Не збирається в Ім’я Христа той, хто відділений від Христа і Його Євангелія

     

Але як можна погоджуватись з будь-ким, хто не погоджується з тілом самої Церкви і з вселенським братством? Як можуть збиратися в Ім’я Христа ті двоє або троє, які явно відділені від Христа і Його Євангелія?

Св. Кипріян Карфагенський

Проповідь на Благовіщення

                          

                       З НАМИ БОГ!
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І Господь далі говорив до Ахаза й казав: «Зажадай собі знака від Господа, Бога твого, і зійди глибоко до шеолу, або зійди високо догори!» А Ахаз відказав: «Не пожадаю я, і не буду спокушувати Господа». І він сказав: «Послухайте, доме Давидів, – чи мало вам трудити людей, що трудите також Бога мого? Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл»  (Ісаї 7:10-14).

            Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Еф. 1:2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, слово «фарисейство» сьогодні часто використовується як синонім до слова «лицемірство». Кажуть, що рух фарисеїв сформувався десь ближче до епохи макавеїв, тобто приблизно за два століття до приходу Христа. Але лицемірство, яке лежить у сутності фарисейства проявилося одразу після гріхопадіння вже в Еденському саду. Першим лицеміром ми могли б назвати нашого прабатька, Адама.

            Коли Творець спитався Адама, чи він бува не їв забороненого плоду, то Адам не визнавав своєї провини, а обвинуватив Бога: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв» (1 М. 3:12).  Подібну відповідь дала і наша праматір, Єва: «Змій спокусив мене, і я їла» (1 М. 3:13). Ніхто не кається у гріхах, а винним виявляється Бог, Який дав Адамові Єву, а змієві дозволив ходити по раю. Який люблячий наш Господь, що попри справедливий і обіцяний вирок за гріх, обіцяв Спасителя, насіння жінки, яке зітре голову дияволові.

            Коли Господь застерігав Каїна, первістка Єви від гріха заздрості та ненависті, то Каїн його проігнорував. А коли вже було запізно і після вбивства Авеля, Каїнового брата, Бог запитував у Каїна, де його брат, то цей убивця виявився ще й прекрасним лицеміром і відповів: «Не знаю. Чи я сторож брата свого?» (1 М. 4:9). Бачите, який великий демократ Каїн? Чого це він має слідкувати за своїм братом? Він дорослий чоловік, пастух – він сам дасть собі раду.  При цьому він добре знає, що він накоїв і тому отримує заслужений вирок від Господа: «Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі» (1 М. 4:10-12).

            Ми всі – нащадки Адама та Єви. Ми успадкували не лише їхні гени, але й прабатьківський гріх. Ми всі успадкували вражаючу здатність до лицемірства, до приховування власного гріха, а коли отримуємо за нього докір чи то від брата, а чи від Бога через Його Слово то дуже вміло переводимо стрілки, роблячи Бога винним у тому, що накоїли ми. Якщо ми не обвинувачуємо Бога, тоді ми можемо обвинуватити наших ближніх або, у крайньому разі, обвинуватити якісь несприятливі обставини.

У судочинстві однією з пом’якшуючих обставин може бути щире розкаяння за скоєний переступ. В такому разі обвинувачений може уникнути вищої міри покарання, яка встановлена законом, а понести дещо менше покарання.  За гріх є лише одна кара смерть. Але смерть буває тимчасова, а буває і вічна. Тимчасова смерть це смерть розкаяного грішника, який увірував у Христа і у воскресінні він буде мати вічне життя.  Вічна смерть – це смерть нерозкаяного грішника, який до останнього подиху залишається лицеміром, а у в останній день візьме участь лише у воскресінні суду та буде вкинутий на вічні муки у вогонь аду.

Проте найгіршим видом лицемірства є прикривання невірства або гріха Божим Словом. Це особливо видно сьогодні, коли такими фразами як «Бог є любов» або «Не судіть і не судимі будете» виправдовують різноманітні гріхи, пов’язані з блудом. Вириванню фраз із контексту та перекручувати Слово Боже такі «богослови» навчились у сатани. Це він перекручував Слово Боже у раю, коли спокушував нашу праматір. І це він виривав фрази із контексту, коли спокушував нашого Спасителя у пустелі. Тож, коли хтось вириває фрази із контексту, будьте певні, цьому мистецтву його навчив майстер брехні, диявол.

Сьогодні, у цей чудовий день Благовіщення ми бачимо розмову двох чоловіків. Один з них – муж Божий, Ісая. Інший – цар і провідник Божого народу, Ахаз. Цей цар не був добрим правителем, хоча й був він правителем у важкий для Юдеї час. В краї наростало ідолопоклонство і через це Юдея весь час перебувала під атаками ворогів. У такі миті від юдеїв очікувалось покаяння і уповання на Бога, на грядущого Месію. Адже Бог обіцяв був милувати Свій розкаяний і віруючий народ, благословляти його і про нього піклуватись.

У дуже складний час Бог через Свого пророка звернувся до царя Ахаза з пропозицією довіритись Богові і попросити в Нього ознаку на доказ вірності Його Слова. Господь хоче виявити милість до Свого народу і захистити його. Але що Він чує від Ахаза: «Не пожадаю я, і не буду спокушувати Господа».  Ахаз вдає, що він віруючий і релігійний. Коли Бог йому наказує просити знак, то він вдає страх і знак не просить.

Так природа лицемірів. Де потрібна відвага, там вони виявляють страх. А там, де треба страх перед Богом, там навпаки вони виявляють зухвальство і гординю. Вони зневажають Бога і вводять людей в оману. Це потім дуже погано закінчується.  Але повернімось до Ахаза. Він спокушував би Бога, якби він робив щось усупереч Божому Слову або без Божого наказу. А тут він навпаки Бога зневажає.

Так само, коли хтось не вірує в Христа, тоді він або вона спокушає Бога, адже Божа заповідь чітко існує на те, аби всі люди, без винятку, вірували в Христа і любили ближнього. Тож, будь-яка людина, яка зневажає Боже Слово і Божі Заповіді, спокушує Бога. Ахаз спокушував Бога відмовою слухати Його Слово. І Ахаз спокушував Бога тим, що намножив у Юді ідолопоклонство, що в кінці привело Юду до повного руйнування. Необов’язково бути фальшивим пророком або фальшивим учителем Церкви, аби навести гнів на рідний край. Набагато швидше і ефективніше це роблять нечестиві лідери країни.

Ахаз сильно грішить. Ісая звертається з грізними словами: «Послухайте, доме Давидів, – чи мало вам трудити людей, що трудите також Бога мого?»  Ісая наче каже: «Ахазе і весь Давидів дім, уся царська династіє, ви  мучите єврейський народ. Ви знущаєтесь із нього. Ви підтримуєте ідолопоклонство і його плоди: хабарництво, побори, знущання із працівників, коли самі потопаєте в розкошах. А тепер ви ще й вирішили познущатися з Бога? Ви ще й глузуєте з Бога? 

Ви, дієте як боговідступники і зрадники Спасителя. Ви перестали цінувати Його Слово. Ви перестали цінувати Бога і Його обітниці, які Він давав, починаючи від наших прабатьків у раю, продовжуючи давати їх через Ноя, праотця всіх народів землі і через Авраама, праотця єврейського народу і всіх віруючих. Ви зреклися Бога!»

А далі він промовляє прекрасні і чудесні слова для усіх віруючих, з усіх поколінь і усіх народів. Він каже: «Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл». Тут Господь через Ісаю проголошує і деталізує великі обітниці, які здійснюються у тому святі, яке ми святкуємо сьогодні – у Благовіщенні і в тому святі, яке ми будемо святкувати через дев’ять місяців – у Різдві Христовім.

Ісая наче каже: «Хоча ти, Ахазе і весь ваш царський дім, невірний Богові, Бог не може зректись Самого Себе. І Він обов’язково виконає те, що обіцяв і дасть народові, і світові Спасителя від гріха. Твоя проблема – не вороги зовнішні, а гріх. Якби ти лишень розкаявся і довірився Богові, ти мав би перемогу. Але ти – лицемір. Та Бог – не лицемір. Він виконає Свою обітницю про Спасителя».

Ісаю ще називають Євангелістом Старого Заповіту. Ось він за 700 років до народження Христа наче стоїть у Назареті і бачить, як Ангел Гавриїл вітає Діву Марію і проголошує про те, що вона від Святого Духа зачне Святу Дитину. Ахаз може в це не вірувати. В це можуть не вірувати ще якісь юдеї. В це можуть не вірувати люди з будь-якого народу землі. Вони не вірують собі на суд. Адже від того, що хтось не вірує у факт, факт бути фактом не перестає. Бог промовляє так, що це велике чудо станеться. Діва зачне дитину.

І Діва народить Сина. Нам, що живемо вже через понад дві тисячі років по народженні Сина Божого, Ісуса Христа, це може здаватись досить звичним. Бо ми в це віруємо і про це регулярно чуємо в проповідях, і щороку ми святкуємо, як Благовіщення так і Різдво Христове. Нам відомо вже дуже багато подробиці і про ім’я Діви, і про Ім’я Дитини.

Але Ісая, хоча говорить виразно, про Віфлеєм ще не згадує. Про Віфлєем скаже пророк Михей. Імені Ісус теж Ісая не згадує. Натомість Ісая говорить про божественність Зачатого і Народженого Сина. Він називає Його Еммануїл, тобто: З Нами Бог. Для Ісаї зачатий і народжений істинний Бог та істинна Людина водночас. Про це він буде ще говорити дещо пізніше, коли буде проголошувати: «Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру» (Іс. 9:5).

Бог не може зректися Себе. Бог завжди вірний і люблячий. Він стається людиною, аби бути з нами. Син Божий стає Сином Людським, аби вже ніколи нас не полишати, але принести Себе у жертву за всі наші гріхи на Голгофському хресті, під яким стоятиме Діва з іншими жінками та Апостолом Іваном. Кров Сина Божого обмиває з нас усі наші гріхи і помирає на нашому місці і замість нас.

Еммануїл – З Нами Бог означає, що Він воскресає і здобуває перемогу над гріхом, над смертю і над владою диявола для нас. Еммануїл – З Нами Бог і далі, у ці важкі дні пандемії, потішаючи нас Своїм Словом, покріплюючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Євхаристії і запевнюючи нас, що З Нами Бог і як би події не розгортались, Він візьме Своїх віруючих дітей у Своє Царство і у воскресіння життя та блаженство вічного життя з Ним на небесах.

Ахаз відкинув утіху і простягнуту руку допомоги від Бога. Любі брати і сестри, робімо по-іншому. Каймося у наших гріхах і горнімося до Христа. Слухаймо Христа. Причащаймося Христом. Бо Він добрий і милостивий. Він прощає нас. Він зодягає нас у шати праведності. Він дає нам воскресіння і вічне життя. І Він завжди, невпинно, поряд з нами. Бо Діва зачала і породила Сина і називається Він Еммануїл – З Нами Бог. Христос посеред нас! Був, є і буде. Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

           

Благовіщення

    

     Сьогодні ми святкуємо Благовіщення Св. Діві Марії - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38).

Молитва на свято Благовіщення:

Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Хрищення немовлят подібне до обрізання немовлят

    

     Батьки, які жваво говорять про те, що треба почекати поки "дитина достатньо виросте, аби самій ухвалити рішення" повинні подумати про таке: якими катастрофічними були б наслідки, якби немовля не годували допоки та дитина виросте і зможе сама "обирати з меню"?
       Хрищення - це нормальний вступ у Новозаповітний народ Божий, як і обрізання було ініціацією у Старозаповітний Ізраїль. Зауважте, як обоє їх Св. Павло поєднує в Колосян 2:9-13. Обрізання мало здійснюватись, коли немовлятку було вісім днів (Левит 12:3). А Новий Заповіт - не вужчий, а набагато ширший і набагато величніший ніж Старий Заповіт, який був лише тінню Нового (Івана 1:17; Колосян 2:17; 2 Коринтян 3:4-18).  Якщо Богові було угодно, у більш обмежувальному та винятковому Старому Заповіті, приймати у Своє Царство маленьких восьмиденних немовлят, то наскільки є тим більшим і всеохоплюючим у Новому Заповіті? І точно так, як обрізання, що було призначене для немовлят, щойно Бог його запровадив, виконувалось на дорослих (Буття 17:23-27), тож не дивно, що Хрищення у час його запровадження і в першому поколінні Церкви, перше за все, подавалось дорослим. Втім охрищувались цілі сім'ї або доми (Дії 16:15, 33; 1 Коринтян 1:16), що зазвичай включало дітей різного віку.

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Проповідь на 3-ю неділю Великого посту

БУТИ З ХРИСТОМ І ЗБИРАТИ З ХРИСТОМ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Раз вигонив Він демона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А народ дивувався. А деякі з них гомоніли: «Виганяє Він демонів силою Вельзевула, князя демонів»... А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: «Кожне царство, само проти себе поділене, запустіє, і дім на дім упаде.  А коли й сатана поділився сам супроти себе, – як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзевулом вигоню Я демонів. Коли ж Вельзевулом вигоню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам суддями. А коли перстом Божим вигоню Я демонів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе й переможе, то всю зброю йому забере, на яку покладався був той, і роздасть свою здобич.  Хто не зо Мною,  – той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, – той розкидає! Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безводними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: «Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов». А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, – і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!» І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!» А Він відказав: «Радше блаженні  ті, хто слухає Божого Слова і його береже!»  (Євангеліє від Св. Луки 11:14-28).

            Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Еф. 1:2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, у невіруючих буде завжди маса претензій до Христа. Ось і зараз – пандемія коронавірусу і хтось може питати, як Бог міг дозволити такому статись? Але згадаймо, любі брати і сестри, події, які передували поширенню коронавірусу в Китаї. Хіба не було перед тим у Китаї зростання в переслідуваннях християн і утисків свободи віросповідання? Були. Ми чули про те, що закривались деякі церкви і місії. А деякі церковні будівлі навіть валили, аби вони не муляли око якимось комуністичним начальникам. Що слід очікувати, коли здійснюється пряма атака на Божі церкви і на Божих людей? Не ласки Божої, а кари.

            Згадаймо останнє десятиліття-півтора навіть в Україні. Здається, що з кожним роком все більше зростала розпуста. Останні роки і наші законодавці, і наші ЗМІ активно просували ідеї про легалізацію і поширення різноманітних збочень. Одним із таких засобів є «Стамбульська конвенція».  Паради ЛГБТ, які відбуваються у центрі української столиці – лише вершина того айсберга, який направляють на український корабель безбожні політики, шоумени та всі їхні подільники. Кораблям потрібні айсберги?  Країні потрібен гнів Божий?

            Сьогодні скасовуються всі розважальні заходи і всі спортивні заходи. А ще декілька місяців все більше і більше людей не йшли до церкви в неділю, бо саме в неділю їм призначали тренування, зустрічі в спортивних клубах і всіх інших установах, які не мали пошани до Бога і до Його Заповіті про те, що день святий слід святити.  Несподівано стало так, що іти більше нема куди.  Ми порушуємо Божі Заповіді, ми нехтуємо Богом, а потім можемо ставити питання: «Як Бог міг дозволити такому статись?»

            Це лише декілька прикладів, які можуть нам дати відповідь на запитання «Як Бог міг дозволити такому статись?» І не грає великої ролі, чи цей новий вірус природного походження, чи випущений із якої лабораторії. Важливо те, що весь світ раптово застиг у страхові і перебуває на грані економічної рецесії, яка може виявитись гіршою за світову економічну кризу, що почалася 2008 року. Бо та криза не супроводжувалась масовими смертями і похоронами і страхом, якими супроводжується хода коронавірусу 2020 року.

Гріх відмовляється чути Боже застереження, бачити Боже попередження і Божий перст.  Він все намагається пояснити розумом і природними причинами, не розуміючи, як наш видатний розум міг проґавити таку біду. Божі люди розуміють, що відбувається. Безбожні далі з Бога насміхаються, аби потім холонути від страху в часи випробувань, а по закінченні земного життя горіти в аду повіки віків.

            В сьогоднішньому Євангелії ми бачимо подібне ставлення у віруючих і невіруючих. Господь Ісус Христос, Божий Син, «вигонив Він демона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив». Де є Ісус, там немає місця хворобам, недугам і бісам. Де є Ісус, там є маса різних благословень. Він – Господь люблячий. Він – Податель усякого добра. Він – Лікар наш. Він нікому у добрі, у допомозі не відмовляє. Любі брати і сестри, «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).

            Ми бачимо, як дивується народ. Цей народ – це фактично християни. Вони визнають, що Ісус – Син Давидів. Вони вірять, що Ісус – Божий Син. Тож їхнє здивування – позитивне. Чудо, яке вони бачать укріплює їх у вірі, що Ісус – обіцяний Месія. Це – істинні віруючі.

            Але є і друга група людей. Ця група теж вдає із себе віруючих. Але вони не вірять у Христа. Тож віра їхня позірна і вдавана. Вони – лицеміри. І вони – богохульники. Бо кожен, хто говорить проти Христа і намагається принизити Його, оббрехати, зневажити – такий богохульник. У власних очах він може здаватися мудрим. Але в очах Божих – він поріддя пекла.

            Ось такі богохульники намагалися спростувати чуда Христові. І гомоніли: «Виганяє Він демонів силою Вельзевула, князя демонів»... Вельзевулом, володарем мух так називали князя демонів самовпевнені юдеї, які думали, що мають справу з якимось незначним і кволим бісиком, яких часом малюють в українських мультфільмах про козаків, або чорта, на якому козак Вакула мандрував до Петербургу по черевички для своєї Оксани.  Вони абсолютно не розуміли з ким мали справу і думали, що оскільки вони фізичні нащадки Авраама, то їм і море по коліна, а диявол – слабак, з яким вони можуть упоратись власними силами.

            Вони обвинувачують Христа, що Він служить дияволові і виганяє демонів силою Вельзевула, князя демонів так наче це якась гра, а не велика битва у час якої програє і диявол, і його військо. Другі Христа не обвинувачують прямо, а вимагають якихось особливих ознак. Їм мало того, що німий чоловік почав говорити. Їм треба щось інше, щось особливе, щось таке, що їх справді вразить.

            І перші, і другі – невіруючі, зневажники Христа і богохульники, бо не можна зневажати Христа, відрікатись від Христа і бути не богохульником. Але вони отримують гідну відповідь від Христа, Який виявляє безглуздя невірства: «Кожне царство, само проти себе поділене, запустіє, і дім на дім упаде.  А коли й сатана поділився сам супроти себе, – як стоятиме царство його?» Це добре знає світ. Коли починається громадянська війна, країна перетворюється на пустку. Згадайте більшовицьку революцію і те, що потім сталося із Росією: голод і розруха. 

Тож німі не говорили б. Сліпі не прозрівали б. Паралізовані не вставали б і мертві не воскресали б, якби Христос співпрацював із дияволом і його бісами. Ні тут відбувалось щось зовсім інше. Якщо віруючі сини юдеїв виганяли демонів, то ці юдеї свідчать самі проти себе і проти Бога. Тож їхні віруючі діти їх осудять.

Адже тут не просто якийсь юдейський рабин. Тут прийшов давно обіцяний пророками Син Божий і в Ньому виконуються усі пророцтва не про запустіння, а про мир з Богом, про зцілення, про прощення гріхів і праведність.

Господь каже: «А коли перстом Божим вигоню Я демонів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе й переможе, то всю зброю йому забере, на яку покладався був той, і роздасть свою здобич». Немає іншого способу вигнати демонів окрім як Духом Святим,  Якого тут Син Божий називає перстом Божим.

Світ перебуває у рабстві сильного – у рабстві диявола. Диявол це дуже могутній нечистий ангел, лукавий і підступний. Але прийшов обіцяний Бог Сильний, дужчий від диявола, Який не укладає угод із ним, а нападає на нього і перемагає.  Він завдає йому смертельної поразки на хресті Голгофи, на Якому Божий Син був розп’ятий і терпів невимовні муки за наші гріхи і провини. Христос остаточно долає диявола, помираючи за наші гріхи. Всі вони змиваються кров’ю Христовою. Ісус забрав усю диявольську зброю – рукописання, обвинувачення нас у наших гріхах.

Бо ми прощені в Ім’я Христа розп’ятого. І Ім’я Христа воскреслого ми виправдані. В Христове Ім’я ми – Божі діти і спадкоємці Царства Небесного. У Христі ми маємо і вокресіння, і вічне життя. Христос – Той дужий, Який почав бій із дияволом, вів його, як ми бачимо сьогодні у Євангелії і здобув абсолютну перемогу, плодами якої ми користуємось нині і скористаємось у повній мірі, коли Христос повернеться у славі і воскресить нас із мертвих і забере нас у Своє Царство, аби ми там жили з Ним у радості та блаженстві повіки віків.

Тож Господь кличе нас бути з Ним. Бо, каже Він: «Хто не зо Мною,  – той проти Мене». Тобто, хто не вірує у Христа – той проти Нього, якими б улесливими словами про мир, дружбу, жвачку він не прикривався. Віруєш у Христа, значить ти маєш розум Христів і визнаєш, що сам ти спастись не можеш, як і не можеш спастись за допомогою діл, святих, мощей, походження і всього іншого. Якщо в тебе є хоч якесь уповання на діла або на святих чи ще на щось, ти – проти Христа. Тоді ти, як ті юдеї, що глузують із Христа і Його очорнюють.

Господь також каже: «Хто не збирає зо Мною, – той розкидає!» Іншими словами, хто не має плодів цієї спасенної віри в Христа, і хто не любить свого ближнього, не допомагає йому у час біди, з любові до Христа, той розкидає, а не збирає і є руйнівником, а не збирачем Христової Церкви. Такий є не співпрацівник Христа, а Його противник, бо те, що Христос збирає, такий розкидає і проганяє.

І такий також відкриває свої вікна і двері вже не для одного біса, а вже для восьми лютих бісів, які приходять до такого лицеміра і роблять з ним дивні, жахливі, бісівські речі, які вони робили з Юдою, і юдейським Синедріоном, і з усіма переслідниками Церкви та богохульниками, які всі у своїй суті є зневажниками Христа. Адже одна з основних ознак біснуватості – богохульство на нашого Спасителя Христа. Диявол, як ми чуємо сьогодні, ніколи не спить. І те, що відбувається сьогодні у світі, ця пандемія коронавірусу, значною мірою заслуга його невпинної діяльності.

Блаженні, ті, каже нам сьогодні Господь, «хто слухає Божого Слова і його береже!» він це каже у відповідь жінці, яка називає блаженною Матір Божу. Господь не каже, що Діва не блаженна. Вона – воістину блаженна. Але Він каже, що ті блаженні, хто слухає Божого Слова і його береже, як і Мати Божа, слухала Слово і його берегла. Блаженні ті, хто уповає на Христа, хто береже Слово Боже, розмірковує про нього, про Христа, хто причащається істинними тілом і кров’ю Христовими і прагне Христового повернення у славі. Будьмо із Христом і збираймо із Христом. Віруймо в Христа і в цю важку пору особливо виявляймо любов до всіх наших ближніх. Заради Христа. Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Молитва в час національного лиха

Господи Боже!  Отче Небесний! В покорі ми визнаємо перед Тобою, що власними злодіяннями та тривалим непослухом ми заслужили на цю кару. Але ми щиро благаємо Тебе - заради Твого Імені - пощади нас, стримай руйнівну силу ворога і прийди на поміч Твоїм стражденним людям, аби Твоє Слово могло проголошуватись вірно та без перепон і, аби ми, поправивши наше грішне життя, могли ходити у послухові до Твоїх святих Заповідей; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З Лютеранського Співаника

День Св. Йосипа Обручника

     Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа Обручника і дякуємо за нього Господу.  Св. Йосип походив із роду Давида і його Бог обрав за земного опікуна Свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа. Св. Йосип був теслею. Він був заручений із Св. Дівою Марією, коли дізнався, що Марія була вагітна. Не бажаючи її знеславити, він хотів її таємно відпустити, але Бог у сні пояснив Йосипові, що Дитина Св. Діви Марії зачата від Святого Духа і ця Дитина - Спаситель світу, Якого Йосип по народженні назве Ісусом. Св. Йосип виявився вірним Божим мужем і виявляв повну опіку і над Св. Дівою і над Дитям Христом - і в Назареті, і в усіх подорожах, і у Віфлеємі, і в Єрусалимі, і в перших переслідуваннях за днів кровожерного царя Ірода, коли Свята Родина змушена була рятувати життя Сина Божого втечею до Єгипту. Існує передання, що Йосип заручився з Марією, будучи вдівцем у літньому віці і незабаром, після відвідин Єрусалиму з дванадцятирічним Ісусом і Дівою Марією, упокоївся у столітньому віці в місті Назареті.

Молитва на День Св. Йосипа Обручника:

Отче Небесний!  Ти обрав Йосипа на опікуна Твого Єдинородного Сина. Благослови усіх земних батьків вірністю до Тебе, аби вони виховували своїх дітей і всіх, хто доручений під їхню опіку, у страхові та любові до Тебе, аби пройшовши це земне життя у вірі, вони в кінці увійшли у життя вічне у Твоєму Царстві. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа і Спасителя. Амінь.

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

   

Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

Чи слід утікати від смертельної пошесті

Якщо хтось не користується ні розумом, ні ліками, коли міг би це робити без шкоди для свого ближнього, то такий шкодить власному тілу і мусить остерігатися, аби не бути в очах Божих самогубцем. За такою самою логікою людина може відмовитись від їжі та пиття, одягу та житла і сміливо проголошувати свою віру в те, що коли Бог хоче вберегти її від голоду і спраги, то може це зробити без поживи та одягу. Насправді це було б самогубство. Ще ганебніше, коли людина не звертає уваги на власне тіло і коли з усіх сил вона власне тіло не захищає від чуми, а потім заражає та отруює інших, які могли б далі жити, якби ця людина піклувалась про своє тіло так як слід. Таким чином, вона відповідальна перед Богом за смерть свого ближнього і є багаторазовим убивцею. Воістину, такі люди поводяться так, наче в місті горить дім, а ніхто не намагається загасити пожежу. Замість цього вони дають полум’ю ширитись, кажучи, що як Бог того бажає, то Він може спасти місто і без води для гасіння пожежі.

            Ні, мої любі друзі, це не добре. Користуйтеся ліками, використовуйте настоянки, які можуть вам допомогти; обкурюйте дім, подвір’я і вулицю; уникайте людей і місць, де ваші ближні не потребують вашої присутності або одужали і дійте, як людина, що хоче допомогти палаючому місту. Чим же ще є епідемія, як не пожежею, яка замість поглинання дерева і соломи, пожирає життя і тіло? Ви повинні думати таким чином: «Дуже добре, за Божою постановою ворог послав нам отруту і смертельну мертвечину. Тож я проситиму Бога, аби Він милосердно захистив нас. А потім я буду обкурювати (дезінфікувати), допомагати очищувати повітря, даватиму ліки і вживатиму їх.  Я уникатиму місць і людей, де моя присутність непотрібна, аби не стати зараженим і таким чином, аби випадково не заражувати та забруднювати інших і так, внаслідок власної недбалості, спричинятись до їхньої смерті. Якщо Бог побажає забрати мене, то Він, звісно, знайде мене – а я робив те, що Він від мене очікував – то ж я не буду відповідальний за власну смерть або за смерть інших людей. Проте, якщо мій ближній потребує мене, то я не уникатиму ні місця, ані людини, а буду ходити безборонно, як про це було зазначено вище. Ось такою є богобоязлива віра, бо вона ані зухвала, ані відчайдушна, і вона Бога не випробовує.

            До того ж, той хто підхопив цю хворобу і одужав, такий повинен уникати інших і не підпускати їх без потреби до себе. Хоча такій людині у час потреби слід допомагати, як про це було вже зазначено, вона своєю чергою, після одужання, повинна так діяти щодо інших людей, щоб ніхто без крайньої потреби не піддавався небезпеці через неї і, аби вона не ставала причиною смерті іншої людини. «Хто любить небезпеку», – каже мудрець, «в ній і загине» (Сир. 3:26). Якщо люди в місті мають виявляти відвагу у своїй вірі, коли того вимагає потреба ближнього, але залишаються обережними, коли не існує крайньої потреби і якщо кожен буде з усіх сил уникати зараження, тоді похоронний дзвін не лунатиме так часто. Але якщо хтось буде надто панікувати та залишати своїх ближніх у їхньому нещасті і якщо хтось настільки нерозумний, що не вживатиме застережних заходів, а сприятиме зараженню, тоді диявол буде торжествувати, і багато-хто помре. І в тому, і в іншому разі, це велика спокуса для Бога і для людини – тут Бога спокушують, а там доводять людину до відчаю. Тож, за тим, хто втікатиме, буде гнатись диявол, а того, хто залишиться, диявол захопить і ніхто від нього не втече. 

Мартін Лютер

Прощення гріхів – справа повсякчасної тривалості

    

Прощення гріхів – не справа минущого діла чи дії, а справа повсякчасної тривалості. Бо прощення гріхів починається у Хрищенні і залишається з нами аж до смерті, допоки ми не воскреснемо з мертвих і воно веде нас у життя вічне. Так ми й живемо весь час під відпущенням гріхів. Христос воістину і весь час є Визволителем від наших гріхів і називається Він наш Спаситель і спасає Він нас, забираючи наші гріхи.

Мартін Лютер

Проповідь на 2-у неділю Великого посту

    

ОЦЕ ВОЛЯ БОЖА – ОСВЯЧЕННЯ НАШЕ!
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А далі, браття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли ви від нас, як належить поводитись вам та догоджувати Богові, – як ви й поводитеся, – щоб у тому ще більше зростали! Бо ви знаєте, які вам накази дали ми Господом Ісусом. Бо це воля Божа, – освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і «погани, що Бога не знають». Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі, бо месник Господь за все це, як і перше казали ми вам та засвідчили. Бо покликав нас Бог не на нечистість, але на освячення (1 Солунян 4:1-7).

            Благодать вам і мир! (1 Сол. 1:1) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, один із професорів семінарії Конкордія в Сен-Луїсі був одного разу сказав своїм студентам, що проповіді про освячення служать своїй меті лише, якщо вони нагадують християнам про те, що вони можуть робити і те, що їм сказано робити. Аби Євангеліє панувало слід казати: «Ви вільні. Доведіть це, чинячи успішний спротив гріхові».

   Професор, звичайно, має на увазі ту свободу, яку мають істинні християни. Це свобода – від гріха, від влади диявола і від смерті. Цю свободу ми не здобули самі.  Доктор Мартін Лютер у поясненні Апостольського Символу віри нагадує нам, як це сталося: «(Син Божий, Ісус Христос) спокутував за мене, втрачене та засуджене створіння, викупив і визволив мене від усіх гріхів, від смерті та від влади диявола — не золотом чи сріблом, а Своєю святою, доро­гоцінною кров’ю, Своїм невинним стражданням і смертю».

А далі він нагадує нас для чого  і до чого нас Христос викупив: «І все це Він зробив для того, щоб я належав Йому, жив під Його владою у Його Царстві та служив Йому у вічній праведності, невинності та блаженстві, так як і Він воскрес із мертвих, живе і царює вічно».

У нашому грішному світі панує фальшиве уявлення, навіяне нам князем темряви, що всі люди в принципі вільні. Було колись рабство, але його скасували. В нас було кріпацтво – з ним теж покінчили – з радянським кріпацтвом на селі покінчили в 70-их роках минулого століття, коли навіть колгоспникам почали видавати паспорти і ті могли відносно вільно вибирати собі місце роботи. Рабство є десь там, можливо, у Африці. Ще в новинах ми чуємо про сексуальне рабство. 

Але іншого рабства немає, тож якщо твоя мирська, світська свобода не скута кимось іншим і ти не змушений до якоїсь діяльності, то ти в принципі вільна людина. Але в духовному світі всі люди комусь належать: або дияволові, або Христові.  Третього не дано. Ти не можеш теліпатися десь в невагомості, витати вільно у духовному просторі без належності. Якщо ти не належиш Христові, тебе обов’язково схопить диявол і зробить своїм рабом.

Рабів диявола видно насамперед за тим, як вони ставлять до Бога і до ближніх. Раб диявола буде зневажати і Христа, і всі Божі заповіді. Раб диявола буде приносити злі плоди і радіти ними, вважаючи, що нічого поганого він не робить. Навпаки він буде ще й кепкувати та глузувати з тих, що прагнуть бути в мирі з Богом і жити відповідно до Божих заповідей. 

Проте є ще інші симптоми за якими видно, чи людина є рабом Божим. І найголовніший з них, видимий неозброєним оком – це те, що людина не вірує в Христа, як у свого Спасителя. Така людина може вести зовні пристойне життя, але без віри в Христа, вона далі перебуває без виправдання, а отже під судом і у владі диявола. Диявол дуже підступний і може таку людину і навіть нас заколисувати: «Ти нормальна людина. Ти не крадеш, не вбиваєш. Ти добрий батько (добра мати). Отже в тебе все гаразд». І таким чином у людини створюється фальшива реальність, що вона вільна, нейтральна, агностик тощо, хоча насправді вона перебуває у рабстві гріха, диявола і смерті.

Сьогоднішні слова із Писання звернені до визволених, до тих, що належить Христові, що стали Божими дітьми через віру в Ісуса Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя. Ми належимо Йому і через Христа нам належить прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя в Царстві Небесному.

Нам належить також ще одна річ, про яку каже Христів Апостол – належна поведінка та догоджання Богові. Господь Св. Павло хвалить християн у Солуні за їхню поведінку. Так само через Апостола Павла Господь Святий Дух хвалить християн  у кожному місті за нашу поведінку. І додає, що в добрій поведінці треба ще більше зростати.

Звідки береться така добра поведінка? Це наслідок дії Святого Духа, Який живе в нас. Це Він спонукає наші серця догоджати Богові. І таке догоджання Богові ми робимо не з примусу, а охоче. Такі зміни у нас учинив Святий Дух!  Ми хочемо робити добро. Зло у будь-якому прояві нам огидне. І коли ми щось зле робимо, то нам соромно. 

Ми тоді каємось і тоді разом із Св. Павлом визнаємо: «Коли роблю те, чого я не хочу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком» (Рим. 7:16-22).

Але якщо є щось добре, що живе в мені, то це – дар від Святого Духа. Моє тіло – тепер Його храм і я прагну Своїм тілом догоджати Богові. Господь через Апостола хвалить нас за нашу поведінку і кличе нас зростати у добрій поведінці та догоджанні Богові. Любі брати і сестри, ви також догоджаєте Богові, ви уповаєте на Христа, ви любите Бога і любите ваших ближніх.

Ви не бунтівники проти Господа і ви хочете, аби Його Євангеліє проповідувалось та Його Царство прийшло у славі. Але допоки Христос, наш Господь, не повернеться у славі, ми далі живемо у грішній плоті. І щойно ми припинимо догоджання Богові, як буде відхід назад. Бо ні диявол, ні гріх не сплять. Вони – наші вороги. Не люди – наші вороги.  «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12). 

Вони бачать наше нове життя. Вони бачать, як Господь радіє нами і тішиться нашим послухом Йому. І вони з усіх сил хочуть відтягнути нас від світла, від праведності, від святості  - назад у темряву гріха та прокляття пекла. Господь же хоче, аби ми далі зростали у святості.

Тож Апостол каже: «Бо це воля Божа, – освячення ваше». Ми тут повинні розуміти одну важливу річ. Освячення – не наша дія. Так само як спасіння – не наша дія. В листі до Тимофія Апостол пише: «(Бог) хоче, щоб усі люди спаслися» (1 Тим. 2:4). Але ми себе не спасаємо. Спасає нас Бог. Так само і освячення. Наш Господь молиться до Отця: «Освяти Ти їх правдою, Твоє Слово – то правда» (Ів. 17:17).

Бог освячує нас Своїм Словом. Бог освячує нас Своїм Євангелієм у Слові та у істинних тілі і крові Христа. Хто прагне освятити сам себе або думає, що якимись власними силами зможе освятитись, помиляється і перебуває у небезпечній загрозі – потрапити у пастку диявола і навіть відпасти від Бога. Освячення – це Боже діяння. 

Апостол Павло також каже: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Бог хоче, аби ми були святі і лише Він дає нам і бажання, і прагнення, і сили до святості. Бог наче джерело електроенергії, що переливаючись у лапочку, викликає у ній світіння. Так Бог нас і освячує. 

Сьогодні Його Слово дає нам сили до освячення, яке має виявлятись зокрема у двох речах. Перше: щоб ми береглись від розпусти. Світ і диявол дуже часто використовують розпусту, аби звести людину.  Найчастіше жертвами таких пасток стає молодь, хоча в розпусту можуть впадати всі покоління людей. В Україні зараз пошесть розпусти: від брудних жартів за столом, непристойних передач на телебаченні і радіо, до показових маршів блудників і блудниць та різних збоченців центральними вулицями Києва під покровительством влади. 

Бог кличе нас сьогодні берегтись від розпусти і всіх таких передач, заходів і самої розпусти. Для статевого життя Бог запровадив шлюб. І Він хоче, аби «чоловік і дружина любили та шанували одне одного». Бог забороняє будь-які статеві взаємини поза шлюбом. Бог хоче, щоб шлюб складався виключно з одного чоловіка і однієї жінки. Освячення означає любити, шанувати Божий задум про сім’ю, про статеве життя і його притримуватись. Як написано: «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог» (Євр. 13:4).

Бог дає нам сили і бажання до освячення, яке також має виявлятись зокрема у тому «щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі». Через брак святості в нашому рідному краї, сьогодні мільйони українців опинились за кордоном серед тих народів, де немає такої відкритої практики кривдити та визискувати, яка укріпилась і виросла в пост-комуністичній Україні за останні три десятиліття. 

Апостол, а через Апостола Господь Святий Дух закликає християн до чесних і несебелюбних ділових взаємин. Поганство і невіруючий світ якраз вирізнялись двома особливими своїми показними рисами: мерзенністю у статевому та бізнесовому житті. У статевому житті – масовою і нічим не прикритою розпустою, а в діловому житті – відвертим визиском ближніх, неприхованою жадібністю і безчесністю у торгівлі. 

Погани так діють, бо не знають Бога. Вони не мають любові ні до Бога, ні до ближнього. Ми ж Бога знаємо. Наші тіла – храми Святого Духа. Ми любимо нашого Бога. І ми любимо  наших ближніх. Як каже Апостол Іван: «Ми від Бога, хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнаємо Духа правди та духа обмани. Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, – той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного! Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась» (1 Ів. 4:6-12).

Для цього покликав нас Бог – для освячення, для плекання наших сімей, для піклування про наших братів і сестер, які з нами працюють і поряд з нами живуть, для чесних ділових взаємин із цілим світом, взаємин без визисків і кривди. У цьому полягає наше освячення в цю пору Великого посту. У Христі. І через Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28)

Слова Запровадження Святої Вечері – не метафора

Добра людина – гора і хоча хмари покривають її груди, вічне сяйво сонця – над її головою… Держава – корабель і його хитають хвилі суспільної боротьби. (Це – метафори). А чи можемо ми сказати: «Цей хліб – Моє тіло, що за вас видається; це вино – Моя кров що за багатьох проливається на відпущення гріхів?» Якщо так сказати не можемо, значить метафори тут немає.

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

Перед Богом – віра, перед людьми – діла та любов

Перед Богом потрібна віра, а не діла. Перед людьми потрібні діла та любов, які показують, що ми – праведні і в наших власних очах, і перед світом.

Мартін Лютер

Зустріч з Київським міським Головою

    

 Сьогодні відбулась зустріч представників релігійної спільноти Києва з Віталієм Кличком, Київським міським Головою.  Ініціатором зустрічі виступив Голова, а причиною його ініціативи було бажання пояснити служителям та вірянам особливості запровадження карантину у столиці. Пан Кличко звернув увагу, що з великою повагою ставиться до релігійної спільноти. Він також зазначив, що ніхто не забороняє проводити служіння і що він розуміє ставлення киян до віри. Водночас мер попросив церковних діячів робити все, аби коронавірус мав якомога менше шансів на поширення. Для цього потрібно дотримуватись санітарних норм і у зв'язку з цим пан Голова звернувся з пропозицією звертатися до міської влади за необхідними термометрами та засобами дезінфекції. Мер також попросив розробити таку систему проведення служінь, аби на одному служінні перебувала невелика кількість парафіян (фактично виконувався протокол про недопущення зібрання в одному приміщенні понад 60 осіб). Очільник нашої столиці підкреслив, що влада готова реагувати на будь-які виклики 24 години на добу. Українську Лютеранську Церкву на зустрічі представляли Єпископ В'ячеслав Горпинчук і Секретар Ігор Рудзік. Зустріч з Київським міським Головою закінчилась невеличкою фотосесією.