Молитва за щасливе життя

    

     Благословенний Господи і Спасителю, Ісусе Христе! Ти попереджуєш мене, що "життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його". Навчай мене визнавати, що істинне щастя вимірюється не матеріальним добробутом і, зокрема, власністю, яку Ти дав мені, а вимірюється воно розумним використанням її задля загального добробуту відповідно до Твоєї волі.
     Подай мені благодаті, аби я не бажав більшого багатства, а дбав про життя, яке сповнене служінням Тобі і людям. Навчай мене правильно використовувати Твої дари: духовні і матеріальні, аби життя моє приносило щастя мені і догоджало Тобі.
     Благослови, Спасителю мій, ту працю, яку я роблю на добро Твого Царства. Подай мені радість бачити плоди моєї праці і моїх пожертв. Виконай Свої слова: "Просіть і буде дано вам", аби я мав добробут.
     Благослови мене, Господи, аби я теж міг почути в Останній День Твої слова: "Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу". Амінь.

  Мій молитовник

Громадяни небес

Ми більше не громадяни землі. Охрищений християнин народжується громадянином небес через Хрищення. Про цей факт ми повинні пам’ятати і ходити так, як народжені на небесах. Ми маємо втішати себе тим фактом, що  Бог нас так приймає і нас туди переставить. Тим часом ми повинні очікувати на повернення Спасителя, Який з небес принесе нам вічну праведність, вічне життя, вічну честь і славу.

Мартін Лютер, з проповідей

Два полюси життя християнина

Знання про те, як розрізняти і застосовувати ці дві різні речі: те, що Бог вимагає (Закон) і те, що Він дає (Євангеліє), є абсолютним і життєво важливим мистецтвом для усього духовного життя. Збідований мусить бути утішений (Євангелієм), а безтурботному слід дошкуляти (Законом). Між цими двома полюсами коливається усе існування християнина. «Теперішнє» викликається якраз напругою між цими двома полюсами. Намагання «вирівняти» ці контрасти, перетворюючи Євангеліє на Закон або навпаки, або намагання перетворити і Закон, і Євангеліє на щось нейтральне, усе руйнує. 

Хоча і Закон, і Євангеліє – Слово Боже, рівності чи симетрії між ними немає. Бог промовляє Своє Слово Закону заради Його Слова Євангелія, а не навпаки.

Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

День Усіх Святих

    

Це свято найбільш осяжне з усіх днів спомину святих, бо охоплює всю величину великої хмари свідків, яка нас оточує (Євреїв 12:1).  Перед нашими очима віри воно тримає ту велику кількість, яку виміряти не може жодна людина: всі святі Божі в Христі - з кожного народу, раси, культури та мови - всі "ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця..." (Об'явлення 7:9-14).  Це свято виставляє перед нами повну вишину та глибину, і ширину, і довжину благодатного спасіння нашого Господа (Ефесян 3:17-19).  Воно пов'язане з Великоднем і святкуванням воскресення, бо всі, що померли з Христом Ісусом також із Ним воскресли (Римлян 6:3-8).  Воно пов'язане з П'ятдесятницею у святкуванні зібрання цілої Церкви кафоличної - на небесах і на землі, в усі часи і у всіх місцях - в одному Тілі Христовому, в єдності Духа в союзі миру. Як і всі ми були покликані до тієї однієї надії, яка належить нашому покликанню: "Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх" (Ефесян 4:4-6).  День Усіх Святих також поєднує з останніми неділями Церковного Року есхатологічне зосередження на житті вічному та сповідуванні того, що "страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас" (Римлян 8:18).  Це свято закріплює наш погляд на Ісусі, Начальникові і Виконавцеві нашої віри, аби ми не знемоглись і не впали на душах своїх (Євреїв 12:2, 3).

Молитва на День Усіх Святих:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти об'єднуєш усіх Твоїх вірних людей усіх часів і з усіх місць в одну святу спільноту, тайне тіло Твого Сина Ісуса Христа.  Подай нам так повторювати приклад віри Твоїх блаженних святих в усякій чесноті та благочестивому житті, аби разом із ними ми могли прийти до невимовної радості, яку Ти приготував для тих, що люблять Тебе;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

День Реформації

   

   31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!

Молитва на День Реформації:

     Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви 

Збирав би хмиз для спалення єретика

Мусимо зізнатися в тому, що і я та й інші зі мною перебували в полоні саме таких відчуттів (само-праведності), коли під папством, ми претендували на те, що ми святі та побожні. Якби тридцять років тому, коли я був відданим, святим монахом, який щодня відправляв месу і думки не мав іншої окрім тієї, що я перебуваю на дорозі до небес – якби тоді хтось звинуватив мене – проповідував мені з цього тексту[1] і проголосив, що наша праведність не відповідала строго Законові Божому, а перебувала у злагоді із людcькою доктриною і була явно ідоловірською – якби той хтось назвав її недієвою та ще й сказав, що я – ворог хреста Христового, який служить власним плотським забаганкам,  то я особисто відразу допоміг би щонайменше знайти каміння, аби забити такого Степана або ж збирав хмиз, аби спалити такого найгіршого єретика.  Саме так завжди поводиться людська природа…

Мартін Лютер, з проповідей

---

[1] Филип’ян 3:17-21: «Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас.  Багато-бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець – то загибіль, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне! Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі».

Невірство перетворює небесну поживу на отруту

    

Для хворої людини їжа, яку вона одержує, може бути отрутою, але попри це вона залишається їжею, з усіма поживними речовинами, які є в тій їжі. Причину того, чому вона не живить хворого, слід шукати не в їжі, а в хворому. Так само і хліб життя, незважаючи на те, чи пропонується він у Слові, а чи в Таїнстві, залишається таким самим по суті і по дієвості, хоча невірство перетворює цю небесну поживу собі на отруту, змінюючи, власне кажучи, її вплив, але залишаючи незмінною її сутність.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

Проповідь на 22-у неділю по Св. Трійці

                      

СЛУХАТИ МОЙСЕЯ І ПРОРОКІВ

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, – і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»... Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас». А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Авраам же сказав: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» А він відказав: «Ні ж бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються». Йому ж він відказав: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!»   (Євангеліє від Св. Луки 16:19-31).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа  (Гал. 1:3). Амінь.

Дорогі брати і сестри, чимало людей в цьому світі і навіть деякі релігії заперечують існування пекла. Так само є такі люди, які прикрашають саме пекло, на догоду дияволові, маскуючи страшну безодню листячком, аби ті, хто до нього прямує, навіть не помічали, як у нього падають. 

Світ і диявол у своїй нечестивості – дуже підступні і лукаві. Вони – мисливці і полюють вони на наші душі. Однією з найефективніших їхніх мисливських снастей є заглушення Божого Слова. На півдні України, на під’їзді до Херсону стоять дуже потужні антени. Кажуть, що ще в часи Радянського Союзу їхня основна функція полягала в тому, щоб «глушити» радіопередачі із Заходу, як-от: «Голосу Америки» та «Свободи».

«Голос Америки» та «Свобода» представляли інший погляд на світ – погляд вільних, демократичних людей. А ще часом там транслювались служби Божі і можна було почути християнську проповідь. Для тоталітарного режиму така інформація представляла загрозу, тож він робив усе, аби люди в Радянському Союзі не чули таких програм і не знали про інше життя.

Так само й світ і диявол докладають чимало зусиль, аби ми не чули і не слухали Слово Боже, не знали Бога і не мали життя, яке дає Бог. Сьогоднішній багатий із нашого євангельського читання – саме такий. Він не знає Бога. Він живе у розкошах, але поводиться так, наче не знає, від Кого він ті розкоші отримав. 

Він зодягається у порфіру і віссон – найдорожчий тогочасний одяг, еквівалент сучасного найдорожчого, «брендового» одягу. Його тіло вкрите найкращими одежами, але всередині він має найгірше – грішне серце. В цьому багатому не живе Святий Дух, а живе натомість усяка погань, яка потім виливається із серця у різноманітні злі вчинки. 

Одним із таких злих учинків були його щоденні розкішні бенкети. Це не були просто щедрі обіди та вечері, а саме розкішні бенкети. На них були присутні запрошені ним люди, очевидно, так само багаті безбожники, як і він сам. Столи ломилися від їжі. А наїдки були дорогі та вишукані. Купу грошей щодня марнував наш багатий на свої бенкети. 

На бідного ж Лазаря він не хотів дати навіть однієї копійки. Бідний Лазар був настільки убогим, що не мав навіть за що купити бодай кусень хліба. Він не має дорогої одежі. Його тіло не вкрите ні пурпурою, ані вісоном. Воно натомість укрите струпами, виразками, з яких сочиться кров.

До Лазаря не приходять бенкетувати шановані, поважні люди. До нього на бенкет приходять собаки, нечисті для юдеїв тварини, які лижуть його рани. Лазар з людського погляду був жалюгідним і огидним у всякому відношенні – закривавлений, виваляний у земному поросі, супутник собачої зграї – вічно голодний жебрак, який хотів би отримати бодай крихту хліба з розкішного столу поважного і шанованого багатого. 

Проте Лазар мав те, чого багатий не мав і те, чого ні за гроші не купиш. Він мав те, чого не бачили люди, але бачив Бог. Лазар знав Бога, а Бог знав його. Ось чому ми чуємо ім’я убогого страдника, але не чуємо, як звався багатий, якого Бог на ім’я не називає, бо він для Бога неважливий. А Лазаря Бог знає на ймення. Бо Лазар вірує в Господа.

Кожного віруючого і Лазаря зокрема стосуються слова Божі з уст пророка Ісаї: «Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім'я твоє, – Мій ти!  Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки – не затоплять тебе, коли будеш огонь переходити, – не попечешся, і не буде палити тебе його полум'я» (43:1). Лазаря Бог покликав і створив у нього в серці віру Своїм Словом. І хоча для світу Лазар – брудний і вкритий струпами жебрак, для Бога він – вірне і любе дитя, а невіруючий багатий – син лукавого. 

«Та ось сталось, що вбогий умер, – і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали». Ми нічого не знаємо про похорон тіла Лазаря. Але ми знаємо, що його ангели віднесли до раю, який Христос тут називає лоном Авраама. Про віруючого Лазаря попіклувались слуги Божі – Його духи служебні. Багатому ж честь віддавали його друзі, усі поважні члени юдейського суспільства, з якими він щоденно бенкетував. Багатий – друг світу. А Лазар, як і Авраам – друг Бога Живого. Лазаря несуть до раю ангели. Багатого закопують у землю люди.

Про багатого сказано, що він похований, бо тепер його існування, його погляд, його думки будуть звернуті догори. Він справді похований – схований від раю, від вічного життя. І він опиняється тепер у цілковито іншій – протилежній реальності. Він опиняється у аду. Тут немає ані зручного одягу, ані вишуканої їжі, немає навіть простої води. В аду є лише невимовні муки, яким не має ні краю, ні кінця.  Багатий в аду горить у вічному вогні. 

Наш невіруючий багатий неймовірно страждає. І, побачивши здаля Авраама та Лазаря, які відпочивають у раю, він хоче скористатись своїм знанням – адже ще за свого життя він бачив Лазаря. І через це він кличе: ««Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»...

Він апелює до Авраама, як до отця, бо він – фізичний нащадок Авраама, один з його праправнуків. Будучи нащадком Авраама, він мав право на спадщину в Обіцяному Краї, в Ізраїлі. Він мав ту спадщину і він нею користувався сповна – так як користуються нею безбожники по всьому світі, а не лише в Ізраїлі, чи, скажімо, в Україні.  

Тепер, по смерті, багатий думає, що такі само правила стосуються і його вічного майбутнього. І він готовий прийняти краплину води з пальця навіть убогого Лазаря. Він хоче почати процес апеляції і полегшення свого жахливого становища. 

 Проте Авраам його розчаровує: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас».  Все визначається на землі. Після смерті вже ніхто нікого не відмолить. Якщо немає віри в Христа на землі у цьому житті, то у вічності вже нічого не допоможе. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає – наче каже багатому Авраам.

Авраам перебуває на небесах, бо вірував у Христа і Господь Христос каже невіруючим юдеям: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:56). Авраам вірував, що Божий Син викупить його від гріха, від влади диявола і смерті, і дасть йому стільки нащадків, як зір на небі. І, написано: «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1 М. 15:6). 

Лазар – один із таких нащадків Авраама, який вірує в Христа, в Його замінну жертву, у життя вічне в Його Ім’я і він перебуває в раю, здобутого для нього і для Авраама Сином Божим. І переходів з пекла до раю, про яке навчають нині чимало фальшивих учителів, та з раю до пекла більше не існує – пояснює багатому і нам отець віри, Авраам. 

Проте наш багатий, наче шукаючи собі виправдання і в піклуванні про своїх братів, волає далі: ««Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Плотським, невідродженим людям потрібні весь час якісь ознаки та чуда – від сходження «благодатного огню» до чуда зцілення від ікони, до воскресіння убогого Лазаря. 

Проте це їм не допоможе. Авраам каже: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!»  Мойсей і пророки проповідують про Христа. Мойсей і пророки свідчать про Сина Божого. Вони чітко промовляють, що спасаються лише ті, хто вірує в Месію. Послання Мойсея і пророків – чітке і однозначне: ділами Закону не спасеться ніхто, бо всі згрішили. 

Проте є Один Безгрішний і Святий – Божий Син, Ісус Христос, Який є твій Спаситель і Який настільки тебе полюбив, що віддав Самого Себе за всі твої гріхи у жертву на хресті. Він помер за тебе і воскрес, аби віруючи в Нього ти був виправданий і мав прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Про Нього свідчать Мойсей і пророки – усі Писання. Усі вони в підсумку кажуть: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31). 

Але ця віра в Господа Ісуса настає через Слово. «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» – каже Авраам. Хай слухають Писання -  каже Авраам.  Через Слово Боже Святий Дух творить спасенну віру в Христа. Йому вторить Апостол Павло: «Тож віра від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). Іншого способу увірувати, а отже і спастися немає. Всі інші способи Господь заперечує.

У відповідь багатому з пекла, який хоче чуд, Авраам відповідає: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!» Як не йняли віри більшість юдеїв, коли Христос воскрес і як не ймуть віри ті, що живуть нині по-плотському, без Слова, не будучи відродженими Святим Духом, Який вибрав Мойсея і Пророків – усі Писання Старого і Нового Заповіту, Слово Боже за свій дієвий інструмент навернення, творення і підтримання віри в Христа.  

Усі інші засоби, вигадані людьми, лише служать листячком, яким прикривається глибока  безодня аду, з якої лунають запізнілі голоси, що взивають до милості Авраама. А ми маємо великий дар від Господа – Його Слово, яке діє у Хрищенні. Слово, яке кличе нас до причастя істинними тілом і кров’ю Господа, аби ми горнулися до Нього у особливий спосіб і мали спільноту з Сином Божим і з цілою Його Церквою. І це Слово лунає у нас із кафедри, аби ми слухали його, і вірували в Христа, і вірою в Нього мали життя вічне. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

Бог не благословляє невдячних

     

Бог не може тебе благословляти, якщо ти невдячний, якщо ти відкидаєш Його доброту і не даєш їй місця у своєму серці.

Мартін Лютер, з проповідей

День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів і дякуємо за них Господу. Філіп Ніколаі (1556-1608 р. р.) служив пастирем у Німеччині під час Великої Чуми, яка за півроку відібрала життя тисячі трьохсот його парафіян. Окрім героїчного служіння упродовж лихоліття він написав тексти гімнів "Проснись, проснись, бо ніч минає" і "Зоря досвітня, світла і ясна" відомі зокрема, як цар і цариця лютеранських хоралів.
     Йоганн Геерманн (1585-1647 р. р.) теж був німецьким пастирем. Він мав погане здоров'я і ще страждав від бід, викликаних Тридцятилітньою війною (1618-1648). Тексти його гімнів відомі своєю ніжністю і глибиною почуттів.
      Пауль Ґергард (1607-1676 р. р.) був ще одним німецьким пастирем, який пережив жахіття Тридцятилітньої війни. На 1668 рік він утратив пастирську посаду в Берліні через відмову зрікатися лютеранських переконань і пережив смерть своїх п'яти дітей і дружини. Проте він зумів написати 133 гімни, усі з яких відображають його непохитну віру. Поряд із Мартіном Лютером його вважають за одного з найкращих авторів лютеранських гімнів.
(Зображення - Філіп Ніколаі).

       Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були зразковими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).      

     Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи славетну пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).   

      Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:

     Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Хай ніхто не хвалиться власними ділами

Але коли прийшов Господь Ісус, то Він простив усім людям той гріх, уникнути якого вони не могли і скасував постанову проти нас, проливши Свою Кров. Ось що Він каже: «Законом гріх заряснів, а благодать зарясніла Ісусом»[1] оскільки після того, як весь світ потрапив у покору, Він забрав гріх цілого світу, як про це свідчить Іван, кажучи: «Ось – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Тож хай ніхто не хвалиться власними ділами, але справедливий той, хто отримав дар, будучи виправданий Хрищенням. Тож віра нас визволяє Кров’ю Христовою, бо той благословеннй, чий гріх прощений і кому подароване вибачення.

Амвросій Медіоланський, З листів

---

[1] Пор. Рим. 5:20.

Величина гріха і прощення

    

     Усі гріхи не є однакові - деякі є жахливішими та більшими ніж інші (Івана 19:11; Матвія 11:22; Луки 12:47, 48). Проте, коли судити з погляду Божого Закону, то ніякий гріх тоді не заслуговує сам по собі на прощення, тобто жоден гріх  не є малим і незначним, але кожен гріх ставить людину під Божий гнів і, якщо Бог почне цю людину судити, то її гріх заслуговує на вічне прокляття (Повторення Закону 27:26; Галатів 3:10; Якова 2:10). Христос засуджує цю помилку про меншу Заповідь у Законі Божому у фарисеїв (Матвія 5:19). Павло теж сумує, що в його тілі живе гріх.
     Христос спокутував за всі гріхи (1 Івана 2:2). Він хоче спасти навіть найбільших грішників (1 Тимофія 1:15). Він заповів, щоб усім грішникам проповідувалось покаяння і прощення гріхів  у Його Ім'я (Івана 20:23; Матвія 9:13; Луки 15:7; 24:47). Благодать зарясніла більше ніж гріх (Римлян 5:20).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Ігнатія Антіохійського і дякуємо за нього Богові. На початку ІІ століття н.е. Ігнатій був єпископом Антіохії в Сирії (зараз місто Антакія в Туреччині) і став одним з  християнських мучеників. Наприкінці правління римського імператора Траяна (98-117 р.р. н.е.) Ігнатія було заарештовано, в кайданах доставлено до Риму, а в кінці його кинули диким звірам на арені. Дорогою до Риму він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах, Римі, Філадельфії, Смирні, а також листи до Полікарпа, єпископа Смирни.
     В цих листах, що мають надзвичайно гарний пастирський характер, Ігнатій застерігав про певні єресі (фальшиві учення). Він також неодноразово ставив наголос на повній людськості та божественності Христа і реальності Христової тілесної присутності в Господній Вечері, верховній владі єпископа та єдності Церкви, яку вона мала у своїх єпископах. Ігнатій був першим, хто вжив слово католицька для опису вселенськості Церкви. Його Христоцентричність, мужність перед обличчям мучеництва та ревність до істини у боротьбі проти фальшивої доктрини є тривалою спадщиною Церкви.

Молитва на День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика:

Всемогутній Отче!  Ми славимо Твоє Ім'я за Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика. Він, будучи вірним пастирем і чудовим проповідником Твого Слова, був кинутий переслідниками Церкви диким звірам, наче зерно на землю. Але у його мучеництві Ти ще раз засвідчив силу Твого Євангелія на ревність грядущим поколінням сповідників Твоєї Церкви і на життя вічне усім, хто вірує Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа, з Яким і зі Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви