівою Марією:

Всемогутній Боже! Ти обрав Діву Марію, щоб вона стала Матір'ю Твого Сина і Ти об'явив через неї Твою благословенну увагу до немовлят в утробах, до бідних, понижених і зневажених. Подай нам, аби ми могли одержувати Твоє Слово у покірності та вірі і так ставали одним із Ісусом Христом, Твоїм Сином, а нашим Господом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Апостоли благодаті: проповідь на Свято Апостольської ревності (Свв. Апостолів Петра і Павла)

                         АПОСТОЛИ БЛАГОДАТІ                      

           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: «Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете». Коли ж суперечка повстала й чимале змагання в Павла та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апостолів й старших у Єрусалим. Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікію та Самарію, розказуючи про поганське навернення, і радість велику чинили всім браттям. Коли ж в Єрусалим прибули вони, були прийняті Церквою, та апостолами, та старшими, і вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними. Але дехто, що ввірували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрізувати й наказати, щоб Закона Мойсеєвого берегли. І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути справу оцю. Як велике ж змагання повстало, Петро встав і промовив до них: «Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене, щоб погани почули слово Євангелії через уста мої, та й увірували. І засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам, і між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця. Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони». І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знамена та чуда вчинив через них Бог між поганами!

      Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: «Мужі-браття, послухайте також мене. Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: «Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім'я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все!» Господеві відвіку відомі всі вчинки Його. Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються, але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крови. Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавен-давна, і щосуботи читають його в синагогах» (Дії 15:1-21). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри,  уявіть собі, що настала зима і ваші сусіди запросили вас на святкування Різдва. Ви прийшли на святкування Різдва, очікуючи на кутю, узвар, всякі інші традиційні українські страви, але нічого такого вас там не чекало. Там навіть не віталися один із одним «Христос народився! Славімо Його!» 

Віталися там по простому: «Добрий вечір!» І страви там були зовсім інші, яких ви раніше навіть не пробували. Ваше свято могло бути зіпсованим. І, можливо, ви в чемний, звісно, спосіб, спробували би, навчити своїх сусідів, як слід правильно, відповідно до наших тисячолітніх традицій, святкувати Різдво Христове. 

Уявіть собі, що в процесі розмови, виявилося б, що ваші сусіди – хоча й християни, але не українського походження і в них є свої власні звичаї і традиції. Як би ви повелися? Чи стали би ви далі їм радити про те, як, на вашу думку, слід правильно святкувати це велике християнське свято? Бо яке ж то, мовляв, свято без куті та узвару? Напевно, що ви, будучи людьми інтелігентними, так не робили б.  Врешті-решт, це  всього на всього гарна традиція. Стародавня традиція, але лише традиція. 

А як щодо спасіння? Упродовж тисячоліть євреї для того, аби спастись, мусили виконувати певні дії. Вони повинні були обрізатися. Ще Авраамові Бог був сказав: «А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то стята буде душа та з народу свого, він зірвав заповіта Мого!» (1 М. 17:14). 

А після того, як Бог дав євреям на Сінаї Закон, вони повинні були дотримуватись Закону Мойсеєвого. Так, вони мали вірувати в Христа грядущого і лише через віру в грядущого Сина Божого вони були спасенні, але Закон став частиною їхнього життя і їхнього поклоніння. І це тривало тисячоліттями. 

А тепер уявіть собі шок юдеїв, які вірували в Христа розп’ятого і воскреслого, але прийшовши до церкви Антіохії, в якій були в основному язичники, а не євреї, ці юдеї зауважили що християни в Антіохії взагалі не дбають ні про обрізання, ані про Закон Мойсеїв! А це ж не просто святкування Різдва Христового. Тут мова йде про спасіння і вічне життя! Тож вердикт цих віруючих братів з євреїв був простим і однозначним: «Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете». 

Тепер настала пора шоку для християн із язичників. Як це так – вони не спасенні? Як це так – для спасіння треба ставати євреями? Вони про це нічого від своїх Апостолів Павла і Варнави, не чули. Постала суперечка між християнами з Юдеї, тобто євреями і християнами з Антіохії, тобто язичниками, греками тощо. Тож церква відправила делегатів на чолі із Павлом і Варнаваю до Єрусалиму. Єрусалим був центром церковного життя, адже саме з Єрусалиму почала, відповідно, до заповіді Господа Христа, ширитись проповідь Євангелія. 

Дорогою до Єрусалиму всі церкви у Фінікії і Самарії, раділи наверненню язичників до Христа. А в Єрусалимі, як ми чули наші делегати «були прийняті Церквою, та апостолами, та старшими, і вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними». Тут головним речником, був звісно наш любий Апостол Павло, якого ми згадуємо сьогодні, як одного з ревних Апостолів Христових. Це ж про Павла, колишнього переслідника Церкви, був промовив Ананієві Господь: «Для Мене –посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля» (Дії 9:15). 

Тепер сам Павло свідчив про те діяв сильно та могутнім чином Господь через Павлову проповідь Євангелія Христового: маси язичників ставали віруючими і наповнювалися Духом Святим. Господь серед них чинив масу чуд. Церква Христова зростала! 

«Але ж вони – не обрізані!», – почали кричати фарисеї, які увірували в Христа і дуже любили діла Закону та пишались своїм єврейством і юдейством. Вони переконували, що всі без винятку християни мали бути обрізані та виконувати діла Закону. Павло для цих єрусалимських фарисеїв не був авторитетом. Ну не міг Бог спасати без обрізання і без Закону! Вони були дуже голосними! Як дуже голосними сьогодні бувають і ті, які наполягають, що спасіння обов’язково треба заслуговувати власними ділами або хоча би ділами покійних, заслужених святих. 

І тоді почав говорити інший Апостол – Петро.  Він не міг просто мовчати. Адже саме його Господь Бог обрав на те, щоб від нього першим почули язичники Слово Євангелія! Як очищує Бог серця язичників? Може якось по-іншому аніж Він очищує серця євреїв? Ні!  Різниці ніякої немає.  Апостол Петро проповідує: «Між нами (тобто, євреями) та ними (тобто, язичниками) різниці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця». 

Ось так! У тому, як спасаються євреї і як спасаються язичники ніякої різниці – взагалі ніякої різниці немає! Серця євреїв очищуються від гріха вірою в Ісуса Христа. І точно так – вірою в Ісуса Христа очищуються від гріхів серця язичників. Наші серця, любі брати і сестри, очищуються від гріха вірою в Ісуса Христа! Ось такою є апостольська проповідь. Ось так проповідували Апостоли! Немає якогось іншого шляху позбутись гріхів. Це можливо лише через віру в Ісуса Христа. Закону ніхто виконати не може. Закон добрий і святий, але людині грішній його ніколи не виконати. Тож Закон – це ярмо, Закон – тягар, який тягне в глибини пекла, а не рятівний круг, яким можна спастися. 

Лише Ісус Христос, святий Бог і свята людина в одній Особі, виконав цей Закон і поніс тягар усіх наших гріхів на хрест Голгофи і там Він усі наші гріхи обмив Своєю святою і невинною кров’ю і приніс Себе у жертву повну і досконалу за гріхи цілого світу. Він помер для прощення наших гріхів і Він воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, мав очищення від гріхів, був виправданий від гріхів і мав теж воскресіння і вічне життя. Ось так мають прощення і євреї, і язичники! 

Апостол Петро також проповідує: «Ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони». Ми всі спасенні не ділами, а благодаттю Господа Ісуса Христа. Благодаттю Господа Ісуса Христа спасенні і євреї, і язичники. Ми, любі брати і сестри, спасенні благодаттю Господа Христа. А Закон і діла Закону Мойсеєвого для спасіння – не рятівний круг, а ярмо і тягар. Якщо євреї хочуть триматись своїх традицій і свого Закону – хай тримаються. Проте спасіння він їм не дасть. 

            Проте євреї не можуть і не повинні зобов’язувати інші народи ставати євреями. Для спасіння це – ярмо і перешкода, а не поміч. Ми спасенні самою благодаттю Христовою. І ми маємо цю благодать, це спасіння через віру в Ісуса Христа. Якщо наш любий Апостол Петро говорив про відсутність різниці у спасінні між євреями та язичниками: усі ми спасаємо благодаттю Божою через віру в Ісуса Христа, то Яків також говорить про єдність усіх і євреїв, і язичників у Єдиній Христовій Церкві. 

До Давидової Скинії, тобто Храму або ж Церкви належать віднині усі народи: і євреї, і язичники. Старий Заповіт минувся, почався Новий Заповіт і він триватиме аж до повернення Господа Христа у славі, воскресіння усіх мертвих і входу воскреслих святих у Царство Христове, аби там жити з Ним у славі, в щасті та радості повіки віків. Ми всі спасаємось благодаттю Христовою через віру в Нього. Ми всі – діти Божі. А це також означає, що ми любимо одне одного і ставимось з повагою до звичаїв і традицій один одного. 

Так само як ми не вимагаємо в інших народів міняти, наприклад, їхні Різдвяні традиції, так само і євреї-християни не можуть накладати на нас свої традиції. Однак з любові до них ми теж покликані жити у святості та шанобливості до певних вимог святого Закону. Св. Яків їх проголошує: «Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються, але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крові». Ось такою була постанова першого Апостольського Собору. 

І Апостол Павло, і Апостол Петро проповідували, що ми спасенні не ділами, не виконанням Закону, а спасенні ми самою благодаттю Христовою через віру в Христа. Як потім зазначить Апостол Павло: «Сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов'ю» (Гал. 5:6). Сьогодні, святкуючи День Св. Апостолів Петра і Павла, згадуймо і цей Собор, і їхню проповідь, і їхню любов та повагу до всіх віруючих без огляду на обличчя, походження чи расу. І тримаймося їхнього і нашого сповідання. В Ім’я Христове. Амінь. 

А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).

День Св. Іринея Ліонського, пастиря

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іринея Ліонського.  Вважається, що він був уродженцем Смирни (сучасного Ізміру на території Туреччини), навчався у Римі, а пізніше став пастирем у Ліоні (теперішня Франція).  Приблизно 177 року, коли Іриней перебував у від'їзді, розпочалися жорстокі переслідування християн у Ліоні, які привели до мучеництва їхнього єпископа.  Тож коли Іриней повернувся, то став новим єпископом Ліону.  Серед його найславетніших творів - праця, яка засуджує єресі, зокрема, єресь гностицизму, що заперечувала доброту творіння. На противагу цій єресі Іриней сповідував, що Бог викупив Своє створіння через воплочення Сина. Іриней також утверджував вчення Писання, які були передані йому та через нього, як нормативи для Церкви.

Молитва на День Св. Іринея Ліонського, пастиря:

Всемогутній Боже!  Ти дав сили слузі Твоєму, Іринеєві, сповідувати правду проти всяких нападів марної доктрини.  Милосердям Твоїм тримай нас непохитними у правдивій вірі, аби постійно могли ми ходити в мирі, який веде до життя вічного; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника

 Сьогодні ми дякуємо Господеві за св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника.  Кирило (прибл. 376-444 Р. Г.) став архієпископом Александрійським  412 року Господнього.  Упродовж всієї своєї діяльності він захищав ортодоксальні доктрини, серед яких було вчення про те, що Марія, матір Ісуса "також правильно називається і є Мати Божа" (Формула Злагоди, VIII, 12).

    432 року Господнього на Ефеський Собор підтвердив це вчення, що Син Марії є також правдивий Бог.  Твори Кирила про доктрину Трійці і Особу Христову, демонструють, що цей богослов був одним з найбільш талановитих богословів свого часу.  Кирилова Христологія зробила великий вплив на наступні собори Церкви і була одним із основних джерел для лютеранських віросповідних творів.

Молитва на День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника:

     Отче Небесний!  Твій слуга, Кирило, непохитно проголошував, що Твій Син, Ісус є одна Особа, повністю Бог і повністю людина.  З Твого безмежного милосердя утримуй нас непохитними  у вірі та поклонінні Твоєму Синові, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Пророка Єремії

  Сьогодні ми дякуємо Господу за cвятого пророка Єремію. Він служив у південному царстві Юдеї приблизно від 627 по 582 роки до Р. Х.. Будучи пророком, він передвіщав, свідчив, і пережив Вавилонську облогу та остаточне руйнування Єрусалиму 587 року до Р. Х.. У своєму проповідуванні він часто використовував такі символи, як мигдалева галузка, кипляче горня (Єремії 1:11-14), винні бурдюки (13:12-14) і образ гончаря за працею (18:1-17).  Його пророцьке служіння було проповіддю, яка через слово і вчинок передавала Божий гнів на Свій бунтівний народ. Водночас Єремія утішав вірний залишок Божого народу, пророкуючи про прихід Христа-Спасителя і про грядуще Царство Боже.  Єремія страждав від неодноразового відречення і переслідування від своїх співвітчизників.   Наскільки відомо, Єремія помер у Єгипті - туди забрали його силоміць. Його згадують і вшановують за безстрашний заклик до Божого народу про покаяння.

    Молитва на День Св. Пророка Єремії:

     Господи Боже, Отче небесний!  Через пророка Єремію Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Подай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.
     

Зі Скарбниці щоденної молитви

Подушка Ісуса: проповідь на 2-у неділю по П'ятидесятниці

           ПОДУШКА ІСУСА            

                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: «Переплиньмо на той бік». І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»... Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» І стих вітер, і тиша велика настала... І сказав Він до них: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?»   (Євангеліє від Св. Марка 4:35-41). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, у якийсь період історії Християнської Церкви настав час, коли люди взялись до збирання предметів, які стосувались життя і служіння Господа, Апостолів і відомих святих. Такі предмети ми називаємо реліквіями. Ті реліквії стосувались життя і діяльності нашого Господа Христа, Апостолів і багатьох святих. Ми, звісно, не заперечуємо існування правдивих реліквій і тим більше мощей святих однак ми не будемо заперечувати того факту, що спритні ділки поставили виготовлення реліквій на конвеєр ще до того часу, коли до винаходу конвеєра були більше ніж тисячоліття. 

В часи Реформації доктор Мартін Лютер жартував, що цвяхів, якими прибивали до хреста нашого Господа Ісуса, у світі назбирали стільки, що ними можна було б підкувати всіх коней у Німеччині. Серед реліквій, які збирали християни перед Реформацією, було навіть пір’я Святого Духа і молоко Святої Діви Марії. Людям хотілось мати такі реліквії і мощі і їм приписували та й донині приписують певні чудотворні сили. І замість того, аби уповати на Христа, надію інколи чимало з тих, що називаються християнами, покладають саме на якісь предмети або частинки мощей або іншого святого. 

Сьогодні наше Євангеліє теж зазначає про один з предметів, яким користувався Божий Син. Той предмет – подушка. Жодного разу я не чув про таку християнську реліквію – про подушку Ісуса, а вона в Нього точно була і Він нею, очевидно, часто користувався. Лежала та подушка в човні, напевно на кормі і вочевидь вона лежала там постійно, адже наш Спаситель проводив час із Своїми учнями, а значна частина Апостолів, були професійними рибалками. 

Сьогодні ми чуємо про те, як Ісус спить на кормі на подушці. Нічого дивного в цьому не було б, якби не та обставина, що спав лише Ісус. Всі інші спати не могли. І не могли вони спати, як ми чули, не через те, що вони не мали власних подушок. Не могли вони спати з іншої причини. Вони не могли спати через страх. Усім їм було страшно. Усім їм було дуже страшно. 

Коли Господь їм сказав того дня, коли вечір настав: «Переплиньмо на той бік», вони вирушили в дорогу, навіть не підозрюючи в яку халепу вони потраплять. Перед тим все було чудово. Ісус, як завжди служив народові. Ісус зцілював недужих. Ісус проповідував. І за Ним всюди по п’ятах слідувала величезна кількість народу. 

Від такої кількості потребуючих людей стомлювався не лише Ісус, але й стомлювались Його учні.  Тож вони з готовністю сіли в човна і вирушили в дорогу. Але вирушили вони не одні. За ними вирушила ще певна кількість човнів. Всі, хто мав човни, не хотіли залишати Ісуса і не хотіли залишатись без Ісуса. Вони попливли за Ісусом та Його учнями на своїх човнах.

Ісус був на стільки стомлений, що Він ліг на Свою подушку на кормі і заснув. Він був дуже стомлений, тож заснув Ісус дуже міцно.  Так, Він – Бог. Але Він також – людина. І як будь-хто з нас, Він стомлювався, бо втома – це не ознака гріха, а ознака людськості – ознака того, що споконвічний Бог Син стався правдивою людиною – людиною, як ми, але без гріха. 

І все було би добре, адже учні не раз бачили Ісуса, як Він спав. Та й вони спали. Усі люди сплять і повинні добре висипатись, бо такими нас створив Бог – ми створені для того, аби радувати Бога і людей своєю працею. І ми створені таким чином, що ми повинні відпочивати – добре висипатись. Недаремно, коли в людей зумисно відбирають сон, то це вважається тортурами.

 Тож Ісус спав на кормі, на Своїй подушці. А тим часом на морі розпочалась страшна буря. Ми чуємо, що «хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!» Наш рибалки, які дуже добре вміли справлятись із човнами на Галілейському морі і були досвідченими моряками не на жарт перелякались – такого з ними  ще не було! Очевидно, що подібні відчуття і почуття мали люди й на інших човнах, що вирушили вслід за Ісусом. 

Вони, як їм здавалось перебували на краю погибелі! Ще мить-друга, потоне човен і вони потонуть, бо хтозна чи вдасться вижити в такому жахливому штормі без човна! Їм переповнює страх. І їх переповнює відчай. Як і нам буває дуже страшно, коли ми самі опиняємось на межі життя і смерть, особливо в час цієї жахливої війни, яку проти України безпричинно розпочала і веде нечестива Росія. 

Вони бачать своє невідворотне нещастя і бачать, що Ісус спить і навіть не думає просинатись та відриватись від Своєї подушки. І вони тоді Його будять і кажуть: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»... Ми знаємо про інших святих, які прагнули розбудити Господа. Псалмоспівець волає: «Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди! Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту? Бо душа наша знижилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі... Устань же, о Помоче наша, і викупи нас через милість Свою!» (Пс. 43:24-27). 

І Син Божий просинається. І одразу береться до справи. «Він устав»,  – читаємо ми, «і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» Тесля не дає поради морякам про те, як кермувати човном у штормі і провадити його крізь великі хвилі. Він просто забороняє вітрові дути. Він каже морю заспокоїтись. «І стих вітер, і тиша велика настала»... 

Стихії слухаються Сина Божого, Який їх створив. Вітер і море коряться Його словам, як словам Свого Творця. А до нас Він звертається частіше ніж до вітру й моря! Та чи коримось ми нашому Творцеві? Чи слухаємось ми слів Ісусових і діємо так як діють стихії, створені Ним і які виконують Його Слово? Якби ж то так було! Якби так було, то учні не будили би Ісуса із солодкого сну і Він не мав би піднімати голову зі Своєї подушки. 

Бо далі Ісус звертається до учнів: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» Ісус докоряє Своїм учням сильними словами. Вони – полохливі. Вони лякаються там, де не повинні були ніколи лякатись. Так, довкола буря. Так хвилі заливають човен. Але Хто ж то спить на подушці на кормі? Хіба не Ісус, не їхній Господь і Спаситель? 

Хіба трапилось бодай щось погане із ними і навіть з будь-ким із людей, допоки Ісус перебував серед них? Хіба не зцілювались каліки та хворі? Хіба не насичувались голодні? Хіба біси не переставали мучити людей, коли серед людей ходив і говорив Ісус? Хіба не втікала сама смерть з-перед обличчя Сина Божого, коли похорони закінчувались воскресінням? 

А чи вони не пам’ятають слова з іншого Псалма, коли Давид, славний їхній цар і предок Христа співав: «Багато-хто кажуть: Хто нам покаже добро? Підійми ж на нас, Господи, світло Свого лиця! Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде. У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» (Пс. 4:7-9). 

А в них не було спокою, навіть коли Христос перебував серед них! Замість спокою їхні серця були наповнені полохливістю. Вони не мали права на страх, бо з ними був Ісус. А це означає, що з ними був Той Самий Господь, Який давав жити безпечно і Давидові, і всім Божим людям. А Давид же не бачив Христа, Який воплотився. Давид лише в Нього вірував. І цар Давид не просто вірував у Христа, він на Нього уповав. Ні, учні не мали права на страх, бо з ними був Ісус. Навіть, коли Він спав на подушці на кормі, вони не мали права на страх. 

Але навіть, якби Його не було в човні і якби Він не спав на їхніх очах на подушці, то хіба вони не перебували би під опікою люблячого Бога, нашого Отця Небесного? Звісно, що вони перебували б під опікою Божою. Як швидко вони забулися про слова Господа Христа з Нагірної проповіді: «Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь Того, Хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся! Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!» (Лк. 12:5-7). 

Навіть якби вони загинули у хвилях розбурханого моря, то й тоді не мало бути в них страху, бо вони перейшли би зі смерті у життя, як каже Ісус: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Ів. 5:24). І ще: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).

 Чи стосуються слова докору Христового і нас, любі брати і сестри, коли на наші голови росіяни щодня посилають смертоносні шахеди, бомби і ракети? Чи буває так, що наша віра слабне в присутності засобів диявола і серця наші наповнюються полохливістю і ми хочемо розбудити Христа, думаючи, що Він спить і що Йому байдуже, що ми гинемо? Христос, Який нас так полюбив, що віддав Себе у жертву за всі наші гріхи на хресті Голгофи, не полишить нас і у Своєму воскресінні і царюванні над усім Своїм творивом. Ми можемо спокійно спати на наших подушках, наче то – подушки Ісуса, знаючи, що навіть у смерті ми переходимо у життя з Христом на небесах. Ні, я не кажу, щоб ми не береглися під час російських атак на наші житлові квартали. Я кажу, що в Христі ми завжди, за всіх обставин маємо спасіння і вічне життя, Його любов і Його опіку. 

Любі брати і сестри, у слабкості нашій і навіть в малості нашої віри, наш Спаситель Христос залишається вічним, всемогутнім, всюдисущим, всевідаючим і люблячим Богом. Христові Засоби: Слово і Свята Вечеря несуть нам завжди прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Як диявол виявляє свою сутність через росіян і їхні смертоносні засоби, Христос виявляє нам Свою життєдайність і дарує нам життя вічне через євангельське слово і причащаючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. 

Ось Христос присутній у Своєму Човні – у Своїй Святій Християнській Церкві через Свої Засоби Благодаті – Євангеліє у Слові і Таїнствах. Христос із нами, із Своєю любою Церквою, за яку Він видав був Самого Себе, із усіма вами, любі віруючі діти Божі. Що б не відбувалось і що б не сталось, Христос із нами, а ми – Його діти, які вже мають прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Тож не будьмо полохливі. Будьмо віруючими. В Христове святе Ім’я. Амінь. 

А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).

Причина існування двох урядів: духовного і світського

    Всі, хто не є християнами, належать до царства світу і перебувають під законом… Подібним чином хижа, дика тварина зв’язується кайданами і вірьовками, аби вона не могла кусатися і гризтися (як-то вона зазвичай робить) навіть якби вона того дуже хотіла, а приручена і лагідна тварина не потребує такого обмеження і вона – нешкідлива, незважаючи на те, що на ній немає кайданів і вірьовок…

  З цієї причини Бог запровадив два уряди: духовний уряд, який Святий Дух чинить християн і праведних людей під Христом і уряд світський, який стримує не-християн і нечестивих людей так, що завдяки такому уряду, вони мусять поводитись тихо і дотримуватись зовнішнього миру. Таким чином і Св. Павло пояснює (сутність) тимчасового меча в Римлян 13 (:3), кажучи, що він – пострах не на добру поведінку, а на погану. І Петро так само каже, що тимчасовий меч призначений для покарання нечестивих (2 Петра 2:14).

 Мартін Лютер

День Св. Пророка Єлисея

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння". Ілюстрація: "Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними" (2 Царів 6:16, 17).

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви